ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
08.02.2023 справа№914/460/23
Суддя Юркевич М.В., розглядаючи матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за поданим позовом
ОСОБА_1 , м. Дніпро
до відповідача: ОСОБА_2 , м. Дніпро
про: розірвання договору, стягнення частини частки та визначення розміру статутного капіталу
Без виклику представників сторін.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд в Господарський суд Львівської області надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі, стягнення частини частки та визначення розміру статутного капіталу і розміру частки учасника.
Відповідно до ч. 6,7 ст. 176 ГПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом звернення суду.
07.02.2023р. Господарський суд Львівської області звернувся до Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Дніпропетровській області із запитом про надання інформації місця перебування та місця проживання відповідача фізичної особи ОСОБА_2 .
Водночас, разом із позовною заявою до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Таким чином, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду поданої заяви про забезпечення позову у строки передбачені ГПК України.
Розглянувши заяву, судом було встановлено наступне:
20.11.2019р. між ОСОБА_1 (позивачкою, продавцем) та ОСОБА_2 (відповідачем, покупцем) було укладено договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнично комерційна фірма Дрогобицький завод автомобільних кранів».
За умовами вказаного договору, продавець передає, а покупець приймає та оплачує частину частки у статутному капіталі товариства, яка становить 3,7 % номінальною вартістю 2 515 204,50 грн.
Покупець мав сплатити вартість частки протягом грудня 2019р.
20.11.2019р. між сторонами було складено акт приймання-передачі частини частки в статутному капіталі.
Водночас, як зазначається заявником, в той же день між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «Текнікс Капітал Менеджмент» було також укладено подібні договору про відчуження частини часток в статутному капіталі, внаслідок чого відповідач сумарно став власником частки статутного капіталу товариства розміром 50% та номінальною вартістю 33 989 250,00 грн.
27.11.2019р. до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено відповідні відомості про зміну складу учасників товариства та розміру часток учасників.
10.12.2019р. ОСОБА_1 повідомила покупця про реквізити, за якими необхідно здійснити платіж за придбану частку в статутному капіталі.
Однак, після отримання реквізитів та станом на день подачі позову ОСОБА_2 платежу в сумі 2 515 204,50 грн. не здійснив, що на думку заявника, відповідно до п. 2.6 договору є підставою повернення відповідачем неоплаченої частини частки та укладення додаткової угоди про внесення змін до основного договору.
З огляду на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Львівської області з позовом про:
1. Розірвання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі від 20.11.2019р.
2. Стягнення (витребування з володіння) ОСОБА_2 частини частки у статутному капіталі Товариства в розмірі 3,7 %, номінальною вартістю 2 515 204,50 грн.
3. Визначення розміру статутного капіталу Товариства та визначення розмірів часток учасників у Товаристві.
В той же час, подавши такий позов, позивач вважає, що існують підстави для його забезпечення шляхом:
- накладення арешту на частину частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнично комерційна фірма Дрогобицький завод автомобільних кранів» у розмірі 3,7 % номінальною вартістю 2 515 204,50 грн., що належить ОСОБА_2 та заборонити її відчуження у будь-який спосіб.
- заборони державним реєстраторам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії, у тому числі нотаріусам, іншим уповноваженим особам, здійснювати реєстраційні дії, проводити державну реєстрацію будь-яких змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнично комерційна фірма Дрогобицький завод автомобільних кранів», в тому числі щодо розміру статутного капіталу, переліку чи відомостей про засновників (учасників), розміру частки кожного із засновників (учасників).
За твердженням заявника, невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту її прав, оскільки ОСОБА_2 має нічим необмежену можливість здійснити відчуження належної йому частки у статутному капіталі товариства, яку від придбав у позивачки, але не оплатив. Так, ОСОБА_2 до закінчення розгляду справи має об`єктивну, беззастережну і нічим не обмежену можливість укласти договір про відчуження частки або частини частки у статутному капіталі Товариства, при цьому укласти цей договір в простій письмовій формі, а також разом з ймовірним набувачем цієї частки (частини частки) звернутись до будь-якого нотаріуса за засвідченням справжності підписів на акті приймання-передачі. А ймовірний набувач, в свою чергу, матиме таку ж об`єктивну, беззастережну і нічим не обмежену можливість надати державному реєстраторові документи, на підставі яких державний реєстратор здійснить державну реєстрацію змін до відомостей про Товариство, в частині відомостей про склад учасників Товариства.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши подані докази, суд при постановленні ухвали виходить з наступного:
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Суд зазначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони/зобов`язання відповідача вчиняти певні дії. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Як встановлено судом, у поданій заяві про забезпечення позову заявник покликається на укладений з відповідачем договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, на підставі якого останній зареєстрував за собою право власності на таку частку. Водночас, суд зауважує, що до матеріалів заяви додано копію договору, яка є нотаріально не завірена, що є недопустимим при укладенні такого виду договорів.
Крім того, заявник покликається лише на вірогідну можливість відповідача здійснити відчуження спірної частки в статутному капіталі. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення чи наміру вчинити з боку відповідача дії з розпорядження оспорюваної частки.
Суд також зауважує на тому, що право власності у відповідача на частку в статутному капіталі товариства виникло ще в 2019р., а заявником не надано суду належних доказів того, що протягом такого тривалого часу відповідач вчиняв хоч якісь дії з її розпорядження чи передання іншим особам.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права відповідача або вказаних осіб, та, відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу і яким чином.
За таких обставин, суд констатує недоведеність заявником підстав для забезпечення позову у даній праві. А ті підстави, на які покликається заявник (теоретична можливість розпорядження часткою відповідачем) без підкріплення цього належними доказами буде порушувати принцип збалансованості прав та обов`язків сторін.
Щодо покликань відповідача у поданій заяві на практику Верховного суду щодо вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частку в статутному капіталі товариства, то у даній справі суд наголошує на тому, що такі висновки Верховного суду приймалися за інших, відмінних від розглядуваної справи обставин, фактів та доказів.
Крім того, суд звертає увагу на те, що заявником, в порушення п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України, не подано у заяві пропозиції щодо зустрічного забезпечення, а відтак подана заява в розумінні ГПК України не відповідає її змісту і формі.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 136, 137, 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 914/460/23 відмовити.
2.Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України з моменту її підписання та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Юркевич М.В.
