Справа № 296/1389/21

2/296/447/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2022 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Адамовича О.Й.,

за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,

представника позивача - адвоката Борецького П.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Довгань К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Борецький В.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача - ОСОБА_1 виселитись з квартири АДРЕСА_1 , а також просить зняти ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути понесені витрати на оплату послуг.

В обґрунтування позову вказує, що малолітній ОСОБА_3 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . В даній квартирі були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , однак фактично проживала лише ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після її смерті, відповідач самовільно вселився в належну ОСОБА_3 квартиру та змінив замки. Також зазначає, що відповідач зловживає спиртними напоями та телефонує з погрозами застосувати фізичне насильство до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у разі вчинення перешкод при проживанні у квартирі належній позивачу. Наразі позивач не має можливості використовувати належну йому на праві власності квартиру для проживання та не може здати дану нерухомість в оренду. При цьому, відповідач не є членом сім`ї та з ним не укладався договір оренди або ж найму на квартиру, яка належить позивачу. Наголошує, що відповідач з часу реєстрації комунальні послуги не сплачує, приміщення займає самовільно та відмовляється добровільно виселитися, чим чинить перешкоди у користуванні і розпорядженні майном.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 15.03.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Від представник відповідача ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовної заяви за безпідставністю. Зазначає, що відповідач є членом сім`ї позивача, оплачує комунальні послуги та здійснює утримання квартири. Доказів того, що відповідач самовільно вселився в квартиру, вживає спиртні напої та погрожує фізичною розправою матеріали справи не містять. Отже, позивачем не надано будь-яких доказів про обставини, які зазначені у позовній заяві (а.с.44-46).

Від представника позивача - адвоката Борецького В.В. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що твердження відповідача, що він не зловживає спиртними напоями та не змінював замків вхідних дверей у квартирі є помилковими, оскільки позивач з даного приводу неодноразово зверталася до правоохоронних органів з відповідними заявами. Щодо сплати комунальних послуг, то відповідачем не подано жодних доказів, які б свідчили про здійснення таких платежів. Наголошує, що відповідач ніколи не проживав разом з позивачем власником житла, не вів спільне господарство, не був пов`язаний спільним побутом і тому в розумінні ст. ст. 64, 156, ЖК України і ст. 3 СК України не набув статусу члена сім`ї власника житла позивача у справі (а.с.79-84).

Від представника відповідача - адвоката Ткачука В.В. надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, в яких зазначає, що ОСОБА_2 є рідною сестрою ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 є його рідним племінником. ОСОБА_4 є рідною матір`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . За рахунок грошових коштів ОСОБА_4 була куплена квартира розташована за адресою: АДРЕСА_2 . З моменту купівлі вказаної квартири, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 проживали в ній та вели спільне господарство. Також за грошові кошти ОСОБА_4 було куплено квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 з самого початку набуття права власності ОСОБА_2 проживав та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Також наголошує, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 є членами родини. Крім того, ОСОБА_1 ніколи не розпивав та не зловживав спиртними напоями, насильницьких дій з його сторони не відбувалось, не притягувався до адміністративної відповідальності, не чинив перешкод щодо нормального проживання в квартирі , не створював умов за яких співіснування неможливе, не зробив руйнування квартири, а навпаки зробив поліпшення для проживання в цій квартирі. Зауважив, що в ОСОБА_1 відбулася операція на серці та він має другу групу інвалідності (а.с.160-164).

03 лютого 2022 року постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді.

26.10.2021 року закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Борецький П.В. заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з викладених у позовній заяві та у відзиві на позовну заяву підстав. Просив не брати до уваги відзив на позовну заяву, яскільки він був поданий представноком, який не є адвокатом та не мав права брати участі у справі, яка розглядається в порядку загального позовного провадженя.

Позивач ОСОБА_2 приймаючи участь особисто в судовому засіданні 03.11.2021р. пояснила, що в 2001 році вона з чоловіком придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за кошти подружжя. В 2004 році її мати - ОСОБА_4 продала будинок у селі Вереси, в якому проживав також відповідач, та додала отриманні кошти до коштів позивачки для придбання трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Після чого, мати та її брат ОСОБА_1 , переїхали до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , де зареєструвалися та проживали. Наголошує, що саме на прохання матері відповідач заселився та був зареєстрований у вказаній квартирі. Вважала, що це тимчасово, доки брат не влаштує своє особисте життя. В червні 2020 року вона подарувала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 своєму синові - ОСОБА_3 і її мати знала кому подарована квартира. Питання про виселення раніше не піднімалося, бо відповідач у квартирі не проживав постійно, і там же проживав якби не поміняв самовільно замки. Зауважує, що в 2007 році відповідач переїхав до своєї дружини в с. Андрушівка, звідки і їздив на роботу в м. Житомир, інколи навідувався до квартири, щоб помитися.

Відповідач в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В судових засіданнях вказував, що він разом з матір`ю проживав у селі Вереси, Житомирського райну, а після продажу будинку в селі Вереси разом з матір`ю переїхав до квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначив, що з моменту придбання вказаної квартири зареєструвався в ній і проживає. Пояснює, що між сторонами (за бажанням матері) була домовленість про придбання квартири АДРЕСА_3 за отримані кошти від продажу будинку в с.Вереси, а однокімнатна спірна квартира мала бути залишена йому. Що квартира була подарована племіннику йому стало відомо з позовної заяви. В наслідок таких дій позивача в нього стався сердцевий напад та змушений лікуватися стаціонарно. Є інвалідом другої групи, іншого житла не має, з дружиною наразі не проживає. Замок поміняв без згоди власника, оскільки після смерті матері зникли речі з квартири.

Представник відповідача адвокат Довгань К.О. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що з моменту придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 відповідач проживає та зареєстрований у ній, заселявся як член сім`ї власника, сплачує комунальні послуги, робить ремонт, отже ніяким чином не псує, не руйнує дану квартиру, а навпаки підтримує там порядок. Також наголошує, що саме за кошти матері ОСОБА_4 було придбано дві квартири в АДРЕСА_2 , яка за домовленістю мала належати відповідачу, та по АДРЕСА_3 , яка за домовленістю мала належати законному представнику позивача.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд при вирішенні спору виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . Квартира складається з однієї житлової кімнати площею 17,4кв.м. та службових приміщень.

Право власності на вказану квартиру набуто позивачем, від імені якого діяв законний представник - батько ОСОБА_6 , на підставі договору дарування квартири від 10 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Демчук С.П., зареєстрованого в реєстрі №735 (а.с.20-23).

За вказаними договорами позивач отримав спірне нерухоме майно у дар від матері ОСОБА_2 , яка набула його згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 29.05.2001р. (а.с. 177).

Позивач у встановленому законом порядку зареєстрував своє право власності, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 червня 2020 року за №36827748 (а.с.24).

З довідки по особовому рахунку від 06.01.2021, яка видана ТОВ «Керуюча Компанія» КомЕнерго-Житомир» квартиронаймачу - ОСОБА_2 вбачається, що до складу зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 входять: ОСОБА_1 , 1962 р.н. (брат) та ОСОБА_4 , 1940 р.н. (мати) (а.с.15).

Відповідно до відки УДМС України в Житомирській області від 05.03.2021р. ОСОБА_1 , 1962 р.н. зареєстрований за вказаною адресою з 29.07.2005р. (а.с. 33).

30 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 176).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.10.2021 вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1.6667 га згідно свідоцтва про право на спадщину від 05.06.2021. Відомості про реєстрацію іншого нерухового майна за відповідачем відсутні (а.с. 152, 153).

Також, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29+.05.2021 у власності ОСОБА_7 перебуває квартира АДРЕСА_4 . Квартира набута у власність на підставі договору дарування від 14.01.2004р. (а.с. 102).

Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 (а.с. 18).

Також судом встановлено, що 04.02.2021 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області з приводу неправомірних дій ОСОБА_1 , зокрема щодо проникнення до квартири за адресою АДРЕСА_2 та заміни замків вхідних дверей без дозволу власника. Також у зверненні було повідомлено, що ОСОБА_1 зловживає спиртиними напоями, телефонує до неї та висловлює на її адресу погрози щодо застосуваня фізичної сили та до гр. ОСОБА_3 . Однак, в ході перевірки поліцією поданої заяви факту вчинення кримінального правопорушення відповідачем не встановлено, викладені в заяві обставини не підтверджено, про що було повідомлено законного представника позивача листом від 09.04.2021р. (а.с. 57, 58-59).

29.04.2021 року ОСОБА_2 повторно звернулася із заявою до Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області з приводу неправомірних дій ОСОБА_1 , в якій вказала, що ОСОБА_1 , будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , але не будучи власником даної квартири, замінив замки та не допускає до квартири власників (а.с.61).

На вказану заяву було надано відповідь листом від 12.08.2021р., яка є аналогічною відповіді від 09.04.2021р.

Також, 29.04.2021р. представником позивача адвокатом Борецьким В.В. було опитано свідків з приводу обставин вселення до квартири ОСОБА_1 та його проживання в ній. Зокрема в порядку вимог п. 7 ч.1 ст.20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" було опитано ОСОБА_8 , який проживає за адресою АДРЕСА_5 та ОСОБА_9 , який проживає за адресою АДРЕСА_6 (а.с. 62-69).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААВ №582447 (а.с.174).

Під час розгляду справи, а саме з 18.05.2021 року по 15.06.2021 року, відповідач перебував на стаціонарному лікуванні в Житомирській обласній клінічній лікарні ім. О.Ф.Гербачевського (кардіохірургічний центр) з діагнозом: ІХС. Інфаркт міокарду з елевацією сегменту ST задньої стінки лівого шлуночку від 12.05.21 р. Атеросклероз аорти, вінцевих артерій. (КВГ 21.05.21.) Атеросклеротичний кардіосклероз. Екстрасистолічна аритмія. СН ІІ-А ст. Із зниженою систолічною функцією лівого шлуночку. Даний факт підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного ) хворого ОСОБА_1 №5877 (а.с.171).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою, третьою статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У статті 162 ЖК України вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватися житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житловим приміщенням допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК України був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше в часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим відносини, які регулюються ЖК України, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

У Рішеннях Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року N 4-зп у справі за конституційним зверненням ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) та від 13 березня 2012 року N 5-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (справа про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва) зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 ЦК України).

Право користування чужим майном може бути визначено й щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Згідно ч.1 ст. 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина.

Таким чином, питання виселення особи із житла без надання іншого житлового приміщення залежить від правових підстав заселення, проживання та доведеності підстав припинення права користування житлом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Звертаючись з позовом представник позивача послався на самовільне (без згоди власника) заселення відповідача до спірної квартири, та проживання в ній без достатніх правових підстав, вчинення перешкод у користуванні майном його власником. Зазначаючи вказані обставини, представником позивача зокрема було вказано, що відповідач не є членом сім`ї власника майна, без дозволу здійснив заміну замків вхідних дверей до квартири, не сплачує комунальні послуги в результаті чого виникла заборгованість, висловлює погрози на адресу власника майна та його законного представника заперечуючи право користування квартирою.

Суд вважає, що вказані доводи не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Так судом встановлено, що ОСОБА_4 доводиться матір`ю законному представнику позивача ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_1 , який відповідно є дядьком власника квартири - позивача ОСОБА_3 .

Вказана обставина визнається сторонами.

Також з наданих пояснень законним представником позивача ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 встановлено, що вони спільно проживали з матір`ю ОСОБА_4 у селі Вереси, Житомирського району.

На підставі договору купівлі-продажу від від 29.05.2001р. ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Також з наданих учасниками справи пояснень вбачаться, що в 2004 році ОСОБА_2 була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_3 , до якої вона переїхала проживати з чоловіком, та в якій проживає на даний час разом із сином - позивачем ОСОБА_3 .

Сторонами визнається також та обставина, що після продажу будинку в с. Вереси, ОСОБА_4 переїхала проживати в м.Житомир, та заселилася до квартири АДРЕСА_1 . Також у вказану квартиру в 2005 році заселився відповідач ОСОБА_1 .

В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що відповідач був зареєстрований та проживав у вказаній квартирі на прохання матері та фактично з її дозволу, як власниці житла.

Разом з тим, суд вважає недоведеною ту обставину, що після свого одруження відповідач виселився з квартири та заселився до квартири своєї дружини ОСОБА_7 у м.Андрушівка, Житомирської області.

З матерілаів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 є єдиним зареєстроавним місцем проживання відповідача з 2005 року.

Суд зазначає, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю.

З наведених вище обставин та за відсутністю укладеного договору найму житла між власником та відповідачем на момент заселення, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 заселився до квартири своєї сестри та проживав разом з матір`ю як член сім`ї.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про купівлю квартир за кошти матері, оскільки вони не підтвердженні належними доказами. Разом з тим, виходячи з пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід дійти висновку, що між ними та їхньою матір`ю існувала домовленість щодо проживання у квартирі після продажу будинку у с. Вереси.

Разом з тим, суд не бере до уваги письмові опитування свідків, яке здійснене представником позивача, оскільки не можна вважати, що таке опитування проведене у відповідності з вимогами ЦПК України. Крім того, зі змісту наданих пояснень свідків вбачається, що відомості щодо проживання відповідача у квартирі, його відносин з матір`ю та сестрою їм стали відомі зі слів третіх осіб, зокрема законного представника відповідача ОСОБА_2 .

Не можна вважати належним та допустимим доказом самовільного заселення відповідача та вчинення ним інших протиправних дій (погроз позивачу, зловживання спиртними напоями, порушення громадського порядку) звернення законного представника позивача до поліції. За результатом такого звернення викладені у ньому обставини не підтвердилися, а саме звернення до поліції не можна вважати доказом незаконності дій відповідача.

Оскільки такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення, тобто виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі, чого не було доведено позивачем у даній справі, суд не вбачає підстав для застосування положень статті 116 ЖК України.

Також суд не вбачає підстав для застосування положень статті 391 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" (N 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява N 43768/07)).

В постанові від 21 серпня 2019 року у справі 569/4373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 травня 2022 року у справі №303/2976/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі N 447/455/17-ц (провадження N 14-64цс20).

У справі, що розглядається, виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням права позивача як власника спірного житла на фактичне володіння та користування своїм майном з правом відповідача на користування цим майном, яке виникло з дозволу попереднього власника житла, у разі втрати якого відповідач може стати безхатченком.

З матеріалів справи вбачається, що малолітній ОСОБА_3 набув у власність квартиру від своєї матері ОСОБА_2 , з відома якої відповідач був зареєстрований та заселився до спірної квартири.

В договорі дарування від 10.06.2020 року, а саме в п. 4.1. вказується, що дарувальник стверджує та гарантує, що прав третіх осіб як в межах, так і за межами України на квартиру немає, укладання правочину не порушує жодних прав третіх осіб, боргів по сплаті комунальних платежів немає. А тому позивач, набуваючи житло у власність, мав реальну можливість в особі свого законного представника знати про обтяження спірної квартири у вигляді права користування відповідача, який був зареєстрований у квартирі, тобто, законний представник мав можливість передбачити характер та вагу обтяження нерухомості.

Таким чином, законний представник позивача, відчужуючи квартиру на користь свого сина знала про права свого брата, який зареєстрований тривалий час у спірній квартирі та іншого житла не має, не виявила розумної дбайливості про інтереси відповідача, не з`ясувала, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням.

Суд зазначає, що законний представник позивача, як власник майна не вжила заходів перед відчуженням квартири щодо визнання права відповідача на проживання в квартирі припиненим. Не заявлено такої вимоги і в даному позові, що є необхідним згідно ст. 406 ЦК України.

Крім того суд враховує, що власник майна фактично проживає з матір`ю за іншою адресою та в позові відсутнє обґрунтування необхідності самостійного проживання у вказаній квартирі зважаючи на вік. Позивачем не доведено належними доказами обставини існування заборгованості по комунальним платежам, їх сплату позивачем за відповідача. Не доведено руйнування чи умисне пошкодження майна позивача відповідачем.

Суд бере до уваги, що відповідач має хворобу сердця, є особою з інвалідністю другої групи та не має у власності іншого житла, тривалий час проживав та зареєстрований у спірній квартирі. Наявність у власності його дружини квартири, яка була набута до реєстрації шлюбу з ним, не свідчить, про забезпечення житлом відповідача.

Разом з тим, хоча при вирішенні спору було встановлено обставини заміни відповідачем замків вхідних дверей до квартири та відсутність ключів у позивача, суд зважаючи на зміст позовних вимог та предмет доказування звертає увагу, що позивач має право звернутися з позовом в загальному порядку щодо усунення перешкод у користуванні власністю, за вказаних підстав.

Суд не бере до уваги посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 27.10.2020р. у справі №727/6172/16-ц, оскільки фактичні обставини у вказаній справі є відмінними від справи, що розглядається. Зокрема відповідачі не були зареєстровані за місцем свого проживання та мали інше житло для проживання. Крім того постанови, на які зроблені посилання судом, постановлені Верховним Судом у подібних справах, а постанова від 03 травня 2022 року у справі №303/2976/19 до того ж постановлена пізніше.

Щодо заперечень представника позивача відносно можливості врахування пояснень наданих у відзиві на позовну заяву представником відповідача за довіреністю, суд зазначає, що позивачем було надано відповідь на такий відзив, крім того викладене в ньому позиція була в подальшому підтримана іншими представниками відповідача - адвокатами.

Оскільки не було встановлено підстав для виселення відповідача, вимоги про зняття з реєстрації місця проживання також не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість та недоведеність позову, що є підставою для відмови в задоволенню позовних вимог повністю.

Судові витрати покладаться на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог, а тому стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстрації- відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Cуддя О. Й. Адамович

Дата складання повного тексту рішення: 12.09.2022.