ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2022 р. Справа№ 917/1212/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко А.І.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 23.11.2022.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21 (суддя Гемега О.В., повний текст рішення складено 28.07.2022)

за позовом Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Кабінету Міністрів України

до відповідачів:

1. Приватного нотаріуса Назаренко Катерини Валеріївни

2. Державної служби геології та надр України

3. Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Газова компанія "Інвестсервіс"

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Комфорт Капітал"

третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонд державного майна України

третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 5 - приватний нотаріус Удовіченко Марина Юріївна

про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію та наказу, недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Кабінету Міністрів України (позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до відповідачів: Державної служби геології та надр України, Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал», Приватного нотаріусу Назаренко Катерини Валеріївни з вимогами:

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назаренко Катерини Валеріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32046495 від 26.10.2016;

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 15.05.2020 № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником» в частині;

- визнати недійсним Договір купівлі - продажу від 14.08.2020, укладений між Приватним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс»;

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» на користь Кабінету Міністрів України нерухоме майно - виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, загальною площею 5 242,2 кв.м;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності на вказане нерухоме майно, проведену за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріусу Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко Марини Юріївни № 53961682 від 09.09.2020, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором та позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ст. 76, 77, 78 ГПК України на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а судом не встановлено, що докази, надані прокурором та позивачем на підтвердження таких обставин, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачами на їх спростування.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі. Стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у справі №917/1212/21.

Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням суду, вважає його необґрунтованим та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- судом першої інстанції не спростовано доводи прокурора про незаконність реєстрації права приватної власності на державне майно у 2016 році, а також не надано оцінку законності процедури реєстрації нерухомого майна, а виключно процедурі його продажу;

- не відповідають вимогам закону висновки господарського суду про те, що наказ Державної служби геології та надр України від 15.06.2020 №224 видано відповідно до наданих повноважень та статуту компанії;

- судом безпідставно відмовлено в позовній вимозі щодо визнання недійсним договору купівлі продажу від 14.08.2020 з причин одночасного заявлення прокурором позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання недійсним правочину із застосування реституції;

- судом неправильно надано правову оцінку підставам позову та поданим доказам;

- прокурор вважає, що в даному випадку строк позовної давності не пропущено.

22.08.2022 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №917/1212/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 29.08.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №917/1212/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

14.09.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2805/22 від 20.09.2022, у зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі №917/1212/21 апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21 та призначено до розгляду на 23.11.2022. Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

28.10.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від прокурора Полтавської обласної прокуратури надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

11.11.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від прокурора Полтавської обласної прокуратури надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Полтавської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

14.11.2022 до канцелярії Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, яку просив суд залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено за дослідження всіх обставин справи, доказів, наданих сторонами, а також із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та зводяться до незгоди апелянта із такими висновками.

05.10.2022 до канцелярії Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, в задоволенні якої просив суд відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідач вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, надуманими, такими, що не обґрунтовуються жодними належними та допустимими доказами.

В судове засідання 23.11.2022 з`явилися представники прокуратури, позивача та відповідачів 3 та 5. Решта учасників справи своїх представників не направили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Представники прокуратури та представник позивача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представники відповідачів 3 та 5 заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, заслухавши думку присутніх представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та за відсутності представників відповідача, 1, 2, 4 та третіх осіб.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо звернення прокурора з даним позовом.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Кабінету Міністрів України (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом до приватного нотаріуса Назаренко Катерини Валеріївни (далі - відповідач-1), Державної служби геології та надр України (далі - відповідач-2), Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (далі - відповідач-3), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс» (далі - відповідач-4), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» (далі - відповідач-5) з вимогами:

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назаренка Катерини Валеріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32046495 від 26.10.2016, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, загальною площею 5 242,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Полтава, вулиця Соборності, будинок 54 (далі - вимога-1);

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 15.05.2020 № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником» в частині зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» вчинити правочин щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником, а саме: виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень, загальною площею 5 242,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вулиця Соборності, будинок 54 (далі - вимога-2);

- визнати недійсним договір купівлі - продажу від 14.08.2020, укладений між Приватним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газова компанія «Інвестсервіс» щодо продажу нерухомого майна, а саме: виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, загальною площею 5 242,2 кв.м (далі - вимога-3);

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» на користь Кабінету Міністрів України нерухоме майно - виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, загальною площею 5 242,2 кв.м (далі - вимога-4);

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, загальною площею 5 242,2 кв.м, проведену за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріусу Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко Марини Юріївни № 53961682 від 09.09.2020, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101) (далі - вимога-5).

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

За змістом приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3);

- прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).

Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в господарському суді) встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації (п. 6 мотивувальної частини).

В обґрунтування підстав представництва інтересів держави в суді прокурор посилався на наступні обставини.

Кабінетом Міністрів України, як засновником НАК «Надра України» та власником державного майна, переданого до статутного капіталу НАК «Надра України», незважаючи на незаконність відчуження спірного майна, до цього часу не вжито заходів щодо його повернення у власність держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Полтавською обласною прокуратурою направлено лист до Кабінету Міністрів України про вжиття заходів представницького характеру від 12.04.2021 № 15/2-141вих21.

Вказаний лист Кабінетом Міністрів України скеровано до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та Державної служби геології та надр України.

Розглянувши лист Полтавської обласної прокуратури, Міністерство юстиції України повідомило про відсутність повноважень у наданні правової оцінку вчиненим нотаріусом нотаріальним діям та не знайшло підстав для вжиття заходів реагування.

Фондом державного майна України зазначено, що дія Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, не поширюється на відчуження майна, переданого до статутних капіталів господарських товариств, і відповідно у Фонду відсутня будь-яка інформація та документи, зазначені у листі Полтавської обласної прокуратури.

Міністерством внутрішніх справ України скеровано лист до Слідчого управління Головного управління національної поліції в Полтавській області, яке приєднало його до матеріалів кримінального провадження №42020170000000101 від 21.05.2020 за ч.2 ст. 364 КК України.

Державна служба геології та надр України скерувала лист Полтавської обласної прокуратури до ПрАТ «НАК «Надра України», яким повідомлено про те, що спірне майно належало компанії на праві приватної власності, тому його відчуження не вимагало застосування законодавства, що регулює порядок відчуження об`єктів державної власності.

За наведених обставин, враховуючи нездійснення Кабінетом Міністрів України (позивачем) захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду з відповідним позовом протягом тривалого часу після отримання інформації про порушення інтересів держави, прокурор звернувся до суду з даним позовом з метою захисту майнових інтересів держави в межах дискреційних повноважень.

При цьому, судом першої інстанції зауважено, що обставини наділення Кабінету Міністрів України повноваженнями суб`єкта управління майном ПрАТ «НАК «Надра України» у спірних правовідносинах відносяться до предмету доказування у справі та повинні встановлюватися судом під час розгляду спору по суті.

Щодо заявлених позовних вимог.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні способи захисту визначено статтею 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

На позивача (особу, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб) покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести наявність у нього певного суб`єктивного права (інтересу), а також, що таке його право (інтерес) дійсно порушується, оспорюється чи не визнається, а тому потребує захисту.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статей 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В обгрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив наступне.

Відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 № 210 та постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 № 1128 утворено Національну акціонерну компанію «Надра України».

Указом Президента України від 14.06.2000 № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології розвідки надр» постановлено, зокрема, затвердити перелік державного майна, яке передається в користування НАК «Надра України» для забезпечення її діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 № 1273, яка прийнята на виконання Указу Президента України від 14.06.2000 № 802, передано до статутного фонду НАК «Надра України» майно Українського державного проектного інституту «Укрдіпрогеолбуд».

Спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.04.2001 № 160 та НАК «Надра України» від 27.04.2001 № 16 «Про передачу УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» до складу НАК «Надра України» та його майна до статутного фонду Компанії» затверджено акт передавання-приймання майна УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» до статутного фонду НАК «Надра України».

Згідно переліку майна (додаток 1 до пункту спільного наказу), НАК «Надра України» прийняло, зокрема, виробничий корпус з блоком обслуговуючих приміщень УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» загальною площею 5242,2 кв.м., які знаходяться за адресою: вул. Соборності, 54, м. Полтава, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101 (далі - спірне майно).

Приватним нотаріусом Київського міського округу Назаренко Катериною Валеріївною 24.10.2016 зареєстровано право приватної власності на вказане майно за Публічним акціонерним товариством НАК «Надра України» (далі - ПАТ «НАК «Надра України», правонаступником якого на даний час є Приватне акціонерне товариство «НАК «Надра України» (далі - ПрАТ «НАК «Надра України»).

Наказом Державної служби геології та надр України від 15.06.2020 № 224 наказано ПрАТ «НАК «Надра України» вчинити правочин щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником, а саме виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, площею 5242,2 кв.м (далі - спірне майно).

14.08.2020 між ПрАТ «НАК «Надра України» та ТОВ «Газова компанія «Інвестсервіс» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, площею 5242,2 кв.м.

На підставі акту приймання - передачі майна від 02.09.2020 вищевказане майно передано ТОВ «Газова компанія «Інвестсервіс» до статутного фонду ТОВ «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал», в якого знаходиться на даний час.

Прокурор вважає, що зміна форми власності та відчуження спірного майна здійснені з порушення вимог законодавства.

За твердженням прокурора, правовий режим майна НАК «Надра України», заснованого на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації, а отже передане державою до статутного фонду НАК «Надра України» майно не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна.

Прокурор зазначив, що власником майна, переданого до статутного фонду НАК «Надра України» є держава в особі Кабінету Міністрів України, останнім не приймалось рішення про зміну правового режиму спірного майна, у зв`язку з чим зміна форми власності державної на приватну, не відбувалась.

Прокурор вважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 № 1273 та спільний наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.04.2001 № 160 та НАК «Надра України» від 27.04.2001 № 16, на підставі яких приватним нотаріусом було зареєстроване право приватної власності на спірне майно за ПАТ «НАК «Надра України», - не є документами, у розумінні ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на підставі яких може бути проведена реєстрація права приватної власності.

З огляду на наведене, прокурор стверджує, що приватний нотаріус прийняв незаконне рішення про державну реєстрацію права приватної власності на спірне майно за ПАТ «НАК «Надра України», що обумовило звернення прокурора з позовною вимогою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назаренко Катерини Валеріївни (відповідача-1) про визнання незаконним та скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (вимога-1).

Разом з цим, прокурор зазначає, що Наказ Державної служби геології та надр України від 15.06.2020 № 224 в частині зобов`язання ПрАТ «НАК «Надра України» вчинити правочин щодо відчуження спірного майна підлягає визнанню незаконним та скасуванню, оскільки приймаючи вказаний наказ, Державна служба геології та надр України діяла з перевищенням повноважень, за відсутності рішення власника майна - Кабінету Міністрів України про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження. Тому прокурор звернувся з позовною вимогою до Державної служби геології та надр України (відповідача-2) про визнання незаконним та скасування такого наказу у відповідній частині (вимога-2).

На думку прокурора, Договір купівлі-продажу від 14.08.2020, укладений між ПрАТ «НАК «Надра України» та ТОВ «Газова компанія «Інвестсервіс» щодо продажу спірного майна, є недійсним, оскільки він не відповідає вимогам ст. ст. 317, 319, 326, 328 ЦК України, ст. ст. 75, 139, 141, 145 ГК України, ст. 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, та укладений особою, яка не мала права на його відчуження. Тому прокурор звернувся з позовною вимогою до ПрАТ «НАК «Надра України» (відповідача-3) та ТОВ «Газова компанія «Інвестсервіс» (відповідача-4) про визнання недійсним такого договору (вимога-3).

Прокурор зазначив, що на підставі акту приймання - передачі майна від 02.09.2020 спірне майно передано ТОВ «Газова компанія «Інвестсервіс» до статного фонду ТОВ «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал». Оскільки спірне майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор звернувся з позовною вимогою про витребування спірного майна у державну власність від останнього набувача - ТОВ «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» (відповідача-5) (вимога-4).

З цих же підстав, на думку прокурора, підлягає скасуванню державна реєстрація права приватної власності на спірне майно, проведена за ТОВ «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріусу Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко Марини Юріївни № 53961682 від 09.09.2020, з одночасним припиненням речових прав ТОВ «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» (відповідача-5) на вказане нерухоме майно (вимога-5).

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Стосовно вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назаренка Катерини Валеріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32046495 від 26.10.2016, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, загальною площею 5 242,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Полтава, вулиця Соборності, будинок 54 (вимога-1).

Національна акціонерна компанія »Надра України» (далі - НАК «Надра України» або Компанія) створена згідно з Указом Президента України № 802 від 14 червня 2000 року «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» та на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1128 від 14 липня 2000 року «Про утворення Національної акціонерної компанії »Надра України».

Відповідно до положень цього Указу сформовано статутний фонд НАК «Надра України» (пп. в) п. 1 Указу Президента № 802 від 14 червня 2000 року) та затверджено перелік державного майна, яке передається у користування НАК «Надра України» для забезпечення її діяльності (пп. г) п. 1 Указу Президента № 802 від 14 червня 2000 року).

Отже, як вбачається з тексту Указу Президента № 802 від 14 червня 2000 року, окремо зазначена норма щодо формування статутного капіталу НАК «Надра України» і окремо, наступною нормою, визначено про передачу державного майна у користування НАК «Надра України».

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 1273 від 17 серпня 2000 року «Питання Національної акціонерної компанії «Надра України» було визначено передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії «Надра України» майно Українського державного проектного інституту «Укрдіпрогеолбуд», м. Полтава, з наступним його перетворенням у дочірнє підприємство Компанії.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1460 від 27.09.2000 року було затверджено першу редакцію Статуту Національної акціонерної компанії «Надра України» (т. 1 а.с. 39-40), згідно пунктів 5.1 - 5.2 якого було визначено, зокрема:

- майно Компанії формується за рахунок майна, майнових та немайнових прав, переданих засновником у власність (п. 5.1),

- Компанія є власником майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плата за акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств (п. 5.2).

Відповідно до п. 5.3 Статуту Національної акціонерної компанії «Надра України» у вищенаведеній редакції, здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності Компанії.

Таким чином, як правильно зауважив суд першої інстанції, зазначені вище норми правових актів та Статуту Національної акціонерної компанії «Надра України», чітко розділяють поняття «майно, передане до статутного фонду», яке є власністю НАК «Надра України», та поняття «майно, передане в користування», яке є державною власністю.

Виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, загальною площею 5242,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54 (далі також - спірне майно), був переданий до статутного фонду Національної акціонерної компанії «Надра України», а відтак у її власність, як плата за акції.

16.01.2003 Верховною Радою України були прийняті Цивільний та Господарський кодекси України, які набрали чинності з 01.01.2004.

Частиною другою статті 80 ГК України (в редакції станом на 26.10.2016) встановлено, що акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов`язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Згідно з положеннями статті 152 ЦК України (в редакції станом на 26.10.2016), акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості.

За змістом статті 85 ГК України, частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Статтею 155 ЦК України (в редакції станом на 26.10.2016) встановлено, що статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

З аналізу наведеного вбачається, що акціонерне товариство як суб`єкт господарювання утворюється на майновій основі, що складається з вкладів акціонерів у його статутний капітал, а відтак таке майно належить самому акціонерному товариству на праві власності. Засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції, емітовані товариством та, відповідно, корпоративні права щодо управління товариством.

Разом з цим, слід враховувати, що якщо положення установчих документів товариства не передбачають застережень про те, що внеском учасника до статутного капіталу товариства є майнові права, у тому числі право користування майном, то майновий внесок учасника до статутного (складеного) капіталу є об`єктом права власності товариства.

Станом на дату державної реєстрації права приватної власності на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, загальною площею 5242,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54 (спірне майно), за НАК «Надра України» (26.10.2016) редакція пунктів 21, 22, 23 Статуту Компанії містила такі положення:

21. Майно Компанії формується за рахунок: 1) майна переданого засновником до статутного капіталу Компанії;

22. Здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності Компанії.

Компанія несе ризик випадкового знищення та пошкодження майна, що є її власністю.

23. Майно, передане засновником до статутного капіталу Компанії, може відчужуватися у порядку, встановленому законодавством та цим Статутом.

Стаття 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на дату державної реєстрації права приватної власності на спірне майно) містить перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав.

Зокрема, відповідно до ч. 4 вказаної статті державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Тобто, наведена норма Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містить вичерпного переліку документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав.

Відповідно до пункту 48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 127 (в редакції, чинній на дату державної реєстрації права приватної власності на спірне майно) для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються:

1) документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна;

3) рішення органу або особи, уповноважених установчими документами юридичної особи або законом (у разі, коли передача майна здійснюється іншою юридичною особою).

За відсутності будь-яких обмежень у діючій на той час редакції Статуту Національної акціонерної компанії «Надра України», підставою для реєстрації права власності з відкриттям відповідного розділу, нотаріусом було вказано, зокрема, спільний Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.04.2001 року № 160 та Національної акціонерної компанії «Надра України» від 27.04.2001 року № 16 «Про передачу УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» до складу НАК «Надра України» та його майна до статутного фонду Компанії», з Додатком 1 та Додатком 3, Постанову Кабінету Міністрів України № 1273 від 17 серпня 2000 року «Питання Національної акціонерної компанії «Надра України».

Зазначеним спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.04.2001 року № 160 та Національної акціонерної компанії «Надра України» від 27.04.2001 року № 16 затверджено, зокрема, акт передавання-приймання УДПІ «Укрдіпрогеолбуд» до складу НАК «Надра України» (Додаток 3).

НАК «Надра України» було створено в порядку та у спосіб інший ніж, визначений Указом Президента України № 210 від 01.06.1993 року «Про корпоратизацію підприємств», яким позивач обґрунтовує частину вимог, оскільки під корпоратизацією розуміється процес перетворення певних державних підприємств у відкриті акціонерні товариства.

Натомість, НАК «Надра України» не проходило процедуру корпоратизації (перетворення), воно було створено відповідно до Указу Президента № 802 № 802 від 14 червня 2000 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 року № 1128 »Про утворення Національної акціонерної компанії «Надра України», як акціонерна компанія, при цьому НАК «Надра України» не будучи державним підприємством, отримало статус власника майна, переданого засновником (Кабінетом Міністрів України) до її статутного фонду як плату за акції (п. 5.1 Статуту в першій редакції).

Доказів протилежного позивачем у справі не надано.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 № 640 «Питання Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» змінено тип Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» з публічного на приватне та перейменовано його в Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України».

Відповідно до п. 9 Статуту Компанії в останній редакції (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 № 1460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1065), компанія є юридичною особою приватного права згідно із законодавством. Компанія набула статусу юридичної особи з дати її державної реєстрації.

При цьому, суд наголошує, що неправильним є застосування до діяльності НАК «Надра України» норм законодавства, що регулюють діяльність державних товариств (державних унітарних та/або комерційних товариств).

Діяльність державних підприємств (державних унітарних та/або комерційних підприємств) регулюється зокрема нормами Господарського кодексу України.

Відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 73 ГК України майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне підприємство».

Згідно з ч. 7 ст. 74 ГК України державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З викладеного вбачається, що НАК «Надра України» не є державним унітарним та/або державним комерційним підприємством та не було створено в процесі перетворення державного унітарного підприємства.

Відтак, посилання прокурора на норми, які застосовуються до корпоратизованих товариств, а також твердження про створення НАК «Надра України» в процесі корпоратизації державного унітарного підприємства у господарське товариство не знайшли свого підтвердження.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування Наказу Державної служби геології та надр України від 15.06.2020 року № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником» в частині зобов`язання ПрАТ «НАК «Надра України» вчинити правочин щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником, а саме: виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень, загальною площею 5 242,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Полтава, вулиця Соборності, будинок 54 суд зазначає наступне.

В обгрунтування вказаної позовної вимоги прокурор посилається на п. 22 Статуту Компанії в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 640 від 22.05.2019 року та зазначає, що єдиним власником майна є Кабінет Міністрів України і тільки він приймає рішення щодо відчуження.

Станом на дату прийняття спірного Наказу (15.06.2020) Статут Компанії діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1065 від 04.12.2019 року, яка діє і на час розгляду справи судом.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 21, 23 Статуту Компанії у редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1065 від 04.12.2019 року, майно Компанії формується за рахунок майна, переданого засновником до його статутного капіталу (п. 21). Компанія є власником майна, набутого на законних підставах. Здійснюючи право власності, Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону, меті діяльності Компанії та цьому Статуту. Майно, передане засновником до статутного капіталу Компанії, може відчужуватися у порядку, встановленому законодавством та цим Статутом (п. 23).

Пунктом 16 Статуту зазначено, що засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України. Також вказаний пункт Статуту містить виключний перелік рішень, які приймає Кабінет Міністрів України, як засновник Компанії, а саме про:

затвердження Статуту Компанії та внесення до нього змін;

зміну типу Компанії;

збільшення або зменшення розміру статутного капіталу Компанії;

виділ, реорганізацію, ліквідацію Компанії, обрання комісії з припинення Компанії (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу;

продаж або відчуження в будь-який інший спосіб пакетів акцій, переданих до статутного капіталу Компанії;

призначення на посаду та звільнення з посади голови правління і його заступників за поданням Держгеонадр, погодженим з Мінекоенерго;

відсторонення голови правління від здійснення ним повноважень та призначення за погодженням з Мінекоенерго особи, яка тимчасово виконує обов`язки голови правління.

Отже, наведений перелік не містить питань, які пов`язані з прийняттям рішення про відчуження майна, переданого до статутного капіталу Компанії.

Відповідно до положень п. 17 Статуту Компанії акціонером компанії є держава в особі Держгеонадр (Державна служба геології та надр України), якій повноваження з управління державними корпоративними правами Компанії передано згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. № 912 »Деякі питання Національної акціонерної компанії «Надра України».

Статтею 49 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на 15.06.2020) визначено особливості проведення загальних зборів товариством, що складається з однієї особи. Згідно з частиною 2 цієї статті, повноваження загальних зборів товариства, передбачені ст. 33 цього Закону та внутрішніми документами товариства, здійснюються акціонером одноосібно. Рішення акціонера з питань, що належать до компетенції загальних зборів, оформлюється ним письмово (у формі рішення). Таке рішення акціонера має статус протоколу загальних зборів акціонерного товариства.

Отже, як встановлено судом, компетенція Держгеонадр, як єдиного акціонера НАК «Надра України» визначається ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» та п. 43 Статуту НАК «Надра України».

Згідно з пп. 30) п. 43 Статуту НАК «Надра України» до виключної компетенції загальних зборів належить питання про прийняття рішення про вчинення Компанією правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником.

Виходячи з викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Наказ Державної служби геології та Надр України від 15.06.2020 року № 224 «Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ «НАК «Надра України» правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником» було видано відповідно до наданих повноважень, керуючись нормами законодавства України та Статутом НАК «Надра України» (в редакції чинній станом на 15.06.2020).

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.08.2020 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством НАК «Надра України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газова компанія» «Інвестсервіс» щодо продажу майна, а саме: виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень, загальною площею 5242,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, будинок 54 (вимога 3), витребування майна у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиціна компанія «Комфорт Капітал» (вимога 4) та скасування державної реєстрації права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиціна компанія «Комфорт Капітал» (вимога 5) суд зазначає наступне.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що прокурор одночасно пред`являє позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) та про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції, що є помилковим, оскільки вказані позовні вимоги є взаємовиключними, а рішення, яким одночасно будуть задоволені такі вимоги, призведе до конфлікту інтересів та неможливості одночасного виконання цих вимог, адже виконання однієї вимоги виключає можливість виконання іншої.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію. Так, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Приписи частини першої статті 216 ЦК України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16).

Оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України, такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12).

Згідно з ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором було придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у таких випадках: якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ч.1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети. Правочин характеризується такими ознаками: правочин є дією особи; ця дія є правомірною; правочин є вольовим актом; спрямований на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Це означає, що кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно з ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом. Вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

За змістом ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відплатним вважається правочин, в якому одна сторона за виконання нею обов`язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання.

Як правильно встановлено судом першої інстанції з наданих учасниками справи доказів, з матеріалів справи (акт приймання - передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Інвестиційна компанія «Комфорт капітал» від 02.09.2020) вбачається, що ТОВ «Газова компанія Інвестсервіс», передавши майно оціночною вартістю 42 148 836,00 грн, отримало частку (корпоративні права) в ТОВ «Інвестиційна компанія «Комфорт капітал» на таку саме суму, що свідчить про відплатність укладеного правочину.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їхньою волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази того, що власником спірного майна є Кабінет Міністрів України, та того, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їхньою волею.

Отже, вказане свідчить про відсутність дефекту волі Кабінету Міністрів України щодо передачі майна не тільки до статутного капіталу Компанії, а і у її власність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, функцією державної реєстрації прав є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації.

Однією з підстав державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 року у справі № 910/8965/18.)

За викладених обставин, вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.08.2020 року (вимога 3), витребування майна у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» (вимога 4) та скасування державної реєстрації права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Комфорт Капітал» (вимога 5) задоволенню не підлягають.

Порушенням права є такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи викладене в сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором та позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ст. 76, 77, 78 ГПК України на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, водночас судом не встановлено, що докази, надані прокурором та позивачем на підтвердження таких обставин, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачами на їх спростування.

При цьому суд наголошує, що саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо застосування позовної давності.

Судом враховано, що у відзиві на позовну заяву відповідач-5 зазначав щодо пропущення позивачем строку позовної давності, що є окремою та самостійною підставою для відмови у позові на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, посилаючись на те, що позивачем не доведено факту об`єктивної неможливості довідатись про спірну державну реєстрацію об`єкту нерухомого майна у 2016 році.

Також відповідач-5 послався на нормативно-правові акти, дати прийняття яких свідчать про те, коли Держава в особі уповноважених органів дізналась про зміну правового статусу спірного майна:

- Держава, в особі Кабінету Міністрів України, передала оспорюване майно у власність НАК «Надра України» згідно постанови № 1273 від 17.08.2000;

- Держава, в особі Кабінету Міністрів України, передала повноваження з управління корпоративними правами держави в НАК «Надра України» Державній службі геології та надр України, згідно постанови № 912 від 31.08.2011, згідно цієї ж постанови Кабінет Міністрів України надав Держгеонадр повноваження на прийняття рішень щодо відчуження майна, переданого засновником до Статутного капіталу НАК «Надра України» (пп. 30 п. 43 Статуту НАК «Надра України»).

Крім того, відповідач-5 зазначив, що право приватної власності щодо спірного майна зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.10.2016, інформація з якого є відкритою та загальнодоступною.

Прокурором у позовній заяві викладено клопотання про визнання поважними причин пропущення позовної давності на звернення до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назаренка Катерини Валеріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32046495 від 26.10.2016 (вимога-1).

Прокурор зазначив, що про порушення інтересів держави внаслідок незаконної реєстрації приватним нотаріусом права приватної власності на спірне майно за ПАТ «НАК «Надра України» прокуратурі стало відомо під час розслідування кримінального провадження №42020170000000102 від 22.05.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Зокрема, під час досудового розслідування проведено моніторинг офіційних сайтів, на яких здійснюється продаж державного майна та встановлено, що продаж спірного майна відбувся на торгах 24.06.2020 (протокол електронних аукціонних торгів з продажу позиції 14-06). Також встановлено, що 26.10.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на спірне майно за ПАТ «НАК «Надра України». Документи, на підставі яких оформлено право приватної власності на державне майно отримано від ПрАТ «НАК «Надра України» 02.04.2021 на виконання ухвал суду про тимчасовий доступ від 17.03.2021 у справі № 554/558/21 (протоколи вилучення документів від 02.04.2021). Отже, на твердження прокурора, прокуратурі та позивачу - Кабінету Міністрів України стало відомо про незаконне рішення приватного нотаріуса у квітні 2021 року.

Вказані доводи викладені також і в апеляційній скарзі.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстав для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Водночас, судом враховано, що перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегія суддів наголошує, що як було зазначено вище, суд відмовляє у задоволенні позову повністю з підстав його необґрунтованості з огляду на те, що прокурором та позивачем не доведено порушення прав позивача (Кабінету Міністрів України) у спірних правовідносинах.

Разом з цим, судом першої інстанції визнано обґрунтованими доводи відповідача-5 про недоведеність прокурором/позивачем факту об`єктивної неможливості довідатись про спірну державну реєстрацію у 2016 році, клопотання прокурора про визнання поважними причин пропущення позовної давності на звернення до суду з вимогою-1 - таким, що не підлягає задоволенню, а відповідно, про сплив позовної давності на звернення прокурора/позивача до суду з вимогою-1.

Отже, позов не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №917/1212/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 917/1212/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2022.

Головуючий суддяЄ.Ю. Шаптала

СуддіМ.Л. Яковлєв

А.І. Тищенко