Єдиний державний реєстр судових рішень
Ухвала
01 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 712/3590/22
провадження № 61-14297сво23
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
за позовом про розірвання шлюбу, визнання права особистої приватної власності на майно, набуте за час шлюбу:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
за зустрічним позовом про розірвання шлюбу, зміну прізвища дитини, визначення місця проживання дитини та поділ спільного майна подружжя:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Черкаської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року у складі судді Троян Т. Є., та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визнання права особистої приватної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 березня 2019 року між ним та відповідачкою укладений шлюб. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя з відповідачкою не склалося через те, що у сторін виявились різні погляди на життя, а також на вирішення питань, що постають у їхньому сімейному житті. Шлюбні відносини між сторонами припинені та спільне господарство не ведеться. Шлюб існує тільки формально. Примирення між позивачем і відповідачем неможливе. Подальше їхнє спільне життя як подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача та моральним устоям суспільства. Тому просив розірвати шлюб.
ОСОБА_1 також вказав, що за час перебування в шлюбі було придбано наступне нерухоме майно:
трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, покупцем є ОСОБА_1 ;
однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, покупцем є ОСОБА_2 .
Позивач зазначив, що сам по собі факт придбання вказаного вище майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, придбані у шлюбі квартири набуті у власність позивачем в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної йому нерухомості, за рахунок належних йому особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому позивач є її єдиним власником.
Так, 25 серпня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 укладено договір виключного права продажу (далі - Договір), згідно якого ОСОБА_1 , іменований як «Замовник» мав намір продати свою особисту 4-х кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_5 , іменована як «Виконавець» мала допомогти з продажем вказаної вище квартири та згідно п. 1.4. Договору зобов`язувалась за кошти, отримані від продажу квартири зазначеної в п. 1.1. Договору - здійснити підбір та купівлю двох окремих квартир, що сумарно відповідатимуть сумі, зазначеній в пункті 1.2. Договору, а саме ціна продажу нерухомості від 900 000 грн до 1 200 000 грн «Виконавець» зобов`язувався у строк до 28 грудня 2019 року підібрати для покупця нерухомість.
09 вересня 2019 року укладено договір купівлі-продажу відповідно до умов якого ОСОБА_1 (продавець) продав квартиру АДРЕСА_4 , а покупець ОСОБА_6 купила та прийняла вказану квартиру у власність. Відповідно до умов договору купівлі-продажу, продаж здійснено за 931 650 грн.
З коштів, отриманих від продажу позивачем придбано вищевказані спірні квартири, а саме: трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року придбано за 508 480 грн. Однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року придбано за 227 100 грн.
Вказані квартири придбані за особисті кошти позивача, а відповідачка у вказаний період шлюбу не мала фінансової можливості здійснювати такі правочини.
ОСОБА_1 просив:
розірвати шлюб;
визнати вказані квартири особистою власністю ОСОБА_1 .
У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Черкаської міської ради, про розірвання шлюбу, зміну прізвища дитини, визначення місця проживання дитини та поділ спільного майна подружжя.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 не визнає первісний позов. Задоволенню підлягає лише вимога ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
У зв`язку із військовими діями ОСОБА_2 з двома дітьми тимчасово перебуває в Австрії, а відповідач проживає в м. Черкаси. Скориставшись тимчасовою відсутністю останньої відповідач за зустрічним позовом звернувся до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу та визнання права особистої приватної власності на майно набуте за час шлюбу. До виїзду в Австрію позивачка за зустрічним позовом проживала з дітьми в квартирі АДРЕСА_5 по місцю реєстрації.
27 березня 2019 між подружжям дійсно був укладений шлюб. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . У позивачки за зустрічним позовом є ще одна дитина - син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з ОСОБА_2 та повністю перебувають на її утриманні.
ОСОБА_2 просила суд постановити рішення про розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя з відповідачем, як подружжя є не можливим, відновити їй дошлюбне прізвище " ОСОБА_2 ", змінити прізвище ОСОБА_4 , з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 ».
З урахуванням віку дитини, її потреб, інтересів та усталеного способу життя який склався на момент вирішення справи, позивач за зустрічним позовом просить визначити місце проживання спільної з відповідачем малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з нею, оскільки саме таке рішення відповідатиме в першу чергу інтересам самої дитини.
Також зазначила, що під час перебування у шлюбі сторонами набуто трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2019 року квартиру придбано за 508 480 грн. Право власності зареєстровано за ОСОБА_1 ОСОБА_2 надала нотаріальну згоду на придбання вказаної квартири.
Меблі та побутова техніка у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 : кутовий диван на кухню, стіл, стільці вартістю - 5 000 грн; кухня кутова вартістю - 16 000 грн; холодильник вартістю - 14 000 грн; світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; електородуховка вартістю - 8 000 грн; газововарочна панель вартістю - 6 500 грн; передпокій вартістю - 5 400 грн; світлодіодні світильники для стелі 3 шт. вартістю - 1 200грн; диван кутовий вартістю - 14 000 грн; кондиціонер вартістю - 8 000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 500 грн; килим - 1 200 грн; стіл письмовий вартістю - 3 000 грн; стіл комп`ютерний - 4 500 грн; два дитячих ліжка вартістю - 6 000 грн; два дитячих матраци вартістю - 5 000 грн; дитячий килим вартістю - 3 270 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; ліжко двоспальне вартістю - 9 000 грн; шафа-купе вартістю - 7 000 грн; дві тумбочки вартістю - 2 000 грн; телевізор плазмовий вартістю - 13 000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн.
Крім того набуто однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 05 листопада 2019 року квартиру придбано за 227 100 грн. Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 ОСОБА_1 надав нотаріальну згоду на придбання вказаної квартири.
Меблі та побутова техніка у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 : передпокій вартістю - 5 400 грн; пральна машина вартістю - 6 500 грн; унітаз вартістю - 2 200 грн; ванна вартістю - 4 000 грн; умивальник вартістю - 2 000 грн; бойлер вартістю - 4 700 грн; дзеркало з підвісною полкою вартістю - 1 000 грн; плита газова з духовкою вартістю - 4 500 грн; холодильник вартістю - 1 200 грн; стіл вартістю - 3 500 грн; кухонні меблі вартістю - 4 000 грн; люстра вартістю - 1 300 грн; диван кутовий вартістю - 7 000 грн; комод вартістю - 1 200 грн; тумбочка вартістю - 1 400 грн; шафа вартістю - 3 800 грн.
Крім того, відповідач ОСОБА_1 має кошти на рахунках в AT КБ «Приватбанк». Проте дані щодо сум грошових коштів, номерів рахунків, дати укладення та строку дії позивачці не відомі.
Стосовно поділу спільно набутого майна сторони не можуть дійти згоди, у зв`язку із чим позивачка за зустрічним позовом змушена звернутись до суду із відповідним позовом.
ОСОБА_2 просила:
визнати право спільної сумісної власності на зазначені дві квартири, меблі та побутову техніку, кошти на рахунках в AT КБ «Приватбанк», заробітну плату відповідача, що отримана за кордоном в іноземній валюті та орендну плату за однокімнатну квартиру;
з урахуванням інтересів позивача ОСОБА_2 та дітей, беручи до уваги вище зазначені обставини, при вирішенні спору про поділ майна, також просила суд відступити від засади рівності часток подружжя та в порядку поділу майна виділити позивачу ОСОБА_2 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 разом з меблями і побутовою технікою, що знаходились у ній.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Прізвище ОСОБА_2 змінено на дошлюбне - ОСОБА_2 .
Визначено місце проживання дитини: ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_2 .
Позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 у частині зміни прізвища малолітнього ОСОБА_4 відмовлено.
Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
Визнано об`єктом спільною сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :
Меблі та побутову техніку, яка станом на момент припинення шлюбних відносин знаходилася за адресою: АДРЕСА_1 : кутовий диван на кухню, стіл, стільці вартістю - 5 000 грн; кухня кутова вартістю - 16 000 грн; світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; електородуховка вартістю - 8 000 грн; газововарочна панель вартістю - 6 500 грн; передпокій вартістю - 5 400 грн; світлодіодні світильники для стелі 3 шт. вартістю - 1 200грн; диван кутовий вартістю - 14 000 грн; кондиціонер вартістю - 8 000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 500 грн; килим - 1 200 грн; стіл письмовий вартістю - 3 000 грн; стіл комп`ютерний - 4 500 грн; два дитячих ліжка вартістю - 6 000 грн; два дитячих матраци вартістю - 5 000 грн; дитячий килим вартістю - 3 270 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; шафа-купе вартістю - 7 000 грн; дві тумбочки вартістю - 2 000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн.; всього на суму 100 570 грн.
Меблі та побутова техніка яка станом на момент припинення шлюбних відносин знаходилася за адресою: АДРЕСА_2 : передпокій вартістю - 5 400 грн; пральна машина вартістю - 6 500 грн; унітаз вартістю - 2 200 грн; ванна вартістю - 4 000 грн; умивальник вартістю - 2 000 грн; бойлер вартістю - 4700 грн; дзеркало з підвісною полкою вартістю - 1 000 грн; плита газова з духовкою вартістю - 4 500 грн; холодильник вартістю - 1 200 грн; кухонні меблі вартістю - 4 000 грн; люстра вартістю - 1 300 грн; диван кутовий вартістю - 7 000 грн; комод вартістю - 1 200 грн; тумбочка вартістю - 1 400 грн; шафа вартістю - 3 800 грн; всього на суму 50 200 грн.
Виділено в особисту приватну власність ОСОБА_2 наступне рухоме майно (за адресою АДРЕСА_1 ): кутовий диван на кухню, стіл, стільці вартістю - 5 000 грн; кухня кутова вартістю - 16 000 грн; світлодіодні світильники для стелі 3шт. вартістю - 1200грн; світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; електородуховка вартістю - 8 000 грн; газововарочна панель вартістю - 6 500 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 500 грн; килим - 1 200 грн; стіл письмовий вартістю - 3 000 грн; стіл комп`ютерний - 4 500 грн; два дитячих ліжка вартістю - 6 000 грн; два дитячих матраци вартістю - 5 000 грн; дитячий килим вартістю - 3 270 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; шафа-купе вартістю - 7 000 грн; дві тумбочки вартістю - 2000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; всього на суму 73 170 грн.
Виділено в особисту приватну власність ОСОБА_1 наступне рухоме майно за адресою АДРЕСА_2 : передпокій вартістю - 5 400 грн; пральна машина вартістю - 6 500 грн; унітаз вартістю - 2 200 грн; ванна вартістю - 4 000 грн; умивальник вартістю - 2 000 грн; бойлер вартістю - 4 700 грн; дзеркало з підвісною полкою вартістю - 1 000 грн; плита газова з духовкою вартістю - 4 500 грн; холодильник вартістю - 1 200 грн; кухонні меблі вартістю - 4 000 грн; люстра вартістю - 1 300 грн; диван кутовий вартістю - 7 000 грн; комод вартістю - 1 200 грн; тумбочка вартістю - 1 400 грн; шафа вартістю - 3 800 грн
Виділено в особисту приватну власність ОСОБА_1 наступне рухоме майно (за адресою АДРЕСА_1 ): передпокій вартістю - 5 400 грн; диван кутовий вартістю - 14 000 грн; кондиціонер вартістю - 8000 грн; всього на суму 77 600 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 8 354,30 грн та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 16 000 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали два об`єкти нерухомого майна, а саме: трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, покупцем є ОСОБА_1 ; однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, покупцем є ОСОБА_2 . Судом було встановлено та підтверджено сторонами в судовому засіданні, що спільне господарство вони не ведуть, разом не проживають з березня 2022 року. Отже, вказані дві квартири придбані в період шлюбу;
25 серпня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір виключного права продажу згідно якого ОСОБА_1 , іменований як «Замовник» мав намір продати свою особисту 4-х кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_5 , іменована як «Виконавець» мала допомогти з продажом вказаної квартири та згідно п. 1.4. Договору зобов`язувалась за кошти, отримані від продажу квартири зазначеної в п. 1.1. Договору - здійснити підбір та купівлю двох окремих квартир, що сумарно відповідатимуть сумі, зазначеній в п. 1.2. Договору, а саме ціна продажу нерухомості від 900 000 грн до 1 200 000 грн. «Виконавець» зобов`язувався у строк до 28 грудня 2019 року підібрати для покупця нерухомість. 09 вересня 2019 року було укладено договір купівлі-продажу відповідно до умов якого ОСОБА_1 (продавець) продав квартиру АДРЕСА_4 , а покупець ОСОБА_6 купила та прийняла вказану квартиру у власність. Відповідно до умов договору купівлі-продажу (п. 7 договору), продаж здійснено за 931 650 грн. Як зазначає позивач ОСОБА_1 , з коштів, отриманих від продажу ним придбано вказані спірні квартири, а саме: трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року придбано за 508 480 грн. Однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року придбано за 227 100 грн. Після придбання вказаних об`єктів нерухомості між позивачем та ФОП ОСОБА_5 складено Акт прийому-передачі виконаних робіт, згідно яких ФОП ОСОБА_5 здійснила підбір та купівлю зазначених квартир;
ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, в якій зокрема, вказувала, що дві спірні квартири були придбані за спільні кошти подружжя, що підтверджується наданими іншим із подружжя нотаріальною заявою-згодою на придбання квартири у спільну сумісну власність, а тому також є спільною власністю подружжя. Крім того, покупцем однокімнатної квартири виступила ОСОБА_2 і право власності на однокімнатну квартира за адресою: АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_2 , тому вказане свідчить про те, що сторони, набуваючи вказане майно у власність, діяли в інтересах сім`ї. Також відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 вказує, що з моменту укладення шлюбу до народження дитини вона займалась веденням домашнього господарства, а після народження дитини здійснювала догляд за дитиною. Саме такі причини відсутності самостійного заробітку позивачки в розумінні статті 60 СК України є поважними й підтверджуються достатніми, належними й допустимими доказами;
як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., позивач за первісним позовом ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 7 продаж квартири здійснено за 508 480 грн, які продавець отримав від покупця до моменту підписання цього Договору. 12 жовтня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на вказану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру речових прав на нерухомість. Відповідно до п. 14 договору купівлі-продажу зазначеної квартири дружина покупця надала свою згоду на набуття ним вказаної квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом ЧМНО Левицькою Е. А. 12 жовтня 2019 року за реєстровим № 10039. За змістом наведеної заяви, яка наявна в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_2 відповідно до статті 369 ЦК України надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на купівлю за ціну та на умовах на його власний розсуд вказаної квартири. Вказана квартира буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується моїм чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя;
як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 7 продаж квартири здійснено за 227 100 грн, які представник продавця отримав від покупця до моменту підписання цього Договору. 05 листопада 2019 року за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на вказану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з реєстру речових прав на нерухомість. Відповідно до п. 14 договору купівлі-продажу зазначеної квартири чоловік покупця надав свою згоду на набуття нею вказаної квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом ЧМНО Левицькою Е. А. 05 листопада 2019 року за реєстровим № 10469. За змістом наведеної заяви, яка наявна в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до статі 369 ЦК України надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю за ціну та на умовах на її власний розсуд вказаної квартири. Вказана квартира буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується моєю дружиною під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя;
у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Така правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16. У правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у справі № 6-612цс15, зазначено, що норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України;
посилання позивача ОСОБА_1 , що придбання спірних квартир відбулося за його особисті кошти, підтверджено документами в матеріалах справи, а саме укладенням 09 вересня 2019 року договору купівлі-продажу відповідно до умов якого ОСОБА_1 (продавець) продав квартиру АДРЕСА_4 , а покупець ОСОБА_6 купила вказану квартиру за 931 650 грн. У подальшому отриманий від продажу вказаної квартири дохід спрямований позивачем ОСОБА_1 на придбання трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 . Відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, вона придбана за 508 480 грн. Також, 05 листопада 2019 року була придбана однокімнатна квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири її придбано за 227 100 грн. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за дружиною ОСОБА_2 . Водночас, відповідно до нотаріальної заяви-згоди на придбання квартири у спільну сумісну власність, при укладенні вказаних правочинів інший з подружжя надав згоду на придбання вказаних квартир саме у спільну власність подружжя та за спільні кошти, тобто вказаною заявою сторони погодили набуття нерухомого майна у спільну власність, визначивши статус грошових коштів як таких, що використані в інтересах сім`ї. На думку суду, укладаючи вказані правочини хоча і за кошти, як вказує позивач ОСОБА_1 , що є його особистими та отримані від продажу особистого майна, однак сторони обопільно скерували намір при придбанні даних квартир діяти в інтересах сім`ї та надали згоду одне одному на придбання нерухомості саме у спільну власність, що підтверджено наданими сторонами нотаріальними згодами при придбанні однокімнатної квартири, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 та наданою ОСОБА_2 згодою на придбання у спільну сумісну власність трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, вказані дії свідчать про те, що сторони при оформленні правочину домовилися, що джерелом набуття цього майна є спільні кошти та спільна праця подружжя (незалежно від того, чи ОСОБА_1 отримав вказані кошти від укладання правочину щодо продажу його власної квартири та незалежно від того, що ОСОБА_2 не мала власного доходу та займалась домашнім господарством та доглядом за дитиною);
за вказаних обставин, суд робить висновок, що однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 та трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу, при цьому частки кожного із подружжя є рівними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України);
доводи скаржника, що вказані заяви сторін про надання згоди нотаріусу на придбання нерухомого майна, мають лише формальний характер, і жодним чином не спростовують той факт, що квартири придбані за його особисті кошти, суд оцінює критично, та зазначає, що підписання особою в нотаріальній конторі будь-яких документів повинно сприйматися як настання юридичного факту, з яким пов`язано виникнення або припинення прав та обов`язків (такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 727/7658/15-ц, провадження № 61-10888св18);
таким чином, під час укладення договорів купівлі-продажу квартир, обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму майна - спірних квартир. Волевиявлення як ОСОБА_1 та і ОСОБА_2 щодо правового режиму квартир було посвідчено приватним нотаріусом у їх заявах про надання згоди на придбання вказаних квартир, а також засвідчення того, що вони будуть спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купуються у шлюбі за спільні кошти;
укладаючи договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 усвідомлював наслідки вчинення даного правочину, який міг виникнути в майбутньому, проте, своєю заявою-згодою засвідчив походження коштів на придбання квартири АДРЕСА_7 , та визнання її спільним майном подружжя, як і усвідомлював наслідки при оформленні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 відповідачкою (позивачкою за зустрічним позовом) ОСОБА_2 .
Аргументи учасників справи
03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, в якій просить:
скасувати оскаржені рішення Соснівського районного суду м. Черкаси суду від 03 травня 2023 року у частині визнання квартир за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнання права власності по 1/2 за кожним, а також скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року;
ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 у частині визнання права особистої приватної власності за ОСОБА_1 на квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що:
09 вересня 2019 року ОСОБА_1 здійснив продаж квартири, що знаходилась за адресою АДРЕСА_3 , яка була його особистою приватного власністю, яку ОСОБА_1 купив 25 грудня 2015 року (згідно договору купівлі-продажу квартири від 25 грудня 2015 року за реєстровим № 8424) та за отримані кошти придбав дві окремі квартири. Судами встановлено, що ОСОБА_1 за свої особисті кошти в період шлюбу з ОСОБА_2 було придбано два об`єкти нерухомого майна, а саме: трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року), однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 05 листопада 2019 року), однак суди залишили ці факти поза увагою та не надали належної оцінки цим обставинам. Здійснення продажу та купівлю двох квартир було зафіксовано в Договорі про виключне право продажу між ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_5 , від 25 серпня 2019 року. На кожну виконану дію між ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_5 було складено акт прийому-передачі виконаних робіт відповідно до договору про виключне право продажу від 25 серпня 2019 року. Таким чином, умови Договору виключного права продажу від 25 серпня 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 були виконані в повному обсязі, а саме було здійснено продаж особистої квартири ОСОБА_1 за 931 650 грн і за отримані кошти від продажу даної нерухомості було придбано дві окремі квартири, одна з яких придбана за 508 480 грн ( АДРЕСА_1 ), а інша придбана за 227 100 грн ( АДРЕСА_2 );
у рішенні суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 підтвердив відповідними документами, які містяться в матеріалах даної справи, той факт, що придбання спірних квартир відбулося за його особисті кошти. Після встановлення цієї обставини суд мав би застосувати статті 57 СК України, яка встановлює загальні принципи особистої приватної власності дружини, чоловіка. Натомість суди помилково поклали в основу оскаржуваних рішень формальні обставини надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріальних згод на придбання двох квартир, не врахувавши, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Матеріали справи не містять будь-яких доказів участі ОСОБА_2 у придбанні спірного нерухомого майна, зокрема зняття готівкових коштів з банківського рахунку, укладення договору позики, наявність у подружжя спільних заощаджень, достатніх для придбання спільного нерухомого майна та інші докази. Таким чином, судами не було враховано відсутність доказів, які б достовірно свідчили про придбання спірного нерухомого майна за рахунок спільних коштів подружжя. Натомість ОСОБА_1 було повністю підтверджено походження коштів, за які було придбано нерухоме майно;
апеляційний суд критично оцінив твердження про те, що заяви сторін про надання згоди нотаріусу на придбання нерухомого майна мають лише формальний характер і жодним чином не спростовують той факт, що квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги постанови Верховного Суду, на які посилався представник ОСОБА_1 та надав їх окремим клопотанням про долучення документів до матеріалів справи;
згідно практики Верховного Суду при посвідченні правочинів нотаріусом не перевіряється та не встановлюється джерело походження коштів на придбання майна. Саме по собі надання згоди на придбання спірних квартир не має правового значення, оскільки письмова згода на укладення одним із подружжя договорів на відчуження нерухомого майна, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання (постанова Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17). Відповідно висновку Верховного Суду у справі № 523/8319/14-ц від 22 травня 2019 року висновки апеляційного суду про те, що надання ОСОБА1 нотаріально посвідченої згоди на витрачання ОСОБА2 спільних коштів для придбання квартири АДРЕСА_1, беззаперечно підтверджує факт придбання зазначеної квартири за рахунок спільних коштів подружжя, є помилковим. Таким чином, Верховним Судом приділяється більше уваги на походження грошових коштів за які придбано нерухоме майно, а нотаріальні заяви про надання згоди на придбання нерухомого майна є неспроможними. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, а тому судами першої та другої інстанції не було достатньо звернуто увагу на факт придбання спірних квартир за особисті кошти ОСОБА_1 ;
нотаріальна згода чоловіка чи дружини на покупку квартири - це заява, в якій один з подружжя недвозначно висловлює свою згоду на операцію купівлі/продажу, здійснювану другим з подружжя. Тобто, це не угода укладена між подружжям, яка може визначати джерело походження коштів за які купується нерухоме майно, а це лише процедура без якої нотаріуси не вчиняють нотаріальних дій пов`язаних з купівлею майна. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. У заявах-згодах від 20 жовтня 2019 року та від 05 листопада 2019 року вказано, що придбання нерухомості здійснюється у спільну власність. Однак, наявність однієї лише заяви про згоду подружжя на придбання двох квартир не дає підстави вважати, що витрачені кошти були спільною сумісною власністю;
Верховний Суд у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане. У справі № 711/2302/18 особа довела факт придбання спірного майна за особисті кошти, хоча воно й було придбане за час шлюбу. Під час судового розгляду справи було встановлено, що спірна нерухомість була придбана шляхом здійснення різних правочинів з майном, що належало особисто одному з подружжя. За кошти, виручені від реалізації цього майна, було придбане спірне, яке визнане особистою приватною власністю. Сам по собі факт придбання вказаного вище майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, придбані у шлюбі квартири набуті у власність ОСОБА_1 в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної йому нерухомості, за рахунок належних йому особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому ОСОБА_1 є її єдиним власником;
джерело набуття грошових коштів для придбання у період шлюбу сторін - ОСОБА_1 доведено повністю. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки у матеріалах даної справи відсутні докази, які б свідчили про наявність у подружжя спільних грошових заощаджень у розмірі достатньому для придбання спірного нерухомого майна чи участі ОСОБА_2 особистими коштами у його придбанні, свідчить про необґрунтованість висновків суду першої та апеляційної інстанції про те, що дане майно є спільною сумісною власністю подружжя;
відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. ОСОБА_1 було повністю спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині визнання квартир за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнання права власності по 1/2 за кожним з подружжя. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
У грудні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_10 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 27 березня 2019 року по 30 серпня 2023 року проживало в зареєстрованому шлюбі. Всі юридично встановлені факти, зокрема укладання договорів купівлі - продажу квартир, а також посвідчення своїм підписом інших нотаріальних заяв та згод кожен з подружжя здійснював в інтересах сім`ї;
згідно з пунктом 8 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9 від 09 вересня 2019 року (продавець ОСОБА_1 ) сторони підтверджують факт повного розрахунку за цим договором, фінансових або інших претензій з приводу проведеного розрахунку жодна із сторін не має. Тотожні положення містяться й в договорах купівлі продажу квартир: № 10040 від 12 жовтня 2019 року (покупець ОСОБА_1 ) та № 10470 від 05 листопада 2019 року (покупець ОСОБА_2 ). Проте факти розрахунків, що зазначені в п. 8 вищевказаних договорів купівлі-продажу квартир нічим не підтверджуються, окрім підписів сторін. Тобто не надано доказів, якщо такі існують (наприклад розписки), про передачу коштів за купівлю-продаж кожного об`єкту нерухомості в готівковій формі або перерахування коштів на рахунки продавців (наприклад будь-який розрахунковий документ: квитанція, чек, виписка або роздруківка з банку тощо). Отже, не встановлено реального існування наявності в готівковій або безготівковій формі грошових коштів за купівлі-продаж зазначених квартир. А також не встановлено причино-наслідковий зв`язок між походження (отриманням або появою) не існуючих коштів та їхніми витраченням (на що вони були потрачені). Тобто, здійснивши продаж своєї нерухомості, перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_1 не довів де-факто наявності в дійсності отриманих де-юре коштів, і як наслідок придбання спірних квартир за свої особисті кошти. Адже дані правочини були вчинені не в один день, право власності зареєстровані на обох з подружжя, а не на юридичного власника коштів, так як фактичний їх власник не підтверджений, що могло б слугувати підставою причино-наслідкового зв`язку між походження та витратою коштів. Отже, існує тривалий проміжок часу між продажем свого особистого майна ОСОБА_1 та придбанням двох спірних квартир подружжям у спільну приватну власність, що не може слугувати підтвердженням його позовних вимог;
ОСОБА_1 укладаючи договір виключного права продажу від 25 серпня 2019 року перебував в зареєстрованому шлюбі і діяв в інтересах сім`ї;
відповідно до нотаріальних заяв-згод на придбання спірних квартир у спільну сумісну власність подружжя, при укладенні вказаних правочинів кожен з подружжя надав згоду на придбання вказаних квартир у спільну власність подружжя та за спільні кошти подружжя, тобто вказаними заявами сторони погодили та встановили юридичні факти набуття нерухомого майна у спільну сумісну власність подружжя, визначивши статус грошових спільних коштів як таких, що використані в інтересах сім`ї. Отже сторони правочинів при їх укладенні, як встановлення юридичних фактів, що ніким не оспорювались, встановили правовий режим джерела набуття спірного майна подружжя, якими є спільні кошти та спільна праця подружжя (сторін по справі). Тому суди зробили правильний висновок про належність спірного майна подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на праві спільної сумісної власності;
у зв`язку із поданням ОСОБА_1 касаційної скарги ОСОБА_2 понесла судові витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року відмовлено.
01 грудня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалах Верховного Суду від 17 листопада 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17; від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц; від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц; від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц; від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 та постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року передано справу № 183/8338/21 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року мотивована тим, що:
у справі, що переглядається, предметом спору є два об`єкти нерухомого майна, придбані у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: (1) трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , покупцем якої відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, є ОСОБА_1 ; (2) однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , покупцем якої відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, є ОСОБА_2 ;
позивач за первісним позовом ОСОБА_1 стверджує, що спірні квартири прибрано за його особисті кошти, отримані від продажу його квартири, набутої до шлюбу. При цьому, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), ОСОБА_1 наголошує, що заяви сторін про надання згоди нотаріусу на придбання нерухомого майна мають лише формальний характер, не спростовують той факт, що квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_1 , оскільки при посвідченні правочинів нотаріусом не перевіряється та не встановлюється джерело походження коштів на придбання майна;
позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 стверджує, що відповідно до нотаріальних заяв-згод на придбання спірних квартир у спільну сумісну власність подружжя, при укладенні вказаних правочинів кожен з подружжя надав згоду на придбання вказаних квартир у спільну власність подружжя та за спільні кошти подружжя, тобто вказаними заявами сторони погодили та встановили юридичні факти набуття нерухомого майна у спільну сумісну власність подружжя, визначивши статус грошових спільних коштів як таких, що використані в інтересах сім`ї. Отже, сторони правочинів при їх укладенні, як встановлення юридичних фактів, що ніким не оспорювались, встановили правовий режим джерела набуття спірного майна подружжя, якими є спільні кошти та спільна праця подружжя;
питання, яке належить вирішити у цій справі, полягає в тому чи свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі?
аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування статті 65 СК України: (а) наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядженні таким майном, а не на його придбання. Наприклад:
(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) зазначено, що: «спростовуючи поширення на квартиру АДРЕСА_1 правового режиму спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами, посилаючись на те, що зазначену квартиру набуто ним за частково кошти, що були виручені від продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_2 у сумі 202 000 грн та 50 500 грн за договором кредиту. Встановивши, що ОСОБА_2 на придбання спірної квартири АДРЕСА_1 було отримано кредит в розмірі 10 000 доларів США, що еквівалентно 50 500 грн, суди зробили правильний висновок, що ОСОБА_2 було потрачено 181 500 грн особистих коштів на придбання квартири, у зв`язку з чим розмір частки особистої приватної власності ОСОБА_2 у квартирі, що знаходиться у АДРЕСА_4 %. Вищезазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16. Таким чином, ОСОБА_2 спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що факт витрачання спільних коштів подружжя для придбання спірної квартири підтверджується положеннями договору купівлі-продажу нерухомого майна, та її заявою про надання згоди на придбання спірної квартири в інтересах сім`ї, що не була витребувана та досліджена судами із матеріалів нотаріальної справи, є неспроможними, оскільки нотаріусом при посвідчені правочинів не перевіряється та не встановлюється джерело походження коштів на придбання майна. Саме по собі надання згоди на придбання спірної квартири ОСОБА_2 не має правового значення, оскільки письмова згода на укладення одним із подружжя договорів на відчуження нерухомого майна, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дотримуючись вимог норм матеріального права, зокрема, статті 60 СК України, з`ясував походження коштів, за які придбано спірну квартиру»;
(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18) зазначено, що: «спростовуючи поширення на квартиру АДРЕСА_1 правового режиму спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічними позовом, посилаючись на те, що зазначену квартиру набуто нею за кошти, що були виручені від продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_3. Установивши, що ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 , вартість від відчуження якої повністю покривала вартість придбаної у період шлюбу за договором купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2007 року квартири АДРЕСА_1 , та ураховуючи відсутність доказів, які б достовірно свідчили про придбання спірної квартири за рахунок особистих коштів позивача чи спільних коштів подружжя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2. Відхиляючи доводи та докази, надані ОСОБА_2 на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за рахунок її особистих коштів, апеляційний суд не урахував вимоги частини шостої статті 81 якими закріплено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях та положення статті 89 ЦПК України, якою визначено, що оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів, не допускається невмотивоване відхилення або неврахуванні того чи іншого доказу (групи доказів)не допускається, жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрема, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою надані ОСОБА_11 докази на підтвердження того, що укладенню договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 передувало відчуження за три тижні до придбання зазначеної квартири, належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_3 , вартість якої значно перевищує вартість придбаної спірної квартири, що об`єктивно підтверджує доводи відповідача про придбання зазначеного нерухомого майна саме за рахунок її власних коштів. Зазначене, а також відсутність доказів, які б свідчили про наявність у подружжя спільних грошових заощаджень у розмірі достатньому для придбання спірного нерухомого майна чи участі позивача особистими коштами у його придбанні, свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про недоведеність позивачем позовних вимог про те, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя. Про належність ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_1 , опосередковано свідчить і те, що з моменту її придбання, ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрований за вказаною адресою. Посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу на те, що факт витрачання спільних коштів подружжя для придбання ОСОБА_2 спірної квартири підтверджується положеннями договору купівлі-продажу нерухомого майна, та його заявою про надання згоди на витрату спільних коштів подружжя на придбання дружиною спірної квартири, засвідченими приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюком І. М., є неспроможними, оскільки нотаріусом при посвідчені правочинів не перевіряється та не встановлюється джерело походження коштів на придбання майна. Саме по собі надання позивачем згоди на придбання спірної квартири ОСОБА_2 не має правового значення, оскільки письмова згода на укладення одним із подружжя договорів на відчуження нерухомого майна, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання. Зважаючи на викладене, висновки апеляційного суду про те, що надання ОСОБА_1 нотаріально посвідченої згоди на витрачання ОСОБА_2 спільних коштів для придбання квартири АДРЕСА_1 , беззаперечно підтверджує факт придбання зазначеної квартири за рахунок спільних коштів подружжя, є помилковим»;
(б) наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. Наприклад:
(1) у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19 (провадження № 61-22259св19) вказав, що: «суди встановили, що за час шлюбу сторони на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 12 березня 2013 року набули у власність квартиру АДРЕСА_1. Вирішуючи спір, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, керуючись презумпцією спільності права власності подружжя на майно, набутого ними в період шлюбу, суди дійшли висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та доведеними. Суди дослідили документи, на підставі яких у подружжя виникло право власності на спірне майно, врахували обставини надання згоди ОСОБА_1 на придбання квартири за кошти подружжя, що підтверджує джерело придбання спірного майна й спростовує доводи касаційної скарги про не дослідження таких обставин, перевірили доводи відповідача про придбання квартири за подаровані кошти із належним спростуванням таких доводів, правильно застосували до спірних правовідносин статтю 60 СК України, керуючись тим, що подружжям за період шлюбу придбали квартиру, яка належить їм у рівних частках»;
(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року у справі № 357/9482/21 (провадження № 61-12596св22) зазначено, що: «у справі, що переглядається, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що набута під час шлюбу квартира АДРЕСА_4 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - його і ОСОБА_2 , а тому підлягає поділу у рівних частках. Натомість ОСОБА_2 заперечувала проти визнання цієї квартири спільною сумісною власністю подружжя та в зустрічному позові наполягала на тому, що спірне житло набуте нею 04 жовтня 2013 року за рахунок коштів, отриманих від продажу нею іншої квартири, яка належала їй на праві особистої приватної власності, за договором купівлі-продажу від 04 жовтня 2013 року, що свідчить про те, що куплена нею квартира є об`єктом її особистої приватної власності і не підлягає поділу між подружжям. Суди встановили, що ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_5 на підставі договору дарування від 25 червня 2001 року, яку 04 жовтня 2013 року вона продала за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 (договір посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Вигівською О. С., зареєстрований в реєстрі за № 2-4469). Продаж вчинений за 149 540 грн (т. 1, а. с. 42). 04 жовтня 2013 року державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Вигівська О. С. засвідчила справжність підпису ОСОБА_1 на заяві про надання згоди на укладення договору про купівлю його дружиною ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 . У цій заяві ОСОБА_1 вказав, що: гроші, які витрачаються на придбання об`єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю; придбана квартира також буде об`єктом права спільної сумісної власності як така, що набувається ними під час шлюбу; договір укладається його дружиною в інтересах сім`ї на умовах, які вони попередньо обговорили. Заява зареєстрована в реєстрі за № 2-4472 (т. 1, а. с. 113). Того ж дня, 04 жовтня 2013 року, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири, згідно з умовами якого остання купила квартиру АДРЕСА_4 за 149 070 грн. У цьому договорі вказано, що ОСОБА_2 діє за згодою чоловіка ОСОБА_1 згідно з заявою, справжність підпису на якій засвідчено Другою Білоцерківської міською державною нотаріальною конторою 04 жовтня 2013 року, зареєстрованою у реєстрі за № 2-4472. Договір посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Вигівською О. С., зареєстрований в реєстрі за № 2-4473 (т. 1, а. с. 41). Установивши, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04 жовтня 2013 року, укладеним між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , яка діяла за згодою чоловіка, викладеною у вищевказаній заяві про надання згоди на купівлю квартири від 04 жовтня 2013 року, в якій прямо зазначено про набуття (купівлю) спірної квартири за спільні кошти подружжя, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що презумпція спільного сумісного майна не спростована, що є підставою для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову»;
касаційний суд акцентує, що вказані приклади судової практики Касаційного цивільного суду підтверджують наявність по суті двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування статті 65 СК України. Навряд чи таке застосування статті 65 СК Українидозволяє зробити вирішення справи прогнозованим;
тлумачення статті 64 СК України дозволяє стверджувати, що: по-перше, договори між подружжям є родовим поняттям і охоплює собою як пойменовані (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, шлюбний договір тощо), так і не пойменовані договори; по-друге, договори між подружжям можуть одночасно бути укладені як щодо роздільного, так і стосовно спільного майна; по-третє, допускається укладення договору поміж подружжям про відчуження «частки в спільній сумісній власності», в якому відбудеться визначення частки і її відчуження на користь іншого із подружжя. У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї;
правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21));
однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20));
обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
договори між подружжям можуть одночасно бути укладені як щодо роздільного, так і стосовно спільного майна;
за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його подружжя може регулювати, зокрема, набуття майна в особисту власність чи спільну сумісну власність;
згода дружини, чоловіка на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;
у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності;
не виключається можливість усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;
наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;
у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність;
з урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо статті 65 СК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання», та зробити висновок про те, що: «згода дружини, чоловіка на розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
Таким чином, касаційна скарга ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
Тому касаційна скарга розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Керуючись статтями 7, 260, 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу № 712/3590/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визнання права особистої приватної власності на майно, набуте за час шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Черкаської міської ради, про розірвання шлюбу, зміну прізвища дитини, визначення місця проживання дитини та поділ спільного майна подружжя.
Призначити справу № 712/3590/22 до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
