ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3006/23
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Рогач Л. І. - головуючої, Васьковського О. В., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" - Чумаченко Д. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС"
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2023
(суддя Рога Н. В.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024
(судді Богатир К. В., Аленін О. Ю., Таран С. В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІКСИР Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС"
про стягнення 1 758 016,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Суть правозастосовного питання, переданого на вирішення Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду
Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання застосування пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України:
1. Чи підлягає закриттю провадження у справі на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у разі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі?
2. Чи підлягає скасуванню законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції по суті спору лише з підстав відсутності предмета спору, якщо предмет припинив існування після ухвалення цього рішення?
3. Чи підлягає закриттю провадження у справі на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у разі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, та законність і обґрунтованість рішення спростована за наслідками апеляційного розгляду?
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛІКСИР Україна" (далі - ТОВ "ЕЛІКСИР Україна", позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" (далі - ТОВ "ЛАРНС", відповідач) про стягнення поворотної фінансової допомоги у сумі 1 758 016,00 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення отриманої фінансової допомоги у сумі 1 758 016,00 грн.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. ТОВ "ЕЛІКСИР Україна" (позикодавець) та ТОВ "ЛАРНС" (позичальник) 25.06.2019 уклали договір № ПФД25/06-2019 про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами якого позикодавець надав позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
2.2. Відповідно до умов договору (з урахуванням додаткової угоди від 30.12.2019 № 1):
- поворотна фінансова допомога надається в національній валюті Україні в сумі 1 758 016,00 грн без ПДВ (пункт 2.1 договору); поворотна фінансова допомога надається до 31.12.2019 (пункт 2.4 договору);
- поворотна фінансова допомога підлягає поверненню на протязі 30 днів після отримання вимоги позикодавця щодо повернення допомоги (пункт 3.1 договору); повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця в установі банку (пункт 3.2 договору).
2.3. На виконання умов договору позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача 1 758 016,00 грн (платіжна інструкція від 25.06.2019 № 4073).
2.4. ТОВ "ЕЛІКСИР Україна" листом від 26.04.2023 № 01 звернулося до ТОВ "ЛАРНС" з вимогою про повернення поворотної фінансової допомоги за договором від 25.06.2019 № ПФД 25/06-2019 (м. Одеса, вул. Спиридонівська, 33, офіс 6) (направлення вимоги підтверджується інформацією з офіційного сайту служби поштового зв`язку "Нова Пошта" щодо відправлення посилки (номер відправлення 20 4507 0128 6476), проте відправлення повернулося у зв`язку з відмовою відповідача від його отримання.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 19.12.2023 позов задовольнив повністю. Мотивував тим, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань та не повернув позивачу поворотну фінансову допомогу у встановлений 30-денний строк після отримання вимоги від 26.04.2023, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1 758 016,00 грн є обґрунтованими. Зазначив також про те, що про вимогу позивача і про позовну заяву у справі, яку також можна вважати вимогою про повернення поворотної фінансової допомоги, відповідач був обізнаний також і внаслідок ознайомлення 07.08.2023 з матеріалами справи його уповноваженого представника, а тому мав можливість під час розгляду справи сплатити кошти, але відповідні дії не були здійснені відповідачем.
3.2. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 07.03.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 залишив без змін. Погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позивач виконав свій обов`язок щодо направлення вимоги про повернення поворотної фінансової допомоги; в свою чергу, відмова відповідача від отримання поштового відправлення жодним чином не свідчить про відсутність підстав для повернення фінансової допомоги.
3.3. Крім того апеляційний суд зазначив про розгляд ним поданої відповідачем заяви про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка обґрунтована тим, що відповідачем 28.02.2024 здійснено оплату заборгованості за договором від 25.06.2019 № ПФД25/06-2019 у сумі 1 758 016,00 грн, тому на думку відповідача відсутній предмет спору. У подальшому 07.03.2024 відповідач надав суду платіжну інструкцію від 07.03.2024 № 6, відповідно до якої ТОВ "ЛАРНС" перерахувало на рахунок ТОВ "ЕЛІКСИР Україна" 1 758 016,00 грн поворотної фінансової допомоги.
3.4. Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі ухвалою у протокольній формі. Відмову мотивував тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено 19.12.2023, тоді як відповідач сплатив наявну у нього заборгованість, яка є предметом спору, 07.03.2024, тобто майже через три місяці після ухвалення судом першої інстанції рішення. Таким чином, на момент ухвалення оскаржуваного рішення предмет спору існував, а тому відсутні підстави для закриття провадження у зв`язку відсутністю предмета спору. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що платіжна інструкція від 07.03.2024 № 6 не була та не могла бути надана відповідачем до суду першої інстанції, оскільки цей доказ, як і сам факт оплати боргу, виник вже після ухвалення оскаржуваного рішення, а тому судом не приймається до уваги.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. ТОВ "ЛАРНС" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати, провадження у справі закрити. Просить також задовольнити клопотання про повернення судового збору у загальній сумі 92 258,50 грн.
4.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 щодо застосування статті 231 ГПК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
6. Підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду
6.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито касаційне провадження у цій справі.
6.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 22.05.2024 передав на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду справу № 916/3006/23.
6.3. Зазначив, що підставою касаційного оскарження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на який скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 щодо застосування статті 231 ГПК України.
6.4. Дослідивши зміст наведених скаржником постанов, колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд у зазначених справах з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 13/51-04 (постанова від 26.06.2019) сформував правову позицію про те, що закриття провадження у справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України можливо у випадках, коли предмет спору припинив своє існування після ухвалення господарським судом першої інстанції рішення у справі.
6.5. Колегія суддів вважає помилковими посилання у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21 та від 25.07.2019 у справі № 916/144/18 на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, з огляду на те, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у зазначеній постанові стосувався випадку, коли предмет спору припинив своє існування до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.
6.6. Колегія суддів зазначила також, що Велика Палата Верховного Суду не висловлювала правову позицію про те, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі. Таке тлумачення змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, на яке міститься посилання у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, на думку колегії суддів є помилковим.
6.7. За таких обставин колегія суддів, передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, врахувала, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, з огляду на що зазначила про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18 про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.
6.8. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 21.06.2024 прийняв до розгляду справу № 916/3006/23 за касаційною скаргою ТОВ "ЛАРНС" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024.
7. Позиція Верховного Суду
7.1. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду заслухав суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
7.2. Звертаючись до суду з позовом, позивач послався на невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення отриманої фінансової допомоги у сумі 1 758 016,00 грн за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 25.06.2019 № ПФД25/06-2019 (з урахуванням додаткової угоди від 30.12.2019 № 1), за умовами якого, як встановили суди попередніх інстанцій, поворотна фінансова допомога підлягала поверненню на протязі 30 днів після отримання вимоги позикодавця щодо повернення допомоги (пункт 3.1 договору) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця в установі банку (пункт 3.2 договору).
7.3. Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості з поворотної фінансової допомоги у сумі 1 758 016,00 грн.
7.4. Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення та після відкриття апеляційного провадження подав заяву про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, вказавши, що 28.02.2024 сплачена заборгованість за договором № ПФД25/06-2019 у сумі 1 758 016,00 грн, а тому відсутній предмет спору. В подальшому 07.03.2024 відповідач надав апеляційному суду платіжну інструкцію від 07.03.2024 № 6, відповідно до якої перерахувано на рахунок позивача 1 758 016,00 грн поворотної фінансової допомоги.
7.5. Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі ухвалою у протокольній формі та постановою від 07.03.2024 залишив без змін рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.6. Відмова у закритті провадження у справі мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене 19.12.2023, тоді як відповідач сплатив наявну у нього заборгованість, яка є предметом спору, 07.03.2024, тобто майже через три місяці після ухвалення судом першої інстанції рішення. Таким чином, на момент ухвалення оскаржуваного рішення предмет спору існував, а тому відсутні підстави для закриття провадження у зв`язку відсутністю предмета спору. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що платіжна інструкція від 07.03.2024 № 6 не була та не могла бути надана відповідачем до суду першої інстанції, оскільки цей доказ, як і сам факт оплати боргу, виник вже після винесення оскаржуваного рішення, а тому не береться судом до уваги.
7.7. Не погодившись з таким висновком відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, вважає, що апеляційний господарський суд не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування статті 231 ГПК України.
7.8. Дослідивши зміст наведених скаржником постанов, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду з`ясував, що Верховний Суд сформував правову позицію про те, що закриття провадження у справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України можливо у випадках, коли предмет спору припинив своє існування після ухвалення господарським судом першої інстанції рішення у справі, а саме:
- у справі № 914/1034/18 Суд виходив з того, що погашення заборгованості відбулося після ухвалення рішення судом першої інстанції і суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для залишення без змін рішення суду першої інстанції, з урахуванням тієї обставини, що на момент розгляду апеляційним судом справи предмет спору вже був відсутній, а тому враховуючи вимоги статей 231, 278 ГПК України, апеляційному суду слід було скасувати судове рішення першої інстанції та закрити провадження у справі;
- у справі № 910/13848/20 Суд виходив з того, що боржник сплатив заборгованість після ухвалення рішення судом першої інстанції і апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, помилково обмежився твердженнями про те, що обставин, зазначених у клопотанні, не існувало на час прийняття рішення місцевим господарським судом, і не дослідив питання про наявність предмета спору на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що призвело до передчасної відмови у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження та розгляду справи по суті;
- у справі № 910/14363/21 зазначено, що у контексті доводів позивача, наведених в обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом частково прийнято доводи щодо неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/54-04, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18 від 14.05.2020 у справі № 907/737/18, від 13.06.2018 у справі № 905/1584/15 щодо порядку застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, що є підставою для часткового задоволення вимог касаційної скарги;
- у справі № 916/144/18, предметом спору в якій є визнання недійсними договорів управління нерухомим майном та оренди, рішенням суду першої інстанції від 29.11.2018 визнано недійсним договір оренди; в решті позову відмовлено, а постановою апеляційного суду від 20.03.2019 рішення скасовано частково, позов задоволено, визнано недійсним договір управління нерухомим майном та визнано недійсним договір оренди. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним договору оренди з урахуванням тієї обставини, що на момент розгляду апеляційним судом справи, постановою Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 916/23/18 визнано недійсним цей договір оренди, і, зважаючи на вимоги статей 231, 278 ГПК України, апеляційному суду слід було скасувати судове рішення першої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди та закрити провадження у справі у цій частині, що не зробив суд апеляційної інстанції. Враховуючи, що зазначений договір оренди визнано недійсним у судовому порядку, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що в зазначеній частині позову відсутній предмету спору (договір оренди), що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині позову, згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України.
7.9. При цьому, у зазначених постановах Верховний Суд посилався на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 13/51-04 (постанова від 26.06.2019).
7.10. Так, у справі № 13/51-04 ПАТ "Вінницяобленерго" 10.03.2016 звернулося до Господарського суду Вінницької області зі скаргою на неправомірні дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І. М. (далі - державний виконавець) щодо винесення постанови від 16.02.2016 у виконавчому провадженні ВП №3435861 про стягнення виконавчого збору у сумі 26 985 496,94 грн; визнання недійсною постанови від 16.02.2016 у виконавчому провадженні ВП № 3435861.
7.11. Під час розгляду справи № 13/51-04 перед Великою Палатою Верховного Суду постало питання щодо того, на якій саме підставі мало бути закрито провадження у справі, скаржник вважав, що на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, тоді як Господарський суд Вінницької області ухвалою від 24.10.2018, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018, закрив провадження у справі № 13/51-04 на підставі пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, зазначивши про наявність судового рішення в адміністративній справі, яке набрало законної сили, щодо рішень та дій державного виконавця, що є предметом скарги.
7.12. У справі № 13/51-04 суди встановили, що за результатами розгляду адміністративної справи № 802/281/16-а Вінницьким окружним адміністративним судом 23.03.2016 прийнято постанову, якою позов ПАТ "Вінницяобленерго" до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 16.02.2016 у виконавчому провадженні ВП № 3435861. Суди дійшли висновку, що набрання законної сили постановою Вінницького окружного адміністративного суду унеможливлює розгляд скарги ПАТ "Вінницяобленерго" на дії державного виконавця щодо винесення постанови від 16.02.2016 у виконавчому провадженні ВП №3435861 у межах господарської справи № 13/51-04 та закрили провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.
7.13. Таким чином, у справі № 13/51-04 скаргу на дії виконавця було подано 10.03.2016, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена 24.10.2018. Предмет спору у справі № 13/51-04 припинив існування 23.03.2016, тобто до винесення судом першої інстанції судового рішення.
7.14. Велика Палата Верховного Суду у справі № 13/51-04 зазначила, що:
"4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
…
4.19. У господарській справі № 13/51-04 ПАТ "Вінницяобленерго" звернулося зі скаргою про визнання неправомірними дій державного виконавця та визнання недійсною постанови про стягнення виконавчого збору від 16 лютого 2016 року у виконавчому провадженні ВП № 3435861, яку на час розгляду скарги Господарським судом Вінницької області вже визнано протиправною та скасовано.
4.20. Таким чином, на час розгляду Господарським судом Вінницької області скарги на дії державного виконавця в межах справи № 13/51-04 предмет оскарження за скаргою ПАТ "Вінницяобленерго" - постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 16 лютого 2016 року у виконавчому провадженні ВП № 3435861 - припинив існувати.
4.21. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що за наведених обставин підставою для закриття провадження з розгляду скарги ПАТ "Вінницяобленерго" на дії державного виконавця щодо винесення постанови від 16 лютого 2016 року у виконавчому провадженні ВП № 3435861 є пункт 2 частини першої статті 231 ГПК України, а саме відсутність предмета спору".
7.15. Зважаючи на наведене, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду стосується обставин справи № 13/51-04, наведених у пунктах 4.20, 4.21 цієї ухвали, тобто підлягає застосуванню у випадку, коли предмет спору припинив своє існування до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, і суд першої інстанції це не врахував, приймаючи судове рішення.
Відповідно Велика Палата Верховного Суду не висловлювала правову позицію про те, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, а судове рішення суду першої інстанції скаосвано, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.
7.16. Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
7.17. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
7.18. Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
7.19. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
7.20. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
7.21. З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
7.22. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
7.23. Отже, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
7.24. При цьому протилежне, зокрема скасування рішення суду з тих підстав, що сторона спору на стадії апеляційного перегляду рішення вчинила дії, які направлені, по суті, на вирішення питання шляхом фактично позапримусового виконання зобов`язання, хоча і за наслідками встановлення судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення про зобов`язання вчинення дій на користь позивача, означало б скасування законного та обґрунтованого рішення, яке ухвалене за результатами встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
7.25. За статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
7.26. Статтею 278 ГПК України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині. Відповідно до наведеної статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
7.27. Разом з тим статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.28. Отже, у розумінні статті 278 ГПК України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.
7.29. Подібна конструкція, до прикладу, передбачена процесуальним кодексом для подібного випадку, коли після ухвалення оскаржуваних рішень настали інші обставини, які також є підставою для закриття провадження у справі за правилами пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України. Так, за частиною третьою статті 278 ГПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
7.30. Водночас, на переконання Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
7.31. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду також вважає за необхідне зазначити про те, що ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
7.32. Так, у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
7.33. Судове рішення також може бути переглянуто за правилами глави 3 ГПК України за наявності для цього відповідних підстав.
7.34. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18 про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.
7.35. Таким чином, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
7.36. Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.
7.37. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
7.38. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Щодо вирішення спору по суті
7.39. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
7.40. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
7.41. Як встановили суди попередніх інстанцій, на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги від 25.06.2019 № ПФД25/06-2019 позивачем перераховано відповідачу 1 758 016,00 грн поворотної фінансової допомоги, яку, відповідно до пункту 3.1 договору (з урахуванням додаткової угоди від 30.12.2019 № 1) відповідач мав повернути на протязі 30 днів після отримання вимоги позикодавця щодо повернення допомоги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця в установі банку, про що зазначено у пункті 3.2 договору.
7.42. Водночас, направлену позивачем вимогу від 26.04.2023 про повернення поворотної фінансової допомоги відповідач відмовився отримати, тому цей лист був повернутий позивачу службою поштового зв`язку "Нова Пошта".
7.43. Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.
7.44. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що, зважаючи на закріплений у пункті 6 статті 3 ЦК України принцип справедливості, добросовісності та розумності, негативні наслідки неодержання позичальником вимоги (звернення) до нього, якщо така вимога (звернення) здійснена добросовісно і розумно, покладаються на позичальника, а факт наявності відповідної вимоги позикодавця та доказів її належного надсилання позичальнику свідчить про добросовісне звернення позикодавця до позичальника, а відтак і про настання строку повернення позики, визначеного договором та чинним законодавством.
7.45. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/719/19 (постанова від 19.05.2020) зазначала, що:
"6.20. Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.
…
6.22. Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця".
7.46. Неодноразово Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
7.47. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій.
8. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.4. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.
8.5. За таких обставин касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду - без змін.
9. Судові витрати
9.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі №916/3006/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді О. Васьковський
О. Кібенко
Т. Малашенкова
В. Пєсков
Ю. Чумак
