Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
15 квітня 2024 року
м. Київ
справа №990/16/24
адміністративне провадження №П/990/16/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Єзерова А.А., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., Шарапи В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Маріної Ю.А.,
представника позивача Росоха С.В.
представника відповідача Ізвєкова К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Міністерства юстиції України до Вищої ради правосуддя, третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремень, про визнання протиправним та нечинним рішення Вищої ради правосуддя,-
В С Т А Н О В И В:
15.01.2024 до Верховного Суду надійшла позовна заява Міністерства юстиції України (далі - позивач, Мін`юст) до Вищої ради правосуддя (далі-відповідач, ВРП), у якій позивач просить визнати рішення ВРП від 14.12.2023 № 1312/0/15-23 "Про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С. " протиправним та нечинним.
Підстави позову обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення, на думку позивача, є необґрунтованим та видано без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення. Реалізація нормативно визначеного права на подання скарги відповідно до Закону № 2704-VIII Вищою радою правосуддя кваліфікована як неправомірний вплив на судову владу, можливість втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, що негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади. Проте, скарга Мін`юсту була подана у порядку Закону № 2704-VIII та не містила вимог щодо встановлення наявності чи відсутності потреби залучення до участі у справі № 320/19124/23 перекладача, а була спрямована на встановлення факту здійснення суддею Колесніковою І.С. судочинства іншою мовою, ніж державна, що прямо передбачено Законом № 2704-VIII, а також на реалізацію передбаченого Законом № 2704-VIII механізму реагування Уповноваженого у межах і порядку, визначених цим Законом
Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Міністерства юстиції України.
29.01.2024 відповідач подав до Суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позову в повному обсязі. Відповідач акцентує увагу Суду на тому, що Мін`юст був стороною у справі № 320/19124/23, після ухвалення судового рішення у якій звернувся до Уповноваженого зі скаргою, вказуючи на те, що суддя Колеснікова І.С. в судовому засідання задавала третій особі питання російською мовою. Такі дії Міністерства юстиції України слугували підставою для звернення Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С. до Вищої ради правосуддя із повідомленням про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя.
ВРП повідомлення судді розглянуто в межах, передбачених Законом України «Про Вищу раду правосуддя», повноважень та в ході перевірки встановлено, що під час судового засідання у справі № 320/19124/23 було встановлено недостатність рівня володіння державною мовою у третьої особи для розуміння поставлених йому запитань та надання пояснень. Враховуючи відсутність заперечень інших учасників справи, в тому числі, представника Мін`юсту, поставила третій особі кілька запитань російською мовою та висловила прохання надати його пояснення виключно стосовно обставин справи.
Відповідач також зазначив, що застосування державним органом, який безпосередньо наділений повноваженнями щодо формування та реалізації державної правової політики методів/інструментів, які передбачають вжиття позапроцесуальних заходів оскарження дій та процесуальних рішень судді у конкретній судовій справі може створити в суспільства уявлення про можливість безперешкодного впливу на суд та судове рішення в позапроцесуальний спосіб та може бути розцінене як неправомірний вплив на судову владу, можливість втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, що негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади.
Одночасно з відзивом на касаційну скаргу ВРП подала до Суду клопотання про закриття провадження у справі, в якій відповідач зазначив, що позивач, який є суб`єктом владних повноважень, не обґрунтував свої позовні вимоги та не зазначив, для реалізації яких повноважень або забезпечення виконання яких функцій ініційовано даний позов. Адже КАС України встановлені певні обмеження і вимоги необхідності насамперед належного обґрунтування порушень прав позивача з урахуванням його функціональних повноважень, а тому провадження у цій справі підлягає закриттю. Оскаржуване рішення ВРП, як індивідуальний акт, не впливає на права та інтереси позивача.
Від позивача 02.02.2024 надійшла відповідь на відзив, у якому Мін`юст підтримав доводи, викладені в позові та вимоги позовної заяви. Заперечуючи проти аргументів відзиву на позов, звернув увагу Суду на тому, що дії Міністерства юстиції України були спрямовані на захист державної мови, оскільки у судовому процесі застосовувалась інша мова, ніж державна, а скарга до Уповноваженого подана після розгляду справи судом. Такі дії судді не були викладені як процесуальна підстава оскарження рішення в апеляційному порядку.
Відповідач 09.02.2024 направив до Суду додаткові пояснення у справі, за змістом яких повідомив, що на адресу ВРП 05.02.2024 надійшов лист секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови з копією Акту про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови. У вказаному акті викладено висновок про те, що порушення вимог частини першої статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» Київським окружним адміністративним судом не встановлено.
Такий висновок в Акті обґрунтований тим, що використання суддею під час судового засідання недержавної мови за згодою всіх учасників було спрямоване на забезпечення прав та свобод особи - учасника справи. Відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 19.12.2023 № 03-32/13899/23, наданій Київським окружним адміністративним судом, суд не міг безпосередньо, у судовому засіданні усунути в інший спосіб небезпеку порушення прав учасника справи, оскільки для залучення перекладача до участі в справі суд не володів відповідними бюджетними коштами. Разом з тим відкладення розгляду справи та витрачання бюджетних котів на оплату перекладача за умови згоди всіх учасників справи є значно більш істотним порушенням прав і свобод людини.
19.02.2024 позивач звернувся до Суду із заявою про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя.
Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2024 клопотання Міністерства юстиції України задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 15.04.2024.
11.04.2024 до Суду надійшли письмові заперечення Міністерства юстиції України на клопотання ВРП про закриття провадження у справі. У запереченнях позивач зазначив, що оскаржуване рішення ВРП є актом індивідуальної дії, що свідчить про наявність юридичного спору між Мін`юстом та ВРП, оскільки ВРП здійснила відносно позивача публічно-владні управлінські функції, що, своєю чергою, створює для Мін`юсту право на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Заходи впливу, застосовані ВРП до Мін`юсту у оскаржуваному рішенні, зобов`язують Мін`юст вчинення відповідних дій, нездійснення яких може призвести до настання адміністративної відповідальності.
В судовому засіданні, призначеному на 15.04.2024 представник відповідача підтримав клопотання, просив закрити провадження у справі.
Представник позивача підтримав, викладені у відзиві мотиви та просив відмовити у задоволенні клопотання.
Третя особа в судове засідання не прибув, про ату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Вирішуючи заявлене відповідачем клопотання про закриття провадження у справі, Суд виходить з такого.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
З огляду на доводи та обґрунтування позовної заяви Мін`юсту, Суд вважає, що такі потребують перевірки в межах розгляду справи по суті з метою встановлення наявності/відсутності у позивача будь-якого порушеного права оскаржуваним рішення відповідача.
Таким чином, в даному випадку, Суд дійшов висновку, що для з`ясування обставин існування у позивача права або законного інтересу, чи має місце їх порушення, справа має бути розглянута по суті позовних вимог.
Відтак, у задоволенні клопотання ВРП про закриття провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі 990/16/24 відмовити.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та не оскаржується.
Заперечення на таку ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складено 15.04.2024
Головуючий суддя Л.В. Тацій
Судді А.А. Єзеров
С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець
В.М. Шарапа
