ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2023 року
м. Київ
Справа № 9901/988/18
Провадження № 11-44заі23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Кишакевича Л. Ю., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
розглянула в порядку письмового провадження за наявними матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року (судді Шарапа В. М., Бившева Л. І., Данилевич Н. А., Єзеров А. А., Тацій Л. В.)про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку та повернення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справі № 9901/988/18 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про зобов`язання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України та ВРУ, у якому просив визнати протиправним та нечинним:
-Указ Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»;
-Указ Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»;
- а також зобов`язати ВРУ на власному офіційному вебсайті (вебпорталі http.//rada.gov.ua) привести статтю 11 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1682-ІІІ «Про природні монополії» (далі - Закон № 1682-ІІІ) у відповідність із редакцією, чинною станом на 07 жовтня 2010 року (до змін, внесених Законом України від 07 жовтня 2010 року № 2592-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України»; далі - Закон № 2592-VI).
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 травня 2019 року відмовив у задоволенні позову.
Цей самий суд ухвалою від 04 січня 2019 року на підставі частини п`ятої статті 170 КАС України відмовив у відкритті позовного провадження в частині позовних вимог до Президента України, оскільки ОСОБА_1 раніше звертався до адміністративного суду з таким самим позовом (справа № П/9901/798/18), за яким суд ухвалою відмовив у відкритті провадження.
3. ОСОБА_1 не погодився з таким рішенням суду і подав до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу, у якій просив його скасувати.
Велика Палата постановою від 20 листопада 2019 року скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2019 року та ухвалила нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зобов`язала ВРУ на власному офіційному вебсайті (вебпорталі http://rada.gov.ua) викласти текст статті 11 Закону № 1682-ІІІ відповідно до редакції, чинної станом на 07 жовтня 2010 року, з урахуванням положень Закону України від 23 лютого 2014 року № 763-VІІ «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» у редакції Закону України від 27 лютого 2014 року № 798-VII «Про внесення змін до статті 2 Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України».
4. 23 березня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України, у якій він просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала в невиконанні рішення суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України, повернув з підстав, передбачених частиною п`ятою цієї статті.
30 грудня 2022 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду знову надійшла заява ОСОБА_1 у порядку статті 383 КАС України. У заяві позивач просив: 1) поновити строк та прийняти цю заяву до розгляду; 2) визнати протиправними рішення та дії, вчинені суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду; 3) визнати протиправною бездіяльність ВРУ.
Касаційний адміністративний суд у складі колегії суддів Верховного Суду постановою від 31 січня 2023 року відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку, а заяву ОСОБА_1 від 29 грудня 2022 року, яку він подав у порядку статті 383 КАС України, повернув останньому.
Рішення обґрунтував тим, що відповідно до частин першої та четвертої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Позивач хоча й був обізнаний з фактом відкриття виконавчого провадження, але не проявляв розумної зацікавленості щодо встановлення у справі його виконання дій.
У поданій заяві не навів мотивів та обставин, які б свідчили, з якого часу він уважає, що порушені його права, свободи та інтереси, не вказав на обставини непереборного і об`єктивного характеру, що перешкодили йому дізнатись про порушення своїх прав та існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду, а доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду з цією заявою, заявник не надав.
Відтак суд першої інстанції виснував, що подана заява не відповідає вимогам частини четвертої статті 383 КАС України та підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини другої статті 383 КАС України.
5. ОСОБА_1 не погодився з таким рішенням та подав до Великої Палати апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк подання заяви, звільнити від сплати судового збору, скасувати оскаржувану ухвалу та направити заяву до суду першої інстанції для розгляду по суті в іншому складі суду.
Автор скарги доводить, що судді, які постановлювали оскаржувану ухвалу, підлягали самовідводу через те, що склад суду був визначений з порушенням порядку визначення судді чи суддів (заяву не зареєстровано і не розподілено саме у день надходження із визначенням у протоколі (частина 17 статті 31 КАС України) інформації про визначення судді, судді-доповідача), що є грубим процесуальним порушенням та обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Заяву в порядку статті 383 КАС України він подав не поза межами встановленого десятиденного строку, оскільки подав її 29 грудня 2022 року у встановлений законом десятиденний строк після отримання поштою 23 грудня 2022 року постанови про закінчення виконавчого провадження та ознайомлення з нею.
З покликанням на правові висновки Верховного Суду України, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у своїх рішеннях, виокремлює думку, що строк звернення до суду в частині бездіяльності не пропущений, позаяк наявна триваюча бездіяльність, що своєю чергу дає можливість оскаржити таку бездіяльність у будь-який час, що буде більш зручним, ніж під час форс-мажору (воєнного стану).
Наголошує, що клопотання про поновлення строку подавалося не з підстав пропуску десятиденного строку, а через те що подати заяву в порядку статті 383 КАС України можна не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду, позаяк такий строк сплинув 21 листопада 2022 року, а суд першої інстанції заявлене клопотання (в означеному контексті) не розглянув.
Звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала не містить дати, з якої слід обчислювати перебіг строку бездіяльності відповідача. Оскільки суд у виконавчому листі встановив строк для подання звіту про виконання судового рішення, він з огляду на ці підстави мав законні сподівання на реалізацію цього судового контролю.
Суд першої інстанції допустився неповноти дослідження доказів та встановлення обставин у справі щодо строку, протягом якого позивач мав право подати заяву в порядку статті 383 КАС України.
Відповідач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
6. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2023 року її передано судді Великої Палати ОСОБА_2. Вища рада правосуддя рішенням від 06 червня 2023 року № 608/0/15-23 звільнила суддю ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у відставку.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 червня 2023 року її передано судді Великої Палати Верховного Суду Гриціву М. І.
7. Велика Палата ухвалою від 20 квітня 2023 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 04 липня 2023 року призначила розгляд справи в порядку письмового провадження.
8. Велика Палата дослідила викладені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.
Відповідно до обставин справи ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України та ВРУ.
Цей суд рішенням від 14 травня 2019 року відмовив у задоволенні позову.
Велика Палата постановою від 20 листопада 2019 року скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2019 року та ухвалила нове рішення про задоволення позову.
На виконання цієї постанови Верховний Суд 29 січня 2020 року видав виконавчий лист № 1 у справі № 9901/988/18, у якому вказав, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - 21 листопада 2022 року.
17 травня 2021 року за заявою позивача державний виконавець відкрив виконавче провадження № 65437386.
06 грудня 2022 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
09 грудня 2022 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов лист та вказана постанова для виконання та до відома.
30 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою в порядку статті 383 КАС України та просив: поновити строк та прийняти подану заяву до розгляду; визнати протиправними рішення та дії, вчинені суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду; визнати протиправною бездіяльність ВРУ.
9. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата, вважає за потрібне зазначити таке.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Конвенція). За судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції») право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Відповідно до Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129). Суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Основного Закону України).
Ці норми Конституції України знайшли своє вираження в процесуальному законодавстві України. Згідно зі статтею 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Статтею 372 КАС України визначено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.
Рішення суду може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. Боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом в Україні є Закон № 1404-VIII.
Частина перша статті 373 КАС України визначає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
10. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
11. За статтею 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження . На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
12. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 не згоден з тим, що суд першої інстанції повернув йому заяву, подану в порядку статті 383 КАС України, через пропуск строку, встановленого частиною четвертою цієї статті.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зробив покликання на положення частин першої, четвертої статті 383 КАС України і нагадав, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Визначальним для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду із заявою, зазначеною у частині першій цієї статті, за позицією суду, є дата, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Подання до суду заяви у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, пов`язане саме з оскарженням дій та бездіяльності відповідача при примусовому виконанні судового рішення, на користь чого свідчать приписи пунктів 6-8 частини другої статті 383 КАС України, за якими позивач має зазначити у заяві, зокрема: відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; інформацію про хід виконавчого провадження.
Тобто перебіг десятиденного строку на звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України починається із дати, коли особа-позивач дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів діями або бездіяльністю відповідача, пов`язаними з примусовим виконанням судового рішення, яке набрало законної сили.
13. З посиланням на обставини справи суд першої інстанції виходив з того, що у позивача була об`єктивна можливість дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів діями або бездіяльністю відповідача через офіційний вебсайт ВРУ чи розміщений уточнений текст закону, постанови чи іншого акта ВРУ, а також чи здійснюється виправлення в офіційній електронній версії тексту акта у базі даних «Законодавство України».
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У разі пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Далі суд знову додав, що строк у десять днів законодавець визнав достатнім, щоб позивач, який вважає, що його права, свободи чи інтереси порушено невиконанням судового рішення, визначився, чи звертатиметься він до суду із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду з такою заявою.
У значенні наведених підстав суд фактично вторував, що заявник подав заяву, яка не відповідає вимогам частини четвертої статті 383 КАС України та відповідно до пункту 2 частини п`ятої цієї статті підлягає поверненню.
Мотивував також тим, що в матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду з цією заявою, а доводи позивача, наведені ним на підтвердження поважності причин пропуску встановленого частиною четвертою статті 383 КАС України строку на звернення із заявою, не свідчать про наявність непереборних обставин, що перешкоджали звернутись позивачу із заявою у встановлені строки. Відтак суд вирішив, що подана заява є такою, що не відповідає вимогам статті 383 КАС України, та відповідно до абзацу другого частини п`ятої цієї статті має бути повернута заявнику.
Наголосив, що частина п`ята статті 383 КАС України є нормою прямої дії, яка передбачає безумовні наслідки у вигляді повернення заяви у разі її невідповідності вимогам, зазначеним у цій статті, без попереднього залишення такої заяви без руху.
З огляду на ці підстави суд першої інстанції підсумував, що позивач не навів поважних причин пропуску строку на звернення із заявою, через що його заява, подана у порядку статті 383 КАС України, підлягає поверненню.
14. Велика Палата загалом погоджується з висновками суду першої інстанції і вкотре наголошує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У разі пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
З цього приводу Велика Палата також неодноразово зазначала, що строк звернення до адміністративного суду - це строк, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Однак треба пам`ятати й про те, що невиконання або несвоєчасне виконання постановленого на користь особи рішення суду є порушенням (обмеженням) права на справедливий суд. Суд не повинен тлумачити приписи частини четвертої статті 383 КАС України у такий спосіб, щоб створювати перешкоди для забезпечення виконання рішення суду. Трактування правил цієї статті повинне перебувати в системному зв`язку з принципом обов`язковості судового рішення.
15. Водночас учасники справи та суд не можуть ігнорувати своєрідність, особливість запровадженого процесуальним законом способу забезпечення виконання акта суду адміністративної юрисдикції власне суб`єктом владних повноважень, який своєю бездіяльністю, дією чи рішенням протиправно не виконує судового рішення, ухваленого по суті спору. Для реалізації права на оскарження дій суб`єкта владних повноважень на цій стадії судового провадження і особа, на користь якої постановлено судове рішення, і суд повинні відповідно дотримуватися і застосовувати веління процесуального закону стосовно форми, порядку та умов звернення за захистом права на виконання судового рішення. У цьому сегменті спірних правовідносин їхні суб`єкти мають розуміти винятковість способу забезпечення виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, тому повинні неухильно дотримуватися строків подання заяви в порядку статті 383 КАС України, особливо граничного (крайнього, кінцевого) терміну звернення, передбаченого цією статтею.
16. Приміром, за частиною четвертою цієї статті заяву, зазначену у її частині першій, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Ця норма вказує на дотримання двох строків: перший - це десять днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а другий - це строк пред`явлення до виконання виконавчого листа.
Отож, якщо особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, то таку заяву ця особа повинна подати виключно в межах строку пред`явлення до виконання виконавчого листа з дотриманням десятиденного строку з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, оскільки встановлення й дотримання цього строку зумовлено не тільки і не стільки діями, зокрема, органів та/чи осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, скільки передбаченими процесуальним законом додатковими особливими «спонуками», які можуть бути застосовані до суб`єкта владних повноважень для належного, повного та вчасного виконання судового рішення.
Тобто коли заявник вирішив звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України, він, окрім дотримання вимог самої заяви, зобов`язаний зважати на строки звернення, пропуск яких унеможливлює прийняття судом до розгляду такої заяви та розгляд її по суті.
17. У межах обставин цієї справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України 30 грудня 2022 року.
На той час було відомо, що 06 грудня 2022 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Відомо було також, що 29 січня 2020 року Верховний Суд видав виконавчий лист, який 08 травня 2021 року ОСОБА_1 повторно пред`явив до виконання. 17 травня 2021 року за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 65437386.
ОСОБА_1 мав знати, що строк пред`явлення до виконання виконавчого листа спливав 21 листопада 2022 року, що є крайньою межею строку подання заяви в порядку
статті 383 КАС України.
Зі змісту заяви та поведінки заявника видно, що від дати видання судом виконавчого листа (08 травня 2021 року) і дня пред`явлення його до виконання (17 травня 2021 року) до останнього дня пред`явлення до виконання виконавчого листа (21 листопада 2022 року) й дати закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням (06 грудня 2022 року) ОСОБА_1 не подавав заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, яким захищено його право, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Заявник подав таку заяву поза строками, встановленими статтею 383 КАС України, і після закриття виконавчого провадження, тобто після видання відповідним правозастосовним суб`єктом відповідного правозастосовного документа [про закриття виконавчого провадження], яким [по суті] визнається, що поведінка відповідача з виконання судового рішення вже не характеризується як протиправна.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги, сам ОСОБА_1 практично не заперечував факту звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України поза межами граничного строку (строку пред`явлення до виконання виконавчого листа), але з наданням йому (факту) власної інтерпретації. Зокрема, дотримання строку подання заяви він пояснював тим, що стосовно нього чинилося триваюче порушення (бездіяльність) з боку відповідача, а також установленням судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України. Але це лише довільна інтерпретація заявника.
У світлі наведеного Велика Палата не вважає незаконним чи необґрунтованим оскаржене судове рішення про пропуск десятиденного строку для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, позаяк для цього нема підстав.
18. У заяві ОСОБА_1 просив поновити строк на її подання, бо, як на його думку, рішення суду умисно не виконувалося три роки.
Суд першої інстанції, коли відмовляв у задоволенні клопотання про поновлення строку, покликався на те, що заявник звернувся до суду з порушенням десятиденного строку з дня, коли повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Заявник не назвав причин на поновлення цього строку звернення до суду. По суті він назвав підстави для звернення до суду з вимогами, характерними для іншого спору.
Звертає на себе увагу й те, що заяву про поновлення строку ОСОБА_1 подав поза межами граничного строку (21 листопада 2022 року) пред`явлення до виконання виконавчого листа, що є ще однією підставою визнати, що причин для задоволення прохання про поновлення строку для подання заяви в порядку статті 383 КАС України не було.
19. Не є такими, що дають підстави для втручання в оскаржувану ухвалу, й доводи апеляційної скарги про протиправне обмеження його права на звернення до суду в межах граничного строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та фактах.
20. Не є настільки вагомими, щоб дати підстави для втручання в оскаржуване рішення, й інші доводи апеляційної скарги, зокрема що заява не була зареєстрована і не розподілена саме у день надходження, що дослідження доказів та встановлення обставин щодо строку, протягом якого позивач мав право подати заяву в порядку статті 383 КАС України, є неповним.
21. Велика Палата зазначає, що в межах цієї справи не встановлювався судовий контроль за виконанням судового рішення, а [мимовільне] зазначення судом першої інстанції у виконавчому листі речення «Судом встановлений строк для подачі звіту про виконання судового рішення.» не може замінити присуд судового рішення про встановлення судового контролю.
22. Інші міркування і твердження в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.
23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
24. Велика Палата вважає, що суд першої інстанції ухвалив правильне процесуальне рішення, тому підстав для втручання й скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2023 року нема.
Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Ю. Л. Власов К. М. Пільков
І. А. Воробйова О. Б. Прокопенко
І. В. Григор`єва О. М. Ситнік
Д. А. Гудима І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук
Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич
С. Ю. Мартєв Є. А. Усенко
