ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" січня 2024 р. Справа №914/460/23
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Гавриляк І.В.
явка представників сторін:
від позивача Науменко С.Б. адвокат ордер серія АЕ № 1185585 від 09.03.2023
від третіх осіб-1,2,3,4 без самостійних вимог на стороні позивача Науменко С.Б. адвокат ордер серія АЕ № 1185586 від 09.03.2023
від відповідача Сербін А.О. адвокат - ордер серія АЕ № 1175332 від 06.02.2023
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 29.09.2023
на рішення Господарського суду Львівської області від 30.08.2023 суддя: Король М.Р., м. Львів, повний текст рішення складено 11.09.2023
за позовом ОСОБА_1 , м. Дніпро
за участю третьої особи - 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 , м. Дніпро
за участю третьої особи - 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , м. Дніпро
за участю третьої особи - 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю ТЕКНІКС КАПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ, м. Дніпро
за участю третьої особи - 4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ, м. Дрогобич Львівської області
до відповідача ОСОБА_4 , м. Дніпро
про розірвання договору, стягнення (повернення з володіння) частини частки у статутному капіталі товариства та про визначення розміру статутного капіталу товариства та визначення розміру частки учасника в товаристві,
В С Т А Н О В И В:
короткий зміст позовних вимог
03.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_4 про розірвання укладеного між сторонами 20.11.2019 договору купівлі-продажу частини частки в розмірі 3,7 % (із раніше належної їй частки в розмірі 7,3 % ) в статутному капіталі ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ», стягнення (витребування з володіння) з ОСОБА_4 частини частки у статутному капіталі товариства в розмірі 3,7 %, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн. та визначення розміру статутного капіталу товариства та визначення розміру частки учасника в товаристві.
Позивач посилається на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та зазначає, що з 27.11.2019 (з моменту державної реєстрації речового права) до ОСОБА_4 перейшло володіння часткою в статутному капіталі ТОВ.
30.03.2020 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу частки, в статутному капіталі ТОВ, за змістом якої сторони внесли зміни в п. 2.1 цього договору щодо строку сплати та передбачили, що покупець сплачує вартість частки не пізніше 01.06.2020.
Таким чином, вважає позивач, що належна її частка у статутному капіталі товариства підлягає визначенню судом в розмірі 7,3 %, номінальною вартістю 4 951 000,00 грн., де розмір статутного капіталу товариства залишиться незмінним і підлягає визначенню в тому ж розмірі, що і станом на дату звернення з цим позовом, а саме в розмірі 67 978 500,00 грн.
Позивач порушене право обгрунтовує тим, що всупереч умовам п.2.6 договору відповідачем не здійснено оплати за придбану частину частки в статному капіталі ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ», а тому на підставі ч.4 ст.694 ЦК України просить розірвати договір купівлі-продажу, повернути товар (частину частки в статутному капіталі), проданий в кредит та неоплачений покупцем з визначенням розміру статутного капіталу.
Правовими підставами позову зазначає ст. ст. 190, 202, 328, 346, 638, 651, 653, 694, 692 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.08.2023 в позові відмовлено повністю з тих підстав, що позивач, пред`явив позовну вимогу про розірвання спірного договору, який вже частково виконаний зі сторони продавця та покупця, обрав неналежний спосіб захисту.
З врахуванням вимог абзацу 2 частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення з (повернення з володіння) ОСОБА_4 в статутному капіталі ТОВ частини частки в розмірі 3,7 %, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн., а також про визначення розміру статутного капіталу товариства та визначення розміру частки учасника в товаристві, оскільки вони є похідними від вимоги про розірвання договору купівлі-продажу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі позивач ( ОСОБА_1 ) просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному об`ємі, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що:
-місцевим господарським судом помилково враховано правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 в справі № 916/667/18, оскільки обставини в цій справі та справі № 916/667/18 не є релевантними;
-судом не враховано правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 в справі № 906/655/18 та від 07.10.2021 в справі № 925/1382/19;
-позивачем обрано ефективний спосіб судового захисту, такий як розірвання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі, який вже частково виконаний;
-при заявленні вимог про стягнення (витребування з володіння) ОСОБА_4 частки у статутному капіталі товариства в розмірі 3,7 %, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн. та про визначення розміру статутного капіталу товариства та визначення розміру частки учасника у товаристві, позивачем враховано баланс інтересів усіх учасників ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ»;
-судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин, а саме частину третю ст.692 ЦК України замість ч.4 ст.692 ЦК України, яка підлягає застосуванню з врахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами та того, що товар (частина частки в статутному капіталі), продано в кредит;
-відповідачем визнано позов, а тому в суду першої інстанції не було підстав для відмови в задоволенні позову.
Узагальнені заперечення відповідача
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу підтримує доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати.
В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано його заяву про визнання позову, та просив суд задоволити позов повністю.
Треті особи не скористалися правом визначеним ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подали.
У судове засідання 10.01.2024 з`явилися представники учасників справи, які просили апеляційну скаргу задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини
20.11.2019 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ» (надалі договір), за змістом якого продавець передає, а покупець приймає та оплачує цю частку (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2.5 та п. 2.1 договору розмір частки, яка передається за цим договором становить 3,7 % номінальною вартістю 2 515 204,50 грн.
Позивач була учасником ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ», розмір частини частки, яка була передана за договором купівлі-продажу становила 3,7 % статутного капіталу цього товариства, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн.
Також учасниками цього товариства були: ТОВ «Технікс капітал менеджмент» із часткою 47,1 % номінальною вартістю 32 041 500,00 грн., ОСОБА_2 із часткою 34,2 % номінальною вартістю 23 229 000,00 грн. та ОСОБА_3 із часткою 11,4 % номінальною вартістю 7 757 000,00 грн.
Для передання частки у статутному капіталі товариства положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.
20.11.2019 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі між сторонами частини частки в статутному капіталі. Зазначений акт складено на виконання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 20.11.2019, справжність підписів на якому засвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скорик О.М., копію якого долучено до матеріалів справи (т. 1 а.с. 22).
Відповідно до частини п`ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Справжність підписів на такому акті засвідчується нотаріально.
За змістом п. 7.1.1 статуту товариства нові учасники вступають до товариства шляхом придбання частки (частини частки), що належить учаснику або товариству, а також прийому в порядку збільшення статутного капіталу товариства.
Відповідно до п. 7.1.2 статуту товариства частка може бути набута в один з таких способів, зокрема, шляхом придбання від учасника товариства, який має намір реалізувати свою частку (її частину) третій особі.
Після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (з 06.02.2018 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 13, ст.69)), не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно - зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для внесення таких змін - якщо статутом не передбачено інше (зокрема, обов`язкової згоди інших на вступ нового учасника ч.2 ст.21 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
У постанові ВП ВС (справа № 906/1336/19 від 08.06.2021) Верховний Суд наголосив на різниці моменту набуття прав на частку та прав з частки. Відтак саме акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки.
З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 4.1 договору купівлі- продажу частини частки з моменту складення та підписання акту (20.11.2019) від продавця (позивача) до покупця (відповідача) переходить право власності на неї та всі корпоративні права, що виникають при цьому.
Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину, що має місце в цьому спорі.
Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін (аналогічна позиція викладена в п. 7.1.19. постанови ВП ВС від 08 червня 2021 року, справа № 906/1336/19).
Отже, апеляційний суд погоджується з повнотою встановлення місцевим судом обставин відчуження позивачем на користь відповідача частини частки в розмірі 3,7 %, за договором купівлі-продажу від 20.11.2019 укладеним у простій письмовій формі, з оформленням акта приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ, справжність підписів сторін на якому засвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скорик О.М., що за умовами договору (п. 4.1 договору) купівлі- продажу з моменту складення та підписання акту (20.11.2019) від продавця (позивача) до покупця (відповідача) перейшло право власності на неї та всі корпоративні права, що виникають при цьому.
27.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідні відомості про зміну складу учасників ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ», де зазначено, що ОСОБА_4 є власником корпоративних прав в товаристві - частки в статутному капіталі в розмірі 50,0 % до складу якої входить і частина частки, яку ОСОБА_4 придбав за договором купівлі-продажу в ОСОБА_1 в розмірі 3,7 %.
З огляду на положення ст.ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту. Розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.
Водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судами встановлено, що за своєю правовою природою спірний договір від 20.11.2019 є договором купівлі-продажу, за яким товаром виступає частка в статутному капіталі ТОВ ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ, що належала позивачеві.
Чинне на момент укладення спірного договору законодавство не встановлювало будь-яких особливостей щодо форми та змісту договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі господарських товариств, тому до таких договорів застосовуються загальні положення цивільного законодавства про купівлю-продаж.
Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Судами встановлено, що 10.12.2019 ОСОБА_1 повідомила покупця ( ОСОБА_4 ) про реквізити, за якими необхідно здійснити платіж за придбану частку в статутному капіталі. Відповідно до довідки банківської установи від 15.11.2022 щодо інформації про рух коштів на рахунку позивача (відсутність операцій) та підтверджено відсутність проведення відповідачем оплати за придбану ним частку в статутному капіталі.
30.03.2020 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу частини частки, в розмірі 3,7 %, в статутному капіталі ТОВ, за змістом якої сторони внесли зміни в п. 2.1 цього договору щодо строку сплати та передбачили, що покупець сплачує вартість частки не пізніше 01.06.2020.
Відповідно до п. 2.6 договору (з урахуванням додаткової угоди №1 від 30.03.2020), у випадку несплати покупцем коштів до 01.06.2020 року покупець зобов`язується протягом трьох календарних днів повернути неоплачену частку в статутному капіталі товариства, підписати акт приймання-передачі цієї неоплаченої частини частки продавцю та укласти з продавцем додаткову угоду про внесення змін до договору.
За змістом листа від 18.01.2023 позивач вимагав у відповідача повернення частини частки у статутному капіталі. Проте відповідачем зазначеної вимоги не виконано та залишено її без відповіді та задоволення.
Згідно з ч.ч.1,2 та 3 ст. 692 ЦК України відповідно (1) покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (2) Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (3) У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Судами встановлено, що предметом позову є вимога позивача до відповідача про розірвання договору купівлі-продажу від 20.11.2019 частини частки в статутному капіталі, стягнення з відповідача (витребування з володіння) частки в розмірі 3,7 %, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн. у статутному капіталі товариства та про визначення розміру статутного капіталу ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ» у розмірі 100%, що становить 67 978 500,00 грн. та розмір частини частки учасника товариства ОСОБА_1 у розмірі 3,7 % статутного капіталу, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн.
Підставою позовних вимог визначено невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу щодо сплати за передану частку, в розмірі 3,7 % статутного капіталу, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин, а саме частину третю ст.692 ЦК України замість ч.4 ст.692 ЦК України, яка підлягає застосуванню з врахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами та того, що товар (частина частки в статутному капіталі), продано в кредит.
Обговорюючи ці доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правильно зроблено висновки, що загальні положення Цивільного кодексу України про розірвання договору, які містяться в ст.653 названого Кодексу, говорять про неможливість повернення того, що було виконане сторонами за зобов`язанням до моменту розірвання договору, оскільки розірвання договору на відміну від визнання договору недійсним передбачає наслідки лише з моменту розірвання договору, при цьому розірваним договір є з моменту набрання рішенням законної сили.
Суд зазначає, що обґрунтовуючи необхідність розірвання договору у зв`язку з істотним його порушенням, позивач стверджував, що умовами договору сторонами було визначено строк оплати переданої частки у статутному капіталі товариства до 01.06.2020 року (згідно з пунктом 2.6 договору та з урахуванням додаткової угоди №1 від 30.03.2020 року), а також те, що відповідачем відповідний платіж здійснено не було.
У пунктах 7.40 -7.52 Постанови у справі №916/667/18 від 08.09.2020 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позивач, пред`явивши позовну вимогу про розірвання договору на підставі статті 651 Цивільного кодексу України, обрав неналежний спосіб захисту свого права, і у такому разі слід застосувати частину третю статті 692 цього Кодексу, відповідно до якої продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами і не може вимагати розірвання договору.
Вказана вимога заявлена позивачем на підставі ч. 4 ст. 694 ЦК України, відповідно до якої покупець має право вимагати повернення неоплаченого товару проданого в кредит.
Відповідно до статті 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Умова про відстрочення або розстрочення платежу за договором купівлі-продажу може бути передбачена договором незалежно від складу суб`єктів такого договору та виду договору купівлі-продажу.
Загальне правило про наслідок прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар установлюється частиною третьою статті 692 ЦК України щодо встановлених обставин по цій справі.
При продажі товарів у кредит наслідки по відношенню до покупця полягають у тому, що продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару, що не виключає пред`явлення замість цієї вимоги вимог, передбачених частиною третьою статті 692 ЦК України з урахуванням частини п`ятої статті 694 ЦК України.
Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів. (ст.695 ЦК України).
Прострочення покупцем будь-якого чергового платежу дає продавцю право розірвати договір купівлі-продажу шляхом односторонньої заяви про відмову від договору і одночасно, або в розумний строк пред`явити вимогу про повернення переданого товару.
Тобто, положення ст.694 ЦК України, які надають право кредитору звернутись з вимогами до боржника про повернення неоплаченої частини проданого товару застосовуються виключно у випадку прострочення покупцем за договором купівлі-продажу в кредит, при цьому в такому випадку кредитор не обмежений в праві звернутись з загальною вимогою в порядку ст. 692 ЦК України.
Натомість, з аналізу спірного договору слідує, що він не містить умов про продаж товару в кредит, тому відсутні підстави для застосування приписів ч. 4 ст. 694 ЦК України про що правильного висновку прийшов суд першої інстанції.
Умови договору про оплату вартості частки частинами узгоджуються з нормою частини 2 ст. 692 ЦК України, котра передбачає можливість розстрочення платежу.
Як встановлено судом вище, що позивач за договором купівлі-продажу від 20.11.2019 передав відповідачу 3,7 % (відсотків) частки в статутному капіталі ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ, тобто позивач передав, а відповідач прийняв цей товар (частку).
Державна реєстрація частини частки у статутному капіталі товариства за ОСОБА_4 підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, (з 27.11.2019), а також витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що ОСОБА_4 є власником корпоративних прав в ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ», Частка в статутному капіталі в розмірі 50,0 %, до складу якої входить і частка, яку ОСОБА_4 придбав за договором купівлі-продажу, в тому числі і в ОСОБА_1 в розмірі 3,7 %.
Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар,(проте таких обставин в цій справі судами не встановлено) продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору.
Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну.
Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийняв та не оплатив товар.
У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.
Натомість у цій справі покупець отримав товар (частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджує позивач, не здійснив оплату.
За таких умов підлягає застосуванню частина третя статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Відповідно до частини третьої статті 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
Окрім того передбачено сплату процентів та інфляційних втрат за користування чужими грошовими коштами за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно зі статтею 625 ЦК України. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов`язання.
Подібні висновки сформульовано, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18, та від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), які в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано як судом першої інстанції так і апеляційним господарський судом.
З цих підстав доводи апеляційної скарги про помилкове врахування судом першої інстанції правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 не знайшли свого підтвердження.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Отже такий обраний продавцем спосіб захисту як розірвання договору, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не відповідає суті порушення договору купівлі-продажу, що полягає в несплаті вартості придбаного товару.
Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з іншою метою.
Виконання судового рішення про стягнення з покупця майна, одержаного ним за договором, розірваним судом, може бути складнішим, ніж виконання судового рішення про стягнення коштів. Натомість застосування способу захисту, встановленого частиною третьою статті 692 ЦК України, призводить до поновлення порушеного права продавця.
Судами встановлено, що на час звернення позивача з позовною заявою ухвалою Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2023 року в справі №991/650/23 накладено арешт на корпоративні права ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ» як заходу забезпечення кримінального провадження №552022000000000280, в якому ОСОБА_4 є підозрюваним.
Ухвала Вищого антикорупційного суду від 01.02.2023, яку постановлено з метою забезпечення можливої конфіскації майна у майбутньому, набрала законної сили, не була скасована та виконується негайно.
З огляду на все викладене, апеляційний господарський суд вважає обгрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що позивач, пред`явив позовну вимогу про розірвання спірного договору, який вже виконаний продавцем і частково покупцем щодо прийняття товару (частини частки в статутному капіталі ТОВ), а тому позивачем обраний неналежний спосіб захисту, який не призведе до відновлення прав, в разі їх порушення іншою особою і є самостійною підставою для відмови в позові.
Апеляційний господарський суд водночас відхиляє доводи скаржника щодо ефективності такого способу судового захисту, як розірвання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі,
Згідно із абзацом 2 частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд зазначає, що заявлені вимоги про стягнення з (витребування з володіння) ОСОБА_4 частки в статутному капіталі ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ» в розмірі 3,7 %, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн. та про визначення розміру статутного капіталу ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ» та визначення розміру частки учасника у товаристві є похідними.
Враховуючи вищенаведені висновки апеляційного господарського суду про правильні висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимоги позивача про розірвання договору купівлі-продажу від 20.11.2019 частини частки у статутному капіталі у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу судового захисту, апеляційний господарський суд також погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з (витребування з володіння) ОСОБА_4 частки у статутному капіталі товариства в розмірі 3,7 %, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн. та про визначення розміру статутного капіталу товариства та визначення розміру частки учасника у товаристві.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином визнання позову відповідачем не тягне за собою автоматичного задоволення позовних вимог, а тому спростовуються твердження сторін про задоволення позову і з цих підстав.
З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд вважає безпідставними і доводи апеляційної скарги, які стосуються того, що позивачем при заявленні похідних позовних вимог враховано баланс інтересів усіх учасників ТОВ «ВИРОБНИЧО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД АВТОМОБІЛЬНИХ КРАНІВ».
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 в справі № 906/655/18 та від 07.10.2021 в справі № 925/1382/19, апеляційний господарський суд вважає такі безпідставними, оскільки спірні правовідносини та правовідносини, які виникли в справі № 906/655/18 та в справі № 925/1382/19 не є релевантними, зазначені судові рішення прийняті за інших фактичних обставин.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу про задоволення позовних вимог, а також про визнання позову відповідачем не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки суд дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу судового захисту.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Львівської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Аргументи, викладені відповідачем про задоволення доводів апеляційної скарги є такими, що не відповідають встановленим обставинам по справі, а тому не беруться судом до уваги.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 б/н від 29.09.2023 підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 66 657,11 грн., який сплачений згідно з квитанцією до платіжної інструкції за № 0.0.3223402542.1 від 28.09.2023.
Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 29.09.2023 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 30.08.2023 у справі № 914/460/23 залишити без змін.
Судовий збір в розмірі 66 657,11 грн. покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.
Повний текст постанови складено 17.01.2024
