УХВАЛА
16 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 757/31372/18-ц
Провадження № 14-10цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів: Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України провизнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії,за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Генеральної прокуратури України (після перейменування - Офіс Генерального прокурора), посилаючись на те, що у кримінальному провадженні № 42017000000001831 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
Під час здійснення досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 відповідно до ухвали судді Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року та розпорядження Президента України від 25 жовтня 2017 року № 192/2017-рп був відсторонений від посади голови Володарської районної державної адміністрації.
В подальшому, 15 грудня 2017 року, Президент України своїм розпорядженням № 222/2017-рп прийняв рішення про відставку голови Володарської районної державної адміністрації ОСОБА_1 .
Отже, позивач був відсторонений від посади з моменту набрання законної сили ухвали суду про відсторонення та до моменту відставки, тобто, з 19 жовтня 2017 року до 15 грудня 2017 року.
Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури своєю постановою від 10 квітня 2018 року зазначене кримінальне провадження закрив за відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Позивач зазначав, що 18 травня 2018 року на підставі пункту 1 статті 3, статті 12 Закону України 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) він письмово звернувся до заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н. І. щодо винесення постанови про визначення розміру відшкодування заробітку, втраченого внаслідок відсторонення його від посади.
Листом від 18 червня 2018 року № 06-18674-18 за підписом начальника відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури України Генеральної прокуратури України Симківа Р. Я. йому було відмовлено у відшкодуванні втраченого заробітку з тих підстав, що ухвала слідчого судді про його відсторонення від посади в апеляційному порядку не оскаржувалась і, відповідно, не скасовувалась.
Оскільки Закон № 266/94-ВР не пов`язує відшкодування завданої шкоди з оскарженням і скасуванням ухвали суду про відсторонення від посади, а визначає за частиною другою статті 2 вказаного Закону в якості єдиної такої підстави прийняття постанови про закриття кримінального провадження за реабілітуючою підставою, позивач вважав відмову у відшкодуванні шкоди, наведену у листі від 18 червня 2018 року № 06-18674-18, незаконною.
Посилаючись на вищевказане, позивач просив суд визнати незаконною відмову Генеральної прокуратури України у відшкодуванні шкоди, завданої внаслідок незаконного відсторонення його від посади, зобов`язати Генеральну прокуратуру України винести постанову про відшкодування втраченого заробітку за час відсторонення його з 19 жовтня до 15 грудня 2017 року.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у відкритті провадження у цій справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Київський апеляційний суд постановою від 19 листопада 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу направив до суду першої інстанції для розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не правильно встановив предмет позову. Апеляційний суд зауважив, що позивач на підставі статті 1176 ЦК України просив відшкодувати йому втрачений заробіток за час відсторонення від посади, що не є у цьому випадку публічно-правовим спором.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведені ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Так, на переконання суду, в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, зокрема, письмові докази щодо скасування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року № 757/60850/17-к, а відтак, і незаконність відсторонення ОСОБА_1 від посади голови Володарської районної державної адміністрації Київської області судовим рішенням не встановлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконною відмову Генеральної прокуратури України у винесенні постанови за заявою ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок незаконного відсторонення від посади Голови Володарської районної державної адміністрації Київської області.
Зобов`язано Офіс Генерального прокурора винести постанову за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про відшкодування йому втраченого заробітку за час відсторонення з 19 жовтня 2017 року до 15 грудня 2017 року від посади Голови Володарської районної державної адміністрації Київської області.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наведена відповідачем у листі від 18 червня 2018 року відмова у відшкодуванні шкоди (частини заробітку) є незаконною, оскільки для відшкодування шкоди, передбаченої Законом № 266/94-ВР, достатньо лише наявності факту закриття кримінального провадження, зокрема, за відсутністю у діянні особи складу кримінального правопорушення.
У листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2019 року у справі № 460/357/19 (адміністративне провадження № К/9901/29081/19).
Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір є публічно-правовим і виник між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження бездіяльності останнього, пов`язаної з невинесенням постанови про визначення розміру відшкодування шкоди у відповідності до статті 12 Закону № 266/94-ВР.
Ухвалою Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року.
Ухвалою Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів.
Ухвалою Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду керувалася таким.
Судами встановлено, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрив прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України своєю постановою від 10 квітня 2018 року у зв`язку з встановленням відсутності в діянні особи складу кримінального правопорушення, тобто з реабілітуючих обставин.
Органом, на який покладено вирішення питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в цьому конкретному випадку є саме Генеральна прокуратура України (Офіс Генерального прокурора).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач також послався на положення статті 1176 ЦК України, які регулюють питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі від 11 січня 2023 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду погодилась із доводами апеляційного суду про те, що вимога про визнання відмови Генеральної прокуратури України у винесенні постанови за його заявою про відшкодування шкоди незаконною є ефективним засобом юридичного захисту та має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 423/1696/15-ц (провадження № 61?10492св19), в якій, зокрема, виходив із того, що вимога про визнання незаконною відмови Попаснянського РВ ГУМВС в Луганській області та прокуратури Попаснянського району Луганської області у визначенні розміру заробітної плати, яку втратила особа внаслідок незаконного відсторонення від займаної посади, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 28 грудня 2019 року у справі № 460/357/19, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001, дійшов висновку про те, що в силу статті 12 Закону № 266/94-ВР прокуратура наділена функціями з прийняття постанови про визначення розміру відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону. Ці функції не пов`язані з повноваженнями прокурора, визначеними КПК України, а тому мають характер публічно-владних управлінських функцій.
Оскільки прокуратура є суб`єктом владних повноважень, який Законом наділений повноваженнями на виконання публічно-владних управлінських функцій, то цей спір, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду, відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4, статті 19 КАС України належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Також Касаційний цивільний суд у цій постанові наголосив, що позивачі помилково ототожнили роз`яснення відповідача із рішенням про відмову у прийнятті постанови про відшкодування шкоди, тому суди правильно визначили ефективний засіб юридичного захисту у цьому спорі, визнавши протиправною бездіяльність (а не відмову) прокуратури Рівненської області щодо неприйняття постанови про відшкодування шкоди на підставі заяви позивачів та зобов`язавши відповідача прийняти відповідну постанову.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої палати Верховного Суду, наголошувала на тому, що положення Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач, звертаючись з позовом, фактично оскаржив рішення відповідача про відмову визначити розмір завданої шкоди, в порядку передбаченому статтями 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР, що є належним способом захисту.
На підставі цього, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 28 грудня 2019 року у справі № 460/357/19.
Вивчивши матеріали цивільної справи, Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року, обґрунтованими. Колегією суддів дотримані умови, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України провизнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 12 квітня 2023 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Ткачук
Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва К. М. Пільков
М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков Т. А. Чумаченко
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
Г. Р. Крет
