Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 552/4832/22 Номер провадження 11-кп/814/699/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 , суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №62022170020000537 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , несудимий,
визнаний винуватим та засуджений за ч.4 ст.402 КК України на 5 років позбавлення волі.
Згідно з вироком, ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , призваним за мобілізацією, в порушення ст.17, ст.65 Конституції України, ст.1, ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, статей 11, 16, 28-32, 37, 16, 127, 128, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 02 травня 2022 року близько 14 год. в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , у передмісті населеного пункту АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження командира батальйону військової частини НОМЕР_1 від 02.05.2022 №12ДСК щодо вибуття в район Цапівка-Одноробівка-Баранівка, доведеного до нього в усному порядку, який був виданий уповноваженою особою, у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також ґрунтувався на законі, за змістом не суперечив чинному законодавству та не пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Такими своїми діями солдат ОСОБА_8 підірвав боєготовність та боєздатність підрозділу військової частини НОМЕР_1 .
В апеляційній скарзі обвинувачений просить призначити покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, звільнивши від його відбування з випробуванням.
Стверджує про відсутність шкоди внаслідок вчинених ним дій, а також обставин, що обтяжують покарання.
Наголошує про наявність обставин, які його пом`якшують, оскільки мобілізувався добровільно та здійснював захист держави, не будучи при цьому військовим.
Зазначає, що після відмови виконувати бойове розпорядження не відмовлявся виконувати свій обов`язок та продовжувати захищати державу.
Звертає увагу, що дружина має інвалідність третьої групи та потребує його постійної допомоги, оскільки обмежена у фізичних можливостях.
Вказує, що його син перебуває на військовій службі.
Прохає врахувати наявність позитивної характеристики, що надана депутатом Карлівської міської ради.
Наголошує, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням буде працювати у волонтерському об`єднанні, а внесені на рахунок держави грошові кошти в якості застави будуть перераховані до фонду підтримки Збройних сил України або благодійного фонду.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 прохав скасувати вирок суду, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 закрити на підставі п.2 ч.1. ст.284 КПК України.
До початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_9 за згодою із обвинуваченим ОСОБА_8 відмовився від апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 на підтримання доводів апеляційної скарги, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку суду, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин і кваліфікація його дій за ч.4 ст.402 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються.
Покарання обвинуваченому призначене у відповідності до вимог ст.65 та ст.50 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і є справедливим, а його вид та розмір ніким із учасників не заперечується.
Доводи обвинуваченого про можливість його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком є непереконливими.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Як видно з матеріалів провадження, суд першої інстанції належним чином врахував, що ОСОБА_8 , взявши на себе обов`язки військовослужбовця, в період воєнного стану умисно вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.402 КК України, яке відповідно до ст.12 цього Кодексу є тяжким злочином.
При цьому обвинувачений у суді першої інстанції не визнавав свою винуватість та не розкаювався у вчиненому.
Відповідно до службової характеристики, ОСОБА_8 за час проходження військової служби зарекомендував себе посередньо, потребував контролю, не здатний критично оцінювати свою діяльність та недостатньо вимогливий до себе.
Також суд апеляційної інстанції наголошує, що вчинений ОСОБА_8 злочин має підвищену суспільну та національну небезпеку, безпосереднім об`єктом якого є порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі.
А відкрита відмова виконати наказ начальника, що мала місце в даному випадку, є найбільш зухвалою формою непокори, яка в умовах ведення бойових дій унеможливлює виконання бойових завдань та підриває боєздатність військового підрозділу.
Системне тлумачення норм ст.75 КК України дозволяє дійти до висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, звільнення від відбування покарання з випробуванням ОСОБА_8 не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, тим більше в умовах воєнного стану.
Доводи апеляційної скарги про наявність міцних соціальних зв`язків, бажання займатись волонтерською діяльністю, наявність позитивної характеристики за місцем проживання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, були враховані місцевим судом при призначенні ОСОБА_8 покарання в мінімальному розмірі, встановленому санкцією інкримінованого злочину.
Формальне визнання вини в засіданні апеляційного суду і відсутність щирого каяття, рекомендаційний лист командира іншої військової частини про розгляд кандидатури ОСОБА_8 для призначення на посаду водія, а також наявність у обвинуваченого сина, який перебуває на військовій службі, та дружини, що має інвалідність третьої групи, не зменшують суспільної небезпечності вчиненого та в цьому випадку не дають підстав для застосування положень статті 75 КК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Отже, апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Вирок Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення може бути безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
