УХВАЛА
11 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/13599/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Денисюк І. Г.,
представників учасників справи:
Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" - Шаупшева Л. М.,
Міністерства оборони України - Хлань В. М., Гром А. М.,
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022
(судді Чорногуз М. Г., Тищенко А. І., Хрипун О. О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021
(суддя Паламар П. І.)
у справі за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"
до Міністерства оборони України
про стягнення 3 674 455,02 грн.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (далі - ДП "Житомирський бронетанковий завод") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони) про стягнення 3 674 455,02 грн фактично понесених витрат на капітальний ремонт техніки за державним контрактом від 22.12.2017 № 342/3/5/17/78.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач на порушення умов укладеного між сторонами контракту та норм чинного законодавства не виконав свої зобов`язання щодо оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 3 674 455,02 грн. Позивач вказує на те, що ця сума грошових коштів є різницею між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням.
Заперечення проти позову мотивовані відсутністю у відповідача зобов`язання щодо оплати перевищення розміру фактичних витрат орієнтовної вартості робіт (послуг) в силу положень законодавства та умов контракту (пункт 2.7 контракту).
Господарський суд міста Києва рішенням від 01.12.2021 позов задовольнив.
Рішення мотивував тим, що пункт 2.2 державного контракту встановлює орієнтовну вартість виконання робіт (надання послуг) з ремонту виробів на підставі розрахунково-калькуляційних матеріалів з урахуванням висновків філії ПЗ №637, а у позивача була відсутня можливість заздалегідь передбачити зростання рівня фактичних затрат при виконанні зобов`язань. Позивач дотримався порядку перегляду ціни контракту, передбаченого пунктом 2.3, а зупинити виконання робіт до узгодження із замовником збільшеного кошторису було неможливо з огляду на важливість державного оборонного замовлення.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 08.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 залишив без змін.
Міноборони подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах у розумінні стягнення фактичних витрат виконавця, які перевищують договірну (орієнтовну) ціну державного контракту на виконання капітального ремонту озброєння за державним оборонним замовленням, в умовах особливого періоду (не в мирний час) та стягнення таких позадоговірних витрат з Міноборони в умовах правового режиму воєнного стану.
Скаржник також зауважив, що суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, щодо важливості та пріоритетності забезпечення через Міноборони Збройних Сил України коштами на їх потреби для відбиття збройної агресії російської федерації в умовах правового режиму воєнного стану (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
За твердженнями скаржника, для правильності застосування судами положень статті 526 ЦК України, існує необхідність у формуванні правового висновку, за яким недопустимим є стягнення з Міноборони в умовах особливого періоду та збройної агресії російської федерації проти України фактичних витрат виконавця, які перевищують договірну (орієнтовну) ціну державного контракту за державним оборонним замовленням, пунктом 2.7 якого передбачено, що у разі коли фактичні витрати виконавця на виконання робіт (надання послуг) перевищують її орієнтовну вартість, замовник не зобов`язаний оплачувати таке перевищення, у взаємозв`язку з пунктом 2.3 державного контракту, відповідно до якого в обґрунтованих випадках при зміні тарифів, цін на матеріали та покупні комплектуючи вироби, інших складових собівартості продукції, у разі якщо вплив на такі зміни знаходиться поза межами компетенції сторін державного контракту та обумовлений прийняттям відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, за вмотивованим рішенням замовника, як виключення, ціна державного контракту може бути переглянута з метою недопущення зриву виконання державного контракту, та неналежного забезпечення потреб Збройних Сил України.
Скаржник зазначає, що за умовами державного контракту перегляд його ціни є правом замовника, а не його обов`язком, є виключенням та має бути вмотивованим. При цьому у Міноборони відсутній обов`язок сплачувати фактичні (власні) витрати виконавця, які перевищують договірну (орієнтовну, загальну) ціну контракту, та по суті є особистими витратами виконавця, його підприємницьким ризиком.
Скаржник вважає, що на момент укладення державного контракту позивач чітко розумів та усвідомлював його істотні умови, у тому числі ціну контракту, у зв`язку з чим виконавець як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, мав розумно оцінити цю обставину, зокрема підвищення на ринку цін на продукцію, підвищення комунальних тарифів, а також підвищення розміру мінімальної заробітної плати, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання відповідно до закладеної у контракті договірної ціни.
На переконання скаржника, суди не надали належної оцінки тому, що виконавець звернувся до Міноборони щодо необхідності перегляду орієнтовної вартості виконаних робіт (наданих послуг) вже у лютому 2018, тобто через півтора місяці після укладення державного контракту від 22.12.2017 №342/3/5/17/78, коли істотне зростання вартості матеріалу після укладення державного контракту, в розумінні приписів частини п`ятої статті 844 ЦК України, не могло відбутись в силу незначного проміжку часу, який минув з моменту укладення контракту.
Крім цього, суди не врахували, що Міноборони не могло відмовитись від виконання робіт через збільшення кошторису виконавцем, зважаючи на важливість державного оборонного замовлення в умовах особливого періоду, а також того, що оскільки відповідні вироби були відремонтовані якісно та в повному обсязі (без виявлених недоліків), Міноборони в силу пункту 1.1 державного контракту не мало підстав не підписувати акт приймання виконаних робіт (наданих послуг). Відповідний акт підписаний з урахуванням протоколу розбіжностей лише через незгоду з вартістю виконаних робіт (наданих послуг), яка суперечила контрактній.
ДП "Житомирський бронетанковий завод" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.
За твердженнями позивача, враховуючи своєчасне повідомлення замовника про необхідність перегляду орієнтовної ціни через зростання вартості складових послуг, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів, підвищення розміру мінімальної заробітної плати та ін., її обґрунтованість, відсутність відмови замовника від збільшення кошторису та прийняття виконаних робіт згідно з актом приймання виконаних робіт без будь-яких зауважень, суд апеляційної інстанції постановив законне та обґрунтоване рішення про стягнення спірних коштів на користь позивача.
Оскільки у виконавця була відсутня можливість заздалегідь спрогнозувати зростання цін, позивач вважає недоречними доводи скаржника, що понесені фактичні витрати є підприємницьким ризиком, та що виконавець мав розумно оцінити, зокрема, підвищення на ринку цін на продукцію, підвищення комунальних тарифів та розміру мінімальної заробітної плати.
Позивач також зазначив, що правовідносини сторін щодо укладання та виконання державного контракту виникли в 2017-2018 роках, позов про стягнення заборгованості поданий у 2021 році, тобто всі обставини мали місце до початку введення в Україні воєнного стану. Тому посилання Міноборони про необхідність формування висновку про стягнення фактично понесених витрат в умовах правового режиму воєнного стану нівелюється.
Щодо посилання скаржника на неврахування судами правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, то, на думку позивача, правовідносини у цих справах не є подібними.
Заслухавши представників сторін, що з`явилися у судове засідання, проаналізувавши матеріали касаційної скарги, встановлені судами попередніх інстанцій обставини, та надавши оцінку доводам, наведеним скаржником у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передати справу на розгляд дійшов висновку про необхідність передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини першої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.
Під час касаційного перегляду колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду Касаційного господарського суду у постанові від 21.12.2022 у справі №910/16000/21 за позовом ДП "Житомирський бронетанковий завод" до Міноборони про стягнення 1 431 881,70 грн, касаційну скаргу Міноборони задовольнив, скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові.
Зі змісту постанови у справі № 910/16000/21 вбачається, що правовідносини у цій справі та справі, що розглядається, виникли на підставі одного й того ж контракту, збігаються й предмет та підстави позовів - стягнення грошових коштів, які є різницею між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням.
Залишаючи в силі рішення суду про відмову у позові у справі № 910/16000/21, Верховний Суд виходив з встановлених судами обставин справи, за якими:
- позивач не надав доказів затвердження сторонами спільного рішення про збільшення орієнтовної вартості виконаних робіт (наданих послуг) як після укладення державного контракту, так і до прийняття робіт (послуг);
- положеннями пункту 2.7 державного контракту чітко передбачено, що у разі коли фактичні витрати позивача на надання послуг перевищують її орієнтовну вартість, відповідач не зобов`язаний оплачувати таке перевищення.
Застосовуючи приписи статей 526, 632, 843, 853 ЦК України, Верховний Суд у справі № 910/16000/21 дійшов висновку про те, що зміна ціни робіт (послуг) та відповідно розміру фактичних витрат виконавця через зростання вартості складових частин, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів, підвищення розміру мінімальної заробітної плати та ін., що, за доводами позивача, зумовили додаткове понесення фактичних витрат на спірну суму, без коригування збільшення вартості робіт на зазначену суму в порядку, передбаченому умовами цього контракту, не покладає на замовника робіт (послуг) обов`язку їх оплати.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 509 України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За змістом пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами першою-третьою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною першою статті 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
За змістом статті 844 ЦК ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником (частина 1). Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим.
Приблизний кошторис дає змогу сторонам в ході виконання робіт відступити від визначених в ньому цін і скоригувати їх залежно від фактичних витрат підрядника як в бік збільшення так і в бік зменшення.
В силу приписів частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тому умови укладеного сторонами договору не можуть нівелювати застосування наявності прямої вказівки закону, наведеної зокрема у статті 844 ЦК України, якщо про це немає відповідного законодавчого застереження.
Укладаючи державний контракт, сторони погодили саме приблизний кошторис (орієнтовну вартість робіт).
Враховуючи наведені вище положення чинного законодавства, а також аналізуючи умови укладеного сторонами контракту, не можемо погодитись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.12.2022 у справі №910/16000/21 про неможливість зміни орієнтовної ціни робіт (послуг) та відповідно розміру фактичних витрат виконавця через зростання вартості складових частин, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів, зокрема, в силу положення укладеного сторонами контракту та відповідно покладення ризиків підвищення ринкових цін на позивача як суб`єкта господарювання. Водночас доведення таких обставин покладається на позивача.
За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Положеннями частин першої, третьої і четвертої статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, передати справу на розгляд об`єднаної палати. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, справа № 910/13599/21 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно із частиною другою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21.
Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Справу № 910/13599/21 за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" до Міністерства оборони України про стягнення 3 674 455,02 грн за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Т. Дроботова
Ю. Чумак
