ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2023 року
м. Черкаси
справа № 712/10118/22 провадження № 22-ц/821/540/23 категорія на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.
суддів:Нерушак Л.В., Василенко Л.І.
секретар: Ярошенко Б.М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представники позивача адвокат Коробкова Галина Олександрівна, адвокат Горстка Ярослава Василівна
відповідач: Черкаська обласна військова адміністрація
треті особи: Територіальний сервісний центр МВС № 7141 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Черкаській області Головного сервісного центру МВС, Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представників ОСОБА_1 адвокатів Коробкової Галини Олександрівни, Горстки Ярослави Василівни на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної військової адміністрації треті особи: Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, Територіальний сервісний центр МВС № 7141 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Черкаській області Головного сервісного центру МВС про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
в с т а н о в и в :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
25 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Черкаської обласної військової адміністрації треті особи: Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області,Територіальний сервісний центр МВС № 7141 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Черкаській області Головного сервісного центру МВС з позовом про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
В позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати дії Черкаської обласної військової адміністрації не законними:
визнати протиправним та скасувати протокол оперативної наради робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану від 18 липня 2022 року № 209, яким прийнято рішення про примусове відчуження автомобіля Citroen Berlingo, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, на користь Аварійно-рятувального загону спеціального призначення головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області;
зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Черкаській області скасувати тимчасовий реєстраційний талон від 07 вересня 2022 року на транспортний засіб Citroen Berlingo, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, який виданий у зв`язку з постановкою на тимчасовий державний облік на період воєнного стану та внести інформацію про скасування тимчасового талону до Єдиного державного реєстру транспортних засобів та відповідного журналу;
зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області повернути власнику ОСОБА_1 транспортний засіб Citroen Berlingo, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору;
стягнути з Черкаської обласної військової адміністрації витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.
Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області звернувся до суду з заявою про закриття провадження у справі.
В обгрунтування заяви зазначено, що при вирішенні питання до юрисдикції якого із судів (цивільного або адміністративного) належить вирішення даного спору, необхідно визначити яка з вимог є основною, а які вимоги є похідними.
Основною вимогою позивача ОСОБА_1 є визнання і скасування протоколу оперативної наради робочої групи від 18 липня 2022 року № 209, яким прийнято рішення про примусове відчуження автомобіля, так як дане рішення є підставою для відчуження майна. Решта вимог є похідними.
Тому, з огляду на вищевикладене, основна вимога не належить до приватно-правових спорів, а відноситься до публічно-правових.
Відтак, спір належить розглядати суду адміністративного судочинства.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2023 року провадження у справі закрито.
Ухвала суду мотивована тим, що судом першої інстанції було встановлено, що спір виник щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень при примусовому відчуженні майна фізичної особи в умовах воєнного стану. Вказаний спір є публічно-правовим, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень виступає щодо позивача не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як суб`єкт, що законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб`єктів.
Таким чином, враховуючи обґрунтування позовних вимог, а саме те, що спірне рішення прийнято у межах/перевищення повноважень, за правових підстав, тощо, цей спір не є про право власності, і не є приватноправовим, тому суд дійшов висновку, що він повинен розглядатися в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі своїх представників адвокатів Коробкової Г.О. та Горстки Я.В. оскаржив її в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі представники ОСОБА_1 адвокати Коробкова Г.О. та Горстка Я.В. просили скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скаргамотивована тим,що під час розгляду справи суд не врахував, що позивач звертаючись до суду з позовом намагається захистити своє право приватної власності за умов зміни його власника на період воєнного стану.
Основна вимога позовної заяви є повернення автомобіля та права власності на нього. Оскарження рішення робочої групи та акту про вилучення/відчуження вважаються похідними вимогами, оскільки вони стали засобом позбавлення права приватної власності.
Районний суд не врахував, що основна мета звернення позивача до суду полягає у поверненні правомочностей його як власника автомобіля та безпосереднього об`єкта таких відносин віндифікація транспортного засобу. Правовий інтерес відповідачів у такому спорі також полягає у захисті права власності, але державної. Захист такого права адміністративний суд не здійснює.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, а тому, ухвала суду підлягає скасуванню.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від Черкаської обласної військової адміністрації зазначено, що доводи апеляційної скарги є безпідставними і не підлягають до задоволення.
У даному випадку суб`єкт владних повноважень виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який законодавчо уповноважений владно керувати майном інших суб`єктів.
Як вбачається з позовної заяви, спір виник щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень при примусовому відчуженні майна фізичної особи в умовах воєнного стану. Саме на підставі спірного рішення відбулося відчуження транспортного засобу, а тому дана вимога є основною, а всі інші похідні. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі і підстав для зміни чи скасування ухвали суду немає.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У контексті завдань адміністративного судочинства, що визначені у статті 2 КАС України звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Так, згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Що стосується «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 757/12159/17-а наголосив, що за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який:
а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;
б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
Об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:
(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;
(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);
(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:
(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;
(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;
(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);
(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності).
Вказана правова позиція сформована в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним і скасування протоколу оперативної наради робочої групи з розгляду питань примусового відчуження та вилучення майна у зв`язку з запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану від 18 липня 2022 року № 209, яким прийнято рішення про примусове відчуження автомобіля Citroen Berlingo 2011 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , білого кольору, зобов`язання повернути вказаний транспортний засіб колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
У свою чергу, хоча участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового, однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Так, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Колегія суддів звертає увагу, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.
Зокрема у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків:
«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.».
Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій, що не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до вимог статей 316, 317, 319 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі, інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно частини другої статті 353 ЦК України в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.
За змістом частини четвертої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, до яких, зокрема, відноситься примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка.
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (стаття 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).
Як зазначалося вище, предметом позовних вимог та відповідно предметом спору, що заявлений ОСОБА_1 - є оскарження рішення та акту щодо примусового відчуження майна позивача, а також зобов`язання таке майно повернути, а отже, спір, що виник між сторонами, стосується майнових прав позивача, не зважаючи на те, що виник у площині публічного інтересу.
Зважаючи на це та враховуючи суб`єктний склад сторін, компетентним судом для вирішення спору у цій частині позовних вимог є суд цивільної юрисдикції.
Аналогічну позицію у подібних правовідносинах, пов`язаних із примусовим відчуженням майна в умовах правового режиму воєнного стану, висловив Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2023 по справі № 904/868/22.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі за позовними вимогами заявленими до Черкаської обласної військової адміністрації, оскільки такі вимоги підлягають розгляду судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представників ОСОБА_1 адвокатів Коробкової Галини Олександрівни, Горстки Ярослави Василівни задовольнити.
Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної військової адміністрації треті особи: Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, Територіальний сервісний центр МВС № 7141 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Черкаській області Головного сервісного центру МВС про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії скасувати, матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повногосудового рішення, в порядку та за умов визначенихЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 квітня 2023 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді Л.В. Нерушак
Л.І. Василенко
