ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/11325/17
адміністративне провадження № К/9901/27104/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/11325/17
за позовом ОСОБА_1 до Українського інституту національної пам`яті, голови Українського інституту національної пам`яті, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій, заборону вчиняти дії та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Браславська Людмила Зіновіївна,
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Кузьмишиної О.М., суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Українського інституту національної пам`яті (далі - відповідач 1), голови Українського інституту національної пам`яті (далі - відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - ОСОБА_2 (далі - третя особа, ОСОБА_2 ), у якому, з урахуванням уточнень, просила:
1.1. визнати протиправними дії відповідачів по наданню інтернет-виданню «Страна.ua» на ім`я ОСОБА_3 , що викладено у листі Українського інституту національної пам`яті від 16.05.2017 за № 01/1015, тлумачення пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09.04.2015 № 317-VIII (далі - Закон № 317-VIII) стосовно тлумачення символіки 14 гренадерської дивізії військ СС «Галичина», з урахуванням подальших змін щодо її назви, а саме: «Галицька стрілецька дивізія СС (Galizische SS-Schutzendivision»), «Добровольча дивізія СС «Галичина»; « 14 Галицька добровольча дивізія СС»; « 14 військова гренадерська дивізія СС (Галицька №1)»; « 14 військова гренадерська дивізія СС (Українська №1)»;
1.2. заборонити Українському інституту національної пам`яті та його голові пропаганду символіки дивізії 14-ої гренадерської дивізії військ СС «Галичина» з урахуванням подальших змін щодо її назви;
1.3. зобов`язати відповідачів спростувати інформацію стосовно символіки дивізії 14-ої гренадерської дивізії військ СС «Галичина», яка викладена у листі від 16.05.2017 за № 01/1015, шляхом розміщення на офіційному сайті Українського інституту національної пам`яті відповідної інформації, протягом десяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зауважує, що при наданні відповіді на звернення ОСОБА_3 стосовно символіки дивізії СС «Галичина» головою Українського інституту національної пам`яті ОСОБА_2 фактично надано тлумачення пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 317-VIII, що не входить до компетенції Українського інституту національної пам`яті. У зв`язку з цим, позивачка уважає, що головою Українського інституту національної пам`яті ОСОБА_2 перевищено його повноваження під час надання такого тлумачення, окрім того, вказане тлумачення містить викривлення історичних фактів. Позивачка наголошує, що на міжнародному рівні вироком Міжнародного суду визнано злочинною всю організацію СС, яка входила до складу Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, разом із всіма її підрозділами. Викривлення історичних фактів стосовно дивізії СС «Галичина», як наслідок пропаганда фашизму та неофашизму, що заборонено статтею 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», є порушенням суб`єктом владних повноважень прав та інтересів позивачки, оскільки зачіпає її індивідуально виражені права та інтереси як громадянки України і члена суспільства.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. На адресу електронної пошти Українського інституту національної пам`яті 12.05.2017 надійшло електронне звернення журналіста інтернет-видання «Страна.ua» ОСОБА_3 , у якому останній просив голову Українського інституту національної пам`яті відповісти на запитання: чи підпадає символіка дивізії СС «Галичина» під дію Закону № 317-VIII.
4. Листом Українського інституту національної пам`яті від 16.05.2017 №01/1015 за підписом голови Українського інституту національної пам`яті ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 надано відповідь на звернення останнього від 12.05.2017, яке у подальшому розміщено в інтернет-мережі широкого доступу, що не заперечується сторонами.
4.1. У вказаному листі зазначено, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 317-VIII символікою націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму визнається символіка та найменування Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), державний прапор та державний герб нацистської Німеччини 1939-1945 років, зображення, написи, присвячені подіям, пов`язаним з діяльністю Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), а також зображення гасел Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), цитат осіб, які обіймали керівні посади в Націонал-соціалістичній робітничій партії Німеччини (НСДАП), вищих органах влади та управління нацистської Німеччини та на окупованих нею територіях у 1935-1945 роках.
У зазначеному переліку символіка 14 гренадерської дивізії військ СС «Галичина» (1-ї Української дивізії УНА») відсутня.
З огляду на це, символіка 14 гренадерської дивізії військ СС «Галичина» (1-ї Української дивізії УНА») відповідно до чинного законодавства України не є символікою націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму поширення або публічне використання якої в Україні заборонено».
5. Уважаючи дії Українського інституту національної пам`яті щодо тлумачення норм законодавства поза межами компетенції Українського інституту національної пам`яті, з викривленням історичних фактів та пропаганду нацистської символіки стосовно дивізії СС «Галичина», ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
6.1. визнано протиправними дії Українського інституту національної пам`яті та голови Українського інституту національної пам`яті по наданню висновку про те, що символіка 14 гренадерської дивізії військ СС "Галичина" (1-ї Української дивізії УНА) відповідно до чинного законодавства України не є символікою націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення або публічне використання якої в Україні заборонено, викладеного в листі Українського інституту національної пам`яті від 16.05.2017 за № 01/1015;
6.2. зобов`язано Український інститут національної пам`яті та його посадових осіб утриматись від вчинення дій щодо поширення висновку про те, що символіка 14 гренадерської дивізії військ СС "Галичина" (1-ї Української дивізії УНА) відповідно до чинного законодавства України не є символікою націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення або публічне використання якої в Україні заборонено, з урахуванням висновків суду;
6.3. в іншій частині позовних вимог відмовлено.
7. Задовольняючи позов у вказаній частині, суд першої інстанції виходив з того, що Український інститут національної пам`яті є центральним органом виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам`яті Українського народу, що висловлює офіційну позицію держави, зокрема, шляхом надання відповідей через листування, то суд першої інстанції, враховуючи пояснення позивачки від 27.11.2017 з посиланням на приписи статті 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», відповідно до якої забороняється пропаганда фашизму та неофашизму, визнав право останньої на звернення до суду із цим позовом.
7.1. За висновком суду першої інстанції, Український інститут національної пам`яті, розглянувши звернення ОСОБА_3 , надали відповідь, яка в подальшому була розміщена в інтернет-мережі широкого доступу, порушив приписи статті 19 Закону України «Про звернення громадян» щодо об`єктивності та всебічності розгляду відповідної заяви, оскільки Закон № 317-VIII не містить детального опису змісту символіки, прапору, гербу та чіткого переліку зображень, написів гасел, цитат, тощо, які охоплюються правовим регулюванням підпунктів «а» - «д» пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону. Відсутні такі визначення і в інших нормативно-правових актах. Відповідачами також не було надано жодних доказів їх визначення, вивчення та аналізу.
7.2. Також суд першої інстанції виходив із того, що за час свого існування з травня 1943 року по травень 1945 року дивізія неодноразово змінювала назву на: «Галицька стрілецька дивізія СС», «Добровольча дивізія СС «Галичина»; « 14 Галицька добровольча дивізія СС»; « 14 військова гренадерська дивізія СС (Галицька №1)»; « 14 військова гренадерська дивізія СС (Українська №1)», « 14 гренадерська дивізія військ СС Галичина (1-ша Українська дивізія УНА)». Згідно із запитом журналіста ОСОБА_3 від 12.05.2017 питання стосувалось символіки дивізії СС «Галичина», тоді як у відповіді Українського інституту національної пам`яті від 16.05.2017 №01/1015 надано висновок стосовно 14 гренадерської дивізії військ СС Галичина (1-ї Української дивізії УНА).
7.3. Проаналізувавши приписи статті 10 Статуту Міжнародного військового трибуналу від 08.08.1945, постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «До 65-ї річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями» від 19.04.2011 №3248-VI, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 18.12.2014 № 69/160, від 20.11.2012 №67/3, доводи позивача, стосовно того, що Український інститут національної пам`яті, як центральний орган виконавчої влади, висловлюючи свою позицію в листі від 16.05.2017 №01/1015, довільно звузив поняття символіки Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, яке міститься в Законі № 317-VIII, виключивши з неї символіку 14 гренадерської дивізії військ Ваффен СС «Галичина», суд першої інстанції дійшов висновку, що вирішуючи питання про віднесення символіки 14 гренадерської дивізії СС Галичина (1-ї Української дивізії УНА) до такої, на яку поширюється заборона, встановлена цим Законом у контексті спірних правовідносин, з огляду на відсутність її чіткого опису, відповідачі мали виходити не з оцінки її окремих графічних елементів та відсутності прямої заборони їх використання, а врахувати всі знаки-символи в сукупності, які дають можливість сторонньому спостерігачу умовно їх віднести до націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму та його символів, на які йдеться посилання у пункті 5 частини першої статті 1 означеного Закону чи виключити цю можливість внаслідок такої оцінки.
7.4. Суд першої інстанції наголосив, що надання оціночних суджень, зазначення їх як фактів, без врахування та дослідження історичної спадщини, виходить за межі компетенції Українського інституту національної пам`яті та є неприпустимим. Відтак позиція відповідачів в межах спірних правовідносин наведена без врахування історичної спадщини, вироку Нюрнберзького трибуналу, наукових та історичних висновків, без дотримання принципу всебічності, об`єктивності щодо розгляду питання символіки в цілому, без врахування всіх елементів символіки 14 гренадерської дивізії СС Галичина (1-ї Української дивізії УНА), які в своїй сукупності дають уявлення про відповідний військовий підрозділ, який відображається за їх допомогою.
7.5. Інші позовні вимоги суд першої інстанції визнав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки останні заявлені не у спосіб, визначений процесуальним законодавством.
8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 апеляційну скаргу Українського інституту національної пам`яті задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 скасовано в частині задоволених позовних вимог, прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, керуючись висновками Верховного Суду України, викладеними від 23.05.2017 у справі №800/541/16, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 04.03.2020 у справі № 9901/216/19 (провадження 11-1234заі19), виходив з того, що позивачка не є учасником правовідносин щодо надання головою Українського інституту національної пам`яті відповіді листом від 16.05.2017 №01/1015 на адресу журналіста інтернет-видання "Страна.ua" ОСОБА_3 , позивачкою не доведено, що оскаржувана відповідь зачіпає саме її охоронювані законом права чи законні інтереси, жодних доказів цьому матеріали справи не містять.
9.1. При цьому, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими посилання позивачки на Закон України «Про захист суспільної моралі», оскільки спірну відповідь не можна ототожнювати із продукцією в розумінні вказаного Закону. Відтак не можна вважати, що нормами цього Закону визначено право позивачки, на порушення якого вона посилається.
9.2. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 4 Закону № 317-VIII заборона використання та пропаганда символіки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму у процесі наукової діяльності, в тому числі під час наукових досліджень та поширення їх результатів у не заборонений законодавством України спосіб. Відтак, незалежно від того, чи відноситься певна символіка до символіки комуністичного або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, передбачені цим законом заборони на її виготовлення, поширення або публічне використання на згадані вище випадки не поширюються, відповідно права позивачки, навіть як видавця положеннями вказаного закону не порушуються.
9.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що у зверненні громадянина ОСОБА_3 з приводу надання відповіді на питання: «чи підпадає символіка дивізії СС «Галичина» під дію Закону № 317-VIII, не запитується про будь-яку «атрибутику», «використання атрибутики» чи «військові присяги» на користь будь-кого, а містилося конкретне запитання щодо символіки конкретного військового формування та того чи «підпадає вона під дію» конкретного названого у зверненні Закону. Відтак, за висновком суду апеляційної інстанції, відповідачами у листі від 16.05.2017 № 01/2015 відповідь надана на конкретно поставлене питання, виходячи із норм Закону № 317-VIII, який визначає перелік символіки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, використання якої в Україні є забороненим, а суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження спеціалізованих наукових (дослідних) інститутів (установ), на які покладаються повноваження щодо експертної діяльності
9.4. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що за відсутності прямо визначених в законі підстав для відмови у наданні оспорюваної відповіді, а також з урахуванням того, що саме на Верховну Раду України як парламентський орган, який обраний народом України, покладено обов`язок щодо прийняття законів, а на Конституційний Суд України покладено обов`язок їх тлумачення, відповідачами правомірно здійснено розгляд листа ОСОБА_3 саме як звернення громадянина у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян». При цьому, відповідачами не надавалося тлумачення пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 317-VIII, а лише надана відповідь, виходячи із змісту цієї норми Закону. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи позивачки та висновки суду першої інстанції щодо того, що надана Українським інститутом національної пам`яті відповідь є офіційним тлумаченням пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 317-VIII як центральним органом виконавчої влади, а відтак, і держави.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
10. Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Браславська Л.З., надійшла до Верховного Суду 01.12.2020. У цій скарзі скаржниця просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 - залишити без змін.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2020 цю касаційну скаргу залишено без руху у зв`язку із невідповідністю її оформлення відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу.
12. На виконання цієї ухвали, скаржницею подана уточнена касаційна скарга, яка надійшла до Верховного Суду 01.12.2020.
13. Касаційне провадження у цій справі відкрито ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2020 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за касаційною скаргою з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки дана справа є унікальною, а також з безпідставним урахуванням судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.03.2020 у справі № 9901/216/19, спірні правовідносини у якій не є подібними до спірних правовідносин у розглядуваній справі.
13.1. Так, скаржниця зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано кожному право на справедливий суд, що включає серед іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у нормах прямої дії статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
13.2. На її думку, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки її доводам стосовно порушення її права, яке підлягає судовому захисту згідно з нормами Конституції України як нормами прямої дії, та не надав цій обставині ніякої оцінки з точки зору, що оскаржувані дії відповідачів зачіпають її інтереси як громадянки України, а тому є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечить Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам. Викривлення історичних фактів стосовно дивізії СС «Галичина», і, як наслідок, пропаганда фашизму та неофашизму, що є забороненим відповідно до статті 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», є порушенням суб`єктом владних повноважень прав та інтересів позивачки, оскільки зачіпає індивідуально виражені права та інтереси як громадянки України і члена суспільства. На переконання скаржниці, оскільки вказаним Законом не визначено терміну «продукція, яка пропагує фашизм та неофашизм», то такою продукцією може бути визнано будь-яке джерело, з якого вбачається така пропаганда.
13.3. Скаржниця наполягає, на правильності висновків суду першої інстанції про те, що позиція відповідачів в межах спірних правовідносин наведена без урахування історичної спадщини, вироку Нюрнберзького трибуналу, наукових та історичних висновків, без дотримання принципу всебічності, об`єктивності щодо розгляду питання символіки в цілому, без врахування всіх елементів символіки 14 гренадерської дивізії СС Галичина (1-ї Української дивізії УНА), які в своїй сукупності дають уявлення про відповідний військовий підрозділ, який відображається за їх допомогою, що є викривленням загальновідомої інформації щодо військ СС "Галичина". Своєю чергою суд апеляційної інстанції порушив норми міжнародного права та частини п`ятої статті 7 КАС України, ухваливши судове рішення всупереч вироку Міжнародного Нюрберзького війського трибуналу.
13.4. На переконання скаржниці, суд апеляційної інстанції проігнорував ту обставину, що предметом оскарження у цій справі є не відповідь, а дії, вчинені відповідачами щодо викладення змісту відповіді, в якому містяться викривлені факти, які впливають на суспільну мораль. При цьому, суд апеляційної інстанції, зазначивши, що надана відповідачами у листі від 16.05.2017 № 01/1015 відповідь була надана на конкретно поставлене питання виходячи із норм Закону №317-VIII, не проаналізував зміст цієї відповіді, який фактично носить характер тлумачення зазначеної норми матеріального права, що і було предметом судового захисту.
14. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28.10.2022 закінчено підготовчі дії у справі та від 25.11.2022 призначено її до розгляду до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до норм статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
15. 14 січня 2021 року від відповідача 1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує і просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
15.1. Відповідач 1 наполягає на тому, що предметом спору є реалізація відповідачем 1 своєї компетенції щодо надання відповідей на звернення громадян. Таке повноваження передбачено Положенням про Український інститут національної пам`яті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 року № 684 «Деякі питання Українського інституту національної пам`яті» зі змінами та доповненнями. Уважає, що позивачкою не доведено факту порушення діями відповідачів її конкретно визначеного Конституцією та законами України права, свободи або інтересу.
16. Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Позиція Верховного Суду
Джерела права. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
17. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
19. Частиною третьою статті 124 Конституції України (у редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016) установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
20. Виходячи із цієї конституційної формули, суди покликані вирішувати не будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин, функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто - юридичних спорів. Це свідчить про те, що у випадку відсутності юридичного спору суд не має повноважень вирішувати справу.
21. Спір за своєю природою завжди є конфліктом, протистоянням мотивів, інтересів, позицій, проте конфлікт не завжди є спором, тим більше не кожна конфліктна (спірна) ситуація може трансформуватися у правовий спір.
22. Для того, щоб спір став правовим, він повинен володіти такими характерними ознаками: 1) правовий спір виникає лише з таких дій його учасників, що мають юридичні наслідки; 2) правовий спір повинен бути спрямований на реалізацію та захист прав, свобод, законних інтересів, а також виконання обов`язків особи.
23. Юридичний конфлікт у сфері адміністративного права має свою специфіку, обумовлену характером відносин у сфері функціонування виконавчої влади, адже ці відносини мають публічно-правовий характер. Якщо вони набувають форму спірних правовідносин, то виникає такий різновид юридичного конфлікту як адміністративно-правовий спір.
24. При цьому, не кожен правовий спір набуває рис публічно-правового спору, а лише той, який відбувається у сфері публічно-владних правовідносин, тобто коли фізична чи юридична особа вступає у спірні відносини із суб`єктами публічної влади (органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами під час здійснення ними владних повноважень). Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору.
25. Обов`язковою ознакою публічно-правового спору є те, що особа вважає, що має місце порушення її прав та свобод внаслідок виконання або невиконання владних управлінських функцій. Завдання адміністративного судочинства не можуть бути реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав, свобод та інтересів, які не належать їй особисто.
26. Спір вважається адміністративним, якщо юридичне питання, що становить його зміст (тобто матеріально-правове відношення, яке пов`язує сторони), є питанням адміністративного права.
27. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
28. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
29. Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
30. Водночас само по собі порушення вимог закону діями/бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними в порядку, встановленому КАС України, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями/бездіяльністю чи рішеннями.
31. Основна мета позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається із предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб`єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору.
32. Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та/або охоронюваних законом інтересів з боку суб`єкта владних повноважень, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
33. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.
34. Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах 30.10.2019 у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11.11.2020 у справі № 640/19903/19, від 26.07.2021 у справі № 420/2068/19.
35. У цій справі позивачка звернулася до суду через незгоду із діями відповідачів, пов`язаними з наданням Українським інститутом національної пам`яті у листі від 16.05.2017 №01/1015 за підписом голови Українського інституту національної пам`яті ОСОБА_2, відповіді на звернення ОСОБА_3 . У цьому листі зазначено, що у переліку, визначеному пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №317-VIII символіка 14 гренадерської дивізії військ СС «Галичина» (1-ї Української дивізії УНА") відсутня, з огляду на що, вона не є символікою націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму поширення або публічне використання якої в Україні заборонено.
36. За змістом доводів касаційної скарги позивачка категорично незгодна із змістом цієї відповіді, у зв`язку з чим перебуває із відповідачами у стані конфлікту (незгоди).
37. Цей лист не є нормативно-правовим актом (не містить нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян), або актом індивідуальної дії, оскільки не направлений на управління поведінкою будь-яких осіб у публічних відносинах, а відтак, ні сам по собі лист, який не є рішенням суб`єкта владних повноважень, ні дії щодо його складення та направлення адресату, не породжують для позивачки ні прав ні обов`язків, не створюють для неї жодних юридичних наслідків.
38. Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновками суду першої інстанції, який визнав право позивачки на звернення до суду із цим позовом на підставі приписів статті 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», виходячи з того, що позивачка не є учасником спірних правовідносин і нею не доведено, що оскаржувана відповідь (дія) зачіпає її індивідуально виражені права чи законні інтереси.
39. У касаційній скарзі позивачка наголошує, що суд апеляційної інстанції не надав ніякої оцінки тій обставині, що оскаржувані дії відповідачів зачіпають її інтереси як громадянки України, які, уважає, є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечить Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам. Викривлення історичних фактів стосовно дивізії СС «Галичина», і, як наслідок, пропаганда фашизму та неофашизму, що є забороненим відповідно до статті 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», на переконання позивачки є порушенням суб`єктом владних повноважень прав та інтересів позивачки, оскільки зачіпає індивідуально виражені права та інтереси як громадянки України і члена суспільства.
40. Водночас обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
41. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
42. Відповідаючи на питання чи має позивачка законний інтерес в оскарженні спірних дій відповідачів у розумінні приписів статті 5 КАС України, колегія суддів виходить із такого.
43. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
44. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
45. За своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
46. Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
47. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:
а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;
б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
48. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
49. З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.
50. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
51. Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:
(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;
(б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);
(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
52. Такий підхід у питанні судового захисту законних інтересів осіб сформовано Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 та застосовано у низці постанов, зокрема від 11.07.2019 у справі № 826/14642/15, від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19, від 15.07.2021 у справі № 826/25318/15.
53. Також у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 Верховний Суд визначив загальні підходи до визначення ознак «потерпілого» від порушення законного інтересу:
(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
54. Застосовуючи цей підхід до справи, що розглядається, колегія суддів бере до уваги, що спірні дії відповідачів, які полягають у наданні у листі від 16.05.2017 №01/1015 відповіді на запит журналіста інтернет-видання «Страна.ua» ОСОБА_3 про надання інформації щодо розповсюдження Закону № 317-VIII на символіку дивізії СС «Галичина», самі по собі не є юридично значимим для позивачки, оскільки не мають безпосереднього впливу на її суб`єктивні права та інтереси. При цьому, доводи позивачки про порушення діями відповідачів її прав та інтересів як громадянки України і члена суспільства є абстрактними та не містять обґрунтування на підтвердження негативного впливу дій відповідачів на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивачки.
55. Наведене свідчить, що незгода позивачки із оскаржуваними діями відповідача не набула характеру юридичного спору, який міг би бути вирішений у порядку адміністративного судочинства.
56. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.
57. Верховний Суд наголошує, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності, котрі оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності спірних рішень, дій чи бездіяльності.
58. Реагуючи на доводи касаційної скарги позивачки щодо ухвалення оскаржуваного судового рішення упередженим складом суду, з огляду на тиск на колегію суддів, Верховний Суд виходить із такого.
59. Як зауважує сама позивачка у касаційній скарзі, інформація про чинення тиску на колегію суддів була розкрита учасникам справи головуючим суддею в судому засіданні.
60. Учасники справи відповідно до статтей 36, 39, 44 КАС України мали право заявити відвід колегії суддів у разі, якщо вказані обставини викликали у них сумнів щодо неупередженості та безсторонності цієї колегії суддів.
61. Проте, позивачка, як і інші учасники справи, правом на заявлення відводу суддям, які входили до складу колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду не скористалася.
62. Пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України серед обов`язкових підстав для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд визначає порушення норм процесуального права, зокрема, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
63. Однак, за відсутності заявлення учасником справи відводу в порядку статті 36 КАС України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку таким доводам, викладеним у касаційній скарзі, та відповідно застосувати положення пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України.
64. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
65. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
66. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
67. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
68. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 826/11325/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов
