Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
№ справи: 755/21863/21-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2954/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Желепа О.В., Євграфова Є.П.
секретар - Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування», Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», третя особа - Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна», про захист прав споживачів, визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинити певні дії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року,
встановив:
у грудні 2021 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати недійсним договір про надання фінансових послуг від 12.04.2021 року № 2110173751584, укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та невстановленою особою, яка діяла від її імені без наявності на те правових підстав та без її згоди.;
- визнати недійсним договір про надання фінансових послуг від 17.05.2021 року № 2113681837217, укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та невстановленою особою, яка діяла від її імені без наявності на те правових підстав та без її згоди.;
- скасувати відсотки, неустойку, комісії та інші штрафні санкції, нараховані ТОВ «Служба миттєвого кредитування» за оскаржуваними нею договорами про надання фінансових послуг від 12.04.2021 № 2110173751584 та від 17.05.2021 № 2113681837217.;
- визнати недійсною фінансову операцію (транзакцію) щодо переказу 11.04.2021 року кредитних коштів в сумі 24 699,00 грн. з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк».;
- скасувати відсотки, неустойку, комісії та інші штрафні санкції, нараховані АТ КБ «ПриватБанк» за оскаржуваною ОСОБА_1 фінансовою операцією (транзакцією) щодо переказу 11.04.2021 кредитних коштів в сумі 24 699,00 грн. з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .;
- визнати недійсною фінансову операцію (транзакцію) щодо переказу 11.04.2021 року коштів в сумі 2 350,00 грн. із зарплатної карти ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та застосувати наслідки недійсності правочину;
- визнати недійсною фінансову операцію (транзакцію), щодо переказу 11.04.2021 коштів в сумі 1 556,99 грн. вкладу ОСОБА_1 «Скарбничка» на картковий рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та застосувати наслідки недійсності правочину;
- визнати недійсною фінансову операцію (транзакцію) щодо переказу 11.04.2021 року коштів в сумі 3 734,30 грн. з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та застосувати наслідки недійсності правочину;
- визнати недійсною фінансову операцію (транзакцію) щодо переказу 12.04.2021 року коштів в сумі 1 893,56 грн. з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та застосувати наслідки недійсності правочину;
- зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вилучити з кредитної історії ОСОБА_1 відомості про грошові зобов`язання суб`єкта кредитної історії, передбачені пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій».
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року позов було задоволено частково - визнано недійсним договір про надання фінансових послуг від 12.04.2021 №2110173751584, укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та від імені ОСОБА_1 .
В решті задоволення позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 908 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до АТ КБ «Приватбанк», ТОВ «Українське бюро кредитних історій» скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким:
- визнати недійсною фінансову операцію (транзакцію) щодо переказу 11.04.2021 року кредитних коштів в сумі 24 699,00 грн. з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк»;
- скасувати відсотки, неустойку, комісії та інші штрафні санкції, нараховані АТ КБ «ПриватБанк» за оскаржуваною ОСОБА_1 фінансовою операцією (транзакцією) щодо переказу 11.04.2021 кредитних коштів в сумі 24 699,00 грн. з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ;
- визнати недійсною фінансову операцію (транзакцію) щодо переказу 11.04.2021 року коштів в сумі 2 350,00 грн. із зарплатної карти ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та застосувати наслідки недійсності правочину;
- визнати недійсною фінансову операцію (транзакцію), щодо переказу 11.04.2021 коштів в сумі 1 556,99 грн. вкладу ОСОБА_1 «Скарбничка» на картковий рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та застосувати наслідки недійсності правочину;
- визнати недійсним фінансову операцію (транзакцію) щодо переказу 11.04.2021 року коштів в сумі 3 734,30 грн. з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та застосувати наслідки недійсності правочину;
- визнати недійсною фінансову операцію (транзакцію) щодо переказу 12.04.2021 року коштів в сумі 1 893,56 грн. з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та застосувати наслідки недійсності правочину;
- зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вилучити з кредитної історії ОСОБА_1 відомості про грошові зобов`язання суб`єкта кредитної історії, передбачені пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приват Банк» - Хитрова Л.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_2 та представника АТ КБ «Приват Банк» - Хитрової Л.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначала, що між нею та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № SAMDNWFC00017929532 віл 16 червня 2016 року. 11.04.2021 невстановлена особа зламала акаунт Google, отримала доступ до її персональних даних, номера телефону, скориставшись послугою мобільного оператора зв`язку «Vodafon» для відновлення SIM-картки у випадку її втрати або пошкодження, незаконно перенесла номер на нову SIM-картку, та отримала доступ до інтернет-банкінгу. Використовуючи доступ до особистого кабінету, між позивачем та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» було укладено договір про надання фінансових послуг від 12.04.2021 року № 2110173751584. Дані фінансові компанії вважають, що позивач не виконує свої зобов`язання за вказаними договорами в частині повернення кредитних коштів, внаслідок чого у позивача начебто утворилися заборгованості перед відповідачами. Інформацію про вказані заборгованості внесено до кредитної історії позивача Товариством з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій».
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позовні вимоги щодо визнання недійсним договору про надання фінансових послуг від 12.04.2021, укладеного між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та від імені ОСОБА_1 , суд першої інстанції визнав встановленим, що 12.04.2021 невстановлена особа, використовуючи персональні дані ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Служба миттєвого кредитування» від імені позивача без її згоди уклала у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію» договір про надання фінансових послуг № 2110173751584, за яким на невідомий позивачеві картковий рахунок НОМЕР_2 надійшли кредитні кошти в сумі 3 000 грн., які в подальшому також були використані невстановленою особою на власний розсуд.
Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсними фінансових операцій - транзакцій та скасування відсотків, неустойки, комісії та інших штрафних санкцій за фінансовою операцією щодо переказу 11.04.2021 кредитних коштів в сумі 24 699 грн., суд першої інстанції виходив з того, що у порушення Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, позивачка звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з вимогою про повернення несанкціоновано списаних, отриманих в кредит та знятих коштів, вже після настання дати валютування, а саме - після здійснення всіх оспорюваних операцій, а тому пропустила строки, встановлені п. 23.1 та 23. 4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, яка була чинною та втратила чинність на підставі Постанови Національного банку № 164 від 29.07.2022)
Однак вказаний висновок не можна вважати таким, що відповідає встановленим по справі обставинам.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів.
В пунктах 3-8 Розділу VI Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, яка була чинною та втратила чинність на підставі Постанови Національного банку № 164 від 29.07.2022) було закріплено, що банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором:
1) повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу;
2) забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем;
3) реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку;
4) Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Користувач відповідно до умов договору зобов`язаний надати банку інформацію для здійснення контактів з ним, а банк зобов`язаний зберігати цю інформацію протягом дії договору.
Обов`язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі:
інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем;
відмови користувача від отримання повідомлень банку про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі.
Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Для спірних правовідносин вказані норми є спеціальними.
Також суд першої інстанції посилався в рішенні на загальні положення Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку у редакції, чинній на момент списання грошових коштів (далі - Умови і правила), якими визначено, що фінансовий номер телефону клієнта - це номер мобільного телефону, який зазначений і підтверджений клієнтом як номер телефону, за допомогою якого можуть проводитись фінансові операції. Підтверджується клієнтом під час активації продукту за допомогою POS-терміналу у відділенні банку, в банкоматі, терміналі самообслуговування з підтвердженням ПІН-коду картки і СМС-паролем, а також в Приват24 (у разі зміни логіна користувача).
Підпунктом 1.1.2.1.10 Умов і правил передбачено, що уразі втрати клієнтом фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних таких осіб клієнт зобов`язаний негайно повідомити про це банк в будь-якому з доступних каналів: 3700, чат-онлайн, відділення банку. На підставі звернення клієнта про зазначений факт банк знімає з номера телефону клієнта ознаку «Фінансовий» та блокує аккаунт клієнта в системі «Приват24» з метою уникнення можливих шахрайських операцій з рахунками клієнта.
Відповідно до підпункту 2.1.4.5.1 Умов і правил клієнт зобов`язаний не передавати картки, ПІНи, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим договором, або що суперечать чинному законодавству.
Клієнт зобов`язаний вживати необхідних заходів для запобігання втрати, пошкодження, викрадення картки, доступу третіх осіб до картки, у тому числі до інформації, нанесеної на неї (підпункт 2.1.4.5.2Умов і правил).
Згідно з підпунктом 2.1.4.5.8 Умов і правил у разі втрати/крадіжки фінансового номеру телефону або зміни номера телефону, який є фінансовим, клієнт зобов`язується негайно інформувати банк.
Відповідно до підпункту 2.1.4.5.6 Умов і правил клієнт зобов`язаний інформувати банк та правоохоронні органи про факти втрати картки, ПІНу або отримання інформації про їх незаконне використання. При настанні вищевказаних випадків необхідно звернутися у відділення банку або за телефоном 3700.
Як видно з матеріалів справи, між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № SAMDNWFC00017929532 від 16 червня 2015 року.
На підставі даного договору позивачу було видано кредитну карту типу «Універсальна Голд» № НОМЕР_3 строком дії до 09/23, та встановлено кредитний ліміт у розмірі 25 000,00 грн.
Позивачка звернулась до банку шляхом телефонного дзвінка, який зафіксовано 12.04.21 о 12:07:53, письмове звернення до банку датоване 14.04.2021 тобто після здійснення оспорюваних операції по рахунку позивача. Як пояснювала позивачка, 11.04.2021 після 19.00 вона мобільним телефоном не користувалась, а вранці 12.04.2021 помітила відсутність мобільного зв`язку та декілька вхідних СМС-повідомлень, а також повідомлення, що надійшли на електронну пошту та у застосунок «Приват24». Після звернення до оператора мобільного зв`язку та АТ КБ «ПриватБанк» та відновлення доступу до акаунтів, вона дізналась, що невстановлена особа незаконно отримала доступ до її персональних даних та здійснила відновлення начебто втраченої чи пошкодженої Sim-картки, після чого здійснила вхід до особистого кабінету в Приват24, після чого 11.04.2021 та 12.04.2021 було здійснено оплату на ігрових сайтах MoonPay 5534, Valletta, Payex*Latoken.com, Latoken та підтвердженні 3D Secure, який надсилався на фінансовий номер позивача за рахунок кредитного ліміту 850 дол. США, що становило 24 669 грн., та здійснено переказ її особистих коштів із зарплатної картки - 2 350 грн. та з вкладу «Скарбничка» - 1 556, 99 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року було витребувано за клопотанням позивача у ПрАТ «ВФ Україна» інформацію щодо відновлення (перенесення) мобільного номеру НОМЕР_4 на іншу Sim-картку, інформацію про використання кінцевого обладнання, базові станції в зоні покриття яких перебувало обладнання, вхідних, вихідних дзвінків.
На виконання ухвали суду першої інстанції ПрАТ «ВФ Україна» надало інформацію, що 11.04.2021 о 18.52 за фактом звернення було встановлено блокування сім-картки № НОМЕР_5 , о 19.07 була подана заявка на заміну сім-картки вказаного абонентського номеру, о 20.03 після зміни сім-картки було подано заявку на блокування сім-картки, блокування не відбулось, оскільки відбулось розблокування, наступне блокування відбулось 12.04.2021. 12.04.2021 об 11.41 є звернення з питання щодо блокування сім-картки та о 12.11. була подана заявка про блокування сім-картки вказаного абонента. Того ж дня о 18.41 за фактом звернення було знято блокування, о 19.37 було подано заявку про заміну сім-картки та о 20.35 відбулась заміна сім-картки з реєстрацією персональних даних на ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції послався в рішенні на правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/17744/21, де зазначено, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про втрату фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення при визначенні того, за проведення яких операцій несе відповідальність клієнт, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Разом з тим, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Отже, операції по зняттю, перерахуванню коштів позивачка не здійснювала. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заявляючи позовні вимоги щодо визнання недійсними фінансових операцій (транзакцій) щодо переказу кредитних коштів в сумі 2 350 грн. із зарплатної картки, коштів в сумі 1 556, 99 грн. із вкладу «Скарбничка», в сумі 3 734, 30 грн. та 1 893, 56 грн. з карткового рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», позивач не заявляла вимоги про зобов`язання банку повернути на свої рахунки кошти шляхом відновлення списаних сум на карткових рахунках або про стягнення з банку коштів банківських рахунків.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року (справа №591/7648/19) міститься правовий висновок, згідно якого зважаючи на характер спірних правовідносин, належним і достатнім для відновлення порушеного права способом захисту інтересу позивача є зобов`язання банку повернути кошти на рахунки, оскільки визнання судом нечинними транзакцій щодо переказу грошових коштів з належних позивачу банківських карток, визнання нечинними операцій щодо збільшення кредитного ліміту, встановлення кредитного ліміту не має своїм наслідком повернення безпідставно списаних коштів, тому ці позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Щодо вимоги, заявленої до ТОВ «Українське бюро кредитних історій», суд першої інстанції зробив висновок, що відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги, оскільки в матеріалах справи відсутній вирок суду про встановлення складу злочину в діях третіх осіб, твердження позивача про відсутність факту отримання кредитних коштів за вказаним кредитним договором, укладеним з АТ КБ «ПриватБанк», підлягає доказуванню.
В Законі України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (далі - Закон № 2704-IV) визначені правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб`єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій.
Відповідно до статті 3 Закону № 2704-IV кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач Бюро - юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; суб`єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.
У частині першій статті 5 Закону № 2704-IV зазначено, що джерелами формування кредитних історій, зокрема, є відомості, що надаються користувачем до бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону.
Згідно із частинами першою, другою статті 9 Закону № 2704-IV, інформація для формування кредитної історії надається користувачем до бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з користувачем. Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації щодо нього надає до бюро інформацію про себе, що ідентифікує його як користувача; про суб`єкта кредитної історії, яка визначена пунктами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону.
Статтею 10 Закону № 2704-IV передбачений порядок зберігання та вилучення інформації, що складає кредитну історію. Згідно з частиною першою цієї статті бюро вилучає з кредитної історії: 1) інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 7, у разі відсутності кредитного правочину, Договору або визнання їх недійсними; 2) всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього; 3) інформацію, яка передбачена пунктами 2-4 частини першої статті 7, у разі закінчення терміну зберігання інформації в кредитній історії.
В ст. 13 Закону № 2704-IV закріплено права суб`єкта кредитної історії ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії. Суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до Бюро у порядку, визначеному Положенням Бюро.
Суб`єкт кредитних історій має право безоплатно ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першої цієї статті, один раз протягом календарного року, а також у разі отримання відмови Користувача від укладення кредитного правочину.
Бюро зобов`язане надати суб`єкту кредитної історії інформацію, що зазначена у частині першій цієї статті, протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту.
Суб`єкт кредитної історії має право звернутися до Бюро з письмовою заявою у разі незгоди з інформацією, що складає його кредитну історію, за винятком інформації про кредитний бал. Заява має включати коментар обсягом не більше ніж 100 слів щодо інформації, що заперечується.
Бюро при отриманні заяви від суб`єкта кредитної історії зобов`язане на час перевірки інформації позначити кредитну історію такого суб`єкта кредитної історії відповідною позначкою та протягом п`яти робочих днів з дня отримання заяви звернутися до Користувача, який надав інформацію, що заперечується, про її підтвердження або зміну.
Бюро залишає кредитну історію суб`єкта кредитної історії без змін та знімає з кредитної історії позначку у разі підтвердження Користувачем інформації, що заперечується. У цьому випадку суб`єкт кредитної історії має право на включення до своєї кредитної історії коментарю обсягом не більше ніж 100 слів щодо інформації, що заперечується, а Бюро зобов`язане долучити цей коментар до його кредитної історії.
Бюро вносить зміни до інформації, що міститься у кредитній історії суб`єкта кредитної історії, та знімає з кредитної історії позначку у разі зміни Користувачем інформації, що заперечувалася суб`єктом кредитної історії.
Бюро вилучає з кредитної історії суб`єкта кредитної історії інформацію, що заперечується суб`єктом кредитної історії, а також знімає відповідну позначку, якщо Користувач, який надав цю інформацію, у п`ятнадцятиденний термін з моменту звернення до нього Бюро не надав відповіді.
Бюро зобов`язане повідомити суб`єкта кредитної історії, Користувача, інформація якого заперечувалася цим суб`єктом, а також усіх, хто звертався до кредитної історії цього суб`єкта впродовж одного року, про зміну інформації, що заперечувалась або була вилучена з кредитної історії, відповідно до пунктів 1 і 2 частини першої статті 10 шляхом надіслання, не пізніше двох днів з моменту внесення таких змін до кредитної історії цього суб`єкта, копії його оновленої кредитної історії.
Суб`єкт кредитної історії має право оскаржити в судовому порядку дії Бюро або Користувача, які порушують його права.
При розгляді справи в суді першої інстанції ТОВ «Українське бюро кредитних історій» надало письмові пояснення, в яких зазначило, що в Кредитній історії відносно ОСОБА_1 наявні кредитні договори, укладені: 15.01.2020 - з АТ «Перший Український міжнародний банк», від 16.06.2017 - з АТ КБ «ПриватБанк», від 13.12.2007 - з АТ КБ «ПриватБанк».
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що вказаний відповідач порушив права позивача.
Згідно пунктів 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі, що переглядається в апеляційному порядку, колегія суддів встановила, що спір виник між фізичною особою і банком та ТОВ «Українське бюро кредитних історій» щодо:
незаконності передання банком до кредитної історії позивача інформації про наявність кредитної заборгованості;
незаконності внесення бюро інформації в кредитній історії щодо наявності кредитної заборгованості у позивача;
зобов`язання бюро виключити недостовірну інформацію з кредитної історії позивача щодо наявності кредитної заборгованості.
Позивачка заявила вимогу тільки до ТОВ «Українське бюро кредитних історій», тоді як нею не було заявлено вимог до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій щодо передання вказаному товариству відомостей для внесення інформації в її кредитній історії про наявність заборгованості за Кредитним договором від 11.04.2021.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Керуючись ст. 367, 368, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» скасувати відсотки, неустойку (штрафні санкції) за фінансовою операцією щодо переказу 11.04.2021 кредитних коштів - 24 699 гривень з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 .
В іншій частині вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 28 травня 2024 року.
Головуючий
Судді
