ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3724/21
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М., Вронська Г.О., Губенко Н.М., Кібенко О.Р., Кондратова І.Д., Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників:
позивача - Іващенко В.О., Мостепанюк В.І.
відповідача - Маршук Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 (головуючий - Ярош А.І., судді Колоколов С.І., Разюк Г.П.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 (суддя - Петров В.С.)
у справі № 916/3724/21
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до ОСОБА_1
про стягнення 95 997 097,30 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч статутним положенням, Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписів Національного банку України Заступник Голови Правління AT "Фінростбанк" - ОСОБА_1 здійснила протиправні операції шляхом укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківських вкладів та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачем шкоди Банку та його кредиторам в розмірі 95 997 097,30 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у задоволенні позову відмовлено.
4. Ухвалюючи вказані судові рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн, зазначивши, що відповідачем від імені АТ "Фінростбанк" укладались договори із надмірним ризиком (застава майнових прав за договорами банківського вкладу та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак Заступник Голови Правління Банку на зазначені факти не звернула належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення АТ "Фінростбанк" економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ "Приватконсалтінг", ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" та ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті", без будь-якого забезпечення.
5. Водночас в ході розгляду справи ОСОБА_1 було заявлено клопотання про застосування позовної давності.
6. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб проти задоволення клопотання відповідача заперечував, посилаючись на те, що позовну давність не пропущено з огляду на положення частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
7. Так, за висновками судів першої і апеляційної інстанцій, враховуючи правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, перебіг позовної давності для заявлення Фондом вимоги до відповідача про відшкодування шкоди розпочався саме з 17.02.2015 (з наступного дня від дати затвердження виконавчою дирекцією ФГВФО Акта про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк" від 16.02.2015), відповідно закінчився 17.02.2018, тобто правовідносини виникли і закінчилися до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021 на яку посилався позивач, відтак місцевий і апеляційний господарські суди дійшли висновку про хибність тверджень позивача про те, що строк позовної давності спливає 08.07.2022.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
8. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
9. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо пропуску позивачем позовної давності, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (стосовно того, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків), а також у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 та від 02.04.2019 у справі № 902/326/16 (щодо застосування позовної давності), від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21 (щодо визнання причин пропуску позовної давності поважними та застосування позовної давності), від 20.04.2018 у справі № 910/8982/17 та від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16 (щодо визнання причин пропуску позовної давності поважними), від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21 (щодо застосування частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції чинній станом на дату подачі позову).
10. Скаржник доводить, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, яка в подальшому була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 при перегляді за нововиявленими обставинами.
11. Також зазначає, що суди невірно застосували частини третю, четверту Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" № 1588-ІХ від 30.06.2021, стосовно забезпеченого права Фонду подавати позови про відшкодування шкоди (збитків) для задоволення вимог кредиторів банку, процедура ліквідації якого розпочата до набрання винності цим законом.
Позиція інших учасників справи
12. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.
13. Відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження, а також додаткові письмові пояснення у яких не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими.
14. Позивач подав заперечення на клопотання про закриття касаційного провадження, а також письмові пояснення в яких останній підтримує касаційну скаргу та просить її задовольнити.
15. Відповідач подав клопотання про передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22.
16. Позивач подав письмові пояснення щодо підстав передачі справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у яких надав заперечення щодо відступу від правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22.
17. Відповідач подав заперечення проти письмових пояснень позивача щодо підстав передачі справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у яких виклав свої аргументи щодо необхідності відступу від правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22.
18. Позивач подав письмові пояснення щодо необхідності, в силу приписів статі 300 ГПК України, врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21 та від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20.
19. Відповідач подав додаткові письмові пояснення щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах.
Розгляд справи у Верховному Суді
20. Верховний Суд ухвалою від 12.06.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 у справі № 916/3724/21.
21. Верховний Суд, ухвалою від 08.02.2024, справу № 916/3724/21 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 у справі № 916/3724/21 передав на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, що міститься у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, щодо застосування до спірних відносин норми щодо спеціальної позовної давності, передбаченої частиною сьомою статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також висновку щодо можливості надання правового висновку (за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України) у справі, у випадку обґрунтування касаційної скарги та відкриття касаційного провадження на підставі касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
22. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (надалі - Корпоративна палата), ухвалою від 21.02.2024 прийняв справу № 916/37224/21 до розгляду судовою палатою та призначив її до розгляду в судовому засіданні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
23. Згідно постанови Правління Національного банку України від 12.06.2014 № 350/БТ "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних" було віднесено АТ "Фінростбанк" до категорії проблемних строком до 180 днів, при цьому з метою відновлення фінансового стану АТ Фінростбанк з дня прийняття цієї постанови і до кінця вказаного строку у 180 днів НБУ були встановлені відповідні обмеження в діяльності АТ "Фінростбанк".
24. Постановою Правління Національного банку України від 26.06.2014 № 385/БТ було внесено зміни до вказаної Постанови Правління Національного банку України "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних" від 12.06.2014 № 350/БТ в частині обмежень діяльності АТ "Фінростбанк".
25. Постановою Правління Національного банку України від 15.07.2014 № 409 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних" АТ "Фінростбанк" віднесено до категорії неплатоспроможних.
26. На підставі вказаної постанови Правління Національного банку України від 15.07.2014 № 409 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 прийнято рішення № 55 "Про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацією ПАТ "Фінростбанк"", відповідно до якого розпочато з 16.07.2014 процедуру виведення ПАТ "Фінростбанк" з ринку та здійснення тимчасової адміністрації на три місяці з 16.07.2014 по 16.10.2014.
27. В подальшому відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.10.2014 № 660 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Фінростбанк"" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.10.2014 № 113 Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фінростбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.
28. 25.12.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення № 268/14 Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" на суму 673 428 698,62 грн.
29. 16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції ФГВФО затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк" відповідно до якого ринкова(оціночна) вартість активів банку становила 121 535 282,50 грн.
30. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.10.2015 № 187, від 16.10.2017 та від 08.10.2018 № 2719 продовжувався строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Фінростбанк" до 16.10.2019 включно.
31. В ході здійснення ліквідаційної процедури Банку виконавчою дирекцією Фонду на виконання частини третьої статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" прийнято рішення від 25.12.2014 № 268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк"", відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 13.06.2019 № 1506) загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 становить 684 963 332,88 грн, в свою чергу незадоволеними залишились вимоги кредиторів у зв`язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681 648 539,59 грн.
32. Як вбачається з протоколу виконавчої дирекції ФГВФО від 16.02.2015 № 042/15, виконавчою дирекцією Фонду було погоджено проміжний ліквідаційний баланс, скоригований станом на 01.02.2015 ПАТ "Фінростбанк", а також затверджено результати інвентаризації активів та зобов`язань ПАТ "Фінростбанк" та затверджено акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк".
33. Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13.06.2019 № 1506 "Про завершення ліквідаційної процедури АТ "Фінростбанк"". За результатами проведення процедури ліквідації Банку Фондом встановлено, що обсяг незадоволених вимог кредиторів АТ "Фінростбанк" за недостатністю його майна становить 681 648 539,59 грн. Зокрема, відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого Виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 № 1506, у зв`язку з затвердженням ліквідаційного балансу АТ "Фінростбанк" незадоволені вимоги Фонду гарантування як кредитора третьої черги становлять 530 358 924,23 грн.
34. 09.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення АТ "Фінростбанк" як юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також відповідним повідомленням, розміщеним на офіційному сайті ФГВФО.
35. Отже, ліквідація банку є завершеною, а банк АТ "Фінростбанк" є ліквідованим.
36. За твердженнями позивача, під час здійснення ліквідаційної процедури АТ "Фінростбанк" Фондом гарантування виявлено, що внаслідок здійснення відповідачем - ОСОБА_1 завідомо збиткових операцій, які прямо суперечили інтересам АТ "Фінростбанк" та його кредиторам, Банку було завдано збитків на суму 95 997 097,30 грн.
37. Суди встановили, що з 16.11.2008 до 05.05.2014 ОСОБА_1 займала посаду заступника Голови правління ПАТ "Фінростбанк" (наказ № 140-К про призначення ОСОБА_1 заступником голови правління ТОВ "Фінростбанк", наказ № 226-К про припинення трудового договору з ОСОБА_1 ).
38. Відповідно до п.12.3 Статуту ПАТ "Фінростбанк" Правління Банку складається з Голови Правління, заступників Голови та членів Правління, які призначаються Спостережною Радою Банку. Мінімальна кількість членів Правління має становити три особи.
39. Відповідно до п.12.2 Статуту ПАТ "Фінростбанк", затвердженого загальними зборами акціонерів згідно протоколу № 2 від 03.07.2013, Правління Банку виконує такі функції, зокрема: розглядає і приймає рішення з усіх питань поточної діяльності Банку: організації кредитування і залучення коштів, здійснення розрахунків, забезпечення грошового обігу, касового обслуговування, зберігання грошей і цінностей, обліку звітності, внутрішньобанківського контролю, роботи в цінними паперами, забезпечення інтересів акціонерів та клієнтів, а також з інших питань організації банківського обслуговування; вирішує інші питання діяльності Банку, крім тих, що належать до компетенції Загальних Зборів акціонерів і Спостережної Ради Банку.
40. Відповідно до Положення про правління ПАТ "Фінростбанк", затвердженого Спостережною Радою АТ "Фінростбанк" згідно протоколу засідання № 6 від 20.01.2011, Правління Банку є виконавчим органом Банку, здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності Банку, забезпечуючи таким чином ефективну, прибуткову роботу Банку і зростання його вартості.
41. Отже, ОСОБА_1 як Заступник Голови Правління Банку є пов`язаною особою із АТ "Фінростбанк" з 16.11.2008.
42. ОСОБА_1 , будучи заступником Голови правління Банку та водночас виконуючою обов`язки Голови Правління АТ "Фінростбанк", приймала недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняла на їх виконання дії та допустила бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів Банку та його кредиторів, завдала останнім шкоду (збитки).
43. Як зазначає Фонд, банком було здійснено збиткові операції внаслідок підписання відповідачем наступних договорів:
1) договору застави майнових прав № 3-10/12/055 від 28.08.2012 за договором про надання міжбанківського депозиту №DG від 22.01.2014, в забезпечення вимог за кредитним договором № К-ІО/12/037 від 28.08.2012, укладеного між ТОВ "Приватконсалтінг" та АТ "Авант-Банк";
2) договору застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013 за договором міжбанківського вкладу (депозиту) № 271213.03-МБД від 27.12.2013, в забезпечення вимог за кредитним договором № 888/1-13 від 27.12.2013, укладеного між ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" та АТ АБ "Порто-Франко";
3) договору застави майнових прав № 1461/14-ЮР від 17.01.2014 за договором міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014, в забезпечення вимог за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014, укладеного між ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" та АТ АБ "Порто-Франко".
44. Так суди дійшли висновку щодо неправомірної поведінки ОСОБА_1 , яка полягає у проведенні АТ "Фінростбанк" ризикових та збиткових операцій - укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківського вкладу, та вини відповідача.
45. З матеріалів справи вбачається, що:
1) 28.08.2012 АТ "Фінростбанк" розмістило депозит у АТ "Авант-Банк" у сумі 30 000 000,00 грн згідно договору від 28.08.2012.
Того ж дня 28.08.2012 АТ "Авант-Банк" надало кредит ТОВ "Приватконсалтінг" в розмірі 30 000 000,00 грн на підставі кредитного договору № К-Ю/12/037 від 28.08.2012.
28.08.2012 АТ "Авант-Банк" та АТ "Фінростбанк" (в особі ОСОБА_1 ) уклали договір застави майнових прав № 3-Ю/12/055 від 28.08.2012. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту від 28.01.2012. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ "Авант-Банк" за кредитним договором № К-Ю/12/037 від 28.08.2012 укладеним з ТОВ "Приватконсалтінг". Зазначений договір було підписано в.о. Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
В подальшому 22 січня 2014 р. АТ "Фінростбанк" розмістило депозит у АТ "Авант-Банк? у сумі 47000000 грн згідно договору № MM27996DG від 22.01.2014 р. Зазначений договір було підписано в.о. Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
22 01.2014 АТ "Авант-Банк" збільшило кредитний ліміт ТОВ "Приватконсалтінг" до розміру 47 000 000 грн, за кредитним договором № К- Ю/12/037 від 28.08.2012.
Того ж дня 22.01.2014 АТ "Авант-Банк" та АТ "Фінростбанк" уклали додатковий договір № 1 до договору застави майнових прав № 3-10/12/055 від 28.08.2012. Внаслідок змін, предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту № MM27996DG від 22.01.2014. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ "Авант-Банк" за кредитним договором № К-Ю/12/037 від 28.08.2012, укладеним з ТОВ "Приватконсалтінг" на суму 47 000 000 грн. Зазначений договір було підписано в.о. Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
10.09.2014 (під час процедури тимчасової адміністрації АТ "Фінростбанк") АТ "Авант-Банк" направило АТ "Фінростбанк" повідомлення про договірне списання коштів в розмірі 47 000 000,00 грн в односторонньому порядку, передбачене договором застави майнових прав № 3-Ю/12/055 від 28.08.2012 (з урахуванням змін, передбачених додатковим договором № 1 від 22.01.2014), з метою погашення заборгованості ТОВ "Приватконсалтінг".
2) 27.12.2013 АТ "Фінростбанк" розмістило депозит у АТ АБ "Порто-Франко" в сумі 35 000 000,00 грн згідно договору № 271213.03-МБД від 27.12.2013.
27.12.2013 АТ АБ "Порто-Франко" надало кредит ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" в розмірі 35 000 000 грн, на підставі кредитного договору № 888/1-13 від 27.12.2013.
27.12.2013 АТ АБ "Порто-Франко" та АТ "Фінростбанк" уклали договір застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту № 271213.03-МБД від 27.12.2013. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ АБ "Порто-Франко" за кредитним договором № 888/1-13 від 27.12.2013, укладеним з ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології". Зазначений договір було підписано Заступником Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
17.07.2014 (під час процедури тимчасової адміністрації АТ "Фінростбанк") АТ АБ "Порто-Франко" направило ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" Вимогу № 04/1858, про дострокову сплату кредиту та процентів за кредитним договором № 888/1-13 від 27.12.2013.
В подальшому АТ АБ "Порто-Франко" в односторонньому порядку списало депозитний вклад в розмірі 35 000 000 грн, на підставі договору застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013, з метою погашення заборгованості ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології".
3) 17.01.2014 АТ "Фінростбанк" розмістило депозит у АТ АБ "Порто-Франко" в сумі 12 000 000 грн згідно договору № 170114.01-МБД від 17.01.2014.
17.01.2014 АТ АБ "Порто-Франко" надало кредит ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" в розмірі 12 000 000 грн, на підставі кредитного договору № 33/1-14 від 17.01.2014.
17.01.2014 АТ АБ "Порто-Франко" та АТ "Фінростбанк" уклали договір застави майнових прав № 1461/14-ЮР від 17.01.2014. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту № 170114.01-МБД від 17.01.2014. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ АБ "Порто-Франко" за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014, укладеним з ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті". Зазначений договір було підписано Заступником Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
17.07.2014 (під час процедури тимчасової адміністрації АТ "Фінростбанк"), АТ АБ "Порто-Франко" направило АТ "Фінростбанк" повідомлення № 04/1862, про звернення стягнення на грошові кошти за договором депозиту № 170114.01-МБД від 17.01.2014, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014.
46. Здійснення вказаних операцій підтверджується наявними в матеріалах справи виписками.
47. Враховуючи вищевикладені обставини, суди встановили, що укладання угод про забезпечення міжбанківськими депозитами трьох кредитних договорів на суму 94 мільйони гривень без забезпечення вказують, що дії відповідача із забезпечення виконання позичальниками - ТОВ "Приватконсалтінг", ТОВ "Бізнес та інформаційні технології", ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" своїх кредитних обов`язків перед іншими банками депозитними коштами АТ "Фінростбанк" не мали під собою відповідного економічного підґрунтя, суперечили вимогам законодавства про управління ліквідністю банку, порушують його обов`язки як керівника банку, і саме такими діями відповідача була спричинена шкода банку. Адже така порука не була нічим забезпечена, тому Банк жодної вигоди не отримав при укладанні вказаних договорів застави.
48. Суди встановили, що відповідач зі свого боку жодним чином не спростував вказані твердження позивача, відповідач не надав жодних належних доказів, які б свідчили про економічну обґрунтованість вчинених ним операцій.
49. Крім того, відповідач не надав жодних пояснень, зокрема, про доцільність такого забезпечення депозитними коштами АТ "Фінростбанк" за виконання позичальниками - ТОВ "Приватконсалтінг", ТОВ "Бізнес та інформаційні технології", ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" своїх кредитних обов`язків перед іншими банками.
50. Поряд з цим відповідач не надав доказів того, що під час укладання вказаних договорів застави було проведено фінансовий моніторинг вказаних позичальників.
51. Матеріали справи містять копії довідки від 06.06.2014, складеної за результатами перевірки Управління Національного банку України в Одеській області станом на 22.05.2014 за період діяльності ПАТ "Фінростбанк" з 01.02.2014 до 22.05.2014; довідки від 28.05.2014, складеної за результатами перевірки Національним банком України з питань дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванню тероризму ПАТ "Фінростбанк" за період діяльності з 01.01.2012 до 12.05.2014; акта від 06.12.2013 № 28-217/26433 БТ, складеного за результатами перевірки Національним банком України з питань дотримання вимог валютного законодавства ПАТ "Фінростбанк" за період діяльності з 01.11.2013 до 03.12.2013.
52. Як вбачається з матеріалів справи, станом на 22.05.2014 АТ "Фінростбанк" не виконало вимог 13 вкладників - фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів на загальну суму 16,2 млн. грн, строк виконання яких настав більше ніж п`ять робочих днів тому. Зазначене зафіксоване в довідці про позапланову перевірку Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" з питань виконання зобов`язань перед вкладниками та кредиторами банку та з окремих питань якості активів від 06.06.2014.
53. Керівництво і власники AT "Фінростбанк" не вживали необхідних заходів щодо приведення діяльності цього банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.
54. Зважаючи на вищевикладені численні порушення в діяльності AT "Фінростбанк" та у зв`язку з погіршенням фінансового стану банку, державний регулятор на підставі статей 73, 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та глави 12 розділу II Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346, прийняв постанову від 12.06.2014 № 350/БТ "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних", оскільки його діяльність не відповідає вимогам нормативно-правових актів НБУ.
55. Крім того, постановою Правління Національного банку України № 350/БТ від 12.06.2014 було зобов`язано керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності АТ "Фінростбанк" до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення.
56. АТ "Фінростбанк" 19.06.2014 надіслало Програму фінансового оздоровлення та заходи щодо приведення діяльності банку до вимог банківського законодавства, які були надіслані на доопрацювання, в зв`язку з наявністю зауважень, зокрема відсутністю заходів з термінового погашення заборгованості перед клієнтами, будь-яких підтверджень щодо збільшення акціонерами статутного капіталу та в подальшому 25.06.2014 надіслало План фінансового оздоровлення, в якому немає письмових підтверджень акціонерів стосовно збільшення статутного капіталу на 50,0 млн. грн, інформації про напрями використання коштів, які надійдуть на рахунки субординованого боргу, та внесків за незареєстрованим статутним капіталом, а також конкретних розрахунків щодо виконання зобов`язань перед фізичними особами зі щомісячною розбивкою.
57. Таким чином, у зв`язку із невжиттям посадовими особами АТ "Фінростбанк" належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутністю розробленого Банком прийнятного та дієвого плану фінансового оздоровлення, Національним банком була прийнята постанову від 15.07.2014 № 409/БТ.
58. При цьому, як вбачається із матеріалів справи, в ході ліквідаційної процедури АТ "Фінростбанк" згідно протоколу електронного аукціону UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019 та договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63, укладеного з фізичною особою - ОСОБА_2 , АТ "Фінростбанк" реалізовано дані активи (право вимоги за договором) за ціною: ТОВ "Приватконсалтінг" 3 841,04 грн, ТОВ "Бізнес та Інформаційні Технології" - 2 800,79 грн, ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" - 959,49 грн.
59. Матеріалами справи підтверджується шкода, заподіяна окремими діями відповідача, тому є обґрунтованим здійснений позивачем розрахунок шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн, що складається з сум депозитних коштів (94 000 000 грн = 47 000 000 грн + 35 000 000,00 грн + 12 000 000 грн) і процентів за договорами міжбанківського вкладу (2 004 698,62 грн = 1 512 369,86 грн +373 972,61 грн + 118 356,15 грн), списаних з АТ "Фінростбанк" за договорами застави, із вирахуванням вартості отриманих від продажу на аукціоні прав вимоги за трьома активами 7 601,32 грн (3 841,04 грн + 2 800,79 грн + 959,49 грн). При цьому, сторонами наразі не заперечується факт заподіяння відповідачем шкоди саме на вищезазначену суму.
60. Так, на виконання частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", 06.10.2021 Фонд гарантування звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної АТ "Фінростбанк" та його кредиторам.
61. Проте, зазначена вимога не була задоволена відповідачем, що й стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн.
Позиція Верховного Суду
62. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Корпоративна палата вважає, що касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
63. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
64. Постанова суду апеляційної інстанції і рішення суду першої інстанцій у справі, яка переглядається оскаржуються в частині висновків щодо наявності підстав для застосування позовної давності у спірних правовідносинах.
65. Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
- 25.12.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення № 268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" на суму 673 428 698,62 грн;
- 16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції ФГВФО затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк" відповідно до якого ринкова(оціночна) вартість активів банку становила 121 535 282,50 грн;
- розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів був виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів 25.12.2014 та акту формування ліквідаційної маси 16.02.2015;
- таким чином, станом на 16.02.2015 ФГВФО було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів банку на 551 893 416,12 грн;
- суди дійшли висновку, що строк позовної давності щодо стягнення майнової шкоди з відповідача у даній справі розпочався з 17.02.2015, після прийняття рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 16.02.2015, яким затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк", тобто з моменту коли Фонд довідався про наявність завдання шкоди;
- з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, до спірних правовідносин підлягають застосуванню наслідки спливу позовної давності; перебіг позовної давності для заявлення Фондом вимог до відповідачів розпочався 17.02.2015 та закінчився 17.02.2018;
- відхиляються посилання позивача на положення частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на день звернення з позовом, згідно з якими Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність), оскільки зміни до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які посилається позивач, були прийняті лише 30.06.2021, тобто через 3 роки після спливу позовної давності щодо стягнення майнових збитків з відповідача у цій справі.
66. В ході здійснення касаційного провадження у цій справі Судом було встановлено, що на розгляді Верховного Суду перебувала справа № 916/1489/22 (правовідносини у якій є аналогічними до правовідносин, що виникли у справі, яка розглядається), постанова Верховного Суду у наведеній справі була прийнята 08.11.2023.
67. Так, згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
68. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
69. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
70. Тож призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
71. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
72. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
73. З огляду на те, що постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 ухвалено після подання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб касаційної скарги у цій справі, для Суду обов`язковим є врахування висновків у наведеній постанові під час касаційного перегляду цієї справи, що і стало підставою для передачі розглядуваної справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
74. Так, Верховний Суд постановою від 08.11.2023 касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнив частково. Скасував рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі № 916/1489/22 та ухвалив нове рішення, яким позов Фонду задовольнив.
75. У наведеній вище постанові від 08.11.2023 Верховний Суд надав висновки, зокрема, з таких питань:
- чи підлягають застосуванню до спірних відносин правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, якщо така постанова була скасована внаслідок її перегляду за нововиявленими обставинами;
- чи підлягає застосуванню до спірних відносин норма щодо спеціальної позовної давності, передбачена ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якщо відповідна норма набула чинності лише 05.08.2021 (дата набрання чинності Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 №1588-IX (далі - Закон №1588-ІХ));
- з якого моменту починає перебіг позовна давність у випадку звернення Фонду з позовом не як ліквідатора Банку, а від власного імені в інтересах кредиторів Банку після його припинення як юридичної особи на підставі ч.6 ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК);
- чи порушується принцип правової визначеності у випадку притягнення пов`язаних з Банком осіб до відповідальності за шкоду, завдану кредиторам Банку, через тривалий період часу після вчинення протиправних дій та після припинення Банку як юридичної особи;
- чи наявні підстави для закриття касаційного провадження;
- чи є підставою касаційного оскарження підстава, зазначена у касаційній скарзі відповідно до вимог ч.2 ст.287 ГПК, але не вказана в ухвалі про відкриття касаційного провадження (чи повинен суд касаційної інстанції надавати відповідь на такий аргумент);
- чи може Верховний Суд, аргументуючи ухвалене рішення, посилатися на правові висновки, зроблені судом касаційної інстанції у постановах, на які не посилався скаржник у касаційній скарзі?".
76. Однак Корпоративна палата в повному обсязі не може погодитись із правовими висновками, викладеними у зазначеній вище постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, обґрунтування чому наведено нижче.
Щодо вини відповідача та оцінки розміру завданої шкоди (збитків) кредиторам банку від неправомірних дій пов`язаних із банком осіб.
77. Як свідчать матеріали справи спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, стосуються відшкодування шкоди (збитків) та є деліктними, тобто такими, що виникли між сторонами, які не перебувають між собою у договірних відносинах та заявлена до стягнення шкода (збитки) не пов`язана з порушенням відповідачами договірного зобов`язання.
78. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що в ході здійснення ліквідаційної процедури Банку, на виконання частини третьої статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 25.12.2014 № 268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 13.06.2019 № 1506) загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 становить 684 963 332,88 грн, в свою чергу незадоволеними залишились вимоги кредиторів у зв`язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681 648 539,59 грн.
79. Позивач посилається на положення частини другої статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно яких за результатами проведення ліквідації банку Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Звіт складається відповідно до нормативно-правових актів Фонду і має містити, зокрема, відомості про реалізацію майна банку та задоволення вимог кредиторів та/або вичерпання можливостей здійснення заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів.
80. Так, позивач вказує, що на виконання вимог Закону, виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 13.06.2019 № 1506 "Про завершення ліквідаційної процедури АТ "Фінростбанк". За результатами проведення процедури ліквідації Банку Фондом встановлено, що обсяг незадоволених вимог кредиторів АТ "Фінростбанк" за недостатністю його майна становить 681 648 539,59 грн. Зокрема, відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого Виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 № 1506, у зв`язку з затвердженням ліквідаційного балансу АТ "Фінростбанк" незадоволені вимоги Фонду гарантування як кредитора третьої черги становлять 530 358 924,23 грн.
81. Як зазначає позивач, на виконання вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", 09.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення АТ "Фінростбанк" як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим, що підтверджується відповідним повідомленням, розміщеним на офіційному сайті ФГВФО та витягом з ЄДР.
82. При цьому позивач звертає увагу на положення статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції на дату подачі позову), згідно яких банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
83. Разом із тим позивач наголошує, що в редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка діяла на дату вчинення збиткової операції, власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неплатоспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
84. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
85. Позивач зазначає, що відповідно до абзацу 13 частини першої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимоги до банку, незадоволені в результаті ліквідаційної процедури та продажу майна (активів) банку на дату складення ліквідаційного балансу, вважаються погашеними.
86. При цьому у відповідності до абзацу 15 частини першої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи.
87. Також позивач звертає увагу на положення частини шостої статті 52 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", де передбачено, що особи, зазначені у частині п`ятій цієї статті, у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність. У разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у частині п`ятій цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків).
88. Крім того, з урахуванням пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 13.05.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", який набрав чинності 23.05.2020, позивач зазначає, що на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб покладено обов`язок вжити заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування колишнім кредиторам банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди (збитків), виявлення осіб, які брали участь у таких операціях і виявлення розміру заподіяної шкоди (збитків).
89. Таким чином, на виконання приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фондом гарантування заявлено даний позов до ОСОБА_1, яка, будучи заступником Голови правління Банку та водночас виконуючою обов`язки Голови Правління АТ "Фінростбанк", приймала недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняла на їх виконання дії та допустила бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів Банку та його кредиторів, завдала останнім шкоду (збитки).
90. За твердженнями позивача, порушуючи вимоги чинного законодавства (зокрема, статей 44, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 92 Цивільного кодексу України), нормативно-правових актів Національного банку України, внутрішніх положень Банку, відповідач приймала необґрунтовані рішення та вчиняла дії (допускала бездіяльність), які суперечили інтересам Банку та його кредиторів, зокрема, щодо укладення договору застави майнових прав за договором банківського вкладу в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення.
91. Як зазначає позивач, внаслідок підписаних відповідачем договорів, Банком було здійснено збиткові операції, а саме: 1) договір застави майнових прав № 3-10/12/055 від 28.08.2012 за договором про надання міжбанківського депозиту №DG від 22.01.2014, в забезпечення вимог за кредитним договором № К-ІО/12/037 від 28.08.2012, укладеного між ТОВ "Приватконсалтінг" та АТ "Авант-Банк"; 2) договір застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013 за договором міжбанківського вкладу (депозиту) № 271213.03-МБД від 27.12.2013, в забезпечення вимог за кредитним договором № 888/1-13 від 27.12.2013, укладеного між ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" та АТ АБ "Порто-Франко"; 3) договір застави майнових прав № 1461/14-ЮР від 17.01.2014 за договором міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014, в забезпечення вимог за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014, укладеного між ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" та АТ АБ "Порто-Франко".
92. За доводами позивача, під час здійснення ліквідаційної процедури АТ "Фінростбанк" Фондом гарантування виявлено, що внаслідок здійснення відповідачем завідомо збиткових вищезазначених операцій, які прямо суперечили інтересам АТ "Фінростбанк" та його кредиторам, Банку завдано збитків на суму 95 997 097,30 грн.
93. Так позивач зазначає, що на виконання частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", 06.10.2021 Фонд гарантування звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної АТ "Фінростбанк" та його кредиторам. Проте зазначена вимога станом на день подання позову не була задоволена.
94. З огляду на вищевикладене, позивач зазначає, що оскільки протиправність дій та рішень в.о. Голови правління АТ "Фінростбанк" призвели до погіршення його фінансового становища та подальшої неплатоспроможності, внаслідок чого Фонд гарантування з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів кредиторів наділений процесуальною можливістю звернутися до суду з позовом до особи, рішенням, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку, про повне відшкодування заподіяної шкоди.
95. Позивач наголошує, що пов`язаними особами (особи, які мають істотну участь, керівники, тощо) АТ "Фінростбанк", якими, зокрема, (але не виключно) були прийняті рішення/вчинені дії, які спричинили шкоду Банку та його є ОСОБА_1 - Заступник Голови Правління Банку.
96. За доводами позивача, факт вчинення збиткової операції під час зайняття посади, підтверджується Наказом "Про вступ на посаду" від 26.11.2008 № 140-К; договором застави майнових прав № 3-Ю/12/055 від 28.08.2012 та додатковим договором № 1 від 22.01.2014; договором застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013; договором застави майнових прав № 1461/14-ЮР від 17.01.2014; заявою про звільнення від 22.04.2014 та Наказом про припинення трудового договору № 226-К від 05.05.2014.
97. Щодо обставин заподіяння шкоди АТ "Фінростбанк" діями в.о. Голови Правління та протиправної поведінки відповідача, позивач зазначає наступне.
98. Згідно висновків Правління Національного банку України, викладених в Постанові "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних" від 12.06.2014 № 350/БТ, AT "Фінростбанк" мав високий ризик ліквідності, що становило загрозу своєчасного та в повному обсязі виконання ним зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, і його діяльність не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України. Саме до таких висновків прийшов Національний банк України за результатами проведення інспекційної перевірки AT "Фінростбанк" з питань виконання зобов`язань перед вкладниками та кредиторами банку та з окремих питань якості активів, яка проводилась з 22.05.2014 по 06.06.2014, якою встановлені випадки невиконання в строк вимог клієнтів.
99. Так, позивач вказує, що перевіркою НБУ встановлено наступне: "Станом на 22.05.2014 AT "Фінростбанк" не викопало вимог 13 вкладників - фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів на загальну суму 16,2 млн. грн, строк виконання яких настав більше ніж п`ять робочих днів тому. Станом на 10.06.2014 на рахунках Банку обліковуються не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 17,4 млн. грн та юридичних осіб - 22,1 млн. грн. Керівництво і власники AT "Фінростбанк" не вживають необхідних заходів щодо приведення діяльності цього Банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України".
100. З огляду на викладене, позивач вважає, що висновками НБУ встановлено, що основні проблеми з ліквідністю AT "Фінростбанк" виникли у зв`язку з проведенням невиваженої політики з управління активів, їх низької (негативно класифікованої') якості, наявність концентрацій у кредитному портфелі, ризикові вкладення у активні операції (бланкове кредитування), що й поставило під загрозу невиконання зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами Банку.
101. Так, на думку позивача, зважаючи на вищевикладені численні порушення в діяльності AT "Фінростбанк" та у зв`язку з погіршенням фінансового стану Банку, державний регулятор на підставі статей 73, 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та глави 12 розділу II Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346, прийняв постанову від 12.06.2014 № 350/БТ "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних", оскільки його діяльність не відповідає вимогам нормативно-правових актів НБУ.
102. Позивач зазначає, що зі змісту постанови НБУ вбачається, що АТ "Фінростбанк" до НБУ надавало недостовірну звітність, що призвело до суттєвого викривлення показників фінансового стану Банку. Крім того, постановою Правління Національного банку України зобов`язано керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності АТ "Фінростбанк" до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення.
103. При цьому позивач вказує, що АТ "Фінростбанк" 19.06.2014 надіслало Програму фінансового оздоровлення та заходи щодо приведення діяльності банку до вимог банківського законодавства, які були надіслані на доопрацювання, в зв`язку з наявністю зауважень, зокрема відсутністю заходів з термінового погашення заборгованості перед клієнтами, будь-яких підтверджень щодо збільшення акціонерами статутного капіталу. АТ "Фінростбанк" 25.06.2014 надіслало План фінансового оздоровлення, в якому немає письмових підтверджень акціонерів стосовно збільшення статутного капіталу на 50,0 млн. грн, інформації про напрями використання коштів, які надійдуть на рахунки субординованого боргу, та внесків за незареєстрованим статутним капіталом, а також конкретних розрахунків щодо виконання зобов`язань перед фізичними особами зі щомісячною розбивкою. Так, позивач зазначає, що у поданих з планом документах, міститься запевнення акціонера банку - ОСОБА_3 про внесення ним у строк до 10.07.2014 коштів на умовах субординованого боргу в сумі 20,0 млн. грн. Проте, станом на 11.07.2014 зобов`язання ОСОБА_3 не виконані. Станом на 09.07.2014 на рахунках Банку обліковувались не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 58,9 млн. грн та юридичних осіб - 20,3 млн. грн.
104. З огляду на викладене, позивач вважає, що у зв`язку із невжиттям посадовими особами АТ "Фінростбанк" належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутністю розробленого Банком прийнятного та дієвого плану фінансового оздоровлення, Національним банком прийнято постанову від 15.07.2014 № 409/БТ "Про віднесення АТ "Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних".
105. Щодо дій та рішень відповідача стосовно проведення АТ "Фінростбанк" ризикових та збиткових операції - укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківського вкладу, позивач зазначає, що за результатами інвентаризації майна та активів АТ "Фінростбанк" виявлено сумнівні операції з застави майнових прав за договорами міжбанківських вкладів, виключною метою яких було здійснення виведення коштів з Банку.
106. При цьому позивач зазначає, що Фондом гарантування проведено аналіз фінансового стану ТОВ "Приватконсалтінг". Дослідження здійснювалась на підставі фінансової звітності (балансу та форми № 2) за 2011 рік, отриманого з спеціалізованого програмного комплексу "Комп`ютерна програма "Автоматизована система комп`ютерного аналізу "Айсберг", який був останнім розміщеним в цій програмі та містить дані станом на 31.12.2011, на дату укладання першого договору від 28.08.2012. За результатами проведеного аналізу фінансового стану встановлено високий рівень ризиків і низьку стійкість компанії в середньостроковій перспективі та те що, діяльність ТОВ "Приватконсалтінг" здійснюється фактично за рахунок залучених коштів.
107. Також позивач повідомляє, що проведено аналіз фінансового стану ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті". Дослідження здійснювалось на підставі фінансової звітності (балансів та форми № 2) за 2014 рік, отриманих з спеціалізованого програмного комплексу "Комп`ютерна програма "Автоматизована система комп`ютерного аналізу "Айсберг", якій був єдиним розміщеним в цій програмі та містить дані станом на 31.12.2013 та 31.12.2014. За результатами проведеного аналізу фінансового стану встановлено високий рівень ризиків і низьку стійкість компанії в середньостроковій перспективі. Розмір чистих активів ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" станом на 31.12.2013 та 31.12.2014 становить (- 8598,0) тис. грн та (- 11351,6) тис. грн відповідно.
108. Викладені обставини, на думку позивача, свідчать виключно про надмірний ризик (застава майнових прав за договорами банківського вкладу та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак Заступник Голови Правління Банку на зазначені факти не звернула належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення ПАТ "Фінростбанк" економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ "Приватконсалтінг", ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" та ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті", без будь-якого забезпечення, виключною метою яких було здійснення виведення коштів з Банку.
109. Також позивач звертає увагу суду, що в ході ліквідаційної процедури AT "Фінростбанк" реалізовано данні активи (право вимоги за договором) за ціною: ТОВ "Приватконсалтінг" - 3841,04 грн; ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" - 2800,79 грн; ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" - 959,49 грн, що підтверджується довідками, договором про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63 та протоколом електронного аукціону UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019, укладених між Банком та фізичною особою - Павлишиним Андрієм Івановичем. Аукціон відбувся на майданчику Prozorro.
110. Таким чином, на думку позивача, всупереч статутним положенням, Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписів Національного банку України Заступник Голови Правління AT "Фінростбанк" - ОСОБА_1 здійснила протиправні операції шляхом укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківських вкладів та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачем шкоди Банку в розмірі 95 997 097,30 грн.
111. Щодо причинного зв`язку між недобросовісними діями відповідача та шкодою, яку було завдано Банку, вкладникам та іншим кредиторам цього Банку, позивач зазначає, що, аналізуючи операції Банку з укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківського вкладу та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення. Необґрунтований ризик неповернення коштів зазначеними вище операціями підвищувався також внаслідок встановленого кредитними договорами терміну погашення основного боргу в кінці строку дії кредитних угод та відсутності співмірного із сумою застави забезпечення. Отже, на думку позивача, закономірним наслідком ризикової кредитної політики стало те, що 15.07.2014 AT "Фінростбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних.
112. Так, стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
113. Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
114. Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
115. Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
116. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
117. При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
118. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
119. Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21.
120. Отже, спростування вини є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.
121. Верховний Суд звертає увагу на специфіку відносин Банку з вкладниками та іншими кредиторами, які мають рахунки у банку.
122. Відповідно до частин першої-третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
123. Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Частина третя цієї статті передбачає, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
124. Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (статті 1 Закону "Про банки і банківську діяльність").
125. Банк є фінансовою установою, яка на підставі банківської ліцензії має право використовувати залучені кошти. Така діяльність підпадає під спеціальне регулювання, передбачене Законом "Про фінансові послуги та ринок фінансових послуг" (який діяв у 2011-2014 роках), Законом "Про банки і банківську діяльність", Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" яке встановлює цілу низку обмежень у діяльності Банку для запобігання надмірним ризикам, забезпечення стабільної роботи банку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банку.
126. Тобто особливістю банківської діяльності є те, що банк переважно працює на "чужих", тобто залучених фінансових активах, не набуваючи право власності на них. Відтак банк не може піддавати надмірному ризику залучені кошти, тобто кошти вкладників та інших кредиторів, на відміну від звичайної юридичної особи, суб`єкта підприємницької діяльності, яка має право без обмежень ризикувати власними коштами.
127. За змістом Закону "Про банки і банківську діяльність" (в редакції що діяла на момент вчинення протиправних дій), зокрема з урахуванням статей 36, 44 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
128. Частиною четвертою статті 110 ЦК України передбачено, що особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
129. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
130. Виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених ст.39 цього Закону. Ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (частина перша статті 2 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
131. Повноваження Фонду, регулювання відносин між Фондом, банками, НБУ, визначення повноважень та функцій Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків урегульовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"
132. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом (частина перша статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
133. Відповідно частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта про формування ліквідаційної маси) Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
134. Згідно з частиною п`ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, яка діяла під час проведення ліквідаційної процедури банку) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову. Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду
135. Приписами частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату звернення Фонду з позовом) у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до: пов`язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку; та/або пов`язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
136. У разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у частині п`ятій цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків). Вимоги Фонду про відшкодування шкоди (збитків) можуть забезпечуватися накладенням арешту на рухоме та нерухоме майно осіб, до яких вони заявлені, та/або шляхом застосування інших заходів забезпечення у порядку забезпечення позову (частина шоста статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
137. Частиною сьомою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату звернення Фонду з позовом) визначено, що право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків). Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).
138. Згідно абзаців 2-3 частини дев`ятої статті 52 названого Закону кошти, стягнуті та/або одержані Фондом з осіб, зазначених у частині п`ятій цієї статті, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку, зазначених у пунктах 1-8 частини першої цієї статті, які виникли у зв`язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків).
Припинення банку як юридичної особи не є підставою та не призводить до закінчення чи припинення процесів, позовів чи проваджень, що були ініційовані відповідно до цієї частини Фондом, та не є підставою для звільнення від відповідальності та/або припинення відповідальності осіб, проти яких такі процеси, позови чи провадження були ініційовані. Усі вимоги Фонду у зв`язку із такими процесами, позовами або провадженнями, у тому числі всі вимоги про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної кредиторам (колишнім кредиторам) банку, не припиняються з припиненням банку.
139. Слід зазначити, що недостатність майна банку - перевищення розміру зобов`язань банку відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів над оціночною вартістю ліквідаційної маси банку, за винятком майна банку, що є предметом застави та використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя (пункт 6-2 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі).
140. Крім того, питання відповідальності банку за своїми зобов`язаннями урегульовані статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
141. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на час запровадження ліквідаційної процедури Банку) власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
142. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на час звернення Фонду до суду з позовом у цій справі) пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
143. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на час запровадження ліквідаційної процедури Банку) для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку.
144. За змістом пункту 3 частини першої статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на час звернення Фонду до суду з позовом у цій справі) для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є керівники банку, керівник підрозділу внутрішнього аудиту, головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, керівники та члени комітетів ради банку та правління банку.
145. Слід зазначити, що протягом періоду здійснення ліквідаційної процедури у цій справі норми Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (зокрема вищенаведені) зазнавали певних змін. Однак незмінною є спрямованість процедури, яку вони регулюють - задоволення вимог кредиторів.
146. З огляду на викладене відповідно до заявлених позивачем предмету та підстав позову предметом доказування у цій справі та обставинами, що складають предмет дослідження судами, є:
1) належність відповідача до пов`язаних з Банком осіб, зокрема до керівників Банку станом на дати прийняття відповідних рішень; дати обрання / призначення та звільнення з посади відповідача; персональний склад органів управління Банку станом на дати прийняття відповідних рішень;
2) факти протиправної поведінки відповідача та пов`язані з цим обставини, а саме:
- факт ухвалення органами управління Банку рішень про вчинення сумнівного правочину, участь відповідача у прийнятті цих рішень, результати голосування кожного члена органу управління Банку (за, проти, утримався) щодо прийняття таких рішень, у зв`язку з чим та на підставі яких документів ухвалювалися рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо прийняття та погодження таких рішень, інші фактичні обставини ухвалення таких рішень;
- факт вчинення Банком сумнівного правочину / правочинів (укладення договору);
- факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);
- недотримання відповідачем законодавства про банківську діяльність, внутрішніх нормативних актів Банку, індивідуальних приписів НБУ при прийнятті рішень про вчинення спірних операцій, при вчиненні самих операцій; обставини, що підтверджують невиваженість та ризикованість проведеної відповідачем інвестиційної та кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, недобросовісність, нерозумність дій відповідача (всупереч інтересам Банку), порушення відповідачем фідуціарних обов`язків тощо;
3) збитки Банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, оціночна вартість активу, визначена у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку), розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами;
4) наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою (обставини того, що існуюча недостатність майна Банку є наслідком саме протиправних дій відповідача).
5) відсутність вини відповідачів у завданні шкоди, яку мають довести відповідачі.
147. Як зазначено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , будучи заступником Голови правління Банку та водночас виконуючою обов`язки Голови Правління АТ "Фінростбанк", приймала недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняла на їх виконання дії та допустила бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів Банку та його кредиторів, завдала останнім шкоду (збитки).
148. Суди встановили, що з 16.11.2008 до 05.05.2014 ОСОБА_1 займала посаду заступника Голови правління ПАТ "Фінростбанк" (наказ № 140-К про призначення ОСОБА_1 заступником голови правління ТОВ "Фінростбанк", наказ № 226-К про припинення трудового договору з ОСОБА_1 ).
149. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що банком було здійснено збиткові операції внаслідок підписання відповідачем наступних договорів:
1) договору застави майнових прав № 3-10/12/055 від 28.08.2012 за договором про надання міжбанківського депозиту №DG від 22.01.2014, в забезпечення вимог за кредитним договором № К-ІО/12/037 від 28.08.2012, укладеного між ТОВ "Приватконсалтінг" та АТ "Авант-Банк";
2) договору застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013 за договором міжбанківського вкладу (депозиту) № 271213.03-МБД від 27.12.2013, в забезпечення вимог за кредитним договором № 888/1-13 від 27.12.2013, укладеного між ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" та АТ АБ "Порто-Франко";
3) договору застави майнових прав № 1461/14-ЮР від 17.01.2014 за договором міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014, в забезпечення вимог за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014, укладеного між ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" та АТ АБ "Порто-Франко".
150. Суди першої і апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо неправомірної поведінки ОСОБА_1 , яка полягає у проведенні АТ "Фінростбанк" ризикових та збиткових операцій - укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківського вкладу, та вини відповідача.
151. Як встановлено судами попередніх інстанцій:
1) 28.08.2012 АТ "Фінростбанк" розмістило депозит у АТ "Авант-Банк" у сумі 30 000 000,00 грн згідно договору від 28.08.2012.
Того ж дня 28.08.2012 АТ "Авант-Банк" надало кредит ТОВ "Приватконсалтінг" в розмірі 30 000 000,00 грн на підставі кредитного договору № К-Ю/12/037 від 28.08.2012.
28.08.2012 АТ "Авант-Банк" та АТ "Фінростбанк" (в особі ОСОБА_1 ) уклали договір застави майнових прав № 3-Ю/12/055 від 28.08.2012. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту від 28.01.2012. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ "Авант-Банк" за кредитним договором № К-Ю/12/037 від 28.08.2012 укладеним з ТОВ "Приватконсалтінг". Зазначений договір було підписано в.о. Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
В подальшому 22 січня 2014 р. АТ "Фінростбанк" розмістило депозит у АТ "Авант-Банк? у сумі 47000000 грн згідно договору № MM27996DG від 22.01.2014 р. Зазначений договір було підписано в.о. Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
22 01.2014 АТ "Авант-Банк" збільшило кредитний ліміт ТОВ "Приватконсалтінг" до розміру 47 000 000 грн, за кредитним договором № К- Ю/12/037 від 28.08.2012.
Того ж дня 22.01.2014 АТ "Авант-Банк" та АТ "Фінростбанк" уклали додатковий договір № 1 до договору застави майнових прав № 3-10/12/055 від 28.08.2012. Внаслідок змін, предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту № MM27996DG від 22.01.2014. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ "Авант-Банк" за кредитним договором № К-Ю/12/037 від 28.08.2012, укладеним з ТОВ "Приватконсалтінг" на суму 47 000 000 грн. Зазначений договір було підписано в.о. Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
10.09.2014 (під час процедури тимчасової адміністрації АТ "Фінростбанк") АТ "Авант-Банк" направило АТ "Фінростбанк" повідомлення про договірне списання коштів в розмірі 47 000 000,00 грн в односторонньому порядку, передбачене договором застави майнових прав № 3-Ю/12/055 від 28.08.2012 (з урахуванням змін, передбачених додатковим договором № 1 від 22.01.2014), з метою погашення заборгованості ТОВ "Приватконсалтінг".
2) 27.12.2013 АТ "Фінростбанк" розмістило депозит у АТ АБ "Порто-Франко" в сумі 35 000 000,00 грн згідно договору № 271213.03-МБД від 27.12.2013.
27.12.2013 АТ АБ "Порто-Франко" надало кредит ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" в розмірі 35 000 000 грн, на підставі кредитного договору № 888/1-13 від 27.12.2013.
27.12.2013 АТ АБ "Порто-Франко" та АТ "Фінростбанк" уклали договір застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту № 271213.03-МБД від 27.12.2013. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ АБ "Порто-Франко" за кредитним договором № 888/1-13 від 27.12.2013, укладеним з ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології". Зазначений договір було підписано Заступником Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
17.07.2014 (під час процедури тимчасової адміністрації АТ "Фінростбанк") АТ АБ "Порто-Франко" направило ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" Вимогу № 04/1858, про дострокову сплату кредиту та процентів за кредитним договором № 888/1-13 від 27.12.2013.
В подальшому АТ АБ "Порто-Франко" в односторонньому порядку списало депозитний вклад в розмірі 35 000 000 грн, на підставі договору застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013, з метою погашення заборгованості ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології".
3) 17.01.2014 АТ "Фінростбанк" розмістило депозит у АТ АБ "Порто-Франко" в сумі 12 000 000 грн згідно договору № 170114.01-МБД від 17.01.2014.
17.01.2014 АТ АБ "Порто-Франко" надало кредит ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" в розмірі 12 000 000 грн, на підставі кредитного договору № 33/1-14 від 17.01.2014.
17.01.2014 АТ АБ "Порто-Франко" та АТ "Фінростбанк" уклали договір застави майнових прав № 1461/14-ЮР від 17.01.2014. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту № 170114.01-МБД від 17.01.2014. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ АБ "Порто-Франко" за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014, укладеним з ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті". Зазначений договір було підписано Заступником Голови Правління АТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1.
17.07.2014 (під час процедури тимчасової адміністрації АТ "Фінростбанк"), АТ АБ "Порто-Франко" направило АТ "Фінростбанк" повідомлення № 04/1862, про звернення стягнення на грошові кошти за договором депозиту № 170114.01-МБД від 17.01.2014, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014.
152. Враховуючи вищевикладені обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, що укладання угод про забезпечення міжбанківськими депозитами трьох кредитних договорів на суму 94 мільйони гривень без забезпечення вказують, що дії відповідача із забезпечення виконання позичальниками - ТОВ "Приватконсалтінг", ТОВ "Бізнес та інформаційні технології", ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" своїх кредитних обов`язків перед іншими банками депозитними коштами АТ "Фінростбанк" не мали під собою відповідного економічного підґрунтя, суперечили вимогам законодавства про управління ліквідністю банку, порушують його обов`язки як керівника банку, і саме такими діями відповідача була спричинена шкода банку. Адже така порука не була нічим забезпечена, тому Банк жодної вигоди не отримав при укладанні вказаних договорів застави.
153. При цьому, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач жодним чином не спростував доводи позивача та не надав жодних належних доказів, які б свідчили про економічну обґрунтованість вчинених ним операцій. Крім того, відповідач не надав жодних пояснень, зокрема, про доцільність такого забезпечення депозитними коштами АТ "Фінростбанк" за виконання позичальниками - ТОВ "Приватконсалтінг", ТОВ "Бізнес та інформаційні технології", ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" своїх кредитних обов`язків перед іншими банками. Поряд з цим суди встановили, що відповідач не надав доказів того, що під час укладання вказаних договорів застави було проведено фінансовий моніторинг вказаних позичальників.
154. Верховний Суд вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не надав жодного доказу щодо вчинення ним дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.
155. При цьому суди встановили, що матеріали справи містять копії довідки від 06.06.2014, складеної за результатами перевірки Управління Національного банку України в Одеській області станом на 22.05.2014 за період діяльності ПАТ "Фінростбанк" з 01.02.2014 до 22.05.2014; довідки від 28.05.2014, складеної за результатами перевірки Національним банком України з питань дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванню тероризму ПАТ "Фінростбанк" за період діяльності з 01.01.2012 до 12.05.2014; акта від 06.12.2013 № 28-217/26433 БТ, складеного за результатами перевірки Національним банком України з питань дотримання вимог валютного законодавства ПАТ "Фінростбанк" за період діяльності з 01.11.2013 до 03.12.2013.
156. При цьому, суди відхилили доводи відповідача про те, що згідно довідки від 06.06.2014 за результатами перевірки не виявлено жодних порушень з боку керівників ПАТ "Фінростбанк" щодо спірних договорів застави майнових прав, оскільки вони не спростовують доводи позивача про недотримання керівництвом Банку, до якого відноситься й відповідач, норм законодавства про банки і банківську діяльність, нормативно-правових актів НБУ, статутних документів і положень Банку під час укладення вказаних договорів.
157. До того ж суди виснували, що матеріали вказаних перевірок не звільняють відповідача від обов`язку довести суду саме вжиття ним всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівника Банку.
158. Колегія суддів Корпоративної палати погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1, будучи Заступником Голови Правління АТ "Фінростбанк", всупереч статутним положенням, Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписів Національного банку України здійснила протиправні операції шляхом укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківських вкладів та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачем шкоди банку.
159. Разом з цим суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 22.05.2014 АТ "Фінростбанк" не виконало вимог 13 вкладників - фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів на загальну суму 16,2 млн. грн, строк виконання яких настав більше ніж п`ять робочих днів тому. Зазначене зафіксоване в довідці про позапланову перевірку Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" з питань виконання зобов`язань перед вкладниками та кредиторами банку та з окремих питань якості активів від 06.06.2014 року. Керівництво і власники AT "Фінростбанк" не вживали необхідних заходів щодо приведення діяльності цього банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.
160. Зважаючи на вищевикладені численні порушення в діяльності AT "Фінростбанк" та у зв`язку з погіршенням фінансового стану банку, державний регулятор на підставі статей 73, 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та глави 12 розділу II Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346, прийняв постанову від 12.06.2014 № 350/БТ "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних", оскільки його діяльність не відповідає вимогам нормативно-правових актів НБУ. Крім того, постановою Правління Національного банку України № 350/БТ від 12.06.2014 було зобов`язано керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності АТ "Фінростбанк" до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення.
161. АТ "Фінростбанк" 19.06.2014 надіслало Програму фінансового оздоровлення та заходи щодо приведення діяльності банку до вимог банківського законодавства, які були надіслані на доопрацювання, в зв`язку з наявністю зауважень, зокрема відсутністю заходів з термінового погашення заборгованості перед клієнтами, будь-яких підтверджень щодо збільшення акціонерами статутного капіталу та в подальшому 25.06.2014 надіслало План фінансового оздоровлення, в якому немає письмових підтверджень акціонерів стосовно збільшення статутного капіталу на 50,0 млн. грн, інформації про напрями використання коштів, які надійдуть на рахунки субординованого боргу, та внесків за незареєстрованим статутним капіталом, а також конкретних розрахунків щодо виконання зобов`язань перед фізичними особами зі щомісячною розбивкою.
162. Таким чином, у зв`язку із невжиттям посадовими особами АТ "Фінростбанк" належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутністю розробленого Банком прийнятного та дієвого плану фінансового оздоровлення, Національним банком була прийнята постанова від 15.07.2014 № 409/БТ.
163. При цьому, суди встановили, що в ході ліквідаційної процедури АТ "Фінростбанк" згідно протоколу електронного аукціону UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019 та договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63, укладеного з фізичною особою - ОСОБА_2 , АТ "Фінростбанк" реалізовано дані активи (право вимоги за договором) за ціною: ТОВ "Приватконсалтінг" 3 841,04 грн, ТОВ "Бізнес Та Інформаційні Технології" - 2 809 грн., ТОВ "Компанія з управління активами "Прайвєд Еквіті" - 959,49 грн.
164. Суди попередніх інстанцій зазначили, що матеріалами справи підтверджується шкода, заподіяна окремими діями відповідача, тому є обґрунтованим здійснений позивачем розрахунок шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн, що складається з сум депозитних коштів (94 000 000 грн = 47 000 000 грн + 35 000 000,00 грн + 12 000 000 грн) і процентів за договорами міжбанківського вкладу (2 004 698,62 грн = 1 512 369,86 грн + 373 972,61 грн + 118 356,15 грн), списаних з АТ "Фінростбанк" за договорами застави, із вирахуванням вартості отриманих від продажу на аукціоні прав вимоги за трьома активами 7 601,32 грн (3 841,04 грн + 2 800,79 грн + 959,49 грн).
165. З огляду на наведене, Корпоративна палата погоджується з висновком судів першої і апеляційної інстанцій про законність та обґрунтованість заявлених вимог позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн.
Щодо визначення моменту настання негативних наслідків для кредиторів банку.
166. Верховний Суд неодноразово зазначав, що завданням ліквідаційної процедури є задоволення вимог кредиторів банку, включених до реєстру.
167. Так, у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21 вказано таке:
"34. Суд касаційної інстанції зазначає, що одним з головних завдань Фонду під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації є задоволення вимог кредиторів (частина п`ята статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Нормативне урегулювання задоволення вимог кредиторів, які не були задоволені під час ліквідації банку, знайшло своє відображення у Положенні про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються затвердженого рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017 №3711. Зокрема, пунктом 11 Глави VIII вказаного Положення визначено, що у разі, коли після затвердження ліквідаційного балансу банку Фонд одержав кошти в результаті вжиття заходів з відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку особами, визначеними у частині п`ятій статті 52 Закону, - такі кошти спрямовуються Фондом кредиторам банку - особам, акцептовані вимоги яких до банку були віднесені до першої - восьмої черги та в результаті ліквідаційної процедури залишилися незадоволеними та вважаються погашеними, у межах розміру шкоди, заподіяної їм внаслідок визнання погашеними їхніх акцептованих вимог, в порядку та черговості задоволення вимог, встановлених Законом і цим Положенням, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків).
35. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом (частина перша статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
36. Отже, у разі недостатності майна банку норма частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділяє Фонд правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та / або банку. Норма статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містила заборони для Фонду звернутися до суду з позовом після ліквідації Банку, а навпаки, враховуючи спеціальний статус Фонду, визначала, що ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право (абзац 2 частини першої статті 52) та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи (абзац 4 частини п`ятої статті 52). До того ж, таку прогалину у нормі було усунено законодавцем шляхом ухвалення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 №1588-IX. Указаним законом було доповнено статтю 52, зокрема, частиною 7, абзацом 2 якої передбачено, що Фонд має право звертатися з такими позовами протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність)".
168. Відповідно до частин першої, другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов`язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів: 1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом; 2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку; 3) відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; 4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; 5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.
169. Згідно зі статтями 45, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитори мають право заявити Фонду/уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Фонд/уповноважена особа Фонду складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
170. Відповідно до статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд/уповноважена особа Фонду сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.
171. Статті 26, 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюють, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду/коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників/відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників/рахунків вкладників.
172. Відповідно до статті 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд набуває прав кредитора банку на всю (загальну) суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
173. Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017 № 3711 (далі - Положення) розроблено з метою реалізації вимог статей 29, 45, 46, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
174. Це Положення регулює процедури, що виникають в процесі виконання дій щодо визначення суми заборгованості кожному кредитору, віднесення вимог кредиторів до певної черги, відхилення вимог кредиторів у разі непідтвердження їх фактичними даними, складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також порядок задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується.
175. Згідно з Положенням, кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов`язань;
176. Згідно з пунктом 1, 4 та 5 Розділу ІІ Положення кредиторські вимоги заявляються кредиторами банку, що ліквідується, виключно в письмовій формі шляхом:
направлення письмової заяви до Фонду або через відділення поштового зв`язку за адресою, вказаною в оголошенні про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду;
подання письмової заяви безпосередньо за місцезнаходженням банку/відокремленого підрозділу банку (відділення, філії, представництва).
177. Кредиторські вимоги можуть заявлятись кредиторами банку як з визначенням обсягу (суми) кредиторських вимог, так і без визначення такого обсягу (суми).
178. Акцептування обсягу кредиторських вимог здійснюється Фондом за поданням відповідального структурного підрозділу Фонду або уповноваженої особи Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) відповідно до вимог законодавства України та в порядку, визначеному у розділі ІІІ цього Положення.
179. Відповідно до розділу ІІІ Положення визначення суми вимог кожного кредитора відбувається у такому порядку:
1) відповідальний структурний підрозділ Фонду або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів на підставі поданих кредиторами заяв, первинних документів, що є в розпорядженні банку, та відповідно до даних балансу банку, до якого включає:
вимоги кредиторів у національній валюті в розмірі, який існував станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку;
вимоги кредиторів, заявлені в іноземній валюті, перераховані у національну валюту в сумі, визначеній за офіційним курсом, встановленим Національним банком України станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку;
2) якщо в наданій письмовій заяві кредитором не визначено обсяг (суму) кредиторських вимог до банку, такий обсяг (сума) визначається відповідальним структурним підрозділом Фонду або уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) на підставі первинних документів та залишків на рахунках такого кредитора станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку. При цьому для визначення вимог такого кредитора не враховуються його вимоги у межах гарантованої Фондом суми відшкодування коштів за вкладами, які підлягають відшкодуванню Фондом;
3) з метою підтвердження обсягу (суми) кредиторських вимог кредитором також можуть надаватись копії правочинів (у тому числі договорів) або копії первинних документів (підписані сторонами акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові документи тощо), які є підставою підтвердження кредиторських вимог такого кредитора фактичними даними;
4) у разі якщо заявлені кредитором кредиторські вимоги не підтверджені фактичними даними, що є в розпорядженні банку, банк може додатково запросити у заявника кредиторських вимог копії первинних документів, що можуть бути підставою підтвердження кредиторських вимог такого кредитора. Згідно з підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІІ Положення, реєстр акцептованих вимог кредиторів складається відповідальним структурним підрозділом Фонду або уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) протягом 90 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку відповідно до частини другої статті 45 Закону.
180. За змістом підпункту 2 пункту 2 розділу ІІІ Положення визначено, що віднесення вимог кредиторів до певної черги здійснюється відповідальним структурним підрозділом Фонду або уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) відповідно до черговості, встановленої частиною першою статті 52 Закону, а саме:
- до першої черги відносяться зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян. До таких зобов`язань відносяться, зокрема, грошові зобов`язання в сумі, визначеній у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 986 "Про затвердження Порядку капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників";
- до другої черги відносяться грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
- до третьої черги відносяться вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених статтею 29 Закону.
При цьому загальна сума, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку (включаючи пункти 3-5 частини другої статті 27 Закону) розраховується станом на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку, або на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у тому числі сума наданої Фондом приймаючому або перехідному банку фінансової підтримки;
- до четвертої черги відносяться вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;
- до п`ятої черги відносяться вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;
- до шостої черги відносяться вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано;
- до сьомої черги відносяться вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними з банком особами, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними з банком особами;
- до восьмої черги відносяться будь-які інші вимоги кредиторів банку, крім вимог за субординованим боргом;
- до дев`ятої черги відносяться вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку;
- до десятої черги відносяться вимоги за субординованим боргом;
- до одинадцятої черги відносяться вимоги за інструментами з умовами списання/конверсії.
181. Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом/уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у відповідній черговості (стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
182. Пункт 11 розділу VIII Положення передбачає, що якщо Фонд одержав кошти в результаті вжиття заходів з відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку особами, визначеними у частині п`ятій статті 52 Закону, - такі кошти спрямовуються Фондом кредиторам банку - особам, акцептовані вимоги яких до банку були віднесені до першої - восьмої черги та в результаті ліквідаційної процедури залишилися незадоволеними та вважаються погашеними, у межах розміру шкоди, заподіяної їм внаслідок визнання погашеними їхніх акцептованих вимог, в порядку та черговості задоволення вимог, встановлених Законом і цим Положенням, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків) (абз.1); якщо одержані інші кошти, які до затвердження ліквідаційного балансу банку підлягали б включенню до ліквідаційної маси,- такі кошти спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку - осіб, акцептовані вимоги яких до банку в результаті ліквідаційної процедури залишилися незадоволеними та вважаються погашеними,- у межах розміру шкоди, заподіяної їм внаслідок визнання погашеними їхніх акцептованих вимог, у черговості та порядку, визначених Законом і цим Положенням (абз.3).
183. З огляду на наведене слідує, що якщо банку заподіяно шкоди (збитків) шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди (збитків), завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди (збитків). Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди (збитків).
184. З наведеного слідує, що розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.
185. При цьому, згідно зі статтею 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та розділу ІІІ Положення (в редакції, що діяла під час здійснення процедури ліквідації банку) Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду. Фонд також набуває прав кредитора на суму сплачених Фондом витрат, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також на суму цільової позики, наданої банку протягом дії тимчасової адміністрації.
186. За таких обставин, Корпоративна палата вважає, що негативні наслідки від неправомірних дій пов`язаних із банком осіб як для банку, так і для його кредиторів (вкладників) настають саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації. Оскільки саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації у банку припиняється будь-яка діяльність пов`язана зі здійсненням розрахункових операцій, повернення депозитів вкладників тощо.
187. Відповідно, в силу наведених вище приписів Закону Фонд та вкладники банку набувають статусу кредитора банку на день початку процедури виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку.
188. При цьому, в силу приписів чинного законодавства, розмір шкоди (збитків), завданий кредиторам банку (зокрема і Фонду) визначається на підставі затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку, а відтак, Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди (збитків) внаслідок неправомірних дій пов`язаних із банком осіб саме з моменту затвердження останнього з двох зазначених вище документів.
189. Слід зазначити, що відповідальність пов`язаних з неплатоспроможним банком осіб за заподіяння шкоди (збитків) його кредиторам та самому банку має дуалістичний характер: з однієї сторони відповідальність пов`язаних осіб банку визначається як відповідальність перед самим банком, а з іншої сторони - як відповідальність перед вкладниками та іншими кредиторами банку, оскільки відповідно до специфіки банківської діяльності банк оперує не тільки власними коштами, а і значним обсягом коштів, залучених від своїх клієнтів. Тому заподіяна пов`язаними особами банку шкода (збитки) розглядаються не тільки як шкода (збитки) банку, а і як шкода (збитки), завдана кредиторам цього банку.
190. Корпоративна палата вважає, що шкода (збитки) завдана банку внаслідок неправомірних дій пов`язаних з банком осіб, внаслідок яких у банку виникла недостатність активів / майна для задоволення вимог кредиторів (вкладників) та шкода (збитки) завдана кредиторам банку внаслідок неправомірних дій пов`язаних із банком осіб нерозривно пов`язана між собою та не може бути окремими "видами" шкоди (збитків), позаяк розмежування такої на два окремі "види" суперечитиме закріпленому в чинному законодавстві головному завданню Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке він виконує під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації - задоволення вимог кредиторів.
191. Відтак, Корпоративна палата вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 стосовно того, що кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду (збитки), допоки банк не буде припинений як юридична особа. І саме з моменту припинення банку як юридичної особи слід вважати, що кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір.
192. При цьому, Корпоративна палата частково погоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у наведеній постанові стосовно того, що: "тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку", однак, вважає за необхідне його уточнити, оскільки на думку колегії суддів Корпоративної палати, після завершення ліквідаційної процедури та припинення банку можна визначити саме остаточний (залишковий) розмір шкоди (збитків), завданий Фонду та колишнім кредиторам банку.
Щодо визначення початку перебігу позовної давності у справах за позовами Фонду (як кредитора, що також діє в інтересах інших колишніх кредиторів) та застосування частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
193. В силу приписів статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
194. Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.
195. Згідно із частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
196. Відповідно до частини першої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
197. Слід зауважити, що поширення на ті чи інші відносини спеціальної, а не загальної позовної давності має бути у кожному конкретному випадку обумовлене законом.
198. Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
199. Як виснував Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, у контексті спірних правовідносин фактично перед судом постало питання, яка норма (редакція) статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" підлягають застосуванню, а саме на час виникнення спірних правовідносин чи на час звернення з даним позовом до суду.
200. Так, вказані статті за своєю правовою природою містять як норми матеріального, так і норми процесуального права (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20).
201. До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.
202. Порядок дій позивача, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.
203. Відповідно до правовідносин, у яких бере участь Фонд (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду), мають застосовуватись редакції статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.
204. У свою чергу, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону "Про банки та банківську діяльність" у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на день звернення з відповідним позовом.
205. Так, норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі.
206. Приписами статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997).
207. Відтак при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення пов`язаними з банком особами дій, що спричинили банку збитки.
208. Так, за приписами частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 30.06.2021, на яку посилається Фонд у цій справі та яка набула чинності 05.08.2021) право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків).
Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).
209. У прикінцевих та перехідних положеннях Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказано, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону (п.2). Положення цього Закону щодо виявлення рішень, дій, бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам (колишнім кредиторам), осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій або бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної банку та/або його кредиторам шкоди (збитків) застосовуються до неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", процедура ліквідації якого була розпочата до набрання чинності цим Законом (п.3).
210. Разом з цим, відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.
Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку.
У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.
Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
211. З наведеної норми вбачається, що Фонд або уповноважена особа має право на звернення до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди (збитків), та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку. При цьому кошти, стягнуті з таких осіб, включаються до ліквідаційної маси банку.
212. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (на висновки з якої послались суди попередніх інстанцій) було вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
213. Велика Палата вказала, що перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.
Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18, від 08.02.2022 у справі №910/15260/18
214. Корпоративна палата зауважує, що зазначена правова позиція неодноразово була наведена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, а відтак наразі є чіткою і усталеною судовою практикою і від цих висновків Верховний Суд не відступав.
215. Звідси Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (стосовно того, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків).
216. Так у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 25.12.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення № 268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", а 16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції ФГВФО затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк"; розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів був виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів 25.12.2014 та акта формування ліквідаційної маси 16.02.2015, таким чином, станом на 16.02.2015 ФГВФО було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів банку.
217. З огляду на наведене господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що перебіг позовної давності для заявлення Фондом вимог до відповідача про відшкодування шкоди розпочався саме 17.02.2015 та відповідно закінчився 17.02.2018.
218. Корпоративна палата вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо того, що положення частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції на день звернення Фонду з даним позовом (згідно з яких Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність)) не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, адже зміни до вказаного закону були прийняті 30.06.2021 (вказана норма набула чинності лише 05.08.2021), тобто через 3 роки після спливу позовної давності щодо стягнення майнових збитків з відповідача у цій справі (за законодавством, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин).
219. Окрім цього слід зазначити, що запис про державну реєстрацію припинення АТ "Фінростбанк" як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено 09.07.2019, тобто також до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (05.08.2021).
220. З цього приводу Корпоративна палата зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
221. Крім того, у відповідності до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
222. Згідно з висновками Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
223. Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
224. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998).
225. Таким чином, враховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Корпоративна палата вважає, що позовна давність у спірних правовідносинах сплила 17.02.2018, тобто правовідносини у справі виникли і закінчилися до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021 (дата набрання чинності 05.08.2021), а отже, така норма не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
226. Окрім цього, Корпоративна палата зауважує, що виходячи із конкретних обставин справи, яка розглядається, станом на момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення АТ "Фінростбанк" як юридичної особи (09.07.2019), передбаченої частиною сьомою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спеціальної позовної давності не існувало, позаяк вказана стаття набрала чинності тільки 05.08.2021.
227. Корпоративна палата також зазначає, що положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими внесені зміни до ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" стосовно права Фонду звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації (абз.3 ч.1 ст.52 Закону) та права Фонду звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди (збитків) протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність) (ч.7 ст.52 Закону) відносини, які відносяться до предмету цивільно-правового регулювання та виникли до набрання чинності ч.7 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не регулюють, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи, а також крім випадків, передбачених Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому розповсюдження регулювання положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яке передбачене Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону, відносин, які відносяться до предмету цивільно-правового регулювання та які виникли і закінчилися до набрання чинності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" можливе лише в тому випадку, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.
228. При цьому Корпоративна палата враховує, що Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
229. Разом з цим, Корпоративна палата вважає, що у справах в яких процедура ліквідації банку розпочалась до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тобто до 05.08.2021) і станом на момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи вказана норма Закону набрала чинності (тобто запис було внесено після 05.08.2021), у такому випадку позовну давність слід обраховувати з урахуванням приписів частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
230. Слід зазначити, що інакше тлумачення приписів законодавства щодо застосування спеціальної позовної давності у спірних правовідносинах, може свідчити про процесуальне переслідування правопорушника, що в свою чергу суперечитиме вимогам чинного законодавства та практиці Європейського Суду з прав людини.
231. Відтак, Корпоративна палата вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 стосовно застосування частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у спірних правовідносинах.
232. З огляду на наведене, Корпоративна палата не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій, правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 20.04.2018 у справі № 910/8982/17, від 16.06.2018 у справі № 910/4749/16, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21 (про неврахування судами яких стверджує скаржник у касаційній скарзі), позаяк такі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам викладеним у наведених постановах, а зумовлені різними фактичними обставинами кожної із наведених справ.
233. Також, колегія суддів Корпоративної палати відхиляє доводи Фонду щодо необхідності врахування в силу приписів статті 300 ГПК України правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21 та від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20, позаяк правовідносини у наведених справах не є подібними по відношенню до справи, яка розглядається.
234. Так, у постанові від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду вирішував питання чи входить у предмет доказування у справах щодо стягнення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з пов`язаних з Банком осіб шкоди, завданої рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю останніх з`ясування обставин недостатності майна банку та правомірності/неправомірності дій Фонду/уповноваженої особи Фонду щодо розпорядження активами Банку, як передумови для задоволення відповідного позову. Верховний Суд у наведеній постанові не надавав правових висновків щодо застосування положень Цивільного кодексу України щодо застосування загальної позовної давності та приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема частини сьомої статті 52 цього Закону, щодо застосування спеціальної позовної давності. При цьому, на відміну від справи, яка розглядається, станом на час звернення Фонду з відповідним позовом до суду процедура ліквідації Банка не була завершена, запис про припинення Банка як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносився. Тобто у наведеній справі мають місце відмінні фактичні обставини, що виключає подібність правовідносин у порівнянні зі справою, яка розглядається.
235. Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20 висновки Суду щодо застосування позовної давності стосувались вирішення питання з якого моменту починається перебіг позовної давності у спорах про стягнення шкоди, заподіяної банку його колишніми керівниками, розмір якої визначений як збитки за конкретними кредитними договорами (різниця між сумою заборгованості за договором та ціною продажу Фондом прав вимоги за таким договором в процесі ліквідації). При цьому, на відміну від справи, яка розглядається, станом на час звернення Фонду з відповідним позовом до суду процедура ліквідації Банка не була завершена, запис про припинення Банка як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносився. Наведене свідчить про відмінність фактичних обставин у наведеній справі в порівнянні зі справою, яка розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у цих справах.
236. Так, Корпоративна палата зазначає, що безвідносно до аналізу неподібності зазначених вище справ, встановлення обставин того, що станом на час звернення Фонду з відповідними позовами до суду у справах № 910/4149/21 та № 910/12955/20, процедура ліквідації Банка не була завершена, а запис про припинення Банка як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносився, додатково свідчить про нерелевантність посилань Фонду на вказані постанови Верховного Суду.
237. Корпоративна палата також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що, незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) в одній зі справ, означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (схожі за змістом висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (пункт 43)), від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 (пункт 71), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 73), від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (пункт 143)).
Щодо можливості надання Верховним Судом правового висновку щодо застосування норми права у разі не зазначення в ухвалі про відкриття касаційного провадження такої підстави касаційного оскарження.
238. Що стосується можливості надання правового висновку щодо застосування норми права (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) у разі не зазначення в ухвалі про відкриття касаційного провадження такої підстави касаційного оскарження (касаційне провадження відкрито тільки на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України), Корпоративна палата вважає за необхідне зазначити таке.
239. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
240. Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
241. Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
242. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
243. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: "при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".
244. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії").
245. При цьому, Корпоративна палата зауважує, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.08.2010 у справі "Пелевін проти України").
246. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
247. В силу приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
248. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
249. Так, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
250. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 5 частини другої статті 290 ГПК України).
251. В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (абзац перший частини четвертої статті 294 ГПК України).
252. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 290 - 295, 298 ГПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц та постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17.
253. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 298 ГПК України).
254. За приписами частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
255. При цьому, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ГПК України (частини перша, друга статті 118 ГПК України).
256. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 119 ГПК України).
257. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята статті 161 ГПК України).
258. Отже, учасник справи може подати додаткові письмові пояснення, в тому числі і у суді касаційної інстанції, лише з дозволу суду.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22.
259. Частиною десятою статті 301 ГПК України передбачено, що учасники справи дають свої пояснення щодо касаційної скарги та відзиву на неї в порядку, встановленому головуючим.
260. У частині одинадцятій статті 301 ГПК України встановлено, що у своїх поясненнях сторони та учасники справи можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного перегляду судового рішення.
261. Відтак, у письмових та усних поясненнях сторона не може наводити нові доводи, аргументи, які виходять за межі підстав, за якими було відкрито касаційне провадження. Ці норми ГПК спрямовані на запобігання зловживання процесуальними правами учасниками процесу, дотримання строків розгляду справи.
Аналогічний висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21.
262. Разом з цим, частина перша статті 243 ГПК України, надає суду можливість з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
263. Так, Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України).
264. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).
265. Враховуючи наведені приписи чинного процесуального законодавства можна дійти висновку, що:
- скаржник самостійно визначає підстави касаційного оскарження;
- інші учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, з урахуванням підстав касаційного оскарження, у відзивах на касаційну скаргу;
- право на вчинення процесуальних дій (як то подання касаційної скарги, доповнень до касаційної скарги, відзиву) втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку;
- суд касаційної інстанції може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи (в межах підстав, за якими було відкрито касаційне провадження);
- суд касаційної перевіряє правильність застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій, але лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;
- суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційної скарги лише у разі виявлення окремих порушень норм процесуального права або необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги;
- врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду до подання касаційної скарги, допускається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У такому разі суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження;
- врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду до подання касаційної скарги, також допускається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У такому разі суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.
266. Так, Корпоративна палата вважає, що якщо касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, то Верховний Суд має:
- перевірити, чи стосується висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, подібних правовідносин. Якщо такий висновок стосується неподібних правовідносин, то у такому випадку суд постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження;
- якщо висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується подібних правовідносин, то у такому разі Верховний Суд перевіряє, чи не було відступу від цього висновку (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України). У разі, якщо такого відступу не було Верховний Суд переглядає таке судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку);
- суд має враховувати висновок у постанові Верховного Суду, на яке відсутнє посилання в касаційній скарзі, лише якщо у такій постанові міститься відступ від висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження.
267. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
268. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
269. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
270. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник у касаційній скарзі має вказати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду та навести аргументоване обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної ним норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.
271. Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
272. В силу приписів частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
273. Так, Корпоративна палата вважає, що принцип "jura novit curia" надає право Верховному Суду не бути пов`язаними з юридичними аргументами скаржника, надати власну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, але лише відповідно до встановлених обставин та в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
274. Цей принцип не надає права Верховному Суду, після відкриття касаційного провадження, у позапроцесуальний спосіб (без вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених приписами ГПК України) визначати підстави касаційного оскарження судових рішень у справі на стадії її розгляду.
275. В контексті наведеного Корпоративна палата також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09.06.2022 провадження № 11-84сап21 у якій зазначено, що: "… Помилки, допущені судом при прийнятті та виготовленні судового рішення, не можуть виправдовувати вчинення судом дій з їх виправлення у спосіб, не передбачений процесуальним законодавством. У протилежному випадку правосуддя втрачає ознаки легітимності як процесуальна діяльність. Такі методи роботи суддів не викликатимуть суспільної довіри та матимуть наслідком ігнорування цінностей правосуддя. Вони не можуть виправдовуватися необхідністю забезпечення єдності судової практики чи верховенства права, оскільки за своєю суттю становлять ігнорування процесуального права, дотримання якого очікується суспільством як складової частини верховенства права.
У рішеннях ЄСПЛ наголошується на тому, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення від 26 жовтня 1984 року у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium) та від 28 жовтня 1998 року у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain))…".
276. Разом з цим, питання компетенції суду касаційної інстанції і необхідність дотримання судом процесуальних норм, які регулюють його діяльність, розглядалось Європейським судом з прав людини, зокрема у справах Сокуренко і Стригун проти України, № 29458/04 і 29465/04, § § 26-29, 20 липня 2006 року.
277. Корпоративна палата акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", а отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
278. Наведене, в свою чергу, не може свідчити про обмеження скаржника у праві на доступ до правосуддя та надмірний формалізм щодо змісту і вимог касаційної скарги.
279. З огляду на наведене, Корпоративна палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 щодо можливості надання правового висновку щодо застосування норми права на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України у разі не зазначення в ухвалі про відкриття касаційного провадження такої підстави касаційного оскарження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
280. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи
281. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
282. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
283. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень. Оскаржувані судові рішення прийнято за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів наведених у касаційній скарзі, Суд не вбачає.
284. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова- без змін.
Розподіл судових витрат
285. Враховуючи те, що скаржник в силу приписів пункту 24 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, касаційний суд за правилами статті 129 ГПК України не здійснює розподіл судових витрат за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 у справі № 916/3724/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді С. В. Бакуліна
О. М. Баранець
Г. О Вронська
Н. М. Губенко
О. Р. Кібенко
І. Д. Кондратова
О. О. Мамалуй
В. І. Студенець
