Єдиний державний реєстр судових рішень
Окрема думка
судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
ОСОБА_1
справа № 755/4894/22
провадження № 51-6608 км 23
04 квітня 2024 року колегією суддів Верховного Суду у складі головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , було розглянуто у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року в кримінальному провадженні № 12022100040000488 від 17 лютого 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року ОСОБА_5 засуджено за ст. 126-1 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від призначеного покарання з випробуванням на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 60 000 грн, а також процесуальні витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 було залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
За результатами касаційного розгляду касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , залишено без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_5 - без зміни.
Однак, з вищенаведеним рішенням колегії суддів суду касаційної інстанції не погоджуюсь з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК вбачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Крім того, звертаю увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд.
Однак, на мою думку, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.
Як убачається з вироку, ОСОБА_5 судом першої інстанції було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, а саме у вчиненні домашнього насильства, тобто умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо своєї колишньої дружини ОСОБА_6 , що призвело до психологічних страждань, емоційної залежності та погіршення якості життя потерпілої особи.
Не погоджуючись з таким рішення місцевого суду, захисник ОСОБА_4 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , оскаржив його в апеляційному порядку.
Зі змісту апеляційної скарги захисника вбачається, що останній, посилаючись на невідповідність висновків вироку фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вказував, що вирок суду першої інстанції є незаконним у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК.
Зокрема, захисник зауважував, що:
- факт домашнього насильства 09 лютого 2022 року та чи взагалі зустрічались в цей день потерпілий та обвинувачена не встановлений належними та допустимими доказами;
- у заяві про вчинення кримінального правопорушення потерпіла ОСОБА_6 описала подію домашнього насильства, яка мала місце 12 грудня 2021 року, а на запитання сторони захисту не змогла конкретно пояснити щодо події домашнього насильства 09 лютого 2022 року;
- допитані свідки сторони обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_7 також не змогли нічого пояснити про подію домашнього насильства 09 лютого 2022 року.
Залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції, на мою думку, в порушення положень, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, вказані доводи належним чином не перевірив та не спростував.
У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 585/3184/20 (провадження № 51-5266 км 21) міститься висновок про те, що попереднє притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за умови подальшої повторюваності вчинення протиправних дій щодо певної потерпілої особи чи осіб і настання конкретних наслідків, які визначені законодавцем як більш тяжкі, ніж ті, що зазначені в законодавстві України про адміністративні правопорушення, не свідчить про подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а підтверджує систематичність дій винуватої особи.
Проте, якщо за одні й ті ж діяння особу спершу притягують до адміністративної, а потім до кримінальної відповідальності, то принцип non bisin idemпорушено. Так, у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 663/3390/19 (провадження № 51-2098 км 21) наголошено, що притягнення особи двічі за одні і ті ж діяння, які кваліфікуються як адміністративні правопорушення, а потім - як кримінальне правопорушення, є неможливим і суперечить Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини.
Зі змісту формулювання визнаного судами попередніх інстанції доведеним, вбачається, що по епізодам вчинення домашнього насильства від 05 червня 2021 року, 12 вересня 2021 року, 12 грудня 2021 року, ОСОБА_5 був притягнутий до адміністративної відповідальності, що, серед іншого, на мою думку, може бути враховано на підтвердження ознаки систематичності.
З огляду на зазначене, для правильності кваліфікації дій ОСОБА_5 у зазначеному кримінальному провадженні важливе значення відіграє обґрунтованість та вмотивованість судових рішень щодо епізоду, за який останній не притягувався до адміністративної відповідальності, а саме за 09 лютого 2022 року.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що будучи неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, 09 лютого 2022 року ОСОБА_5 , перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_1 , маючи прямий умисел на подальше систематичне вчинення домашнього насильства, на ґрунті конфліктних побутових сімейних відносин по відношенню до ОСОБА_6 , з якою спільно проживав в одному помешканні та пов`язаний спільним побутом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, поводився агресивно, висловлювався на адресу ОСОБА_6 нецензурною лайкою, принижуючи її. Вказані дії відбувались у присутності спільної дитини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак, ОСОБА_8 , як свідок, в частині, що стосується факту домашнього насильства 09 лютого 2022 року, в порядку ст. 226 КПК не був допитаний.
Разом з тим, ухвалюючи рішення за результатами судового розгляду в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку епізоду від 09 лютого 2022 року (по якому не вирішувалось питання щодо притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності), пославшись лише на показання потерпілої ОСОБА_6 (яка зазначала, що 09 лютого 2022 року був не перший факт домашнього насильства), та вказавши, що твердження захисника щодо відсутності факту домашнього насильства 09 лютого 2022 року є неспроможними, оскільки спростовуються дослідженими судом доказами, не навів інших доказів на підтвердження цих обставин (наявності конфлікту 09 лютого 2022 року).
При цьому, суд апеляційної інстанції не навів обґрунтувань у зв`язку з чим в основу рішення було покладено показання потерпілої ОСОБА_6 та не було взято до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_5 , наданих в суді першої інстанції, який заперечував, що між ним та потерпілою відбувся конфлікт чи бійка 09 лютого 2022 року.
Зі змісту доводів касаційної скарги та матеріалів кримінального провадження вбачається, що з заявою до поліції потерпіла звернулась 16 лютого 2022 року, тобто після 09 лютого 2022 року, проте, у цій заяві взагалі нічого не було зазначено про подію від 09 лютого 2022 року.
Про те, що у заяві про вчинення кримінального правопорушення потерпіла ОСОБА_6 описала подію домашнього насильства, яка мала місце 12 грудня 2021 року, було зазначено у апеляційній скарзі захисника.
Однак, судом апеляційної інстанції також не було надано належної оцінки доводам апеляційної скарги в цій частині.
Відтак, на мою думку, ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки вищенаведені порушення могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК).
З огляду на зазначене та враховуючи, що зазначені недоліки можливо виправити на стадії апеляційного перегляду, вважаю, що касаційна скарга захисника ОСОБА_4 підлягала частковому задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1
