ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 521/11551/22
провадження № 61-14306св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року в складі судді Сегеди О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в складі колегії суддів Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення невиплаченої частини разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що позивач як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи отримує щорічну разову грошову допомогу до 05 травня, передбачену Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», яку було здійснено у 2020 році в розмірі, встановленому постановою Кабінетом Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» в розмірі 3 640 грн, що суперечить частині п`ятій статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в який зазначено, що грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та у 2020 році склала 13 104 грн (1 638 грн х 8).
04 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся в його інтересах до відповідача із запитом про надання інформації про можливість нарахування та виплати йому разової допомоги до 05 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум за 2020 рік у досудовому порядку, але йому було відмовлено з посиланням на те, що встановлена Урядом України грошова допомога у 2020 році була йому виплачена в установлених законом розмірах.
Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд стягнути з Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на його користь недосплачену частину разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі 9 464 грн та моральну шкоду в розмірі 474 937,66 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки подана позовна заява про виплату недосплаченої частини разової грошової допомоги не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 16 серпня 2022 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду питання про відкриття провадження.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у 2020 році позивачу нараховано щорічну разову грошову допомогу до 05 травня у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і відповідно до частини четвертої статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мав право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснена виплата допомоги, проте із цим позовом звернувся до суду 12 серпня 2022 року, тобто з пропуском строку звернення до суду. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року в частині вимог про виплату невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу неправильного нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік, а саме через те, що відповідач неправомірно не доплатив суму грошової допомоги, виплативши йому кошти у розмірі меншому, ніж встановлено частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На його звернення вказані порушення не усунені, у зв`язку із чим йому має бути відшкодовано майнову шкоду та моральну шкоду, яка спричинена неправомірними діями відповідача. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, указав, що позивач в установленому законом порядку не звертався до належного суду за вирішенням питання щодо протиправності дій відповідача щодо нарахування та виплати йому вказаної допомоги за 2020 рік, який мав би вирішити публічно-правовий спір з Державою Україна в особі органу державної влади - суб`єкта владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Заявник указує на те, що у суді касаційної інстанції відсутня єдина позиція щодо вирішення спору цієї категорії по суті.
При цьому суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 638/14694/18 (провадження № 14-434цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18 (провадження № 11-286апп19), а також у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 200/6104/21 (адміністративне провадження № К/9901/32187/21).
Суди повинні були задовольнити його позов, стягнути з відповідача невиплачену частину щорічної разової грошової допомоги та відшкодувати моральну шкоду з підстав, які викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі позивача.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у листопаді 2023 року, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Малиновського районного суду м. Одеси цивільну справу № 521/11551/22. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Суди установили, що позивач звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди та обґрунтовував свої вимоги тим, що йому як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у 2020 році виплачено щорічну разову грошову допомогу до 05 травня, передбачену Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» із порушенням частини п`ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в якій зазначено, що така грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком у 2020 році.
У 2020 році позивачу нараховано щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі 3 640 грн.
Після отримання указаної грошової допомоги позивач не оскаржував дії відповідача щодо не виплати йому щорічної разової допомоги у належному розмірі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є частково прийнятними з огляду на таке.
За доводами касаційної скарги заявник вважав помилковими висновки судів як першої, так і апеляційної інстанцій з підстав, які викладені в касаційній скарзі, і просив суд касаційної інстанції скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Згідно з вимогами частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційна скарга у цій справі подана 02 жовтня 2023 року, а касаційне провадження відкрито 25 жовтня 2023 року.
Водночас після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 646/3412/23 (провадження № 61-18457св23) викладено висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які зводяться до такого.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Разом із тим згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини першої статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист є одним з основоположних прав і свобод, які гарантуються державною, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2018 року у справі № 643/11023/16-а (адміністративне провадження № К/9901/30740/18), від 23 жовтня 2018 року у справі № 587/54/17 (адміністративне провадження № К/9901/45875/18), від 22 червня 2023 року у справі № 520/22027/21 (адміністративне провадження № К/990/5154/23), від 12 березня 2021 року у справі № 750/3696/20 (провадження № 61-13863св20), від 28 липня 2022 року у справі № 953/12770/21 (провадження № 61-2568св22).
Подібні за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19), у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19), у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просив суд про стягнення в належному розмірі соціальної виплати, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тобто відповідачем у цій справі є держава в особі органу державної влади - суб`єкта владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
У зв`язку з наведеним у справі, яка розглядається, спір про стягнення недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до покладених завдань і функцій Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат грошової допомоги, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Вимога позивача у цій справі в частині відшкодування моральної шкоди обґрунтована тим, що відповідна шкода завдана ОСОБА_1 внаслідок виплати спірної допомоги у значно меншому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством.
Тобто вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є похідною від його вимоги про стягнення недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги, у зв`язку із чим має бути розглянута за наслідком вирішення цього спору по суті судом адміністративної юрисдикції.
Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Частиною першою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції адміністративного суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року та постанова Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року - скасуванню із закриттям провадження у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За частинами першою, другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 414 ЦПК України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Враховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року та постанова Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року - скасуванню із закриттям провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди, роз`яснивши позивачу, що його позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд роз`яснює ОСОБА_1 його право подати до суду касаційної інстанції заяву про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 414, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року скасувати.
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що його позов до Держави Україна в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Роз`яснити ОСОБА_1 його право подати до Верховного Суду заяву про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк
