Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
30 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 120/10686/22
Провадження № 11-82апп24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
перевірила наявність підстав для прийняття до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури (далі - Прокуратура) про визнання дій протиправними та стягнення коштів і
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії Прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;
- стягнути з Прокуратури середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 100 тис. 238 грн 28 коп.
2. Прохання мотивує так. 22 жовтня 2021 року його звільнили з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX) у зв`язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Повний розрахунок при звільненні відповідач провів лише 23 листопада 2022 року, тобто у день виплати вихідної допомоги при звільненні на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року у справі № 120/16342/21-а.
На переконання ОСОБА_1 , відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП України), оскільки з його вини вихідна допомога, яка підлягала виплаті у день його звільнення - 22 жовтня 2021 року, була виплачена несвоєчасно.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою зобов`язати Прокуратуру нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
3. Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 15 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2023 року, позовні вимоги задовольнив частково.
Рішення мотивував тим, що право позивача на виплату вихідної допомоги було відновлене 23 листопада 2022 року у спосіб виплати того самого дня запитуваних коштів на виконання рішення суду у справі № 120/16342/21-а.
Попри це суд першої інстанції, коли розв`язував спір про обов`язок відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 жовтня 2021 по день фактичного розрахунку (виплату коштів, день виконання рішень судів) - 23 листопада 2022 року, виходив з того, що якщо за довідкою від 15 грудня 2022 року № 21-8-298 середньомісячний заробіток позивача становив 7 тис. 724 грн 47 коп., то розмір середнього заробітку за період, що не перевищує шести місяців та підлягає присудженню на його користь на підставі статті 117 КЗпП України, становитиме 46 346,82 грн (7724,47 грн х 6 місяців).
Окрім іншого, суди виходили з того, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», за яким стаття 117 КЗпП України викладена в новій редакції і передбачала, що виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців. З огляду на встановлені законодавчі часові обмеження виплати середнього заробітку за час затримки виплати такого заробітку та день проведення остаточного розрахунку з позивачем ОСОБА_1 у цій справі (23 листопада 2023 року, тобто після набрання чинності законом, що встановлює строки виплати), суд вирішив, що до спірних правовідносин у цій справі належить застосувати норми статті 117 КЗпП України в редакції згаданого вище Закону. Відтак суд підсумував, що хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить з 23 жовтня 2021 року по 22 листопада 2022 року (більше року), максимальний розмір сум, які можуть бути виплачені за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, має бути співмірним із середнім розміром заробітної плати позивача за шість місяців, а не за відтинок часу, який позивач означив у позовній заяві.
Суд першої інстанції критично оцінив аргументи відповідача про ймовірне подвійне стягнення на користь позивача заробітку в разі поновлення його на роботі за результатом розгляду справи № 120/15902/21-а і у відповідь на ці доводи зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток, який підлягає стягненню з роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України, різні за своєю юридичною природою види компенсаційних виплат. Нетотожність цих видів платежів унеможливлює висновок про можливе подвійне стягнення аналогічних за своєю суттю сум.
4. Прокуратура не погодилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подала касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Серед іншого, вимоги мотивує тим, що нема висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах правил статей 116, 117 КЗпП України, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX у спорах про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за умови звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та фактичного виконання судового рішення в іншій справі про задоволення вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі (справа № 120/15902/21-а).
З посиланням на приписи підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) автор скарги зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа має для нього виняткове значення.
Прокуратура наголосила на тому, що суди попередніх інстанцій не зважили на правові висновки, викладені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18, та висновки Верховного Суду України викладені в постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, відповідно до яких неможливо одночасно застосовувати стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 цього Кодексу, тобто подвійне стягнення середнього заробітку. Вважає, що саме такий підхід необхідно застосовувати й у цій справі.
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 вересня 2023 року відкрив провадження у справі, а ухвалою від 10 квітня 2024 року за наслідками попереднього розгляду матеріалів касаційної скарги Прокуратури справу за позовом ОСОБА_1 на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
6. Рішенню касаційного суду про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати передували обставини, доводи і міркування сторін та судження судів попередніх інстанцій, які стисло можна викласти так.
ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури Вінницької області з 26 вересня 2005 року по 22 жовтня 2021 року.
Наказом керівника Прокуратури від 20 жовтня 2021 року № 1367к позивача звільнили з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 22 жовтня 2021 року на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 113-IX у зв`язку із прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ним атестації.
За рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року у справі № 120/16342/21-а, з Прокуратури стягнули на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 7 тис. 724 грн 46 коп.
На виконання цього судового рішення відповідач виплатив вихідну допомогу позивачу 23 листопада 2022 року.
Ці обставини суди попередніх інстанцій оцінили як докази того, що відповідач упродовж із моменту звільнення позивача і до дня виплати вихідної допомоги тривалий час протиправно бездіяв, чим спричинив порушення строків повного розрахунку зі звільненим з органів прокуратури ОСОБА_1 .
Ця неправомірна бездіяльність призвела не лише до порушення статті 44 КЗпП України, висновок про яке зробили суди під час розгляду справи № 120/16342/21-а, але й до порушення норми загального характеру, передбаченої статтею 116 цього Кодексу, за якою на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать у день його звільнення.
Далі суди мотивували, що в разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, згідно з якою колишній роботодавець зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, чинного із 19 липня 2022 року, який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум вихідної допомоги).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточного розрахунку з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Наприклад, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в разі коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
7. Суди виснували, що роботодавець не виконав обов`язку щодо повного розрахунку із позивачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Якщо повний розрахунок не проведений, це є підставою для визнання бездіяльності відповідача протиправною та настання передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
8. У доводах касаційної скарги її автор зазначає, що за наслідками розгляду судами першої та апеляційної інстанцій справи № 120/15902/21-а за позовом ОСОБА_1 до П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії були визнані протиправними та скасовані:
- рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 вересня 2021 року № 320 про неуспішне проходження прокурором Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області ОСОБА_1 атестації;.
- наказ керівника Прокуратури від 20 жовтня 2021 року №1367к про звільнення позивача з 22 жовтня 2021 року з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури, а також:
- зобов`язано Прокуратуру поновити позивача з 23 жовтня 2021 року в Гайсинській окружній прокуратурі Вінницької області на посаді, рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення.
- стягнуто з Прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2021 року по 09 лютого 2022 року з урахуванням сум заробітної плати, нарахованої та виплаченої позивачу за час перебування на посаді старшого інспектора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю, Прокуратури.
Керівник Прокуратури наказом від 24 лютого 2022 року поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області з 23 жовтня 2021 року. Надалі позивача допустили до проходження другого етапу атестації, але 27 січня 2023 року звільнили у зв`язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 08 лютого 2023 року у справі № 120/15902/21-а задовольнив касаційні скарги Прокуратури та Офісу Генерального прокурора, скасував рішення судів попередніх інстанцій і відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
9. Скаржник стверджує, що оскільки трудові відносини з ОСОБА_1 за рішенням суду були відновлені, позивач отримав право на компенсацію свого незаконного звільнення шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли.
З погляду скаржника, позивач фактично просить стягнути середній заробіток за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту КЗпП України, який не передбачає можливості стягнення подвійного заробітку.
У статтях 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України, і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливо одночасно застосувати стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 цього Кодексу, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У правилах статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосовуються правила тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.
10. У контексті наведеного касаційний суд припускає, що у цій справі наявні ознаки виключної правової проблеми застосування норм матеріального права в питаннях щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (за умови звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ) та фактичного виконання судового рішення в іншій справі про задоволення судом вимог позивача про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, що практично обумовлює безпідставність виплати вихідної допомоги при звільненні працівника на підставі наказу, який надалі суд скасував.
Зазначає, що однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
На переконання касаційного суду, вирішення виключної правової проблеми, визначеної у цій справі, дозволить забезпечити дотримання гарантованих статями 2, 6 КАС України основних засад (принципів) адміністративного судочинства, запровадить єдині підходи до правозастосування судами касаційних інстанцій та судами нижчих інстанцій при вирішенні питань прийнятності заяв (скарг), сприятиме гарантуванню права сторін на доступ до суду та уникненню безпідставного (необґрунтованого) повернення заяв (скарг), залишення їх без розгляду та/або закриття апеляційного / касаційного провадження.
11. На підтвердження цього висновку касаційний суд послався на приклади з судової практики касаційних судів різних юрисдикцій у складі Верховного Суду (справи № 480/6504/20 і № 540/1218/21 Касаційного адміністративного суду; справа № 686/20491/18 Касаційного цивільного суду).
З огляду на зазначене касаційний суд стверджує, що існують різні підходи касаційних судів щодо застосування статей 117, 235 КЗпП України.
12. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу (частина четверта статті 347 КАС України).
Таким чином, підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати є обґрунтований висновок суду, який розглядає справу в касаційному порядку, про те, зокрема, що справа містить виключну правову проблему і метою її вирішення є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
13. Отож, вторуючи, ще раз нагадаємо, що в касаційній скарзі порушуються питання права, які, на переконання їхнього автора, мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, покликані до вирішення виключної правової проблеми, визначеної у цій справі, і, про що вже мовилося, дозволять забезпечити дотримання гарантованих статтями 2, 6 КАС України основних засад (принципів) адміністративного судочинства, запровадити єдині підходи до правозастосування судами касаційних та судами нижчих інстанцій при вирішенні питань прийнятності заяв (скарг), сприятимуть гарантуванню прав сторін на доступ до суду та уникненню безпідставного (необґрунтованого) повернення заяв (скарг), залишення їх без розгляду та/або закриття апеляційного / касаційного провадження.
14. Справді, процесуальний закон передбачає ситуації, за яких справу можна передати на розгляд Великої Палати. Таке рішення можливе за умови, якщо справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Однак, щоб так зробити, треба, щоби для цього були такі умови. Приміром, якщо стверджується, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, то у ній мають зазначатися щонайменше новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджувані питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Якщо відштовхуватись від правил процесуального закону про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, то в касаційній скарзі мають наводитися обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загального ряду.
Цих описаних частково та інших подібних передумов передачі на розгляд Великої Палати справа за позовом ОСОБА_1 не містить.
Натомість характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, зокрема й суду касаційної інстанції, непоодинока; кількість справ зі схожими позовними вимогами до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури або інших структурних підрозділів органів прокуратури, брак ознак, які роблять таку касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що справа за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури про визнання дій протиправними та стягнення коштів не є такою, яку Велика Палата має переглянути у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
15. Вкотре варто нагадати, що Велика Палата раніше у своїх рішеннях неодноразово наголошувала, що виключну правову проблему належить оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. З огляду саме на ці критерії має бути підтверджено той факт, що проблема наявна не в одній конкретній справі, але й існує в інших, або вона може виникнути з урахуванням позиції, щодо якої постає питання юридичної невизначеності.
З описаної судом проблематики убачається, що вона обумовлена обставинами конкретно цієї справи та пов`язана з вирішенням питання стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за умови звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та фактичного виконання судового рішення в іншій справі про задоволення вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
Колегія суддів не навела обґрунтування неможливості вирішення саме Касаційним адміністративним судом під час касаційного перегляду судових рішень окресленого нею питання про те, чи передбачена відповідальність роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. В ухвалі не зазначено жодного прикладу різного підходу у правозастосуванні, а відсутність висновку Верховного Суду у подібних до спірних у цій справі правовідносин, як і припущення про виникнення аналогічних спорів у майбутньому, не свідчить про необхідність розгляду цієї справи саме Великою Палатою.
16. Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України, якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Отож Велика Палата перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи і вважає, що нема передумов для використання її повноважень для касаційного перегляду судових рішень у цій справі.
Керуючись статтями 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 120/10686/22 за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та стягнення коштів повернути відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв
О. Л. Булейко К. М. Пільков
Ю. Л. Власов С. О. Погрібний
І. А. Воробйова О. В. Ступак
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
І. В. Желєзний О. С. Ткачук
В. В. Король В. Ю. Уркевич
О. В. Кривенда Є. А. Усенко
М. В. Мазур Н. В.Шевцова
