Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа №120/10686/22
провадження № К/990/28852/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Радишевської О. Р., Соколова В. М.
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та стягнення коштів, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Богоноса М. Б., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2023 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Боровицького О. А., суддів: Курка О. П., Шидловського В. Б.
І. Суть спору
1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури, в якому просить:
1.1. визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;
1.2. стягнути з Вінницької обласної прокуратури середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 100238,28 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22 жовтня 2021 року його звільнено з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у зв`язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Позивач стверджує, що повний розрахунок при звільненні відповідачем проведено лише 23 листопада 2022 року, тобто у день виплати вихідної допомоги при звільненні на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року у справі № 120/16342/21-а.
На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП України), оскільки вихідна допомога підлягала виплаті у день його звільнення, а саме 22 жовтня 2021 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про зобов`язання Вінницької обласної прокуратури нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури Вінницької області у період з 26 вересня 2005 року по 22 жовтня 2021 року.
4. Наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 20 жовтня 2021 року № 1367к позивача звільнено з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 22 жовтня 2021 року на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" у зв`язку із прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ним атестації.
5. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року у справі № 120/16342/21-а стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 7724,46 грн.
6. На виконання вищевказаного судового рішення виплата вихідної допомоги відповідачем здійснена 23 листопада 2022 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2023 року, позовні вимоги задоволено частково.
7.1. Визнано протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
7.2. Зобов`язано Вінницьку обласну прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з посади в сумі 46346,82 грн.
7.3. В решті позову - відмовлено.
8. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушене право позивача на виплату вихідної допомоги відновлено 23 листопада 2022 року у день виплати вказаних коштів на виконання рішення суду у справі № 120/16342/21-а.
Разом з цим суд першої інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 жовтня 2021 по день фактичного розрахунку (виплату коштів, день виконання рішень судів) - 23 листопада 2022 року, зазначив, що згідно з довідкою від 15 грудня 2022 року № 21-8-298 середньомісячний заробіток позивача становив 7724,47 грн. Відповідно, розмір середнього заробітку за період, що не перевищує шести місяців та підлягає присудженню в його користь на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) становить 46346,82 грн (7724,47 грн. х 6 місяців).
При цьому суд критично оцінив аргументи відповідача про ймовірне подвійне стягнення в користь позивача заробітку у випадку поновлення його на роботі за результатом розгляду справи № 120/15902/21-а, вказавши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток, який підлягає стягненню із роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України різні за своєю правовою природою, що не дає підстав для висновку про їх ототожнення та про можливе подвійне стягнення аналогічних за своєю суттю сум.
9. Зазначена позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
10. Представник Вінницької обласної прокуратури подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої, підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
11. Так, автор скарги зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18, та висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, відповідно до якого є неможливим одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, вважаючи що саме такий відхід необхідного застосовувати у цій справі.
Разом з цим автор скарги вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 116, 117 КЗпП України, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX), а саме щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за умови звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та фактичного виконання судового рішення в іншій справі про задоволення вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
Крім того, посилаючись на приписи підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, автор скарги зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має для нього виняткове значення.
12. Верховний Суд ухвалою від 28 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2023 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
13. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року зупинено виконання судових рішень у справі № 120/10686/22 до закінчення перегляду судових рішень в касаційному порядку.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
17. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
18. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
19. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
20. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
21. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
22. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
VI. Позиція Верховного Суду
23. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому одночасно в іншій справі № 120/15902/21-а вирішується питання щодо правомірності наказу про звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
24. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку.
25. Тобто позивач фактично просить стягнути середній заробіток за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту КЗпП України, який не передбачає можливість стягнення подвійного заробітку.
26. У доводах касаційної скарги автор зазначає, що за наслідками розгляду апеляційним судом справи № 120/15902/21-а відповідач виплатив середній заробіток за час вимушеного прогул, а відтак, на думку автора скарги, підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли.
27. У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 зазначено, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.
28. Ні КЗпП України, ні Законом № 108/95-ВР, не передбачено відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
29. Проаналізувавши доводи касаційної скарги у контексті обставин цієї справи, Верховний Суд вказує на таке.
30. У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 480/6504/20, яка стосувалась стягнення з прокуратури вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, зазначено, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги. За загальним правилом, у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу.
31. У справі № 540/1218/21 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 травня 2023 року, яка стосувалась вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказав, що враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.
32. Варто зауважити, що у вказаних справах судами встановлено, що позивачами в обох випадках одночасно оскаржувались накази про звільнення та вирішувалось питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
33. Тобто, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку пов`язує з існуванням самого факту нездійснення розрахунку усіх сум при звільненні без урахування іншого спору, який стосується оскарження самого факту звільнення та як, наслідок виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
34. Наведене свідчить про одночасне застосування статті 117 та статті 235 КЗпП України.
35. Своєю чергою Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року № 686/20491/18, яку автор касаційної скарги вважає необхідною для застосування у справі, що розглядається, дійшов висновку щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України.
36. Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
37. Разом з цим існують різні підходи касаційних судів щодо застосування статей 117, 235 КЗпП України.
38. Крім того, Верховний Суд наголошує на існуванні проблематики щодо виплати позивачу також і середнього заробітку у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП) у випадку перебування з відповідачем у трудових відносинах та фактично отримування заробітної плати за виконувану роботу, однак на іншій посаді, що свідчить про недотримання розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця.
39. Варто зазначити, що однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
40. Вирішення виключної правової проблеми, визначеної у цій справі, дозволить забезпечити дотримання гарантованих статтею 2 КАС України основних засад (принципів) адміністративного судочинства та запровадить єдині підходи до правозастосування. Вказане також дозволить забезпечити дотримання верховенства права, зокрема, таких його складових, як правова визначеність та принцип рівності (заборона в будь якій формі дискримінації).
41. Під час постановлення цієї ухвали у цій справі Суд враховує, що лише до компетенції Великої Палати Верховного Суду віднесено питання вирішення виключної правової проблеми, яка сформована відповідним касаційним судом та відповідає двом обов`язковим ознакам: спрямованість на розвиток права в цілому та спрямованість на формування єдиної правозастосовчої практики.
42. Основна мета вирішення виключної правової проблеми полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень.
43. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
44. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
45. На підставі викладеного, колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
у х в а л и в :
Справу № 120/10686/22 за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та стягнення коштів - передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. Р. Радишевська
В. М. Соколов
