ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 645/668/20 Номер провадження 22-ц/814/190/24Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О.Ю. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Триголова В.М.,
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,
секретар: Кириченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Лариса Євгеніївна, про визнання договору недійсним , витребування майна
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 , в якому просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 08.11.2019 р. двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим номером №3795, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л.Є.; визнати за позивачем право власності на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
29 травня 2020 року позивачем подано до суду заяву про зміну підстав позову, в якій позивач ОСОБА_3 просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 08.11.2019 р. двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . , за реєстровим номером №3795, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л.Є.; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_6 27.04.2001 року уклала шлюб з ОСОБА_4 , який було розірвано за рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2013 року по справі № 645/10256/13. Перебуваючи у шлюбі з відповідачем 04 грудня 2001 року подружжям було набуто право власності на 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою, АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною Іриною Миколаївною за реєстровим №5312. Інша 1/3 частина квартири була придбана матір`ю ОСОБА_4 ОСОБА_2 10 грудня 2001 року квартира була зареєстрована у КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером П-8-1282. Після розірвання шлюбу питання щодо користуванням спільною квартирою було погоджено з усіма співвласниками. На початку листопада 2019 року відповідачі запропонував позивачці продати спільну квартиру, про що повідомив їй при зустрічі і наголосив, що їй буде необхідно з`явитися до нотаріуса для підписання документів, про час та місце він мав повідомити заздалегідь. Але зі спливом деякого часу, відповідач зник, на телефонні дзвінки не відповідав, зустрічей уникав, двері квартири, не відчиняв, замки змінив. Позивачка звернулася до КП «БТІ» і через центр надання адміністративних послуг - Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, їй повідомили, надавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що квартира, яка була придбана у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 , за договором купівлі - продажу від 8 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Ларисою Євгеніївною за реєстровим номером 3795, належить ОСОБА_5 . Враховуючи, що 2/3 частини спірної квартири придбані у період зареєстрованого в установленому порядку шлюбі між позивачкою та ОСОБА_4 , є спільною сумісною власністю подружжя, то при укладенні договору купівлі-продажу вимагалася нотаріальна засвідчена її згода як співвласниці майна, якої вона не надавала. Також, враховуючи, що спірна квартира є об`єктом спільної часткової власності, між, на той час, подружжям та ОСОБА_2 , котрій належала 1/3 частина, а 2/3 частини квартири є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, то питання права співвласника розпорядилися своєю часткою у праві спільної часткової власності врегульованест. 358 ЦК України.
Таким чином, відчуження 1/3 частини квартири за договором купівлі-продажу з боку відповідача ОСОБА_2 порушує право на переважну купівлю частки позивачки як співвласниці 2/3 частини квартири, при тому, що ОСОБА_2 було відомо, що її син набув право власності на частку у квартирі, перебуваючи у шлюбі з позивачем. 27.05.2020 року після ознайомлення з матеріалами цивільної справи позивачу стало відомо, що покупцем квартири на підставі договору купівлі-продажу від 8.11.2019 року стала ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Продавцями за договором відповідно є ОСОБА_4 , колишній чоловік Позивачки, та ОСОБА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечувала, вважаючи, що спірна квартира є особистою власністю її синавідповідача ОСОБА_4 .. У задоволенні позову просила відмовити.
Відповідач ОСОБА_5 , заперечувала проти позовних вимог, зазначивши, що є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання договору недійсним, витребування майна, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Лариса Євгеніївна - задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 08 листопада 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л.Є. за № 3795, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (продавці) та ОСОБА_5 (покупець).
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 , як добросовісного набувача, двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45, 3 кв.м, житловою площею 25, 7 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 8840, 80 грн.по 2946 (дві тисячі дев`ятсот сорок шість) грн 33 коп. з кожного.
ОСОБА_2 оскаржила рішення в апеляційному порядку особисто та через свого представника за довіреністю ОСОБА_1 .
Апеляційні скарги мотивовані тим, що рішення районного суду є необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального пава.
Представник ОСОБА_2 вказує, що суд першої інстанції встановив , що предметом спору є лише 2/3 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_2 що були придбані подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час шлюбу. Ця частина квартири є об`єктом права спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_4 .
Разом з тим, суд неправомірно вирішив визнати недійсним в цілому договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 08 листопада 2019 року , укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л.Є. за №3795.
Окрім зазначеного, районний суд приймаючи рішення про недійсність правочину, що стосується права спільної сумісної власності подружжя, повинен був керуватися вимогами ст.369 ЦК України , яка свідчить про те , що співвласники майна , що є спільні сумісній власності , володіють і користуються ним спільно. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою усіх його власників.
Правочин щодо розпорядження спільним майном , вчинений одним із співвласників , може бути визнаний судом недійсним, тобто це не є обов`язок суду при відсутності згоди іншого співвласника майна у спільній сумісній власності , визнавати такий правочин недійсним.
Також, позивачем обраний невірний спосіб захисту своїх прав , як співвласника спільної з ОСОБА_4 частини сумісного майна. За відсутності згоди позивача на відчуження спірної частини квартири він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого майна.
ОСОБА_2 вказує, що визнання недійсним договору у зв`язку із порушенням переважного права купівлі іншим співвласником частки, що відчужувалась, не є встановленим законом способом захисту порушеного права співвласника, та в такому випадку співвласник може пред`явити до суду позов лише про переведення на нього прав та обов`язків покупця.
Враховуючи зазначене , у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним в цілому.
Скаржник також посилається на те, що підстави для визнання недійсним спірного договору в частині відчуження ОСОБА_2 належної їй 1/3 частки в спірній квартирі були відсутні. Адже наявність власного волевиявлення ОСОБА_2 на передачу майна іншій особі , унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Апелянти просять скасувати рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 вересня 2021 року та ухвалити нове , яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову в повному обсязі.
Відзив на апеляційні скарги до суду не надходив.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 27 квітня 2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м.Харкова, актовий запис 220) (а.с. 13).
04 грудня 2001 року був укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (покупці), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кривошеїною І.М. за № 5312. Предметом договору стала квартира АДРЕСА_2 , квартира придбана таким чином: ОСОБА_2 1/3 частки, ОСОБА_4 2/3 частки (а.с. 91).
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 27 листопада 2013 року (справа № 645/10256/13) розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 12).
08 листопада 2019 року був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л.Є. за № 3795, між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (продавці) та ОСОБА_5 (покупець). Предметом договору стала квартира АДРЕСА_2 (а.с. 89).
Матеріали нотаріальної справи до договору купівлі-продажу від 08.11.2019 року немістять заяви позивача ОСОБА_3 про надання згоди на продаж нерухомого майна ( а.с. 88-115).
Своєю заявою від 08.11.2019 року, посвідченою приватним нотаріусом Васіковою Л.Є., ОСОБА_2 повідомила, що на час продажу квартири АДРЕСА_2 вона є вдовою, ОСОБА_4 повідомив, що придбав квартиру не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі та не проживаючи однією сім`єю ні з ким з жінок (а.с. 101).
Відповідно до статті 22 КпШС Українимайно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).
Згідно зістаттею 24 КпШС Українимайно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Відповідно достатті 28 КпШС Українив разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Згідно з частиною першою статті 29 КпШС Україниякщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Аналогічні положення закріплені в статтях60,70 СК України,статті 368 ЦК України.
Отже наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
З матеріалів справи встановлено , що 27 квітня 2001 року було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Спірні 2/3 квартири АДРЕСА_2 було придбано 04 грудня 2001 року.
Відтак вказані 2/3 квартири були придбані подружжям за час перебування у шлюбі , а отже є такими що належать подружжю, по 1/3 кожному.
Стаття 41 Конституції Українигарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогамистатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечатьзаконуі не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першоїстатті 190 ЦК Українимайном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Позивач звертаючись із позовом просила визнати недійсним договір купівлі продажу спірної квартири.
Відповідно до ч.1ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з п. 1 ч. 2ст. 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 2 ч. 2ст. 16 ЦК Українивизначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Частиною 1ст. 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.
Відповідно дост. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.ч.1,2ст.369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
За змістом ч.4ст.369 ЦК Україниправочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжяна розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Так, оскільки договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_3 , у останньої дійсно виникло право на висловлення своєї незгоди із діями ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шляхом подання відповідної позовної заяви . Проте , у даному випадку належним способом захисту порушених прав виступає вимога про витребування майна.
Відповідні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року справа №362/2707/19, у якій зокрема Верховних Суд відступив від висновкуВерховного Суду України, викладеного в постановах від 02вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Стаття 388 ЦК Українимістить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбаченостаттею 387 ЦК України, аправо власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено устатті 388 ЦК Україниі є обмеженим. (правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постановах від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13г10,від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року у справі №1522/25684/12 )
Установивши , що 1/3 квартири АДРЕСА_2 вибула із власності ОСОБА_3 без її згоди, шляхом відчуження ОСОБА_4 та ОСОБА_2 частки у майні яка їм не належить , суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та витребування з незаконного володіння ОСОБА_5 , як добросовісного набувача 1/3 квартири АДРЕСА_3 .
Отже, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376, 382 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районногосуду містаХаркова від16вересня 2021року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 08 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л.Є. за № 3795, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (продавці) та ОСОБА_5 (покупець) та витребування з незаконного володіння ОСОБА_5 , як добросовісного набувача, двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45, 3 кв.м, житловою площею 25, 7 кв.м. скасувати.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 , як добросовісного набувача, 1/3 частину двокімнатної квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45, 3 кв.м, житловою площею 25, 7 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції по 166, 70 грн. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді : А.І.Дорош
О.А. Лобов
