Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 917/1212/21
провадження № 12-24гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,
учасники справи:
прокурор - Хитрик Б. В.,
позивач - Полець Д. М.,
відповідач 1 - не з`явилась,
відповідач 2 - Кутаков П. В.,
відповідач 3 - Бойко І. Ю., Герасько О. А.,
відповідач 4 - не з`явились,
відповідач 5 - Коваленко Н. В.,
третя особа 1 - не з`явились,
третя особа 2 - не з`явились,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2022 року (суддя Гумега О. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року (головуючий суддя Шаптала Є. Ю., судді Яковлєва М. Л., Тищенко А. І.) у справі
за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до 1) приватного нотаріуса Назаренко Катерини Валеріївни; 2) Державної служби геології та надр України; 3) Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»; 4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс»; 5) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал»,
за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонду державного майна України
та третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 5 - приватного нотаріуса Удовіченко Марини Юріївни,
про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію та наказу, недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У цій справі заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Кабінету Міністрів України звернувся до Державної служби геології та надр України, Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал», приватного нотаріуса Назаренко К. В., за участю третьої особи - Фонду державного майна України, з позовом про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним і скасування наказу Державної служби геології та надр України, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування у товариства на користь Кабінету Міністрів України нерухомого майна та скасування державної реєстрації.
Суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили, мотивуючи своє рішення тим, що прокурор та позивач не довели порушення прав держави у спірних правовідносинах.
Касаційну скаргу подав заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, мотивуючи її тим, що суди застосували норми частин другої, третьої статті 145 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах, у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що передане державою до статутного фонду підприємства майно не змінює свого правового режиму, залишається державною власністю та стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, передбачені для державного майна, викладені в постановах Верховного Суду.
У цій справі Великій Палаті Верховного Суду належало вирішити питання, чи відбувається зміна державної форми власності виключно шляхом приватизації заснованого нею акціонерного товариства, адже Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання такого майна державою до статутного фонду (капіталу).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що державне майно, яке передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У липні 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Кабінету Міністрів України (далі - позивач, КМУ) звернувся до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач 1, Держгеонадра, служба), Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (далі - відповідач 2, ПрАТ «НАК «Надра України», Компанія), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс» (далі - відповідач 3, ТОВ «ГК «Інвестсервіс»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» (далі - відповідач 4, ТОВ «ІК «Комфорт Капітал»), приватного нотаріуса Назаренко Катерини Валеріївни (далі - відповідач 5, Нотаріус), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду державного майна України (далі - третя особа 1, ФДМУ) з позовом (з урахуванням уточненої позовної заяви від 10 вересня 2021 року) про:
- визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32046495 від 26 жовтня 2016 року, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за Компанією на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, розташованих за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54;
- визнання незаконним і скасування наказу Держгеонадр від 15 травня 2020 року № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником» у частині зобов`язання Компанії вчинити правочин щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником, а саме виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року, укладеного між Компанією і ТОВ «ГК «Інвестсервіс» щодо продажу нерухомого майна, а саме виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54 (далі - договір);
- витребування у ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» на користь КМУ нерухомого майна - виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54;
- скасування державної реєстрації права приватної власності на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54, проведену за ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» на підставі рішення державного реєстратора - Нотаріуса від 09 вересня 2020 року № 53961682 з одночасним припиненням речових прав цього товариства на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101).
2. Позов мотивував тим, що реєстрація права приватної власності за ПрАТ «НАК «Надра України» та подальше відчуження державного майна - виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, які знаходяться за адресою: вул. Соборності, 54, м. Полтава (далі - майно), здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки передане державою до статутного фонду ПрАТ «НАК «Надра України» майно не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно цього майна діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна.
3. Власником цього майна є держава в особі КМУ, який не приймав рішення про зміну правового режиму спірного майна, отже, зміни форми власності з державної на приватну не відбулося, тому укладений сторонами договір не відповідає нормам чинного законодавства, як і наказ Держгеонадр від 15 червня 2020 року № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником. Відтак реєстрація права приватної власності на майно за ПрАТ «НАК «Надра України» здійснена з порушенням вимог чинного законодавства, а в розумінні статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» постанова КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273, спільний наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 квітня 2001 року № 160 та ПрАТ «НАК «Надра України» від 27 квітня 2001 року № 16 не є документами, на підставі яких може бути проведено реєстрацію права приватної власності.
4. Отже, спірне майно було відчужене без волевиявлення власника - держави в особі КМУ та підлягає витребуванню в державну власність від останнього набувача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
5. Ухвалою від 25 серпня 2021 року Господарський суд Полтавської області передав справу на розгляд до Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а ухвалою від 06 вересня 2021 року Господарський суд міста Києва прийняв справу до свого провадження.
6. Господарський суд міста Києва рішенням від 18 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року, у позові відмовив повністю.
7. Суди взяли до уваги обставини, якими Прокурор обґрунтовував підстави представництва інтересів держави, та з урахуванням нездійснення КМУ заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах після направлення Прокурором відповідного листа, незвернення до суду з позовом протягом тривалого часу після отримання інформації про порушення інтересів держави дійшли висновку, що Прокурор звернувся до суду із цим позовом з метою захисту майнових інтересів держави в межах дискреційних повноважень.
8. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що майно передано до статутного фонду ПрАТ «НАК «Нафтогаз України» у власність як плата за акції, про що свідчать Указ Президента України від 14 червня 2000 року № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр», постанова КМУ від 14 липня 2000 року № 1128 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Надра України», постанова КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273, а також положення статуту Компанії, які розрізняють поняття «майно, передане до статутного фонду» та «майно, передане в користування».
9. Суди вказали, що акціонерне товариство як суб`єкт господарювання утворюється на майновій основі, що складається із вкладів акціонерів у його статутний капітал, а відтак таке майно належить самому акціонерному товариству на праві власності.
10. Засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції, емітовані товариством, та, відповідно, корпоративні права щодо управління товариством. При цьому якщо положення установчих документів товариства не передбачають застережень про те, що внеском учасника товариства до статутного капіталу товариства є майнові права, у тому числі право користуватися майном, то майновий внесок учасника до статутного (складеного) капіталу є об`єктом права власності товариства.
11. Суди взяли до уваги, що станом на 26 жовтня 2016 року, тобто на час проведення державної реєстрації права приватної власності на майно за ПАТ «НАК «Надра України», редакція пунктів 21, 22, 23 статуту Компанії не містила відповідних обмежень, а стаття 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не визначала вичерпного переліку документів, на підставі яких може здійснюватися реєстрація права власності.
12. Суди першої та апеляційної інстанцій відхилили посилання Прокурора як на обґрунтування його вимог на норми, які застосовуються до корпоратизованих товариств, та твердження про створення ПрАТ «НАК «Надра України» в процесі корпоратизації державного унітарного підприємства у господарське товариство як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
13. ПрАТ «НАК «Надра України» не є державним унітарним та/або державним комерційним підприємством та не проходило процедуру корпоратизації (перетворення) за Указом Президента України від 01 червня 1993 року № 210 «Про корпоратизацію підприємств», Компанія була утворена відповідно до Указу Президента від 14 червня 2000 року № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» та постанови КМУ від 14 липня 2000 року № 1128 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Надра України» як акціонерна компанія, яка, не будучи державним підприємством, отримала статус власника майна, переданого засновником (КМУ) до її статутного фонду як плату за акції (пункт 5.1 статуту), і доказів іншого в матеріали справи не надано.
14. Щодо вимоги про визнання незаконним і скасування наказу Держгеонадр від 15 червня 2020 року № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником» у частині зобов`язання Компанії вчинити правочин з відчуження спірного майна місцевий господарський суд указав, що компетенція Держгеонадр як єдиного акціонера ПрАТ «НАК «Надра України» визначається статтею 33 Закону України «Про акціонерні товариства» та пунктом 43 її статуту, за підпунктом 30 пункту 43 якого до виключної компетенції загальних зборів належить питання про прийняття рішення про вчинення Компанією правочинів щодо відчуження її майна, переданого до її статутного капіталу засновником. У зв`язку з наведеним суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ Держгеонадр від 15 червня 2020 року № 224 видано відповідно до норм чинного законодавства, положень статуту та в межах повноважень. З цим висновком погодився і суд апеляційної інстанції.
15. Щодо визнання недійсним договору суди зазначили, що права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215, 216 ЦК України, такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 цього Кодексу, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12).
16. Суди вказали, що в справі немає жодних доказів того, що власником майна є КМУ, і того, що спірне майно вибуло з його володіння або особи, якій він передав це майно, поза їхньою волею, отже, наведене свідчить про відсутність дефекту волі КМУ щодо передачі майна не тільки до статутного капіталу Компанії, а й у її власність.
17. Оскільки Прокурор та позивач не довели порушення прав держави у спірних правовідносинах, суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог. Разом з цим суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими доводи Нотаріуса про недоведеність Прокурором факту об`єктивної неможливості довідатися про спірну державну реєстрацію у 2016 році, клопотання Прокурора про визнання поважними причин пропуску позовної давності на звернення до суду з вимогою про визнання незаконним і скасування рішення про реєстрацію права власності таким, що не підлягає задоволенню, та відповідно про сплив позовної давності на звернення Прокурора до суду з цією вимогою.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
18. У січні 2023 року Прокурор (далі - скаржник) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського сулу від 23 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19. Касаційну скаргу Прокурор мотивував тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми частин другої, третьої статті 145 ГК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що передане державою до статутного фонду підприємства майно не змінює свого правового режиму, залишається державною власністю та стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, передбачені для державного майна, а саме таких постановах:
- від 06 листопада 2018 року у справі № 925/473/17 (пункти 32, 33), у якій зазначено, що зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника майна у спосіб, передбачений законом, а правовий режим суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону. А державне майно, яке надавалось державному підприємству, у подальшому реорганізованому в акціонерне товариство, передається не у приватну власність, а для здійснення статутної діяльності, і це майно залишається об`єктом права державної власності до прийняття рішення уповноваженим суб`єктом - КМУ про зміну правового режиму цього майна, отже, зміна форми власності з державної на приватну при здійсненні внеску до статутного капіталу майна автоматично не відбувається;
- від 11 жовтня 2018 року у справі № 906/916/16, у якій Верховний Суд зробив висновок (пункти 17-19) про помилковість ототожнення зміни організаційно-правової форми державного підприємства з рішенням власника (держави) передати державне майно у приватну власність та з рішенням власника про зміну форми власності державного майна, оскільки спірний майновий комплекс надавався відповідачу у справі для здійснення статутної діяльності, а не у власність, і до завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку це майно залишається об`єктом права державної власності;
- від 05 липня 2018 року у справі № 915/826/16, у якій Верховний Суд наголосив, що акт приймання-передачі майна не містить даних щодо передачі цих об`єктів у приватну власність державного підприємства, тому не є підставою для оформлення права приватної власності на державне майно.
20. Скаржник вважає, що нерухоме майно не передавалося ПрАТ «НАК «Надра України» у власність та закріплене за нею на праві господарського відання і відповідні обмеження закріплені в редакціях статутів, які були чинними станом на час реєстрації права приватної власності (24 жовтня 2016 року), видачі спірного наказу Держгеонадр (15 червня 2020 року) та укладення договору (14 серпня 2020 року), зокрема пункт 22 статуту.
21. Скаржник звертає увагу на те, що згідно з пунктом 16 статуту Компанії її засновником є держава в особі КМУ, який приймає рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу Компанії, а правління ПрАТ «НАК «Надра України» прийняло рішення щодо надання згоди на укладення правочину щодо відчуження майна без погодження з КМУ, чим порушило вимоги частини п`ятої статті 75 та частини третьої статті 139 ГК України, що свідчить про недійсність договору як такого, що не відповідає статтям 317, 319, 326, 328 ЦК України, статтям 75, 139, 141, 145 ГК України, статті 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 06 червня 2007 року № 803 (далі - Порядок № 803), та укладений з особою, яка не мала права його відчужувати.
22. Скаржник звертає увагу на те, що вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в Законі України «Про управління об`єктами державної власності» (частина 19, 20 статті 11 цього Закону), тому правовий режим майна ПрАТ «НАК «Надра України», заснованого на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації.
23. Скаржник вважає, що суди не врахували того, що Указ Президента України від 14 червня 2000 року № 806 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» та постанови КМУ пов`язані між собою та прийняті на виконання Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210 «Про корпоратизацію підприємств», що спростовує висновки судів про те, що ПрАТ «НАК «Надра України» створено не в процесі корпоратизації.
24. Скаржник вважає, що в розумінні статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок держреєстрації), постанова КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273 та спільний наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 квітня 2001 року № 160 і ПрАТ «НАК «Надра України» від 27 квітня 2011 року № 16 «Про передачу УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» до складу ПрАТ «НАК «Надра України» та його майна до статутного фонду Компанії» не є документами, на підставі яких може бути проведена державна реєстрація права приватної власності.
25. Суди не взяли до уваги обставин, установлених у рішенні Господарського суду Полтавської області від 22 червня 2010 року у справі № 16/298-10/145, залишеному без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2010 року, про те, що нерухоме майно на вул. Жовтневій (Соборності), 54 у м. Полтаві є державною власністю в особі КМУ та передане ПрАТ «НАК «Надра України» у користування для забезпечення його діяльності.
26. ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» мала можливість дізнатися з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДР) про наявність судових рішень у вказаній справі, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 922/634/19, за яким у разі придбання майна покупець мав би проявити розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників.
27. Скаржник вважає, що одночасне заявлення вимог про недійсність договору та витребування майна не свідчить про неможливість задоволення таких вимог або однієї з них задля ефективного захисту судом порушених прав, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункти 6.5 - 6.7) та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у її постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19.
28. Посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 906/420/17, від 04 липня 2018 року у справі № 916/2107/17, від 17 листопада 2020 року у справі № 904/2529/20, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/3749/17, від 02 лютого 2021 року № 904/2529/20, від 01 квітня 2021 року у справі № 914/1958/19, від 24 березня 2021 року у справі № 362/2809/14-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 359/2597/18, від 19 червня 2019 року у справі № 756/13683/16-ц та від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, у постановах Верховного Суду України від 15 березня 2017 року справі № 3-1515гс16, від 25 січня 2017 року у справі № 3-1533гс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 3-1058гс16, від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16, вважає, що спірне майно підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача - ТОВ «ІК «Комфорт Капітал», оскільки було відчужене без волевиявлення власника - держави в особі КМУ.
29. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях зробили безпідставне поєднання висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог по суті та відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Ні Прокурор, ні КМУ не є безпосередніми учасниками спірних правовідносин, а про порушення інтересів держави внаслідок незаконного відчуження майна стало відомо лише під час розслідування кримінального провадження від 22 травня 2020 року № 42020170000000102 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за фактом незаконного заволодіння майном, отже, строк позовної давності не пропущений.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
30. 21 лютого 2023 року ПрАТ «НАК «Надра України» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, прийняті у справі судові рішення залишити без змін.
31. На обґрунтування відзиву на касаційну скаргу зазначає про те, що в статуті підприємства, що утворене на підставі корпоратизації, чітко вказано, що таке підприємство утворено шляхом перетворення в порядку, передбаченому Указом Президента України від 15 червня 1993 року № 210 «Про корпоратизацію підприємств», однак у статуті Компанії вказано, що вона заснована відповідно до Указу Президента від 14 червня 2000 року № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності підприємствами в галузі геології і розвідки надр», та спростовує твердження скаржника про те, що вона створена шляхом корпоратизації.
32. Закон України від 04 березня 1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна», на який посилається Прокурор, втратив чинність ще 07 березня 2018 року, тобто більш ніж за 2,5 року до дати виникнення спірних правовідносин.
33. ПрАТ «НАК «Надра України» при вчиненні спірного договору не змінювала правового режиму майна, оскільки воно було передане до її статутного капіталу, отже, перебувало у приватній власності Компанії і вона мала право вчиняти правочини щодо цього майна з урахуванням положень свого статуту.
34. Порядок № 803 не регулює порядку / процесу відчуження майна ПрАТ «НАК «Надра України», оскільки Компанія не входила до переліку підприємств, установ та організацій, зазначених у пункті 3 цього Порядку.
35. У справі № 16/298-10/145 у судових рішеннях не було встановлено преюдиційних обставин, а підставою для відмови в позові Компанії була відсутність доказів порушення її права стосовно спірного майна.
36. 24 лютого 2023 року Нотаріус подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Прокурора, судові рішення у справі залишити без змін, на обґрунтування чого наводить такі аргументи:
37. ПрАТ «НАК «Надра України» не є державним підприємством, а майно, яке передане до статутного капіталу Компанії, не є державною власністю, тому норми ГК України, які визначають особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств, не стосуються діяльності Компанії. Схожа позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 910/10481/20, що стосувалася майна, також переданого до статутного капіталу ПрАТ НАК «Надра України».
38. Реєстрацію права власності на майно за Компанією було проведено відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (спільний аргумент з відзивом ПрАТ «НАК «Надра України»).
39. 06 березня 2023 року ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Прокурора, прийняті у справі судові рішення залишити без змін:
40. Станом на 24 жовтня 2016 року редакція статуту Компанії не містила обмежень щодо розпорядження власністю, тому в Нотаріуса були всі підстави провести державну реєстрацію права приватної власності на спірне майно, правове становище якого визначено в підпунктах 5.1, 5.2, 5.3 статуту Компанії.
41. ПрАТ «НАК «Надра України» не є державним унітарним або державним комерційним товариством, не було створено в процесі перетворення державного унітарного підприємства, отже, посилання Прокурора на норми, які застосовуються до корпоратизованих товариств, як і твердження про створення Компанії в процесі корпоратизації державного унітарного товариства у господарське товариство, не відповідає фактичним обставинам.
42. Компетенція Держгеонадр як єдиного акціонера ПрАТ «НАК «Надра України», якому постановою КМУ від 31 серпня 2021 року № 912 передано повноваження з управління державними корпоративними правами, визначається статтею 33 Закону України «Про акціонерні товариства» та статтею 43 статуту Компанії, за якими до виключної компетенції Держгеонадр належить прийняття рішення про відчуження майна, переданого до статутного капіталу Компанії.
43. У решті доводи відзиву ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» подібні до висновків, покладених в основу оскаржених судових рішень.
44. 07 травня та 16 серпня 2023 року, тобто поза межами строку на подання відзиву на касаційну скаргу, від ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» надійшов відзив на касаційну скаргу, а від ПрАТ «НАК «Надра України» - пояснення у справі відповідно, у яких ці учасники справи просять касаційну скаргу Прокурора залишити без задоволення, а прийняті у справі судові рішення залишити без змін.
45. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до частини першої статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
46. Стосовно права сторони подати письмові пояснення Велика Палата зауважує, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
47. Велика Палата Верховного Суду не визнавала необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження, а також надати усні пояснення в судовому засіданні.
48. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини другої статті 118 ГПК України залишає без розгляду подані 07 травня 2023 року ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» та 16 серпня 2023 року НАК «Надра України» пояснення у справі як заяви по суті справи, подані поза межами строку, встановленого ГПК України.
Розгляд справи Верховним Судом
49. Ухвалою від 15 лютого 2023 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та призначив справу до розгляду.
50. Ухвалою від 23 травня 2023 року КГС ВС справу з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування статті 80 ГК України, статей 115, 155 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) від 09 жовтня 2018 року у справі № 826/11262/15.
51. Аналізуючи положення Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України «Про господарські товариства», який діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України «Про акціонерні товариства», «Про управління об`єктами державної власності», «Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації Компанії на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», законів України «Про холдингові компанії в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів КГС ВС вважає, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передачу такого майна державою до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства. Тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю.
52. Разом із цим у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 826/11262/15 за результатом системного аналізу статті 80 ГК України, статей 115, 155 ЦК України КАС ВС зробив висновок про те, що засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції товариства і відповідно корпоративні права щодо цього товариства. Держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні товариством, у якому 100 % акцій перебувають у державній власності, тоді як власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме це товариство, а не держава. Право власності на акції, емітовані акціонерним товариством, і право власності на майно, яке належить цьому акціонерному товариству, за своєю формою різняться, оскільки зазначені акції та майно є окремими об`єктами права власності.
53. Колегія суддів КГС ВС указує, що правовий режим майна акціонерних товариств, 100 % акцій яких належить державі, чітко не визначений у чинному законодавстві. За статтею 22 ГК України суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Отже, всі суб`єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.
54. Вказане, на переконання колегії суддів КГС ВС, суперечить іншим положенням ГК України (абзацу другому частини другої статті 66) та ЦК України (пункту 1 частини першої статті 115), які передбачають, що господарське товариство є власником майна, переданого йому до статутного капіталу та набутого іншими законними способами. У статті 12 Закону України «Про господарські товариства», яка діяла щодо акціонерних товариств до вступу в дію Закону України «Про акціонерні товариства», також закріплено, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
55. Ухвалою від 21 червня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила цю справу до розгляду.
56. Ухвалою від 10 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила клопотання ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» та ухвалила забезпечити участь представника товариства у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
57. Ухвалою від 16 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників справи про відкладення розгляду справи на 18 жовтня 2023 року.
58. Ухвалою від 18 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників справи, що судове засідання з розгляду касаційної скарги відбудеться 12 грудня 2023 року.
59. 12 грудня 2023 року розгляд справи не відбувся.
60. Ухвалою від 10 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників справи, що судове засідання з розгляду касаційної скарги відбудеться 21 лютого 2024 року.
61. Ухвалою від 21 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників справи, що судове засідання з розгляду вказаної вище касаційної скарги відбудеться 03 квітня 2024 року.
Встановлені судами обставини
62. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України» (далі - ПАТ «НАК «Надра України», правонаступником якого на сьогодні є ПрАТ «НАК «Надра України») створене згідно з Указом Президента України від 14 червня 2000 року № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» та на підставі постанови КМУ від 14 липня 2000 року № 1128 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Надра України».
63. Відповідно до положень цього Указу сформовано статутний фонд ПАТ «НАК «Надра України» (підпункт «в» пункту 1 Указу Президента від 14 червня 2000 року № 802) та затверджено перелік державного майна, яке передається у користування ПАТ «НАК «Надра України» для забезпечення її діяльності (підпункт «г» пункт 1 Указу Президента від 14 червня 2000 року № 802).
64. Пунктом 4 постанови КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273 «Питання Національної акціонерної компанії «Надра України» визначено передати до статутного фонду НАК «Надра України» майно УДПІ «Укрдіпрогеолбуд», м. Полтава, з наступним його перетворенням у дочірнє підприємство Компанії.
65. Постановою від 27 вересня 2000 року № 1460 КМУ затвердив першу редакцію статуту НАК «Надра України» (т. 1 а. с. 39, 40), у підпунктах 5.1, 5.2 якого було визначено, зокрема:
- майно Компанії формується за рахунок майна, майнових та немайнових прав, переданих засновником у власність;
- Компанія є власником майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плату за акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств.
66. Відповідно до підпункту 5.3 статуту ПАТ «НАК «Надра України» у зазначеній редакції, здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності Компанії.
67. Спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 квітня 2001 року № 160 та ПАТ «НАК «Надра України» від 27 квітня 2001 року № 16 «Про передачу УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» до складу НАК «Надра України» та його майна до статутного фонду Компанії» затверджено акт передачі-приймання майна УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» до статутного фонду НАК «Надра України».
68. За переліком майна (додаток 1 до пункту спільного наказу), ПАТ «НАК «Надра України» прийняло, зокрема, виробничий корпус з блоком обслуговуючих приміщень УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» загальною площею 5242,2 кв. м, які знаходяться за адресою: вул. Соборності, 54, м. Полтава, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101 (майно).
69. 24 жовтня 2016 року Нотаріус зареєструвала право приватної власності на вказане майно за ПАТ «НАК «Надра України».
70. Станом на 26 жовтня 2016 року, тобто на дату державної реєстрації права приватної власності на майно за ПАТ «НАК «Надра України», редакція пунктів 21, 22, 23 статуту Компанії містила такі положення:
21. Майно Компанії формується за рахунок, зокрема, майна переданого засновником до статутного капіталу Компанії.
22. Здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності Компанії.
Компанія несе ризик випадкового знищення та пошкодження майна, що є її власністю.
23. Майно, передане засновником до статутного капіталу Компанії, може відчужуватися у порядку, встановленому законодавством та цим статутом.
71. Постановою від 22 травня 2019 № 640 «Питання Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» КМУ змінив тип ПАТ «НАК «Надра України» з публічного на приватне та перейменовав його в ПрАТ «НАК «Надра України».
72. Відповідно до наказу Держгеонадр від 15 червня 2020 року № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником», зокрема, зобов`язано ПрАТ «НАК «Надра України» вчинити правочин щодо відчуження спірного майна.
73. Станом на дату прийняття цього наказу (15 червня 2020 року) статут Компанії діяв у редакції постанови КМУ від 04 грудня 2019 року № 1065, яка діє і на час розгляду справи судом.
74. Відповідно до пункту 9 статуту Компанії в цій редакції (затвердженого постановою КМУ від 27 вересня 2000 року № 1460 в редакції постанови КМУ від 04 грудня 2019 № 1065), компанія є юридичною особою приватного права згідно із законодавством. Компанія набула статусу юридичної особи з дати її державної реєстрації.
75. У пункті 16 статуту визначено, що засновником Компанії є держава в особі КМУ. Далі вказаний пункт містить виключний перелік рішень, які приймає КМУ, як засновник Компанії, а саме про: затвердження статуту Компанії та внесення до нього змін; зміну типу Компанії; збільшення або зменшення розміру статутного капіталу Компанії; виділ, реорганізацію, ліквідацію Компанії, обрання комісії з припинення Компанії (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу; продаж або відчуження в будь-який інший спосіб пакетів акцій, переданих до статутного капіталу Компанії; призначення на посаду та звільнення з посади голови правління і його заступників за поданням Держгеонадр, погодженим з Мінекоенерго; відсторонення голови правління від здійснення ним повноважень та призначення за погодженням з Мінекоенерго особи, яка тимчасово виконує обов`язки голови правління.
76. Відповідно до положень пункту 17 статуту Компанії акціонером компанії є держава в особі Держгеонадр (Державна служба геології та надр України), якій повноваження з управління державними корпоративними правами Компанії передано згідно з постановою КМУ від 31 серпня 2011 року № 912 «Деякі питання Національної акціонерної компанії «Надра України».
77. Відповідно до пунктів 21, 23 статуту Компанії у редакції постанови КМУ від 04 грудня 2019 року № 1065:
21. Майно Компанії формується за рахунок майна, переданого засновником до його статутного капіталу.
23. Компанія є власником майна, набутого на законних підставах.
Здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону, меті діяльності Компанії та цьому статуту.
Майно, передане засновником до статутного капіталу Компанії, може відчужуватися у порядку, встановленому законодавством та цим статутом.
78. Згідно з підпунктом 30 пункту 43 статуту ПрАТ «НАК «Надра України» до виключної компетенції загальних зборів належить питання про прийняття рішення про вчинення Компанією правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником.
79. 14 серпня 2020 року ПрАТ «НАК «Надра України» і ТОВ «ГК «Інвестсервіс» уклали договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна.
80. За актом приймання-передачі від 02 вересня 2020 року ТОВ «ГК «Інвестсервіс» отримало частку (корпоративні права) в ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» на суму 42 148 836,00 грн, передавши майно такою ж оціночною вартістю. На час розгляду справи судами майно знаходиться у власності ТОВ «ІК «Комфорт Капітал».
81. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Полтавська обласна прокуратура направила лист до КМУ про вжиття заходів представницького характеру від 12 квітня 2021 року № 15/2-141вих21.
82. Цей лист КМУ скерував до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, ФДМУ та Держгеонадр.
83. Розглянувши лист Полтавської обласної прокуратури, Міністерство юстиції України повідомило про відсутність повноважень надавати правову оцінку вчиненим Нотаріусом нотаріальним діям та не знайшло підстав для вжиття заходів реагування.
84. ФДМУ зазначив, що дія Порядку № 803 не поширюється на відчуження майна, переданого до статутних капіталів господарських товариств, тому ФДМУ не має жодної інформації та документів, зазначених у листі Полтавської обласної прокуратури.
85. Міністерство внутрішніх справ України скерувало лист до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яке приєднало цей лист до матеріалів кримінального провадження № 42020170000000101 від 21 травня 2020 року за частиною другою статті 364 КК України.
86. Держгеонадра (служба) скерувала лист Полтавської обласної прокуратури до ПрАТ «НАК «Надра України», повідомивши про те, що спірне майно належало компанії на праві приватної власності, тому його відчуження не вимагало застосування законодавства, що регулює порядок відчуження об`єктів державної власності.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
87. Спірні правовідносини у цій справі виникли стосовно визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності за Компанією на виробничий корпус і блок обслуговуючих приміщень, наказу щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником у частині зобов`язання Компанії вчинити правочин щодо відчуження її майна, переданого до її статутного капіталу засновником, визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна та витребування майна з чужого незаконного володіння.
88. Вирішуючи спір, господарський суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне нерухоме майно не відносилось до об`єкта державної власності, оскільки передано до статутного фонду ПрАТ «НАК «Надра України» як плата за акції шляхом підписання акта передачі-приймання майна УДПІ «Укрдіпрогеолбуд», на підставі якого Нотаріусом зареєстровано право приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас ПрАТ «НАК «Надра України» не є державним унітарним та або державним комерційним підприємством та не створено в процесі перетворення державного унітарного підприємства, а отже, посилання прокурора на норми, які застосовуються до корпоратизованих товариств, є безпідставними.
89. Також виходили з того, що спірний наказ Держгеонадра (служба) видала відповідно до наданих повноважень, на підставі норм законодавства України та статуту Компанії (в редакції, чинній станом на 15 червня 2020 року).
90. Зазначили, що визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року не може одночасно поєднуватися з позовними вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки такі способи захисту є взаємовиключними.
91. Спірне нерухоме майно не підлягає витребуванню у ТОВ «ІК «Комфорт Капітал», оскільки Прокурор не довів, що власником майна є КМУ та майно вибуло з володіння власника поза його волею.
92. Суди попередніх інстанцій також виходили з того, що Прокурор пропустив строк позовної давності.
93. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з наведеними мотивами судів попередніх інстанцій виходячи з такого.
94. Крім загального порядку визначення правового режиму майна господарських товариств, акціонерне товариство, засновником і єдиним акціонером якого є держава, має спеціальний правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами.
95. До спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми, а саме стаття 22 ГК України.
96. З огляду на статтю 22 ГК України держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.
Суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.
Повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - КМУ, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом.
Зазначені суб`єкти управління у державному секторі економіки можуть приймати рішення, необхідні для підготовки до реалізації та здійснення державно-приватного партнерства (концесії), які є обов`язковими до виконання підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у сфері їх управління.
Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб`єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.
Держава застосовує до суб`єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб`єктів.
Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.
Державний фінансовий контроль щодо суб`єктів господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, здійснюється відповідно до закону.
Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу.
Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб`єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб`єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб`єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Суб`єкт господарювання державного сектора економіки запроваджує антикорупційну програму у порядку, визначеному законом.
97. Отже, усі суб`єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.
98. Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.
99. За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
100. Тобто якщо засновниками акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.
101. Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.
102. Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації.
103. Разом з тим частина третя статті 145 ГК України передбачає, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.
104. Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна не належала передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизацїї державного унітарного підприємства, а також вона не є способом його приватизації.
105. Отже, передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.
106. Наведене свідчить про те, що зміна організаційно-правової форми підприємства приводить до автоматичної зміни форми державної власності нерухомого майна.
107. Крім того, згідно із частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.
108. Водночас акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.
109. Отже, до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов`язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно. У цьому випадку на праві господарського відання.
110. Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в Законі України «Про управління об`єктами державної власності» (пункти 19, 20 статті 11 цього Закону).
111. Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.
112. У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.
113. Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.
114. У зв`язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.
115. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).
116. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 10 ЦПК України.
117. Принцип верховенства права визначається як ідея панування права, яка втілюється у створення належних законів, їх відповідне виконання, заборону свавілля, дотримання прав людини, недискримінацію та рівність перед законом. Законність розуміється як суворе дотримання, виконання закону.
118. Принцип законності є найпершим складником принципу верховенства права.
119. Суди встановили, що ПАТ «НАК «Надра України», правонаступником якого на час розгляду справи є ПрАТ «НАК «Надра України», створене згідно з Указом Президента України від 14 червня 2000 року № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» та на підставі Постанови КМУ від 14 липня 2000 року № 1128 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Надра України».
120. Відповідно до положень цього Указу сформовано статутний фонд ПАТ «НАК «Надра України» (підпункт «в» пункту 1 Указу Президента від 14 червня 2000 року № 802) та затверджено перелік державного майна, яке передається у користування ПАТ «НАК «Надра України» для забезпечення її діяльності (підпункт «г» пункту 1 Указу Президента від 14 червня 2000 року № 802).
121. Пунктом 4 постанови КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273 «Питання Національної акціонерної компанії «Надра України» визначено передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії «Надра України» державне майно УДПІ «Укрдіпрогеолбуд», м. Полтава, з наступним його перетворенням у дочірнє підприємство Компанії.
122. Засновником ПАТ «НАК «Надра України» є держава в особі Кабінету Міністрів України (пункт 16 статуту ПАТ «НАК «Надра України», затвердженого постановою КМУ від 27 вересня 2000 року № 1460).
123. Акціонером Компанії є держава в особі Держгеонадр, якій надані повноваження з управління державними корпоративними правами Компанії (пункт 17 статуту).
124. Державне майно, у тому числі нерухоме майно, передане Компанії відповідно до законодавства, закріплюється за Компанією на праві господарського віддання (пункт 22 статуту).
125. Отже, Держгеонадра (служба) не наділена законодавством та статутом Компанії повноваженнями вирішувати питання щодо відчуження державного майна.
126. Єдиним власником спірного майна є держава в особі КМУ.
127. Відповідно до пункту 5.4 статуту ПАТ «НАК «Надра України», затвердженого постановою КМУ від 27 вересня 2000 року № 1460, майно, що є державною власністю і передане Компанії в користування та/або управління, не підлягає відчуженню. Користування та/або управління майном Компанії здійснюється відповідно до законодавства України.
128. У пункті 23 статуту, затвердженого постановою КМУ від 31 серпня 2011 року № 912, визначено, що майно, передане засновником до статутного капіталу Компанії, може відчужуватися у порядку, встановленому законодавством та цим статутом.
У період до проведення перших загальних зборів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію пакета акцій Компанії, правочини щодо майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником, вчиняються за рішенням Держгеонадр.
Пунктом 24 статуту у зазначеній редакції передбачено, що Компанія використовує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства.
129. Пунктом 23 статуту, затвердженого постановою КМУ від 22 травня 2019 року № 640, передбачено, що Компанія є власником майна, набутого на законних підставах. Здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону, меті діяльності Компанії та цьому статуту.
Майно, передане засновником до статутного капіталу Компанії, може відчужуватися у порядку, встановленому законодавством та цим статутом.
У пункті 24 статуту у цій редакції визначено, що державне майно, яке не увійшло до статутного капіталу Компанії та перебуває на балансі Компанії та її дочірніх підприємств або передане Компанії в господарське відання, користування чи управління, не включається до статутного капіталу Компанії.
130. Обмеження на відчуження державного майна, переданого до статутного фонду Компанії, закріплені в статутах, чинних на час реєстрації права приватної власності (24 жовтня 2016 року), спірного наказу (15 червня 2020 року) та укладення договору купівлі-продажу майна (14 серпня 2020 року).
131. Статутами, затвердженими постановами КМУ від 31 серпня 2011 року № 912 та від 22 травня 2019 року № 640, визначено, що майно, передане засновником до статутного капіталу Компанії, може відчужуватись у порядку, встановленому законодавством та цим статутом.
132. При цьому державне майно, у тому числі нерухоме, передане Компанії відповідно до законодавства, закріплене за Компанією на праві господарського відання.
133. Згідно зі статтею 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 06 червня 2007 року № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законами.
134. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження з ФДМУ.
135. Зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника у спосіб, передбачений ГК України та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина друга статті 145 ГК України).
136. КМУ не приймав рішення про зміну режиму спірного майна, у зв`язку із цим зміна форми власності з державної на приватну не відбувалась.
137. Отже, правовий режим майна ПАТ «НАК «Надра України», заснованого на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації.
138. Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273, майно УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» передано до статутного фонду ПАТ «НАК «Надра України», а спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 27 квітня 2001 року № 160 і ПАТ «НАК «Надра України» від 27 квітня 2001 року № 16 затверджено акт передачі-приймання майна інституту як цілісного майнового комплексу разом з основними фондами.
139. Отже, вказаними актами спірне майно у приватну власність ПАТ «НАК «Надра України» не передавалось, право державної власності не змінювалось.
140. ПАТ «НАК «Надра України» вже намагалося визнати за собою право власності на спірне нерухоме майно.
141. Так, у 2010 році ПАТ «НАК «Надра України» зверталося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про визнання за ПАТ «НАК «Надра України» права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлову будівлю) - адміністративний корпус (літера «А-5»), що заходиться за адресою: м. Полтава, вул. Жовтнева, 54; зобов`язання Виконавчого комітету Полтавської міської ради видати ПАТ «НАК «Надра України» свідоцтво на право власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлову будівлю) - адміністративний корпус (літера «А-5»), що заходиться за адресою: м. Полтава, вул. Жовтнева, 54; зобов`язання Комунального підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» провести державну реєстрації права власності ПАТ «НАК «Надра України» на об`єкт нерухомого майна (нежитлову будівлю) - адміністративний корпус (літера «А-5»), що заходиться за адресою: м. Полтава, вул. Жовтнева, 54.
142. Рішенням від 22 червня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2010 року, Господарський суд Полтавської області у справі № 16/298-10/145 у позові НАК «Надра України» відмовив.
143. Рішення суди у зазначеній справі мотивували, зокрема, тим, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження як оскарження дій відповідача 1 щодо відмови у прийнятті рішення про оформлення права власності, так і звернення з відповідною заявою та правовстановлювальними документами до відповідача 2, відмови останнього у вчиненні державної реєстрації права власності на спірне майно. Підтвердженням наявності у позивача права власності на нерухоме майно можуть бути насамперед правовстановлювальні документи, перелік яких наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.
144. Серед правовстановлювальних документів, які передбачені Тимчасовим положенням, відсутні такі документи, як рішення (постанови) юридичної особи про передачу в підпорядкування (тимчасове користування) нерухомого майна.
145. Суди також зазначили, що безпідставними є посилання ПАТ «НАК «Надра України» як на доказ виникнення у Компанії права власності на постанови КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273, від 21 січня 2002 року № 82, спільний наказ Міністерства екології та природних ресурсів від 27 квітня 2001 року № 160 та ПАТ «НАК «Надра України» від 27 квітня 2001 року № 16, акти державної комісії про прийняття в експлуатацію об`єктів завершеного будівництва, оскільки ці документи не є правовстановлювальними та не є належними доказами, які підтверджують право власності або на підставі яких виникає право власності.
146. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
147. Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що під час розгляду справи № 16/298-10/145 між тими ж сторонами (ПАТ «НАК «Надра України», КМУ) щодо того ж самого предмета спору (нежитлова будівля - адміністративний корпус (літера «А-5»), що заходиться за адресою: м. Полтава, вул. Жовтнева (Соборна), 54) КМУ категорично заперечував передачу спірного майна у власність ПАТ «НАК «Надра України» відповідно до норм чинного законодавства.
При цьому суди у справі № 16/298-10/145 встановили, що у ПАТ «НАК «Надра України» відсутні правовстановлювальні документи на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно або документи, на підставі яких таке право власності виникає.
148. Правові висновки щодо неможливості відчуження на користь суб`єкта права приватної власності без прийняття власником відповідного рішення нерухомого майна, наданого у статутний капітал для здійснення статутної діяльності, яке залишається об`єктом права державної власності, та за відсутності рішення КМУ про зміну правового режиму цього майна та відповідно зміни форми власності з державної на приватну, були неодноразово викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
149. Так, у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 925/473/17 за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі КМУ України і Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до Виконавчого комітету Шполянської міської ради Черкаської області та Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України») з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Шполянської міської ради від 01 лютого 2012 року № 08 «Про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна на вул. Калініна, 1»; визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 115500 від 05 квітня 2012 року про право приватної власності на майновий комплекс, розташований на вул. Калініна, 1 в м. Шпола Черкаської області, виданого ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; визнання за державою в особі КМУ права власності на нерухоме майно - майновий комплекс, - Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу забороняється і, відповідно, юридичній особі не може належати це майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом.
При цьому згідно із частиною другою статті 145 ГК України зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
Частиною третьою статті 145 ГК України передбачено, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.
Суди встановили, що спірне майно було надано ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не у приватну власність, а для здійснення статутної діяльності і це майно залишається об`єктом права державної власності, а рішення КМУ про зміну правового режиму цього майна не приймалось, а отже, зміна форми власності з державної на приватну не відбулась.
150. Подібні висновки викладені у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі № 906/916/16 і від 05 липня 2018 року у справі № 915/826/16.
Щодо суті спору
151. Звертаючись до суду з позовом, Прокурор в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - КМУ, просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32046495 від 26 жовтня 2016 року, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за Компанією на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54;
- визнати незаконним та скасувати наказ Держгеонадра від 15 травня 2020 року № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником» у частині зобов`язання Компанії вчинити правочин щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником, а саме виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року, укладений між Компанією і ТОВ «ГК «Інвестсервіс», щодо продажу нерухомого майна, а саме виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54;
- витребувати у Товариства на користь КМУ нерухоме майно - виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54 проведену за ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» на підставі рішення державного реєстратора - Нотаріуса від 09 вересня 2020 року № 53961682 з одночасним припиненням речових прав цього товариства на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101).
Визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса
152. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовий режим майна ПрАТ «НАК «Надра України», заснованого на державній власності, може бути змінений тільки шляхом приватизації.
153. Отже, передане державою до статутного фонду ПАТ «НАК «Надра України» майно не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, передбачені для державного майна.
154. Відповідно до статутів ПАТ «НАК «Надра України», чинних з моменту утворення, засновником Компанії є держава в особі КМУ, який є власником майна, переданого до статутного фонду акціонерного товариства.
155. КМУ не приймав рішення про зміну правового режиму спірного майна, у зв`язку із цим зміна форми власності з державної на приватну не відбувалась.
156. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових права на нерухоме майно право приватної власності на спірне майно за ПАТ «НАК «Надра України» зареєстровано приватним нотаріусом на підставі:
- постанови КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273;
- спільного наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 квітня 2001 року № 160 та ПАТ «НАК «Надра України» від 27 квітня 2001 № 16 «Про передачу УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» до складу ПАТ «НАК «Надра України» та його майна до статутного фонду Компанії».
157. Разом з тим, як зазначалось вище, цією постановою КМУ майно УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» передано до статутного фонду ПАТ «НАК «Надра України», а спільним наказом затверджено акт передачі-приймання майна інституту як цілісного майнового комплексу разом з основними фондами.
158. Отже, цими актами спірне майно у приватну власність ПАТ «НАК «Надра України» не передавалось, право державної власності не змінювалось.
159. Крім того, ці документи не є правовстановлювальними документами, на підставі яких відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проводиться державна реєстрація права власності.
160. Статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
161. Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
162. Частиною третьою статті 10 цього Закону передбачено, що державний реєстратор, у тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
163. Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок).
164. Згідно з пунктом 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
165. Пунктом 9 Порядку передбачено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації.
166. Відповідно до пункту 40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і цим Порядком.
167. Водночас у розумінні статті 27 України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанова КМУ від 17 серпня 2000 року № 1273 та спільний наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 квітня 2001 року № 160 та НАК «Надра України» від 27 квітня 2001 року № 16 не є документами, на підставі яких може бути проведена реєстрація права приватної власності.
168. При цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що доводи відповідача про отримання ними спірного майна у власність в обмін на акції прямо суперечило нормам чинного на час утворення товариства та передачі майна законодавства.
169. Так, на час утворення ПАТ «НАК «Надра України» та передачі спірного майна чинним був Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).
170. Стаття 86 ЦК УРСР передбачала, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна (особиста), колективна, державна.
171. У статті 11 Закону України «Про власність» у редакції, чинній на час передачі спірного майна відповідачу, визначено, що суб`єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства.
172. Відповідно до статті 37 Закону України «Про власність» у редакції, чинній на час передачі спірного майна відповідачу, майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.
Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.
173. Однак ані ЦК УРСР, ані Закон України «Про власність» не передбачали право приватної власності юридичних осіб на державне майно, а лише право повного господарського відання.
174. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що приватний нотаріус прийняв незаконне рішення про проведення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно за ПАТ «НАК «Надра України».
Визнання незаконним та скасування наказу Держгеонадра від 15 травня 2020 року № 224, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року, витребування нерухомого майна та скасування державної реєстрації права приватної власності
175. Згідно з пунктом 16 статуту ПрАТ «НАК «Надра України» (у редакції постанови КМУ від 22 травня 2019 року № 640) засновником Компанії є держава в особі КМУ.
176. КМУ як засновник приймає рішення про збільшення або зменшення розміру статутного капіталу Компанії.
177. Отже, Держгеонадра (служба) не наділена законодавством та статутом Компанії повноваженнями вирішувати питання щодо відчуження майна.
178. Єдиним власником спірного майна є держава в особі КМУ, і в розумінні статей 317, 319, 321 ЦК України тільки власник приймає рішення щодо його відчуження.
179. Приймаючи вказаний наказ, Держгеонадра (служба) діяла з перевищенням повноважень, за відсутності рішення власника майна - КМУ про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження.
180. На порушення вимог частини п`ятої статті 75 та частини третьої статті 139 ГК України правління компанії ПрАТ «НАК «Надра України» на засіданнях, що відбувались 15 червня та 13 серпня 2020, прийняло рішення щодо надання згоди на укладення правочину щодо відчуження спірного майна без погодження з власником майна - КМУ.
181. Незважаючи на статус спірного майна станом на прийняття вказаних рішень, Держгеонадра та ПрАТ «НАК «Надра України» не наділені повноваженнями щодо розпорядження спірним майном.
182. Таким чином, приймаючи ці рішення, правління Компанії діяло з перевищенням повноважень.
Щодо неналежного відповідача
183. Позивач зазначив одним зі співвідповідачів у справі приватного нотаріуса (державного реєстратора). Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
184. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 14 ГПК України).
185. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 162 ГПК України).
186. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (стаття 4 та частина перша статті 45 ГПК України).
187. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, пункт 31, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, пункт 63, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, пункт 71).
188. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме з набувачем спірного нерухомого майна з приводу порушення ним права власності держави на це майно внаслідок дій товариства щодо реєстрації за ним такого права.
189. установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункт 40, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, пункт 50, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, пункти 37, 54, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, пункт 31.10, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, пункт 39, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, пункт 75).
190. З огляду на те, що приватний нотаріус (державний реєстратор) є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього слід відмовити саме із цієї підстави.
Щодо способу захисту порушеного права
191. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.6, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, пункт 6.41, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, пункт 48, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 91, від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19, пункт 43, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 88, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, пункт 75, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, пункт 55; див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
192. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
193. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
194. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
195. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.
196. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
197. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
198. Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
199. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимоги про визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса, визнання незаконним та скасування наказу та визнання недійсним договору купівлі-продажу за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.
200. У справі, яка розглядається, мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння нерухомим майном. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги про визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32046495, від 26 жовтня 2016 року, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за Компанією на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54; визнання незаконним та скасування наказу Держгеонадра від 15 травня 2020 року № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником» в частині зобов`язання Компанії вчинити правочин щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником, а саме виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 серпня 2020 року, укладеного між Компанією та ТОВ «ГК «Інвестсервіс», щодо продажу нерухомого майна, а саме виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54; скасування державної реєстрації права приватної власності на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54, проведену за ТОВ «ІК «Комфорт Капітал» на підставі рішення державного реєстратора - Нотаріуса від 09 вересня 2020 року № 53961682 з одночасним припиненням речових прав цього товариства на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101).
201. Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
202. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, пункти 1, 80-81, 83, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, пункти 1, 43-47, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, пункти 6, 20-26, 101, 102, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, пункти 4, 26, 47, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, пункти 4, 36, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, пункт 31).
203. Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу про витребування у Компанії на користь КМУ нерухомого майна - виробничого корпусу і блоку обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54, слід задовольнити.
Щодо відступу від висновків Верховного Суду про застосування норм права
204. Ухвалою від 23 травня 2023 року КГС ВС справу з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування статті 80 ГК України, статей 115, 155 ЦК України, викладеному у постанові КАС ВС від 09 жовтня 2018 року у справі № 826/11262/15.
205. Аналізуючи положення Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України «Про господарські товариства», який діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України «Про акціонерні товариства», «Про управління об`єктами державної власності», «Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», законів України «Про холдингові компанії в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів КГС ВС вважає, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання такого майна державою до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства. Тому державне майно, що передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю.
206. Разом із цим у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 826/11262/15 за результатом системного аналізу статті 80 ГК України, статей 115, 155 ЦК України КАС ВС зробив висновок про те, що засновники акціонерного товариства з моменту передання товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції товариства і відповідно корпоративні права щодо цього товариства. Держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні товариством, у якому 100 % акцій перебувають у державній власності, тоді як власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме це товариство, а не держава. Право власності на акції, емітовані акціонерним товариством, і право власності на майно, яке належить цьому акціонерному товариству, за своєю формою, є різними через те, що зазначені акції та майно є окремими об`єктами права власності.
207. ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, п. 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Лупені та інші проти Румунії» (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява № 76943/11, п. 123 ). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства» (S. W. v United Kingdom), заява № 20166/92, п. 36).
208. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, п. 65; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09, п. 93).
209. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
210. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
211. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, пункти 43-45, від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц, пункти 43-44 і № 818/1688/16, пункти 44-45, від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, пункт 54, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, пункти 44-45, від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11, пункт 24, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, пункт 23, від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, пункт 48, від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17, пункт 41 і № 727/2878/19, пункт 39, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, пункт 35, від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19, пункти 58-59, від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, пункт 40, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, пункт 41, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, пункт 29, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, пункт 34, від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, пункт 90, від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, пункт 31, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, пункт 49, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, пункт 45, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, пункт 40).
212. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).
213. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
214. Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо зміни державної форми власності виключно шляхом приватизації виснує, що Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства, а тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю, і з огляду на свої висновки, викладені у цій постанові, відступає від висновку, сформульованого в постанові КАС ВС від 09 жовтня 2018 року у справі № 826/11262/15, щодо того, що власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме товариство, а не держава.
215. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. її постанови від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, пункт 42; № у ЄДРСР 106558740, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц, пункт 43; № у ЄДРСР 108930839, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22, пункт 66; № у ЄДРСР 111647957).
216. У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому нею рішенні чи рішенні Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц, пункт 88, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, пункт 93, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, пункт 27.3, від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, пункт 49, від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17, пункт 43, і № 727/2878/19, пункт 40, від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, пункт 43, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, пункт 44, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, пункт 31, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, пункт 40, від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, пункт 92, від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, пункт 36, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, пункт 67).
Щодо оцінки відповідності дій сторін критерію добросовісності та правомірності втручання держави у право власності
217. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
218. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
219. Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальноприйнятих уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.
220. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
221. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
222. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
223. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
224. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).
225. Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
226. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.
227. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
228. Суди попередніх інстанцій встановили, що 14 серпня 2020 року ПрАТ «НАК «Надра України» і ТОВ «ГК «Інвестсервіс» уклали договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна.
229. ТОВ «ГК «Інвестсервіс» за актом приймання-передачі від 02 вересня 2020 року передало до статутного капіталу ТОВ «ІК «Комфорт капітал» майно оціночною вартістю 42 148 836,00 грн, отримало частку (корпоративні права) в ТОВ «ІК «Комфорт капітал» на саме таку суму, і майно на час розгляду справи судами знаходиться у власності останнього.
230. При цьому згідно з витягом з реєстру юридичних осіб ТОВ «ІК «Комфорт капітал» створено 19 серпня 2020 року, тобто за два тижні до передачі спірного майна до статутного капіталу новоствореного товариства.
231. Очевидно, що дії ТОВ «ГК «Інвестсервіс» і ТОВ «ІК «Комфорт капітал» щодо передачі нерухомого майна, яке належить державі, в статутний капітал товариства, яке було створено за чотирнадцять днів до здійснення такої передачі, є недобросовісними.
232. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.
233. Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
234. У статті 1 Першого Протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
235. ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.
236. Зокрема, втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine).
237. Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden»).
238. Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63-64 рішення у справі «Маркс проти Белгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «спільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.
239. ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine).
240. Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
241. Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».
242. Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.
243. Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.
244. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
245. Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
246. ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
247. Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.
248. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен буди доведений до відома громадянам.
249. Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
250. Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
251. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.
252. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.
253. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.
254. Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
255. Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власника - держави в особі КМУ, витребування такого майна у державну власність від останнього набувача є пропорційним втручанням у право власності Компанії, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Щодо строку позовної давності
256. У відзиві на позовну заяву відповідач 5 зазначав щодо пропуску позивачем строку позовної давності, що є окремою та самостійною підставою для відмови в позові на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України, посилаючись на те, що позивач не довів факту об`єктивної неможливості довідатись про спірну державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна у 2016 році.
257. Заяву відповідач 5 мотивував тим, що:
- держава в особі КМУ передала спірне майно у власність ПАТ «НАК «Надра України» згідно з постановою від 17 серпня 2000 року № 1273;
- держава в особі КМУ передала повноваження з управління корпоративними правами держави в ПАТ «НАК «Надра України» Держгеонадрам, згідно з постановою від 31 серпня 2011 року № 912, за якою КМУ надав Держгеонадрам повноваження на прийняття рішень щодо відчуження майна, переданого засновником до статутного капіталу НАК «Надра України» (підпункт 30 пункту 43 статуту НАК «Надра України»).
258. Крім того, відповідач 5 зазначив, що право приватної власності щодо спірного майна зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 жовтня 2016 року, інформація з якого є відкритою та загальнодоступною.
259. Прокурор у позовній заяві виклав клопотання про визнання поважними причин пропущення позовної давності на звернення до суду з вимогою про визнання незаконним і скасування рішення приватного нотаріуса.
260. Прокурор зазначив, що про порушення інтересів держави внаслідок незаконної реєстрації Нотаріусом права приватної власності на спірне майно за ПАТ «НАК «Надра України» прокуратурі стало відомо під час розслідування кримінального провадження від 22 травня 2020 року № 42020170000000102 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
Зокрема, під час досудового розслідування проведено моніторинг офіційних сайтів, на яких здійснюється продаж державного майна, та встановлено, що продаж спірного майна відбувся на торгах 24 червня 2020 року (протокол електронних аукціонних торгів з продажу позиції 14-06). Також встановлено, що 26 жовтня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на спірне майно за ПАТ «НАК «Надра України».
Документи, на підставі яких оформлено право приватної власності на державне майно, отримано від ПрАТ «НАК «Надра України» 02 квітня 2021 року на виконання ухвал суду про тимчасовий доступ від 17 березня 2021 року у справі № 554/558/21 (протоколи вилучення документів від 02 квітня 2021 року). Отже, на твердження Прокурора, прокуратурі та позивачу - КМУ стало відомо про незаконне рішення Нотаріуса у квітні 2021 року.
261. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
262. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, пункти 39, 60, від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц, пункт 103, і № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, пункт 65).
263. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
264. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
265. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 95).
266. У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункт 48): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
267. Оскільки прокуратурі та позивачу - КМУ стало відомо про незаконне рішення Нотаріуса у квітні 2021 року під час розслідування кримінального провадження від 22 травня 2020 року № 42020170000000102 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Прокурор звернувся до суду з позовом у липні 2021 року в межах строку позовної давності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
268. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
269. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
270. Згідно з положеннями частини першої та третьої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
271. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно тлумачили та застосували норми статей 22, 145 ГК України, Закону України «Про приватизацію державного майна» і внаслідок цього неправильно вирішили спір та відмовили Прокурору в позові, заявленому в інтересах держави в особі КМУ.
272. Тому рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2022 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року в цій справі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Висновок щодо застосування норм права
273. Здійснивши правовий аналіз Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України «Про господарські товариства», який діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України «Про акціонерні товариства», «Про управління об`єктами державної власності», «Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», законів України «Про холдингові компанії в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства.
274. Тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю.
Щодо судових витрат
275. Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
276. Згідно із частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
277. Керуючись статтями 129, 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року у справі № 917/1212/21 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення.
4. Позов заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до приватного нотаріуса Назаренко Катерини Валеріївни, Державної служби геології та надр України, Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонду державного майна України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Удовіченко Марини Юріївни, про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію та наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.
5. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» (код ЄДРПОУ 43760076, 36000, м. Полтава, вул. Соборності, 54) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України нерухоме майно - виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень загальною площею 5 242,2 кв. м, що розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54.
6. У решті позову відмовити.
7. Стягнути з Державної служби геології та надр України (вул. Цедіка Антона, 16, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 37536031), Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (вул. Євгенії Мірошниченко, 10, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 31169745), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс» (вул. Половка, 76, м. Полтава, Полтавська область, 36034, код ЄДРПОУ 38983870), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» (код ЄДРПОУ 43760076, 36000, м. Полтава, вул. Соборності, 54) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100 річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) по 159 000,64 грн судового збору за подання позову.
8. Стягнути з Державної служби геології та надр України (вул. Цедіка Антона, 16, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 37536031), Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (вул. Євгенії Мірошниченко, 10, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 31169745), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс» (вул. Половка, 76, м. Полтава, Полтавська область, 36034, код ЄДРПОУ 38983870), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» (код ЄДРПОУ 43760076, 36000, м. Полтава, вул. Соборності, 54) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100 річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) по 238 500,95 грн судового збору за подання апеляційної скарги та по 318 001,27 грн за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції у справі № 917/1212/21 набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич Суддя-доповідач К. М. Пільков Судді:О. О. БанаськоС. І. Кравченко О. Л. Булейко О. В. Кривенда Ю. Л. ВласовС. Ю. Мартєв І. А. ВоробйоваС. О. Погрібний М. І. ГрицівО. В. Ступак Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук Л. Ю. КишакевичЄ. А. Усенко В. В. КорольН. В. Шевцова
Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанову оформив суддя Мартєв С. Ю.
