ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал-Стандарт», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Компанія «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD), Національний банк України про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, 810000,00 грн заборгованості, 36000,00 грн 3% річних, 36000,00 грн інфляційних втрат та 37100 грн пені.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, не сплатив грошові кошти позивачу, право вимоги яких останній набув на підставі договору про відступлення права вимоги від 11.10.2016 року.

ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - позивач за зустрічним позовом) звернулося до суду першої інстанції із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач 1 за зустрічним позовом), Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал-Стандарт» (далі - відповідач 2 за зустрічним позовом), Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) (далі - відповідач 3 за зустрічним позовом) про визнання недійсним договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "Приватбанк" та визнання недійсним договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року, укладеного між компанією "Тріантал Інвестментс Лтд" та ПАТ КБ "Приватбанк".

Зустрічні позовні вимоги були мотивовані тим, що в порушення ст. 1011 Цивільного кодексу України та Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами (затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1449 від 12.12.2006 року), за умовами договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А банк зобов`язався оплатити цінні папери, придбані для Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд», власними коштами. На переконання банку така умова випливала з положень договору комісії № БК01-14А від 17.02.2014 року, примірник якого у банку відсутній.

Також банк вважає, що спірні договори суперечать приписам ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки договір купівлі-продажу цінних паперів є таким, що укладений пов`язаними з банком особами на умовах більш сприятливих, ніж для інших осіб, оскільки цінні папери набуті за цим договором за завищеною ціною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 року у справі №910/7223/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 року, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 вартість цінних паперів у розмірі 810 000,00 грн, 3% річних у розмірі 36 000,00 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 36 000,00 грн, судовий збір у розмірі 13 230,00 грн. У задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані невиконанням ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язання з оплати відчужених ОСОБА_1 цінних паперів. Також суди дійшли висновків про необґрунтованість та недоведеність зустрічних позовних вимог.

АТ КБ "Приватбанк", не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у даній справі, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення та постанову скасувати, закрити провадження в частині первісних позовних вимог на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, а вимоги зустрічної позовної заяви задовольнити.

Постановою Верховного Суду від 10.06.2021 року у справі № 910/7223/18 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково. Закрито провадження за первісним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів. В частині зустрічного позову Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал-Стандарт», Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) про визнання договорів недійсними, справу № 910/7223/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова Верховного Суду від 10.06.2021 року у справі №910/7223/18 містить, зокрема, такі висновки та вказівки.

Перевіряючи спірний договір купівлі-продажу на предмет дотримання сторонами ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність», судам слід було встановити чи укладено такий договір на більш сприятливіших умовах за звичайні. Для цього суду слід було встановити, якими саме є «звичайні умови».

Суд першої та апеляційної інстанції в межах власних процесуальних повноважень мали можливість вжити заходів щодо встановлення звичайної ціни на відповідні цінні папери.

Суди попередніх інстанцій мали можливість, зокрема, призначити по справі експертизу для встановлення відповідних обставин, але цього не зробили, чим припустилися неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вказуючи на не доведення банком відчуження цінних паперів за завищеною ціною, суди не врахували зокрема того, що 06.03.2014 року ОСОБА_1 набув акції ПАТ КБ «Приватбанк» у кількості 61 280 шт за загальною вартістю (на дату підписання договору) 6 851 212,99 грн та у той же день було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, який передбачав відчуження вказаних акцій ОСОБА_1 за загальною вартістю (на дату підписання договору) 31001 552,00 грн.

В даному випадку різниця в ціні станом на 06.03.2014 року є очевидною незалежно від формули, яку визначили сторони.

Оцінку цим обставинам та співвідношенню ціни купівлі та відчуження ОСОБА_1 цінних паперів суди попередніх інстанцій не надали.

Визначення ціни за відповідною формулою не свідчить про беззаперечну відсутність факту завищення такої ціни, оскільки має враховуватись остаточна вартість акцій.

Крім того, суди не надали оцінку також доводам банку про те, що 06.03.2014 року ОСОБА_1 придбав вказанні цінні папери у Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд» та в цей же день відчужив їх на користь цієї ж Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд» по іншій ціні.

Також суди не надали оцінку доводам банку про те, що і Компанія «Тріантал Інвестментс Лтд» є пов`язаною з банком особою як прямий акціонер.

З огляду на особливість даних правовідносин, за висновками Верховного Суду, саме з урахуванням цих обставин необхідно встановлювати дотримання ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» при укладенні спірного договору купівлі-продажу цінних паперів від 06.03.2014 року.

Позивач за зустрічним позовом в обґрунтування своїх позовних вимог посилався також на те, що в порушення ст. 1011 Цивільного кодексу України та Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1449 від 12.12.2006 року, спірні договори передбачали зобов`язання банку з оплати цінних паперів власними коштами.

Верховний Суд звертає увагу, що договір комісії відноситься до числа договорів про надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином при здійсненні торгових операцій. Сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок.

Отже законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як зобов`язання комісіонера вчинити правочин за рахунок саме комітента. Вказане випливає з аналізу наведених вище норм права.

Суду слід було дослідити правову природу спірних договорів, зокрема, встановити, чи відповідає договір комісії від 17.02.2014 року наведеним нормам законодавства та чи мав право банк укладати на підставі цього договору комісії спірний договір купівлі-продажу цінних паперів.

Суди попередніх інстанцій помилково ототожнюють поняття «витрати комісіонера, зроблені ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків» з поняттям «зобов`язання комітента перед третьою особою (в даному випадку оплата вартості майна)».

Комітент зобов`язаний відшкодувати комісіонерові витрати, пов`язані з виконанням ним доручення. Ці витрати не є відшкодуванням вартості набутого майна, оскільки за умовами законодавства, яке регулює правовідносини з договору комісії, комісіонер вчиняє правочин за рахунок комітента і останній зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору комісії суди послались на неможливість надати оцінку умовам цього договору з огляду на відсутність його примірника.

Посилання на неможливість оцінити умови договору комісії від 17.02.2014 року є передчасними.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову господарські суди попередніх інстанцій поверхнево дослідили обставини справи, не врахували всіх особливостей спірних правовідносин, їхню правову природу, не з`ясували всіх фактичних обставин справи та не надали оцінку усім доводам учасників справи.

Вказане призвело до передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року у справі № 910/7223/18 зустрічний позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу пайових цінних паперів № 105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал-Стандарт» та Акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк». Стягнуто з Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» 1762,00 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви, 881,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 960,50 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Не погодившись із винесеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року у справі № 910/7223/18 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу пайових цінних паперів № 105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 1011, 1016 Цивільного кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано застосував положення ст.ст. 1011, 1016 Цивільного кодексу України (комісія) по відношенню до договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, тобто до договору купівлі - продажу.

Крім того, скаржник вказав, що договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року має всі ознаки договору опціону. Водночас, суд першої інстанції не дав належної оцінки даному факту.

Водночас, скаржник вказав, що оспорюваний договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року був укладений в межах програми стимулювання в порядку реалізації програми стимулювання вищих менеджерів банку.

Разом з цим, за твердженням представника скаржника в матеріалах справи міститься документ під назвою «За результатами розгляду Напрямком «Complianse» ГО службової записки кд. 8911117 про надання додаткової інформації щодо справ із викупу акцій ОСОБА_1 » у п. 2.3 чітко зазначено, що «КАПІТАЛ - СТАНДАРТ ТОВ 32510396 - не визнавалася банком пов`язаною особою та у переліки пов`язаних осіб станом на березень 2016 року не включена».

Отже, договір купівлі - продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адже він укладений між банком та не пов`язаною особою.

Крім того, за твердженням скаржника на момент подачі зустрічного позову, 03.12.2018 року на понад один рік сплив строк позовної давності за вимогами про визнання недійсними договорів , що були укладені 06.03.2014 року та 17.02.2014 року відповідно. Також про відповідні порушення ПриватБанк знав або міг знати щонайменше з 12.07.2017 року, коли Печерський районний суд міста Києва відкрив провадження у справі №757/39672/17 за позовом ОСОБА_1 до АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів (в додатках до позовної заяви був приєднаний оспорюваний договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, а відтак ще в 2017 році ПриватБанк міг звернутися із відповідним позовом або зустрічним позовом, однак зробив це тільки 03.12.2018 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/7223/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя), судді Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 року витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7223/18. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення або відмови у відкритті апеляційного провадження до надходження матеріалів оскарження по даній справі з Господарського суду міста Києва.

10.05.2023 року до суду надійшли матеріали справи №910/7223/18.

Північний апеляційний господарський відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року у справі №910/7223/18 своєю ухвалою від 15.05.2023 року.

06.06.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача за зустрічним позовом до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач за зустрічним позовом просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, представник позивача за зустрічним позовом у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1011, 1016 Цивільного кодексу України прямо суперечать висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які були викладені у постанові від 10.06.2021 року у даній справі №910/7223/18, і які в силу ч. 5 ст. 310, ст. 316 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковими для суду першої інстанції та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Так, зокрема касаційний суд у даній справі наголосив про необхідність дослідити відповідність спірних договорів нормам ст.ст. 1011, 1016 Цивільного кодексу України, що в повній мірі спростовує доводи скаржника про помилковість застосування до оспорюваного у даній справі договору купівлі-продажу ЦП положень ст.ст. 1011, 1016 Цивільного кодексу України.

При цьому, представник позивача за зустрічним позовом наголосив, що положення ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, яким закріплено принцип свободи договору, не надають право відступати учасникам договору від норм ст.ст. 1011, 1016 Цивільного кодексу України.

Також, за твердженням скаржника ст. 1024 Цивільного кодексу України, яка передбачає право комісіонера на відшкодування витрат (що, як стверджує скаржник, закріплено протоколом №22 від 21.10.2013 року), не надає право сторонам договору відступати від імперативних норм ст.ст. 1011, 1016 Цивільного кодексу України щодо обов`язку комітента забезпечити усім необхідним комісіонера для виконання обов`язку перед третьою особою.

Виключення ОСОБА_1 з 01.01.2016 року з переліку пов`язаних з Банком осіб, жодним чином не спростовує того факту, що на момент укладення договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року він був пов`язаною з Банком особою і укладений ним правочин підпадає під регулювання ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Щодо посилань скаржника на той факт, що Банк міг раніше знати про порушення його прав з матеріалів іншої справи (№757/39672/17 Печерського районного суду міста Києва, в рамках якої Ь

ОСОБА_1 звернувся з вимогами про стягнення з Банку грошових коштів за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, то варто наголосити , що Печерський суд міста Києва ухвалою від 01.03.2018 року закрив провадження у справі №757/39672/17-ц.

При цьому, про порушення своїх прав та законних інтересів, зокрема, про факт завищення в 4 рази ціни продажу ЦП ОСОБА_1 , Банк дізнався з саме фотокопії договору купівлі-продажу цінних паперів №113-БВ від 06.03.2014 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гамбит» та ОСОБА_1 , яку Банк отримав саме за результатами ознайомлення 22.10.2018 року з матеріалами даної справи №910/7223/18.

06.06.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог а предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач за зустрічним позовом просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що судом в оскаржуваному рішенні вірно встановлено, що ОСОБА_1 визнавався пов`язаною з Банком особою за посадою Голова правління дочірнього банку AS PrivatBank, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» як керівник афілійованого з ПАТ КБ «Приватбанк» банку з 21.01.2002 року по 18.12.2015 року. Відтак станом на момент укладання спірного договору, ОСОБА_1 був пов`язаною з Банком особою, оскільки був звільнений з посади 18.12.2015 року.

За таких обставин, за твердження третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог а предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір купівлі - продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року було укладено з порушенням, зокрема, ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що свідчить про наявність згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України правових підстав для визнання такого договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/3591/23 від 05.09.2023 року, у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7223/18.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді Коротун О.М., Ткаченко Б.О.

Північний апеляційний господарський суд прийняв до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року у справі №910/7223/18 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Коротун О.М. своєю ухвалою від 05.09.2023 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

Представник скаржника в судовому засіданні 06.12.2023 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 06.12.2023 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити - без змін.

Представники відповідачів за зустрічним позовом 2, 3 в судове засідання Північного апеляційного господарського суду 06.12.2023 року не прибули, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції по справі №910/7223/18 (наявний в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача за зустрічним позовом, та відповідача 1 за зустрічним позовом, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2014 року між ОСОБА_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гамбіт» (продавець), яке діяло на підставі договору комісії №62-БК від 17.02.2014 року було укладено догорів купівлі-продажу цінних паперів №113-БВ, відповідно до умов якого покупець набув у власність прості іменні бездокоментарні акції, емітентом яких виступило ПАТ КБ «Приватбанк», у кількості 61280 шт, номінальна вартість одного ЦП - 252,95 грн.

Так, станом на 06.03.2014 року ОСОБА_1 був власником акцій ПАТ КБ "Приватбанк" у кількості 61 280 шт, що підтверджується випискою про операції з цінними паперами №06-03/9 від 06.03.2014 року (т. 1, а.с. 14).

06.03.2014 року між ОСОБА_1 як комітентом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" як комісіонером було укладено договір комісії № 104-БК, відповідно до умов якого комісіонер зобов`язується за плату надати комітенту послуги з продажу простих іменних бездокументарних акцій, емітентом яких виступило ПАТ КБ "Приватбанк", у кількості 61280 шт, номінальна вартість одного ЦП - 252,95 грн, загальна вартість ЦП - 31 001 552,00 грн, від свого імені за рахунок та в інтересах комітента.

На виконання вказаного договору комісії, 06.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" (продавець) та ПАТ КБ "Приватбанк" (покупець), який діє на підставі укладеного з комітентом покупця (Компанією "Тріантал Інвестментс ЛТД") договору комісії № БК01-14А від 17.02.2014 року, укладено договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А (далі - договір купівлі-продажу).

Також судом встановлено, що 06.03.2014 року між ОСОБА_1 як продавцем, Компанією "Тріантал Інвестментс ЛТД" як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" як депозитарною установою укладено договір про контроль за розрахунками (далі - договір про контроль за розрахунками), відповідно до умов якого останній укладено з метою контролю за перереєстрацією прав власності на цінні папери, пов`язаною з придбанням та продажем цінних паперів згідно з договором купівлі-продажу пайових цінних паперів. Сторони договору купівлі-продажу пайових цінних паперів зобов`язуються надати депозитарній установі інформацію про всі зміни та поправки до договору купівлі-продажу пайових цінних паперів у випадку внесення таких змін та поправок в день підписання відповідних змін та поправок. Сторони договору купівлі-продажу пайових цінних паперів зобов`язуються не висувати до Депозитарної установи будь-які претензії через вжиті або не вжиті заходи у випадку ненадання інформації про зміни та поправки до договору купівлі-продажу пайових цінних паперів (т. 1, а.с. 20-22).

Відповідно до п. 2.1 договору про контроль за розрахунками продавець зобов`язаний встановити обмеження прав на цінні папери на своєму рахунку у цінних паперах, відкритому у депозитарній установі, в день підписання цього договору до 31.05.2016 року (далі - термін обмеження прав). Термін обмеження прав може бути припинений достроково у випадку, зазначеному у п. 3.3 цього договору.

Згідно п. 2.4 договору про контроль за розрахунками метою забезпечення можливості одержання прав на цінні папери, покупець одночасно з підписанням цього договору надає депозитарній установі безвідкличне розпорядження на одержання прав на цінні папери від продавця.

У разі отримання депозитарною установою документу, передбаченого п. 2.3.1 або п. 2.3.2 цього договору, депозитарна установа невідкладно знімає обмеження з цінних паперів на відповідному рахунку у цінних паперах продавця та здійснює поставку цінних паперів з рахунку у цінних паперах продавця на рахунок у цінних паперах покупця у кількості, передбаченій цим договором, розпорядженням на поставку та договором купівлі-продажу пайових цінних паперів (п. 2.6 договору про контроль).

У п. 7.6 договору про контроль сторони домовились, що цей договір є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу пайових цінних паперів, в частині зобов`язань продавця та покупця відповідно щодо перереєстрації цінних паперів на користь покупця.

10.03.2016 року ОСОБА_1 склав повідомлення продавця про бажання провести розрахунки за договором купівлі-продажу цінних паперів, у якому просив ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі вказаного договору сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" загальну вартість цінних паперів у кількості 61 280 шт.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, номінальна вартість відчужуваних ОСОБА_1 цінних паперів на момент отримання банком повідомлення про проведення розрахунків становила 280,00 грн. З урахуванням положень п. 1.2 договору купівлі-продажу загальна вартість відчужених позивачем за первісним позовом акцій становила 34 316 800 грн.

11.03.2016 року ОСОБА_1 вищевказане повідомлення направив на адреси ПАТ КБ "Приватбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" та Компанії "Тріантал Інвестментс ЛТД" (т. 1, а.с. 24).

14.03. 2016 року ПАТ КБ "Приватбанк" отримало вищевказане повідомлення ОСОБА_1 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №37339417.

З виписки про операції з цінними паперами № 18-03/2 від 18.03.2016 року вбачається, що станом на вказану дату (18.03.2016 року) цінні папери, а саме прості іменні бездокументарні акції, емітентом яких виступило ПАТ КБ "Приватбанк", у кількості 61 280 шт, були переведені на рахунок у цінних паперах, що належить Компанії "Тріантал Інвестментс ЛТД".

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ПАТ КБ "Приватбанк" свої грошові зобов`язання ані перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт", ані перед ОСОБА_1 не виконало, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" з вимогою про відступлення права вимоги від 16.05.2016 року.

11.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" як первісним кредитором та ОСОБА_1 як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір про відступлення права вимоги) , відповідно до умов якого у зв`язку з порушенням третьою особою (ПАТ КБ "Приватбанк") умов договору купівлі-продажу пайових цінних паперів № 105-БВТ;БВК 26-01-І4А від 06.03.2014 року, укладеного з нею первісним кредитором як комісіонером нового кредитора на підставі договору комісії № 104-БК від 06.03.2014 року, первісний кредитор, керуючись ст. 1016 Цивільного кодексу України, відступає (передає), а новий кредитор набуває (отримує) право вимоги, що належить первісному кредиторові за основним договором, укладеним між первісним кредитором та ПАТ КБ "Приватбанк" (далі - боржник), і стає кредитором за основним договором.

Згідно з п. 1.2 договору про відступлення права під правом вимоги, що передається за цим договором новому кредитору від первісного кредитора, сторони розуміють право вимоги до боржника у розмірі 34 316 800 грн, яке виникло на підставі основного договору, а також будь-які інші права, існуючі у первісного кредитора на момент укладення цього договору, пов`язані з зазначеним правом вимоги, в тому числі, але не виключно: право вимагати відшкодування збитків у повному розмірі за невиконання чи неналежне виконання умов основного договору, право вимагати оплати пені в порядку та у розмірах, визначених основним договором, право вимагати оплати 3% річних, а також інфляційних втрат за весь час прострочення платежу на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

За цим договором новий кредитор (замість первісного) одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором (п. 1.3 договору про відступлення права).

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 1016 Цивільного кодексу України комітет має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Враховуючи невиконання ПАТ КБ "Приватбанк" його зобов`язання ОСОБА_1 звернувся до банку з претензією від 20.03.2017 року, в якій, у тому числі, просив сплатити вартість відчужених акцій в розмірі 34 316 800,00 грн.

ПАТ КБ "Приватбанк" отримав претензію ОСОБА_1 24.04.2017 року, проте відповіді на вказану претензію не надав, заборгованість перед ОСОБА_1 не сплатив.

Враховуючи вищевикладені обставини ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Щодо вказівок Верховного Суду про надання оцінки належності даного спору до юрисдикції господарського суду з огляду на суб`єктний склад сторін спору, предмет і підстави позову та характер спірних правовідносин, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент звернення з даним позовом до суду) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів.

Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має право на цінний папір, та не передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі права на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам (ч. 1 ст. 194 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про ринки капіталу та організаційні товарні ринки» - в редакції, чинній на момент звертання до суду з даним позовом).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, при визначеності предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Отже, під час відкриття провадження для розгляду певної господарської справи виникає об`єктивна необхідність вирішення питання щодо підвідомчості та підсудності даної справи суду, тобто постає нагальна потреба у з`ясуванні того, який суд повинен її розглядати. Саме для цього у господарському процесі запроваджено питання визначення юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції враховує, що юрисдикція є багатоаспектним явищем, зміст якого неможливо повністю розкрити, застосовуючи лише один критерій.

Серед найбільш значимих характеристик "юрисдикції" як фундаментальної правової категорії господарського процесуального права слід зазначати наступні: юрисдикція стосується здатності конкретного суду вирішувати справу; відзначається поширеністю компетенції конкретного суду на конкретну територію (судовий округ); залежна від місця виникнення обставин справи (місце відкриття провадження у справі визначає місце закінчення її розгляду); встановлюється, виходячи із правил певного виду судочинства (цивільного, кримінального, господарського, адміністративного).

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 року у справі №243/2684/20.

Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, сторонами яких у судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

Натомість відповідно до положень ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, які кореспондуються з приписами ст. 19 цього Кодексу, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Частинами 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи суб`єкта господарювання, зокрема, товариства з обмеженою відповідальністю. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, якими наділяється власник корпоративних прав, надає останньому можливість впливати на діяльність господарської організації.

З огляду на викладене, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Як зазначалося вище, предметом спору у даній справі є вимоги банку про визнання недійсними договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року та договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року, на підставі якого діяв АТ КБ «Приватбанк» при укладенні договору купівлі-продажу.

11.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" як первісним кредитором та ОСОБА_1 як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор, керуючись ст. 1016 Цивільного кодексу України, відступає (передає), а новий кредитор набуває (отримує) право вимоги, що належить первісному кредиторові за основним договором, укладеним між первісним кредитором та ПАТ КБ "Приватбанк" (далі - боржник), і стає кредитором за основним договором.

Позивач за зустрічним позовом визначив такий склад відповідачів за зустрічним позовом про визнання недійсними вищенаведених договору купівлі-продажу та договору комісії: ОСОБА_1 (відповідач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал-Стандарт» (відповідач 2) та Компанія «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) (відповідач 3).

Тобто, спір за зустрічним позовом у даній справі виник з правочинів щодо акцій (цінних паперів).

Так, проаналізувавши суб`єктний склад сторін спору за зустрічним позовом, предмет і підстави зустрічного позову та характер спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про належність даного спору до юрисдикції господарського суду.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 202 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом положень частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити у судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26.02.2020 року у справі №910/14139/18.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічне правове положення закріплено у ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Близька за змістом позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц.

Як встановлено судом першої інстанції, оригінал та/або копія договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року укладеного між Компанією «Тріантал Інвестментс ЛТД» та ПАТ КБ «Приватбанк», відсутні у матеріалах справи.

Як зазначив АТ КБ «Приватбанк», в архівах банку відсутній примірник договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року.

Договір комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року витребувався судом у Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД»(відповідач 3 за зустрічним позовом) під час первісного розгляду справи (ухвали Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 року, та від 26.11.2019 року), а також при новому розгляді справи в частині зустрічного позову (ухвали Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 року, від 17.05.2022 року), проте суду наданий не був. Так, ухвалами Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 року, від 17.05.2022 року суд уповноважив позивача за зустрічним позовом на одержання у відповідача 3 витребуваного судом доказу - належним чином засвідчену копію договору комісії № БК01-14А від 17.02.2014, укладеного між Компанією "ТРІАНТАЛ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД" та ПАТ КБ "Приватбанк" (оригінал - для огляду в судовому засіданні). Матеріали справи містять копії запитів позивача за зустрічним позовом разом з доказами їх направлення відповідачу 3 за зустрічним позовом на виконання вимог ухвал суду від 16.07.2021 року, від 17.05.2022 року щодо надання належним чином засвідченої копії оспорюваного договору комісії (т. 14, а.с. 83-129). Жодний із учасників спору не надав суду копію договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про вірогідність укладання договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року, оскільки посилання на нього наявні у преамбулі договору купівлі - продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року.

Положення ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному і матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ч. 10 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суду, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

З змістом системного аналізу приписів ст.ст. 86, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, на місцевий господарський суд покладено обов`язок всебічно та повно з`ясувати і дослідити обставини справи, що мають значення для її вирішення по суті.

При новому розгулі справи в частині зустрічного позову суд першої інстанції вжив передбачені законом заходи щодо встановлення обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що за відсутності оригіналу та/або копії правочину не можливо здійснити аналіз його умов на предмет додержання загальних вимог, необхідних для чинності правочину (ст. 203 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, за відсутності оригіналу або копії договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такий правочин не можу бути визнано недійсним. А тому позовна вимога про визнання недійсним договору комісії № БК01-14А від 17.02.2014 року, укладеного між Компанією "ТРІАНТАЛ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД" та ПАТ КБ "Приватбанк"(теперішнє найменування Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк») задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в цій частині спірне рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року у справі №910/7223/18 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, колегія суддів відзначає наступне.

Як було встановлено вище, договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал -Стандарт», як продавцем, який діяв на підставі укладеного з комітентом продавця (Громадянином України Трубаковим Олександром Євгенійовичем) договору комісії №104-БК від 06.03.2014 року, та ПАТ КБ «Приватбанк» як покупцем, який діяв на підставі укладеного з комітентом покупця (юридичною особою згідно законодавства Республіки Кіпр «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року.

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах цього договору пайові цінні папери, а саме прості іменні без документарні акції, емітентом яких виступило ПАТ КБ «Приватбанк», у кількості 61280 шт, номінальна вартість одного ЦП - 252,95 грн.

Згідно п. 1.2 договору купівлі-продажу розмір загальної вартості ЦП залежить від того, хто виступить ініціатором проведення розрахунків за цим договором шляхом надання повідомлення про проведення розрахунків. У разі отриманням покупцем від комітента продавця письмового повідомлення про проведення розрахунків, складеного за формою, наведеною у додатку №1 до цього договору, загальна вартість ЦП буде розраховуватись за формулою: Ц = Квласн * 2 * Ном, де Ц - загальна вартість ЦП, Квласн - кількість ЦП, наведена у п. 1.2. цього договору, Ном - номінальна вартість одного ЦП, яка буде зареєстрована НКЦПФР на дату отримання повідомлення про проведення розрахунків. У разі отримання покупцем від комітента покупця письмового повідомлення про проведення розрахунків, складеного за формою, наведеною у Додатку № 2 до цього Договору, загальна вартість ЦП буде розраховуватись за формулою: Ц = Квласн * 2,5 * Ном, де Ц - загальна вартість ЦП, Квласн - кількість ЦП, наведена у п. 1.2. цього договору, Ном - номінальна вартість одного ЦП, яка буде зареєстрована НКЦПФР на дату отримання повідомлення про проведення розрахунків.

Крім того, у п. 1.2 договору купівлі-продажу сторони домовились про те, що на дату підписання цього договору загальна вартість ЦП становить 31 001 552,00 грн, але у разі отримання покупцем від комітента продавця або від комітента покупця повідомлення про проведення розрахунків, складеного за формою, наведеною у додатку № 1 або у додатку № 2 до цього договору відповідно, покупець зобов`язаний розрахувати загальну вартість ЦП по формулам, наведеним у цьому пункті цього договору. Ціна одного ЦП визначається на дату здійснення покупцем платежу за ЦП згідно наступної формули: Ціна одного ЦП = Загальна вартість ЦП / Кількість ЦП.

Положеннями п. 5.1 договору купівлі-продажу закріплено право продавця на отримання загальної вартості цінних паперів.

Згідно з п. 2.1 договору купівлі-продажу розрахунки згідно цього договору здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця. Покупець зобов`язується сплатити загальну вартість цінних паперів продавцю за рахунок власних коштів.

Відповідно до п. 2.2 договору купівлі-продажу покупець зобов`язується сплатити продавцю загальну вартість цінних паперів, розраховану відповідно до п. 1.2 цього договору, протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання одного з нижчезазначених документів: письмового повідомлення про проведення розрахунків від комітента продавця, складеного за формою, наведеною у додатку № 1 до цього договору, або письмового повідомлення про проведення розрахунків від комітента покупця, складеного за формою, наведеною у додатку № 2 до цього договору.

Пунктом 3.2 договору купівлі-продажу передбачено, що цінні папери повинні бути заблоковані на рахунку у цінних паперах комітента продавця у депозитарній установі ТОВ "Капітал-Стандарт" (далі - депозитарна установа) на термін дії цього договору. Депозитарна установа повинна мати документи, які нададуть їй можливість без додаткового звернення сторін до депозитарної установи зняти обмеження прав на цінні папери та виконати облікову операцію про одержання прав на цінні папери на рахунок у цінних паперах комітента покупця після отримання письмового повідомлення про проведення розрахунків від комітента продавця або від комітента покупця. Для цього в день підписання цього договору комітент продавця, комітент покупця та депозитарна установа зобов`язуються підписати договір про контроль за розрахунками та усі необхідні розпорядження. Договір про контроль за розрахунками регулює процес перереєстрації прав власності на цінні папери за цим договором та є невід`ємною частиною цього договору.

Положеннями п. 6.2 договору купівлі-продажу передбачено, що у разі несвоєчасного виконання покупцем свого зобов`язання, згідно п. 2.2. цього договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів за кожен робочий день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості цінних паперів.

Сторони домовились, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2016 (п. 10.3 договору купівлі-продажу).

Так, предметом оспорюваного договору є купівля-продаж пайових цінних паперів, а саме простих іменних без документарних акцій, емітентом яких виступило ПАТ КБ «Приватбанк», у кількості 61280 шт, номінальна вартість одного ЦП - 252,95 грн.

Сторонами договору купівлі-продажу є Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал -Стандарт» (продавець) та ПАТ КБ «Приватбанк» (покупець, банк), кожна з яких (сторін) діяла на підставі укладених відповідно з комітентом продавця договору комісії №104-КБ від 06.03.2014 року та з комітентом покупця договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року.

Колегія суддів проаналізувавши зміст укладеного між сторонами оспорюваного договору погоджується з висновком суду першої інстанції, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу, який укладено на виконання договорів комісії.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що оспорюваний договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року є договором опціону, як необґрунтовані.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, догорів купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року було укладено на виконання договору комісії №КБ01-14А від 17.02.2014 року (безпосередньо вбачається з преамбули оспорюваного договору купівлі-продажу).

Так, до договору комісії застосовуються положення, визначені ст.ст. 1011-1028 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (ч. 3 ст. 2012 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1013 Цивільного кодексу України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1024 Цивільного кодексу України Комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема тим, що в порушення ст. 1011 Цивільного кодексу України та правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андерайтингу, управління цінними паперами, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006 року, договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року передбачав зобов`язання банку з оплати цінних паперів власними коштами. На переконання банку, така умова випливала з положень договору комісії № КБ01-14А від 17.02.2014 року, примірник якого у банку відсутній.

Так, Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд звернув увагу, що договір комісії відноситься до числа договорів про надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином при здійсненні торгових операцій. Сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок.

Тобто, законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як зобов`язання комісіонера вчинити правочин за рахунок саме комітента. Вказане випливає з аналізу наведених вище норм права.

При цьому, судом враховано, що у ст. 1024 Цивільного кодексу України закріплено право комісіонера на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

За висновками Верховного Суду у постанові від 10.06.2021 року даній справі, комітент зобов`язаний відшкодувати комісіонерові витрати, пов`язані з виконанням ним доручення. Ці витрати не є відшкодуванням вартості набутого майна, оскільки за умовами законодавства, яке регулює правовідносини з договору комісії, комісіонер вчиняє правочин за рахунок комітента і останній зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що поняття «витрати комісіонера, зроблені ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків» та поняття «зобов`язання комітента перед третьою особою (в даному випадку оплата вартості майна)» - не є тотожними поняттями.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, за змістом п. 2.1 договору купівлі - продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року розрахунки згідно цього договору здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця (ПАТ КБ «Приватбанк» на поточний рахунок продавця (Товариство з обмеженою відповідальністю Капітал-Стандарт». Покупець зобов`язується сплатити загальну вартість ЦП продавцю за рахунок власних коштів.

Таким чином, оспорюваний договір купівлі - продажу, який вчинено на виконання договору комісії №КБ01-14А від 17.02.2014 року, передбачає зобов`язання комісіонера (продавця за договором купівлі - продажу) вчинити правочин (сплатити загальну вартість ЦП Продавцю) за власний рахунок.

Водночас, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що за відсутності в матеріалах справи оригіналу або належним чином завіреної копії договору комісії №БК01-14А від 17.02.2014 року, суд позбавлений можливості встановити, чи впливала така умова договору купівлі-продажу як зобов`язання банку з оплати цінних паперів власними коштами з положень договору комісії № БК01-14А від 17.02.2014 року.

Долучений відповідачем-1 за зустрічним позовом під час нового розгляду справи протокол засідання Наглядової ради ПАТ КБ "Приватбанк" № 22 від 21.10.2013 року (т. 14 а.с. 3-6) правомірно не взято судом першої інстанції до уваги у якості належного та допустимого доказу у справі, оскільки зі змісту оспорюваного договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року не вбачається, що він укладався саме в порядку реалізації програми стимулювання вищих менеджерів банку, що він укладався на підставі наведеного протоколу №22 від 21.10.2013 року.

З огляду на викладене, твердження скаржника, що оспорюваний договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року був укладений в межах програми стимулювання в порядку реалізації програми стимулювання вищих менеджерів банку, є необґрунтованим та таким, що не підтверджується жодними належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови договору купівлі-продажу №105- БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, який вчинено на виконання договору комісії № БК01-14А від 17.02.2014 року, не відповідають нормам ст. 1011, ч. 1 ст. 1016 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач за зустрічним позовом мотивував позовні вимоги, зокрема тим, що спірні договори суперечать приписам ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки договір купівлі-продажу цінних паперів є таким, що укладений пов`язаними з банком особами на умовах більш сприятливих, ніж для інших осіб, оскільки цінні папери набуті за цим договором за завищеною ціною.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів, угоди, що здійснюються з пов`язаними з банком особами (далі - пов`язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов`язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Для цілей цього Закону пов`язаними особами є:

1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку;

3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

4) керівники та контролери споріднених осіб банку;

5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;

6) афілійовані особи банку;

7) споріднені особи банку;

8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини;

9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Більш сприятливими умовами визначаються:

1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов`язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

2) придбання у пов`язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною;

3) здійснення інвестиції в цінні папери пов`язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство;

4) оплата товарів та послуг пов`язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Банк може укладати угоди з пов`язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

Національний банк України може своїм розпорядженням запроваджувати обмеження на суму угод із пов`язаними особами.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Так, підставою укладення договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року з боку ПАТ КБ "Приватбанк" був договір комісії № БК01-14А від 17.02.2014 року, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та компанією «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) (комітент), а з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал- Стандарт" - договір комісії № 104-БК від 06.03.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" та ОСОБА_1 , про що безпосередньо зазначено в преамбулі наведеного Договору купівлі-продажу пайових цінних паперів.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 визнавався пов`язаною з банком особою за посадою як голова правління дочірнього банку AS PrivatBank, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» як керівник афілійованого з ПАТ КБ «Приватбанк» банку з 21.01.2002 року по 18.12.2015 року.

Станом на момент на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року ОСОБА_1 мав статус пов`язаної з банком особи.

Із встановлених судом обставин вбачається, що станом на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, ОСОБА_1 був пов`язаною з банком особою.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що Компанія «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) станом на моменту укладення оспорюваного договору купівлі-продажу також була пов`язаною з банком особою як прямий акціонер, що не заперечувалось сторонами.

Тобто, оспорюваний договір купівлі-продажу укладався як продавцем (Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал- Стандарт"), так і покупцем (ПАТ КБ "Приватбанк"), в інтересах пов`язаних з банком осіб: відповідно в інтересах ОСОБА_1 та Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD).

У зв`язку із тим, що і ОСОБА_1 , і Компанія «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу були пов`язаними з банком особами, Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 року у даній справі зазначив, зокрема, що "саме з урахуванням цих обставин необхідно встановлювати дотримання ст. 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність" при укладенні спірного договору купівлі-продажу цінних паперів від 06.03.2014 року". Враховуючи наведене, посилання скаржника на документ під назвою «За результатами розгляду Напрямком «Complianse» ГО службової записки кд. 8911117 про надання додаткової інформації щодо справ із викупу акцій ОСОБА_1 » у п. 2.3 чітко зазначено, що «КАПІТАЛ - СТАНДАРТ ТОВ 32510396 - не визнавалася банком пов`язаною особою та у переліки пов`язаних осіб станом на березень 2016 року не включена», відтак оспорюваний договір купівлі-продажу не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є безпідставним.

За приписами ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Отже, відповідно до наведеної норми, ПАТ КБ "Приватбанк" мав би сплатити загальну вартість цінних паперів продавцю за рахунок комітента - Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD).

Натомість, п. 2.1 договору купівлі-продажу встановлено, що розрахунки згідно цього договору здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця. Покупець зобов`язується сплатити загальну вартість цінних паперів продавцю за рахунок власних коштів.

Тобто, згідно наведених умов договору купівлі-продажу, ПАТ КБ "Приватбанк" (покупець) придбає цінні папери, що належать пов`язаній з банком особі ( ОСОБА_1 ), для свого акціонера - Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) (пов`язаної з банком особи) за рахунок власних коштів.

Як було встановлено вище, на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів №113-БВ від 06.03.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Гамбіт", ОСОБА_1 набув у власність прості іменні бездокументарні акції, емітентом яких виступило ПАТ КБ "Приватбанк", у кількості 61 280 шт, номінальна вартість одного ЦП - 252,95 грн. На дату підписання цього Договору загальна вартість ЦП становила 6 851 212,99 грн.

06.03.2014 року між ОСОБА_1 як комітентом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" як комісіонером було укладено договір комісії № 104-БК, пунктом 1.1 якого передбачено, що комісіонер зобов`язується за плату надати комітенту послуги з продажу простих іменних бездокументарних акцій, емітентом яких виступило ПАТ КБ "Приватбанк", у кількості 61 280 шт, номінальна вартість одного ЦП - 252,95 грн, загальна вартість ЦП - 31 001 552,00 грн, від свого імені за рахунок та в інтересах комітента (т. 1 а.с. 15-17).

06.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" як продавцем, який діяв на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору комісії № 104-БК від 06.03.2014 року та ПАТ КБ "Приватбанк" як покупцем, який діяв на підставі укладеного з Компанією "Тріантал Інвестментс ЛТД" договору комісії № БК01- 14А від 17.02.2014 року, укладено договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А. Сторони даного Договору купівлі-продажу домовились, що на дату підписання цього договору загальна вартість ЦП становить 31 001 552,00 грн, але у разі отримання покупцем від комітента продавця або від комітента покупця повідомлення про проведення розрахунків, складеного за формою, наведеною у додатку № 1 або у додатку № 2 до цього договору відповідно, покупець зобов`язаний розрахувати загальну вартість ЦП по формулам, наведеним у цьому пункті цього договору. Ціна одного ЦП визначається на дату здійснення покупцем платежу за ЦП згідно наступної формули: Ціна одного ЦП = Загальна вартість ЦП / Кількість ЦП (п. 1.2 договору купівлі-продажу).

З огляду на викладене вбачається, що ОСОБА_1 06.03.2014 року набув акції ПАТ КБ "Приватбанк" у кількості 61 280 шт. за загальною вартістю (на дату підписання договору) 6 851 212,99 грн та у той же день було укладено договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, який передбачав відчуження вказаних акцій ОСОБА_1 за загальною вартістю (на дату підписання договору) 31 001 552 грн.

Водночас, колегія суддів відзначає, що ціна цих же акцій згідно договору про відступлення права вимоги від 11.10.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт", визначена вже у сумі 34316800 грн (п. 1.2 договору про відступлення права від 11.10.2016 року).

З огляду на викладене, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку різниця в ціні на акції станом на 06.03.2014 року є очевидною незалежно від формули, яку визначили сторони в оспорюваному договорі-купівлі продажу, на чому також зауважив Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 року у даній справі.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу був передбачений механізм розрахунку ціни за акції, який забезпечував ОСОБА_1 (пов`язаній з банком особі) можливість продати акції Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD) (пов`язаній з банком особі) за ціною, що більш ніж у 4 рази перевищувала ціну їх придбання ОСОБА_1 (акції придбані 06.03.2014 за ціною 6 851 212,99 грн: акції продані 06.03.2014 за ціною 31 001 552 грн). Разом з цим, сплата за акції ОСОБА_1 (пов`язаній з банком особою) мала відбутись за рахунок банку.

Враховуючи вищенаведені обставини та приписи ст. 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу, який укладений його сторонами (Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "Приватбанк") в інтересах пов`язаних з банком осіб ( ОСОБА_1 та Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD)), містив умови, за яких банк придбає цінні папери, що належать пов`язаній з банком особі ( ОСОБА_1 ) для свого акціонера (Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD)) за рахунок власних коштів за ціною, яка більш ніж у 4 рази перевищувала ціну їх придбання ОСОБА_1 , що безумовно свідчить, що такі умови є сприятливішими за звичайні (є сприятливими саме для пов`язаних з банком осіб ( ОСОБА_1 та Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» (Triantal Investments LTD)).

В свою чергу, наданий позивачем за зустрічним позовом Висновок експерта № 1/01-23 у господарській справі № 910/7223/18 від 12.01.2023 року судом першої інстанції долучено до матеріалів справи (т. 14 а.с. 12-37), однак не був врахований судом першої інстанції, оскільки останній не відповідає вимогам ст. 98 Господарського процесуального кодексу України відповідно не є належним та допустимим доказом у даній справі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року було укладено з порушенням ст. 1011, ч. 1 ст. 1016 Цивільного кодексу України, ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що свідчить про наявність згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України правових підстав для визнання такого договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України. Встановлене, в свою чергу, свідчить про порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивача за зустрічним позовом.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо незастосування до спірних правовідносин приписів ст. 217 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, оскільки за сукупності встановлених обставин спірних правовідносин сторін відсутні підстави припустити, що оспорюваний договір купівлі-продажу був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (п. 2.1 цього договору).

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення строку , що на момент подачі зустрічного позову, 03.12.2018 року на понад один рік сплив строк позовної давності за вимогами про визнання недійсними договорів , що були укладені 06.03.2014 року та 17.02.2014 року відповідно. Також про відповідні порушення ПриватБанк знав або міг знати щонайменше з 12.07.2017 року, коли Печерський районний суд міста Києва відкрив провадження у справі №757/39672/17 за позовом ОСОБА_1 до АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів (в додатках до позовної заяви був приєднаний оспорюваний договір купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року, а відтак ще в 2017 році ПриватБанк міг звернутися із відповідним позовом або зустрічним позовом, однак зробив це тільки 03.12.2018 року, колегія судів відзначає наступне.

Так, згідно прохальної частини зустрічної позовної заяви позивач за зустрічним позовом просив суд визнати причини пропуску процесуального строку для пред`явлення зустрічного позову у справі № 910/7223/18 поважними та поновити вказаний процесуальний строк.

Обґрунтовуючи вищевказане клопотання, позивач за зустрічним позовом, зокрема, зазначив, що про порушення своїх прав та законних інтересів, зокрема, продаж цінних паперів банку ОСОБА_1 за завищеною в 4 рази ціною, позивач за зустрічним позовом дізнався з фотокопії договору комісії №113-БВ від 06.03.2014 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Гамбіт" та ОСОБА_1 , яку АТ КБ "Приватбанк" отримав за результатами ознайомлення 22.10.2018 року з матеріалами справи № 910/7223/18, а отже АТ КБ "Приватбанк" не знав про вказану обставину на момент відкриття провадження у даній справі.

Відповідач-1 за зустрічним позовом, в свою чергу у відзиві на позовну заяву АТ КБ "Приватбанк" про визнання договорів недійсними (новий розгляд) (т. 13 а.с. 90-92) просив суд першої інстанції під час нового розгляду справи, зокрема, вирішити питання стосовно застосування наслідків спливу позовної давності, зазначив, що клопотання банку про поновлення процесуального строку мало відношення тільки щодо такої підстави недійсності договору купівлі-продажу пайових цінних паперів № 105-БВТ; БВК26-01-14А від 06.03.2014 року як укладення банком угоди із пов`язаною особою на умовах, сприятливіших за звичайні (ч. 1-3 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), щодо інших підстав недійсності спірних правочинів, зокрема невідповідності договорів положенням ЦК України та Правилам (умовам) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами (затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1449 від 12.12.2006 року), банк не клопотав про поновлення відповідних процесуальних строків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 року у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 року у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 року у справі № 6/8- 09, від 13.08.2019 року у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 року у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 року у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 року у справі № 910/16827/17.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (у тому числі лімітування цього права часовими межами) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, щоб зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою, а саме: - строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким; - застосування позовної давності має бути передбачуваним; - механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Питання поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності таких умов: - особа (позивач) навела поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надала суду докази, що підтверджують існування цих обставин (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України); - суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановив їх існування та дійшов висновку про їх об`єктивний характер і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, слід виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Слід також звернути увагу, що закон не встановлює переліку поважних причин пропуску позовної давності.

Водночас, колегія суддів відзначає, що судом було встановлено порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивача за зустрічним позовом в частині (у зв`язку з укладенням) договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А від 06.03.2014 року.

Заява відповідача 1 за зустрічним позовом про застосування строку позовної давності мотивована тим, що на момент подачі зустрічного позову (03.12.2018 року) на понад 1 рік сплив строк позовної давності за вимогами про визнання недійсними оспорюваних договорів, зокрема договору купівлі-продажу пайових цінних паперів №105-БВТ;БВК26-01-14А, що був укладений 06.03.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати поважними причини пропуску процесуального строку для пред`явлення зустрічного позову у справі № 910/7223/18 з вимогами про визнання недійсними оспорюваних договорів та поновити такий строк.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відхилив як безпідставні доводи відповідача 1 за зустрічним позовом, , що клопотання банку мало відношення щодо такої підстави недійсності договору купівлі-продажу як укладення банком угоди із пов`язаною особою на умовах, сприятливіших за звичайні (ч. 1-3 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), а щодо інших підстав недійсності спірних правочинів, зокрема невідповідності договорів положенням Цивільного кодексу України та Правил, банк не клопотав про поновлення відповідних процесуальних строків, оскільки, як зазначено вище позивач за зустрічним позовом просив суд визнати поважними причини пропуску процесуального строку для пред`явлення зустрічного позову в цілому, не залежно від окремих підстав недійсності оспорюваних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 7 Статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року № 594 (в чинній редакції) (офіційний текст якого розміщено на інтернет порталі Верховної Ради України за посиланням J- https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/594-2019-%D0%BF#Text) визначено: Єдиним акціонером Банку, якому належить 100 відсотків статутного капіталу Банку, є держава. Держава набула право власності на 100 відсотків акцій Банку 21.12.2016 року відповідно до ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 року № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 101, ст. 3315).

Загальновідомим є факт, що необхідність застосування до АТ КБ "Приватбанк" процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави була зумовлена віднесенням банку до категорії неплатоспроможних, що відбувалось під час перебування АТ КБ "Приватбанк" у власності попередніх акціонерів.

Тобто, оспорюваний договір купівлі-продажу від 06.03.2014 року, було укладено до зміни власника банку 21.12.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів доводи/докази позивача за зустрічним позовом, що про порушення своїх прав оспорюваним договором він дізнався саме 22.10.2018 року є більш вірогідними, ніж докази та доводи надані відповідачем 1/скаржником на їх спростування.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо поважності причин пропущення позовної давності в спірному випадку, а відтак порушене право позивача за зустрічним позовом підлягає захисту.

При цьому, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення були враховані висновки та вказівки Верховного Суду викладені в постанові від 10.06.2021 року у справі №910/7223/18.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача за зустрічним позовом та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом викладеними у відзивах на апеляційну скаргу.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться до мотивів викладених у зустрічній позовній заяві, відповідних поясненнях, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року у справі № 910/7223/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року у справі №910/7223/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/7223/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

О.М. Коротун

Дата підписання повного тексту 18.12.2023 року.

Джерело:ЄДРСР 115813799

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова від 06.12.2023 по справі № 910/7223/18 Північний апеляційний господарський суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

120 911 540

25 171

2 887

530 995

23 933 887

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова від 06.12.2023 по справі № 910/7223/18 Північний апеляційний господарський суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!