Справа № 932/3458/20
Провадження №2/932/897/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2022року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.
при секретарі - Рибалці В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської митниці Держмитслужби та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2020 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 в якій останній просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду у розмірі 129641,20 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив на те, що відносно нього, 07.04.2017, Дніпропетровською митницею ДФС складений протокол про порушення митних правил №0102/110000014/17 за ст.485 Митного кодексу України, а 29.06.2017 винесено постанову у справі про порушення митних правил №0102/110000014/17 якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1674812,10 грн. В подальшому, постановою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08.10.2019, за адміністративним позовом поданим 10.07.2017, ухвалено судове рішення про скасування постанови у справі про порушення митних правил №0102/110000014/17. З огляду на те, що довготривалий захист прав у суді (07.04.2017 день складання протоколу, 09.11.2019 дата набрання законної сили рішенням суду від 08.10.2019, термін розгляду склав 31 місяць 2 дні або 946 днів) спричинив моральну шкоду, яка виразилась у переживаннях на фоні постійного душевного хвилювання щодо усвідомлення загрози стягнення у розмірі 1674812,10 грн. позивач її оцінює у 129641,20 грн.,яка розрахована за механізмом встановленим ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», за наступною формулою: 129 363(31 місяць х 4173,00 грн.(станом на день скасування постанови про накладення штрафу, мінімальна заробітна плата була встановлена ЗУ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на рівні 4 173 грн) +278,20 грн. (4173,00 грн./30 днів х 2 днів) та з метою відшкодування якої він звернувся до суду з даним позовом.
Дніпровською митницею Держмитслужби було подано відзив та уточнений відзив, доводи викладені в якому зводяться до не згоди з заявленими вимогами у зв`язку з їх не обґрунтованістю. У відзиві акцентовано увагу на тому, що, розмір моральної шкоди позивач належним чином не обґрунтував, не довів відповідними доказами заподіяння внаслідок дій відповідача моральної шкоди саме у сумі 129641,20 коп. Окрім цього, ОСОБА_1 позивався до посадової особи митниці з метою захисту честі та гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, завданої при розгляді адміністративної справи, однак у позові було відмовлено, оскільки немайнове право позивача порушене не було.
Позивачем було надано відповідь на відзив.
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Сліщенка Ю.Г. від 27.03.2020 за позовом ОСОБА_1 відкрито провадження.
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Сліщенка Ю.Г. від 20.05.2020 позов ОСОБА_1 передано до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська з підстав визначених п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11.08.2020 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.05.2020.
Постановою ВС/КЦС від 09.12.2020 прийнятою за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11.08.2020 скасовано, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.04.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.05.2020 скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Лукінової К.С. від 08.06.2021 прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та вирішено проводити її розгляд.
У зв`язку із закінченням відрядження судді Лукінової К.С. до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, справу було передано судді Куцеволу В.В. та 07.05.2022 постановлено ухвалу про її прийняття до провадження та вирішено проводити розгляд у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 20.07.2022 року залучено до участі у справі правонаступником відповідача Дніпропетровської митниці ДФС, Дніпровську митницю Держмитслужби.
Сторони у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі.
У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників процесу, суд розглядає справу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до копії протоколу про порушення митних правил №0102/110000014/17 від 07.04.2017 у відношенні начальника відділу митного оформлення ТОВ «Агро-Союз-Термінал» ОСОБА_1 складено вказаний протокол за ст.485 Митного кодексу України.
Згідно з копією постанови у справі про порушення митних правил №0102/110000014/17 від 01.06.2017 складеної в.о. начальника Дніпропетровської митниці ДФС Сличко С.В., Рассоленка С.А. начальника відділу митного оформлення ТОВ «Агро-Союз-Термінал» визнано винним у вчиненні порушення митних правил передбаченого ст.485 МК України. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі трьох відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 1674812,10 грн.
Відповідно до копії постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2017, скасовано постанову виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови у справі про порушення митних правил №0102/110000014/17 від 29.06.2017.
Згідно з копією рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08.10.2019, за позовом ОСОБА_1 поданим 10.07.2017, визнано протиправною та скасовано постанову Державної фіскальної служби України від 29.06.2017 та постанову Дніпропетровської митниці ДФС від 01.06.2017 по справі про порушення митних правил №0102/110000014/17. Відповідно до змісту вказаної постанови, передумовою для ухвалення її став висновок суду про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ст.485 МК України.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема,у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційних та цивільно-правових нормах: ст. 56 Конституції України; ст.ст.1173-1176 ЦК України, ЗаконіУкраїни № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року по справі № 569/1799/16-ц. У цій же постанові зазначено, що закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові,призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Таким чином, оскільки позивача протиправно було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу, і для відвернення негативних явищ, які настали внаслідок складення протоколу та постанови у справі про адміністративне правопорушення він був вимушений докласти значних додаткових зусиль, оскаржуючи постанову до ДФС України та до суду, а такожвнаслідок неправомірного та передчасного звернення постанови до виконання до спливу строку на добровільну сплату штрафу- і дії виконавця з примусового виконання постанови відповідача до окружного суду, при цьому весь час перебував під загрозою застосування штрафу у розмірі 1674812, 10 грн., суд вважає доведеним заподіяння позивачу моральної шкоди діями відповідача - Дніпровської митниці Держмитслужби, що є правонаступником прав та обов`язків Дніпропетровської митниці ДФС.
При цьому заперечення відповідача Дніпровської митниці Держмитслужби щодо того, що у позивача відсутнє право на відшкодування моральної шкоди спростовуються положеннями Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», якими прямо передбачено право на відшкодування моральної шкоди у випадку закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, за умови притягнення раніше до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
В цей же час з боку відповідача Державної казначейської служби України, порушень прав позивача не встановлено, оскільки спір виник з протиправних дій іншого державного органу, тому в цій частині позов є безпідставним.
Як роз`яснив у своїй постанові від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц Верховний Суд, ч. 1 ст. 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.Тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав незалучення відповідного територіального органу ДКСУ.
Таким чином, пред`явлення позову про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади до органу казначейства є безпідставним, оскільки відповідний орган казначейства не є тим органом, діями, рішеннями чи бездіяльністю якого заподіяно шкоду, а є органом, закликаним до виконання судового рішення про відшкодування шкоди.
Право позивача на отримання відшкодування закріплено п. 2 ст. 1, п. 4 ст. 2, п. 5 ст. 3, ст. 13 , Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Вирішуючи питання про розмір відшкодування, суд виходить з наступного.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України», для вирішення питання про застосування статті 6 Конвенції в частині "кримінального обвинувачення" Суд звертатиметься до трьох альтернативних критеріїв, закріплених у його практиці (див. "Енгель та інші проти Нідерландів" (EngelandOthers v. theNetherlands), рішення від 8 червня 1976 року, Серія A N 22, ст. 35, п. 82; "Равнсборг проти Швеції" (Ravnsborg v. Sweden), рішення від 23 березня 1994 року, Серія A N 283-B, ст. 28 п. 30; та "Путц проти Австрії" (Putz v. Austria), рішення від 22 лютого 1996 року, ReportsofJudgmentsandDecisions 1996-I, с. 324, п. 31). Суд зазначає, що Уряд визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ), проте заперечував проти того, що Митний кодекс ( 1970-12 ) має аналогічний характер. На думку Суду, основною метою Митного кодексу дійсно є регулювання економічних питань, проте, якщо взяти до уваги положення цього кодексу, зазначені у розділі "Відповідне національне законодавство" (див. пункт 14 вище), Митний кодекс також регулює відносини, пов`язані з митними правопорушеннями. Суд звертає увагу на те, що розділ VII містить норми щодо контрабанди та посилання на кримінальне законодавство, а розділ VIII, положення якого застосовуються у справі заявника, стосується порушень митних правил. У цьому зв`язку необхідно зазначити, що у розділі 2 Кодексу про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ) чітко визначається відповідальність за порушення митних правил, а стаття 139 Митного кодексу містить положення про адміністративні стягнення, такі як попередження, штраф та конфіскація. Останні два стягнення застосовуються за порушення митних правил згідно зі статтями 112 та 113 Митного кодексу. Ґрунтуючись на зазначеному вище, Суд не вбачає істотної різниці між Кодексом про адміністративні правопорушення, який, на думку Уряду, має карний кримінально-правовий характер, та розділом VIII Митного кодексу, який стосується окремих видів митних правопорушень, які також можна визначити як адміністративні правопорушення. Суд також не поділяє думки Уряду, що положення Митного кодексу, які застосовуються у справі заявника, пов`язані з договірними зобов`язаннями. Суд зазначає, що ці положення Митного кодексу безпосередньо поширюються на всіх громадян, які перетинають кордон та регулюють їх поведінку шляхом застосування стягнень (штраф та конфіскація), які є як покаранням, так і стримуванням від порушення. Таким чином, митні правопорушення, які розглядаються, мають ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (див., mutatismutandis, "Озтюрк проти Німеччини" (Ozturk v. Germany), рішення від 21 лютого 1984 року, Серія A N 73, п. 53). Що стосується покарання (конфіскація), яке фактично було застосовано до заявника, Суд зазначає, що таке стягнення передбачається двома кодексами - Кодексом про адміністративні правопорушення та Митним кодексом як вид покарання за вчинення правопорушень (основний або додатковий). В будь-якому випадку, незалежно від характеристики суті цього стягнення, факти свідчать, що заявник зазнав значної шкоди у зв`язку із застосуванням до нього цього стягнення (див. "Велч проти Сполученого Королівства" (Welch v. theUnitedKingdom), рішення від 9 лютого 1995 року, Серія A N 307-A, п. 34). Таким чином, Суд вважає, що ця справа за своєю суттю є кримінальною, а також, що зазначені митні адміністративні правопорушення фактично мали кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії статті 6 Конвенції ( 995_004 ). Суд зазначає, що Кодекс про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) та Митний кодекс ( 1970-12 ) містять схожі процесуальні положення, включаючи положення про накладення стягнень. Більш того, у статті 2 Кодексу про адміністративні правопорушення містилось загальне посилання на інші законодавчі акти, якими регулюється адміністративна відповідальність. Законом України "Про внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення" ( 2415-14 ) від 17 травня 2001 року вищевказана стаття була змінена, в результаті чого було введено пряме посилання на Митний кодекс України. Введення такого прямого посилання уточнювало зв`язок між Кодексом про адміністративні правопорушення та Митним кодексом, проте, на думку Суду, це не значить, що до введення такого уточнення процесуальні положення Митного кодексу не могли застосовуватись до справ про митні правопорушення. Оскільки Митний кодекс було прийнято пізніше та його стаття 121 передбачала, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього кодексу, а в частині, що не регулюється цим кодексом відповідно до іншого законодавства про адміністративні правопорушення, цей кодекс є lexspecialis та lexposterior по відношенню до Кодексу про адміністративні правопорушення.
Згідно із ст. 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
Частинами 1, 2 ст. 459 МК України встановлено, що адміністративна відповідальність за порушення митних правил встановлюється цим Кодексом. Суб`єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств.
Відповідно до вимог ст. 2 КУпАП, питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до вимог ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.
Частиною 1 статті 1 КК України визначено, що Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
Отже, правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи.
Пунктом 39 рішення ЄСПЛ у справі «Лучанінова проти України» від 09.06.2011 року ЄСПЛ зауважив, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, провадження у таких справах є кримінальними для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany) від 21 лютого 1984 року; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia) від 2 вересня 1998 року, ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» (Rybka v. Ukraine) від 17 листопада 2009 року). Той факт, що стягнення, застосоване до заявниці Тростянецьким районним судом,- штраф - було згодом замінено на зауваження, не може позбавити правопорушення, про яке йдеться, притаманного йому кримінального характеру. Внаслідок цього, положення ст. 6 Конвенції є застосовними у цій справі. Згідно зі ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостіїх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо винає підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи розмір адміністративного стягнення, якому був підданий позивач, мету адміністративного стягнення, суд приходить до висновку, що провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 485 МК України відповідало суті кримінального обвинувачення у розумінні конвенційних норм та практики ЄСПЛ тавиходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає обґрунтованим та виправданим присудження позивачу відшкодування моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн.
Згідно з п. 23-1 ч. 1 ст. 1 Бюджетного кодексу України, єдиний казначейський рахунок - рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
Відповідно до п. 9 Розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу України, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Згідно з п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення).
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
Відповідно до п. 3 цього Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з пунктом 35 Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Враховуючи, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейської служби України.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом цій справі є Дніпровська митниця Держмитслужби, рішеннями та діями посадових осіб позивачу заподіяно моральну шкоду. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 06.02.2019 року по справі № 199/6713/14-ц, стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди та судових витрат безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку, а не з Державного бюджету України, є помилковим.
Через те, що право позивача порушене державним органом, заподіяна шкода відшкодовується державою. Належним способом захисту права позивача є стягнення з Державного бюджету України на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач за законом був звільнений від сплати судового збору, судові витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської митниці Держмитслужби та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп., шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
В іншій частині позов - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя В.В. Куцевол
