Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2024 року
м. Київ
справа № 953/406/23
провадження № 51-4961км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року постановлені стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізюм Харківської області, зареєстрованого та проживаючого у тому АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 7 статті 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 7 статті 111-1 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 12 років та з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Згідно з вироком ОСОБА_6 , будучи громадянином України, тимчасово не працюючим, у період часу з початку липня 2022 року до початку вересня 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, перебуваючи у м. Ізюм Ізюмського району Харківської області, маючи умисел на допомогу державі-агресору та її незаконним правоохоронним органам, створеним на тимчасово окупованій території, з метою завдання шкоди Україні та реалізуючи його, вступив в злочинну змову з окупаційними військами російської федерації.
Продовжуючи реалізацію злочинного умислу, достовірно знаючи, що за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться незаконно створений правоохоронний орган - «народна міліція», керівником якого з середини червня 2022 року незаконно став місцевий мешканець ОСОБА_9 , а співробітники Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області на той час виїхали з населеного пункту та не контролювали обстановку, погодився на пропозицію військових російської федерації та вирішив добровільно зайняти посаду поліцейського у вказаному новоствореному правоохоронному органі, а саме посаду водія чергової частини і почав виконувати обов`язки з перевезення та доставки поліцейських вказаного незаконного органу за необхідними адресами, а також ремонту і догляду за службовим автомобілем марки «Reno». Вказані обов`язки здійснював у період часу з 09:00 год до 17:00 год протягом робочого тижня.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року вирок Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2023 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
При цьому посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке убачає у неправильній кваліфікації своїх дій за частиною 7 статті 111-1 КК. Вважає, що його дії, які виразились у добровільному занятті посади водія, яка передбачала управління майном у вигляді транспортних засобів, а також списання паливно-мастильних матеріалів, слід кваліфікувати за частиною 5 статті 111-1 КК, як добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території. Зазначає про те, що не здійснював жодних функцій, притаманних працівникам правоохоронних органів.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник просили задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній. В судовому засіданні ОСОБА_6 заявив, що його дії слід кваліфікувати за частиною 2 статті 111-1 КК.
Прокурор у судовому засіданні просила залишити без зміни судові рішення, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень частини 1 статті 337 КПК, в межах висунутого обвинувачення, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого частиною 7 статті 111-1 КК.
Не оспорюючи висновки суду першої інстанції та правильність кваліфікації, сторона захисту оскаржила вирок в апеляційному порядку з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та просила пом`якшити призначене покарання шляхом застосування положень статті 69 КК.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року вирок Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2023 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями обох судових інстанцій, засуджений звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, у якій, посилаючись на рішення Великої Палати Верховного Суду, зазначає про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що посада, яку він займав у створеному окупаційною владою органі, не відноситься до правоохоронних чи правозастосовних.
Так, розглядаючи справу № 633/195/17 (провадження № 13-39 кс 23) Велика Палата Верховного Суду, зробила висновок щодо тлумачення терміну, який використовується у низці статей КК, а саме «працівник правоохоронного органу» і зазначила, що при вирішенні питання про те, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу: положень Конституції України, КК, КПК, КУпАП, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронної функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення заходів; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівника.
Проте, у нормативній конструкції частини 7 статті 111-1 КК цей термін («працівник правоохоронного органу») не використовується, а отже посилання на зазначене вище рішення Великої Палати Верховного Суду у цій справі є нерелевантним.
Кримінальна відповідальність за дії, передбачені частиною 7 статті 111-1 КК настає у разі добровільного зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільної участі громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи наданні таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
З обставин встановлених судами, колегія суддів дійшла висновку, що дії ОСОБА_6 , який перебував на посаді водія незаконно створеного на окупованій території правоохоронного органу і забезпечував його функціонування, правильно кваліфіковані за частиною 7 статті 111-1 КК.
Таким чином, за результатами касаційної перевірки не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а отже касаційна скарга засудженого не підлягає до задоволення.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
у х в а л и в:
Вирок Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
