Постанова
Іменем України
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 697/1575/21
провадження № 61-8318св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року у складі судді Євтушенко Б. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В ., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що борг відповідача зі сплати аліментів на утримання дітей за виконавчим провадженням, згідно з розрахунком державного виконавця, становить 100 740,90 грн та не оскаржений відповідачем.
Зазначала, що на підставі частини першої статті 196 СК України вона здійснила розрахунок пені за період з листопада 2018 року до червня 2021 року на суму 947 971,87 грн за прострочення сплати аліментів, проте обмежила її, відповідно до частини першої статті 196 СК України розміром стовідсоткової суми заборгованості за аліментами, а саме - 100 740,90 грн.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 89 041,91 грн.
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
Позовна заява мотивована тим, що позов ОСОБА_1 поданий безпідставно із завідомо недостовірною інформацією та відсутністю доказів винних дій платника аліментів, що є обов`язковою умовою для настання відповідальності у виді пені для даної категорії справ.
Зазначив, що заборгованість зі сплати аліментів виникла після настання обставин, які позбавили його майнової можливості сплачувати аліменти. Посилався на те, що 25 червня 2019 року він був звільнений з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України. Внаслідок безпідставного звільнення, починаючи з дня звільнення він не може працевлаштуватись. Звільнення за цією статтею є єдиною та постійною причиною відмови в працевлаштуванні від потенційних роботодавців.
Посилався на те, що не отримує соціальної допомоги, не перебуває на обліку в службі зайнятості, не має рухомого чи нерухомого майна.
Після розлучення із ОСОБА_1 вимушений орендувати житло, забезпечувати своє життя. За час вимушеного безробіття набув боргові зобов`язання, за які нараховані відсотки за прострочення.
Вважає, що подання ОСОБА_1 позовної заяви є зловживанням процесуальними правами, оскільки всі учасники справи усвідомлюють, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки він є завідомо безпідставним. Дії позивача щодо подання завідомо безпідставного позову, який має штучний характер кваліфікує на підставі пункту 3 частини другої статті 44 ЦПК України як зловживання процесуальними правами.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд:
- на підставі частини другої статті 197 Сімейного Кодексу України: звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла з 13 листопада 2018 року до 17 серпня 2021 року, у повному обсязі;
- відмовити у задоволенні первісного позову у справі;
- постановити окрему ухвалу у справі щодо адвоката Гончарука А. А. - представника позивача за первісним позовом, визнавши звернення до суду адвоката з позовом від імені позивача як звернення із завідомо безпідставним позовом, що є зловживанням процесуальними правами.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову мотивоване тим, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то він є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність вини в несплаті (не повній сплаті) аліментів. Відтак, суд дійшов висновку, що заборгованість зі сплати аліментів, що стягується з ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 на утримання дітей виникла не з вини особи, що зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, тому відмовив у задоволенні первісного позову.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що обставини ОСОБА_2 (звільнення, відсутність роботи, перебування на обліку безробітних осіб, погане самопочуття, медичні обстеження, необхідність лікування) є повсякденними і істотного значення не мають та не є підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. При цьому, суд звернув увагу на те, що, розглядаючи дану цивільну справу, суд виходить з інтересів, в тому числі дітей, та повинен дотриматися балансу між інтересами дітей та їх батьків.
Районний суд зазначив, що відсутні підстави для винесення окремої ухвали щодо адвоката, який звернувся з позовом до суду в інтересах позивача, на ім`я якої стягуються аліменти на дітей, оскільки відсутності вини за прострочення сплати аліментів на утримання дітей доводить особа, яка порушила зобов`язання, а наявність чи відсутність вини встановлює суд. Крім того, суд врахував, що шлюб між сторонами розірваний, отже, стверджувати, що позивачці відомі обставини життя відповідача та їх зміна не можна.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року в оскаржуваній частині - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не було доведено факт наявності тяжкої хвороби, яка унеможливлює його працевлаштування та є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, а також того, що ця тяжка хвороба настала саме у період, за який він просить суд звільнити його від сплати боргу за аліментами.
Апеляційний суд зазначив, що медичні документи, додані ОСОБА_2 до матеріалів справи, не є доказами непрацездатності останнього. Крім того, із вказаних документів, зокрема, з виписки з амбулаторної картки № 2448 вбачається, що за період з липня 2019 року до травня 2020 року йому призначалось лише амбулаторне лікування.
Посилання скаржника на відсутність доходу у зв`язку з неможливістю працевлаштування через попереднє звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, апеляційний суд вважав необґрунтованими, оскільки за період з липня 2019 року до грудня 2021 року ОСОБА_2 надано доказ на підтвердження лише одного випадку, який мав місце в липні 2020 року, відмови останньому в прийнятті на роботу через підставу звільнення з ТОВ «АТБ-маркет».
Жодного іншого доказу на підтвердження спроб ОСОБА_2 влаштуватись на роботу в період з липня 2019 року до грудня 2021 року, а також відмов у прийнятті його на роботу, матеріали справи не містять.
Крім того, ОСОБА_2 не надав доказів того, що у його власності не перебуває рухоме та/або нерухоме майно, на яке може бути звернуто стягнення по сплаті аліментів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
За змістом уточненої касаційної скарги, за межі доводів якої Верховний Суд вийти не може на підставі положень статті 400 ЦПК України, ОСОБА_2 оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій лише в частині вимог зустрічного позову. Отже, в іншій частині Верховний Суд перегляд судового рішення не здійснює.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили імперативні вимоги до застосування положень сімейного законодавства, зокрема, положень статті 196, 197 СК України.
Встановивши наявність підстав для застосування однієї зі статей 196 СК України або 197 СК України, суд не може одночасно відмовити у задоволенні позову про стягнення неустойки/пені та позову про звільнення від сплати заборгованості по аліментам.
Вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 346/1178/17, від 31 липня 2019 року у справі № 278/2072/16-а, від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 691/1497/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19, від 29 квітня 2020 року у справі № 915/641/19, від 23 листопада 2020 року у справі № 315/714/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 697/2951/19, від 04 березня 2021 року у справі № 177/1090/18, від 16 березня 2021 року у справі № 466/3942/20, від 18 березня 2021 року у справі № 902/608/19, від 20 квітня 2021 року у справі № 750/3192/14 та від 06 серпня 2022 року у справі № 805/1692/17-а, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27 жовтня 2017 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 8-14).
Заочним рішенням Канівського міськрайоннного суду Черкаської області від 17 січня 2019 року у справі № 697/2441/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів його доходу (заробітку), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13 листопада 2018 року і до досягнення дітьми повноліття.
Постановою державного виконавця Канівського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Комендант Л. С. від 01 лютого 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 58255755 з примусового виконання виконавчого листа Канівського міськрайонного суду Черкаської області № 697/2441/18, виданого 29 січня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 , на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів його доходу (заробітку), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13 листопада 2018 року і до досягнення дітьми повноліття (а. с. 6 зворот).
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 01 вересня 2020 року у справі № 697/2441/18 заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено частково. Заочне рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2019 у справі №697/2441/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів скасовано.
Постановою державного виконавця Канівського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сіленко Л. С. від 08 вересня 2020 року закінчено виконавче провадження № 58255755 на підставі пункту 5 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року у справі № 697/2441/18, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року, з ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 стягнуто аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 (однієї третьої) заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13 листопада 2018 року і до досягнення дітьми повноліття (а. с. 8-14).
08 червня 2021 року постановою державного виконавця Канівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Власенко Н. Г. відкрито виконавче провадження № ВП № 65702708 з примусового виконання зазначеного рішення суду від 11 листопада 2020 року, виконавчий лист № 697/2441/18, виданий 20 травня 2021 року (а. с. 7).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню АСВП 65702708, відкритому 08 червня 2021 року, складеного державним виконавцем виконавчої служби центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Власенко Н. Г., заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 жовтня 2021 року становить 89 041,91 грн.
З огляду на розрахунок початок стягнення по виконавчому провадженню - 13 листопада 2018 року, борг станом на 31 серпня 2019 року становить 7 306,39 грн (а. с. 116).
Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30 серпня 2002 року, ОСОБА_2 був звільнений з роботи з ТОВ «АТБ-маркет» 25 червня 2019 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 6).
Довідка Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 14 серпня 2021 року підтверджує відомості про застраховану особу ОСОБА_2 , його страхувальників та суму заробітку для нарахування пенсії за період 2005 -2020 роки, згідно з якої з липня 2019 року до грудня 2020 року включно у ОСОБА_2 відсутній заробіток для нарахування пенсії та відсутні страхові внески, як і трудовий стаж за період з серпня місяця 2019 року до червня 2020 року (а. с. 67-69).
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України від 14 серпня 2021 року за період з 3 кварталу 2019 року до 2 кварталу 2021 року, ОСОБА_2 з 3 кварталу 2019 року отримував матеріальну допомогу по безробіттю протягом повного строку, встановленого законодавством для виплат по безробіттю (а. с. 69).
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі № 697/2951/19, ОСОБА_2 звертався до суду з позовом про поновлення на роботі.
З копії наказу в. о. директора ПП «Кобра» № 7 від 30 листопада 2021 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_2 », ОСОБА_2 прийнято на посаду юриста підприємства з 01 грудня 2021 року (а. с. 168).
З роздруківки інформації із сайту Українське бюро кредитних історій, актуальної на 04 грудня 2020 року ОСОБА_2 має кредитні зобов`язання (а. с. 74).
ОСОБА_2 винаймає житло за плату, що підтверджується чинним договором оренди квартири № 2 від 15 жовтня 2020 року (а. с. 92-93).
Листом від 28 лютого 2020 року ОСОБА_2 повідомляв ОСОБА_1 про свої складні життєві обставини (а. с. 61-63).
ОСОБА_2 подав копії медичних документів: заключення лікаря Канівського медико-діагностичного центру «Ніколь» від 24 липня 2017 року про проходження апаратного обстеження (а. с. 202), довідку № 1600 від 10 жовтня 2019 року, довідку № 196 від 28 січня 2020 року дільничого лікаря КНП «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Канівської міської ради про перебування на обліку, рахунку-фактури № СФ-00000023 від 22 січня 2020 року Медичного центру ТОВ «Медлюкс» на суму 101 200 грн - вартість відповідних медичних послуг для лікування, виписки КНП «Канівський центр первинної медико-санітраної допомоги» Канівської районної ради з амбулаторної карти ОСОБА_2 з липня 2019 року до травня 2020 року (а. с. 206).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення у частині, що є предметом касаційного перегляду, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно до вимог частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла з 13 листопада 2018 року до 17 серпня 2021 року, позивач посилався на те, що у нього незадовільне фінансове становище, спричинене незаконним звільненням, та неналежний стан здоров`я, надаючи при цьому докази проходження лікування.
Суди попередніх інстанцій встановили відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та зазначили про недоведеність його позовних вимог.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження його неможливості, не з його вини, виконувати обов`язок з утримання дітей.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановлено, що ОСОБА_2 допустив заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей, що станом на 01 жовтня 2021 року становить 89 041,91 грн.
Колегія суддів вважає, що обставини, на які посилався ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві, як на підставу для ухвалення судового рішення про звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів, не можуть бути підставою для задоволення зазначених позовних вимог.
Так, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що доводи ОСОБА_2 про відсутність можливості працевлаштування не може бути обставиною, яка б звільнила його від обов`язку зі сплати заборгованості за аліментами. Звільнення з попереднього місця праці та одна відома суду відмова у прийнятті на роботу підтверджує факт відсутності працевлаштування платника аліментів та не впливає на його обов`язок утримувати дітей.
Інших доказів, які б вказували на здійснення ОСОБА_2 активних дій з пошуку роботи матеріали справи не містять.
Посилання ОСОБА_2 на хворобливий стан і необхідність у зв`язку із цим звільнення його від заборгованості за аліментами також не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що долучені до матеріалів справи медичні документи не підтверджують відсутність працездатності у ОСОБА_2 .
Зазначене також виключає можливість ухвалення судового рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами.
З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій у частині, що є предметом касаційного перегляду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.
Посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 346/1178/17 (провадження № 61-48393св18), від 31 липня 2019 року у справі № 278/2072/16-а, від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), від 22 січня 2020 року у справі № 691/1497/18 (провадження № 61-15013св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 (провадження № К/9901/902/20), від 29 квітня 2020 року у справі № 915/641/19, від 23 листопада 2020 року у справі № 315/714/19 (провадження № 61-2162св20), від 04 березня 2021 року у справі № 177/1090/18 (провадження № 61-7448св20), від 16 березня 2021 року у справі № 466/3942/20 (провадження № 51-5410 км 20), від 18 березня 2021 року у справі № 902/608/19, від 20 квітня 2021 року у справі № 750/3192/14 та від 06 серпня 2022 року у справі № 805/1692/17-а, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у зазначених справах та справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено різні фактичні обставини.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк
