Постанова
Іменем України
01 березня 2023 року
м. Київ
справа № 296/1389/21
провадження № 61-213св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф, Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасниківкасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Борецький Володимир Володимирович, на рішення Корольовського районного суду м. Житомира у складі судді Адамовича О. Й. від 02 вересня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б, Шевчук А. М., від 12 грудня 2022 року, і виходив з наступного.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У лютому 2021 року позивачка в інтересах свого неповнолітнього сина звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що її син ОСОБА_2 є власником квартири, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі були зареєстровані ОСОБА_3 та мати сторін спору - ОСОБА_4 , однак фактично проживала лише ОСОБА_4 ,
яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після її смерті відповідач самовільно вселився в належну ОСОБА_2 квартиру та змінив замки. Також зазначила, що відповідач зловживає спиртними напоями та телефонує з погрозами застосувати фізичне насильство до ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 у разі створення перешкод у проживанні в квартирі.
Позивачка вказувала, що саме з вини відповідача її син не має можливості використовувати належну йому на праві власності квартиру для проживання та не може здати цю нерухомість в оренду. При цьому відповідач не є членом сім`ї власника та з ним не укладався договір оренди або ж найму житла. Наголошує, що відповідач з часу реєстрації комунальні послуги не оплачує, приміщення займає самовільно та відмовляється добровільно виселитися, чим чинить перешкоди у користуванні і розпорядженні майном, у зв`язку з чим вона в інтересах свого неповнолітнього сина змушена звернутися до суду.
Із урахуванням зазначеного, позивачка просила, усунути її сину -
ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_2 , шляхом зобов`язання ОСОБА_3 виселитися з вказаної квартири, а також просила зняти відповідача з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
Основний зміст заперечень відповідача проти позову
ОСОБА_3 зазначав, що він правомірно вселився до квартири разом із матір`ю і проживає у квартирі, не порушував правил співжиття та здійснював утримання квартири.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 02 вересня
2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ,відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що власник майна фактично проживає з матір`ю за іншою адресою та не обґрунтував необхідності самостійного проживання у вказаній квартирі, зважаючи на вік. Позивачем не доведено належними доказами обставини існування заборгованості по комунальних платежах, їх сплати позивачем. Не доведено руйнування чи умисного пошкодження майна позивача відповідачем. Суд взяв до уваги, що відповідач має хворобу серця, є особою з інвалідністю другої групи та не має у власності іншого житла, тривалий час проживав та зареєстрований у спірній квартирі. Наявність у власності його дружини квартири, яка була набута до реєстрації шлюбу з ним, не свідчить, про забезпечення житлом відповідача. Також звернуто увагу на наявність у позивача права вимагати усунення перешкод у користуванні власністю.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Борецький В. В., залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду
м. Житомира від 02 вересня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач вселився до спірної квартири як член сім`ї колишнього власника, тобто на законних підставах, зареєстрований та постійно проживає у спірній квартирі, іншого житла не має, отже з огляду на недоведеність позивачкою наявності перешкод у володінні та користуванні спірною квартирою чи перешкод у вселенні і проживанні у ній, оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання втрати відповідачем свого права на користування житлом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підстави для задоволення позову та виселення відповідача зі спірного житла відсутні.
Узагальнені доводи касаційної скарги
30 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , - Борецький В. В. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира
від 02 вересня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 12 грудня 2022 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 149/2946/17, від 14 травня 2020 року у справі № 336/1773/17, від 27 жовтня 2020 року у справі № 727/6172/16-ц, від 07 лютого 2022 року у справі № 368/963/20-ц, від 19 вересня 2022 року у справі № 450/2645/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник вказує, що спірні правовідносини регулюються положеннями статей 383, 391 ЦК України, які передбачають право власника на захист порушеного права власності на жиле приміщення від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї. Заявник стверджує, що відповідач самовільно вселився до спірної квартиру після смерті ОСОБА_4 , змінив замки вхідних дверей, чим позбавив неповнолітню дитину права власності на житло. Зазначає, що позивачка неодноразово вимагала від відповідача звільнити незаконно займану квартиру, однак він відмовляється виселятися з квартири та чинить перешкоди у користуванні квартирою. Також вказує на те, що відповідач не оплачує комунальні послуги та погрожує фізичним насильством у разі вчинення йому перешкод у користуванні квартирою. Дії відповідача порушують права неповнолітнього власника щодо користування та розпорядження належною йому квартирою.
Заявник також стверджує, що відповідач був лише зареєстрований у спірній квартирі, однак не проживав у ній, інколи приходив провідати матір, за її життя. Під час судового засідання відповідач підтвердив той факт, що він самовільно змінив замки у дверях спірної квартири. Також відповідач має постійне місце проживання, відмінне від місця його реєстрації, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги. Відповідач не є членом сім`ї власника квартири. Відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі та має право проживати із своєю дружиною у належному їй на праві власності житлі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 296/1389/21.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу № 296/1389/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування квартири від 10 червня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Демчук С. П., зареєстрованим в реєстрі № 735, та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності
від 10 червня 2020 року за № 36827748. За вищевказаним договором ОСОБА_2 , від імені якого діяв його законний представник - батько ОСОБА_6 , отримав спірне нерухоме майно у дар від матері
ОСОБА_1 .
У відповідності до довідки по особовому рахунку від 06 січня 2021 року, яка видана ТОВ «Керуюча компанія «КомЕнерго-Житомир» квартиронаймачу - ОСОБА_1 , до складу зареєстрованих осіб за адресою:
АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_3 , 1962 року народження (брат), та ОСОБА_4 , 1940 року народження (мати).
Мати ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою УДМС України в Житомирській області від 05 березня 2021 року ОСОБА_3 , 1962 року народження, зареєстрований за вказаною адресою з 29 липня 2005 року.
У відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 жовтня 2021 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,6667 га згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 05 червня 2021 року. Відомості про реєстрацію іншого нерухового майна за відповідачем відсутні.
30 березня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 травня 2021 року ОСОБА_7 належить на праві власності, згідно з договором дарування від 14 січня 2004 року, квартира АДРЕСА_3 .
04 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області з приводу неправомірних дій ОСОБА_3 , зокрема щодо проникнення до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та заміни замків вхідних дверей без дозволу власника. Також у зверненні було повідомлено, що ОСОБА_3 зловживає спиртними напоями, телефонує до неї та висловлює на її адресу погрози щодо застосування фізичної сили та до ОСОБА_2 . Однак в ході перевірки поліцією поданої заяви факту вчинення кримінального правопорушення відповідачем не встановлено, викладені в заяві обставини не підтверджено, про що було повідомлено законного представника позивача листом від 09 квітня 2021 року.
29 квітня 2021 року ОСОБА_1 повторно звернулася із заявою до Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області з приводу неправомірних дій ОСОБА_3 , в якій вказала, що ОСОБА_3 , будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , але не будучи власником цієї квартири, замінив замки та не допускає до квартири власників.
ОСОБА_3 є інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №582447.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У той же час положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, що визначена у пункті 2 статті 8 Конвенції, не здійснюється згідно із законом та не є необхідним в демократичному суспільстві.
Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути співмірним із переслідуваною законною метою.
У рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс вжитими заходами.
Аналіз положень статей 64, 150, 156, 162 Житлового кодексу України дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
У той же час статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
Згідно з частинами першою, четвертою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені
в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено
у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом
у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Отже, аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
У справі, яка переглядається, спір виник між ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , який є власником квартири, та ОСОБА_3 , який є рідним братом ОСОБА_1 та дядьком її сина, в інтересах якого вона звернулася до суду із цим позовом, з приводу користування ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_2 .
Отже, необхідно вирішити питання про співвідношення прав учасників справи, передбачених статтями 391, 395, 405, 406 ЦК України та статями 64, 150 та 156 ЖК України.
Правові висновки щодо вирішення подібних спорів викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження№ 14-181цс18), а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 715/574/20, провадження № 61-18129св20, від 19 травня 2021 року у справі № 712/4380/20, провадження № 61-1865св21, від 31 серпня 2022 року у справі № 554/2412/19, провадження № 20214св21.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (зокрема постанова від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22, провадження № 61-8377св22).
Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи позивачки, яка діє в інтересах неповнолітнього сина, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, та належним чином дослідивши, чи відповідає припинення права користування відповідачем спірною квартирою необхідності захисту права власника (чи дотримано баланс між захистом права власності неповнолітнього ОСОБА_2 та припиненням права відповідача на проживання у квартирі), дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не можуть вважатися обґрунтованими.
При вирішенні спору судами було враховано, що неповнолітній власник квартири, в інтересах якого діє його мати (рідна сестра відповідача), фактично проживає з матір`ю за іншою адресою. ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , не обґрунтовувала необхідності проживання у вказаній квартирі її та її сина, зокрема зважаючи на його на вік (на момент звернення до суд у із цим позовом ОСОБА_2 виповнилося 13 років і місцем його проживання вважалося місце проживання його батьків).
Позивачкою також не надано доказів існування заборгованості по комунальних платежах, не доведено руйнування чи умисного пошкодження спірної квартири.
При вирішенні спору судами також було надано оцінку тому, що ОСОБА_3 вселився та був зареєстрований у квартирі зі згоди власника квартири, тривалий час користується спірною квартирою, у власності житла не має. При цьому ОСОБА_3 є інвалідом другої групи. Під час перебування квартири у її власності сама ОСОБА_1 не зверталася до суду з позовом стосовно користування спірною квартирою, а заявила такі вимоги лише після відчуження квартири на користь свого сина на підставі договору дарування
від 10 червня 2020 року.
Отже, у справі, що переглядається, суди не встановили достатньої та пропорційної необхідності у захисті прав неповнолітнього ОСОБА_2 , як власника житла, на користування квартирою, в якій він не проживає, шляхом серйозного втручання у право ОСОБА_3 на повагу до житла, яким він користується протягом тривалого часу (з 2005 року).
При цьому слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди, за встановлених у цій справі обставин, правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки судів першої та апеляційної інстанції з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник посилався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги належить відмовити, судові витрати покладаються на позивачку.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Борецький Володимир Володимирович, залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 вересня
2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 грудня
2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович
