Єдиний державний реєстр судових рішень
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
26 червня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/3008/20
Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/736/24, 22-ц/4823/789/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,-
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ніжинський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 березня 2024 року (проголошено о 09:08, повний текст складено 15 березня 2024 року) та на додаткове рішення цього ж суду від 03 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та внесення змін в актовий запис про народження дитини,-
У С Т А Н О В И В :
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила:
- визнати ОСОБА_2 батьком дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- внести в актовий запис №357 від 20.06.2013, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції у Чернігівській області, про народження ОСОБА_3 , відомості про батьківство ОСОБА_2 , уродженця м. Ніжина Чернігівської області, вказавши його батьком народженої в графі «батько»;
- судові витрати покласти на відповідача.
Позов обґрунтовувала тим, що сторони з 2012 року проживали спільно однією сім`єю у фактичних шлюбних відносинах, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, мали намір одружитись у листопаді 2012 року. Проте відповідач за тиждень до весілля відмовився від реєстрації шлюбу, на той час позивачка вже була вагітною. Відповідач став проживати окремо.
Указувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилася донька ОСОБА_4 , батьком якої є відповідач, але останній не виявив бажання визначити походження спільної дитини за заявами про визнання батьківства, у зв`язку з чим відомості про батька в актовому записі про народження дитини внесено в порядку ст.135 СК України, батьком зазначено - ОСОБА_3 .
Наголошувала, що на даний час у неї будь-які відносини із відповідачем відсутні, вона перебуває у зареєстрованому шлюбі із іншим чоловіком. Відповідач як батько дитини під надуманими приводами відмовляється від генетичної експертизи, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Вирішення даного спору необхідне для забезпечення захисту інтересів дитини.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.03.2024 позов задоволено повністю.
Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Ніжині Чернігівської області.
Внесено зміни в актовий запис №357 від 20 червня 2013 року, виданий Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції, записавши в графі батько дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,- « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України».
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору.
Додатковим рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03.04.2024 стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16302 грн витрат за проведення експертизи, 24 000 грн витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 березня 2024 року ОСОБА_2 просить його скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 17-21 липня 2023 року ОСОБА_5 з підстав того, що:
- експертом не надано суду протокол про відібрання зразків крові, який оформлюється згідно з вимогами процесуального законодавства та підписується всіма особами, які брали участь у вилученні об`єктів, відібранні зразків, який, як стверджує відповідач, він не підписував;
- позивачкою бездоказово заявлено клопотання про заміну експертної установи, а судом безпідставно задоволено таке клопотання та призначено проведення експертизи у Київському міському клінічному бюро судової експертизи;
- методика, яка використовувалась експертом, а саме: «використання ДНК-аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей) МОЗ України, 2012 рік» в реєстрі атестованих методик Міністерства юстиції України на інтернет-сайті https://rmpse.minjust.gov.ua/search відсутня;
- експерт вийшов за межі постановлених судом питань, оскільки фактично відповів у формулюванні, що батьківство доведено, однак питання доведеності позовних вимог вирішує виключно суд, а не експерт.
Заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме позбавлення його права на допит свідків позивача, порушення п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦК України щодо обов`язкового зупинення провадження у справі.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 квітня 2024 року ОСОБА_2 просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат.
Відповідач зазначає, що оскільки він не погоджується із судовим рішенням по суті справи, то ним заперечується і факт покладення на нього судових витрат.
Зауважує, що не може висловити свою думку щодо складових судових витрат, їх обґрунтованості та співмірності, у зв`язку з тим, що жодні документи на підтвердження таких витрат на його адресу не надходили.
Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Тетарчук І.В, яка підтримала апеляційні скарги, представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Івашка В.В., який вважав судові рішення законними та обґрунтованими, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З приписами п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо оскарження рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 березня 2024 року
Задовольняючи позов суд першої інстанції, оцінивши докази у сукупності і взаємозв`язку, встановив достатність підстав для визнання відповідача ОСОБА_2 батьком малолітньої ОСОБА_3 .
Суд констатував, що задоволення позову спрямоване на захист інтересів малолітньої дитини, забезпечення стабільності умов її життя, уникнення її від душевних потрясінь та унеможливлення ситуації, за якої дитина не має батька.
З таким висновком районного суду апеляційний суд погоджується, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи.
Судом у справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , про що 20.06.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ніжинського МРУЮ складено актовий запис №357 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , в якому батьками зазначено: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 (том 1, а.с. 5).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 14.11.2013, відомості про батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані за вказівкою матері ОСОБА_1 відповідно до ч.1 ст.135 СК України (том 1, а.с. 6).
У позові ОСОБА_1 стверджувала, що з відповідачем ОСОБА_2 проживала у 2012 році однією сім`єю, у жовтні 2012 року сторони вирішили зареєструвати шлюб. З письмових пояснень ОСОБА_2 від 12.05.2023 вбачається, що дійсно сторони були знайомі, зустрічались, були наміри колись вступити в шлюб (т. 1, а.с. 199-200).
Відповідно до висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи №103-128-2023 (експертиза почата 17 липня 2023 року, закінчена 21 липня 2023 року), молекулярно-генетичним дослідженням встановлено: вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 складає величину не менш ніж 99,99%. Таким чином, згідно Hummel K at all "Biostatistische Abstammugsbegutachung mit blutgruppen befunden'' Stuttgart, 1971., біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 практично доведено (том 1, а.с. 215-218).
У матеріалах справи містяться спільні світлини ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також малолітньої ОСОБА_3 (том 1, а.с. 11-12).
Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції 07.03.2024 свідок ОСОБА_6 пояснила, що є матір`ю позивачки, яка у 2012 році зустрічалась, а в подальшому проживала однією сім`єю із ОСОБА_2 , останні мали намір одружитись із проведенням необхідних дій, зокрема і по замовленню кафе, що не відбулося, відповідач є батьком ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина дуже схожа на відповідача.
За показаннями свідка ОСОБА_7 позивач у 2012 році проживала однією сім`єю із ОСОБА_2 , останні мали намір одружитись, що не відбулося, позивач завагітніла і народила від ОСОБА_2 дочку ОСОБА_4 , яка дуже схожа на відповідача.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини).
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).
Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.
Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються дитини з причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суди у окремих своїх постановах керуються аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, від 07.12.2006). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, від 16.07.2015).
Статтею 51 Конституції України, ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. 2 ст. 125 CК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду.
Згідно з ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Частиною 1 ст. 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування запис про матір та батька дитини провадиться відповідно до цієї статті, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров`я, в якому народилася дитина.
Відповідно до ст. 128 СК України визнання батьківства за рішенням суду відбувається за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст. 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу.
Щодо предмету доказування у даній категорії справ, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ч. 2 ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти Російської Федерації» від 07.05.2009 № 3451/05, § 34, «Kalacheva V. Russian Federation»).
У даній справі ухвалою суду першої інстанції від 17 травня 2023 року призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, на вирішення якої поставлено питання: «Чи є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічною матір`ю якої є ОСОБА_1 ?».
Згідно з висновком експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи Юрченко О.В. № 103-128-2023 вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 складає величину не менш ніж 99,99%. Таким чином, згідно Hummel K at all "Biostatistische Abstammugsbegutachung mit blutgruppen befunden'' Stuttgart, 1971., біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 практично доведено.
Зважаючи на вказаний висновок експерта, який підтверджує беззаперечне біологічне батьківство відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо незгоди відповідача з висновком експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи Юрченко О.В. № 103-128-2023 апеляційний суд зважає на наступне.
Відповідно до ч. 1, 6-7 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Порядок організація проведення експертиз (досліджень) та оформлення їх результатів визначено у розділі IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (далі - Інструкція).
Так, відповідно до п.п. 4.15. Інструкції висновок експерта (експертів) оформлюється на бланку експертної установи і підписується експертом (експертами), який (які) проводив(ли) дослідження. Підписи у заключній частині засвідчуються відбитком печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключних висновків. Якщо до висновку експерта додаються фототаблиці, креслення, схеми, діаграми тощо, вони також підписуються експертом (експертами); підписи засвідчуються відбитком печатки експертної установи.
Положеннями Інструкції не передбачено приєднання до висновку експерта протоколу про відібрання зразків крові, що мають бути підписані особами, які брали участь у вилученні об`єктів, відібранні зразків, які є вихідним матеріалом для проведення експертизи, а не його результатом.
При цьому помилковим є посилання заявника на п. 3.4. Інструкції, оскільки положеннями даного пункту регламентовані дії органу, що призначає експертизу (у цій справі експертиза призначена за ухвалою суду), з огляду на те, що він міститься у розділі ІІІ Оформлення матеріалів для проведення експертиз (досліджень). У даному випадку відібрання зразків та проведення самої експертизи відбувалось безпосередньо в експертній установі.
Відповідно до п. 13, 14 Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, що затверджений наказом Міністерства юстиції від 02.10.2008 №1666/5, поряд з атестованими методиками під час проведення судових експертиз також використовуються джерела інформації, які не підлягають атестації і є обов`язковими для застосування на території України, зокрема: нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР тощо. У разі потреби під час проведення експертиз також можуть використовуватись науково-технічна та довідкова література, перелік якої затверджується наказом Міністерства юстиції України та не є вичерпним, інформаційні бази даних з мережі Інтернет, а також програмні продукти, рекомендовані для використання в експертній практиці рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України.
Отже, використання експертом Юрченко М.В. методики: «використання ДНК-аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей) МОЗ України, 2012 рік», яка відсутня в реєстрі атестованих методик Міністерства юстиції України на інтернет-сайті https://rmpse.minjust.gov.ua/search, не суперечить чинним нормативним документам.
Як вбачається, висновок оформлений на бланку Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, підписаний експертом Юрченко М.В., що має кваліфікацію судового експерта з правом проведення судово-медичної експертизи за спеціальністю «судово-медична імунологія», який проводив дослідження, його підписи містяться на кожній сторінці висновку. Експертом дана відповідь на поставлене судом запитання. При цьому, експерт попереджений про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, за дачу завідомо неправдивого «Висновку експерта», про що свідчить його особистий підпис.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає висновок експерта ОСОБА_5 належним та допустимим доказом у справі.
Колегією суддів не сприймаються доводи ОСОБА_2 про те, що позивачкою бездоказово заявлено клопотання про заміну експертної установи, а судом безпідставно задоволено таке клопотання та призначено проведення експертизи у Київському міському клінічному бюро судово-медичної експертизи зважаючи на наступне.
Згідно із частиною 3 статті 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).
У цій справі 01 березня 2023 року було ухвалено заочне рішення.
Відповідно до змісту ч. 3 ст. 287 ЦПК України після скасування заочного рішення суд призначає справу до нового судового розгляду.
За заявою ОСОБА_2 ухвалою суду від 09 травня 2023 року заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 березня 2024 року скасовано і призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 17 травня 2023 року.
ОСОБА_2 під розписку повідомлений про розгляд справи 17.05.2023 о 8 год 30 хв (т. 1 а.с. 197).
У відзиві на позовну заяву від 12.05.2023 ОСОБА_2 , посилаючись на те, що ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, клопотання про призначення експертизи з визначенням експертної установи не заявляв.
Позивачкою ОСОБА_1 17.05.2023 подано заяву про проведення підготовчого судового засідання 17.05.2023 без участі сторони позивача та заявлено клопотання про призначення у справі судової генетично-молекулярної експертизи, проведення якої вона просила доручити Київському міському клінічному бюро судово-медичної експертизи.
У судове засідання 17.05.2023 відповідач, будучи належним чином повідомленим, не з`явився, клопотань про його відкладення не подавав.
17 травня 2023 року Ніжинським районним судом Чернігівської області призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи.
Таким чином, при призначення експертизи судом першої інстанції дотримано норми ст. 103 ЦПК України.
Частиною 3 статті 376 ЦПК України визначені порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а саме:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Посилання заявника на позбавлення його права на допит свідків позивача, порушення п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦК України щодо обов`язкового зупинення провадження у справі, не є тими процесуальними порушеннями, за яких судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч. 2 ст.410 ЦПК України).
Ураховуючи, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не містять передбачених законом підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.03.2024 - без змін.
Щодо оскарження додаткового рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 квітня 2024 року
Установлено, що 06.03.2023 позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій зазначала, що заява про наявність судових витрат була оголошена в судовому засіданні 01.03.2023 (при ухваленні заочного рішення) та просила вирішити питання про стягнення судових витрат, докази на підтвердження яких додала до заяви (том 1, а.с. 155).
12.03.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій зазначала, що заява про наявність судових витрат була оголошена в судовому засіданні 07.03.2024 (при ухваленні рішення). Просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь понесені нею судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи, в загальній сумі 40 302 грн, з яких 16 302 грн витрати на проведення експертизи та 24 000 витрати на правничу допомогу (з урахуванням 12 000 грн витрат до скасування заочного рішення) (том 2, а.с. 96).
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції, керуючись ст. 141 ЦК України, зваживши на те, що позов задоволено, поклав на відповідача витрати позивача за проведення експертизи у розмірі 16 302 грн та витрати та витрати на правничу допомогу у розмірі 24 000 грн, які вважав співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу та підстав для їх стягнення.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №757/29103/20-ц зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).
Представництво інтересів ОСОБА_1 у суді першої інстанції адвокат Івашко В.В. здійснював згідно з ордером на надання правової допомоги серії ЧН №0963979 (том 1, а.с. 35), виданим на підставі договору про надання правової допомоги адвокатом від 15.07.2020 (том 1, а.с. 156).
Відповідно до п. 1. Договору про надання правової допомоги адвокатом від 15.07.2020, предмет договору:
- адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу в підготовці позову, складанні позовної заяви та участі в цивільній справі за позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства щодо дитини ОСОБА_3 ;
- адвокат приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси клієнта в суді та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України;
- клієнт відповідно до цього договору має право давати адвокату окремі доручення на вчинення конкретних дій, складення процесуальних та інших документів. Окремі доручення узгоджуються сторонами у письмовій формі.
Клієнт також доручає адвокату:
- вивчити та скласти необхідні документи для звернення до суду, підписати їх;
- брати участь в судових засіданнях;
- оскаржувати судові рішення (ухвали) та підписати від імені клієнта скарги (п.п. 1.4 договору).
Адвокат має право:
- отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;
- збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази;
- запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об`єднань, а від громадян за їх згодою;
- виконувати інші дії, передбачені законодавством України (п.п. 1.5 договору).
Пунктом 3 договору визначено, що сторони, зважаючи на складність справи та її важливість для клієнта, попередньо узгодили суму адвокатського гонорару в розмірі 12 000 грн.
Згідно з п.п 3.1, 3.2 цей договір набирає чинності з моменту його підписання. Термін дії цього договору - до закінчення провадження у суді першої інстанції; цей договір може бути розірваний достроково або припинений згідно вимог чинного законодавства України (том 1, а.с. 156).
За звітом від 03.03.2023 про витрати, пов`язані з наданням професійної правової (правничої) допомоги позивачу ОСОБА_1 по цивільній справі № 740/3008/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, на підставі договору про надання правової допомоги адвокатом по цивільній справі від 15.07.2020:
1. Консультація, вивчення нормативної бази, підготовка та складання позовної заяви, подання до суду - 3 000 грн;
2. Складання процесуальних документів по справі: клопотань про призначення експертизи, запиту адвоката про адресу відповідача розрахунку - 3000 грн;
3. Участь в суді першої інстанції (з врахуванням тривалості розгляду справи) 13.01.2022, 01.03.2023 - 6 000 грн.
Вартість послуг пов`язаних з наданням правової допомоги адвокатом позивачу ОСОБА_1 , складає 12 000 гривень (том 1, а.с. 157).
З квитанції до прибуткового касового ордеру від 03.03.2022, вбачається, що ОСОБА_1 за надання правничої допомоги згідно з договором у цивільній справі 740/3008/20 сплачено адвокату Івашку В.В. 12 000 грн (том 1, а.с. 158).
Квитанцією № 9311-9491-8316-6425 від 17.07.2023 підтверджується сплата ОСОБА_1 Київському міському клінічному бюро судово-медичної експертизи за судово-медичні послуги 16 302 грн (том 2, а.с. 95).
Відповідно до Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги адвокатом від 15.07.2020, що сколений 08.03.2024, внесено зміни до договору: викладено пункт 3 Основного договору в наступній редакції:
Сторони, зважаючи на складність справи та її важливість для клієнта, тривалий час розгляду справи з підстав затягування її розгляду відповідачем ОСОБА_2 , узгодили суду адвокатського гонорару в розмірі 24 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції (Закінчення розгляду - ухвалення судового рішення по справі № 740/3008/20). В усьому іншому договір залишено без змін (том 2, а.с. 100).
Відповідно до звіту від 12.03.2024 про витрати адвоката, пов`язані з наданням професійної правової (правничої) допомоги позивачу ОСОБА_1 по цивільній справі № 740/3008/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства для врахування до гонорару, на підставі договору про надання правової допомоги адвокатом по цивільній справі від 15.07.2020, додатку № 1 до договору від 08.03.2024:
1. Консультація, вивчення нормативної бази, супровід справи в суді - 3000 грн;
2. Складання процесуальних документів по справі: апеляційна скарга на ухвалу суду від 05.09.2023 про зупинення провадження по справі 3000 грн;
3. Участь в суді першої інстанції (з врахуванням тривалості розгляду справи) - 6000 грн.
Вартість послуг пов`язаних з наданням правової допомоги адвоката позивачу ОСОБА_1 , складає 12 000 гривень (том 2, а.с. 99).
З квитанції до прибуткового касового ордеру від 08.03.2024, вбачається, що ОСОБА_1 за надання правничої допомоги згідно договору у цивільній справі 740/3008/20 від 15.07.2020 та Додатку № 1 до договору від 08.03.2024 сплатила адвокату Івашку В.В. 12 000 грн (том 2, а.с. 98).
Заява про ухвалення додаткового рішення є заявою з процесуальних питань.
Тому подання учасником справи заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу потрібно здійснювати із дотриманням вимог ЦПК України, встановлених для подання клопотань (заяв) з процесуальних питань.
Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено, - він встановлюється судом (частина третя статті 182 ЦПК України).
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань визначені в статті 183 ЦПК України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення).
За правилами частини другої статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
12.03.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь понесені нею судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи, в загальній сумі 40 302 грн (том 2, а.с. 96).
Проте позивачка не додала доказів надіслання (надання) відповідачу копії цієї заяви з доданими до неї документами. У зв`язку з цим відповідач був позбавлений можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру цих витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України.
Вищевикладене висловлене у постановах Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 210/3278/22, від 19.02.2024 у справі № 915/1624/16.
З огляду на те, що склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягають доведенню, ненадсилання копій відповідних доказів іншій стороні фактично матиме наслідком порушення принципу змагальності та неможливість іншого учасника судового розгляду бути ознайомленим з їх змістом. Вказані обставини, у свою чергу, позбавляють іншу сторону можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку (подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18 та у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18, від 15.06.2022 у справі № 910/18646/19).
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №6 40/1037/21 наголошується, що суд першої інстанції повинен був переконатися про обізнаність відповідача щодо подання представником позивача заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у відповідному розмірі. Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене додаткове рішення щодо відшкодування на користь позивача судових витрат на правову допомогу з порушенням процесуального права іншої сторони - відповідача щодо подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та/або доведення їх не співмірності. Аналогічний підхід щодо не встановлення факту направлення заяви про вирішення питання про судові витрати іншому учаснику справи за подібних обставин застосовано Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 у справі № 640/9792/20.
Вирішуючи питання про відшкодування позивачці понесених у суді першої інстанції витрат на правничу допомогу, суд на наведене не звернув уваги, не врахував, що позивачка не дотрималася установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування таких витрат, правила частини четвертої статті 183 ЦПК України не застосував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про стягнення таких витрат у розмірі 24 000 грн.
При цьому апеляційний суд вважає, що витрати у сумі 12 000 грн, які позивачка понесла за договором про надання правової допомоги адвокатом від 15.07.2020, є обґрунтованими та співмірними обсягу наданої адвокатом правничої допомоги, з матеріалів справи вбачається, що відповідач був обізнаний про наявність таких витрат, про що свідчить його заява про ознайомлення з матеріалами справи 01.09.2023 (т. 1 а.с. 222), заперечень та клопотань щодо розміру судових витрат не подавав, а тому вони підлягають стягненню з ОСОБА_2 .
За таких обставин, колегія суду вважає, що додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 квітня 2024 року підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми витрат на правову допомогу з 24 000 грн до 12 000 грн, а в іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 березня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 березня 2024 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 квітня 2024 року - задовольнити частково.
Додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 квітня 2024 року - змінити, зменшивши стягнуту із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу з 24 000 грн до 12 000 грн.
В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 червня 2024 року.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді: Н.В. Висоцька
О.І. Онищенко
