Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа №953/406/23 Головуючий I інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11кп/818/442/23 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.7 ст.111-1 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м.Харкова в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м.Харкова від 03 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 , -
УСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ізюм Харківської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні двох дітей, працюючого ДП «Укргазвидобування» на посаді машиніст підіймача, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч.7 ст.111-1 КК України на 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 12 років та з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Як установив суд, 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 21.12.1965 № 2131 (ХХ) що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; від 24.10.1970 № 2625 (XXV, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;
бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;
застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру чи то політичного, економічного, військового, чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва від 01.08.1975, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18.10.1907, що вступила в дію 26.01.1910 і 07.03.1955 визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документа територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акта співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати із ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.
Відповідно до статей 1-3, 6 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; Суверенітет України поширюється на всю її територію; Україна є унітарною державою; Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною; Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі ст. ст. 17, 19, 65, 68 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом; На території України не допускається розташування іноземних військових баз; Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України; Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.
Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року Президент російської федерації, реалізуючи злочинний план, спрямований на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами російської федерації, яке було задоволене.
24 лютого 2022 року о 05 год Президент рф (путин в.в.) оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
Того ж дня, близько 05 год 10 хв, Збройними Силами Російської Федерації, що діяли за наказом керівництва російської федерації та збройних сил російської федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після цього війська рф сухопутним шляхом проникли на територію суверенної держави Україна.
У зв`язку з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ.
Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Законом України від 15.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
Законом України від 21.04.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
На часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України "Про затвердження Указу Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2738-IX від 16 листопада 2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні на 90 діб, тобто до 19 лютого 2023 року.
У результаті ведення агресивної війни з боку російської федерації проти України, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, але не раніше 10 березня та не пізніше 20 березня 2022 року збройними формуваннями РФ окуповано м. Ізюм Ізюмського району Харківської області з встановленням контролю над життєдіяльністю вказаного населеного пункту.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи громадянином України, тимчасово не працюючим, у період часу з початку липня 2022 року по початок вересня 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалась приблизно о 04 годині ранку 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, перебуваючи у м. Ізюм Ізюмського району Харківської області, маючи умисел на допомогу державі-агресору та її незаконним правоохоронним органам, створеним на тимчасово окупованій території, з метою завдання шкоди Україні та реалізуючи його, вступив в злочинну змову з окупаційними військами російської федерації.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, у період часу з початку липня 2022 року по початок вересня 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, ОСОБА_8 , будучи громадянином України, тимчасово не працюючим, знаходячись на території м. Ізюм Ізюмського району Харківської області, зі своїх особистих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, бажаючи надати допомогу державі-агресору та її збройним формуванням з метою завдання шкоди Україні, достовірно знаючи, що за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться незаконний новостворений правоохоронний орган - «народна міліція», керівником якого з середини червня 2022 року незаконно став місцевий мешканець, ОСОБА_9 , а співробітники Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області виїхали з населеного пункту та не контролюють обстановку щодо його життєдіяльності, погодився на пропозицію військових російської федерації та вирішив добровільно зайняти посаду поліцейського у вказаному новоствореному правоохоронному органі під керівництвом ОСОБА_9 , а саме посаду водія чергової частини.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, у період часу з початку липня 2022 року по початок вересня 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на допомогу державі-агресору та її незаконним правоохоронним органам з метою завдання шкоди Україні, почав виконувати обов`язки водія чергової частини новоствореного правоохоронного органу - «народної міліції», розташованого за адресою: Харківська область, Ізюмський район, м. Ізюм, вул. Соборна, 50, а саме з перевезення та доставки поліцейських вказаного органу за необхідними адресами, а також ремонт і догляд за так званим службовим автомобілем марки «Reno». Вказані обов`язки здійснював у період часу з 09:00 год. до 17:00 год. протягом робочого тижня.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 не оспорюючи обґрунтованості засудження та правильності кваліфікації дій ОСОБА_8 , просить пом`якшити призначене йому вироком покарання шляхом застосування положень ст.69 КК України, з урахуванням встановлених судом першої інстанції даних про особу обвинуваченого та пом`якшуючих покарання обставин. Вважає, що саме таке покарання відповідатиме скоєному і не буде суперечити загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.ст.50, 65 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини кримінального правопорушення і кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.7 ст.111-1 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, тому згідно положень ч.1 ст.404 КПК України висновки суду першої інстанції щодо цих обставин в апеляційному порядку не перевірялися.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи його ступінь тяжкості, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження злочинів.
За змістом ч.1 ст.69 КК України суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин, лише за наявності кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Як убачається із матеріалів провадження, суд визнав пом`якшуючими покарання обставини - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та обставин збройної агресії.
Однак, яким чином ці пом`якшуючі покарання обставини та дані про особу обвинуваченого істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, в апеляційній скарзі не наведено і в матеріалах провадження відсутні.
Яких-небудь нових даних про особу обвинуваченого ОСОБА_8 чи про наявність обставин, які б пом`якшували покарання та істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, в апеляційній скарзі не наведено.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_8 призначено необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, згідно з вимогами ст.65 КК України.
При цьому враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до особливо тяжких кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має середню освіту, до затримання був офіційно працевлаштований на ДП «Укргазвидобування» на посаді машиніста, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Суд також взяв до уваги наявність обтяжуючих покарання обставин, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що призначене покарання за своїм розміром є справедливим і підстав для його пом`якшення шляхом застосування положень ст.69 КК України не вбачає, оскільки вищенаведені пом`якшуючі покарання обставини та особа ОСОБА_8 не знижують істотно ступінь тяжкості вчиненого правопорушення.
З огляду на наведене, підстави для зміни вироку - відсутні.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Вирок Київського районного суду мХаркова від 03 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, - у той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий:
Судді:
