Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про прийняття адміністративної справи до провадження
15 липня 2024 року м. Київ № 826/17708/14
Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа - Міністерство юстиції України про стягнення середнього заробітку з час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и в:
Поставною Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.01.2022 касаційні скарги представника позивача - адвоката Степанової Оксани Сергіївни і відповідача - Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2021 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направлено справу в цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2021 року залишено без змін.
Згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2022 адміністративну справу прийнято до провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
Справа № 826/17708/14 надійшла до Київського окружного адміністративного суду та після відповідної її реєстрації в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, за результатом автоматизованого розподілу від 09.07.2024 передано на розгляд судді Шевченко А.В.
Частиною другою статті 30 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
Як убачається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, судами першої та апеляційної інстанції стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року по 12 лютого 2021 року у розмірі 1 231 555, 36 грн.
Водночас, відповідач в обґрунтування касаційної скарги зазначав, що нарахування і виплата заробітної плати позивачу здійснювалась прокуратурою Одеської області, а тому Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З цього приводу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив таке.
Судами попередній інстанцій було встановлено, що позивач перебував на посаді заступника прокурора Одеської області, тобто був працевлаштований у регіональній прокуратурі.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на цю обставину та не надали оцінку тому чи до належної особи звернуто позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку, чи має відповідати ця особа за заявленими вимогами та чи є ця особа суб`єктом відповідальності.
Приписами частини третьої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України).
Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до приписів статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції є порушення норм процесуального права. Таким порушенням є вирішення судом першої інстанції вимог за якими повинен відповідати суб`єкт владних повноважень, який не був залучений до участі у справі.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, на вказаний недолік уваги не звернув та залишив рішення суду першої інстанції без змін в цій частині позовних вимог.
Отже, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір по суті у частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі щодо зазначеної позовної вимоги та не вирішив питання про залучення до участі у справі співвідповідача, а випадку його відсутності, зокрема у разі ліквідації такого органу, - залучення його правонаступника, яким може бути і Офіс Генерального прокурора, на якого згідно з частиною другою статті 89 Закону України «Про прокуратуру» покладено функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
Варто зауважити, що такий висновок не суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 липня 2020 року у справі №826/20119/14, у якій за наслідком дослідження спірних правовідносин у наведених конкретних справах Верховний Суд дійшов висновку, що належним відповідачем за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути головний розпорядник коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності відповідного органу.
Така правова позиція Суду повною мірою узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 грудня 2020 року у справі №826/17787/14, від 24 квітня 2019 року у справі №808/892/17, від 26 грудня 2019 року у справі №724/716/16-а, на які доречно покликається відповідач у касаційній скарзі.
У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Водночас приписи частини сьомої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України допускають заміну відповідача тільки до ухвалення рішення судом першої інстанції, отже, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.
Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, тому колегія суддів уважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з Офісу Генерального прокурора.
У зв`язку з викладеним, суд при новому розгляді дійшов висновку про доцільність залучення у якості співвідповідача Одеської обласної прокуратури.
У висновках Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що стали підставами для направлення справи в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направлено справу в цій частині на новий розгляд, вказано таке.
Залишивши поза увагою і відхиливши доводи позивача щодо застосування положень пункту 10 Порядку №100, суди попередніх інстанцій, як наслідок, не досліджували питання про те, чи було у розрахунковому періоду підвищення посадових окладів (зокрема, за посадою, на яку поновили позивача чи відповідною їй посадою) як обставини, з якою положення вказаного пункту пов`язують необхідність застосування при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу коефіцієнту підвищення.
Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що його слід розраховувати на підставі того штатного розпису і тих складових заробітної плати, на які незаконно звільнений позивач мав право, перебуваючи на посаді.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку з урахуванням підвищення посадового окладу за посадою, з якої його було звільнено, та урахуванням коефіцієнту підвищення, оскільки пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Суди попередніх інстанцій дійшли спільного висновку, що положення пункту 2 Порядку №100 про зміну структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів передбачає інші вимоги як до розрахунку середнього заробітку, так і до визначення розрахункового періоду у порівнянні з тими, які встановлені в пункті 10 Порядку №100.
За такого правового підходу середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року до 12 лютого 2021 року (включно) судами встановлено у розмірі: 1 231 555, 36 грн (778,48 грн х 1582 днів (49 робочих днів у 2014 році, 251 робочий день у 2015 році, 251 - у 2016 році, 249 - у 2017 році, 250 - у 2018 році, 250 - у 2019 року, 251 - 2020 року та 19 робочих днів у січні 2021 року та 12 робочих днів у лютому 2021 року).
Розрахунок указаної грошової суми окружним судом, з яким погодився апеляційний суд, здійснено на підставі довідки про середню заробітну плату позивача від 5 березня 2020 року вих. №18-41, з якої вбачається, що середньоденний заробіток позивача становить 778, 44 грн.
Отже, як слідує з оскаржуваних судових рішень, при обчисленні розміру середнього заробітку, належного до виплати позивачу, суди застосували положення Порядку №100, зокрема, розрахунок середнього заробітку позивача суди визначили шляхом множення кількості робочих днів (1582 дні) на розмір середньоденної заробітної плати (778, 44 грн), що склало: 1 231 555, 36 грн.
Перевіривши правильність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Пунктом 10 Порядку №100 було передбачено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV Порядку №100 визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
З конструкції цієї норми слідує, що коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Колегія суддів зауважує про те, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах досліджував питання застосування пункту 10 Порядку №100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/5855/15, від 3 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 11 лютого 2021 у справі № 814/197/15, від 25 лютого 2021 року у справі № 816/4583/14, від 30 листопада 2021 року у справі №826/17867/14 тощо, на деякі з яких слушно покликається позивач у касаційній скарзі.
Одночасно варто відзначити, що позиція, викладена Верховним Судом у перелічених постановах, полягає у необхідності застосування пункту 10 Порядку №100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.
Також, відповідно до висновку про застосування норм права, наведеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, тлумачення частини другої статті 235 КЗпП України, пункту 10 Порядку №100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. До того ж, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Як убачається з матеріалів справи та зазначено вище, суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пункт 10 Порядку №100 не застосовували.
Колегія суддів вважає помилковими висновки судів про те, що розрахунок середнього заробітку з урахуванням коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів може здійснюватися при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Тому, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги позивача в частині безпідставності незастосування судами пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а отже вирішення спору судами попередніх інстанцій без урахування багаточисельних висновків Верховного Суду щодо необхідності урахування відповідного коефіцієнту.
В контексті цього питання варто зазначити, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100» від 9 грудня 2020 року № 1213 (яка набрала чинності з 12 грудня 2020 року) положення пункту 10 Порядку № 100 було виключено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій були ухвалені вже після таких змін, яких зазнав Порядок №100 (12 лютого 2021 року - рішення окружного суду, 1 червня 2021 року - постанова апеляційного суду).
Проте, позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), шо узгоджується з принципом правої визначеності.
До того ж, варто звернути увагу в контексті означеного питання на роз`яснення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України щодо порядку обчислення середньої заробітної плати у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100».
Так, відповідно до цих роз`яснень якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, відбулася до 11 грудня 2020 року (включно), то застосовуються положення Постанови №100 без змін, внесених Постановою №1213. Якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, з 12 грудня 2020 року і пізніше, то необхідно застосовувати положення Постанови №100 з урахуванням змін, внесених Постановою №1213.
Верховний Суд зазначає, що з цим позовом до суду позивач звернувся у листопаді 2014 року, змін же Постанова №100 зазнала в аспекті виключення пункту 10 у грудні 2020 року, тому за весь період до внесення таких змін у Постанову №100 до спірних правовідносин могло бути застосоване положення про можливість застосування коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача. Проте, зважаючи на те, що судами попередніх не було досліджено питання підвищення посадового окладу за посадою позивача у спірний період, це питання є предметом нового розгляду у цій справі.
Водночас Верховним Судом також установлено, що суд першої інстанції допустив помилки у визначенні кількості робочих днів у розрахунковому періоді вимушеного прогулу позивача, а саме: у 2015 та 2017 роках, а також у лютому 2021 року, а суд апеляційної інстанції не виправив зазначені помилки.
Так у 2015 році кількість робочих днів склала 250 днів (однак суди зазначили 251 день), а 2017 році - 248 днів (однак суди зазначили 249 днів).
Допущення означених помилок зумовлено тим, що суди не врахували те, що Законом України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 5 березня 2015 року №238-VIII перелік святкових і неробочих днів доповнено святом 14 жовтня - День захисника України. До того ж, Законом України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 16 листопада 2017 року №2211-VIII перелік святкових і неробочих днів доповнено святом 25 грудня - Різдво Христове.
А також, суди помилково визначили кількість робочих днів у період з 1 лютого 2021 року до 12 лютого 2021 року включно як 12 робочих днів, натомість їхня кількість складає 10 робочих днів, оскільки 6 і 7 лютого 2021 року були суботою та неділею, а отже вихідними днями.
Тому, кількість робочих днів у розрахунковому періоді обчислено судами невірно а тому, доводи Офісу Генерального прокурора у цій частині знайшли своє підтвердження.
Підсумовуючи викладене Верховний Суд констатує, що при вирішенні позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для обчислення середнього заробітку позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу. Поряд із цим, цей аспект безпосередньо впливає на загальну суму середнього заробітку, яка підлягає до виплати позивачу за час вимушеного прогулу, оскільки потребує повторного здійснення судом розрахунку середнього заробітку. А також суди попередніх інстанцій допустили помилки в обчисленні кількості робочих днів у спірний період, що також призвело до хибних розрахунків розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.
Своєю чергою, суд касаційної інстанції у силу вимог статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на це Верховний Суд не може перевірити правильність остаточного розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, що, відповідно, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судового акта в цій частині.
Згідно зі статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Керуючись статтями 12, 48, 52, 171, 243, 248, 257, 259 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. Адміністративну справу № 826/17708/14 прийняти до свого провадження. Справа розглядатиметься одноособово суддею Шевченко А.В. за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
2. Залучити до участі у справі в якості співвідповідача Одеську обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ: 03528552; місцезнаходження: 65026, Україна, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Пушкінська, будинок, 3).
3. Запропонувати позивачу надати оновлений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у Постанові від 25.01.2022.
4. Зобов`язати відповідачів надати суду розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу та вірної кількості робочих днів у спірний період.
5. Запропонувати відповідачам протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали подати до суду відзив на позовну заяву.
Роз`яснити відповідачам, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України до відзиву мають бути додані документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
У разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
6. Запропонувати позивачеві протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати до суду відповідь на відзив.
Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини другої статті 163, частин третьої, четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України до відповіді на відзив мають бути додані документи, що підтверджують надіслання (надання) її іншим учасникам справи.
7. Запропонувати відповідачам подати до суду заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Роз`яснити відповідачам, що відповідно до частини другої статті 164, частин третьої, четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України до заперечення мають бути додані документи, що підтверджують надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.
8. Повідомити сторін, що всі заяви та клопотання по справі а також витребувані матеріали необхідно подати безпосередньо до канцелярії Київського окружного адміністративного суду або шляхом надсилання на офіційну електронну адресу Київського окружного адміністративного суду (з обов`язковим накладенням Електронного цифрового підпису) чи засобами підсистеми Електронний суд.
9. Роз`яснити учасникам справи про можливість отримання інформації по справі, що розглядається, на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/.
10. Копію ухвали суду надіслати (видати) учасникам справи (їхнім представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Шевченко А.В.
