Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 712/4341/16-ц
провадження № 61-3302св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - керівник Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Кам`янецький Володимир Володимирович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , і ОСОБА_2 , на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 липня 2021 року та додаткове рішення цього суду від 27 вересня 2021 року у складі судді Пироженко В. Д. і постанови Черкаського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року керівник Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернувся до суду позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року у справі № 712/11272/13-ц позовні вимоги прокурора до Черкаської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи: Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області, Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року № 9-279 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність ( ОСОБА_6 та інші)» та п. 4 додатку до цього рішення в частині безоплатної передачі громадянину ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 1000 кв. м, по АДРЕСА_1 . Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 1000 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:02:009:0016. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2017 року рішення апеляційного суду залишено без змін.
З метою виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року Соснівським районним судом м. Черкаси 24 вересня 2015 року було видано виконавчий лист. В ході підготовки матеріалів справи до виконання прокуратурою м. Черкаси 17 вересня 2015 року в управлінні Держземагентства у Черкаському районі Черкаської області замовлено витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 7110136700:02:009:0016, з якого було встановлено, що спірна земельна ділянка відчужена на користь ОСОБА_1 , який в подальшому, на підставі договору дарування № 59 від 16 лютого 2016 року відчужив 3/4 частку у праві власності на спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 56624054 від 04 квітня 2016 року встановлено, що на підставі договору дарування № 508 від 28 серпня 2015 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Кам`янецьким В. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на 1/4 частку у праві власності на земельну ділянку під кадастровим номером 7110136700:02:009:0016 за ОСОБА_1 (номер запису: 10963491), на підставі договору дарування № 59 від 16 лютого 2016 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на 3/4 частки у праві власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 (номер запису: 13275098). Спірна земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності, де ОСОБА_1 є власником 1/4 частки, а ОСОБА_2 є власником 3/4 частки у праві власності на цю земельну ділянку.
Нинішні власники вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є родичами ОСОБА_3 , співвідповідача у справі № 712/11272/13-ц, в межах якої було встановлено факт незаконності передачі у власність спірної земельної ділянки. Зазначені обставини свідчать, що ОСОБА_1 міг знати про той факт, що законність передачі спірної земельної оскаржується в судовому порядку та ОСОБА_3 має перешкоди щодо її відчуження. Зважаючи на те, що земельна ділянка під кадастровим номером 7110136700:02:009:0016 вибула з володіння власника - територіальної громади м. Черкаси не з його волі, має бути витребувана із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради.
Черкаська міська рада, як орган який уповноважений приставляти інтереси територіальної громади м. Черкаси у сфері земельних відносин з моменту вступу рішення апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року в законну силу не вжила достатніх та належних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки до комунальної власності та не звернулась до суду з позовом про витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння нових власників.
З урахуванням уточнених позовних вимог прокурор просив суд:
витребувати у ОСОБА_1 1/4 частину земельної ділянки від загальної площі 0,1 га, вартістю 69 045 грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 під кадастровим номером 7110136700:02:009:0016, яка належить останньому на підставі договору дарування № 508 від 28 серпня 2015 року, на користь Черкаської міської ради;
витребувати у ОСОБА_2 3/4 частини земельної ділянки від загальної площі 0,1 га, вартістю 207 135 грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 під кадастровим номером 7110136700:02:009:0016, яка належить останній на підставі договору дарування № 59 від 16 лютого 2016, на користь Черкаської міської ради;
скасувати державну реєстрацію права власності на 1/4 частину земельної ділянки від загальної площі 0,1 га (кадастровий номер 7110136700:02:009:0016) за ОСОБА_1 та припинити за ним набуте право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
скасувати державну реєстрацію права власності на 3/4 частини земельної ділянки від загальної площі 0,1га (кадастровий номер земельної ділянки 7110136700:02:009:0016) за ОСОБА_2 та припинити за нею набуте право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 липня 2021 року позов задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 1/4 частину земельної ділянки від загальної площі 0,1 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:02:009:0016, яка зареєстрована на підставі договору дарування № 59 від 16 лютого 2016 року на користь Черкаської міської ради.
Витребувано у ОСОБА_2 3/4 частини земельної ділянки від загальної площі 0,1 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:02:009:0016, яка зареєстрована на підставі договору дарування № 59 від 16 лютого 2016 року на користь Черкаської міської ради.
Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/4 частину земельної ділянки від загальної площі 0,1 га, кадастровий номер 7110136700:02:009:0016, розташовану по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та припинено за ним набуте право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Скасовано державну реєстрацію права власності на 3/4 частин земельної ділянки від загальної площі 0,1 га, кадастровий номер 7110136700:02:009:0016, розташовану по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та припинено за нею набуте право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Стягнуто з відповідачів на користь Черкаської обласної прокуратури сплачений судовий збір на загальну суму 7 930,25 грн, по 3 965,13 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , отримуючи спірну земельну ділянку у власність на підставі договору дарування після рішення апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року могли усвідомлювати, що її надання у власність є порушенням норм земельного законодавства, остільки указана земельна ділянка витребувана від ОСОБА_3 рішенням апеляційного суду на користь територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради. Відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_3 на користь відповідачів відбулося після набрання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року законної сили. ОСОБА_3 на виконання рішення суду мав би повернути земельну ділянку територіальній громаді м. Черкаси в особі Черкаської міської ради, а не відчужувати на користь відповідачів, тому таке відчуження ОСОБА_3 відбулося незаконно, оскільки останньому достеменно було відомо про наявність вказаного рішення Апеляційного суду Черкаської області.
Крім того, в матеріалах справи наявне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2017 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_2 , Черкаська міська рада про визнання недійсним договору дарування від 28 серпня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Також в матеріалах справи міститься рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 червня 2020 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання удаваним договору дарування № 59 від 16 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Відповідно до статей 330, 387, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року
№ 3-604гс16, від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16.
В цьому випадку державна реєстрацію права власності на частку земельної ділянки за ОСОБА_1 та на 3/4 частки за ОСОБА_2 відбулася з порушенням законодавства України, оскільки порушує інтереси та права територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради, як власника вказаної земельної ділянки.
Представники відповідачів подали до суду заяву про застосування позовної давності вказуючи, що початок перебігу позовної давності за позовом відраховується від 24 березня 2006 року, тобто від дня прийняття Черкаською міською радою рішення № 90279, за яким спірна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Черкаси з відома Черкаської міської ради. Суд приходить до висновку, що позовна давність на момент звернення позивача 12 квітня 2016 року до суду не закінчилася, оскільки в межах розгляду даної справи перебіг позовної давності щодо витребування земельної ділянки під кадастровим номером 7110136700:02:009:0016, які перебувають у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із скасуванням державної реєстрації відповідних прав розпочався 19 лютого 2015 року, а саме після набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року, яким визнано незаконним та скасовано рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року № 9-279 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність ( ОСОБА_6 та ін.)» та п. 4 додатку до цього рішення в частині безоплатної передачі громадянину ОСОБА_5 земельної ділянки площею, 1000,00 кв. м по АДРЕСА_1 , тому заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.
Беручи до уваги той факт, що спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_3 на користь відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , при цьому достовірно знаючи про рішення Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року, відповідно до якого спірна земельна ділянка підлягає поверненню ОСОБА_3 в розпорядження територіальної громади м. Черкаси, позов підлягає задоволенню.
Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2021 року доповнено резолютивну частину рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 липня 2021 року таким змістом: «Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури сплачений прокуратурою судовий збір в сумі 1378 гривень, по 689 гривень з кожного».
Суд вказав, що позивачем сплачувався додатково судовий збір в межах подачі апеляційної скарги на ухвалу Соснівського районного суду від 14 квітня 2016 року в сумі 1 378,00 грн, тому при винесенні рішення не було враховано весь сплачений прокуратурою судовий збір.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 липня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури судового збору скасовано. В іншій частині рішення залишено без змін. Додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури судового збору скасовано. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін. Компенсовано Черкаській обласній прокуратурі за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір в сумі 4 654,13 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішеннями у справі № 712/11272/13-ц встановлено, що спірна земельна ділянка на момент здійснення її передачі у приватну власність ОСОБА_5 знаходилася на території зелених насаджень загального користування (територія парків, скверів), тобто є землею загального користування населеного пункту і розміщення на ній індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд не передбачено. Рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року № 9-279 фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки поза межами своїх повноважень. Вказаними рішеннями, які мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи встановлено факт незаконного розпорядження земельною ділянкою площею 1000 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:02:009:0016 та витребувано на користь територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради.
Право держави витребувати земельну ділянку з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене в чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними. Повернення в державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим статусом земельної ділянки , як це було встановлено судовим рішенням, яке має преюдиційне значення у даних правовідносинах. За таких обставин апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що відповідачі, отримуючи спірну земельну ділянку на підставі договору дарування могли усвідомлювати, що її надання у власність є порушенням норм земельного законодавства, оскільки дана земельна ділянка вже витребувана рішенням апеляційного суду на користь територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради.
Щодо доводів скаржників про пропуск позовної давності, то відповідачі набули право власності на спірну земельну ділянку 28 серпня 2015 року та 16 лютого 2016 року, тому раніше до них такий позов не міг бути пред`явлений, оскільки у них ніяких прав щодо земельної ділянки не виникало. Окрім цього рішення апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року, яким спірну земельну ділянку було витребувано на користь територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради, набрало законної сили 19 лютого 2015 року. З цим позовом прокурор звернувся до суду у квітні 2016 року, тобто в межах позовної давності.
З довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією вбачається, що ОСОБА_2 є інвалідом 1 групи з 01 березня 2017 року безтерміново. Тому згідно статті 5 Закону України «Про судовий збір»сума судового збору, частка якої припадала на відповідача ОСОБА_2 , має бути компенсована позивачу державою.
Аргументи учасників справи
У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати рішення судів першої інстанції і постанови апеляційного суду в частині залишення без змін рішень суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що на час подання Черкаською окружною прокуратурою (Черкаською місцевою прокуратурою) вказаного позову спливла позовна давність, передбачена статтями 256, 257 ЦК України. Суди без будь-якого обґрунтування помилково прийшли до висновку, що позовна давність на момент звернення позивача 12 квітня 2016 року до суду не закінчилася, оскільки в межах розгляду цієї справи перебіг строку позовної давності щодо витребування часток спірної земельної ділянки начебто розпочався 19 лютого 2015, а саме після набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року (позиція суду 1 інстанції), або ж 28 серпня 2015 року та 16 лютого 2016 року, коли відповідачі набули право власності на спірну земельну ділянку (позиція апеляційного суду). Такий висновок є не лише необґрунтованим, а й таким, що протирічить положенням чинного законодавства.
Прокуратура звернулась до суду з вказаним позовом 14 квітня 2016 року. З викладених у позові обставин та положень статей 256, 260, 261 ЦК України випливає висновок про те, що початок перебігу позовної давності за цим позовом відраховується від 24 березня 2006 року, тобто від дня прийняття Черкаської міською радою рішення № 9-279, за яким спірна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Черкаси з відома Черкаської міської ради.
Позивач вважає, що позовна давність у цій справі має обчислюватись з моменту, коли прокуратурі стало відомо про набуття права власності на спірну земельну ділянку саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що відбулося після отримання прокуратурою відповідної інформації з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку загального доступу, тобто 17 вересня 2015 року та 04 квітня 2016 року. Проте оскільки право власності територіальної громади м Черкаси на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Черкаська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Тому неправомірною є позиція, що перебіг позовної давності в спірних правовідносинах починається від дня, коли позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки в іншій справі або коли позивач дізнався про набуття добросовісним набувачем (відповідачами) права власності на майно. Правильною є позиція, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Формуючи таку правову позицію, з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набутгя добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Вказані положення про початок перебігу та наслідки спливу позовної давності поширюються не лише на Черкаську міську раду, а також і на Черкаську окружну (місцеву) прокуратуру, оскільки прокурор не має в цивільному процесі та в спірних правовідносинах жодних інших прав, повноважень чи преференцій, ніж сама Черкаська міська рада.
На час звернення прокурора з первинним позовом від 06 вересня 2013 року в інтересах держави (територіальної громади) до Черкаської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним акту на право власності на землю, витребування майна з чужого незаконного володіння, позовна давність вже спливла. На день подання згаданого позову з моменту порушення права територіальної громади м. Черкаси та з моменту, коли про це стало відомо Черкаській міській раді, тобто з 24 березня 2006 року, вже минуло сім з половиною років. Тому з пред`явленням такого позову позовна давність не могла перерватись відповідно до частини другої статті 264 ЦК України, оскільки не може перерватись строк, який вже закінчився.
Також прокуратурою не наведено жодних поважних причин припущення позовної давності на чотири з половиною роки з 24 березня 2009 року до 06 вересня 2016 року.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 267 ЦК України представники відповідачів заявили про застосування позовної давності щодо вказаного позову, тому суди обох інстанцій мали відмовити в позові прокурора в цій справі.
Також суди мотивуючи рішення поклав в його основу недоведені обставини та власні припущення, зокрема в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказано таке: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , отримуючи спірну земельну ділянку на підставі договору дарування після рішення апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року, могли усвідомлювати, що її надання у власність на підставі договору дарування є порушенням норм земельного законодавства; ОСОБА_3 па виконання рішення суду мав би повернути земельну ділянку територіальній громаді м. Черкаси в особі Черкаської міської ради, а не відчужувати на користь відповідачів, тому таке відчуження відбулося незаконно, оскільки останньому достеменно було відомо про наявність вказаного рішення Апеляційного суду Черкаської області. Всі ці твердження суду не підтверджені жодним доказом, і тому є необґрунтованими твердженнями та припущеннями, що протирічить вимогам статей 76, 89, 229, 263 ЦПК України.
24 серпня 2022 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що з матеріалів справи вбачається, що нинішні власники спірної земельної ділянки є родичем продавця та співвідповідача за первісним позовом прокурора м. Черкаси у справі № 22ц/793/4/15 ОСОБА_3 , в межах якої було встановлено факт незаконності передачі у власність спірної земельної ділянки. Як наслідок, встановлені обставини свідчать, що ОСОБА_1 міг знати про той факт, що законність передачі спірної земельної оскаржується в судовому порядку та продавець ОСОБА_3 має перешкоди щодо її відчуження. В межах розгляду цієї справи перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування часток земельної ділянки, яка перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із скасуванням державної реєстрації відповідних прав них розпочався 19 лютого 2015 року, після набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року у справі № 22ц/793/4/15, яким визнано незаконним та скасовано рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року. Відповідна позовна заява в цій справі скерована до суду 12 квітня 2016 року.
29 серпня 2022 року Черкаська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що незаконність передачі у приватну власність спірної земельної ділянки було встановлено у рішенні апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , отримуючи спірну земельну ділянку на підставі договору дарування після рішення апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року, усвідомлювали, що її надання у власність на підставі договору дарування є порушенням норм земельного законодавства, оскільки дана земельна ділянка витребувана від ОСОБА_3 рішенням суду на користь територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради. Таким чином, ОСОБА_3 на виконання рішення суду мав би повернути земельну ділянку територіальній громаді м. Черкаси в особі Черкаської міської ради, а не відчужувати на користь відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Державна реєстрація права власності на частки земельної ділянки відбулася з порушенням законодавства України, оскільки порушує інтереси та права територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради, як власника вказаної земельної ділянки. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на спірну земельну ділянку 28 серпня 2015 року і 16 лютого 2016 року, тому раніше до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такий позов не міг бути пред`явлений, оскільки у них ніяких прав щодо земельної ділянки не виникало. З указаним позовом Черкаська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернулася до суду у квітні 2016 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, у постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17).
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2013 року у справі № 712/11272/13-ц відмовлено в задоволенні позову прокурора міста Черкаси до Черкаської міської ради, ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , треті особи: Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області, Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області, про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2015 року, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2013 року змінено та скасовано в частині відмови в задоволенні позову прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Черкаської міської ради та в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Визнано незаконним та скасовано рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року № 9-279 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність ( ОСОБА_6 та інші)» в частині безоплатної передачі громадянину ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 1 000,0 кв. м, по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Визнано незаконним і скасовано пункт 4 додатку до рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року № 9-279 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність ( ОСОБА_6 та інші)», щодо безоплатної передачі громадянину ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 1 000,0 кв. м, по АДРЕСА_1 . Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради земельну ділянку, площею 1 000,0 кв. м, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:02:009:0016. Додатковим рішенням апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2014 року вказаний абзац доповнено наступним: «на користь територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради».
У справі № 712/11272/13-ц встановлено, що ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 18 березня 2009 року продав надану йому у власність спірну земельну ділянку ОСОБА_3 . Спірна земельна ділянка на момент здійснення її передачі у приватну власність ОСОБА_5 знаходилася на території зелених насаджень загального користування (територія парків, скверів), тобто є землею загального користування населеного пункту і розміщення на даній ділянці індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд не передбачено. Рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року № 9-279 фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки поза межами повноважень.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 56624054 від 04 квітня 2016 року спірна земельна ділянка під кадастровим номером 7110136700:02:009:0016, площею 0,1 га, по АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 , який є власником 1/4 частки у праві спільної власності на підставі договору дарування від 28 серпня 2015 року, а ОСОБА_2 - 3/4 частки у праві спільної власності на підставі договору дарування від 16 лютого 2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Кам`янецьким В. В.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальнимкритеріємдля розмежуваннявіндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном намоментзвернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21), від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17 (провадження № 61-7083св19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зроблено висновок, що:
«7.18. Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
7.29. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження
№ 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).
7.30. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
7.41. Суди першої й апеляційної інстанцій, правильно встановивши усі обставини справи, зокрема, незаконність передачі органами місцевого самоврядування земельної ділянки у приватну власність, що суперечить нормам чинного законодавства, мали підстави для задоволення позовних вимог. Однак вони помилково вважали застосовними до спірних правовідносин приписи статей 387 і 388 ЦК України, а не статті 391 цього кодексу і безпідставно відмовили у задоволенні вимоги прокурора, спрямованої на повернення земельної ділянки територіальній громаді Полтави.
7.47. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
7.48. За обставинами справи № 554/10517/16-ц мета позивача спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Полтави), який не втратив володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою на території об`єкта природно-заповідного фонду), у користуванні та розпорядженні цією ділянкою шляхом її повернення від ОСОБА_2 .
7.50. Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Полтави, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_2 , Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку до земель запасу Полтавської міської ради як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Полтави за правилами негаторного позову.
7.51. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду не може погодитись із обґрунтованістю позову прокурора в частині необхідності визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування на підставі яких спірну земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_1 , який відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .
7.52. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143)). Однак, беручи до уваги те, що оскаржені рішення органів місцевого самоврядування не стосуються ОСОБА_2 як останньої набувачки земельної ділянки, вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_1, не призводять відновлення порушеного права територіальної громади міста Полтави. За таких обставин у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
7.53. Не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 517556 від 05 червня 2009 року, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід також відмовити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21 пункт 151).
8.6. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказати, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання прокурора на те, що апеляційний суд мав урахувати висновки щодо застосування положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц і від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц.
8.7. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17 (пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21(пункт 67), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 43), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 51))».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі, що переглядається:
суди врахували, що рішенням апеляційного суду від 19 лютого 2015 року у справі № 712/11272/13-ц витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 спірну земельну ділянку на користь територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради; прокурор в позовній заяві вказував, що спірна земельна ділянка відчужена на користь ОСОБА_1 , який в подальшому на підставі договору дарування відчужив частки у праві спільної власності на цю земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , відповідачі є родичами продавця та співвідповідача за первісним позовом прокурора у справі № 712/11272/13-ц ОСОБА_3 ; згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником 1/4 частки у праві спільної власності на вказану земельну ділянку із 28 серпня 2015 року, а ОСОБА_2 є власником 3/4 частки із 16 лютого 2016 року. Відповідачі ці обставини не спростували;
у справі № 712/11272/13-ц встановлено, що спірна земельна ділянка знаходилася на території зелених насаджень загального користування (територія парків, скверів), тобто є землею загального користування населеного пункту і розміщення на даній ділянці індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд не передбачено. Рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року № 9-279 фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки поза межами повноважень;
суди зробили висновок, що відповідачі, отримуючи у власність частки у праві спільної власності на спірну земельну ділянку на підставі договорів дарування, могли усвідомлювати (знали або могли знати), що указана земельна ділянка раніше витребувана у ОСОБА_3 рішенням апеляційного суду на користь територіальної громади м. Черкаси, тому дарувальник не мав права її відчужувати. Тому суди фактично встановили недобросовісність відповідачів і колегія суддів, з урахуванням установлених обставин цієї справи, з таким висновком судів погоджується.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для повернення спірної земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади м. Черкаси. Однак з урахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), застосовними до спірних правовідносин є приписи статті 391 ЦК України, а не статей 387 і 388 цього Кодексу, а вимоги прокурора про витребування майна слід розглядати як вимогу про повернення спірної земельної ділянки (часток у праві спільної власності на неї) територіальній громаді міста Черкаси.
Оскільки зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок загального користування населених пунктів - парки, сквери (пункт «а» частини третьої статті 83 ЗК України) не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними, у тому числі і у випадках, коли право приватної власності на такі земельні ділянки було зареєстровано, вимогу про усунення перешкод територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому колегія суддів відхиляє посилання відповідачів на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, і доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для застосування позовної давності до позовних вимог прокурора у цій справі.
Разом з тим, оскільки вимога про повернення земельної ділянки загального користування населених пунктів до комунальної власності за правилами негаторного позову є ефективним способом судового захисту прав власника, оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід скасувати, а в позові в цій частині відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), дають підстави для висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити частково, повернути територіальній громаді земельну ділянку (частки у праві спільної власності на неї), а в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню частково, то сплачений сторонами судовий збір при зверненні до суду позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам.
Черкаська обласна прокуратурапри звернення до суду сплатила 7 930,25 грн, з яких розмір судового зору за вимоги майнового характеру складає 4 485,25 грн, немайнового - 2 756,00 грн, а також за апеляційну скаргу на ухвалу Соснівського районного суду від 14 квітня 2016 року в сумі 1 378,00 грн (яка була задоволена). ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплатив 5 947,70 грн, а за подання касаційної скарги - 7 930,26 грн. ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору як особа з інвалідністю 1 групи. Тому з ОСОБА_1 на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 931,63 грн, а 2 931,63 грн слід компенсувати прокуратурі за рахунок держави. З прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в немайновій частині вимог за подання апеляційної скарги у розмірі 2 067,00 грн, за подання касаційної скарги - 2 756,00 грн, а всього 4 823,00 грн, і таку ж суму слід стягнути з прокуратури на користь держави у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 від сплати судового збору. Різниця судових витрат, що підлягає сплаті між позивачем і ОСОБА_1 , становить 1 891,37 грн, і таку ж суму слід стягнути з прокуратури на користь держави.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 липня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 січня 2022 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позов керівникаЧеркаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Повернути територіальній громаді міста Черкаси частку у праві спільної власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:02:009:0016.
Повернути територіальній громаді міста Черкаси часток у праві спільної власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:02:009:0016.
В іншій частині позовних вимог керівникаЧеркаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради відмовити.
Стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 частину судових витрат на сплату судового збору в сумі 1 891,37 грн.
Стягнути з Черкаської обласної прокуратури 1 891,37 грнсудового збору на користь держави.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 липня 2021 року, додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2021 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 27 січня 2022 рокувтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
