ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 522/2524/22
провадження № 61-3862св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Одеська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М. та касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Наталією Єгорівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року у складі судді Павлик І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури.
Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2015 року на підставі наказу виконуючого обов`язки прокурора Одеської області його було призначено на посаду слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області.
17 січня 2016 року прокуратурою Одеської області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42016160000000023 про те, що слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області ОСОБА_1. допустив службову недбалість, що призвело до тяжких наслідків, а саме - потягло за собою втрату речових доказів у кримінальному провадженні, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Проведення досудового розслідування та здійснення процесуального керівництва у вказаному кримінальному провадженні доручено співробітникам прокуратури Одеської області.
Зазначав, що у січні 2016 року було розпочато проведення службового розслідування за даним фактом. Під час проведення службового розслідування 22 січня 2016 року на підставі наказу виконуючого обов`язки прокурора Одеської області тимчасово на час проведення службового розслідування (перевірки) відсторонено слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області ОСОБА_1. від виконання службових обов`язків за займаною посадою. Тим самим його було позбавлено можливості працювати та здійснювати свої повноваження щодо проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях.
Вказував, що 29 січня 2016 року йому було вручено клопотання про відсторонення від посади слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області строком на два місяці, а 10 лютого 2016 року на підставі наказу заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області Сакварелідзе Д. № 338 звільнено з посади слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області та з органів прокуратури за власним бажанням.
Позивач зазначав, що 29 січня 2016 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України та ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року у справі № 522/1416/16-к задоволено клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області Іванченка С. О. про застосування до запобіжного заходу у вигляді застави, застосовано до нього запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 13 780 грн та покладено на нього обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України, строком на два місяці.
15 серпня 2016 року йому було вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016160000000023 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, а 28 вересня 2016 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Серафімов-Шуміловський С. В. затвердив обвинувальний акт та направив його до суду.
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2021 року у справі № 522/18887/16-к, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, його було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України; скасовано застосований до нього запобіжний захід у вигляді застави.
Вказував, що загальний строк здійснення досудового розслідування, підготовчого провадження у суді першої інстанції, судового розгляду в суді першої інстанції, судового розгляду в суді апеляційної інстанції склав 5 років та 8 місяців, або - 68 місяців.
Позивач вважав, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, йому було завдано моральної шкоди, оскільки він 68 місяців перебував під слідством та судом, що негативно відобразилося на ньому та його сім`ї. Крім того, у вказаному вироку судом встановлено факти значного порушення законних прав та інтересів позивача, що дає йому право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду.
Моральну шкоду, спричинену неправомірними діями працівників органу досудового слідства та прокуратури оцінював у розмірі 8 500 000 грн.
Крім того, внаслідок незаконних дій прокуратури Одеської області він втратив впливову, престижну посаду та щомісячний середній заробіток у розмірі 15 430 грн (середня заробітна плата за останні два календарні місяці роботи (18 758,20 грн + 12 102,30 грн = 30 860,50 грн : 2 місяці = 15 430 грн), що за період часу з січня 2016 року до вересня 2021 року (69 місяців) становить 1 064 683,8 грн, а з урахуванням індексу інфляції - 1 695 189,50 грн. Також під час перебування під судом і слідством він був змушений звернутись за юридичною допомогою та, відповідно, поніс обґрунтовані витрати на правову допомогу.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України майнову шкоду у розмірі 1 795 789,50 грн та моральну шкоду у розмірі 8 500 000 грн, завдану незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 39 400 грн та моральну шкоду у розмірі 439 183,33 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що гарантований державою мінімальний розмір моральної шкоди, завданої позивачу за перебування під слідством і судом протягом 67 місяців 17 днів становить 439 183,33 грн. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд керувався засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи.
Щодо відшкодування майнової шкоди районний суд зазначив, що позивачу завдана майнова шкода у розмірі сум, сплачених ним у зв`язку із наданням йому правової допомоги у кримінальному провадженні, що передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та дійшов висновку, що загальна сума доведених витрат на послуги адвоката під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у судах першої, апеляційної інстанцій становить 39 400 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку у розмірі 1 795 789,50 грн відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з огляду на те, що позивач від займаної посади не відсторонювався без збереження заробітної плати у межах кримінального провадження, кримінальне покарання не відбував.
Ураховуючи наявність заперечень відповідачів щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги, розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, враховуючи пропорційність задоволених судом позовних вимог, районний суд дійшов висновку, що з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задоволено.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд вважав, що при вирішенні справи суд першої інстанції дійшов правильних висновків про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом у розмірі мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. При цьому апеляційний суд погодився з розрахунком суду першої інстанції та розміром відшкодування у розмірі 439 183,33 грн.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про стягнення з Державного бюджету України на користь позивачамайнової шкоди у розмірі 39 400 грн, зважаючи на те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження саме фактично понесених (оплачених) витрат на правничу допомогу, наданих адвокатом Скорохватовою Н. Є. в рамках кримінального провадження.
Задовольняючи апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн шляхом списання з Державного бюджету України на користь позивача, оскільки відповідачем у вказаній справі є Одеська обласна прокуратура, тому остання відповідає за своїми зобов`язаннями та вказані виплати повинні відшкодовуватися з її рахунку.
Апеляційний суд урахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини, судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі Одеської обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Скорохватова Н. Є., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі та стягнути витрати на правову допомогу.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У березні 2024 року касаційна скарга Одеської обласної прокуратуринадійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У березні 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2024 року, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2024 року ОСОБА_1 продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2024 року. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга Одеської обласної прокуратури мотивована тим, що апеляційний суд помилково скасував законне рішення суду першої інстанції в частин розподілу судових витрат та дійшов помилкового висновку про стягнення витрат на правничу допомогу з Одеської обласної прокуратури, як юридичної особи, у той час як боржником у такій категорії справ є Держава Україна.
Посилається на те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі, а отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин. При цьому Одеська обласна прокуратура у даному випадку не є юридичною особою, яка особисто відповідає за зобов`язаннями Держави Україна.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення Одеська обласна прокуратура вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 та постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 135/90/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наданим позивачем доказами та доводам, не врахували доведення ними наявності шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та обґрунтованих підстав для її відшкодування.
Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не було доведено понесення ним витрат на правничу допомогу під час досудового та судового розслідування у кримінальному провадженні.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Скорохватова Н. Є. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц та постановах Верховного Суду від 02 вересня 2018 року у справі № 607/8203/18, від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20, від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 26 травня 2022 року у справі № 569/2825/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
З огляду на зміст касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення втраченого заробітку не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У травні 2024 року Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., в якому зазначило, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак, оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом виконуючого обов`язки прокурора Одеської області Жученка О. від 21 грудня 2015 року № 3633к ОСОБА_1 було призначено на посаду слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області (том 1, а. с. 193).
17 січня 2016 року прокуратурою Одеської області до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження № 42016160000000023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України за фактом зловживання владою слідчим в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області ОСОБА_1, що спричинило тяжкі наслідки, а саме потягло за собою втрату речових доказів у кримінальному провадженні, спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, які виразилися в підриві авторитету та престижу органів прокуратури України, а в їх особі Державі Україна (том 1, а. с. 75).
Наказом виконуючого обов`язки прокурора Одеської області Жученка О. від 22 січня 2016 року № 223к тимчасово, на час проведення службового розслідування (перевірки), відсторонено слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області юриста 1 класу ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків за займаною посадою зі збереженням посадового окладу, передбачених надбавок і виплат (том 1, а. с. 76).
29 січня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України (том 1, а. с. 77-79).
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року у справі № 522/1416/16-к до ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 13 780 грн та покладено на нього обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України строком на два місяці (том 1, а. с. 83-84).
На підставі наказу заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області Сакварелідзе Д. від 10 лютого 2016 року № 338к ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області та з органів прокуратури з 10 лютого 2016 року за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (том 1, а. с. 196).
15 серпня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016160000000023 на частину другу статті 364 КК України (том 1, а. с. 114-118).
28 вересня 2016 року слідчим в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління з розслідувань кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Сікорським Д. В. складено, а прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Серафімовим-Шуміловським С. В. затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016160000000023 щодо ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України та направлено його до суду (том 1, а. с. 176-183).
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2021 року у справі № 522/18887/16-к, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України; скасовано застосований до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави (том 1, а. с. 32-74).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., задоволенню не підлягає.
Касаційна скарга Одеської обласної прокуратури підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Частиною шостою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 67 місяців 17 днів, чим йому заподіяно моральної шкоди.
Частково задовольняючи позовні вимоги, районний суд, з висновком якого в цій частині погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що позивачем доведено завдання йому моральної шкоди, що є підставою для її відшкодування.
Колегія суддів погоджується з визначеним апеляційним судом розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Встановивши, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 67 місяців 17 днів, районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважали за можливе відшкодувати позивачу моральну шкоду відносно гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, який обчислюється виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Оскільки мінімальний розмір заробітної плати з 01 січня 2022 року встановлено у розмірі 6 500 грн,відтак, гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , становить 439 183,33 грн.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, у зв`язку із чим йому завдано моральної шкоди, розмір якої судами визначено з урахуванням його доведеності позивачем, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.
Отже, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ухвалюючи судове рішення про стягнення на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 439 183,33 грн, суди попередніх інстанцій, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходили із доведеності позовних вимог в частині наявності моральної шкоди, оскільки позивачем надано докази на підтвердження заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.
При цьому суди правильно зазначили про те, що визначений законом розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним, що гарантований державою.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів та зауважує, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19)).
Водночас, у справі, яка переглядається, судами не встановлено обґрунтованих підстав для збільшення такого розміру, з урахуванням усіх обставин справи та поданих сторонами доказів.
За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наданим позивачем доказами та доводам, не врахували доведення ними наявності шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та обґрунтованих підстав для її відшкодування, Верховним Судом відхиляються.
Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження
Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі, відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).
При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні позивачем було додано: договір про надання правової допомоги від 28 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Немна П. М.; акт наданих послуг № 1 від 29 вересня 2016 року на суму 25 400 грн; квитанцію на оплату правової допомоги, відповідно до якої адвокат Немна П. М. 29 вересня 2016 року отримав від ОСОБА_2 25 400 грн; акт наданих послуг № 2 від 04 січня 2022 року на суму 14 000 грн; квитанцію на оплату правової допомоги, відповідно до якої адвокат Немна П. М. 04 січня 2022 року отримав від ОСОБА_2 14 000 грн; договір про надання правової допомоги від 28 січня 2016 року № 31, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Скорохватовою Н. Є., додаткову угоду № 1 до вказаного договору, акт № 1 від 30 вересня 2016 року на суму 21 200 грн, рахунок-акт № 1 від 30 вересня 2016 року на суму 21 200 грн, акт № 2 від 10 січня 2022 року на суму 20 000 грн та рахунок-акт № 2 від 01 лютого 2022 року на суму 20 000 грн.
Суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд виходив із того, що загальна сума доведених позивачем витрат на послуги адвоката під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у судах першої, апеляційної інстанцій становить 39 400 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження витрат ОСОБА_2 у зв`язку із наданням йому правничої допомоги у кримінальному провадженні, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення суми, сплаченої позивачем у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у розмірі 39 400 грн, яка підлягає відшкодуванню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Такий правовий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23.
Доводи касаційної скарги про не застосування судами при визначенні розміру стягнення витрат за надання правової допомоги у кримінальному провадженні критеріїв, визначених процесуальним законодавством та судовою практикою при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення ОСОБА_1 норм права.
Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц та постановах Верховного Суду від 02 вересня 2018 року у справі № 607/8203/18, від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20, від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 26 травня 2022 року у справі № 569/2825/18, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційні скарзі заявник.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в цій частині - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 25 січня 2024 року в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу
У касаційній скарзі Одеська обласна прокуратура посилається на те, що апеляційний суд помилково скасував законне рішення суду першої інстанції в частин розподілу судових витрат та дійшов помилкового висновку про стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача, як юридичної особи, в той час як боржником у такій категорії справ є Держава Україна.
Верховний Суд бере до уваги, що Одеська обласна прокуратура не оскаржує постанову апеляційної інстанції в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції визначив порядок стягнення (компенсації) витрат на професійну правничу допомогу з відповідача.
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді, регламентовано у пункті 1 частини третьої статті 133, статтях 134, 137, 141 ЦПК України.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.
Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).
Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.
Отже, доводи касаційної скарги Одеської обласної прокуратури є обґрунтованими.
Ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд вважає, що стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляв компетентний орган.
За таких обставин, Верховний Суд вважає помилковими висновки апеляційного суду про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких визначено пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до норм ЦПК України, безпосередньо з органу державної влади, якого позивач визначив як відповідача, оскільки такі кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22 та від 24 квітня 2024 року у справі № 711/1765/22.
Ураховуючи викладене, судом першої інстанції правильно застосовано норми процесуального права, зроблено обґрунтований висновок про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм процесуального права, постанова апеляційного суду в частиністягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грнзгідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції у цій частині - залишенню в силі.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Н. Є., залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Скорохватовою Наталією Єгорівною,залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2024 рокув частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн скасувати та в цій частині залишити без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року.
У решті (в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди)рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
