Номер провадження: 22-ц/813/5946/23
Справа № 521/11551/22
Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.
Доповідач Назарова М. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.09.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів Лозко Ю.П., Стахової Н.В.,
за участю секретаря Пересипка Д.В.,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Держава України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2
на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року
ухваленогоМалиновським районним судом м. Одеси у складі: судді Сегеди О.М. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, посилаючись на те, що він, як інвалід війни ІІ групи отримує разову грошову допомогу до 5 травня, передбачену Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», яку було здійснено у 2020 році в розмірі, встановленомупостановою Кабінетом Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112«Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», а саме - 3640,00 грн, що суперечить ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в який зазначено, що грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та у 2020 році склала 13104,00 грн (1638,00 х 8).
04 листопада 2021 року він звернувся до відповідача із запитом про надання інформації про можливість нарахування та виплати йому разової допомоги до 05 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум за 2020 рік у досудовому порядку, але йому було відмовлено з посиланням на те, що встановлена Кабінетом Міністрів України грошова допомога у 2020 році була йому виплачена в установлених законом розмірах.
Посилаючись на порушення своїх прав, внаслідок чого йому було завдано моральної шкоди, яку пов`язує з тривалою бездіяльністю відповідача з виплати грошової допомоги у визначеному законом розмірі, що виразилося у не реалізації очікувань, пов`язаних з придбання благ для себе та своєї родини на суму 9464 грн, позивач із посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, ст. 8, 17, 22, 68, 152 Конституції України, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, ст. 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 247, 258-265, 268, 273 ЦПК України просив суд стягнути з Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на його користь недоплачену частину разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі 9 464 грн та моральну шкоду в розмірі 474 937,66 грн, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки поданапозовна заява про виплату недоплаченої частини разової грошової допомоги не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом, та, зокрема зазначено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень (Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради) публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій, а саме: в частині здійснення виплат грошової допомоги окремим категоріям громадян, отже спірні правовідносини містять ознаки публічно-правового спору, встановлені п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Вимога позивача про стягнення моральної шкоди не змінює публічно-правової природу спору, оскільки вказана вимога є похідною та випливає з вимоги щодо стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги, і в силу вимог ч. 5 ст. 21 КАС України така вимога розглядається адміністративним судом, якщо вона заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 16 серпня 2022 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду питання про відкриття провадження.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що вимога щодо визнання протиправною бездіяльності Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради позивачем не заявлена ані в тексті позовної заяви, ані в прохальній її частині. Зокрема, відсутні відомості про те, у чому саме полягає бездіяльність відповідачів, яку позивач просить визнати протиправною, і чи є ця бездіяльність, в розумінні позивача, передумовою, що спричинила завдання йому шкоди, яку він просить відшкодувати, на що посилається і заявник в апеляційній скарзі, і що не дає можливості віднести такий спір до публічно-правового та вирішувати його за правилами адміністративного судочинства.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції викладеного не врахував, не з`ясував обставин, які мають значення для правильного визначення юрисдикції даного спору, не встановив характеру спірних правовідносин та не перевірив фактичні і правові підстави позову, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про недопустимість розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства.
Крім того, наведені обставини виключають можливість вирішити питання про те, чи стосуються вимоги позивача про відшкодування шкоди саме тієї шкоди, яка завдана, зокрема, протиправними діяннями суб`єкта владних повноважень, і мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства як такі, що заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, або вказані вимоги є самостійними та такими, що не залежать від вирішення інших вимог, заявлених у цьому позові.
У відзиві на позов Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради зазначав, що відповідно дост. 13 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до пп. б п. 9 ч. 1ст. 87 Бюджетного Кодексу України(далі-БК України) видатки на державні програми соціальної допомоги, серед яких щорічна разова грошова допомога ветеранам війни, здійснюються з Державного бюджету України.
Частиною 4ст. 13 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»встановлено, що щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112було визначено розміри виплат особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: І групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень.
Вказував, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство соціальної політики, яке перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни.
Частиною четвертоюст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Тобто, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога (висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 06 лютого 2018 у справі № 607/7919/17).
Проте, до суду за захистом своїх прав, зокрема щодо нарахування та виплати вказаної допомоги за 2020 рік, позивач звернувся лише у серпні 2022 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, передбаченого чинним законодавством України.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди відповідач послався на висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 818/1429/17, та у постанові від 12.11.2019 року у справі № 818/1430/17, та стверджував, що позивач не надав до суду доказів настання втрат майнового чи немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ у зв`язку з діями відповідача, які у розумінніст. 23 ЦК Україниє підставою для відшкодування моральної шкоди.
Крім того, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому відповідачем душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок таких дій відповідача.
Вважає, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру вчиненням спірних дій, а тому вимога щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає, у зв`язку з її необґрунтованістю та недоведеністю.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини разової грошової допомоги залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із аналізу законодавства, що регулює спірні правовіодносини, на підставі чого зробив висновок про те, що у 2020 році позивачу було нараховано щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і відповідно до ч. 4 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветераній війни, гарантії їх соціального захисту» мав право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснена виплата допомоги, проте із даним позовом звернувся до суду 12 серпня 2022 року, тобто із пропуском строку звернення до суду, оскільки перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2016 року, і це є встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж йому була нарахована.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 вважає рішення незаконним, необґрунтованим та просить рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 29 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги є те, що висновки суду про пропуск ним строку позовної давності, початком перебігу якого суд визначив 30 вересня 2016 року суперечать обставинам справи та нормам законодавства, що регулює спірне питання, оскільки предметом розгляду справи є виплата відповідачем недоплаченої частини разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі 9464 грн, а тому визначений статтею 257 ЦК України тривалістю у три роки строк позовної давності повинен обчислюватися з 30 вересня 2020 року.
Вважає що заявлена ним до стягнення сума спричиненої моральної шкоди повністю відповідає принципам розумності, справедливості, обставинам справи та сутності ч. 3 ст. 23 ЦК України, а також узгоджується із правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17 та від 27.11.2019 року по справі № 750/6330/17; в судовому засіданні були надані всі необхідні та достатні доказі для задоволення позову у повному обсязі.
В судове засідання сторони, не з`явилися, надіслали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, вказане відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи, та має право на пільги, передбаченіЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 6).
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік.
Відповідно достатті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно із частиною 1статті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини 1статті 4 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини 2статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністратив- них судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першоїстатті 4 КАС України).
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей2,4 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Відповідно до частини 1статті 5КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною 1статті 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставіЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Відповідно до частини 5статті 21 КАС Українивимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у порядкуЦПК України, до Держави Україна в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди.
Як вбачається з позовної заяви,вінпроситьстягнути недоплачену частину разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в сумі 9464 грн та474937,66 грн моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що відповідач неправомірно не доплатив вказану суму грошової допомоги, виплативши йому кошти у розмірі меншому, ніж встановлено частиною 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На його звернення вказані усунення непорушено,чим йому спричинено майнову шкоду та моральну шкоду, яка спричинена неправомірними діями відповідача, який хоча і є суб`єктом владних повноважень, проте відновлення порушеного права позивача слід відновити шляхом стягнення з відповідача на користь позивача разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому ч. 5 ст. 13 вказаного закону, а саме восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої суми за 2020 рік.
Доказів того, що позивач в установленому законом порядку звертався до належного суду за вирішенням питання щодо протиправності дій відповідача щодо нарахування та виплати йому вказаної допомоги за 2020 рік і судом таке встановлено немає.
Намагання позивача дати оцінку в теперішній справі правовідносинам сторін по застосуванню відповідачем під час нарахування та виплати йому разової шорічної допомоги до 5 травня за 2020 рік Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».Постановами Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112тавід 08 квітня 2021 року № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» затверджено механізм виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється діяЗаконів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»і «Про жертви нацистських переслідувань»є помилковими, оскільки таке може мати місце виключно під час вирішення публічно-правового спору з державою в особі органу державної влади - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
Аналогічний правовий висновок зроблено у судовому рішенні Верховного Суду 27 жовтня 2022 року у справі № 953/4327/22 (провадження № 61-10418ск22).
На вказане не впливає те, що позов не містить вимог про визнання бездіяльності протиправною, а тому справа має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішенню питання про стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги передує оцінка правомірності дій органу державної влади, що свідчить про публічно-правовий характер спору.
Отже, розглянувши спір по суті та встановивши фактично обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, але дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав, суд припустився помилки.
Вказане порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права у відповідності до вимог ч. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України має наслідком скасування рішення в частині стягнення разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в наведеній частині.
Що стосується рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, яка не заявлена одночасно із вимогою вирішити публічно-правовий спір, то колегія суддів не знаходить підстав для скасування такого за доводами апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно дост. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних та фізичних стражданнях, яких зазнала позивачка у результаті неправомірних дій відповідача.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Звертаючись до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у розмірі 474937,66 грн, позивач посилався на те, що відповідачем йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає в порушенні його права власності на частину грошової допомоги в розмірі 9464,00 грн, яку тривалий період відповідач йому не виплачує, а також в настанні інших негативних наслідків, а саме не реалізація очікувань щодо виплати одноразової грошової допомоги в повному розмірі.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки: 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт: 3) в інших випадках, встановлених законом.
За приписами п. 5 вищезазначеноїПостанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, але не виключно, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 818/1429/17, від 12 листопада 2019 року у справі № 818/1430/17.
Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 9постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Колегія судді погоджує висновок суду першої інстанціі про те, що позивач не надав до суду доказів того, що діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, оскільки разову грошову допомогу в 2020 році в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України він отримав, в строк, встановлений діючим законодавствам щодо нарахування та виплати разової грошової допомоги у повному обсязі до суду не звертався.
Крім того, не надав доказів протиправності діяння відповідача, наявності шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні, що мало б бути доведено під час вирішення публічно-правового спору.
Заст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідност. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За таких обставін, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнгення моральної шкоди у зв`язку з необгрунтованістю та недоведеністю.
У відповідності до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 376 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року в частині вимог про виплату невиплаченої частини разової грошової допомоги скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини разової грошової допомоги.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови 05 вересня 2023 року.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: Ю.П. Лозко
Н.В. Стахова
