ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/1338/22 Справа № 199/3284/19 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.
за участю секретаря - Попенко Ю.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Амур-Нижньодніпровський відділ реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, -
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 про встановлення батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини.
Позов мотивований тим, що з 2007 року по 2015 рік ОСОБА_2 з відповідачем мали стосунки та проживали однією сім`єю. Від цих стосунків у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент народження сина, оскільки відповідач не бажав дітей та не поспішав реєструвати сина, у зв"язку з чим дитина була зареєстрована на підставі ч. 1 ст. 135 СК України. Після народження дитини, стосунки сторін тривали достатньо довго. Батьки відповідача визнали дитину, приймають участь у його вихованні та надають матеріальну допомогу. Позивач зазначала, що весь час вона виховувала сина самостійно. На звернення до відповідача з проханням про матеріальну допомогу на дитину, відповідачем було відмовлено.
Позивач просила суд визнати батьківство відповідача щодо дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина в розмірі 25% від усіх видів заробітку відповідача до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов`язано Амур-Нижньодніпровський районний у м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести зміни в актовий запис № 637 від 30 квітня 2008 року про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно яких в графі батько та записати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19 квітня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позову відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі, що складаються з судового збору, в розмірі 768,40 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 840,80 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи.
Також, скаржник зазначає, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Амур-Нижньодніпровський відділ реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Верховний Суд виходить з того, що якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 та його представник адвокат Верба О.П. сповіщалися судом апеляційної інстанції впродовж майже двох років: шляхом направлення судових повісток, смс-повідомленнями, телефонограмами, направленням судових повісток на електронні адреси учасників справи, а також шляхом публікацій на сайті судової влади. Їх явка визнавалась судом обов`язковою. Проте, а ні апелянт у справі - відповідач ОСОБА_1 , а ні його представник - адвокат Верба А.П. не з`являлися у судові засідання.
Зважаючи на те, що адвокат Верба А.П. неодноразово звертався до суду апеляційної інстанції із заявами та клопотаннями в інтересах довірителя ОСОБА_1 , а також з клопотаннями про відкладення (перенесення) розгляду справи з різних підстав. Крім того, матеріали справи містять клопотання про відкладення розгляду справи підписані безпосередньо апелянтом, відповідачем у справі - ОСОБА_1 , яким було сповіщено суд апеляційної інстанції щодо адреси його постійного проживання: АДРЕСА_3 , за якою і відбувалось повідомлення відповідача, однак конверти повертались з відмітками про за закінченням встановленого строку зберігання, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про розгляд справи та призначення судових засідань у суді апеляційної інстанції (т.2.а.с.35, 61-62,67, 70-71, 73-74, 79,141,143,158, 180, 181, 199,200,202, т.3 а.с.21,39).
28.10.2022 року відповідач ОСОБА_1 не відповів за номером, за яким неодноразово сповіщався судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання (т. 3 а.с. 31,32).
28.10.2022 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвоката Верби А.П., також не відповів за номером, за яким неодноразово сповіщався судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання (т. 3 а.с. 31 зворот,32).
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
28.10.2022 року на електрону адресу представника відповідача ОСОБА_1 - Верби А.П. була направлена судова повістка про виклик до суду, яка була отримана останнім 28.10.2022 року, що підтверджується матеріалами справи (т. 3 а.с. 33). Також, судова повістка про виклик до суду була направлена на офіційну електрону адресу, яка була зазначена у апеляційній скарзі, яка була отримана останнім 21.11.2022 року, що підтверджується матеріалами справи (т. 3 а.с. 38).
11.11.2022 року на електрону адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Верби А.П. про розгляд справи у відсутність особи, яке бере участь у справі (т. 3 а.с. 35).
Згідно ч. 1 ст. 64 ЦПК України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
21.11.2022 року про судове засідання, призначене на 24 листопада 2022 року, позивача було повідомлено телефонограмою (т. 3 а.с. 36,37). Також, було роз"яснено щодо можливості приймати участь у справі в режимі відеоконференції. Прийнявши особисто телефонограму, позивач зазначив, що всі питання вирішує його представник - адвокат Верба А.П.
Крім того, ОСОБА_1 направлялася судова повістка на адресу, яка була вказана в апеляційній скарзі та відповідно до особисто поданої відповідачем ОСОБА_1 письмової заяви до апеляційного суду щодо уточнення адреси проживання ( т.2.а.с.73). Проте, поштове відправлення вручене не було.
Як вбачається з матеріалів справи, до апеляційного суду повернувся конверт «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 3 а.с. 39).
Відповідно до положень частини 1 статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Заяв чи клопотань про зміну місця проживання від ОСОБА_1 до суду не надходило.
Згідно вимог частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (рішення від 07 липня 1989 року) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення.
Як наголошує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобовязана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обовязки.
Отже, оскільки поважність причин неявки апелянта та його представника судом апеляційної інстанції не встановлена, апелянт реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
При розгляді справи апеляційним судом апелянт не був позбавлений права на судовий захист.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 243/3426/17 (провадження № 61-5119св21), від 15 липня 2022 року у справі № 672/292/19 (провадження № 61-12295св21).
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Пашніної Анни Володимирівни надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї .
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право звернутись кожна особа.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Згідно ч. 3 цієї ж статті позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Частиною 4 цієї статті передбачено, що позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої ст. 135 СК України.
Як роз`яснено у пунктах 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», згідно яких справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема, ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. З ст. 128 СК України приймаються до судового розгляду, якщо: дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України).
Додатковим доказом у справі можуть бути дані судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи у разі заперечення батька щодо визнання факту батьківства сина.
Відповідно до роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2008 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за нормою статей 213,215 ЦПК України, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Відповідно до п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.
Частиною 4 ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що органи державної реєстрації актів цивільного стану видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства .
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.
Частинами 1, 2, 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.
Пунктом 1.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року за № 96/5 передбачено, що внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством.
Пунктами 2.13, 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства Юстиції України від 12 січня 2011 року №96/5, (далі - Правила) встановлено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є: рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.
В пункті 2.16.7 Правил зазначається, що на підставі рішення суду про внесення змін, доповнень або виправлень в актові записи цивільного стану вносяться відповідні зміни, які зазначені в рішенні суду.
Зі змісту п. 2.8 Правил слідує, що внесення змін до актового запису про народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану України після вирішення судом питання щодо виключення, зміни чи включення до актового запису про народження дитини відомостей про батька.
За положеннями ст. 134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126, 127 СК України або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.
Судом встановлено, що згідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 30 квітня 2008 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що вчинено актовий запис №637, матір`ю якої є позивач по справі.
Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження відомості про батька ОСОБА_3 записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.2020 року по справі призначалась судова молекулярно-генетична експертиза шляхом аналізу ДНК, проте ухвала була повернута без виконання експертною установою, оскільки жодного разу відповідач не з`явився для проведення експертизи.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, 03 червня 2021 року представником ОСОБА_2 адвокатом Пашніною Анною Володимирівною було надано суду апеляційної інстанції клопотання про доручення проведення судової молекулярно-генетичної експертизи експертам Комунального закладу "Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи "Дніпропетровської обласної ради" (49005, м. Дніпро, пл.Соборна,14).
Клопотання обґрунтоване тим, що проведення судової генетичної експертизи необхідне для встановлення батьківства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року було призначено по даній справі судову молекулярно-генетичну експертизу.
Згідно матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було повідомлено телефонограмою представника позивача Пашніну А.В. та особисто відповідача ОСОБА_1 про дату та час проведення експертизи по справі (т. 2 а.с.125,126).
07.10.2021 року на адресу суду апеляційної інстанції повернулась справа без виконання призначеної судової експертизи у зв`язку із неявкою ОСОБА_1 до експертної установи для відібрання біологічних зразків (т. 2 а.с.130).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року вдруге було призначено по даній справі судову молекулярно-генетичну експертизу.
Судом апеляційної інстанції було повідомлено про час та дату проведення експертизи, що підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с. 190,198,199).
18.03.2022 року на адресу суду апеляційної інстанції повернулась справа без виконання експертизи у зв`язку із неявкою сторін (т.1 а.с. 191).
Колегія суддів звертає увагу на те, що питання про призначення судової генетичної експертизи судом апеляційної інстанції неодноразово ставилося на обговорення, проте, апелянт у справі, відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Верба А.П. не з`являлися у судові засідання.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року втретє було призначено по даній справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" Дніпропетровської обласної ради (49005, м. Дніпро, пл. Соборна, 14).
На вирішення експертизи було поставлено наступне питання:
1. Яка вірогідність батьківства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .?
Попереджено експерта про кримінальну відповідальність згідно до вимог ст.ст. 384, 385 КК України.
Витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 .
Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з`явитися для проведення експертизи до Комунального закладу "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" Дніпропетровської обласної ради (49005, м. Дніпро, пл. Соборна, 14) у визначений експертами час, зокрема, і для відібрання зразків біологічного матеріалу, маючи при собі документи, що посвідчують їх особи.
Роз`яснено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Встановлено строк проведення експертизи - два місяці з дня отримання ухвали суду.
Провадження по справі зупинено на час проведення експертизи.
Згідно матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було повідомлено телефонограмою позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 про дату та час проведення експертизи по справі (т. 2 а.с.219, зворот).
Крім того, було направлено засобами поштового зв`язку на адресу відповідача копію листа № 826 від 08.06.2022 року КЗ "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" Дніпропетровської обласної ради щодо дати та часу проведення експертизи (т. 2 а.с. 223-224).
13.07.2022 року на адресу суду апеляційної інстанції повернулась вказана ухвала без виконання експертизи у зв`язку із неявкою ОСОБА_1 до експертної установи для відібрання біологічних зразків (т. 2 а.с. 225).
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).
Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення факту ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Відповідач не довів наявність поважних причин, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для забору його біологічних зразків. Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення молекулярно-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо неї.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі №760/3977/15-ц (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.
Такого ж висновку Верховний Суд дійшов в постанові у справі №569/13821/18 від 18.02.2021 року.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827св22) зазначено, що стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи. Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 201/11183/16 (провадження № 61-23601св18), на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року в справі №695/318/20.
Згідно § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Судом апеляційної інстанції вживалися заходи з метою проведення експертизи та забезпечення явки учасників справи, проте, 13.07.2022 року до Дніпровського апеляційного суду надійшов лист начальника КЗ "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" Дніпропетровської обласної ради з повідомленням про неможливість проведення експертизи, у зв`язку із неявкою ОСОБА_1 для відбору експериментальних зразків.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідач, який був достовірно обізнаний про дату, час та місце проведення судово молекулярно-генетичної експертизи, не з`явився для відбору експериментальних зразків, заяв, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для відбору експериментальних зразків до суду не надходили, що свідчить про його ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.
А нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи, яка призначалась як судом першої так і апеляційної інстанції свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини.
За вказаних обставин, слід констатувати, що відповідач не зацікавлений у якнайшвидшому вирішенні справи, оскільки його дії спрямовані не на захист порушеного права, а на затягування судового розгляду, на свідоме розуміння неможливості проведення судової експертизи без його фізичної участі, що порушує розумні строки розгляду справи та принцип рівності сторін та йде в розріз з інтересами дитини, а тому суд апеляційної інстанції бере до уваги пояснення позивача та з урахуванням вимог ч.1 ст.109 ЦПКУ приходить до обгрунтованості позову про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач добровільно сплачує аліменти на користь позивачки ОСОБА_2 на утримання дитини, що підтверджується наданами копіями чеків (т. 2 а.с. 241-246) та копією виписки надходжень по картці/рахунку ОСОБА_2 за період з 01.01.2022 року по 03.10.2022 року, зокрема в якій зазначено, що ОСОБА_1 здійнюються платіжі з приміткою "аліменти"(т.3 а.с.5-7), що на думку суду апеляційної інстанції є фактом підтвердження визнання батьківства відповідачем.
Щодо доводів апеляційної скарги щодо висновків суду першої інстанції про часкове задоволення позовних вимог про стягнення аліментів, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України, обов`язок утримання дітей до досягнення ними повноліття, є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.
Відповідно до частини першої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, проте такої домовленості сторони, як встановлено в ході дослідження матеріалів справи, не досягли.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд вважає, що з урахуванням наявності інших трьох неповнолітніх дітей у відповідача, щодо яких відповідач несе тягар утримання, принципу співмірності, достатніх потреб дитини, дійсної участі батька в його утриманні, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19 квітня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
Визначення аліментів у такому розмірі не буде порушувати основні соціальні гарантії, закріплені Конституцією України та законами України (зокрема, Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 N 2017-III, Законом України «Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 N 966-XIV).
Проте, суд звертає увагу сторін у справі, що відповідно до положень ч.1 ст. 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко
