Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 755/4894/22
провадження № 51-6608 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
представника потерпілої ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022100040000488 від 17 лютого 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 126-1 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання з випробуванням на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 60 000 грн, а також процесуальні витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Згідно з вироком ОСОБА_6 було визнано винним у тому, що він як особа, яка раніше неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за домашнє насильство за ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), на ґрунті конфліктних сімейних відносин, умисно, систематично вчиняв психологічне насильство щодо своєї колишньої дружини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою спільно проживає в одному помешканні та пов`язаний спільним побутом, що призвело до психологічних страждань, емоційної залежності потерпілої.
Так, ОСОБА_6 систематично словесно ображав, погрожував ОСОБА_9 , висловлювався на її адресу нецензурними словами, принижував та залякував її, тим самим викликав у потерпілої погіршення психоемоційного стану, що призвело до вразливості, невпевненості в собі та розгубленості.
Зокрема, 05 червня, 12 вересня та 12 грудня 2021 року ОСОБА_6 вчинив домашнє насильство щодо своєї колишньої дружини ОСОБА_9 , за що його було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Окрім цього 09 лютого 2022 року ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_1 , маючи прямий умисел на подальше систематичне вчинення домашнього насильства, на ґрунті конфліктних побутових сімейних відносин щодо ОСОБА_9 , з якою спільно проживав в одному помешканні та пов`язаний спільним побутом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, поводився агресивно, висловлювався на адресу ОСОБА_9 нецензурною лайкою, принижуючи її. Вказані дії відбувались у присутності спільної дитини ОСОБА_6 та ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 , та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що:
- суд першої інстанції допитав потерпілу за допомогою системи «вайбер», чим фактично не забезпечив її участь у спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК);
- суд апеляційної інстанції провів судовий розгляд за відсутності потерпілої, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, чим допустив порушення п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК, при цьому, на підтвердження наведеного, захисник вказує, що потерпілу не зазначено як учасника апеляційного розгляду, а в описовій частині судового рішення не вказано про її належне повідомлення;
- ставить під сумнів доведеність факту домашнього насильства 09 лютого 2022 року, зазначаючи, що такі обставини не підтверджуються жодним доказом (засуджений стверджував, що після 12 грудня 2021 року потерпіла разом з ним не проживала, але періодично приходила до спільної квартири, можливо в лютому 2022 року й була сварка з потерпілою, однак не було домашнього насильства; сама потерпіла не могла пояснити чому за епізодом від 09 лютого 2023 року не викликала поліцію; свідки сторони обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_11 не змогли нічого пояснити про подію домашнього насильства 09 лютого 2022 року);
- звертає увагу, що зазначене кримінальне провадження було розпочате та розслідувалося за фактом події, яка мала місце 12 грудня 2021 року;
- вважає, що ОСОБА_6 поніс адміністративне покарання за три інкриміновані епізоди домашнього насильства щодо потерпілої, останній з яких мав місце 12 грудня 2021 року, а факт домашнього насильства 09 лютого 2022 року не встановлений належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим, на думку сторони захисту, всупереч ст. 61 Конституції України ОСОБА_6 намагаються двічі притягнути до відповідальності за одне і те саме правопорушення.
Захисник вважає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані порушення, вказавши про те, що факт домашнього насильства 09 лютого 2022 року мав місце. Водночас захисник вважає, що в разі допиту потерпілої суд апеляційної інстанції міг дійти інших висновків.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілої ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
У поданій касаційній скарзі сторона захисту вважає, що оскільки засуджений був притягнутий до адміністративної відповідальності за три епізоди домашнього насильства, які мали місце 05 червня, 12 вересня та 12 грудня 2021 року, а епізод від 09 лютого 2024 року не підтверджено поза розумним сумнівом, то дії ОСОБА_6 не можна кваліфікувати за ст. 126-1 КК, оскільки має місце подвійне притягнення його до відповідальності.
Колегія суддів звертає увагу, що домашнє насильство є системою взаємопов`язаних дій, які полягають у вчиненні систематичних дій (не менше трьох) і полягають у вчиненні фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Доведення факту систематичності актів домашнього насильства може здійснюватися різними засобами. В тому числі до комплексу таких систематичних дій можуть входити й один чи кілька епізодів такого насильства, за які особа була притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. Водночас поряд із такими епізодами домашнього насильства має існувати один чи декілька епізодів насильства, за які особа не притягувалася до адміністративної відповідальності.
Суд не вважає, що врахування епізодів домашнього насильства, за які особу було притягнуто до адміністративної відповідальності поряд із іншим (іншими) епізодами домашнього насильства є порушенням принципу nonbis inidem. Доведення ознаки систематичності у складі домашнього насильства полягає у констатації того, що відповідні дії становлять систему, тобто є послідовними та повторюваними. Якщо мали місце факти притягнення особи за вчинення домашнього насильства до адміністративної відповідальності, однак вона знову вчинює акт домашнього насильства і кількість окремих фактів домашнього насильства сукупно вчинено щонайменше тричі, то є підстави для кримінально правової оцінки таких дій за ст. 126-1 КК.
Сторона захисту не ставить під сумнів наявності трьох епізодів насильства, які мали місце 05 червня, 12 вересня та 12 грудня 2021 рокуі за які засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності. Водночас захист вважає недоведеним останній епізод домашнього насильства, який мав місце 09 лютого 2022 року.
Колегія суддів не погоджується із вказаним аргументом і вважає, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду.
Щодо останнього епізоду домашнього насильства, яке мало місце 09 лютого 2022 року, то суди врахували показання потерпілої ОСОБА_9 , яка стверджувала, що це був не перший акт домашнього насильства. За її показаннями того дня ОСОБА_6 був напідпитку, виганяв з квартири. Із заявою про вчинення кримінального правопорушення вона звернулась до поліції через систематичність домашнього насильства та побоювання його. Перестала проживати з ОСОБА_6 з 27 березня 2022 року. Поки вони ще проживали разом, вона іноді йшла до друзів, коли вже не могла терпіти.
Сам ОСОБА_6 не визнав, що 09 лютого 2022 року він застосовував домашнє насильство до колишньої дружини. Вказав, що можливо вони й сварились у лютому, але не в той день і без застосування насильства.
Позиція засудженого, висловлена під час касаційного розгляду скарги сторони захисту про те, що існування події від 09 лютого 2022 року мало б бути підтверджене протоколом про адміністративне правопорушення є хибною і суд відхиляє такий підхід.
Місцевий суд серед доказів, які покладені в основу доведення винуватості ОСОБА_6 поклав також показання:
- доньки обвинуваченого - свідка ОСОБА_6 , яка зазначила, що у батька з мамою постійно виникали конфлікти, поліція приїжджала до них дуже часто, мама часто ходила в синцях. Загалом ОСОБА_6 застосовував насильство до усіх членів родини, впродовж тривалого часу. ОСОБА_6 не проживала разом з родиною приблизно з кінця осені 2021 року. До цього часу вона була свідком конфліктів, однак в її присутності батько не бив маму. Знає, що взимку 2021 року він побив ОСОБА_9 в під`їзді. Мама зверталась до психолога, іноді ночувала у подруги. Обставини подання до поліції заяви про вчинення злочину їй не відомі. Коли ОСОБА_6 виповнилось 12 років, батько почав бити та ображати її також;
- свідка ОСОБА_11 , у яких вона зазначила, що є подругою потерпілої ОСОБА_9 . Безпосереднім свідком насильства з боку ОСОБА_6 вона ніколи не була. Однак вона бачила наслідки такого насильства - на тілі ОСОБА_9 та на фото, які вона їй показувала. ОСОБА_12 через насильство вдома неодноразово залишалась ночувати в неї. Інколи залишалась сама, інколи з молодшою дитиною. Їй відомо, що коли траплялись інциденти, ОСОБА_9 не завжди викликала поліцію. Знає, що серйозні конфлікти у них почались років 3-5 тому. Вони спілкувались з обвинуваченим, поки ОСОБА_12 ще була одружена з ним, потім - ні. Суттєвих конфліктів, наскільки їй відомо, було приблизно вісім, починаючи з квітня 2021 року. ОСОБА_9 намагалась врятувати сім`ю, вирішувати конфлікти дипломатично. Коли ОСОБА_12 сказала, що хоче розірвання шлюбу, стало гірше. Спілкуючись із ОСОБА_9 по телефону, вона чула, як ОСОБА_6 кричав на молодшу дитину. Пам`ятає, що у грудні 2021 року ОСОБА_9 надсилала їй фото гематоми. В період з 08 лютого по 11 лютого 2022 року вона спілкувалась із ОСОБА_9 по телефону та чула, як обвинувачений кричав на ОСОБА_9 із використанням образ. Потім ОСОБА_9 відключила телефон. Знає, що через деякий час після цього інциденту ОСОБА_9 звернулась до поліції із заявою про вчинення щодо неї домашнього насильства. Наскільки їй відомо, причиною звернення до поліції із заявою про кримінальне правопорушення стало те, що на той час насильство стало відбуватись вже в присутності дітей. Також повідомила, що у вересні 2021 року ОСОБА_6 вдарив і маму ОСОБА_12 . Свідок викликала для неї «швидку». Також зазначила, що помічала зміни в психологічному стані ОСОБА_12 . Вона постійно плакала, була пригнічена та знервована, її мучило безсоння, вона сильно схудла.
Також місцевий суд дослідив протокол прийняття заяви ОСОБА_9 про кримінальне правопорушення від 16 лютого 2022 року, згідно з яким ОСОБА_9 звернулась із заявою про вчинення 12 грудня 2021 року домашнього насильства щодо неї з боку колишнього чоловіка - ОСОБА_6 .
Суд зазначає, що оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК становить собою систематичні дії, то внесення до ЄРДР окремого провадження за епізодом від 09 лютого 2022 року не потрібно. Адже досудове розслідування у цьому провадженні здійснювалося сукупно за чотирма епізодами домашнього насильства. Засуджений розумів, що обвинувачується за цими чотирма епізодами домашнього насильства, за три з яких його було притягнуто до адміністративної відповідальності і які в сукупності із четвертим епізодом були інкриміновані йому як кримінально каране діяння.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд дійшов висновку про те, що вони у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, а тому кваліфікував його дії як вчинення домашнього насильства, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо своєї колишньої дружини, що призвело до психологічних страждань, емоційної залежності та погіршення якості життя потерпілої особи.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду в порядку апеляційної процедури, належним чином оцінив зазначені у вироку докази та погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність доводів захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, вказавши, що вони є такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі докази кримінального провадження в їх сукупності, визнав їх належними та допустимими, перевірив надані органом досудового розслідування докази та дійшов обґрунтованого і вмотивованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК.
Суд апеляційної інстанції на спростування доводів захисника про те, що ОСОБА_6 двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення, вказав, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки шкода фізичному або психологічному здоров`ю потерпілої особи, передбачена ст. 173-2 КУпАП, саме з метою відмежування від шкоди, визначеної у ст. 126-1 КК, не охоплюється поняттям «фізичні або психологічні страждання, втрата працездатності, емоційна залежність, погіршення якості життя потерпілої особи».
Зауважив, що за фактом домашнього насильства 09 лютого 2022 року ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності не притягувався, його систематичні дії призвели до психологічних страждань ОСОБА_9 та погіршення якості її життя, тобто до наслідків, які не охоплюються ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та вказав, що зазначені дії з боку ОСОБА_6 призвели до психологічних страждань потерпілої ОСОБА_9 та змусили останню звернутись за психологічною допомогою до Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.
При цьому, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними твердження захисника про те, що 09 лютого 2022 року не було домашнього насильства, зазначивши, що такі спростовуються дослідженими доказами, та послався на те, що звертаючись із заявою про кримінальне правопорушення та іншу подію потерпіла могла повідомити про вчинення домашнього насильства, за яке ОСОБА_6 вже було притягнуто до адміністративної відповідальності, при цьому вказав, що у заяві про злочин від 16 лютого 2022 року дата 12вересня 2021 року не стосується подій, що мали місце 09лютого 2022 року, а вказує на систематичність домашнього насильства з боку ОСОБА_6 до ОСОБА_9 .
До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на зміст показань потерпілої, яка у встановленому законом порядку була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, та у сукупності з усіма доказами, здобутими у справі, щодо систематичності дій ОСОБА_6 по вчиненню домашнього насильства.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно врахували показання потерпілої, свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , попередню поведінку засудженого у своїй сукупності і дійшли правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ст. 126-1 КК, з огляду на обсяг висунутого обвинувачення та досліджені судом першої інстанції докази, є правильною, а тому доводи касаційної скарги щодо відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, є необґрунтованими.
Одночасно Суд вважає посилання захисника на те, що суд першої інстанції допитав потерпілу за допомогою системи «вайбер», чим фактично не забезпечив її участь у спосіб, передбачений КПК, безпідставними, оскільки захисник не вказує, яким саме чином зазначене перешкодило чи могло перешкодити місцевому суду постановити законне та обґрунтоване рішення, порушило права та свободи обвинуваченого, а також яким чином це вплинуло на можливість участі сторони захисту у допиті потерпілої чи позбавило можливості ставити їй запитання.
Що стосується доводів у касаційній скарзі захисника про порушення судом апеляційної інстанції вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК, оскільки апеляційний розгляд здійснювався за відсутності потерпілої, яку не зазначено як учасника апеляційного розгляду, а в описовій частині судового рішення не вказано про її належне повідомлення, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень пунктів 1, 7 ч. 1 ст. 425 КПК касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого; потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
З огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК, апеляційний розгляд за відсутності сторін або інших учасників кримінального провадження можливий за умови, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Зі змісту ухвали вбачається, що представник потерпілої брала участь в суді апеляційної інстанції та не заперечувала проводити розгляд без участі потерпілої, яка перебуває закордоном.
Водночас, захисник, посилаючись у своїй касаційній скарзі на те, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався за відсутності потерпілої, не зазначає, яким чином це стосується інтересів засудженого, та яким чином це, з огляду на зазначене, вплинуло на законність прийнятого рішення, тоді як сама потерпіла не заявляла про порушення її прав та з цих підстав касаційну скаргу не подавала і відсутні дані про те, що вона уповноважувала на це захисника засудженого.
Разом з тим, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції міг дійти інших висновків в разі допиту потерпілої, також не вказує, якими чином зазначене перешкодило суду постановити законне та обґрунтоване рішення з огляду на те, що в суді першої інстанції потерпіла була допитана і сторона захисту не була позбавлена можливості задавати питання в порядку, передбаченому КПК, а під час розгляду в суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 не підтримав клопотання захисника про допит потерпілої.
З огляду на вищезазначене, відсутні підстави для висновку про те, що судом апеляційної інстанції в цій частині допущено істотне порушення КПК.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
