Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 463/2626/21
провадження № 61-8409св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Басюр Леся Миколаївна, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2021 року у складі судді Жовніра Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання права перебувати на квартирному обліку та зобов`язання до вчинення дій.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 01 серпня 2019 року на підставі наказу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15 липня 2019 року № 312-ос та відповідно до наказу начальника військово-медичного клінічного центру (клінічного госпіталю на 200 госпітальних ліжок) ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01 серпня 2019 року № 146-ОС його звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, із набуттям права на пенсійне забезпечення з календарною вислугою у 25 років 07 місяці 29 днів.
Під час проходження військової служби у лавах Державної прикордонної служби України він з 04 липня 2005 року перебував на квартирному обліку громадян потребуючих поліпшення житлових умов.
За час проходження військової служби у Харківському прикордонному гарнізоні, згідно з протоколом № 7 йому на сім`ю у складі: дружини ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , без зняття з квартирного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
22 жовтня 2013 року за ним та членами його сім`ї, зокрема дружиною ОСОБА_2 , сином ОСОБА_3 , дочкою ОСОБА_4 , зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням, яке оформлене у вигляді протоколу, Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України від 15 грудня 2016 року № 12 Львівською загальногарнізонною житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 йому та членам його сім`ї, за результатами її засідання, відмовлено у зарахуванні на квартирний облік у м. Львові.
ОСОБА_1 вважає, що йому безпідставно відмовили у зарахуванні його із членами сім`ї на квартирний облік у м. Львові, оскільки квартира надана йому у м. Харкові не відповідає нормам забезпечення житловою площею на кожного члена сім`ї.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , на підставі статей 34, 40 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», просив суд:
- визнати право ОСОБА_1 та членів його сім`ї перебувати на квартирному обліку за місцем попередньої роботи, у зв`язку з його виходом на пенсію;
- зобов`язати Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України в особі Львівської загальногарнізонної житлової комісії Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України зарахувати ОСОБА_1 та членів його сім`ї на квартирний облік, як громадян, потребуючих поліпшення житлових умов на загальних підставах, з 22 жовтня 2013 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не оскарживши рішення житлової комісії про відмову у зарахуванні на квартирний облік, позивач обрав неналежний спосіб захисту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мойсей Л. О., залишено без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2021 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач звертаючись до суду з позовом обґрунтовує його тим, що на час прийняття рішення Львівською загальногарнізонною житловою комісією Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про відмову у зарахуванні на квартирний облік не враховано, що житлове приміщення на яке за позивачем зареєстровано право власності не відповідало нормам забезпечення житловою площею на кожного члена сім`ї, тобто позивач не погоджується з рішенням комісії, однак таке не оскаржує, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту. При наявності рішення про відмову у зарахуванні на квартирний облік, суд не може прийняти рішення про визнання за позивачем права перебувати на такому квартирному обліку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Басюр Л. М., на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявникзазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 488/1176/14-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 815/2551/15, від 23 січня 2019 року у справі № 806/5217/15, від 04 вересня 2019 року у справі № 826/17556/16, від 20 листопада 2019 року у справі № 465/2232/17, від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18, від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року справу № 638/6787/20 призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, на касаційну скаргу в якому зазначено, що вимоги касаційної скарги задоволенню не підлягають, оскільки не містять обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України та з 04 липня 2005 року перебував на квартирному обліку громадян потребуючих поліпшення житлових умов.
За час проходження військової служби у Харківському прикордонному гарнізоні, згідно з протоколом № 7, йому на сім`ю у складі: дружини ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , без зняття з квартирного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 11 вересня 2013 року № 567 квартиру АДРЕСА_2 виключено з числа службових та визнано її мешканців наймачами житлового приміщення.
22 жовтня 2013 року за ОСОБА_1 та членами його сім`ї, зокрема дружиною ОСОБА_2 , сином ОСОБА_3 , дочкою ОСОБА_4 , зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
З 26 квітня 2016 року до 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу у м. Львові.
13 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Клінічного госпіталю за місцем проходження служби із рапортом щодо зарахування його та членів його сім`ї на квартирний облік.
15 грудня 2016 року рішенням, яке оформлене у вигляді протоколу, Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15 грудня 2016 року № 12 Львівською загальногарнізонною житловою комісією Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 та членам його сім`ї, за результатами її засідання, відмовлено у зарахуванні на квартирний облік у м. Львові, оскільки ОСОБА_1 та його сім`я забезпечені постійним житлом у м. Харкові.
01 серпня 2019 року на підставі наказу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15 липня 2019 року № 312-ос та відповідно до наказу начальника військово-медичного клінічного центру (клінічного госпіталю на 200 госпітальних ліжок) ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01 серпня 2019 року № 146-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у зв`язку з закінченням строку контракту. Станом на 01 серпня 2019 року вислуга років ОСОБА_1 становить: календарна 25 років 7 місяців 29 днів; пільгова 2 роки 8 місяців 6 днів; всього 28 років 4 місяці 5 днів.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Басюр Л. М., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відтак, вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
У цій справі спірні правовідносини виникли з приводу визнання права перебувати на квартирному обліку та зобов`язання зарахувати на квартирний облік, тобто щодо можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця.
Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом для захисту своїх житлових прав однак обрав неналежний спосіб їх захисту.
Натомість суди залишили поза увагою, що в обґрунтування позовних вимог позивач послався на порушення його прав як військовослужбовця, а саме невиконання відповідачем обов`язку щодо зарахування його на квартирний облік за місцем попередньої роботи. Такий обов`язок органів державної влади є складовою системи соціального захисту військовослужбовців відповідно до приписів Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Наведені норми права передбачають, що військова служба належить до служби публічної.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок № 1081).
Відповідно до пункту 24 Порядку № 1081 військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини; у рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім`ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Пунктом 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Аналогічні приписи закріплені у пункті 29 Порядку № 1081 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.
Відповідно до пункту 26 Порядку № 1081 військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
Отже, у спірних правовідносинах відповідач у межах та у порядку, встановленому Порядком, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця.
У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник щодо можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 308/1213/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 461/5225/19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 266/3935/20, від 11 жовтня 2021 року у справі № 750/6370/19, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 15 червня 2022 року у справі № 303/3794/20, від 21 червня 2022 року у справі № 161/11980/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 450/2418/21, від 30 листопада 2022 року у справі № 454/1067/20.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відповідно до статті 414 ЦПК України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що «зміни до ЦПК України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».
Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства».
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України (у редакції Закону № 460-IX) роз`яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Басюр Леся Миколаївна, задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2022 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання права перебувати на квартирному обліку та зобов`язання до вчинення дій закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович
