Єдиний державний реєстр судових рішень
ф
УХВАЛА
19 липня 2024 року
м. Київ
справа № 640/18519/22
адміністративне провадження № К/990/26621/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенка О.Б. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та окрему ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) до Верховного Суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звертався з позовом до суду, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду»;
- поновити українського суддю ОСОБА_1 з 05 жовтня 2022 року на посаді судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду;
- стягнути з Верховного Суду на користь українського судді ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 05 жовтня 2022 року по день ухвалення рішення в цій справі;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі українського судді ОСОБА_1 та в частині стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на думку позивача, оскаржуваний наказ від 04 жовтня 2022 року № 3097-к є протиправним і таким, що підлягає скасуванню, адже позивача було відраховано зі штату суду під час перебування у відпустці та за відсутності належних та допустимих доказів, які б встановлювали факт набуття ним громадянства іншої держави.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду». Зобов`язано Верховний Суд зарахувати суддю ОСОБА_1 до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 05 жовтня 2022 року. Зобов`язано Верховний Суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 жовтня 2022 року по день винесення наказу про зарахування судді ОСОБА_1 до штату Верховного Суду, з вирахуванням розміру обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою від 12 червня 2024 року Шостий апеляційний адміністративний суд рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року скасував в частині: задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Голови Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду», зобов`язання Верховного Суду зарахувати суддю ОСОБА_1 до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 05 жовтня 2022 року та зобов`язання Верховного Суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 жовтня 2022 року по день винесення наказу про зарахування судді ОСОБА_1 до штату Верховного Суду, з вирахуванням розміру обов`язкових платежів. Прийняв у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року залишив без змін.
Окремою ухвалою від 12 червня 2024 року Шостий апеляційний адміністративний суд довів до відома голови Служби безпеки України ОСОБА_2 про виявлені судом обставини для вжиття відповідних заходів реагування.
09 липня 2024 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та окрему ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що висновки апеляційного адміністративного суду щодо необхідності самостійного окремого оскарження дій (листа) Служби безпеки України та надання цьому листу переваги над іншими доказами у справі, всупереч вимогам закону (статті 72-76, 77, 90 КАС України) зроблено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 9901/166/21 та Касаційного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі № 640/19582/21.
Суд відхиляє такі аргументи скаржника, оскільки вказані норми є загальними та зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій щодо належності, допустимості, достовірності, достатності, оцінки доказів та обов`язку доказування, а також щодо неповного з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення із цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Крім того, скаржник стверджує, що висновок суду апеляційної інстанції у цій справі щодо правомірності видання Головою Верховного Суду оспорюваного наказу (застосування норм статей 121, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») зроблено без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 815/5811/16.
Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норм права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник зазначає про наявність підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі, визначеної у пункті 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 126 Конституції України, статей 39, 121, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте в порушення зазначених вимог, скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка суду апеляційної інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як, на думку скаржника, ці норми повинні застосовуватися.
Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не обґрунтовано підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 також оскаржує окрему ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року, якою цей суд довів до відома голови Служби безпеки України ОСОБА_2 про виявлені судом обставини для вжиття відповідних заходів реагування.
Відповідно до частини третьої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Разом з тим, абзацом 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати норми матеріального та/або процесуального права, неправильного застосування яких припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у скарзі позивача не викладені порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та/або процесуального права, а лише зазначено, що Шостий апеляційний адміністративний суд безпідставно поклав в основу окремої ухвали як нібито встановлений факт наявності у позивача громадянства російської федерації.
Отже, позивач не обґрунтував, у чому саме полягає порушення норм матеріального та/або процесуального права, які допустив, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження, а тому невикладення у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не обґрунтовано передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 341, 334 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та окрему ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
2. Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяО.Б. Прокопенко
