Окрема думка
судді К. М. Пількова
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22)
1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 15.02.2023 задовольнила касаційні скарги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк», Банк) та Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), скасувала постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 та залишила в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2021, якою закрито провадження у справі № 910/18214/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», Міністерства фінансів України та Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національного банку України і Кабінету Міністрів України, про визнання договорів недійсними.
2. Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду проаналізувала особливості процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та зазначила, зокрема, що Директивою 2014/59/ЄС Європейського Парламенту та Ради ЄС «Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм» (далі - Директива 2014/59/ЄС) від 15.05.2014 процедура «бейл-ін» (англ. - «bail-in tool») визначена як один зі способів оздоровлення неплатоспроможного банку його інвестором. Така процедура передбачає списання незабезпечених вимог кредиторів та/або їх конвертацію у частку у статутному капіталі банку (наприклад, акції), внаслідок чого зменшується загальна сума зобов`язань кредитної установи, що розширює можливості її фінансового оздоровлення. В Україні процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку («bail-in»), яка регламентована Директивою 2014/59/ЄС, імплементована Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) у редакції Закону № 2491-VІІІ від 05.07.2018, чинного з 10.11.2018. Ця процедура діяла на час учинення оспорюваних правочинів. Отже, на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб (зокрема, колишніх акціонерів) про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія статей 39, 40, 41, 41-1 Закону № 4452-VI, чинних на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як «bail-in tool».
3. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI, яка визначала, що після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку. Отже, на час укладення оспорюваних правочинів вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
4. Велика Палата вказала, що таке регулювання прийнято Україною з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу відповідно до зобов`язань за міжнародними договорами України, воно узгоджується зі статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами. Так, відповідно до цієї статті Директиви 2014/59/ЄС скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача. Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, унаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.
5. При цьому Велика Палата дійшла висновку про те, що передбачені положеннями Закону № 4452-VI обмеження прав колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм відповідних акцій відповідають вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
6. Наведені вище висновки Велика Палата поклала в основу висновку про те, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту прав, який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду із цим позовом, оскільки як з огляду на правову природу спірних правовідносин, так і в силу частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку, як наслідок недійсності правочинів не є можливим незалежно від встановлення / невстановлення судом певних порушень при їх вчиненні.
7. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, якою провадження в цій справі закрито на підставі пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13.05.2020 № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» (далі - Закон № 590-IX), Велика Палата виходила, зокрема, з того, що передбачена частиною шостою статті 41 Закону № 4452-VI заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12.08.2015 та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частини десятої статті 39 Закону № 4452-VІ). А внесені Законом № 590-IX зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які набрали чинності 23.05.2020, фактично не змінили цього матеріально-правового регулювання. Як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків. Тому питання темпорального застосування Закону № 590-IX у частині належного способу захисту не виникає.
Водночас Велика Палата зазначила, що за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону № 590-IX у часі - тобто перехід до регулювання згідно із Законом № 590-IX здійснюється негайно з дня набрання ним чинності 23.05.2020, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону. Таке національне регулювання узгоджується з процедурою, передбаченою статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, яка імплементована Україною на виконання міжнародних зобов`язань, а також відповідає приписам частини першої статті 58 Конституції України, за якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
При цьому Велика Палата вказала, що твердження суду апеляційної інстанції про те, що визначений статтею 231 ГПК України перелік підстав для закриття провадження у справі є вичерпним, не враховує, що законодавство України не обмежує повноваження парламенту встановити підстави для закриття провадження у справі в іншому законі, ніж процесуальний кодекс, а також виснувала про те, що у цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма пункту 7 розділу ІІ Закону № 590-ІХ.
8. Підтримуючи висновки Великої Палати щодопроцедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, не можу, однак, погодитись із результатом розгляду справи та її висновками про необхідність закриття провадження у цій справі на підставі пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX.
9. Насамперед слід зауважити, що особливості процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, зокрема, існування передбачених частиною шостою статті 41 Закону № 4452-VI обмежень прав колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм відповідних акцій, які узгоджуються з положеннями Директиви 2014/59/ЄС, та відповідають вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, дозволяють дійти висновку про те, що добросовісний колишній власник (акціонер) неплатоспроможного банку, якому орган державної влади (його посадові чи службові особи) у процедурі виведення такого банку з ринку завдав шкоди своїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, може захистити свої права шляхом звернення до суду з позовом про відшкодування збитків.
10. Однак у межах цієї справи ОСОБА_1 вимог про відшкодування збитків не заявляв, а подання ним позову в цій справі, на мою думку, є зловживанням процесуальними правами виходячи з такого.
11. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
12. Частина перша статті 43 ГПК України передбачає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
13. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер (пункт 3 частини другої статті 43 ГПК України).
14. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
Зловживання процесуальними правами може проявлятись у тому, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні дії, але робить це недобросовісно, на шкоду іншим особам, з метою, яка суперечить завданням господарського судочинства, визначеним у статті 2 ГПК України. Схожі правові висновки викладені в пунктах 65, 67 постанови Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17.
15. У пункті 14 постанови від 27.05.2020 у справі № 9901/11/19 Велика Палата дійшла висновку про те, що в дотриманні стандартів доступу до суду, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції, важливе значення має добросовісна поведінка позивача та його представника.
16. Суди в цій справі встановили, що у грудні 2016 року на підставі рішень Правління Національного банку України (далі - НБУ), виконавчої дирекції Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Фонд, ФГВФО) та постанови КМУ здійснено заходи щодо виведення неплатоспроможного ПАТ «КБ «Приватбанк» з ринку в порядку, визначеному пунктом 5 частини другої статті 39, статтями 41, 41-1 Закону № 4452-VI, шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу Банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій в обмін на грошові зобов`язання Банку перед позивачем як пов`язаною з ним особою, за вкладами. На момент звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду було здійснено обмін його грошових вимог до Банку на акції додаткової емісії у процедурі «бейл-ін», а 100 % акцій Банку продано інвестору - державі в особі Міністерства фінансів України в порядку статті 41-1 Закону № 4452-VI. Тобто всі процедури, обумовлені підготовкою і передачею Банку новому акціонеру (державі) для відновлення його платоспроможності, були завершені.
17. Звертаючись із цим позовом до суду, ОСОБА_1 зазначив, що на момент прийняття рішень про неплатоспроможність Банку, виведення його з ринку за участі держави, відчуження пакета акцій Банку в цілому державі в особі Міністерства фінансів України він був акціонером Банку, та посилався на неправомірність відчуження належного йому пакета акцій Банку, що складався із простих іменних акцій, якими він володів станом на 16.12.2016 (2,7249 % статутного капіталу Банку), і акцій додаткової емісії, які він набув у власність 20.12.2016 за укладеним ФГВФО від його імені спірним договором.
18. Позивач, стверджуючи про порушення його прав та законних інтересів виведенням ПАТ «КБ «Приватбанк» з ринку як неплатоспроможного шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу Банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій в обмін на грошові зобов`язання Банку перед позивачем як пов`язаною з ним особою, за вкладами, як спосіб захисту своїх прав обрав визнання недійсними вчинених відповідачами 20-21.12.2016 правочинів щодо придбання від його імені уповноваженою особою Фонду акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку та відчуження всіх належних йому акцій на користь держави у складі 100 % пакета акцій банку-боржника.
19. При цьому позивач знав про те, що ці правочини вчинені на виконання рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції ФГВФО та постанови КМУ про віднесення ПАТ «КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних, виведення Банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації в Банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку від імені пов`язаних з Банком осіб, які прийняті в порядку статей 39, 41, 41-1 Закону № 4452-VI.
20. Отже, позивач звернувся з вимогами про визнання недійсними правочинів з купівлі-продажу акцій неплатоспроможного ПАТ «КБ «Приватбанк» як колишній учасник Банку за захистом своїх прав, що пов`язані з набуттям та володінням акціями Банку та які позивач вважає порушеними у зв`язку з виведенням Банку з ринку як неплатоспроможного на підставі рішень НБУ, виконавчої дирекції ФГВФО, постанови КМУ за процедурою «бейл-ін», врегульованою, зокрема, статтями 39, 41, 41-1 Закону № 4452-VI, під час якої відповідачами було вчинено оспорювані правочини.
21. З тексту позовної заяви слідує, що ОСОБА_1 був обізнаний про існування обмежень, передбачених частиною шостою статті 41 Закону № 4452-VI, зокрема щодо неможливості позбавлення інвестора права власності на придбані ним акції неплатоспроможного банку та їх витребування на користь попереднього власника, та не міг не розуміти, що його звернення з позовом про визнання недійсними спірних правочинів суперечить положенням цієї норми, оскільки задоволення таких вимог не призведе до відновлення становища, яке існувало до укладення спірних правочинів, незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів, прийняті у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
22. Усвідомлюючи це, ОСОБА_1 все ж звернувся до суду з позовом про визнання недійсними вказаних вище правочинів, який спрямовано на позбавлення інвестора в особі держави права власності на придбані акції Банку та витребування їх на свою користь, що завідомо для позивача суперечило обмеженням на вчинення таких дій, встановленим частиною шостою статті 41 Закону № 4452-VI, та не могло призвести до відновлення становища, що існувало до вчинення спірних правочинів, а відтак і захистити його права від стверджуваних у позові порушень (детально про наслідки звернення з позовом, який містить вимогу про застосування способу захисту, який суперечить праву, на сторінках 309-310 у статті Пільков К. Способи захисту прав у суді: проблеми сучасної гібридної моделі. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 11. С. 304-313. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2022-11/72).
23. На моє переконання, такі дії ОСОБА_1 слід було визнати зловживанням процесуальними правами, оскільки подання колишнім власником (акціонером) неплатоспроможного банку позову про визнання недійсними правочинів з купівлі-продажу та передачі інвестору відповідних акцій, які вчинені у процедурі «бейл-ін», завідомо не може призвести до захисту прав позивача від стверджуваних ним порушень, а отже, суперечить меті та завданням господарського судочинства, визначеним у статті 2 ГПК України.
24. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 43 ГПК України).
25. Водночас, таке рішення тягне для позивача менш радикальні наслідки, ніж те, яке прийняла Велика Палата. Залишення позову, який містить вимогу про застосування способу захисту, прямо обмеженого законом, остаточно не позбавляє його доступу до суду, якщо позиція законодавця у цьому питанні зміниться. Натомість повторне звернення до суду з аналогічним позовом після закриття провадження у цій справі унеможливлюється.
26. Отже, з огляду на те, що позивач у цій справі звернувся з позовом, який завідомо для позивача містить вимогу, яка в силу закону не може бути задоволена, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала частково задовольнити касаційні скарги Банку та КМУ, ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у цій справі скасувати, а позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Суддя К. М. Пільков
