КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________
Справа № 759/15854/23
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7158/2024
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Скринник Анни Володимирівни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року (суддя Ул`яновська О.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» про стягнення заробітної плати, винагороди за вислугу років, компенсації за затримку розрахунку при звільненні,
встановив:
у серпні 2023 року позивачка звернулась до суду з позовом та, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просила стягнути з відповідача винагороду за вислугу років за 2020 рік у розмірі 30 000грн; за 2021 рік у розмірі 112 500грн; за 2022 рік у розмірі 134 450грн; за 2023 рік (за період з 1 січня 2023 року по 19 травня 2023 року) у розмірі 60 502,50грн, а всього - 337 452,50грн, а також компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 2 181,18грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що 5 квітня 2011 року її було прийнято на роботу на умовах безстрокового трудового договору на посаду провідного економіста ДП «Фінансування інфраструктурних проектів». 1 липня 2019 року назву посади «провідний економіст» змінено на посаду «економіст». 7 квітня 2020 року вона переведена на посаду економіста відділу з планів та розвитку, згідно змін у штатному розписі. 29 липня 2021 року, у зв`язку із скороченням посади, її було переведено на посаду завідувача господарством відділу господарського забезпечення ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на час відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника. 26 листопада 2021 року наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» № 458-К її було звільнено із займаної посади та згідно наказу ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» № 460-К в цей же день прийнято на цю саму посаду на період відпустки основного працівника по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, однак вже на умовах строкового трудового договору № 1 від 26 листопада 2021 року терміном на 3 місяці, тобто до 28 лютого 2022 року. Відповідно до наказу ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» № 93-к від 11 квітня 2022 року її було звільнено з 15 квітня 2022 року із займаної посади у зв`язку із закінченням
строкового трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Позивачка посилалась на те, що постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у цивільній справі № 752/4927/22 визнано недійсним пункт 8.3 розділу 8 трудового договору від 26 листопада 2021 року; визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 11 квітня 2022 року № 93-к про її звільнення з посади завідувача господарством відділу господарського забезпечення ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з 15 квітня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України; поновлено її на посаді завідувача господарством відділу господарського забезпечення ДП «Фінансування інфраструктурних проектів»; стягнуто з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 15 квітня 2022 року по 16 травня 2023 року. На виконання вказаного судового рішення, наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» № 145-к від 18 травня 2023 року її було поновлено на роботі на посаді завідувача господарством відділу господарського забезпечення ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з 15 квітня 2022 року, а наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» № 146-к від 19 травня 2023 року звільнено із займаної посади за угодою сторін, згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Позивачка зазначала, що між адміністрацією ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» та трудовим колективом підприємства був укладений колективний договір, погоджений Укрінфрапроектом, який діє на підприємстві з 1 січня 2015 року, згідно пункту 3.5 якого на підприємстві встановлені додаткові доплати, надбавки, премії і винагороди, передбачені цим колективним договором, однією з яких є одноразова винагорода за вислугу років. Розмір вказаної винагороди визначається в долях посадового окладу за кожний повний відпрацьований рік: від 1 року до 2 років - 0,8; більше 2 років - 1,0, при цьому граничний розмір винагороди встановлюється для керівного складу у розмірі не більше 6,0 в долях посадового окладу, для фахівців - не більше 3,0, а для робітників - не більше 1,0. Право на отримання винагороди за вислугу років у працівників, тих, що знову поступили на підприємство виникає після закінчення одного календарного року роботи на підприємстві і перша виплата винагороди робиться за час який працівник пропрацював після виникнення цього права.
Позивачка зазначала, що обов`язковість здійснення ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» виплати винагороди за вислугу років щорічно та не в залежності від фінансової спроможності підприємства встановлена судовими рішеннями в аналогічних справах, у тому числі і постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року у цивільній справі № 756/5323/22.
Крім цього, позивачка посилалась на те, що 2 липня 2021 року Державною службою України з питань праці Головного управління Держпраці в Київській області, у зв`язку з виявленими порушеннями норм трудового законодавства та умов колективного договору складено припис, яким зобов`язано директора ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» Журавльова Ю.М. усунути порушення законодавства про працю щодо виплати працівникам, в тому числі і їй, одноразової винагороди за вислугу років за 2020 рік, однак відповідач вимоги вказаного припису не виконав та не сплатив винагороду за 2020-2023 роки.
Також позивачка, посилаючись на статтю 117 КЗпП України, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку виплати належних їй сум при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більше, ніж за шість місяців.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Скринник А.В. просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким стягнути з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 винагороду за
вислугу років за 2020 рік у розмірі 30 000грн; за 2021 рік у розмірі 112 500грн; за 2022 рік у розмірі 134 450грн; за 2023 рік (за період з 1 січня 2023 року по 19 травня 2023 року) у розмірі 60 502,50грн, а всього - 337 452,50грн, а також компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців, з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 2 181,18грн.
В обґрунтування своїх доводів, представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач може самостійно визначати критерії нарахування та виплати винагороди, з урахуванням фінансового стану підприємства, а тому ним при здійсненні виплати винагороди позивачці у загальному розмірі 51 833,95грн повністю виконано умови колективного договору та трудового законодавства, однак суд безпідставно залишив поза увагою той факт, що розмір винагороди за вислугу років, що виплачується працівникові ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», визначений у колективному договорі, який не надає роботодавцю повноважень самостійно змінювати її розмір, що у свою чергу суперечить положенням статей 5,9 КЗпП Закону України «Про колективні договори» та статті 18 КЗпП України.
Представник позивачки стверджує, що розрахунок винагороди за вислугу років має бути здійснений не на розсуд ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», а у відповідності до п. 3.5 Колективного договору та відповідного Положення, яке є додатком до цього договору, з урахуванням стажу роботи позивачки, її посадового окладу та граничного розміру винагороди, встановленого у п. 1.2 вказаного Положення, в залежності від посади, яку обіймала позивачка.
Також представник позивачки не погоджується з висновком суду, що позивачка взагалі не має права на отримання винагороди за 2023 рік, так як на момент звільнення поточний 2023 рік не сплинув, а право на отримання винагороди настає з 1 січня наступного року, стверджуючи, що позивачка має право на отримання винагороди за 4,5 місяці роботи, як складової частини розрахунку при звільненні, в силу положень статтей 46, 116 КЗпП України.
Крім цього, представник позивачки вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо відсутності правових підстав для виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні, оскільки сам факт проведення відповідачем додаткового розрахунку у жовтні-листопаді 2023 року, тобто через 5 місяців після звільнення позивачки, свідчить про затримку розрахунку при звільненні.
Представник позивачки також зазначає, що строки звернення до суду не пропущені, оскільки відповідно до положень статті 233 КЗпП України, працівник має право звернутись до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, однак позивачка взагалі не отримувала письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при її звільнені. Крім цього, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21, строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, підлягають продовженню на період дії карантину на території України.
Представник позивачки також стверджує, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не дослідивши у судовому засіданні жодного доказу та фактично пропустивши цю стадію судового розгляду справи.
У відзиві на апеляційну скаргу директор ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» Юрій Журавльов просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що правовий висновок про право роботодавця самостійно визначати критерії нарахування та виплати винагороди за вислугу років, з урахуванням фінансового стану підприємства, зроблено у постанові Верховного Суду від
5 липня 2023 року у справі № 306/2066/21.
Також представник відповідача вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволені позову у частині стягнення винагороди за 2023 рік, оскільки згідно умов Колективного договору така виплата здійснюється після 1 січня наступного року за роком виплати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки - адвоката Скринник А.В., яка доводи апеляційної скарги підтримала, пояснення представника відповідача - адвоката Дороги-Воробйової А.Ю., яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 5 квітня 2011 року позивачку було прийнято на роботу на умовах безстрокового трудового договору на посаду провідного економіста ДП «Фінансування інфраструктурних проектів». З 1 липня 2019 року по 29 липня 2021 року позивачка працювала на посаді економіста, а 29 липня 2021 року переведена на посаду завідувача господарством відділу господарського забезпечення.
На підставі до наказу ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» № 93-к від 11 квітня 2022 року позивачку було звільнено з 15 квітня 2022 року із займаної посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року ОСОБА_1 поновлено на посаді завідувача господарством відділу господарського забезпечення ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з 15 квітня 2022 року.
Наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» № 146-к від 19 травня 2023 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади завідувача господарства відділу господарського забезпечення ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, за угодою сторін, з 19 травня 2023 року.
1 вересня 2014 року між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» був укладений колективний договір, що вступав в дію з 1 січня 2015 року (далі - Колективний договір).
Відповідно до пункту 3.4 Колективного договору, оплата праці працівників підприємства здійснюється у вигляді заробітної плати, що складається з основної заробітної плати, компенсаційних і заохочувальних виплат.
Згідно з пунктом 3.5 Колективного договору, на підприємстві встановлені доплати, надбавки, премії і винагороди, передбачені цим Колективним договором згідно з Додатками № 2, № 3 та № 4.
Положенням про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років (далі - Положення) (Додаток № 4) передбачено, що одноразова винагорода за вислугу років виплачується в наступних розмірах (пункт 1.1. Положення): при безперервному стажі роботи, що надає право на отримання винагороди за вислугу років від 1 року до 2 років - 0,8 винагороди в долях посадового окладу за кожен повний відпрацьований рік; більше 2 років - 1,0 винагороди в долях посадового окладу за кожен повний відпрацьований рік.
Згідно з пунктом 1.2. Положення граничний розмір винагороди за вислугу років встановлюється для керівного складу у розмірі не більше 6,0 в долях посадового окладу, для фахівців - не більше 3,0 у долях посадового окладу, для робітників - не більше 1,0 в долях посадового окладу.
У стаж роботи, що надає право на отримання винагороди, включається час безперервної роботи на підприємстві. Стаж роботи обчислюється щорічно за станом на 01 січня (пункт 2.1 Положення).
Пунктом 3.2 Положення встановлено, що право на отримання винагороди за вислугу років у працівників тих, що знову поступили на підприємство, виникає після
закінчення одного календарного року роботи на підприємстві, і перша виплата винагороди робиться за час, що пропрацював після виникнення цього права.
Пунктом 3.5 Положення передбачено, що працівникам, що залишили роботу у зв`язку з виходом на пенсію за віком або інвалідністю, призивом до Збройних Сил України, переходом на навчання, звільнення у зв`язку з хворобою, що тривала більше 4-х місяців, скороченням чисельності, а також сім`ї померлого працівника, що має право на отримання винагороди за вислугу років, виплата робиться пропорційно часу, що пропрацювали в цьому календарному році.
Відповідно до пункту 1.6. Колективного договору положення цього Колективного договору поширюються на усіх працівників Підприємства і обов`язкові як для Адміністрації, так і для кожного члена трудового колективу Підприємства. Також, відповідно до пункту 1.7 Колективного договору жодна із Сторін, не може в односторонньому порядку припинити дію цього колективного договору або виконання передбачених ним зобов`язань.
На підставі наказу № 272-к від 10 жовтня 2023 року з ОСОБА_1 проведений додатковий розрахунок у зв`язку із звільненням та виплачено одноразову допомогу за вислугу років за 2020 - 2022 календарні роки у розмірі 1 посадового окладу економіста (2020р.), завідувача господарства (2021-2022 роки).
Згідно платіжний доручень від 10 жовтня 2023 року, позивачці перераховано: за 2020 рік 12 075грн, за 2021 рік 18 112,50грн, за 2022 рік у розмірі 18 112,50грн (с.с.103, 104, 105 т.1). 13 листопада 2023 року відповідач доплатив ОСОБА_1 частину винагороди за вислугу років за 2022 рік у розмірі 3 533,95грн (с.с.171 т.1).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має право самостійно визначати критерії нарахування та виплати винагороди за вислугу років, з урахуванням фінансового стану підприємства, тому, сплативши позивачці 51 833,95грн, відповідач виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_1 щодо виплати винагороди за вислугу років за 2020 - 2022 роки.
Також суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для виплати позивачці винагороди за вислугу років за 2023 рік, оскільки позивачку звільнено 19 травня 2023 року, тобто до закінчення календарного року, за який обраховується стаж роботи на підприємстві.
Оскільки відповідач повністю виплатив позивачці належні їй суми при звільненні, суд першої інстанції вважав, що правові підстави для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відсутні.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та на сторін, які їх уклали.
Згідно з положенням статті 13 КЗпП України зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції, а в колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок,
премій та ін.).
Статтею 18 КЗпП України (у редакції на час дії спірних правовідносин) визначено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові від 9 вересня 2019 року у справі № 174/780/16-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішені спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок i доплат, потрібно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюється дія зазначених нормативно-правових актів, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках i за умов, передбачених цими актами. З мотивів браку грошових коштів у здійсненні зазначених виплат може бути відмовлено в тому разі, коли їх виплата обумовлена в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі № 306/2066/21.
Також Верховний Суд у зазначеній постанові вказав, що з умов колективного договору ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», який діяв на підприємстві з 01 січня 2015 року, та Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років випливає, що така винагорода повинна виплачуватися працівникам щороку, а умови щодо її виплати, залежно від рішення керівництва чи враховуючи фінансову спроможність підприємства, відсутні.
Отже, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що відповідач міг на власний розсуд визначати розмір винагороди і її виплата залежала від рішення
керівництва чи фінансового стану підприємства.
Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідно до наказів № 25-к від 23 травня 2018 року, № 10-к від 15 лютого 2019 року та № 23-к від 28 січня 2020 року позивачці за період роботи з 5 квітня 2011 року по 31 грудня 2017 року; з 5 квітня 2011 року по 31 грудня 2018 року та з 5 квітня 2011 року по 31 грудня 2019 року було виплачено винагороду за вислугу років в розмірі 3 посадових окладів економіста. Наказ відповідача про виплату позивачці винагороди за вислугу років за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік не містить обґрунтування підстав зменшення розміру винагороди до 1 посадового окладу.
Доводи представника відповідача, що згідно з Положенням про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років встановлений максимальний розмір винагороди, проте на розсуд підприємства він може бути і мінімальним, у розмірі 1,0 посадового окладу, на думку колегії суддів, суперечать пунктам 1.1, 1.2 Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років та попереднім виплатам.
Колегія суддів вважає, що зменшення розміру винагороди за вислугу років до мінімального розміру повинно бути обґрунтовано відповідачем у відповідному наказі, однак, наказ № 272/-к від 10 жовтня 2023 року такого обґрунтування не містить.
Крім того, відповідачем не надано доказів, що іншім працівникам відповідача винагорода за вислугу років за спірний період була виплачена також у мінімальному розмірі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача винагороди на вислугу років у максимальному розмірі за спірний період є правомірними та підлягають задоволенню, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Відповідно до довідки від 17 листопада 2023 року, за період роботи на ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з 1 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розмір посадового окладу ОСОБА_1 становив: з 1 січня 2020 року - 15 000грн на посаді економіста; з 7 квітня 2020 року - 13 500грн на посаді економіста відділу з планів та розвитку; з 5 серпня 2020 року - 15 000грн на посаді економіста відділу з планів та розвитку; з 29 липня 2021 року - 16 500грн на посаді завідувача господарством відділу господарського забезпечення; з 23 серпня 2021 року - 22 500грн на посаді завідувача господарством відділу господарського забезпечення; з 29 листопада 2021 року - 22 500грн на посаді завідувача господарством відділу господарського забезпечення; з 27 вересня 2022 року - 26 890грн на посаді завідувача господарством відділу господарського забезпечення (с.с.28 т.2).
Отже, винагорода ОСОБА_1 за вислугу років становить: за 2020 рік 45 000грн (15 000грн х 3); за 2021 року - 135 000грн (22 500грн х 6); за 2022 рік - 161 340грн (26 890грн х 6).
Враховуючи сплату відповідачем на користь позивачки винагороди за вислугу років за 2020 - 2022 роки у загальному розмірі 64 390грн (без вирахування обов`язкових платежів), стягненню підлягає заборгованість у розмірі 276 950грн (сума зазначена без вирахування обов`язкових платежів).
Позивачку звільнено з роботи 19 травня 2023 року, отже за 2023 рік позивачка має право на отримання винагороди за 4,5 місяці роботи.
Право позивачки на отримання винагороди на вислугу років за 2023 рік підтверджено виплатою відповідачем 26 лютого 2024 року 9 019грн 34 коп., що підтверджується платіжним дорученням, наданим апеляційному суду представником відповідача.
Доводи представника відповідача, що здійснити виплату винагороди за вислугу років у день звільнення позивачці не було можливості, так як стаж роботи на підприємстві для виплати винагороди, що надає право на отримання винагороди, обраховується
щорічно станом на 1 січня, колегія суддів вважає безпідставними, так як відповідач не був позбавлений можливості обрахувати стаж роботи позивачки на день її звільнення та здійснити всі належні їй виплати відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України.
За таких обставин, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню винагорода за вислугу років за період з 1 січня 2023 року по 19 травня 2023 року 50 418грн 75коп. ((26890х6):12х4,5) - 10 083,75грн) (сума зазначена без вирахування обов`язкових платежів).
Таким чином, загальний розмір винагороди за вислугу років, який підлягає стягненню з відповідача за користь позивачки становить 372 368грн 75коп. (сума зазначена без вирахування обов`язкових платежів).
Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести із звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних
гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, відповідач в повному обсязі не провів розрахунок із ОСОБА_1 у день її звільнення 19 травня 2023 року, не виплативши, передбачену умовами Колективного договору винагороду за вислугу років.
Доводи представника відповідача, що ОСОБА_1 у день звільнення не зверталася із заявою про виплату винагороди за вислугу років, а подала таку заяву тільки у липні 2023 року, тому права позивачки відповідачем порушені не були, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у заяві про звільнення від 19 травня 2023 року позивачка зазначила вимоги про виплату всіх належних їй сум. Однак, відповідач здійснив часткову виплату винагороди за вислугу років 10 жовтня 2023 року і тільки після звернення позивачки до суду з даним позовом.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України. При цьому врахуванню підлягає та обставина, що підставою для зменшення позовних вимог стала виплата відповідачем частини винагороди, а даний спір вирішується на користь позивачки.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Враховуючи, що позивачка була звільнена 11 квітня 2022 року, поновлена на роботі на підставі рішення суду 18 травня 2023 року та звільнена 19 травня 2023 року, для обчислення середнього заробітку апеляційний судом враховує заробітну плату позивачки за лютий та березень 2022 року.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку, при обчисленні середньоденної заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками
роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
У переліку виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, який наведений у пункті 4 розділу ІІІ Порядку, винагорода за вислугу років не зазначена, вказана винагорода є щорічною виплатою, а не одноразовою, а відтак її розмір необхідно враховувати при обчисленні середнього заробітку ОСОБА_1 .
Згідно наданого відповідачем розрахунку, заробітна плата та інші доходи ОСОБА_1 за лютий 2022 року склали 24 862,50грн, а за березень 2022 року - 33 303,88грн (с.с.161 т.1). При цьому відповідачем не врахована винагорода за вислугу років, яка за 2022 рік становить 161 340грн.
Отже, при розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 колегія суддів виходить із заробітної плати позивачки за лютий 2022 року 38 307,50грн та березень 2022 року 46 756,88грн.
ОСОБА_1 у лютому 2022 року відпрацювала 17 днів, а у березні 2022 року - 22 дні.
Отже, середньоденна заробітна плата позивачки за лютий-березень 2022 року становить 2 181,18грн (85 066,38грн / 39 робочих днів).
Оскільки відповідачем частково винагорода за вислугу років 2020-2022 роки виплачена 10 жовтня 2023 року, а винагорода за 2023 року виплачена 26 лютого 2024 року, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України середній заробіток підлягає стягненню за шість місяців затримки розрахунку при звільненні.
Позивачка була звільнена 19 травня 2023 року (п`ятниця), а відтак строк затримки розрахунку необхідно обраховувати з 22 травня 2023 року по 22 листопада 2023 року, у якому було 132 робочі дні, тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 287 915,76грн (2181,18грн х 132 дні).
Перевіряючи доводи представника відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду з даною позовною заявою, який встановлений ст. 233 КЗпП України, колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Позивачка звільнена з роботи 19 травня 2023 року, з даним позовом позивачка звернулася до суду 21 серпня 2023 року (понеділок).
За загальним правилом, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, позивачкою не пропущені строки звернення до суду з даним позовом.
Крім того, відповідачем не надано доказів вручення позивачці письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
На усій території України карантин установлено з 12 березня 2020 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Таким чином, підстави вважати, що ОСОБА_1 звернулась до суду з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України строку, відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи виплату відповідачем частини винагороди за вислугу років за 2023 рік під час апеляційного розгляду.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом частини 3 статті 142 ЦПК України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Враховуючи, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивачкою була подана заява про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку із частковою виплатою відповідачем спірної винагороди, а також, що під час апеляційного розгляду відповідачем були надані докази виплати позивачці частини винагороди за 2023 рік, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачений нею за подачу позовної заяви судовий збір у сумі 2 268,50грн та за подачу апеляційної скарги у розмірі 3402,75грн, а всього - 5 671,25грн.
Також з відповідача підлягає стягненню у прибуток держави судовий збір за подання позовної заяви у сумі 3 273,69грн та за подання апеляційної скарги у сумі 4 910,53грн, так як в частині вимог про стягнення винагороди за вислугу років, яка є складовою частиною заробітної плати, позивачка була звільнена від сплати судового
збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом
на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції представником позивачки було надано договір про надання правничої допомоги № 90 від 3 липня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Локарт», відповідно до умов якого адвокатське об`єднання зобов`язалось надати правову допомогу клієнту щодо підготовки та подання в його інтересах до Святошинського районного суду міста Києва позовної заяви до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» про стягнення винагороди за вислугу років та компенсації за затримку розрахунку при звільненні; представництва інтересів клієнта у судових засіданнях у Святошинському районному суді міста Києва, у судах апеляційної та касаційної інстанції при розгляді даної справи; підготовки та подання в інтересах клієнта позовної заяви, адвокатських запитів, заяв, клопотань, відзивів, відповідей на відзиви, заперечень, пояснень, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу та інших документів правового характеру стосовно захисту інтересів клієнта у у Святошинському районному суді міста Києва, у судах апеляційної та касаційної інстанції по зазначеній справі; надання усних консультацій з питань застосування трудового, цивільного та цивільного процесуального законодавства України про розгляді зазначеної справи (с.с.209-211 т.1).
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 3 липня 2023 року до договору № 90 про надання правничої допомоги від 3 липня 2023 року ОСОБА_1 та Адвокатське об`єднання «Адвокатська компанія «Локарт» домовились, що клієнт сплачує адвокатському об`єднанню: за підготовку та подання позовної заяви - 5 000грн; за підготовку та подання відповіді на відзив - 3000грн; за підготовку адвокатського запиту - 500грн за один запит; за підготовку заяви, клопотання, пояснень, інших процесуальних документів у справі - 700грн за одну сторінку документу; за підготовку апеляційної скарги - 7 000грн; за підготовку касаційної скарги - 7 000грн; за участь адвоката адвокатського об`єднання у судових засіданнях - 4 000грн за один виїзд адвоката для участі у судовому засіданні або за одне судове засідання, проведене в режимі відеоконференції (с.с.212 т.1).
Згідно акту прийняття - здачі виконаних робіт (наданих послуг) від 29 листопада 2023 року, позивачці під час розгляду справи судом першої інстанції були надані такі
послуги: 1.1 підготовка та подання в інтересах клієнта до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» адвокатського запиту № 57 від 3 липня 2023 року (вартість - 500грн); 1.2 підготовка та подання в інтересах клієнта до Святошинського районного суду міста Києва: позовної заяви до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» про стягнення винагороди за вислугу років, компенсації за затримку розрахунку при звільненні (вартість - 5 000грн); клопотання про витребування доказів у справі № 759/15854/23 (вартість - 700грн); пояснень (у відповідь на пояснення ДП «Фінансування інфраструктурних проектів») у справі № 759/15854/23 (вартість - 3 000грн); 1.3 участь адвоката у судових засіданнях у Святошинському районному суді міста Києва при розгляді справи № 759/15854/23 11 жовтня 2023 року, 20 листопада 2023 року, 24 листопада 2023 року (вартість - 12 000грн). Загальна вартість наданої правничої допомоги під час розгляду справи судом першої інстанції склала 21 200грн (с.с.207 т.1).
Також згідно акта прийняття - здачі виконаних робіт (наданих послуг) від 14 червня 2024 року, позивачці під час розгляду справи судом апеляційної інстанції були надані такі послуги: підготовка та подання в інтересах клієнта апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року у справі № 759/15854/23 (вартість - 7 000грн); участь адвоката у судовому засіданні в Київському апеляційному суді при розгляді справи № 759/15854/23 1 травня 2024 року (вартість - 4 000грн). Загальна вартість наданої правничої допомоги під час розгляду справи судом апеляційної інстанції склала 11 000грн (с.с.73 т.2).
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).
Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Відповідачем, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду заперечень стосовно заявлених позивачкою до відшкодування витрат на правову допомогу не наведено.
Враховуючи викладене та відсутність заперечень ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», з відповідача підлягають стягненню понесені позивачкою витрати на правову допомогу.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скринник Анни Володимирівни задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»,
ЄДРПОУ 37264503, яке знаходиться у місті Києві, вул. Хотівська, 4-а, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , винагороду за вислугу років у розмірі 327 368грн 75коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 287 915грн 76коп., сплачений судовий збір у сумі 5 671грн 25коп., витрати на правову допомогу у розмірі 32 200грн, а всього 653 155грн 76коп.
Стягнути з Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», ЄДРПОУ 37264503, яке знаходиться у місті Києві, вул. Хотівська, 4-а, на користь держави (розрахунковий рахунок UA548999980313101206080026010; отримувач коштів ГУК у м.Києві/Соломян.р-н/22030101; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); ЄДРПОУ 37993783; код банку отримувача 899998; код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір у сумі 8 184грн 22коп.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 7 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук
