Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 199/3284/19
провадження № 61-12682св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Амур-Нижньодніпровський відділ реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Вербою Андрієм Петровичем, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
19 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини.
Позовна заява мотивована тим, що з 2007 року до 2015 року вона та відповідач мали стосунки та проживали однією сім`єю. Від цих стосунків у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначала, що дитина була зареєстрована на підставі частини першої статті 135 СК України, оскільки відповідач не бажав мати дітей та не поспішав реєструвати сина на своє ім`я.
Після народження дитини їхні стосунки тривали достатньо довго.
Батьки відповідача визнали дитину, приймають участь у його вихованні та надають матеріальну допомогу.
Посилалася на те, що відповідач відмовляється надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, маючи таку можливість.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати батьківство відповідача щодо дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина в розмірі 25% від усіх видів заробітку відповідача до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов`язано Амур-Нижньодніпровський районний у м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести зміни в актовий запис № 637 від 30 квітня 2008 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до яких в графі батько записати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 квітня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць звернуто до негайного виконання.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанцій визнав факт батьківства відповідача, застосувавши положення статті 109 ЦПК України, відповідно до якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Щодо вимог позивача про стягнення аліментів районний суд урахував наявність інших трьох неповнолітніх дітей у відповідача, щодо яких відповідач несе тягар утримання, принципу співмірності, достатніх потреб дитини, дійсної участі батька в його утриманні та вважав, що стягненню підлягають аліменти в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19 квітня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини як третю особу Амур-Нижньодніпровський відділ реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач був достовірно обізнаний про дату, час та місце проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, не з`явився для відбору експериментальних зразків, заяви про причини, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для відбору експериментальних зразків, до суду не надходили, що свідчить про його ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.
Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, яка призначалась як судом першої, так і апеляційної інстанції, свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вважав правильними висновки районного суду про визнання батьківства на підставі статті 109 ЦПК України.
Також суд взяв до уваги те, що відповідач добровільно сплачує аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, що підтверджується наданами копіями чеків та копією виписки надходжень по картці/рахунку ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року до 03 жовтня 2022 року, зокрема, в якій зазначено, що ОСОБА_2 здійнюються платіжі з приміткою «аліменти», що є фактом підтвердження визнання відповідачем батьківства.
Щодо стягнення аліментів на утримання дитини суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду та зазначив, що суд першої інстанції правильно врахував наявність інших трьох неповнолітніх дітей у відповідача, щодо яких відповідач несе тягар утримання, відтак стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19 квітня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття, є правильним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Верба А. П., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Вербою А. П., мотивована тим, що позовну заяву до суду подано особою, яка не мала повноважень на представництво інтересів позивача. Зокрема до позовної заяви не долучено документа, що підтверджує повноваження представника позивача - Колотило Б. В. , який підписав позов, а наявні у матеріалах справи копії ордеру серії ДП № 960/000049 від 12 квітня 2019 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1682 від 23 квітня 2007 року, угода про надання юридичних послуг № 41-2019 (том 1, а. с. 12-16) не засвідчені у визначеному законом порядку.
Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки вирішив питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі. Зокрема, зобов`язано Амур-Нижньодніпровський районний у м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити певні дії.
Районний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як третіх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на користь яких з нього стягуються аліменти на утримання інших його дітей і рішення суду впливає на їхні права та обов`язки.
Відповідач стверджує, що призначення судом експертизи відбувалося з порушенням вимог процесуального закону, за відсутності сторони відповідача та за відсутності письмового клопотання учасників справи.
Зазначає, що відповідач має п`ятьох дітей:
- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
- ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
На двох із зазначених дітей проводиться стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини з його доходів. Позивач просить стягнути 1/4 частину доходів.
У разі задоволення позову розмір сум, що підлягають стягненню буде перевищувати 50 % доходу платника аліментів. Вважає, враховуючи загальну кількість дітей (5), яких він зобов`язаний утримувати, частка доходу, з якого може відбуватися стягнення на користь позивача, не може перевищувати 1/10 частини.
При цьому вважає, що судом здійснено неправильний розподіл судових витрат, оскільки за подачу позову сплачено 768,40 грн Колотило Б. В. із зазначенням іншого ідентифікаційного коду, ніж у позивача.
Стягуючи з нього на користь держави 840,00 грн судового збору, суд неправильно обчислив ставку судового збору та замість 768,40 грн стягнув 840,00 грн.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 та від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також ОСОБА_2 вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, оскільки районний суд розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання та суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі та суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2023 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Вербою А. П. подано два клопотання про порушення норм процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції, та про врахування під час розгляду справи правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 639/4132/20 (провадження № 61-16450св21).
Оскільки зазначені клопотання , які є по суті доповненнями до касаційної скарги, подані поза строком на касаційне оскарження, й не ставиться питання про поновлення цього строку, то вони залишаються без розгляду (пункти 50-53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19). Також вони не можуть бути враховані і як додаткові пояснення до касаційної скарги (пункти 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження №14-184цс20).
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 30 квітня 2008 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що вчинено актовий запис № 637, матір`ю якого є ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження відомості про батька ОСОБА_3 записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2020 року у справі призначалась судова молекулярно-генетична експертиза шляхом аналізу ДНК. Про призначене на 27 квітня 2020 року судове засідання ОСОБА_2 був належно повідомлений, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1, а. с. 102).
Ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2020 року була повернута без виконання експертною установою, оскільки жодного разу відповідач не з`явився для проведення експертизи.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, 03 червня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Пашніною А. В. було надано суду апеляційної інстанції клопотання про доручення проведення судової молекулярно-генетичної експертизи експертам Комунального закладу «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи «Дніпропетровської обласної ради» (49005, м. Дніпро, пл.Соборна,14).
Клопотання обґрунтоване тим, що проведення судової молекулярно-генетичної експертизи необхідне для встановлення батьківства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року було призначено по даній справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи «Дніпропетровської обласної ради» (49005, м. Дніпро, пл.Соборна,14).
Про судове засідання, призначене на 09 вересня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Верба А. П. був належно повідомлений, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 31 серпня 2021 року (том 2, а. с. 106).
Згідно з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було повідомлено телефонограмою представника позивача Пашніну А. В. та особисто відповідача ОСОБА_2 про дату та час проведення експертизи у справі, призначеної на 04 жовтня 2021 року (том 2, а. с. 125,126).
07 жовтня 2021 року на адресу суду апеляційної інстанції повернулась справа без виконання призначеної судової експертизи у зв`язку із неявкою ОСОБА_2 до експертної установи для відібрання біологічних зразків (том 2, а. с. 130).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року вдруге було призначено по даній справі судову молекулярно-генетичну експертизу.
Про дату та розгляд справи представник ОСОБА_2 - адвокат Верба А. П. був належно повідомлений, що підтверджується протоколом судового засідання від 25 листопада 2021 року (том 2, а. с. 149).
18 березня 2022 року на адресу суду апеляційної інстанції повернулась справа без виконання експертизи у зв`язку із неявкою сторін (том 1, а. с. 191).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року втретє було призначено по даній справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради (49005, м. Дніпро, пл. Соборна, 14).
На вирішення експертизи було поставлено наступне питання:
1. Яка вірогідність батьківства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ?
Попереджено експерта про кримінальну відповідальність відповідно до вимог статей 384, 385 КК України.
Витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з`явитися для проведення експертизи до Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради (49005, м. Дніпро, пл. Соборна, 14) у визначений експертами час, зокрема, і для відібрання зразків біологічного матеріалу, маючи при собі документи, що посвідчують їх особи.
Роз`яснено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Встановлено строк проведення експертизи - два місяці з дня отримання ухвали суду.
Провадження по справі зупинено на час проведення експертизи.
Про призначений розгляд справи на 26 травня ОСОБА_2 та його представник - адвокат Верба А. П. були належно повідомлені (том 2, а. с. 199, 200. 202).
Ухвала Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року про призначення експертизи була надіслана представнику ОСОБА_2 - адвокату Вербі А. П., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 31 травня 2022 року (том 2, а. с. 216).
Згідно з матеріалами справи, судом апеляційної інстанції було повідомлено телефонограмою ОСОБА_2 про дату та час проведення експертизи по справі - 20 червня 2022 року(том 2, а. с. 219).
Крім того, було направлено засобами поштового зв`язку на адресу відповідача копію листа № 826 від 08 червня 2022 року КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради щодо дати та часу проведення експертизи (том 2, а. с. 223-224). Доказів отримання зазначеного листа ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
13 липня 2022 року на адресу суду апеляційної інстанції повернулась вказана ухвала без виконання експертизи у зв`язку із неявкою ОСОБА_2 до експертної установи для відібрання біологічних зразків (том 2, а. с. 225).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Вербою А. П., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам відповідають не повністю.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо визнання батьківства
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Положеннями статті 128 СК України визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення (стаття 89 ЦПК України).
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
Згідно із частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 в ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 30 квітня 2008 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області,
Відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Розглядаючи справу в частині позовних вимог про визнання батьківства ОСОБА_2 стосовно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суди попередніх інстанцій вважали, що ухилення відповідача від проведення судової молекулярно-генетичної експертизи дає суду підстави встановити факт наявності кровного споріднення між відповідачем і дитиною.
Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними, оскільки встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово не з`являвся для забору біологічних зразків для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК), хоча належно був повідомлений про відповідні дату, час та місце, що унеможливило її. Це свідчить про ухилення ОСОБА_2 від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.
Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство.
При цьому судами вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судової молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) та забезпечення участі відповідача у її проведенні.
Відповідач не довів наявність поважних підстав, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для забору відповідних зразків. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали судам попередніх інстанцій можливість визнати факт та задовольнити позов ОСОБА_1 про визнання батьківства ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі статті 109 ЦПК України.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц, (провадження № 61-48029св18). Ця правова позиція щодо застосування положень статті 109 ЦПК України є незмінною.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання батьківства ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому Верховним Судом не встановлено порушення судом першої інстанції порядку призначення судової молекулярно-генетичної експертизи для визначення батьківства.
Посилання ОСОБА_2 про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки суд вирішив питання про права та обов`язки третьої особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме - Амур-Нижньодніпровського районного у м. Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, є обґрунтованими та є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в частині зобов`язання Амур-Нижньодніпровського районного у м. Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести зміни в актовий запис № 637 від 30 квітня 2008 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки Амур-Нижньодніпровський районний у м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не був учасником справи, таких вимог позивачка не заявляла, а згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Крім того, покладення зобов`язання на Амур-Нижньодніпровський районний у м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести зміни в актовий запис № 637 від 30 квітня 2008 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є необхідним, оскільки рішення суду про встановлення батьківства є підставою для внесення відповідних змін у актовий запис.
А тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню без ухвалення в цій частині нового рішення.
Оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про визнання батьківства відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, відтак у цій частині скасуванню не підлягають.
Наведені в касаційній скарзі доводи у цій частині позовних вимог не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини
Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень в частині позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень у цій частині.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Положеннями частини третьої статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Встановивши батьківство ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій визначили, що він на підставі статті 180 СК України зобов`язаний утримувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , до досягнення ним повноліття.
Разом з тим, суди не врахували таке.
У абзаці 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що у разі пред`явлення до особи, яка вже сплачує аліменти, позову про стягнення їх на дитину (дітей) від іншої матері або утримання на інших осіб суд має вчинити передбачені ч. 3 ст. 36 ЦПК України дії щодо залучення одержувача аліментів до участі у справі.
Положення статті 36 ЦПК України у редакції до 17 грудня 2017 року є аналогічним статті 53 нового ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 455/1434/17 (провадження № 61-9053св19) зазначено: «ураховуючи те, що наявність інших осіб, на користь яких відповідач сплачує аліменти, має значення під час вирішення даного спору, апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність у ОСОБА_14 права на апеляційне оскарження, що призвело до обмеження реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення.
Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 303/7417/16-ц (провадження № 61-5516св18)».
У постанові Верховного Суду від від 13 липня 2022 року у справі № 639/4132/20 (провадження № 61-16450св21) Верховний Суд дійшов висновку, що у разі звернення особи з позовом про стягнення аліментів за одночасної наявності судового рішення про стягнення аліментів на користь інших осіб, яке перебуває на примусовому виконанні, останні мають право брати участь у справі про стягнення аліментів на користь заявника, оскільки мають у ній юридичну зацікавленість до вирішення спору, тобто є заінтересованими особами. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками боржника та особи, яка також звернулася з позовом про стягнення аліментів, проте після ухвалення рішення про стягнення аліментів на користь інших стягувачів (заінтересованих осіб) та перебування його на виконанні. Встановлення обставин з приводу стягнення аліментів на користь заявника та визначення їх розміру впливає на права та обов`язки інших стягувачів аліментів, оскільки може впливати на можливість сплачувати боржником аліменти в раніше визначеному розмірі та призвести до подальшого зменшення розміру аліментів, стягнутих на користь заінтересованих осіб.
З огляду на зазначене обґрунтованими є посилання представника ОСОБА_2 - адвоката Верби А. П. про необхідність залучення до участі у справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на користь яких з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання інших його дітей, оскільки ухвалене районним судом рішення суду впливає на їхні права та обовязки.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, не залучивши у встановлено ЦПК України порядку, до участі у справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на користь яких з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання інших його дітей, дійшли передчасного висновку про задоволення позову в частині стягнення аліментів на утримання дитини.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення аліментів не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів попередніх інстанцій, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Доводи заявника про те, що позовну заяву до суду подано особою, яка не мала повноважень на представництво інтересів позивача, зокрема до позовної заяви не долучено документа, що підтверджує повноваження представника позивача - Колотило Б. В., який підписав позов, як підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів відхиляє, оскільки у матеріалах справи містяться документи, що підтверджують наявність у адвоката Колотило Б. В. повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 (копія ордеру серії ДП № 960/000049 від 12 квітня 2019 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1682 від 23 квітня 2007 року, угоди про надання юридичних послуг № 41-2019 (том 1, а. с. 12-16)).
Посилання заявника на застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18 (провадження № 11-44заі19), колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлено інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного провадження. При цьому правовідносини у зазначених справах є відмінними від правовідносин у справі № 199/3284/19.
Крім того, заявник посилається на неналежне повідомлення його районним судом про дату, час і місце судових засідань, як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень. Колегія суддів перевірила зазначені доводи заявника. У судовому засіданні 26 листопада 2020 року, за наслідками якого оголошено перерву до 24 грудня 2020 року, був присутній представник ОСОБА_2 - адвокат Верба А. П. Доводи ОСОБА_2 про неналежне повідомлення його судом першої інстанції про розгляд справи, призначений на 24 грудня 2020 року, є безпідставними, оскільки представник відповідача, був повідомлений про призначену дату розгляду справи, проте подав клопотання про відкладення її розгляду. Оцінку доводам клопотання про відкладення розгляду справи було надано районним судом.
Відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що районним судом не було обмежено право відповідача на доступ до правосуддя.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.
У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Вербою А. П., задовольняється частково, а справа в частині позовних вимог про стягнення аліментів передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору у зазначеній частині касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18).
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Вербою Андрієм Петровичем, задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства залишити без змін.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року в частині зобов`язання Амур-Нижньодніпровський районний у м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести зміни в актовий запис № 637 від 30 квітня 2008 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до яких в графі батько записати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, скасувати.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини скасувати та передати в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
