Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
08 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3724/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Бакуліної С. В., Баранця О. М.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А
та представників:
позивача - Іващенко В. О., Мостепанюк В. І.
відповідача -Маршук Ю. С., Цвігун В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 (головуючий - Ярош А. І., судді Колоколов С. І., Разюк Г. П.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 (суддя - Петров В. С.)
у справі № 916/3724/21
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до ОСОБА_1
про стягнення 95 997 097,30 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч статутним положенням, Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписів Національного банку України Заступник Голови Правління AT "Фінростбанк" - ОСОБА_1 здійснила протиправні операції шляхом укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківських вкладів та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачем шкоди Банку та його кредиторам в розмірі 95 997 097,30 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у задоволенні позову відмовлено.
4. Ухвалюючи вказані судові рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн, зазначивши, що відповідачем від імені АТ "Фінростбанк" укладались договори із надмірним ризиком (застава майнових прав за договорами банківського вкладу та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак Заступник Голови Правління Банку на зазначені факти не звернула належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення АТ "Фінростбанк" економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ "Приватконсалтінг", ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" та ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті", без будь-якого забезпечення.
5. Водночас в ході розгляду справи ОСОБА_1 було заявлено клопотання про застосування позовної давності.
6. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб проти задоволення клопотання відповідача заперечував, посилаючись на те, що позовну давність не пропущено з огляду на положення ч.7 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
7. Так, за висновками судів першої і апеляційної інстанцій, враховуючи правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, перебіг позовної давності для заявлення Фондом вимоги до відповідача про відшкодування шкоди розпочався саме з 17.02.2015 (з наступного дня від дати затвердження виконавчою дирекцією ФГВФО Акта про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк" від 16.02.2015), відповідно закінчився 17.02.2018, тобто правовідносини виникли і закінчилися до набрання чинності ч.7 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021 на яку посилався позивач, відтак місцевий і апеляційний господарські суди дійшли висновку про хибність тверджень позивача про те, що строк позовної давності спливає 08.07.2022.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
8. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
9. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо пропуску позивачем позовної давності, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (стосовно того, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків), а також у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 та від 02.04.2019 у справі № 902/326/16 (щодо застосування позовної давності), від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21 (щодо визнання причин пропуску позовної давності поважними та застосування позовної давності), від 20.04.2018 у справі № 910/8982/17 та від 16.06.2018 у справі № 910/4749/16 (щодо визнання причин пропуску позовної давності поважними), від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21 (щодо застосування ч.7 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції чинній станом на дату подачі позову).
10. Скаржник доводить, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, яка в подальшому була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 при перегляді за нововиявленими обставинами.
11. Також зазначає, що суди невірно застосували частини третю, четверту Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" № 1588-ІХ від 30.06.2021, стосовно забезпеченого права Фонду подавати позови про відшкодування шкоди (збитків) для задоволення вимог кредиторів банку, процедура ліквідації якого розпочата до набрання винності цим законом.
Позиція інших учасників справи
12. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.
13. Відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження, а також додаткові письмові пояснення у яких не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими.
14. Позивач подав заперечення на клопотання про закриття касаційного провадження, а також письмові пояснення в яких останній підтримує касаційну скаргу та просить її задовольнити.
15. Відповідач подав клопотання про передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22.
16. У поданому до суду клопотанні відповідач зазначає, що висновки Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 щодо надання Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 30.06.2021) Фонду права звертатись з позовами від імені та в інтересах кредиторів банку, після припинення банку та після спливу позовної давності за вимогами Фонду в інтересах кредиторів банку є прямим порушенням принципу правової визначеності.
17. Також заявник зазначає, що розділяючи позови Фонду на два види, а саме: в інтересах банку (до його ліквідації) та в інтересах кредиторів (після припинення банку), суд у справі № 916/1489/22 не зазначає, із посиланням на відповідні правові норми, коло осіб, що мають відповідати за шкоду завдану кредиторам внаслідок непогашення їхніх вимог в результаті ліквідації банку, при цьому Закон також не містить визначення кола відповідальних осіб.
18. Заявник доводить, що дії пов`язаних з банком осіб у більшості випадків не можуть завдати шкоди кредиторам банку, а їхні дії (бездіяльність) можуть напряму завдати шкоди тільки банку - шляхом зменшення майна банку, доведення банку до неплатоспроможності, тощо. Випадки завдання шкоди безпосередньо кредиторам банку можуть мати місце, коли працівники банку вчиняють певну дію, яка безпосередньо впливає на конкретного кредитора (кредиторів), зокрема, блокують його рахунок, безпідставно списують кошти кредитора, викрадають кошти з його банківської комірки, тощо.
Підстави для передачі справи на розгляд палати
19. Колегія суддів під час здійснення розгляду справи дійшла висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
20. Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
- 25.12.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення № 268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" на суму 673 428 698,62 грн;
- 16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції ФГВФО затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк" відповідно до якого ринкова(оціночна) вартість активів банку становила 121 535 282,50 грн;
- розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів був виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів 25.12.2014 та акту формування ліквідаційної маси 16.02.2015;
- таким чином, станом на 16.02.2015 ФГВФО було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів банку на 551 893 416,12 грн;
- суди дійшли висновку, що строк позовної давності щодо стягнення майнової шкоди з відповідача у даній справі розпочався з 17.02.2015, після прийняття рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 16.02.2015, яким затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк", тобто з моменту коли Фонд довідався про наявність завдання шкоди;
- з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, до спірних правовідносин підлягають застосуванню наслідки спливу позовної давності; перебіг позовної давності для заявлення Фондом вимог до відповідачів розпочався 17.02.2015 та закінчився 17.02.2018;
- відхиляються посилання позивача на положення частини сьомої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на день звернення з позовом, згідно з якими Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність), оскільки зміни до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які посилається позивач, були прийняті лише 30.06.2021, тобто через 3 роки після спливу позовної давності щодо стягнення майнових збитків з відповідача у цій справі.
21. Так, згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
22. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
23. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
24. Тож призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
25. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
26. Судом встановлено, що на розгляді Верховного Суду перебувала справа № 916/1489/22 (правовідносини у якій є аналогічними до правовідносин, що виникли у справі, яка розглядається).
27. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
28. З огляду на те, що постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 ухвалено після подання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб касаційної скарги у цій справі, для Суду обов`язковим є врахування висновків у наведеній постанові під час касаційного перегляду цієї справи.
29. Так, Верховний Суд постановою від 08.11.2023 касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнив частково. Скасував рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі № 916/1489/22 та ухвалив нове рішення, яким позов Фонду задовольнив.
30. У наведеній вище постанові від 08.11.2023 Верховний Суд надав висновки, зокрема, з таких питань:
- чи підлягають застосуванню до спірних відносин правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, якщо така постанова була скасована внаслідок її перегляду за нововиявленими обставинами;
- чи підлягає застосуванню до спірних відносин норма щодо спеціальної позовної давності, передбачена ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якщо відповідна норма набула чинності лише 05.08.2021 (дата набрання чинності Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 №1588-IX (далі - Закон №1588-ІХ));
- з якого моменту починає перебіг позовна давність у випадку звернення Фонду з позовом не як ліквідатора Банку, а від власного імені в інтересах кредиторів Банку після його припинення як юридичної особи на підставі ч.6 ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК);
- чи порушується принцип правової визначеності у випадку притягнення пов`язаних з Банком осіб до відповідальності за шкоду, завдану кредиторам Банку, через тривалий період часу після вчинення протиправних дій та після припинення Банку як юридичної особи;
- чи наявні підстави для закриття касаційного провадження;
- чи є підставою касаційного оскарження підстава, зазначена у касаційній скарзі відповідно до вимог ч.2 ст.287 ГПК, але не вказана в ухвалі про відкриття касаційного провадження (чи повинен суд касаційної інстанції надавати відповідь на такий аргумент);
- чи може Верховний Суд, аргументуючи ухвалене рішення, посилатися на правові висновки, зроблені судом касаційної інстанції у постановах, на які не посилався скаржник у касаційній скарзі?".
31. Так, Верховний Суд у зазначеній постанові від 08.11.2023 дійшов таких висновків:
"…142. Як вже зазначалося вище, колегія суддів вважає, що у такому випадку початок перебігу позовної давності не може визначатися відповідно до висновків, зроблених у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 через відмінність обставин.
143. Верховний Суд погоджується з доводами Фонду, викладеними як у позові, так і у касаційній скарзі про те, що моментом, коли починається перебіг позовної давності щодо шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку, є момент припинення банку як юридичної особи. Адже саме з цього моменту кредиторам банку, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки). І саме з цього моменту у Фонду виникає право на позов від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку…
…6) тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку…
…163. Кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду у розмірі незадоволених вимог (погашених через відсутність майна), допоки банк не буде припинений як юридична особа.
164. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що до моменту завершення ліквідаційної процедури кредитор, вимоги якого визнані банком і який включений до певної черги кредиторів, має потенційну можливість отримати від банку задоволення своїх вимог. Наслідки від неправомірних дій пов`язаних із банком осіб для кредиторів банку настають лише тоді, якщо після завершеної процедури ліквідації вимоги кредиторів погашаються внаслідок недостатності майна банку. Саме з цього моменту кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір…
…211. Саме з дати припинення Банку як юридичної особи (09.07.2019) між Банком та кредиторами припинилися зобов`язальні відносини, кредитори банку втратили можливість задоволення своїх вимог за рахунок майна банку, а отже саме з цієї дати їм було завдано шкоди.
212. Відтак, норми чинного законодавства щодо позовної давності мають застосовуватися у редакції, що діяла на момент припинення банку, оскільки саме тоді кредиторам банку була завдана шкода і Фонд (як кредитор, що також діє в інтересах інших колишніх кредиторів) отримав право стягнути її в судовому порядку…".
32. Отже, у вказаній постанові Верховний Суд сформував висновок про те, що саме з моменту припинення банку як юридичної особи, кредиторам, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки), відтак у спорі, де Фонд звертається з позовом до пов`язаних з банком осіб від власного імені в інтересах кредиторів банку, позовну давність слід відраховувати саме з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку.
33. Однак, колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаного вище висновку, що міститься у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, з огляду на таке.
34. Так завданням ліквідаційної процедури є задоволення вимог кредиторів банку, включених до реєстру.
35. Частиною четвертою статті 110 ЦК України передбачено, що особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
36. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (ст.2 Закону "Про банки і банківську діяльність").
37. Виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених ст.39 цього Закону. Ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (ч.1 ст.2 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
38. Відповідно до частин 1, 2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов`язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів: 1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом; 2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку; 3) відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; 4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; 5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.
39. Згідно зі статтями 45, 48 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитори мають право заявити Фонду/уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Фонд/уповноважена особа Фонду складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
40. Відповідно до статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
41. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд/уповноважена особа Фонду сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.
42. Статті 26, 27 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюють, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду/коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників/відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників/рахунків вкладників.
43. Відповідно до ст.29 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд набуває прав кредитора банку на всю (загальну) суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
44. Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом/уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у відповідній черговості (ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
45. З огляду на наведене, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.
46. З наведеного слідує, що розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.
47. При цьому, згідно зі статтею 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду. Фонд також набуває прав кредитора на суму сплачених Фондом витрат, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також на суму цільової позики, наданої банку протягом дії тимчасової адміністрації.
48. За таких обставин, колегія суддів вважає, що негативні наслідки від неправомірних дій пов`язаних із банком осіб для кредиторів банку настають саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації.
49. При цьому, в силу приписів чинного законодавства, розмір шкоди, завданий кредиторам банку (зокрема і Фонду) визначається на підставі затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку, а відтак, Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди внаслідок неправомірних дій пов`язаних із банком осіб саме з моменту затвердження одного із зазначених вище документів.
50. Відтак, колегія суддів не погоджується із висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 стосовно того, що кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду у розмірі незадоволених вимог, допоки банк не буде припинений як юридична особа. І саме з моменту припинення банку як юридичної особи слід вважати, що кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір.
51. При цьому, колегія суддів частково погоджується із висновком Верховного Суду стосовно того, що: "тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку", оскільки на думку колегії суддів, після завершення ліквідаційної процедури та припинення банку можна визначити саме остаточний (залишковий) розмір шкоди завданий Фонду та колишнім кредиторам банку.
52. Стосовно висновків Верховного Суду про початок перебігу позовної давності у справах за позовами Фонду (як кредитора, що також діє в інтересах інших колишніх кредиторів), викладених у постанові від 08.11.2023 колегія суддів зазначає таке.
53. Відповідно до статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
54. Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.
55. Згідно із частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
56. Відповідно до частини першої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
57. Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
58. Як виснував Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, у контексті спірних правовідносин фактично перед судом постало питання, яка норма (редакція) статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" підлягають застосуванню, а саме на час виникнення спірних правовідносин чи на час звернення з даним позовом до суду.
59. Вказані статті за своєю правовою природою містять як норми матеріального, так і норми процесуального права (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20).
60. До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.
61. Порядок дій позивача, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.
62. Відповідно до правовідносин, у яких бере участь Фонд (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду), мають застосовуватись редакції статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.
63. У свою чергу, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону "Про банки та банківську діяльність" у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на день звернення з відповідним позовом.
64. Так, норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі.
65. Приписами статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997).
66. Відтак при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення пов`язаними з банком особами дій, що спричинили банку збитки.
67. Так за приписами частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 30.06.2021) право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків).
Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).
68. Разом з цим, відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.
Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку.
У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.
Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
69. Відтак з наведеної норми вбачається, що Фонд або уповноважена особа має право на звернення до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. При цьому кошти, стягнуті з таких осіб, включаються до ліквідаційної маси банку.
70. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 було вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
71. Велика Палата вказала, що перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.
72. Наведена правова позиція неодноразово була наведена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, а відтак наразі є чіткою і усталеною судовою практикою і від цих висновків Верховний Суд не відступав.
73. Так у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 25.12.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення № 268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", а 16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції ФГВФО затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк"; розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів був виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів 25.12.2014 та акта формування ліквідаційної маси 16.02.2015, таким чином, станом на 16.02.2015 ФГВФО було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів банку.
74. З огляду на наведене господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що перебіг позовної давності для заявлення Фондом вимог до відповідача про відшкодування шкоди розпочався саме 17.02.2015 та відповідно закінчився 17.02.2018.
75. При цьому колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо того, що положення частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції на день звернення Фонду з даним позовом (згідно з яких Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність)) не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, адже зміни до вказаного закону були прийняті лише 30.06.2021, тобто через 3 роки після спливу позовної давності щодо стягнення майнових збитків з відповідача у цій справі.
76. З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
77. Крім того, у відповідності до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
78. Згідно з висновками Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
79. Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
80. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998).
81. Таким чином, враховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає, що позовна давність у даних правовідносинах сплила 17.02.2018, тобто правовідносини у справі виникли і закінчилися до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021, а отже, така норма не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
82. Разом з цим, колегія суддів вважає, що у випадку, коли процедура ліквідації банку розпочалась до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тобто до 30.06.2021), і при цьому з моменту затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку визначений законодавством трирічний строк позовної давності, станом на дату набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (30.06.2021) не закінчився, то у такому випадку позовну давність слід обраховувати з урахуванням приписів частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
83. Що стосується висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, в частині можливості надання правового висновку щодо застосування норми права (п.3 ч.2 ст.287 ГПК України) у разі "помилкового" не зазначення в ухвалі про відкриття касаційного провадження такої підстави касаційного оскарження (касаційне провадження відкрито тільки на підставі п.1 ч.2 ст.287 ГПК України), колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
84. Так, у наведеній постанові Верховного Суду у справі № 916/1489/22 зазначено:
"294. Скаржник також стверджував про відсутність висновку Верховного Суду у випадку, якщо Верховний Суд вважатиме, що висновки стосовно позовної давності, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, не підлягають застосуванню до спірних відносин.
295. Верховний Суд частково погодився з цим доводом і сформував новий висновок щодо застосування ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у сукупності зі статтями 256 - 261 ЦК (перебіг позовної давності у деліктних правовідносинах у справах про стягнення Фондом, який діє від власного імені в інтересах кредиторів, збитків (шкоди), завданих кредиторам банку, у разі звернення таким позовом до пов`язаних з банком осіб після припинення банку як юридичної особи).
296. Тобто, підстава касаційного оскарження, зазначена у п.3 ч.2 ст.287 ГПК, також знайшла своє підтвердження.
297. Те, що скаржник на стор.3 касаційної скарги послався лише на випадок, передбачений п.1 ч.2 ст.287 ГПК як на підставу касаційного оскарження і не вказав (цифрою) саме п.3 ч.2 ст.287 ГПК, втім, в тексті касаційної скарги прямо зазначив про відсутність правового висновку Верховного Суду з питань позовної давності у цій категорії спорів (стор.16), не свідчить про відсутність підстави касаційного оскарження, передбаченої п.3 ч.2 ст.287 ГПК. Інше тлумачення призвело би до зайвого формалізму.
298. В ухвалі про відкриття касаційного оскарження п.3 ч.2 ст.287 ГПК (відсутність висновку Верховного Суду) помилково не був зазначений як підстава відкриття касаційного провадження. Втім, відповідачі у відзивах на касаційну скаргу надали свої заперечення на відповідний довід касаційної скарги (відсутність висновку), стверджуючи, що до спірних відносин має застосовуватися висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18".
85. Так, в силу приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
86. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
87. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 5 частини другої статті 290 ГПК України).
88. В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (абзац перший частини четвертої статті 294 ГПК України).
89. Разом з цим, частина перша статті 243 ГПК України, надає суду можливість з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
90. Так, Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України).
91. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).
92. Колегія суддів зазначає, що враховуючи наведені приписи чинного процесуального законодавства можна дійти висновку, що:
- скаржник самостійно визначає підстави касаційного оскарження;
- суд касаційної перевіряє правильність застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій, але лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;
- суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційної скарги лише у разі виявлення окремих порушень норм процесуального права або необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги;
- врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду до подання касаційної скарги, допускається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У такому разі суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження;
- врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду до подання касаційної скарги, також допускається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У такому разі суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.
93. Так, колегія суддів вважає, що якщо касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, то Верховний Суд має:
- перевірити, чи стосується висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, подібних правовідносин. Якщо такий висновок стосується неподібних правовідносин, то у такому випадку суд постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження;
- якщо висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується подібних правовідносин, то у такому разі Верховний Суд перевіряє, чи не було відступу від цього висновку (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України). У разі, якщо такого відступу не було Верховний Суд переглядає таке судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку);
- суд має враховувати висновок у постанові Верховного Суду, на яке відсутнє посилання в касаційній скарзі, лише якщо у такій постанові міститься відступ від висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження.
94. Так, у справі № 916/1489/22 скаржник у касаційній скарзі посилався на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, при цьому ухвалою Верховного Суду від 12.07.2023 касаційне провадження було відкрите виключно на цій підставі. Жодних виправлень в порядку статті 243 ГПК України Верховним Судом в ухвалу про відкриття провадження не вносилось.
95. Однак, у своїй постанові від 08.11.2023 Верховний Суд зазначив, що: "Скаржник також стверджував про відсутність висновку Верховного Суду у випадку, якщо Верховний Суд вважатиме, що висновки стосовно позовної давності, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, не підлягають застосуванню до спірних відносин", що на думку колегії суддів у наведеній справі стало підставою для формування правового висновку про застосування приписів чинного законодавства щодо позовної давності у спірних правовідносинах.
96. Однак колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
97. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
98. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
99. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник у касаційній скарзі має вказати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду та навести аргументоване обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної ним норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.
100. Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
101. Так, колегія суддів вважає, що принцип "jura novit curia" надає право Верховному Суду не бути пов`язаними з юридичними аргументами скаржника, надати власну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, але лише відповідно до встановлених обставин та в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
102. Цей принцип не надає права Верховному Суду, після відкриття касаційного провадження, у позапроцесуальний спосіб самостійно визначати підстави касаційного оскарження судових рішень у справі.
103. Разом з цим, питання компетенції суду касаційної інстанції і необхідність дотримання судом процесуальних норм, які регулюють його діяльність, розглядалось Європейським судом з прав людини, зокрема у справах Сокуренко і Стригун проти України, № 29458/04 і 29465/04, § § 26-29, 20 липня 2006 року.
104. Колегія суддів акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", а отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
105. З огляду на викладене, ураховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22.
106. Відповідно до положень частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
107. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
108. Оскільки до складу колегії, що приймала постанову від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, входили судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, то, керуючись приписами частини першої статті 302 ГПК України, справу № 916/3724/21 необхідно передати на розгляд цієї палати.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
1. Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду задовольнити.
2. Справу № 916/3724/21 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 передати на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді С. В. Бакуліна
О. М. Баранець
