ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/16781/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго», позивач, скаржник) - Комісар С.П. (адвокат), Коцюба В.О. (адвокат), Ларькін М.М. (самопредставництво),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (далі - ТОВ «Євро-Реконструкція», відповідач) - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу КП «Київтеплоенерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 (суддя - Баранов Д.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 (головуючий - суддя Руденко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.)
у справі № 910/16781/21
за позовом КП «Київтеплоенерго»
до ТОВ «Євро-Реконструкція»
про стягнення 164 388 199, 97 грн.
ВСТУП
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності правових підстав для стягнення основної суми заборгованості, а також нарахованих сум пені, відсотків річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг із транспортування теплової енергії.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. КП "Київтеплоенерго" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Євро-Реконструкція" про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) заборгованості в розмірі 164 388 199, 97 грн, яка складається із суми основного боргу - 148 654 741, 91 грн, 10 030 749, 73 грн - пені, 1 872 513,59 грн - 3 % річних та 3 830 194, 74 грн - інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань за договором про надання послуг із транспортування теплової енергії у період з березня 2021 року по вересень 2021 року, внаслідок чого утворилась заборгованість за надані позивачем послуги з транспортування теплової енергії. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем за весь період прострочення здійснено нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, у справі №910/16781/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Євро-Реконструкція" на користь КП "Київтеплоенерго" суму основного боргу в розмірі 51 087 485,60 грн, пеню у розмірі 3 598 564,42 грн, 3% річних у розмірі 672 229,43 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 226 732,25 грн. В іншій частині позову відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, КП «Київтеплоенерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/16781/21 в частині відмови у задоволенні іншої частини позову та в цих частинах прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі КП «Київтеплоенерго» із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що суди попередніх судових інстанцій неправильно застосували норми частини першої статті 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 189, 191 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 - 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», статті 1, 15, 20 Закону України «Про теплопостачання» та не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.10.2019 у справі №917/1324/18, від 15.07.2019 у справі №917/743/18, від 21.01.2020 у справі №925/1391/18, від 03.07.2019 у справі №917/2094/17.
4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зі стягнення плати за надані послуги з транспортування теплової енергії, якими регулюються:
- свобода договору та її межі (частина третя статті 6 та частина перша статті 627 ЦК України, абзац другий частини четвертої статті 179 ГК України) по відношенню до застосування державної регульованої ціни (тарифів) при розрахунках за послугу з транспортування теплової енергії, а саме тарифу на транспортування теплової енергії, встановленого уповноваженим органом державного регулювання у сфері теплопостачання (КМДА), що не передбачено умовами договору, якими сторони визначили, що тариф на транспортування теплової енергії встановлюється іншим органом (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП)), в умовах, коли у спірний період НКРЕКП втратив повноваження затверджувати тариф для позивача, а попередній, встановлений НКРЕКП, тариф втратив чинність. Тобто касаційна скарга стосується питання автоматичної зміни визначеного у договорі органу державного регулювання цін (тарифів), незалежно від волі на це сторін;
- порядок застосування державних регульованих цін при здійсненні ліцензованої господарської діяльності з транспортування теплової енергії (частина перша статті 632 ЦК України, статей 189-191 ГК України, статей 1, 11, 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», підпункту 8 пункту 3.2 глави 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 №308 стосовно: питання імперативного застосування державної регульованої ціни незалежно від встановленого договором органу регулювання цін та погоджених сторонами у договорі цін (тарифів); питання застосування державної регульованої ціни незалежно (тарифу) встановленої для надавача послуг або для замовника (споживача) такої послуги; обмеження зобов`язань замовника (споживача) послуг з транспортування розміром закладених (врахованих) у встановленому замовнику тарифі на інші його похідні послуги (у тарифі на теплову енергію, тарифі на житлово-комунальні послуги), що надаються таким замовником власним споживачем.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ТОВ «Євро-Реконструкція» 14.04.2023 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Між КП "Київтеплоенерго" та ТОВ "Євро-Реконструкція" 01.06.2017 укладено договір № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії (далі - Договір), за умовами якого підприємство зобов`язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється товариством і постачається споживачам зони теплопостачання товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні підприємства, а товариство зобов`язується оплачувати за послуги з транспортування теплової енергії у порядку та на умовах, визначених договором (пункт 1.1 Договору).
6.1.1. Пунктом 4.1 Договору передбачено, що тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
6.1.2. В пунктах 4.2 - 4.4 Договору сторони погодили, що загальна сума вартості транспортування теплової енергії товариства за цим договором складається із сум вартості щомісячного транспортування теплової енергії товариства мережами підприємства, яка визначається згідно з пунктом 4.7 Договору. Товариство зобов`язується до 8 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надавати нарочно підприємству форму № 2-НКП-тепло (місячна), що подається до НКРЕКП, підписану уповноваженою особою. Підприємство протягом 4 календарних днів після отримання форми № 2-НКП-тепло (місячна) передає нарочно товариству акт про надання послуг з транспортування теплової енергії у двох екземплярах. Товариство протягом 4 календарних днів розглядає проект акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за звітний місяць та підписує його зі своєї сторони і один примірник надсилає підприємству або у цей же строк надає обґрунтовані заперечення, з урахуванням пункту 3.3.3 Договору.
6.1.3. За умовами пункту 4.5 Договору товариство зобов`язалось до 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому здійснювалось транспортування теплової енергії, сплачувати підприємству 30 % від вартості місячного транспортування теплової енергії, який визначається на підставі прогнозного обсягу теплової енергії, передбаченого пунктом 1.2 Договору. Остаточну оплату за надані за відповідний місяць послуги з транспортування теплової енергії товариство здійснює протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за вирахуванням здійсненої попередньої оплати.
6.1.4. Відповідно до пункту 4.7 Договору місячний обсяг теплової енергії, що транспортується тепловими мережами підприємства є фактичним корисним відпуском теплової енергії, обсяг якої встановлюється згідно з пунктом 1 (код рядка 005) Форми № 2-НКП-тепло (місячна).
6.2. Додатковою угодою № 1 від 01.06.2018 до Договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.05.2019 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання. Якщо протягом 30 днів до терміну закінчення цього Договору жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про намір його розірвати, Договір вважається автоматично продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.
6.3. Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.09.2020 за №1487 (далі - Розпорядження №1487), яке зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ) 29.09.2020 за №№ 224/227, 225/228, 226/229, 227/230, 228/231, 229/232, 230/233, 231/234, 232/235, 233/236, 234/237, 235/238, 236/239, 237/240, 238/241, 239/242, 240/243, 241/244, 242/245, 243/246 затверджено тарифи на транспортування позивачем теплової енергії на період з 01.10.2020 по 30.09.2021, та які набули чинності з 01.10.2020 (дата оприлюднення 01.10.2020), встановлено тариф на транспортування теплової енергії з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів КП "Київтеплоенерго" для інших споживачів у розмірі 418,49 грн за 1 Гкал, з урахуванням внесених розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.12.2020 № 2077, яке зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ) 29.09.2020 за №№329/332, 330/333, 331/334, 332/335, 13/336, 334/337, 335/338, 336/339, 337/340, 338/341, 339/342, 340/343, 341/344, 342/345, 343/346, 14/347, 345/348, зміни до розпорядження № 1487, які набули чинності з 01.01.2021 (дата оприлюднення 01.01.2021).
6.4. Листом від 15.04.2021 №40/25/1083 надіслано відповідачу два примірники підписаних КП "Київтеплоенерго" актів про надання послуг з транспортування теплової енергії за березень 2021 року на суму 68 118 286, 88 грн, який відповідач отримав 20.04.2021 (згідно з відмітками на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення).
6.5. Відповідно до листа від 22.04.2021 №09/924 (який позивач отримав 23.04.2021) відповідач в якості "заперечень" до акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за березень 2021 року, не заперечуючи щодо обсягу наданих послуг, висловив заперечення щодо вартості послуг, вказавши таке:
- за умовами договору тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал має встановлюватися НКРЕКП (пункт 4.1 Договору);
- в структурі тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для споживачів ТОВ "Євро-Реконструкція", встановлених постановою НКРЕКП від 11.12.2018 №1823, експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб`єктів господарювання враховано у розмірі 89,74 грн за 1 Гкал;
- в структурі тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, послугу з постачання теплової енергії та послугу з постачання гарячої води, встановлених для ТОВ "Євро-Реконструкція" постановою НКРЕКП від 13.01.2021 №40, витрати на транспортуванні власної теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб`єктів господарюванні складають 378, 32 грн за 1 Гкал.
6.6. В подальшому позивачем направлено відповідачу по два примірники підписаних КП "Київтеплоенерго" актів про надання послуг з транспортування теплової енергії за:
- квітень 2021 року на суму 36 216 355, 27 грн,
- за травень 2021 року на суму 11 649 255, 04 грн,
- за червень 2021 року на суму 1 3 917 567, 12 грн,
- за липень 2021 року на суму 5 459 285, 75 грн,
- за серпень 2021 року на суму 6 588 706, 56 грн,
- за вересень 2021 року на суму 9 705 285, 29 грн.
6.7. Відповідач у відповідь направив позивачу листи із "запереченнями" до зазначених актів, в яких по суті продублював "заперечення", викладені у листі від 22.04.2021 № 09/924. Крім того, відповідачем здійснено розрахунок, виходячи із тарифу на теплову енергію експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб`єктів господарювання, який становлять 378, 32 грн за 1 Гкал, а саме:
- від 22.04.2021 №09/924 на суму 25 722 532, 39 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 135643),
- від 14.05.2021 № 09/1078 на суму 13 234 149, 34 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 72 117),
- від 16.06.2021 № 09/1384 на суму 3 414 919, 76 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 23 196,97),
- від 14.07.2021 № 09/1565 на суму 2 942 306, 98 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 21740),
- від 19.08.2021 № 09/1836 на суму 1 498 427, 02 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 10870,99),
- від 21.09.2021 № 09/2071 на суму 1 567 868, 65 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 13120,0) та
- від 25.10.2021 № 09/2280/1 на суму 2 707 281, 46 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 19326), що загалом становить 51 087 485, 60 грн.
6.8. Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом позивач вказує, що у зв`язку з невиконання відповідачем договірних зобов`язань, в останнього у період з березня 2021 року по вересень 2021 року утворилася заборгованість за надані позивачем послуги з транспортування теплової енергії в розмірі 148 654 741, 91 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем за весь період прострочення з 08.05.2021 по 15.11.2021 здійснена нарахування 10 030 749, 73 грн - пені, 1 872 513, 59 грн - 3 % річних та 3 830 194, 74 грн - інфляційних втрат ( із врахуванням заяви про збільшення). Так, на переконання позивача, сторони договору мають застосовувати тариф на транспортування теплової енергії, зазначений у Розпорядженні № 1487 (з урахуванням внесених змін), незалежно від умов щодо оплати послуги транспортування, викладених у Договорі.
6.9. Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати послуг з транспортування теплової енергії за тарифом, встановленим розпорядженням № 1487 від 23.09.2020 (зі змінами) у розмірі 418, 49 грн за 1 Гкал, який на переконання позивача підлягає застосуванню до нарахування плати за послуги з транспортування теплової енергії, незалежно від умов договору, тоді як відповідач вважає, що тариф на транспортування теплової енергії для нього встановлено НКРЕКП і в структурі тарифу на теплову енергію експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб`єктів господарювання становлять 378, 32 грн за 1 Гкал, у зв`язку з чим, на переконання відповідача, в нього не виник обов`язок щодо оплати послуг;
6.9. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, виходив з такого:
- проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг;
- обсяг теплової енергії, що транспортувався мережами підприємства сторонами не заперечується та не спростовується;
- матеріалами справи не підтверджується юридичний факт зміни сторонами умов договору; сторони не вчиняли жодних дій щодо зміни умов договору чи його розірвання; вказані обставини сторонами не заперечуються;
- виконавчі органи сільських, селищних, міських рад встановлюють тарифи, зокрема, на транспортування теплової енергії, за винятком тарифів, які встановлюються НКРЕКП. Отже, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад не уповноважені на встановлення тарифів для суб`єктів, що відносяться до сфери діяльності (відання) НКРЕКП;
- матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідач є юридичною особою, яка здійснює виробництво теплової енергії на підставі відповідної ліцензії, виданої НКРЕКП;
- відповідач як теплогенеруюча організація є суб`єктом природної монополії;
- тарифи, за якими відповідач здійснює свою діяльність, встановлюються НКРЕКП відповідно до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженим постановою НКРЕКП від 25.06.2019 №1174 (далі - Порядок №1174). У свою чергу, тарифи, за якими позивач здійснює свою діяльність, встановлюються Київською міською державною адміністрацією у відповідності до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 (надалі - Порядок №869);
- відповідач під час виконання Договору на транспортування теплової енергії не є споживачем теплової енергії у розумінні положень Закону України "Про теплопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за послугою транспортування теплової енергії позивачем, адже така послуга не споживається (отримується) самим відповідачем, а позивач не є теплопостачальником за цим правочином щодо відповідача. У розумінні Закону України "Про теплопостачання" саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії;
- у відносинах між сторонами Договору, відповідач є теплогенеруючою організацією (виробляє теплову енергію) та теплопостачальною організацією (постачає теплову енергію споживачам), надавачем комунальних послуг споживачам, а позивач, у свою чергу, є теплотранспортуючою організацією;
- позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів, що послуги за Договором були використані відповідачем для власних виробничих технологічних потреб, а не у зв`язку з постачанням теплової енергії кінцевим споживачам;
- здійснивши системний аналіз змісту Розпорядження № 1487 (з урахуванням внесених змін), суд дійшов висновку, що тарифи на транспортування теплової енергії встановлені та розповсюджуються саме на споживачів позивача, а відповідач, у свою чергу, не може вважатись споживачем таких послуг, а відтак, й відсутні підстави для застосування тарифу, відмінного від закріпленого договором;
- тарифи на такі послуги визначаються саме НКРЕКП відповідними нормативними актами;
- у відповідача виник обов`язок щодо оплати обсягу протранспортованої теплової енергії, на підставі Договору за визначеними НКРЕКП на такі послуги тарифами, а саме, за тарифом на теплову енергію експлуатаційних витрат на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб`єктів господарювання, який становить 378, 32 грн за 1 Гкал;
- доказів виконання відповідачем договірних зобов`язань та відповідно здійснення оплати обсягу протранспортованої теплової енергії, за визначеними НКРЕКП на такі послуги тарифами, в матеріалах справи відсутні. Відповідачем порушено умови Договору, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу за надані послуги в розмірі 51 087 485, 60 грн;
- надаючи оцінку доводам сторін, суд відзначає, що відповідач у період з 01.03.2021 по 31.08.2021 надавав власним споживачам послуги відповідно до умов чинних укладених договорів про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (укладені до 01.05.2019) та постачав теплову енергію для споживачів, відповідно до умов чинних укладених договорів на постачання теплової енергії (укладені після 01.05.2019);
- на період, зазначений в позовній заяві 01.03.2021 по 30.09.2021, тарифи на теплову енергію, виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії (нова класифікація послуг) для ТОВ "Євро-Реконструкція" встановлені постановою НКРЕКП від 13.01.2021 № 40 (далі - Постанова НКРЕКП №40);
- тарифи на теплову енергію, її виробництво та постачання, послугу з постачання теплової енергії для відповідача встановлені з урахуванням вимог Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою НКРЕКП 25.06.2019 № 1174 (далі - Порядок НКРЕКП №1174). Додатком 1 до даної постанови відповідачу встановлено структуру тарифу на теплову енергію з 15.01.2021 року з врахуванням витрат на транспортування теплової енергії тепловими мережами позивача (для потреб населення, потреб бюджетних установ, для потреб інших споживачів (крім населення) та для потреб релігійних організацій) у розмірі 378, 32 грн за Гкал без ПДВ;
- на період з 01.03.2021 по 30.09.2021 для споживачів відповідача діють:
1) чинні тарифи, встановлені постановою НКРЕКП від 11.12.2018 № 1823 (із врахуванням постанови НКРЕКП від 11.12.2018 № 1819 "Про встановлення тарифів на теплову енергію її виробництво, постачання для потреб населення ТОВ "Євро-Реконструкція" та постанови НКРЕКП від 11.12.2018 № 1820 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ "Євро-Реконструкція"). В структурі тарифу експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб`єктів господарювання складають - 89,74 грн за 1 Гкал (без ПДВ);
2) чинні тарифи, встановлені постановою НКРЕКП № 40. В структурі тарифу експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб`єктів господарювання складають - 378,32 грн. за 1 Гкал без ПДВ.
- витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами позивача є складовою тарифу на теплову енергію, її виробництво та постачання й відповідно на певну комунальну послугу, яку відповідач надає своїм споживачам.
- для споживачів, які не уклали договори відповідно до Закону «Про житлово-комунальні послуги», залишаються в силі договори на послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за тарифами, які діяли станом на 01.05.2019 і які не можуть бути змінені;
- після 01.05.2019 органи місцевого самоврядування та НКРЕКП не можуть встановлювати (у тому числі за результатами коригування) тарифи на комунальні послуги, що надаються за договорами, укладеними до введення в дію Закону України "Про житлово-комунальні послуги";
- зі змісту Розпорядження № 1487 (зі змінами) вбачається, що ним не змінюються тарифи для споживачів позивача, з якими укладені договори на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (надаються за договорами, укладеними до 01.05.2019, стара класифікація послуг) та позивач, також, не застосовує нові тарифи, затверджені вказаним Розпорядженням до споживачів, з якими укладено договори на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (до 01.05.2019, стара кваліфікація послуг);
- суд враховує лист Департаменту комунальних послуг та комунального обслуговування Міністерства розвитку та територій України від 12.08.2020 за №7/9.1.1/13871-20, зі змісту якого вбачається позиція профільного міністерства щодо неможливості застосування нових тарифів до моменту укладення нових договорів з врахуванням приписів Закону України "Про житлово-комунальні послуги";
- джерелом фінансування, наданих позивачем послуг з транспортування теплової енергії для відповідача, є кінцевий тариф на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води та кінцевий тариф на теплову енергію, до структури якого входять такі складові:
ь тариф на виробництво теплової енергії,
ь тариф на постачання теплової енергії та
ь експлуатаційні витрати за послугу з транспортування власної теплової енергії тепловими мережами позивача (як іншого суб`єкта господарювання);
- у розмірі експлуатаційних витрат, які враховані у кінцевому тарифі відповідача на послугу з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за спірний період, враховані витрати повної собівартості послуги позивача на транспортування теплової енергії відповідно до Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 22.12.2018 за № 2340 на рівні 89,74 грн за 1 Гкал без ПДВ;
- ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (стаття 20 Закону України "Про теплопостачання", частина п`ята статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги");
- тарифи затверджуються уповноваженими органами та застосовуються до споживачів теплової енергії;
- той факт, що виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) встановлює тариф на транспортування теплової енергії для позивача не спростовує зазначеного висновку. Виробник/постачальник теплової енергії та особа, що здійснює транспортування теплової енергії, можуть не збігатись. Відповідач здійснює виробництво та постачання, але не має можливості здійснювати транспортування теплової енергії, у зв`язку з чим, на підставі частини четвертої статті 19 Закону України "Про теплопостачання", між сторонами укладено Договір;
- для споживача тариф (ціна) послуги включає як витрати на виробництво, так і на постачання, і транспортування теплової енергії. Окремі складові тарифу затверджуються для різних ліцензіатів з метою їх включення в загальний тариф (ціну) за теплову енергію і, відповідно, на житлово-комунальну послугу для споживача;
- отже, тариф на транспортування теплової енергії є частиною тарифу на теплову енергію, встановлену відповідачу, як ліцензіату НКРЕКП;
- доказів зміни виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води позивачем не надано;
- судом здійснено розрахунок пені за 3% річних за періодам визначеними позивачем, водночас, виходячи із наступних сум:
25 722 532, 39 грн з 08.05.2021 по 15.11.2021;
13 234 149, 34 грн з 29.05.2021 по 15.11.2021;
3 414 919, 76 грн з 06.07.2021 по 15.11.2021;
2 942 306, 98 грн з 28.07.2021 по 15.11.2021;
1 498 427, 02 грн з 07.09.2021 по 15.11.2021;
1 567 868, 65 грн з 06.10.2021 по 15.11.2021;
2 707 281, 46 грн з 06.11.2021 по 15.11.2021;
- за розрахунком суду, обґрунтованої сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 3 598 564, 42 грн, 3% річних - 672 229, 43 грн.
- здійснивши розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням висновків викладених Верховним Судом у постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, зокрема, виходячи з наступних сум та періодів:
25 722 532, 39 грн з 01.05.2021 по 01.11.2021
13 234 149, 34 грн з 01.06.2021 по 01.10.2021
3 414 919, 76 грн з 01.07.2021 по 01.11.2021
2 942 306, 98 грн з 01.08.2021 по 01.10.2021
1 498 427, 02 грн з 01.09.2021 по 01.11.2021
1 567 868, 65 грн з 01.10.2021 по 01.11.2021
2 707 281, 46 грн з 01.10.2021 по 01.11.2021, обґрунтованою сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 1 226 732, 25 грн.
6.10. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції та погоджуюсь з його висновками, зокрема відзначив і таке:
- на момент укладення Договору регулювання діяльності позивача та відповідача здійснювалось Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
- в подальшому, постановою НКРЕКП №548 від 03.03.2020 затверджено Порядок ліцензування видів господарської діяльності, державне регулювання яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Порядок №548);
- відповідно до пункту 1.2 цього Порядку його дія поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять або мають намір провадити такі види господарської діяльності, ліцензування яких здійснює НКРЕКП: у сфері комунальних послуг - транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами;
- виходячи з вимог Порядку №548, НКРЕКП виступає суб`єктом ліцензування, який здійснює ліцензування господарської діяльності із транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами;
- матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідач є юридичною особою, яка здійснює виробництво теплової енергії на підставі відповідної ліцензії, виданої НКРЕКП;
- НКРЕКП видано позивачу ліцензію №2340 від 22.12.2016 на транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами;
- КП "Київтеплоенерго" виступає ліцензіатом НКРЕКП, що відповідає Порядку №548;
- механізм формування тарифів для підприємств - ліцензіатів НКРЕКП визначено Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженим постановою НКРЕКП від 25.06.2019 №1174 (Порядок №1174). Вказаний Порядок визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб`єктів природних монополій і суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, які є ліцензіатами НКРЕКП (далі - ліцензіати);
- цей Порядок застосовується під час встановлення НКРЕКП тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1.1 цієї глави, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів. Тобто, відповідний Порядок №1174 застосовується до суб`єктів ринку, які є ліцензіатами НКРЕКП;
- відповідно до підпункту 8 пункту 3.2 глави 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 №308 (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), при провадженні ліцензованої діяльності, позивач як ліцензіат, повинен здійснювати транспортування теплової енергії відповідно до умов договорів, укладених у встановленому порядку, за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом або органами місцевого самоврядування в межах наданих повноважень;
- пунктом 1.4. глави 1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що ліцензіатом послуг з транспортування теплової енергії може бути як обласні та Київська міська державні адміністрації, так і НКРЕКП;
- здійснивши правовий аналіз Законів України "Про теплопостачання", «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, Порядку №869 та №1174, колегія суддів дійшла до висновку що у даному випадку підлягає застосуванню саме Порядок №1174 при визначенні тарифу, який повинен застосовуватись у даних правовідносинах між сторонами спору щодо надання послуг із транспортування теплової енергії;
- дослідивши постанови НКРЕКП №1823 (зі змінами), №40, Розпорядження КМДА №1487 (з урахуванням внесених Розпорядженням №2077 змін), колегія суддів відзначає, що у тарифі, встановленому для відповідача, закладено розмір витрат на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб`єктів господарювання менший, аніж розмір тарифу на транспортування теплової енергії, який встановлений для позивача;
- у розумінні статті 20 Закону України «Про теплопостачання» встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається;
- з огляду на викладене вище, визначені позивачем тарифи на підставі Розпорядження №1487 (з урахуванням внесених Розпорядженням №2077 змін) не можуть бути застосовані у даному випадку, з огляду на специфіку правовідносин між сторонами та зобов`язання відповідача виконувати свої зобов`язання з надання послуг з постачання теплової енергії перед кінцевими споживачами;
- з урахуванням наведеного, доводи апелянта, що встановлений КМДА тариф на транспортування теплової енергії розповсюджується на відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки підзаконні нормативно-правові акти КМДА встановлюють відповідні тарифи саме для споживачів КП "Київтеплоенерго" і застосовуються останнім при наданні комунальної послуги споживачам зони своєї відповідальності, а також того, що в розпорядженнях КМДА не міститься жодних тарифів, встановлених на транспортування теплової енергії відповідача;
- оскільки позивач не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог (зокрема щодо нарахованої 3 598 564, 42 грн пені, 672 229, 43 грн 3 % річних та 1 226 732, 25 грн інфляційних втрат), а відповідачем відповідної апеляційної скарги на рішення суду в частині стягнення пені та 3 % річних не подавалось, доводи відповідача в цій частині колегія суддів до уваги не приймає з огляду на частину першу статті 269 ГПК України.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
7.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/16781/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Булгакової І. В.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 03.04.2023 у справі №910/16781/21, зокрема відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Київтеплоенерго» на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/16781/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І.Б.
7.4. КП "Київтеплоенерго" 27.04.2023 через «Електронний суд» подало до Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
7.5. КП "Київтеплоенерго" 27.04.2023 через «Електронний суд» подало до Суду клопотання про вирішення питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених у зв`язку з розглядом даної справи.
7.6. КП "Київтеплоенерго" 08.05.2023 через «Електронний суд» подало до Суду клопотання про врахування правових позицій Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, практики ЄСПЛ та Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень.
7.7. ТОВ «Євро-Реконструкція» 15.05.2023 через «Електронний суд» подало до Суду заперечення на клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в яких просило Суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
7.8. Суд протокольною ухвалою від 18.05.2023 долучив до матеріалів справи клопотання позивача про вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
7.9. Суд протокольною ухвалою від 18.05.2023 ухвалив: долучити до матеріалів справи клопотання позивача про врахування правових позицій щодо якості судових рішень та надати їм оцінку у межах статті 300 ГПК України.
7.10. ТОВ «Євро-Реконструкція» через «Електронний суд» 24.05.2023 подало до Суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що представник відповідача - адвокатка Годованець Л.Ю. 25.05.2023 перебуватиме у відпустці.
7.11. Крім того, ТОВ «Євро-Реконструкція» через «Електронний суд» 25.05.2023 повторно подало до Суду клопотання про відкладення розгляду справи для забезпечення можливості і представнику відповідача - адвокату Гвоздецькому А.М. взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
7.12. Суд протокольними ухвалами від 25.05.2023 ухвалив: відмовити у задоволенні клопотання про відкладення судового розгляду справи; відмовити у задоволенні клопотання про проведення наступного судового засідання у режимі відеоконференції; проводити судовий розгляд справи за відсутності не з`явившихся осіб.
7.13. Суд протокольною ухвалою від 25.05.2023 ухвалив: розглядати клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду разом з доводами касаційної скарги.
7.14. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі №910/16781/21 в частині відмови у задоволенні іншої частини позову, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/16781/21.
7.14.1. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 в частині задоволення позову у справі сторонами до суду апеляційної інстанції не оскаржувалось, відтак у силу положень пункту 1 частини першої стаття 287 ГПК України Судом у цій частині не переглядається.
7.15. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.16. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7.17. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. З огляду на наведене у Розділі 4 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.
8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.4 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.5. Так, об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог та постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/16781/21 (далі по тексту - рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції в оскаржуваній частині) [якими часткового відмовлено у задоволенні позовних вимог].
8.6. Скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №917/1324/18, від 15.07.2019 у справі №917/743/18, від 21.01.2020 у справі №925/1391/18, від 03.07.2019 у справі №917/2094/17.
8.7. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.8. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.10. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.10.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.10.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.10.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.11. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.12. Так, у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №917/1324/18 (на яку скаржник посилається), де предметом розгляду було врегулювання розбіжностей за додатковою угодою про внесення змін до договору на транспортування теплової енергії, відзначено таке:
« 28. Спір у справі стосується правовідносин, що виникли з договору на транспортування теплової енергії.
Як вбачається з наведених норм законодавства, ціноутворення щодо виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 зі справи №917/2094/17.
29. Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази в даній справі та врахувавши вимоги чинного законодавства, встановивши, що транспортування теплової енергії місцевими (розподільчими) тепловими мережами здійснює Підприємство, якому виконавчий комітет Кременчуцької міської ради згідно з Рішенням затвердив тариф на теплову енергію, у тому числі на її транспортування, - дійшов вірного висновку, що ініційоване позивачем внесення змін до Договору у частині встановлення вартості послуг Підприємства з транспортування теплової енергії відповідача за новим тарифом ґрунтується на нормах чинного законодавства, тому позовні вимоги про викладення пункту 2.2 Договору в редакції, запропонованій Підприємством, є правомірними, ґрунтуються на приписах законодавства та підлягають задоволенню.
30. Касаційний господарський суд погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що хибними є висновок суду першої інстанції та твердження відповідача стосовно того, що умови Договору щодо його ціни можуть встановлюватись сторонами на власний розсуд, з огляду на таке.
У постанові НКРЕКП від 24.03.2016 № 377 "Про затвердження Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води" визначено, що тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - це вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням витрат на покриття втрат ліцензіата та планованого прибутку.
Вартість витрат на транспортування теплової енергії, виробленої відповідачем, покладається на позивача.
Отже, у таких правовідносинах підлягають застосуванню тарифи, які встановлені на підставі економічно обґрунтованих витрат надавача цих послуг з транспортування (Підприємства).
Відповідно до положень частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно із статтями 189, 191 Господарського кодексу України та статтями 10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Отже, згідно із положеннями зазначених норм права тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін.
Таким чином, вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є державною регульованою ціною.
31. Касаційний господарський суд також не приймає твердження відповідача про те, що теплова енергія повинна транспортуватися за тарифом на транспортування теплової енергії, який встановлений саме для Товариства, оскільки необхідність застосування до спірних правовідносин тарифів, затверджених для Підприємства як ліцензіата та надавача послуг з транспортування теплової енергії, визначається законодавчими актами, положення яких наведені вище».
8.13. У постанові Верховного Суду від 15.07.2019 у справі №917/743/18 (на яку скаржник посилається), де предметом розгляду було стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку із прийняттям нових тарифів відповідача на підставі рішення виконавчого комітету ради, відзначено таке:
« 8.2. Спір у справі стосується питання наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором на транспортування теплової енергії.
8.3. Відносини у сфері транспортування теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання".
8.4. У преамбулі цього закону зазначено, що ним визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та врегульовано відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії.
8.5. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
8.6. Згідно з частинами першою - третьою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб`єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
8.7. Відповідно до частини четвертої статті 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
8.8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони намагалися врегулювати спір щодо тарифу на транспортування теплової енергії як у досудовому порядку, так і шляхом звернення до суду.
8.9. Верховний Суд звертає увагу, що постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2019 залишено в силі рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.2018 у справі №917/743/18, яким врегульовано розбіжності за додатковою угодою № 2 від 10.11.2017 про внесення змін до договору на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016, укладеного між ПАТ "Полтаваобленерго" та КП "Теплоенерго", та викладено: абзац четвертий пункту 2.2 договору у такій редакції: "З 01.11.2017 вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 99,23 грн за 1 Гкал з ПДВ"; абзац п`ятий пункту 2.2 договору залишено без змін.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ціноутворення на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню. Враховуючи, що транспортування теплової енергії місцевими (розподільчими) тепловими мережами здійснює КП "Теплоенерго", якому виконавчий комітет Кременчуцької міської ради згідно з рішенням №1093 від 10.10.2017 затвердив тариф на теплову енергію, у тому числі її транспортування, ініційоване позивачем внесення змін до договору на транспортування теплової енергії №1738 від 18.08.2016 в частині встановлення вартості послуг КП "Теплоенерго" з транспортування теплової енергії відповідача за новим тарифом ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо того, що, оскільки рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради затверджено відповідний тариф на транспортування теплової енергії розподільчими мережами КП "Теплоенерго", використовуючи які відповідач здійснює транспортування виробленої ним теплової енергії для постачання своїм споживачам, то у цій ситуації тарифи, які введені в дію з 01 листопада 2017 року, є обов`язковими та мають застосовуватись.
8.11. Відповідно до положень частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
8.12. Згідно зі статтями 189, 191 ГК України та статтями 10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
8.13. З аналізу зазначених норм слідує, що тарифи на послуги з транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін, їх вартість не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є державною регульованою ціною.
Таким чином, доводи відповідача та висновки суду попередніх інстанцій з приводу відсутності домовленості між сторонами в рамках договору на транспортування теплової енергії № 1738 про застосування тарифу у розмірі 99,23 грн (з ПДВ) шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, є помилковими та відхиляються судом касаційної інстанції».
8.14. У постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №925/1391/18 (на яку скаржник посилається), де предметом розгляду було стягнення заборгованості за укладеним між сторонами договором про постачання теплової енергії, відзначено таке:
« 4.9. Суд апеляційної інстанції установив, що згідно з пунктом 1.1 договору теплопостачальна організація зобов`язується у 2015 році поставити теплову енергію в гарячій воді для споживачів за групами: 1 група - населення; 2 група - бюджетні організації та установи; 3 група - інші, а постачальник послуг - прийняти і оплатити такий товар.
У пунктом 1.3 договору передбачена ціна 1 Гкал теплової енергії згідно з тарифом, встановленим НКРЕКП.
Тариф на теплову енергію встановлюється НКРЕКП і не є предметом узгодження між сторонами цього договору і може збільшуватись протягом дії цього договору у разі прийняття відповідних рішень цією комісією (пункт 1.4 договору).
За змістом підпункту 6.3.2 пункту 6. 3 договору теплопостачальна організація зобов`язана відшкодувати постачальнику послуг витрати на транспортування покупної теплової енергії мережами постачальника послуг в розмірі, встановленому розрахунковим шляхом (згідно калькуляції, затвердженої постачальником послуг). Відшкодування постачальнику послуг вартості витрат на транспортування покупної теплової енергії проводяться теплопостачальною організацією до 25 числа місяця наступного за розрахунковим.
При порушенні теплопостачальною організацією терміну оплати з відшкодування витрат на транспортування покупної теплової енергії мережами постачальника послуг, постачальник послуг може нараховувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожний день такого прострочення (підпункт 7.3.3 пункту 7.3 договору).
4.10. Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статями 189, 191 Господарського кодексу України, статтями 10 і 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
За змістом статті 15 Закону України "Про теплопостачання" основними завданнями державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання є, зокрема, реалізація державної політики щодо функціонування ринку теплової енергії. Державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у формі: ліцензування певних видів господарської діяльності в цій сфері; регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат; здійснення контролю за діяльністю суб`єктів відносин у сфері теплопостачання та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання. Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється Кабінетом Міністрів України; Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону.
Загальні засади формування тарифів на теплову енергію встановлені статтею 20 Закону України "Про теплопостачання", якою передбачено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Проаналізувавши положення постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" від 01.06.2011 № 869, Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.02.2011 № 242, якою затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, яка діяла до набрання чинності постанови НКРЕКП № 377 від 24.03.2016), постанови НКРЕКП від 10.08.2012 № 277, якою затверджено ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, який не спростовано доводами, викладеними у касаційній скарзі, що тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін, оскільки вартість транспортування теплової енергії не є договірною величиною, а тариф на транспортування теплової енергії, відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення", є державною регульованою ціною.
Суд апеляційної інстанції установив, що за змістом листа НКРЕКП від 17.04.2019 №4302/18.1.3/7-19 для КПТМ "Черкаситеплокомуненерго" протягом 2015 діяли тарифи на теплову енергію за категоріями споживачів без визначення окремих складових тарифів на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії.
КПТМ "Черкаситеплокомуненерго" лише 28.12.2015 звернулося до НКРЕКП із заявою № Т-935/15, розрахунковими матеріалами і документами відповідно до Порядку від 01.06.2011 № 869 (який розповсюджувався на ліцензіатів НКРЕКП до 01.01.2016). За результатами розгляду цієї заяви НКРЕКП встановила тарифи для КПТМ "Черкаситеплокомуненерго" з визначенням окремих складових тарифів на виробництво, транспортування та постачання: - для потреб бюджетних установ, інших споживачів (крім населення) та релігійних організацій постановою від 29.12.2015 № 3224, яка набрала чинності з 01.01.2016; - для потреб населення постановою від 17.03.2016 № 354, яка набрала чинності лише з 01.05.2016.
Отже суд установив, а доводами касаційної скарги не спростовано, що тариф на транспортування теплової енергії для позивача на 2015 рік НКРЕКП не встановлювався і складові тарифу на транспортування теплової енергії не визначалися, у зв`язку з чим, з урахуванням унормованого чинним законодавством принципу державного регулювання тарифів на транспортування теплової енергії, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем вартості послуг на транспортування теплоенергії у заявленій до стягнення сумі заборгованості (пені, 3 % річних та інфляційних) з використанням середньозваженого тарифу на рівні 39,21 грн.
4.11. Суд апеляційної інстанції також визнав необґрунтованими доводи позивача, що до предмету доказування у даній справі не відносяться тарифи, за якими здійснювалось постачання теплової енергії населенню, а є спором між двома господарюючими суб`єктами, оскільки, як правильно зазначив суд, ці доводи не спростовують встановленого законом порядку державного регулювання ціноутворення у сфері теплопостачання».
8.15. У постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №917/2094/17 (на яку скаржник посилається), де предметом розгляду було врегулювання розбіжностей за додатковою угодою про внесення змін до договору на транспортування теплової енергії, відзначено таке:
« 5.2.4. Відносини у сфері транспортування теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання". У преамбулі цього закону зазначено, що ним визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та врегульовано відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії.
Згідно з ст.15 Закону України Про теплопостачання діяльність у сфері теплопостачання підлягає державному регулюванню.
Відповідно до приписів ст.20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи.
Отже, встановлення економічно обґрунтованих тарифів на теплову енергію на рівні, який покриває всі витрати собівартості цих послуг, є вимогою чинного законодавства України.
5.2.5. Згідно з ч.2 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Відповідно до зведеного переліку суб`єктів природних монополій, який ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб`єктів природних монополій" №874-р від 28.11.2012, КП "Теплоенерго" є суб`єктом природної монополії з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (№394 Зведеного переліку).
5.2.6. У ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води врегульовано у постанові Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" від 01.06.2011 №869.
У п. 1 зазначеної постанови закріплено, що Порядок визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води.
Цей Порядок застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів (п. 2 постанови).
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, ціноутворення на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню.
5.2.7. Суб`єктом, який транспортує теплову енергію у м. Кременчук є позивач Комунальне підприємство «Теплоенерго». Постановою НКРЕКП від 22.03.2017 №308 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, серед яких затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами.
У п. 3.2 зазначених Ліцензійних умов з транспортування теплової енергії врегульовано, що при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен здійснювати транспортування теплової енергії відповідно до умов договорів, укладених у встановленому порядку, за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом або органами місцевого самоврядування в межах наданих повноважень.
Отже, враховуючи, що транспортування теплової енергії місцевими (розподільчими) тепловими мережами здійснює КП «Теплоенерго», якому Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради згідно з рішенням №1093 від 10.10.2017 затвердив тариф на теплову енергію, у тому числі її транспортування, ініційоване позивачем внесення змін до договору на транспортування теплової енергії №1738 від 18.08.2016 в частині встановлення вартості послуг КП "Теплоенерго" з транспортування теплової енергії відповідача за новим тарифом ґрунтується на нормам чинного законодавства.
Помилковим є висновок апеляційного господарського суду та твердження відповідача про те, що умови договору щодо його ціни можуть встановлюватись на власний розсуд сторонами без урахування розміру тарифу, затвердженого регулятором.
У постанові НКРЕКП Про затвердження Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води від 24.03.2016 № 377 визначено, що тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням витрат на покриття втрат ліцензіата та планованого прибутку. Вартість витрат на транспортування теплової енергії, виробленої відповідачем, несе позивач. Отже, цілком виправдано у таких правовідносинах підлягають застосуванню тарифи, які встановлені на підставі економічно обґрунтованих витрат надавача цих послуг з транспортування (КП Теплоенерго).
5.2.8. Відповідно до положень ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно з ст. ст. 189, 191 ГК України та ст. ст. 10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Отже, згідно із положеннями зазначених вище норм права, тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін. Таким чином, вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до ст.12 Закону України Про ціни і ціноутворення є державною регульованою ціною. Протилежні твердження відповідача (п.4.2.4 постанови) та висновки суду апеляційної інстанції (п.3.5.2 постанови) є помилковими та відхиляються судом касаційної інстанції.
Твердження відповідача про те, що теплова енергія повинна транспортуватися за тарифом на транспортування теплової енергії, який встановлений саме для АТ "Полтаваобленерго", Суд також вважає помилковим, оскільки необхідність застосування до спірних правовідносин тарифів, затверджених для КП «Теплоенерго» як ліцензіата та надавача послуг з транспортування теплової енергії, обґрунтовується низкою законодавчих актів, положення яких наведені вище.
5.2.9. Посилання відповідача та суду апеляційної інстанції на зміст п. 2.2 договору, який передбачає можливість внесення до нього змін щодо ціни на транспортування теплової енергії шляхом укладення додаткової угоди лише у разі затвердження НКРЕКП нових тарифів на транспортування теплової енергії, суд касаційної інстанції відхиляє як безпідставне.
Станом на момент виникнення спору у цій справі як КП "Теплоенерго", так і АТ "Полтаваобленерго" перейшли під регулювання місцевих органів влади, що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному сайті НКРЕКП у розділі "Ліцензування" згідно з Переліком ліцензіатів НКРЕКП у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що переходять під регулювання місцевих органів влади, а також підтверджуються наявними у справі документами (зверненням відповідача від 12.09.2017 та від 31.10.2017 до Кременчуцької міської ради із заявою про затвердження тарифів) та поясненнями представників сторін, наданими у судових засіданнях суду касаційної інстанції.
5.2.10. Отже, враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції щодо того, що оскільки рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради затверджено відповідний тариф на транспортування теплової енергії розподільчими мережами КП "Теплоенерго", використовуючи які відповідач здійснює транспортування виробленої ним теплової енергії для постачання своїм споживачам, то у цій ситуації, тарифи, які введені в дію з 01 листопада 2017 року, є обов`язковими та мають застосовуватись. Твердження відповідача про незаконність рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №1093 від 10.10.2017 суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки зазначені доводи доказово не підтверджені. Тоді як суд апеляційної інстанції встановив, що вказане рішення втратило чинність на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 153 від 12.02.2018, яким були затверджені тарифи для позивача на новий період. Відтак на момент виникнення спору між сторонами та звернення до суду з позовом у цій справі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №1093 від 10.10.2017 було чинне».
8.16. Отже, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №917/1324/18, від 15.07.2019 у справі №917/743/18, від 21.01.2020 у справі №925/1391/18, від 03.07.2019 у справі №917/2094/17, на які як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається скаржник, а також зміст оскаржуваного судового рішення в оскаржуваній частині, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку, що такі судові рішення ухвалені за схожого правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, щодо визначення уповноваженого органу на затвердження тарифу на транспортування теплової енергії суб`єкту природньої монополії, а також щодо того, що вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії є державною регульованою ціною), що має місце і у справі, що розглядається, а відтак, є подібними.
8.17. Враховуючи вищенаведене у контексті доводів касаційної скарги, Верховний Суд відзначає таке.
8.18. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
8.19. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).
8.20. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
8.21. Згідно із частиною першою статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
8.22. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
8.23. У силу приписів статтей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
8.24. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
8.25. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
8.26. У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
8.27. Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.
8.28. Як встановлено судами попередніх інстанцій між сторонами виникли правовідносини з договору на транспортування теплової енергії, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
8.29. Відносини у сфері транспортування теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання".
8.29.1. Згідно зі статтею 15 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) діяльність у сфері теплопостачання підлягає державному регулюванню.
8.29.2. Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється:
- Кабінетом Міністрів України;
- Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
- Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону (стаття 15 Закону України "Про теплопостачання").
8.29.3. Відповідно до статті 16 вказаного Закону до повноважень НКРЕКП, зокрема належать:
- розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання;
- забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачанн
- розроблення і затвердження методології (порядку) формування тарифів на теплову енергію у сфері теплопостачання для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках;
- встановлення тарифів на теплову енергію суб`єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.
8.29.4. Згідно зі статтею 16-1 Закону України "Про теплопостачання до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій при регулюванні діяльності у сфері теплопостачання належать:
- ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що не перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами);
- здійснення відповідно до своєї компетенції контролю за додержанням ліцензійних умов.
8.29.5. Відповідно до приписів статті 20 Закону України "Про теплопостачання", зокрема вказано, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи.
Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.
8.29.6. Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
8.30. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
8.30.1. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом, зокрема, установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання фіксованих цін.
8.31. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.
8.31.1. Відтак виконавчі органи, зокрема міських рад встановлюють тарифи на транспортування теплової енергії, за винятком тарифів, які встановлюються НКРЕКП.
8.32. Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання врегульовано:
- у постанові Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" від 01.06.2011 №869;
- у постанові НКРЕКП «Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання» від 25.06.2019 №1174.
8.33. Так, задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносинах, які склалися саме між КП «Київтеплоенерго» та ТОВ «Євро-Реконструкція» із надання послуг на транспортування теплової енергії, підлягає застосуванню саме Порядок №1174, а не Порядок №869 (хоча останній за висновками судів і регулює діяльність позивача). З огляду на що, тарифи, визначені у Розпорядженні КМДА №1174, на які посилається позивач, судами попередніх інстанцій були відхилені.
8.34. Водночас з такими висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів погодитись не може, вважає їх передчасними та необґрунтованими, з огляду на таке.
8.35. У пункті 1 зазначеного Порядку №869 закріплено, що він визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води.
8.35.1. Цей Порядок застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів (пункт 2 постанови).
8.36. Водночас Порядок №1174 визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб`єктів природних монополій і суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, які є ліцензіатами НКРЕКП (далі - ліцензіати).
8.36.1. Цей Порядок застосовується під час встановлення НКРЕКП тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1.1 цієї глави, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів.
8.37. Отже, тариф на транспортування теплової енергії встановлюються як НКРЕКП, так і органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
8.37.1. Відтак, у залежності від того, який орган уповноважений на формування тарифів на транспортування теплової енергії (НКРЕКП чи орган місцевого самоврядування), залежить, який Порядок (№869 чи №1174) підлягає застосуванню у правовідносинах, що склалися, зокрема із транспортування теплової енергії природними монополіями.
8.38. Верховний Суд відзначає, що ціноутворення на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню.
8.39. Як встановлено судами попередніх інстанцій ТОВ "Євро-Реконструкція" є суб`єктом природної монополії - теплогенеруючою юридичною особою, яка здійснює виробництво теплової енергії на підставі відповідної ліцензії НКРЕКП.
8.40. КП "Київтеплоенерго" також здійснює свою діяльність з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами на підставі ліцензії, виданої НКРЕКП.
8.41. Так, відповідно до пункту 1.4, 1.5 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 №308 (далі - Ліцензійні умови), НКРЕКП, здійснює ліцензування господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, якщо заявлений (фактичний згідно зі звітністю) обсяг транспортування теплової енергії в наступному (минулому) календарному році перевищуватиме (перевищував) 145 тисяч Гкал та якщо суб`єкт господарювання здійснює ліцензовану діяльність з постачання теплової енергії при забезпеченості споживачів приладами обліку теплової енергії станом на 01 серпня 2017 року більше ніж 70 %, станом на 01 січня 2018 року більше ніж 90 %.
Обласні та Київська міська державні адміністрації здійснюють ліцензування господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами суб`єктів господарювання у разі, якщо теплові мережі суб`єктів господарювання розташовані на території однієї області України (або лише на території міста Києва), та якщо заявлений (фактичний згідно зі звітністю) обсяг транспортування теплової енергії в наступному (минулому) календарному році не перевищуватиме (не перевищував) 145 тисяч Гкал та/або якщо суб`єкт господарювання здійснює ліцензовану діяльність з постачання теплової енергії при забезпеченості споживачів приладами обліку теплової енергії станом на 01 серпня 2017 року менше ніж 70 %, станом на 01 січня 2018 року менше ніж 90 %.
8.42. Тобто, з аналізу наведених норм Ліцензійних умов вбачається, що ліцензіатом послуг з транспортування теплової енергії станом на дату укладення спірного Договору могли бути як обласні та Київська міська державні адміністрації, так і НКРЕКП, в залежності від обсягу транспортування теплової енергії.
8.43. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечувалось сторонами, на момент укладення спірного Договору (01.06.2017) встановлення тарифу здійснювалось НКРЕКП.
8.44. У подальшому у відповідності до вимог Ліцензійних умов (пункт 1.5) та Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (стаття 6) КП «Київтеплоенерго» перейшло під регулювання місцевих органів влади - Київської міської державної адміністрації, що у свою чергу не заперечується сторонами спору, та підтверджується ними в судовому засіданні при розгляді касаційної скарги.
8.45. Поряд з цим Верховний Суд враховує, що постановою від 12.04.2019 № 549 «Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП щодо встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов НКРЕКП» визнано такою, що втратила чинність, зокрема постанова НКРЕКП від 11.05.2017 № 637 «Про встановлення тарифу на транспортування теплової енергії Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
8.45.1. У подальшому НКРЕКП не встановлювало жодного тарифу на транспортування теплової енергії Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
8.46. Отже, за відсутності повноважень у НКРЕКП щодо встановлення тарифу на транспортування теплової енергії позивачу, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що тарифи, за якими позивач здійснює свою діяльність, встановлюються Київською міською державною адміністрацією у відповідності до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 (Порядок №869).
8.47. Разом з тим, Суд не може погодитись з висновками господарських судів, що вказані тарифи не можуть розповсюджуються на контрагентів позивача, з огляду на те, що останні не є його «споживачами».
8.48. Так, розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.09.2020 за №1487 затверджено тарифи на транспортування позивачем теплової енергії з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів КП "Київтеплоенерго" для інших споживачів.
8.49. Колегія суддів акцентує, що слово «споживач» можна тлумачити по-різному і досить широко, зокрема, але не виключно, споживачем є фізична чи юридична особа, яка споживає, використовує продукт чийогось виробництва (включаючи і свій власний продукт).
8.50. При цьому Верховний Суд враховує, що розподільчими мережами КП "Київтеплоенерго" відбувається транспортування теплової енергії, зокрема відповідача для своїх споживачів, тобто відповідач використовує розподільчі системи позивача для забезпечення власних потреб з метою отримання прибутку.
8.51. Дійсно ТОВ «Євро-Реконструкція» не є споживачем теплової енергії, водночас ТОВ «Євро-Реконструкція» є споживачем послуги із транспортування теплової енергії, що не є тотожними поняттями.
8.52. Відтак, доводи судів попередніх інстанцій у цій частині є передчасними та необґрунтованими.
8.53. Суд вважає і безпідставними посилання судів на умови Договору, зокрема на пункт 4.1, в обґрунтування необхідності застосування тарифу, встановленого НКРЕКП, оскільки після укладення Договору нормативно-правове регулювання спірних правовідносин змінилось, з огляду на що у НКРЕКП станом на момент виникнення спору (березень 2021 року) були відсутні повноваження щодо встановлення тарифів на транспортування теплової енергії для позивача.
8.53.1. При цьому суди не дослідили та не встановили, з огляду на доводи позивача, чи залежала зміна органу ліцензування, який встановлює відповідний тариф (пункт 4.1 Договору), від сторін Договору, та як сторони могли вплинути на такі зміни і яким чином вони (зміни/не зміни) впливають на правовідносини сторін за неналежне виконання договірних відносин.
8.54. Крім того, помилковими і є висновки судів попередніх інстанцій, що позивач у спірних правовідносинах при визначенні тарифу на транспортування теплової енергії має керуватись Порядком №1174, з огляду на те, що тариф на транспортування теплової енергії, на думку господарських судів, для позивача встановлено НКРЕКП у структурі тарифу на теплову енергію ТОВ «Євро-Реконструкція».
8.55. Колегія суддів відзначає, що такі висновки господарських судів не засновані на правильному тлумаченні норм матеріального права, а також не підтверджені у розумінні статтей 76-79 ГПК України належними, допустимими та достовірними доказами.
8.56. Як встановлено судами попередніх інстанцій тарифи на теплову енергію відповідачу у спірний період часу встановлювались НКРЕКП на підставі Порядку №1174.
8.57. Водночас як вбачається зі змісту постанов НКРЕКП, якими встановлено тариф на теплову енергію ТОВ «Євро-Реконструкція», зокрема:
- від 11.12.2018 №1823 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», яке є виконавцем цих послуг",
- від 14.01.2020 № 77 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, постачання, послугу з постачання теплової енергії та послугу з постачання гарячої води ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ",
- від 13.01.2021 №40 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 січня 2020 року № 77» протягом 2020-2021 року діяли тарифи на теплову енергію за категоріями споживачів без визначення окремих складових тарифів на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії.
8.58. Верховний Суд відзначає, що тариф на транспортування теплової енергії для позивача у спірний період НКРЕКП не встановлювався, у зв`язку з чим, з урахуванням унормованого чинним законодавством принципу державного регулювання тарифів на транспортування теплової енергії, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про часткову недоведеність позивачем вартості послуг на транспортування теплоенергії.
8.59. Варто відзначити і те, що питання обґрунтованості/необґрунтованості встановленого НКРЕКП тарифу на теплову енергію для ТОВ «Євро-реконструкція» не є предметом розгляду даного спору. До предмету доказування у даній справі не відносяться тарифи, за якими здійснювалось постачання теплової енергії відповідачем своїм споживачам. При цьому відносини між НКРЕКП та ТОВ «Євро-Реконструкція» є окремими самостійними правовідносинами, які не можуть впливати на правовідносини, що склалися між КМДА та КП «Київтеплоенерго», з однієї сторони, та КП «Київтеплоенерго» з ТОВ «Євро-Реконструкція», з іншої сторони.
8.59.1. Крім того, Верховний Суд відзначає, що у разі наявності, на думку відповідача, встановлених НКРЕКП економічно невигідних/невиправданих тарифів, з урахуванням витрат на транспортування теплової енергії, ТОВ «Євро-реконструкція» не позбавлена права звернутись до Регулятора із пропозицією/вимогою/позовом про приведення тарифів на теплову енергію у відповідності до вимог статті 20 Закону України "Про теплопостачання".
8.59.2. Разом з тим, Суд звертає увагу відповідача на положення статті 15 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де визначено гарантії, що надаються суб`єктам господарювання під час державного регулювання цін.
8.60. Отже, в цій частині підтвердилися доводи касаційної скарги, що узгоджується з наведеним у цій Постанові.
8.61. Щодо зазначеного у пункті 4.2 даної Постанови Верховний Суд відзначає таке.
8.62. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.62.1. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України.
8.62.2. Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
8.62.3. Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
8.62.4. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
8.62.5. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
8.62.6. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
8.62.7. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини, в тому числі, визначити взаємні права та обов`язки, умови договору у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.
8.62.8. Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19.
8.63. За змістом пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать, зокрема, розумність і справедливість.
8.63.1. Отже, приписи цивільного законодавства треба тлумачити так, щоби його застосування на практиці зумовлювало справедливі та розумні наслідки для учасників цивільного обороту.
8.64. Обираючи варіант реалізації розсуду суду, зокрема у контексті застосування приписів частини першої статті 627 ЦК, статті 179 ГК України та статей 3, 6 ЦК України, слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 (пункт 8.33), від 2.11.2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 96), від 26.10.2022 у справі №210/2257/19 пункт (19)).
8.65. Верховний Суд висновує, що ціноутворення щодо виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню. Тарифи на послуги з транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін, їх вартість не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є державною регульованою ціною.
8.65.1. Такий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 зі справи №917/2094/17, від 15.10.2019 у справі №917/1324/18, від 15.07.2019 у справі №917/743/18, від 21.01.2020 у справі №925/1391/18, від 03.07.2019 у справі №917/2094/17 тощо.
8.66. Відтак, з аналізу вищенаведеного, а також статті 632 ЦК України, Верховний Суд доходить висновку, що ціна у договорі може встановлюватись за домовленістю сторін лише у випадках, коли така ціна (тарифи, ставки тощо) не встановлюються або не регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. У таких випадках застосуванню підлягає ціна (тариф тощо), яка встановлена відповідним органами державної влади або органами місцевого самоврядування у межах наданих їм повноважень.
8.67. Отже, оскільки спочатку судом першої інстанції, а потім і судом апеляційної інстанції, під час ухвалення судових рішень допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема: Порядку №1174, постанови НКРЕКП №1823 (зі змінами), №40, Розпорядження КМДА №1487, а також статті 20 Закону України "Про теплопостачання" та частини п`ята статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", з урахуванням повноважень, визначених статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині їх оскарження з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.67.1. Разом з тим, Верховний Суд враховує, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі з`ясовані обставини справи щодо обґрунтованості/необґрунтованості заявлених сум пені, 3% річних та інфляційних втрат із урахуванням встановлених у цій частині обставин справи та з міркувань, наведених у цій Постанові.
8.68. Отже, з урахуванням вищевикладеного як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального права, а також норм процесуального права, а саме статей 73-74,76-79, 86, 237-238, частини п`ятої статті 236 ГПК України щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, у зв`язку з чим суди дійшли передчасних висновків при ухваленні судових рішень зі справи.
8.69. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
8.69.1. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
8.70. Беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм права, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.71. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, підстава касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, підтвердилась.
8.71.1. З огляду на неповноту встановлення обставин у справі, що є підставою для скасування судових рішень в частині оскарження і направлення справи на новий розгляд, Верховний Суд вважає, що надав на всі вагомі та ключові питання відповідь, які впливають на правову кваліфікацію спірних правовідносин з огляду на предмет та обсяг оскарження судових рішень, аргументи сторін.
8.72. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не приймаються Судом з огляду на зазначене у розділі 8 даної Постанови.
8.72.1. Верховним Судом не приймаються аргументи сторін, викладені у поясненнях під час касаційного перегляду, оскільки в них викладено доводи, які не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, та не можуть бути оцінені Судом касаційної інстанції в силу імперативних положень частини другої та третьої статті 300 ГПК України.
8.73. Щодо заявленого клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то колегія суддів зазначає таке.
8.74. Нормативна підстава клопотання, вказана заявником, - частина п`ята статті 302 ГПК України.
8.75. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики..
8.76. Водночас, проаналізувавши зміст вказаного клопотання, Верховний Суд вважає, що наведені в клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі справи №910/16781/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
8.77. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
8.77.1. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
8.78. Подане клопотання не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права. Клопотання не обґрунтоване відсутністю сталої судової практики у відповідних питаннях та наявністю виключної правової проблеми з врахуванням якісного показника, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права, зокрема Верховним Судом.
8.79. З урахуванням наведеного клопотання КП "Київтеплоенерго" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.
8.79.1. Водночас Суд приймає до уваги доводи ТОВ «Євро-Реконструкція», викладені у запереченнях від 15.05.2023.
8.80. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.80.1. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.81. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що Суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
9.2. Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
9.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи мотиви цієї Постанови та доводи сторін, оскільки судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального права, а саме - Порядку №1174, постанови НКРЕКП №1823 (зі змінами), №40, Розпорядження КМДА №1487, а також статті 20 Закону України "Про теплопостачання" та частини п`ята статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", та норм процесуального права, а саме статей - 73-74,76-79, 86, 236-238 щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог підлягають скасуванню у оскаржуваній частині, а справа у оскаржуваній частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
9.4. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї Постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і на підставі повного та всебічного дослідження доказів та аргументів сторін за правилами статті 86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.
10. Судові витрати
10.1. Розподіл судового збору відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судового збору у справі.
10.2. Щодо заяви КП "Київтеплоенерго" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом Верховним Судом касаційної скарги, докази на підтвердження яких подаються в строки та порядку, передбачені частиною восьмою статті 129 ГПК України, у разі дотримання строку визначеному частиною восьмою статті 129 ГПК України, та з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, зокрема і приписи статтей 129, 315 ГПК України, розглядатиметься Судом у порядку статей 221, 244 ГПК України.
Керуючись статтями 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/16781/21 в оскаржуваній частині - скасувати, а справу №910/16781/21 в оскаржуваній частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос
