ОКРЕМА ДУМКА
(збіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю.
10 квітня 2024 року
м. Київ
Справа № 496/1059/18
Провадження № 14-209цс21
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним і вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. Обставини справи
1. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
-визнати недійсним нотаріально посвідчений договір іпотеки від 30 червня 2006 року між ОСОБА_2 і Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль», надалі залежно від контексту - Банк, АППБ «Аваль», ВАТ «Райффайзен банк Аваль»);
-вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вчинений Біляївською районною державною нотаріальною конторою на підставі договору іпотеки від 30 червня 2006 року, реєстраційний номер обтяження 3400567.
2. Позов мотивував тим, що йому на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку належить земельна ділянка, зокрема, згідно з останнім актом - площею 0,1000 га (кадастровий номер 5121084200:04:001:0368) у АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка позивача).
3. 24 жовтня 2002 року на підставі рішення Нерубайської сільської ради народних депутатів від 11 жовтня 2002 року № 96/5-ХХІV ОСОБА_2 також отримав державний акт серії Р1 № 452433 на право приватної власності на ту саму земельну ділянку, яка належала позивачу з 10 березня 1994 року.
4. Заочним рішенням від 25 квітня 2008 року Біляївський районний суд Одеської області в цивільній справі № 2-65/2008 скасував рішення Нерубайської сільської ради народних депутатів від 11 жовтня 2002 року № 96/5-ХХІV в частині надання ОСОБА_2 у приватну власність спірної земельної ділянки і визнав недійсним державний акт на право приватної власності на його ім`я від 24 жовтня 2002 року, серія Р1 № 452433.
5. У тій цивільній справі суд установив, що з 2007 року спірна земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться під забороною / арештом у зв`язку з укладенням між ОСОБА_2 і Банком договору іпотеки від 30 червня 2006 року.
6. Після ухвалення судового рішення у справі № 2-65/2008 позивач був упевнений у відновленні свого порушеного права власності на земельну ділянку в повному обсязі, оскільки на час передачі ОСОБА_2 майна в іпотеку останній не був власником земельної ділянки позивача.
7. Отже, укладений між ОСОБА_2 та Банком договір іпотеки від 30 червня 2006 року не забезпечував належного виконання зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором.
8. Готуючи документи для отримання кредиту, позивач дізнався, що спірний договір іпотеки є чинним, а іпотекодержателем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») у зв`язку з відступленням Банком права вимоги.
9. Вважає недійсним договір іпотеки від 30 червня 2006 року із часу укладення, тобто з 30 червня 2006 року.
10. Послався на те, що ОСОБА_2 на час укладення договору іпотеки не набув права власності та розпорядження цим майном за недійсним рішенням органу місцевого самоврядування та скасованим державним актом.
11. Просив також вилучити і відповідні записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна -земельної ділянки позивача, оскільки їх наявність порушує його права.
12. Рішенням від 30 листопада 2018 року Біляївський районний суд Одеської області позов задовольнив та вирішив:
- визнати недійсним договір іпотеки від 30 червня 2006 року із часу його укладення, тобто з 30 червня 2006 року;
- вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 3400567) - земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
13. Постановою від 14 січня 2020 року Одеський апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін.
14. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права, оскільки оскаржений договір іпотеки від 30 червня 2006 року між ОСОБА_2 і Банком безпосередньо стосується прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
15. Вважали, що за оспорюваною угодою Банк отримав в іпотеку майно, яке є власністю ОСОБА_1 .
16. Дійшли висновку, що ОСОБА_2 не був власником спірної земельної ділянки, оскільки набув право власності на неї за правовстановчими документами, які надалі суд визнав недійсними.
17. Зазначили, що Банк (іпотекодержатель), правонаступником якого в цьому зобов`язанні є ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», був обізнаний про ухвалення судового рішення від 25 квітня 2008 року у справі № 2-65/2008, проте не здійснив жодних дій, спрямованих на захист своїх майнових прав.
18. Послалися на те, що при нотаріальному посвідченні договору іпотеки від 30 червня 2006 року нотаріус вчинив записи до відповідних реєстрів.
19. Отже, за наслідками визнання недійсним іпотечного договору від 30 червня 2006 року слід повернути його сторони до стану, який існував до укладення та посвідчення цього договору, тобто ці записи в зазначених реєстрах необхідно вилучити.
20. Дійшли висновку, що із часу укладення договору іпотеки від 30 червня 2006 року в ОСОБА_1 наявні перешкоди в здійсненні права власності, оскільки існуюче обтяження земельної ділянки перешкоджає йому в повному обсязі розпоряджатися майном і це порушення є триваючим.
21. Вважали, що позов про його усунення є негаторним, а позовна давність на спірні правовідносини не поширюється. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
22. У лютому 2020 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року й ухвалити нове рішення - про відмову в позові.
23. Ухвалою від 15 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі № 496/1059/18.
24. Ухвалою від 17 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
25. Постановою від 10 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» задовольнила частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року у справі № 496/1059/18 в частині вимоги про визнання недійсним договору іпотеки № 1-2716 від 30 червня 2006 року скасувала та ухвалила в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року у справі № 496/1059/18 в частині вимоги про вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно змінила, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції: «Скасувати проведену на підставі договору іпотеки № 1-2716 від 30.06.2006 державну реєстрацію права іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, поверх 6, оф. 32; код ЄДРПОУ 38750239) на земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 5121084200:04:001:0368), яка належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 )».
26. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову тим, що за загальним правилом власник обтяженого іпотекою нерухомого майна може володіти та користуватись ним, однак обмежується у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись таким майном. Схожі висновки викладені в абзаці одинадцятому пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) та постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15.
27. Беручи до уваги викладене вище, а також враховуючи, що ОСОБА_1 як власник не передавав земельну ділянку в іпотеку за договором, не був стороною цього правочину та не перебував з відповідачами в зобов`язальних відносинах, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність державної реєстрації за товариством права іпотеки на вказану ділянку, що створює позивачу перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном.
28. Зазначила, що оскільки ОСОБА_1 з 25 липня 1995 року набув право власності на земельну ділянку і з того часу вона не вибувала з його володіння, то позивач є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими він не перебував у зобов`язальних відносинах, а тому погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позов у цій справі в частині вимог, спрямованих на усунення цих перешкод, є негаторним, та відхиляє доводи товариства про те, що ОСОБА_1 мав захищати свої права шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом
29. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено незаконною реєстрацією права іпотеки на його нерухоме майно за відповідачем, з яким він не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права іпотеки, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права іпотеки відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
30. При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон про державну реєстрацію) у чинній редакції відомості про право іпотеки відповідача не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права іпотеки відповідача на підставі судового рішення.
31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
32. Посилалася на те, що такий підхід застосовний і до спірних правовідносин, які склались у цій справі, адже укладення договору між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен банк Аваль», а також відступлення останнім на користь товариства права вимоги за вказаним правочином не створило для ОСОБА_1 як дійсного власника земельної ділянки жодних правових наслідків. При цьому сам договір, на відміну від внесених до реєстру на його підставі записів, не створює для позивача перешкоди в розпорядженні земельною ділянкою, а тому визнання його недійсним не призведе до відновлення порушених прав власника цієї нерухомості.
33. Зауважила, що оскільки вимога про визнання недійсним договору не є ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 , суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для її задоволення, а доводи товариства про обрання позивачем неефективного способу захисту знайшли підтвердження в частині цієї вимоги.
34. Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне конкретизувати висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17, та зазначити, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.
35. Вважала, що судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
36. При цьому зазначила, що оспорення ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення.
37. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду врахувала власні висновки, викладені в пункті 34 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, про те, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення, а тому погодилася в цій частині з відповідними висновками судів попередніх інстанцій та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17, та відхилила протилежні доводи товариства щодо наявності підстав для застосування положень ЦК України про позовну давність до вимоги ОСОБА_1 , спрямованої на усунення перешкод у здійсненні ним правоможності розпорядження земельною ділянкою.
38. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважала незастосовними в цій справі висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 18 листопада 2014 року у справі № 3-176гс14, на які посилалась колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати, оскільки правовідносини у справі № 496/1059/18 та справі № 3-176гс14 не є подібними за змістовим критерієм, адже у вказаній справі юридична особа позивалась до свого контрагента про визнання недійсними укладених між ними додаткових угод до договору оренди майна через те, що під час їх підписання представник позивача діяв з перевищенням наданих йому повноважень.
39. Виходила з того, що ОСОБА_1 обґрунтовує заявлені ним вимоги про вилучення записів з реєстрів наявністю в нього права власності на земельну ділянку та незаконністю реєстрації за товариством права іпотеки на підставі договору, що створює для позивача перешкоди в реалізації правоможності власника на розпорядження цим нерухомим майном.
40. Дійшла висновку, що виходячи з мети позову ОСОБА_1 , який спрямовано на усунення перешкод у здійсненні ним права розпорядження земельною ділянкою, а також наведених у позові обґрунтувань заявлену позивачем вимогу вилучити записи з реєстрів слід інтерпретувати як вимогу про скасування державної реєстрації права іпотеки товариства на земельну ділянку. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звернулася mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпункті 11.13 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 та пункті 36 постанови від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18.
ІІ. Зміст окремої думки
41. З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся в частині мотивів щодо кваліфікації недійсності договору іпотеки та належного способу захисту.
Щодо кваліфікації недійсності договору іпотеки, вчиненого неправомочною особою (у випадку дефекту волі власника майна на передачу його в іпотеку)
42. Відповідно до статті 12 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
43. Згідно із статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
44. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
45. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
46. Згідно із частинами першою - другою, шостою - сьомою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
47. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
48. Відповідно до частин першої - другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
49. Згідно із частиною другою статті 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю гарантується.
50. За змістом статей 3, 5 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про іпотеку) нерухоме майно в іпотеку може передавати лише власник, або особа, у якої це майно перебуває на праві господарського відання (якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація).
51. Суди попередніх інстанцій установили, що з березня 1994 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 .
52. Проте в червні 2006 року ОСОБА_2 на підставі фіктивних документів (які надалі визнані недійсними в судовому порядку) за нотаріально посвідченим договором передав належну позивачу земельну ділянку в іпотеку АППБ «Аваль» на забезпечення власних кредитних зобов`язань перед банком на 10 000,00 (десять тисяч) дол. США.
53. На час звернення з позовом у цій справі право власності на спірну земельну ділянку належним чином зареєстровано за ОСОБА_1 .
54. Разом з тим зареєстровані обтяження за іпотечним договором між відповідачами перешкоджають власникові вільно розпоряджатися належною йому земельною ділянкою.
55. Статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
56. Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.
57. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).
58. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою ? третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (оспорюваний правочин) (згідно зі статтею 215 ЦК України).
59. Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
60. Згідно із частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
61. За змістом статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
62. Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні правочини та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемний правочин) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
63. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень частини другої статті 215 ЦК України визнання такого правочин недійсним судом не вимагається.
64. Правочин є безспірно нікчемним, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.
65. У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
66. Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний у силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
67. На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів у момент вчинення, як уже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.
68. Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.
69. Згідно із частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
70. У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік.
71. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину.
72. Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 02 липня 2020 року у справі № 910/4932/19, від 10 березня 2020 року у справі № 910/24075/16, від 31 жовтня 2019 року у справі № 461/5273/16.
73. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.
74. З огляду на зазначене можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
75. Об`єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина, право державної, комунальної та приватної власності тощо.
76. Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.
77. Отже, для нікчемного за статтею 228 ЦК України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.
78. Укладення третіми особами договору іпотеки щодо нерухомого майна без належних на те юридичних підстав призводить до виникнення відповідних обмежень у власника нерухомого майна стосовно розпорядження належним йому майном і створює фактичну можливість для особи, яка зареєстрована як іпотекодержатель, неправомірно звернути стягнення на таке майно.
79. ОСОБА_2 , передаючи майно в іпотеку, усвідомлював протиправність своїх дій, оскільки був достеменно обізнаний з тим, що його правовстановлюючі документи на чуже майно підроблені, видані незаконно.
80. Укладений між ОСОБА_2 та банком договір іпотеки від 30 червня 2006 року спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою позивача ОСОБА_1 , суперечить вимогам статей 14 та 41 Конституції України, статей 316, 317, 319, 321 ЦК України та статті 1 ЗК України, такий договір згідно із частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним (див. близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, провадження № 12-9гс23, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, провадження № 12-58гс21, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28цс20).
81. Щодо земельної ділянки ОСОБА_1 зареєстроване право іпотеки, якого не існує, тому позивач як власник майна вправі звернутися до суду з вимогою про застосування належного способу захисту своїх прав та інтересів.
Щодо способу захисту порушених нікчемним правочином прав власника на майно
82. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті).
83. Правова природа позовної вимоги про захист порушеного права визначається судом відповідно до юридичної мети її пред`явлення.
84. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки сформулювала, зокрема, у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, пункт 61, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, пункт 8.31, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, пункт 21).
85. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
86. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, пункт 72, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, пункт 95).
87. Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину, обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
88. Заявлена ОСОБА_1 вимога про визнання договору іпотеки недійсним є неналежним способом захисту порушеного права з огляду на нікчемність цього правочину, у її задоволенні належить відмовити саме із цих підстав.
89. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України). Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї статті). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя тієї ж статті).
90. За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
91. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, визначені частиною третьою статті 228 ЦК України, відповідно до якої якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
92. Таким чином, вимога про повернення майна, переданого на виконання нікчемного відповідно до статті 228 ЦК України правочину, може бути пред`явлена стороною нікчемного правочину. ОСОБА_1 не є стороною нікчемного договору іпотеки.
93. Раніше Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
94. Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, провадження № 14-93цс20).
95. У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
96. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов.
97. Відповідно до належним чином встановлених обставин цієї справи позивач здійснює на час звернення до суду фізичне володіння спірною земельною ділянкою (має доступ до неї та має її у своєму безпосередньому користуванні) і юридичне володіння нею (чинна державна реєстрація його права власності).
98. Із часу укладення договору іпотеки від 30 червня 2006 року порушуються права ОСОБА_1 , створюються перешкоди у здійсненні ним права власності на відповідну земельну ділянку.
99. Існування обтяження його нерухомого майна за цим договором іпотеки перешкоджає йому у вільному розпорядженні своєю нерухомістю, тому позов про його усунення є негаторним.
100. Віндикаційний позов - це вимога неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (стаття 387 ЦК України).
101. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини цієї справи, немає підстав розглядати віндикаційний позов як належний спосіб захисту порушеного права позивача, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
102. За змістом статей 3, 5 Закону про іпотеку нерухоме майно в іпотеку може передавати лише власник, або особа у якої це майно перебуває на праві господарського відання (якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація).
103. Також для договору іпотеки, в якому не бере участі дійсний власник нерухомого майна, але який передбачає передачу його майна в іпотеку без його згоди, дійсний власник нерухомого майна є третьою стороною.
104. Отже, іпотечне зобов`язання не може створювати для нього будь-якого обов`язку (частина перша статті 511 ЦК України).
105. За частиною другою статті 3 Закону про державну реєстрацію речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
106. Визначення поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону) й безпосередньо обтяження (пункт 5 частини першої статті 2 цього Закону) дають підстави для висновку, що обтяження нерухомого майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном і виникає з часу внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту такого обтяження.
107. Це відповідає висновку Конституційного Суду України, який зазначив, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки.
108. Отже, іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору (абзац одинадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020).
109. Проте, з урахуванням зазначеного, виникнення відповідних обмежень у власника нерухомого майна на підставі договору іпотеки, укладеного третіми особами щодо його нерухомого майна без належних на те юридичних підстав, не відповідає вимогам статей 14 та 41 Конституції України, статей 316, 317, 319 та 321 ЦК України.
110. Відповідно до Конституції України визнання, дотримання і захист права власності є обов`язком держави (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 року № 24-рп/2008).
111. Із приписів Конституції України випливає, що кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкоди власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників) (абзац п`ятий мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020).
112. Отже, зазначений власник нерухомого майна наділений, зокрема, правом, передбаченим статтею 391 ЦК України.
113. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України).
114. Іпотека припиняється, зокрема, у разі визнання іпотечного договору недійсним (частина перша статті 17 Закону про іпотеку).
115. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя статті 17 Закону про іпотеку).
116. Обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору (пункт 5 частини першої статті 2 Закону про державну реєстрацію (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).
117. Відповідно до частини другої статті 26 Закону про державну реєстрацію (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
118. Отже, на час звернення позивача до суду його вимога вилучити з Державних реєстрів запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна як спосіб захисту порушеного права закону не суперечила.
119. За чинною на час розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду редакцією частини третьої статті 26 Закону про державну реєстрацію відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
120. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
121. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
122. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
123. Встановлення прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах здійснюється відповідно до матеріального права, яке діяло на час виникнення таких правовідносин.
124. Способи захисту прав та інтересів встановлюються матеріальним правом.
125. Водночас якщо спосіб захисту прав або інтересів позивача застосовується судом, то таке застосування здійснюється на час ухвалення судового рішення, а отже, способи захисту прав або інтересів визначаються правом, яке діє на час ухвалення судового рішення.
126. Якщо позивач вважає порушеними свої права на предмет іпотеки, він може з огляду на фактичні обставини вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
127. Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, унаслідок чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. Зокрема, позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.
128. Зважаючи на обставини цієї справи, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
129. З урахуванням обставин конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер і таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України [пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21].
130. З огляду на обставини цієї справи, вважаю, що заявлену вимогу про вилучення з Державних реєстрів запису про заборону відчуження об`єкта нерухомості (з урахуванням змін у профільному законі) слід розцінювати як вимогу власника нерухомого майна про усунення перешкод у користуванні ним.
Суддя С. Ю. Мартєв
