Справа № 308/6915/19
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 травня 2023 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Крегул М.М.,
при секретарі - Цмур Т.М.,
з участю позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивача Сочки В. І. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгороді, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог: відділ реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради, ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Ужгородської міської ради, про усунення перешкод в користуванні квартирою та зняття з реєстрації, -
В СТ А Н О В И В:
19.06.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з вказаною позовною заявою, яку мотивує тим, що вона є співвласницею квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №18614301. На даний час в цій квартирі проживає ОСОБА_4 , який був вселений та зареєстрований в її квартиру та з яким вона проживала однією сім`єю в зареєстрованому шлюбі. В подальшому їхній шлюб був розірваний з вини чоловіка. У зв`язку з цим, постійно між ними виникають сварки, непорозуміння, що негативно впливає на неї та на їх дітей. Такі взаємовідносини склалися через неадекватну аморальну поведінку ОСОБА_4 , який постійно зловживає алкоголем, та в такому стані вчинює сварки і скандали. Матеріальної та фінансової підтримки та допомоги для дітей та оплати комунальних послуг ОСОБА_4 не надає. На її вимогу до колишнього чоловіка добровільно звільнити квартиру та знятися з реєстрації не реагує та не бажає добровільно усунути перешкоди в користування її квартирою. Жодних підставі для його проживання в її квартирі у нього не має. Умисно створює їй перешкоди у користуванні її власністю (квартирою) та аморальною поведінкою створює нестерпні умови проживання разом з ним.
У зв`язку з наведеним у позові, позивачка просила суд визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
У подальшому позивачкою подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, зокрема, просила також зобов`язати компетентний орган - відділ реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради - зняти ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково - визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою, що за адресою АДРЕСА_2 . У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено та Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 жовтня 2019 року скасувано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 ..
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фекийшгазі К.С. задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку, що ні місцевий суд при задоволенні позовних вимог, ні суд апеляційної інстанції при відмові в позові не дослідити належним чином питання дотримання балансу інтересів між захистом права власності позивача на спірну квартиру та правом відповідача, як колишнього члена її сім`ї на користування цим житлом, не встановили скільки кімнат має квартира, хто проживає в ній та яку саме житлову площу займає кожен з її мешканців, чи є в наявності у відповідача інше житло, в якому він зможе проживати у разі зобов`язання його звільнити спірне приміщення, а також не перевірили хто, крім позивача, є співвласниками житла, скількох дітей має колишнє подружжя, чи забезпечені їм належні житлові умови, зважаючи на їх вік та стать, та які відносини склалися між дітьми і відповідачем з приводу його проживання в спірній квартирі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2021 року головуючим визначено суддю Крегул М.М.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 23 серпня 2021 року Крегул М.М. цивільну справу прийнято до свого провадження та постановлено розглядати таку за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання.
09 листопада 2021 року від представника позивача адвоката Сочки В.І. до суду подані письмові пояснення, в яких просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
22 лютого 2022 року ухвалою суду залучено до розгляду орган опіки та піклування Ужгородської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 42858487, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. пл. Поштова, 3), в якості третьої особи, без самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою суду від 17 січня 2023 року зобов`язано орган опіки та піклування Ужгородської міської ради надати до суду висновок щодо розв`язання спору.
23 лютого 2023 року представником органу опіки та піклування подано через канцелярію суду висновок щодо розв`язання спору.
Ухвалою суду від 22 лютого 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Сочка В.І. позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити підстав наведених у позові та письмових поясненнях .
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася , хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена вчасно та належним чином.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився повторно, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся неодноразово вчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомляв . Клопотань про відкладення розгляду справи до суду від відповідача не надходило.
Представник відповідача адвокат Васильчук Л.Б. у попередніх судових засіданнях повідомила суду, що відповідач ОСОБА_4 уже тривалий час з нею на зв`язок не виходить, його місце перебування їй не відоме. Окрім цього, у судовому засіданні 20.04.2023 року представник повідомила, що відповідач не проживає за місцем реєстрації, зокрема за адресою АДРЕСА_2 .
При цьому, 21.12.2022 року адвокатом Васильчук Л.М. подано через канцелярію суду повідомлення про розірвання договору про надання правової допомоги з відповідачем ОСОБА_4 ..
Від представника органу опіки та піклування Ужгородської міської ради В. Шатрова через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без його участі. Просить суд при прийнятті рішення у справі врахувати поданий до суду письмовий висновок органу опіки та піклування.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися вчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомляли.
Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Сочки В.І., дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.
У попередніх судових засідання судом було допитано свідків по справі, зокрема:
допитана у судовому засідання у якості свідка ОСОБА_3 (позивач) пояснила суду, що вона проживає за адресою АДРЕСА_2 та на даний час перебуває у декретній відпустці. по догляду за малолтньою дитиною , яка народилась у шлюбі з її чоловіком ОСОБА_7 . Жодних стосунків з відповідачем ОСОБА_4 не підтримує, останній за вищевказаною адресою з 2017 року не проживає та до спільних дітей не приходив, аліменти не сплачує. Причиною розлучення з відповідачем стало те, що останній почав пиячити, поводити себе агресивно, по декілька днів не з`являвся. Тісного контакту з дітьми не мав, х життям та інтересами не переймається уже понад 5 років.
ОСОБА_3 пояснила суду, що рішення про залишення місця проживання за вказаною адресою відповідач прийняв сам, будь-яких особистих речей відповідача уже давно у квартирі немає.
Також зазначила, що на даний час у спірній квартирі проживає вона разом із спільними дітьми сторін, а також новий чоловік позивачки ОСОБА_7 .. Вона з чоловіком у одній кімнаті проживають, а діти в іншій, квартира складається з двох кімнат. Співвласниками квартири є син позивачки та її сестра.
Щодо наявності у відповідача ОСОБА_4 іншого житла повідомила, що точно не знає, однак, звернула увагу, що у відповідача є мама та брат, у яких він має можливість проживати, однак , наразі місце перебування відповідача їй невідоме.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 повідомила суду, що вона проживає в АДРЕСА_3 та є свекрухою рідної сестри позивачки. Зазначила, що вона знайома з відповідачем ОСОБА_4 та раніше з ним спілкувалася, однак, з 2018 року його за місцем проживання позивачки не бачила. Під час відвідування позивачки у квартирі не бачила особистих речей відповідача. За останній період не бачила, щоб спільні діти позивачки та відповідача спілкувалися з батьком, щоб той їх провідував, цікавився їхнім життям.
Щодо обставин залишення відповідачем місця проживання у спірній квартирі повідомила, що їй не відомі жодні обставини, які б змушували його покинути житло, а відтак вважає, що він прийняв таке рішення добровільно.
Також свідок ОСОБА_9 повідомила суду , що під час проживання у спірній квартирі батьківські обов`язки відповідач виконував негативно, ставився до цього байдуже, дітьми не цікавився, нічого їм не купляв та не дарував.
Наразі їй відомо, що у позивачки нова сім`я, вона з новим чоловіком і новонародженою дитиною проживають в одній кімнаті, а спільні діти позивачки та відповідача проживають в іншій, квартира складається з двох кімнат.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 повідомив суду, що з 2021 року він перебуває у шлюбі з позивачкою. З відповідачем особисто не знайомий, жодних відносин з ним не має. Зазначив, що за час проживання з позивачкою у спірній квартирі, з 2019 року, відповідач до них жодного разу не приходив. Також йому відомо, що відповідач у вказаній квартирі не проживає з кінця 2018 рок.
Щодо відносин відповідача з дітьми зазначив, що останній жодного разу до них не приходив ні додому, ані не забирав зі школи, ніякі подарунки, навіть на день народження дітей, не дарував.
Щодо знаходження особистих речей відповідача у спірній квартирі повідомив, що таких не бачила . Зі слів позивачки їй відомо , що жодних спроб повернутися до житла відповідач ОСОБА_4 не вчиняв, перешкод у цьому йому ніхто не здійснює.
Також свідок повідомив, що у відповідача є мама, яка має власну квартиру та рідний брат, який має будинок, а відтак відповідачеві є де проживати.
Відповідно до ч.3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За приписом ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше , як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з частинами другою, третьою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
У відповідності до ст. 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Статтею 162 ЖК Української РСР визначено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналізуючи вище наведене, суд приходить до висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
У статті 7 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житловим приміщенням допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
У відповідності до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 ЦК України).
Право користування чужим майном може бути визначено й щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
При порівнянні норм ЖК Української РСР та ЦК України можна зробити такі висновки.
У частині першій статті 156 ЖК Української РСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.
Тобто , під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Особливістю вирішення цього спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, в тому числі житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише - з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Наведені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Так, у судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_3 є співвласницею квартири АДРЕСА_1 , та їй належать 2/12 (дві дванадцятих) частин цієї квартири. Іншими співвласниками квартири є син позивачки ОСОБА_10 та її рідна сестра ОСОБА_5 . Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20 січня 2011 року зареєстрованого в реєстрі за № 3-326, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №18614301, інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №184893039 від 16.10.2019 року.
Окрім цього, судом встановлено, що в даній квартирі зареєстровані позивачка ОСОБА_11 , її малолітні діти та відповідач ОСОБА_4 , з яким 24.01.2008 року шлюб був розірваний, що підтверджується рішенням Ужгородського міськрайонного суду та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 виданим 25.04.2016 р. Ужгородським міський відділом державно реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
Тобто, спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжям, одному з яких позивачеві ОСОБА_1 належить на праві особистої приватної власності частина квартири АДРЕСА_1 , а інший з подружжя відповідач ОСОБА_4 вселився у квартиру, як член сім`ї власника і продовжує користуватися нею після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та припинення сімейних відносин.
Згідно висновку органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому від 23.02.2023 року слідує, що працівниками служби у справах дітей Ужгородської міської ради 20.02.2023 року було проведено обстеження умов проживання за адресою АДРЕСА_2 та було складено відповідний акт обстеження. За даними вказаного вище акту, за зазначеною адресою АДРЕСА_2 , знаходиться двокімнатна квартира загальною площею 39,5 кв.м., житловою - 23,7 кв.м. Санітарно-гігієнічний стан житла знаходиться на належному рівні. Умови проживання в квартирі задовільні. Житло облаштовано всіма необхідними комунальними зручностями (світло, вода, газ), автономним опаленням. В квартирі є необхідні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дітей створено всі необхідні умови. У дітей є окремі спальні місця, місце для навчання, іграшки та розвиваючі ігри, шкільне та канцелярське приладдя, одяг та взуття по сезону, необхідні продукти харчування. За цією адресою фактично проживають: мати дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її старший син ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , донька від другого шлюбу - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та теперішній чоловік ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Стосунки, традиції в сім`ї - традиційні, доброзичливі. На момент проведення обстеження умов проживання вдома були ОСОБА_3. , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . У результаті бесіди з гр. ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_13 з`ясовано, що гр. ОСОБА_4 не проживає за даною адресою з 2018 року та з тих пір не спілкується з дітьми. Зі слів матері дітей гр. ОСОБА_4 зловживає алкоголем та має борг зі сплати аліментів на утримання дитини.
Згідно довідки-характеристики на ученицю 6-А класу Ужгородської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 з поглибленим вивченням окремих предметів Ужгородської міської ради Закарпатської області, малолітня ОСОБА_13 (спільна дитина сторін по справі) навчається у закладі з 2017 року. За період навчання у школі виявила середній рівень знань. Програмний матеріал засвоює на рівні своїх здібностей. Проявляє інтерес лише до окремих предметів. Має особливий нахил до трудового навчання. Мовлення чітке, але не досить виразне. На уроках часто пасивна. Але дуже дисциплінована. ОСОБА_13 спокійна та урівноважена. В класі має друзів. Однокласники до неї ставляться дружелюбно. Не вступає в конфлікти з вчителями та однокласниками. ОСОБА_13 виховує її мама, ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_7 . Мама відповідально ставиться до виховання та навчання дитини. Вдома створено всі необхідні житлово-побутові умови для нормального розвитку дитини. ОСОБА_1 підтримує постійний зв`язок зі школою та класним керівником, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи. Батько, ОСОБА_4 , за останні навчальні роки навчанням дитини не цікавився, у школі не з`являвся, на контакт із класним керівником та іншими вчителями не виходив.
Крім того, згідно акту про фактичне місце проживання ТОВ «Наш-Добробут» 15.02.2023 року та довідки ТОВ «Наш-Добробут» 15.02.2023 року № 63 гр. ОСОБА_4 , 1974 р.н., за адресою АДРЕСА_2 зареєстрований, але не проживає з 2018 року.
Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.02.2023 року співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 .
Таким чином, у судовому засіданні з`ясовано, що відповідач у спірній квартирі не проживає більше одного року, на даний час не є членом сім`ї позивачки. Відносини з дітьми склалися не належним чином, відповідач ніяким чином про них не піклується, не зустрічається і не спілкується з ними, не цікавиться їхнім життям та розвитком. Навіть на час проживання у спірній квартири жодних проявів батьківської турботи щодо дітей не проявляв.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи, а також поясненнями свідків, які були допитані у судовому засіданні. Суд приймає такі покази свідків, оскільки, вони безпосередньо беруть участь у житті дітей та позивачки, проживають з ними та відвідують позивачку та дітей.
Проаналізувавши вище наведене, встановивши, що ОСОБА_1 є законною співвласницею вищевказаної квартири і факт реєстрації її колишнього чоловіка ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 перешкоджає позивачці у володінні, користуванні та розпорядженні належною їй квартирою, дослідивши питання дотримання балансу інтересів між захистом права власності позивачки на спірну квартиру та правом відповідача, як колишнього члена її сім`ї на користування цим житлом, встановивши умови проживання у спірній квартирі, хто проживає в ній та яку саме житлову площу займає кожен з її мешканців, встановивши відносини, які склалися між дітьми і відповідачем з приводу його проживання у спірній квартирі, а також те, що у відповідача є рідні, зокрема : мама та брат, які мають власне житло, а відтак , встановивши, що у відповідача є інше місце проживання, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до частково задоволення, а саме слід визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою, що за адресою АДРЕСА_2 . Закарпатської області.
Що стосується вимоги позивачки про зобов`язання компетентного органу - відділ реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради - зняти ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 , то вказана вимога не підлягає до задоволення, оскільки, відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішення суду про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням є підставою для зняття її з реєстраційного обліку та є обов`язковим для виконання відповідними органами, уповноваженими на зняття такої особи з реєстраційного обліку.
Таким чином, поданий ОСОБА_1 позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, з відповідача ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачкою при поданні позову до суду.
Керуючись ст.ст. 10, 49, 76, 79, 211, 228, 244, 258 259, 264, 265, 280 282, 289 ЦПК України, ст.ст. 16, ч.1 ст. 383, ст. 391, ч.2 ст. 405 ЦК України, ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву задоволити частково.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою, що за адресою АДРЕСА_2 . Закарпатської області .
В решті вимог позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений останньою судовий збір в розмірі 768,40 грн.
Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , код РНОКПП НОМЕР_2 місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 -адреса місця реєстрації АДРЕСА_2 ).
Треті особи без самостійних вимог :
Відділ реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради, (м.Ужгород, пл.Поштова,3 ,Закарпатсьої області 88018 )
ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , код РНОКПП НОМЕР_3 місце проживання: АДРЕСА_3 ).
Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради (м.Ужгород, пл.Поштова,3 Закарпатської області ).
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено і проголошено 23.05.2023 року о 14 год. 15 хв.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду М.М. Крегул
