КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Головуючий у суді першої інстанції Вовк С.В.
Єдиний унікальний номер справи № 757/509/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/1558/2023
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.
секретар -Олешко Л.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення грошових коштів за договором (депозит).
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -
В с т а н о в и в :
У грудні 2020 року ( 19 грудня 2020 року ) ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення суми вкладу, нарахованих відсотків та штрафних санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 19 липня 2013 року між сторонами укладено договір банківського вкладу, за яким вона внесла на депозитний рахунок 15 938, 34 доларів США під 8,5 % річних.
Позивачка 23 листопада 2020 року направила банку заявупро повернення коштів, яка була вручена 26 листопада 2020 року.
Станом на дату подання позову, відповіді на заяву від банку так і не отримано, кошти не повернуто, у зв`язку із чим позивачка була вимушена звернутись до суду із цим позовом.
У прохальній частині позову просила -
Стягнути із відповідача на іі користь -
15 938,34 доларів США тіло депозиту ,
10 051,20 доларів США- відсотки за депозитом ,
4 883 288,75 грн - пеня ,
87 820,56 грн 3% річних .
Представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні вимог.
У відзиві зазначив, з урахуванням укладання між ПАТ КБ ПРИВАТБАНК та ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» Договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та переведення боргу за зобов`язаннями Банку щодо виплати коштів за договором, який є предметом у даній справі, АТ КБ ПРИВАТБАНК на цей час не несе зобов`язань за таким договором, а ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» є новим боржником за даним договором банківського вкладу.
Крім того зазначив ,що позивачкою невірно встановлений період та відсоткові ставки для нарахування відсотків, оскільки не враховано розірвання спірного Договору (письмове звернення до Банку позивача із заявою про розірвання депозитних договорів, видачу вкладу від 23 листопада 2020 року, яке Банк отримав 26 листопада 2020 року), а відтак з урахуванням вимоги про повернення коштів, договір є розірваним через 2 банківських дні після отримання заяви вкладника, що відповідає також ч.3 ст.651 ЦК України. Тому, орієнтовний розрахунок відсотків за Договором SAMDN25000736633679 може бути здійснений за період з 18листопада 2014 року по 28 листопада 2020 року за ставкою визначеною відповідно до умов Договору, а за період з 29 листопада 2020 року по 19грудня 2020 року за відсотковою ставкою «на вимогу» - 0,01% річних. Розрахунок 3% річних за Договором № SAMDN25000736633679 від 19 липня 2013 року має бути здійснений лише за період з 27 листопада 2020 року по 19 грудня 2020 року, оскільки Позивач звернулася до Банку із заявою про розірвання Договору № SAMDN25000736633679 від 19 липня 2013 року та повернення коштів ,яку Банк отримав 26листопада 2020 року.
Представник позивачкиподала відповідь на відзив, в якій зазначила, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є належним відповідачем у даній справі, оскільки зобов`язання між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 не припинено. Доводи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, що позивач безпідставно просить стягнути відсотки за ставкою, що передбачена умовами договору, не звернувши уваги на те, що після закінчення строку дії договору відсотки нараховуються за ставкою «на вимогу», не заслуговують на увагу, оскільки закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов`язання не припиняє зобов`язальних правовідносин.
Рішенням Печерського районного суду Київської області від 19 липня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнутоз Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 загальну суму тіла депозиту за договором №SAMDN25000736633679 у розмірі 15 938, 34 доларів США.
Стягнутоз Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 проценти в сумі становить 8 173, 17 доларів США.
Стягнутоз Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 пеню за період з 19 грудня 2019 року по 28 листопада 2020 року у розмірі 2 405 781, 74 грн.
Стягнутоз Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 три проценти річних за період з 27 листопада 2020 року по 19 грудня 2020 року у розмірі 836, 17 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі, відповідач АТ КБ « ПРИВАТБАНК» не погоджуючись з рішенням суду з підстав порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволених вимог і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В апеляційній скарзі посилається на те, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи. Крім того апелянт вважає безпідставним нарахування відсотків, та трьох процентів річних.
У поясненнях на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначила, що суд з`ясував всі обставини справи і дав їм належну оцінку.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 16 березня 2023 року ,27 квітня 2023 року , 16 травня 2023 року ,11 липня 2023 року року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від апелянта не надходило . Позивачка просила проводити розгляд справи за в відсутності її та її представника .( а.с. 165)
Представник відповідача приймав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції .
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 19 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено Договір №SAMDN25000736633679 Вклад «Стандарт, 12 мес.».
Позивачкою внесено на депозитний рахунок 15 938,34 доларів США відповідно до квитанції №3 від 19липня 2013 року.
Відсоткова ставка за договором становить 8.5% річних.
Умовами договору передбачено, що у випадку, якщо після закінчення строку клієнт не заявив банку про бажання повернути грошові кошти, то вклад автоматично продовжується ще на один строк. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта.
Позивачка 23 листопада 2020 року направила заяву про повернення коштів, яка вручена відповідачу 26 листопада 2020 року.
Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).
Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу №1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 2 липня 2002 року).
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
Тлумачення частини третьої статті 1060 ЦК України свідчить, що банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за вкладом із спливом строку, який встановлений у договорі банківського строкового вкладу.
Суд встановив , що на вимогу позивачки вклад їй не повернуто, що не заперечувалось представником відповідача, тому з урахуванням вищенаведених приписів закону, сума вкладу підлягає стягненню в судовому порядку.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 ,зазначено, «в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються»;
У частині другій статті 1070 ЦК України визначено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Суд першої інстанції встановив , що 23 листопада 2020 року позивачка направила заяву про повернення коштів, яка вручена відповідачу 26 листопада 2020 року.
За умовами договору, він вважається розірваним 28 листопада 2020 року, тобто після 2 днів від моменту повідомлення про його розірвання.
Виходячи із наведеного, за період з 18 листопада 2014 року по 28 листопада 2020 року підлягають стягненню проценти за договором в розмірі 8 173, 09 доларів США із розрахунку 8,5 % річних, а за період з 29 листопада 2020 року по 19 грудня 2020 року за відсотковою ставкою «на вимогу» - 0,01% річних, тобто 0, 08 доларів США, що в сумі становить 8 173, 17 доларів США.
Щодо вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» суд виходить з наступного.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець- це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовано правовідносини за участю споживача.
Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, зазначено, що базою нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (пункт 68).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, яке підтверджено судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.
Відповідно до умов договору банківського вкладу ,сторони у цій справ, передбачили право достроково розірвати договір на вимогу клієнта (повідомивши про це банк за два банківські дні до дати розірвання договору).
Позивачка ОСОБА_1 скористалася правом на дострокове розірвання депозитних договорів та 26 листопада 2020 року звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» із заявою про виплату належних їй коштів за договором банківського вкладу разом з нарахованими процентами, а тому з 28 листопада 2020 року договір вважається розірваним.
Обраховуючи розмір пені, суд правильно виходив із розміру процентів на суму вкладу - 8 173, 09 доларів США, що станом на 28 листопада 2020 року становило 232 442, 68 грн та зазначив, що позивачкою помилково взято за базу для нарахування пені загальну суму тіла депозиту.
З урахуванням річної позовної давності (дата звернення до суду із позовом - 19 грудня 2020 року, стягненню підлягає пеня за період з 19 грудня 2019 року по 28 листопада 2020 року (момент розірвання договору банківського вкладу), розмір якої становить 2 405 781, 74 грн (232 442, 68 грн * 3 % * 345 днів). Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум вкладів вказаними договорами а також процентів за період з дня укладення договорів вкладу і до їх розірвання за заявою вкладника (позивача).
Прострочення виконання зобов`язання щодо повернення суми вкладу у розмірі 15 938, 34 доларів США розпочалося із наступного дня, після отримання банком заяви про розірвання договору та повернення вкладу 26 листопада 2020 року.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають три проценти річних від простроченої суми 443 532, 13 грн (еквівалент 15 938, 34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 19 грудня 2020 року) за період з 27 листопада 2020 року по 19 грудня 2020 року, що становить 836, 17 грн.
Доводи відповідача АТ КБ «ПриватБанк» що у зв`язку із переведеннямборгу за депозитними договорами на ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору від 17 листопада 2014 року і тому він не є належним відповідачем , суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги .
Так , у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц зазначено, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитор надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 , від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 у подібних правовідносинах.
Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
За змістом статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.
Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових:
-вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання;
- надання кредитором згоди на переведення боргу.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу у даній справі свідчить про те, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржником не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
Таким чином договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора - позивача, тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у справі.
Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину , що суд першої інстанції невірно визначився з терміном розірвання договору , а відтак прийшов до помилкового висновку щодо стягнення коштів , є безпідставними, не спростовують висновків суду , були предметом детального вивчення піл час розгляду справи , і не спростовують висновків суду .
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення боргу за банківським вкладом ( депозитом) , та відповідних коштів за прострочення платежу, дійшов вірного висновку , що відповідно до вимог ЦК України, ст. 10 Закону України « Про захист прав споживачів », що заборгованість виникла з вини відповідача і має бути відшкодована .
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, були предметом детального дослідження в суді першої інстанції, яким надана правова оцінка, і не потребують додаткової оцінки.
Відповідно до ст.367 ЦПК України перевіряючи під час розгляду справи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України , суд
П о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 25 липня 2023 року.
Головуючий:
Судді:
