Єдиний державний реєстр судових рішень
Номер провадження: 22-ц/813/4052/24
Справа № 522/2524/22
Головуючий у першій інстанції Павлик І.А.
Доповідач Заїкін А. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.01.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 522/2524/22
Номер провадження: 22-ц/813/4052/24
Одеській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання Зєйналової А.Ф.к.,
учасники справи:
-позивач ОСОБА_1 ,
- відповідачі 1) Одеська обласна прокуратура, 2) Державна казначейськаслужба України,
розглянуву відкритомусудовому засіданні цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури, за апеляційними скаргами адвоката Скорохватової Наталії Єгорівни, діючої від імені ОСОБА_1 , та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Павлик І.А. о 13 годині 43 хвилині 07 серпня 2023 року, повний текст рішення складений 17 серпня 2023 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання з Державної казначейської служби України: 1) шкоду в розмірі - 1 795 789,50 грн., завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності; 2) моральну шкоду в розмірі - 8500 000 грн., завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
ОСОБА_2 обґрунтовує свої вимоги тим, що 28 грудня 2015 року, згідно наказу в.о. прокурора Одеської області, його було призначено на посаду слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області.
17 січня 2016 року прокуратурою Одеської області у ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження №42016160000000023 за ч. 2 ст. 367 КК України про те, що слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області Буглов Д.Г. допустив службову недбалість, що призвело до тяжких наслідків, а саме - потягло за собою втрату речових доказів у кримінальному провадженні.
Проведення досудового розслідування та здійснення процесуального керівництва у даному кримінальному провадженні доручено співробітникам прокуратури Одеської області.
У зв`язку з вказаними обставинами, у січні 2016 року було розпочато проведення службового розслідування за даним фактом. Під час проведення цього службового розслідування 22.01.2016 наказом в.о. прокурора Одеської області Жученко О.Д. № 223к тимчасово на час проведення службового розслідування (перевірки) відсторонено слідчого в особливо важливих справа першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області ОСОБА_1 від виконання службових обов?язків за займаною посадою.
Тим самим позивача було позбавлено можливості працювати та здійснювати свої повноваження щодо проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, у тому числі по тих справах, у яких окремим особам повідомлено про підозру, у зв?язку з чим почали порушуватись розумні строки досудового розслідування.
29 січня 2016 року позивачу було вручено клопотання про відсторонення від посади слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області строком на 2 місяці.
10 лютого 2016 року наказом №338 заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області Сакварелідзе Д. позивача було звільнено з посади слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області та з органів прокуратури за власним бажанням.
12 лютого 2016 року працівниками прокуратури Одеської області складено висновок про результати службового розслідування за фактом втрати речових доказів у кримінальному провадженні №42015160000000695, яке розслідувалося слідчим в особливо важливих першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області Бугловим Д.Г., та який цього ж дня затверджений заступником Генерального прокурора України - прокурором Одеської області Сакварелідзе. У вказаному висновку зазначено, що за неналежне виконання службових обов`язків ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності, водночас враховуючи що наказом прокурора області від 10.02.2016 №338к він був звільнений з посади та з органів прокуратури, обмежитись вжитими заходами.
29 січня 2016 року позивачу вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, в ході досудового розслідування кримінального провадження №42016160000000023.
02 лютого 2016 року слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси винесено ухвалу у справі №522/1416/16-к (провадження №1-кс/522/1411/16), якою задоволено клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області Іванченко С.О. про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді застави. Застосовано до позивача заставу в розмірі 13 780 грн. та покладено обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, строком на два місяці.
23 квітня 2016 року заступник прокурора Одеської області Добросердов А.Р. виніс постанову, якою продовжив строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016160000000023 до трьох місяців, тобто до 24.05.2016.
23 травня 2016 року заступник прокурора Одеської області Добросердов А.Р. виніс постанову, якою продовжив строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016160000000023 до чотирьох місяців, тобто до 24.06.2016.
21 червня 2016 року заступник прокурора Одеської області Добросердов А.Р. виніс постанову, якою продовжив строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016160000000023 до п`яти місяців, тобто до 24.07.2016.
15 серпня 2016 року позивачу вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої в ході досудового розслідування кримінального провадження №42016160000000023 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, на ч. 2 ст. 364 КК України.
19 серпня 2016 року заступник Генерального прокурора України Столярчук Ю.В. виніс постанову, якою продовжив строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016160000000023 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України до восьми місяців тобто до 24.10.2016.
28 вересня 2016 року слідчий в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області Сікорський Д.В. склав та підписав, а прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Серафімов-Шуміловський С.В. у свою чергу затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42016160000000023, внесеному до ЄРДР 17.01.2016 стосовно позивача за ч. 2 ст. 364 КК України, який у подальшому переданий для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.
За результатами розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні №42016160000000023 15.03.2021 Приморським районним судом м. Одеси ухвалено вирок у справі №522/18887/16-к (провадження №1-кп/522/1331/21), згідно якого позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 KK України та виправдано за ч. 2 ст. 364 КК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
15 вересня 2021 року Одеським апеляційним судом винесено ухвалу у справі №522/18887/16-к (провадження №1-кп/522/1331/21), згідно якої апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Одеської області Захарчука С.П. залишено без задоволення, а вирок Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2021 у кримінальному провадженні №42016160000000023 від 17.01.2016, відносно позивача за ч. 2 ст. 364 КК України, залишено без змін. Крім того встановлено строк оскарження в касаційному порядку даної ухвали - три місяці з дня її проголошення.
15 грудня 2021 року строк звернення до Верховного суду з касаційною скаргою на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2021 у кримінальному провадженні №42016160000000023 від 17.01.2016 відносно позивача за ч. 2 ст. 364 КК України та на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15.09.2021 у справі N? 522/18887/16-к сплинув. Касаційну скаргу на вказані судові рішення не подано.
Загальний строк проведення досудового розслідування, підготовчого провадження у суді першої інстанції, судового розгляду в суді першої інстанції, судового розгляду в суді апеляційної інстанції склав - 5 років та 8 місяців, або - 68 місяців.
Факт ухвалення Приморським районним судом м. Одеси вироку по справі № 522/18887/16-к, яким позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, беззаперечно свідчить про незаконність всіх процесуальних рішень та вчинених дій у вказаному провадженні. Крім того, у вказаному вироку судом встановлено непоодинокі факти значного порушення законних прав та інтересів позивача, що дає йому право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду. Таким чином, судовому захисту підлягають майнові та немайнові права, порушені внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності.
Позивач вважає, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, що підтверджується вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2021 у справі № 522/18887/16-к, який набрав законної сили, йому було завдано моральної шкоди, оскільки він 68 місяців перебував під слідством та судом, що негативно відобразилося на ньому та його сім`ї.
Та крім того, внаслідок незаконних дій прокуратури Одеської області позивач втратив впливову, престижну посаду та щомісячний середній заробіток у розмірі - 15 430 грн. (середня заробітна плата за останні два календарні місяці роботи (18 758,20 грн + 12 102,30 грн = 30 860,5 грн. : 2 місяці = 15 430 грн), що за період з січня 2016 року по вересень 2021 року (69 місяців) загалом складає - 1 064 683,8 грн., а з урахуванням індексу інфляції - 1 695 189,5 грн..
Крім того, внаслідок реєстрації прокуратурою Одеської області кримінального провадження № 42016160000000023 від 17.01.2016, в ході досудового розслідування якого позивачу повідомлено про підозру, та у якому в подальшому обвинувальний акт переданий на розгляд до Приморського районного суду м. Одеси, позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до адвокатів з метою свого захисту. Так, 28.01.2016 позивач уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Немною П.М. 10.02. 2016. Приблизний розмір адвокатських витрат становить - 20 000,00 грн. (Т. 1, а. с. 1 29).
Позиція сторін в суді першої інстанції
Одеська обласна прокуратура у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що позивачем не доведено завдання йому шкоди у заявленому ним розмірі. Крім того, позивач перебував під слідством та судом у період з 29.01.2016 року по 15.09.2021 року, тобто - 67 місяців 19 днів. Вимоги про стягнення втраченого заробітку за час перебування під слідством також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню (Т. 2, а. с. 14 23).
Державна казначейська служба України у відзиві на позовну заяву просить в її задоволенні відмовити. Посилається на помилкове ототожнення позивачем Державної казначейської служби України з державою, Державним бюджетом України та особою, яка заподіяла шкоду. Акцентує увагу на відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Одеської обласної прокуратури та завданням моральної шкоди позивачу (Т. 2, а. с. 35 44).
Адвокат Скорохватова Н.Є., діюча від імені ОСОБА_1 , у відповіді на відзив Державної казначейської служби України зазначає, що наведені у відзиві на позовну заяву доводи не відповідають чинному законодавству та судовій практиці, а вимоги позивача підтверджуються вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2021 у справі № 522/18887/16-к, який набрав законної сили.
Також у відповіді на відзив представник позивача зазначає, що моральна шкода, яка завдана органом досудового розслідування, є підставою для настання цивільної відповідальності за завдану шкоду саме для держави, а тому зазначені кошти мають бути стягнуті саме з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на підставі ст. 1176 ЦК України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. Також представник наголошує на тому, що розмір завданої шкоди визначається на підставі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством (Т. 2, а. с. 69 73).
У відповіді на відзив прокуратури представник позивача зазначає, що аргументи Одеської обласної прокуратури, викладені у відзиві на позовну заяву, є надуманими та такими, що не відповідають дійсності. Обов`язок відшкодувати шкоду прямо закріплений у ст. ст. 1167, 1176 ЦК України та ст. ст. 2 - 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (Т. 2, а. с. 85 89).
Короткий зміст рішення суду, мотивування його висновків
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.08.2023 року задоволено частково вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 - 439 183,33 грн. моральної шкоди та - 39 400,00 грн. матеріальної шкоди.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 - 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті вимог позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що загалом позивач перебував під слідством - 67 місяців і 17 днів, що прокуратурою не заперечується. З врахуванням мінімального розміру заробітної плати (6 500,00 грн.) за кожен місяць перебування під слідством чи судом (67 місяців і 17 днів) мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 становить 439 183,33 грн. = (6 500,00 грн. х 67 місяців = 435 500,00 грн.) + (6 500,00 грн х 17 днів : 30 днів = 3 683,33 грн.).
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд керувався засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходячи із встановлених фактичних обставин даної справи.
Щодо вимог позову про відшкодування матеріальної шкоди у сумі - 1 795 789,50 грн. суд першої інстанції виходив з наступного.
На підтвердження позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальній справі позивач надав договір про надання юридичної допомоги від 28.01.2016, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Немна П.М., акт наданих послуг № 1 від 29.09.2016 на суму - 25 400,00 грн., квитанцію на оплату правової допомоги, згідно якої адвокат 29.09.2016 отримав від ОСОБА_3 - 25 400,00 грн., акт наданих послуг № 2 від 04.01.2022 на суму - 14 000,00 грн. та квитанцію на оплату правової допомоги, згідно якої адвокат 04.01.2022 отримав від ОСОБА_3 - 14 000,00 грн.. Загальна сума доведених витрат на послуги адвоката у кримінальній справі становить - 39 400,00 грн., а тому підлягає стягненню на користь позивача.
При цьому суд вважав недоведеними витрати позивача на підставі долучених ним договору про надання правової допомоги від 28.01.2016 № 31, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Скорохватовою Н.Є., додаткової угоди № 1 до договору, акту № 1 від 30.09.2016 на суму - 21 200,00 грн., рахунку-акту № 1 від 30.09.2016 на суму - 21 200,00 грн., акту № 2 від 10.01.2022 на суму - 20 000,00 грн. та рахунку-акту № 2 від 01.02.2022 на суму - 20 000,00 грн., оскільки матеріали справи не містять доказів сплати позивачем адвокату зазначеної суми коштів.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у вказаній справі у розмірі 20 000 грн. суд виходив з того що, враховуючи наявність заперечень відповідачів щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги,розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, сталості судової практики у подібних правовідносинах, а також враховуючи пропорційність задоволених судом позовних вимог,суд вважав вимоги представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі - 5 000,00 грн. шляхом їх стягнення зДержавного бюджету Українина користь позивача. В решті вимог заяви відмовлено за недоведеністю (Т.2, а. с. 128 133).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі адвокат Скорохватова Н.Є., діюча від імені ОСОБА_1 просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.08.2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених і рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказуєна те,що:1)суд першоїінстанції підчас визначеннярозміру моральноїшкоди неврахував характерута обсягустраждань (фізичних,душевних,психічних),яких зазнавпозивач,характер немайновихвтрат таусі іншіобставини,врахував тількисам фактнезаконного перебуванняпозивача підслідством тасудом.Суд першоїінстанції ненадав оцінкинаявним вматеріалах справидоказам;2)судом небуло враховано,що незаконнимидіями посадовихосіб прокуратуриОдеської областіпозивачу завданоматеріальної шкодиу зв`язкуз втратоюзаробітку,яку останніймав биотримати,перебуваючи напосаді слідчогов особливоважливих справахпершого слідчоговідділу слідчогоуправління прокуратуриОдеської області,а такожу зв`язкуз оплатоюотриманої правовоїдопомоги;3)судом небуло врахованопричино-наслідковийзв`язок міжстаном здоров`япозивача тапорушенням протинього кримінальноїсправи;3)помилковими євисновки судупершої інстанціїпро те,що позивачемне булодоведено витратина послугиз наданняправової допомогиадвокатом СкорохватовоюН.Є.під часдосудового тасудового розслідуванняу кримінальномупровадженні;4)помилковими євисновки суду,щодо частковогозадоволення вимогпро стягненнявитрат направову допомогуу розмірі 5000грн.,оскільки матеріалисправи містятьдокази,які дозволяютьвстановити зміст,обсяг тавартість наданихпослуг (Т. 2, а. с. 145 155).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області
В апеляційній скарзі Головне управління Державна казначейська служба України в Одеській області просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.08.2023 року скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 ..
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено в оскарженій частині судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених і рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що помилковими є висновки суду щодо стягнення з Державного бюджету витрат на правничу допомогу, оскільки вказані витрати підлягають стягненню саме з Одеської обласної прокуратури, органом який несе відповідальність за своїми зобов`язаннями (Т. 2, а. с. 211 217).
Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді
Державна казначейська служба України в Одеській області у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в її задоволенні відмовити.
Вказує на помилковість ототожнення Державної казначейської служби України з Державою Україна та Державним бюджетом України. Заявлена позивачем вимога про стягнення моральної шкоди не відповідає принципам поміркованості та розумності, у 19 раз перевищує гарантований державою розмір. Тривалий розгляд справи судом першої інстанції не може мати наслідком завищення гарантованого розміру відшкодування. Вимоги про стягнення матеріальної шкоди за незаконне відсторонення від роботи є безпідставними, оскільки позивачем не було надано жодного рішення суду про відсторонення ОСОБА_1 від посади під час досудового розслідування кримінального провадження. Вірними є висновки суду щодо часткового задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу під час досудового розслідування.
Крім того, вказує на те, що питання розподілу судових витрат під час розгляду вказаної цивільної справи має вирішуватись виключно між позивачем та Одеською обласною прокуратурою, а не шляхом стягнення з бюджету України (Т. 2, а. с. 197 207).
Одеська обласна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в її задоволенні відмовити.
Вказує на те, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 439 183,33 грн., підстави для збільшення вказаного розміру відсутні. Крім того, відсутні підстави для стягнення матеріальної шкоди, оскільки позивач не відсторонювався від роботи в межах кримінального провадження та кримінальне покарання не відбував, звільнився з органів прокуратури за власним бажанням. Вірними є висновки суду першої інстанції про часткове задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні (Т. 2, а. с. 234 241).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката СкорохватовоїНаталії Єгорівни,діючої відімені ОСОБА_1 ,на рішенняПриморського районногосуду м.Одеси від07серпня 2023року(Т. 2, а. с. 164 165).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.10.2023 року справу за апеляційною скаргою адвоката СкорохватовоїНаталії Єгорівни,діючої відімені ОСОБА_1 призначено до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 191).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.10.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року (Т. 2, а. с. 222 223).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.10.2023 року справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби Україна в Одеській області призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 224).
Адвокат Скорохватова Н.Є., діюча від імені ОСОБА_1 , у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області заперечувала, просила залишити її без задоволення.
Представник Одеської обласної прокуратури Елісашвілі О.М. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області. Просила залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення учасниками справи своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3.Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Скорохватової Н.Є., діючої від імені ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню, апеляційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області підлягає задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Наказом №223к від 22.01.2016 року тимчасово, на час проведення службового розслідування (перевірки), відсторонено слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області юриста 1 класу ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків за займаною помадою зі збереженням посадового окладу, передбачених надбавок і виплат.
29.01.2016 ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016160000000023.
02.02.2016 слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси постановлено ухвалу у справі № 522/1416/16-к, якою застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі - 13 780,00 грн. та покладено обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України строком на 2 місяці.
Наказом №338к від 10.02.2016 року звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області та з органів прокуратури з 10.02.2016 року за власним бажанням відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
15.08.2016 ОСОБА_1 вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016160000000023 підозри у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України на ч. 2 ст. 364 КК України.
15.03.2021 Приморським районним судом м. Одесиу справі № 522/18887/16-к ухвалено вирок, згідно якого ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК України та виправдано його за ч. 2 ст. 364 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
15.09.2021 ухвалою Одеського апеляційного суду вирокПриморського районного суду м. Одеси від 15.03.2021у справі № 522/18887/16-к залишено без змін.
По справі виникли правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури,
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Разом з тим, вважає помилковими висновки суду про стягнення витрат на правничу допомогу з Державного бюджету.
Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційних скаргах, прийняття/відхилення аргументів викладених у відзивах на апеляційні скарги
Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Стаття 23 ЦК Українипередбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми -статтю 56 Конституції України,статті 1173-1176 ЦК України,Закон № 266/94-ВР.
Згідно зістаттею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Щодо вимог про стягнення заробітної плати у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи та подальшим звільненням ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених встатті 1цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2)майно (втому числігроші,грошові вкладиі відсоткипо них,цінні паперита відсоткипо них,частка устатутному фондігосподарського товариства,учасником якогобув громадянин,та прибуток,який вінне отримаввідповідно доцієї частки,інші цінності),конфісковане абозвернене вдоход держависудом,вилучене органамидосудового розслідування,органами,які здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,а такожмайно,на якенакладено арешт; 3)штрафи,стягнуті навиконання вирокусуду,судові витратита іншівитрати,сплачені громадянином; 4)суми,сплачені громадяниному зв`язкуз поданнямйому юридичноїдопомоги; 5) моральна шкода.
Як встановлено матеріалами справи Наказом №223к від 22.01.2016 року, тимчасово на час проведення службового розслідування (перевірки) відсторонено слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області юриста 1 класу ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків за займаною помадою зі збереженням посадового окладу, передбачених надбавок і виплат (Т. 1, а. с. 76).
Наказом №338к від 10.02.2016 року звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області та з органів прокуратури з 10.02.2016 року за власним бажанням відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру» (Т. 1, а. с. 196).
Отже, на підставі вищевикладеного колегія суддів не вбачає правових підстав для стягнення матеріальної шкоди у зв`язку із втратою заробітку, з огляду на те, що позивач від займаної посади не відсторонювався без збереження заробітної плати в межах кримінального провадження, кримінальне покарання не відбував, через що підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку у розмірі - 1 795 789, 50 грн., відповідно до положень Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» немає, що не спростовано ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній інстанції.
Крім того, як встановлено з Наказу №223к від 22.01.2016 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи зі збереженням посадового окладу, передбачених надбавок і виплат.
Щодо посилання ОСОБА_1 , що він був змушений звільнитись через тиск на нього з боку керівництва, колегія суддів не приймає до уваги оскільки доказів вказаних обставин не було надано.
Окрім цього, як зазначив сам позивач у своєму позові, він з 15.03.2016 працевлаштувався на посаду юриста до ТОВ «Наші люди», на якій працював до 16.12.2016. Доказів звільнення з вказаної посади через притягнення до кримінальної відповідальності позивачем у порушення ст. 81 ЦПК України не надано. В подальшому, 21.06.2017 р. ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Доказів неможливості працевлаштування саме внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності також на надано.
Враховуючи вищевказане та факт того, що позивач не відсторонювався в межах кримінального провадження без збереження заробітної плати та кримінальне покарання не відбував, звільнився з органів прокуратури за власним бажанням, а тому відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» права на відшкодування матеріальної шкоди у вигляд втраченого заробітку за рахунок коштів державного бюджету не має.
Щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Згідно з частинами другою-третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи судом відповідно доЗакону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік"становить - 6 500,00 грн.
Отже, враховуючи мінімальний розмір заробітної плати (6 500,00 грн.) за кожен місяць перебування під слідством чи судом (67 місяців і 17 днів) мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 становить 439 183,33 грн. = (6 500,00 грн х 67 місяців = 435 500,00 грн.) + (6 500,00 грн х 17 днів : 30 днів = 3 683,33 грн.).
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд першої інстанції, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходячи із встановлених фактичних обставин даної справи, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову та відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі - 439 183,33 грн..
Колегія суддів звертає увагу, що визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Аналогічний правовийвисновок щодозастосування нормиправа уподібних правовідносинахвикладено упостановах ВерховногоСуду від02червня 2021року усправі №591/6892/18,від 10лютого 2021року усправі №515/211/15-ц,від 12серпня 2020року усправі №308/11115/16-ц,від 10вересня 2021року усправі № 607/23622/19.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Як зазначалося вище,визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди,керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності,виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо визначеного розміру відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано всі обставини по справі щодо спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 ..
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Позивачем не доведено заявлений ним розмір відшкодування моральної у розмірі 8500 000 грн..
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених устатті 1цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Тобтопозивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).
При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).
У Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 727/4597/19 колегією суддів зроблено висновки, що профільний закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату, а оскільки адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність до них не можуть бути застосовані положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13 та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, оскільки останні не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку та не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. У вказаній постанові Верховний Суд також зазначає, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката та одночасно дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанцію, довідку, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Отже, як випливає з вищевикладеної позиції Верховного Суду, видана адвокатом квитанція, довідка або інший документ, складений у довільній формі на підтвердження отримання від клієнта готівкових коштів за надання правової допомоги разом із договором про надання правової допомоги (актами виконаних робіт тощо) є належним доказом для підтвердження витрат учасника справи на професійну правничу допомогу.
Апелянт зазначає, що ним на підтвердження понесених витрат було долучено договір про надання правової допомоги від 28.01.2016 № 31, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Скорохватовою Н.Є., додаткову угоду № 1 до договору, акт № 1 від 30.09.2016 на суму - 21 200,00 грн., рахунок-акт № 1 від 30.09.2016 на суму - 21 200,00 грн., акт № 2 від 10.01.2022 на суму - 20 000,00 грн. та рахунок-акт № 2 від 01.02.2022 на суму - 20 000,00 грн..
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не було надано доказів саме фактично понесених (оплачених) витрат на правничу допомогу, наданих адвокатом Скорохватовою Н.Є. в рамках кримінального провадження.
Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. в рамках вказаної цивільної справи, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьоїстатті 133 ЦПК Українипередбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно дост. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень.
Вказану позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».
Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із:
1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як встановлено матеріалами справи, 26.01.2022 року між адвокатом Скорохватовою Н.Є. та Бугловим Д.Г. було укладено договір про надання правової допомоги.
Відповідно до п.3.2 договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та складає - 20000 грн..
До заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, заявником було додано квитанції про сплату коштів позивачем адвокату від 12.08.2022 на суму - 5 000,00 грн. та від 22.08.2022 на суму - 5 000,00 грн..
Як вірно зазначено судом першої інстанції, до вказаної заяви не було додано акту виконаних робіт із зазначенням переліку послуг адвоката та їх вартості, що позбавляє вирішити питання, щодо обсягу та вартості наданих адвокатом послуг.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. Судом вірно було враховано наявність заперечень відповідачів щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги,розумність розміру судових витрат, конкретні обставини справи, її складність та виконану адвокатом роботи, сталу судову практику в подібних правовідносинах, а також пропорційність задоволених судом позовних вимог.
Однак, стягуючи витрати на правничу допомогу в розмірі - 5 000,00 грн. колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення їх шляхом списання зДержавного бюджету Українина користь позивача, оскільки відповідачем у вказаній справі є - Одеська обласна прокуратура, остання відповідає за своїми зобов`язаннями, та вказані виплати повинні відшкодовуватись з рахунку вказаного органу.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Скорохватової Наталії Єгорівни, діючої від імені ОСОБА_1 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України в Одеській області є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Скорохватової Наталії Єгорівни, діючої від імені ОСОБА_1 , відсутні.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу зроблені при невідповідності його висновків обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу з ухваленням нового судового рішення у вказаній частині за вищевказаного обґрунтування.
В решті рішення необхідно залишити без змін.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Скорохватової Наталії Єгорівни, діючої від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп..
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 21 лютого 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе
