П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 9901/261/21
Провадження № 11-89заі22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючоїРогач Л. І.,
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,
за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
учасники справи:
представники позивача - Кравець Р. Ю., Мартиненко А. В.,
представник Вищої ради правосуддя - Шевчук А. О.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року (судді Жук А. В., Данилевич Н. А., Загороднюк А. Г., Калашнікова О. В., Мельник-Томенко Ж. М.) у справі № 9901/261/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21 «Про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну підстави звільнення з посади судді»;
- зобов`язати ВРП вирішити питання про зміну підстави звільнення з посади судді ОСОБА_1 , зокрема змінити підставу звільнення «за власним бажанням» на «у відставку».
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що на час його призначення на посаду судді Конституційного Суду України (17 вересня 2013 року) позивач перебував у статусі судді Апеляційного суду Полтавської області, а тому в силу чинного на той час законодавства був вимушений припинити статус судді суду загальної юрисдикції. Системний аналіз частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України) та пункту 1 частини першої статті 139 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI; у редакції, чинній на час призначення на посаду судді Конституційного Суду України) дозволяє зробити висновок про те, що єдиним та безальтернативним способом для позивача припинити статус судді Апеляційного суду Полтавської області було лише подання заяви про звільнення за власним бажанням. Отже, висновок ВРП в оскаржуваному рішенні щодо реалізації позивачем права вибору підстави звільнення відповідно до вимог пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України в редакції, чинній на час ухвалення Вищою радою юстиції (далі - ВРЮ) рішення від 24 вересня 2013 року № 977/0/15-13, не відповідає дійсності, оскільки чинне на той час законодавство не надавало позивачу право вибору, а містило єдиний безальтернативний спосіб уникнення сумісництва посад судді - звільнення за власним бажанням з посади судді суду загальної юрисдикції навіть за відсутності такого бажання.
3. ОСОБА_1 також указав, що 13 липня 2017 року був прийнятий новий Закон України № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII), статтею 18 якого передбачається, що статус судді Конституційного Суду України визначають Конституція України та цей Закон. Отже, на суддів Конституційного Суду України вимоги Закону України «Про судоустрій та статус суддів» вже не розповсюджуються, а відтак відставка судді вже не припинятиметься у зв`язку з призначенням його на посаду судді Конституційного Суду України. На підставі викладеного позивач як колишній суддя суду загальної юрисдикції, звернувшись до ВРП з відповідною заявою, виявив намір скористатися своїм правом на відставку та відповідно до чинного законодавства зберегти за собою звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для суддів, які обіймають посаду, аналогічну тій, яку обіймав позивач (голова Апеляційного суду Полтавської області).
4. ОСОБА_1 зазначив, що право судді на відставку є непорушним і не може бути втраченим, оскільки це право забезпечує основоположний принцип функціонування судової влади - незалежність судді. Основним критерієм для реалізації права судді на відставку є стаж роботи, який у позивача станом на 17 вересня 2013 року (дата призначення на посаду судді Конституційного Суду України) становив 27 років 1 місяць 24 дні (з урахуванням проходження строкової військової служби, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою та роботи на посаді помічника прокурора). На думку позивача, в результаті загальних формально нейтральних правових норм, а саме загальні вимоги щодо несумісництва та припинення повноважень, для групи осіб - суддів Конституційного Суду України, які були призначені на посаду до 2017 року, у тому числі й позивача, виникло менш сприятливе становище у формі фактичної неможливості реалізації права на відставку за наявності необхідного стажу та, як наслідок, позбавлення можливості отримання гарантій недоторканності та утримання як судді у відставці. Отже, оскаржуваним рішенням ВРП позбавила позивача права на відставку, допустивши прояв непрямої дискримінації з порушенням принципу справедливості, який міг бути відновлений ВРП як уособленням держави.
5. На переконання ОСОБА_1 , оскільки 30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ) та від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), а 05 січня 2017 року - Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), то до повноважень Верховної Ради України вже не належить розгляд заяв суддів про звільнення у відставку чи зміна підстав їх звільнення, а тому зазначені повноваження вже реалізовуються ВРП і саме цей орган має вирішити питання щодо зміни підстави звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Полтавської області.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 20 липня 2022 року відмовив у задоволенні позову.
7. Судове рішення мотивовано тим, що:
- застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що звільнення судді з посади за загальними обставинами презюмує його волевиявлення як щодо самого звільнення, так і щодо підстави звільнення. Суб`єктивні права судді подати заяву про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням не виключають одне іншого, однак їх одночасна реалізація виключається. Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2021 року у справі № 9901/168/20 (провадження № 11-318заі20);
- позивач не скористався правом на відставку, а фактично здійснив вибір на користь призначення на посаду судді Конституційного Суду України шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням для усунення вимог щодо несумісності, що вимагалось чинним на той час законодавством;
- право судді на відставку є конституційною гарантією, проте така гарантія реалізовується в результаті дотримання певного юридичного механізму, зокрема подання відповідної заяви про відставку в разі наявності відповідного стажу;
- позивач у повній мірі міг зважити на настання вказаних юридичних наслідків призначення суддею Конституційного Суду України, що полягало в дотриманні певної процедури шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням;
- ОСОБА_1 не звертався до ВРЮ із заявою про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді у відставку, не звертався з вимогами внесення змін до постанови Верховної Ради України, якою його звільнено з посади судді, з метою зміни підстави звільнення, а постанова Верховної Ради України про звільнення судді позивачем не оскаржувалась відповідно до встановленого законодавством порядку;
- проаналізувавши норми Конституції України, законів № 1402-VІІІ, № 1798-VIII, суд дійшов висновку, що ВРП не наділена повноваженнями вносити зміни в постанови Верховної Ради України з питань звільнення суддів, скасовувати їх, змінювати підстави звільнення з посади судді. До того ж ВРП не наділена повноваженнями скасовувати акти індивідуальної дії іншого на той час суб`єкта призначення / звільнення та відповідно вносити до таких зміни тощо;
- виходячи з доводів позовної заяви позивач фактично просить застосувати норми чинного на час подання заяви про зміну підстави звільнення законодавства до правовідносин, які відбулись значно раніше, а саме в період, коли діяли норми законодавства в іншій редакції. Так, 30 вересня 2016 року Закон № 2453-VI втратив чинність та з цієї дати набрали чинності закони № 1401-VIII і № 1402-VIII, якими встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад;
- питання наявності в позивача стажу, який дає право на відставку, на що посилається позивач, виходить за межі предмета доказування в цій справі, а тому суд не надавав правову оцінку таким доводам;
- доводи позивача про те, що ВРП позбавила його права на відставку, є передчасними, оскільки в спірних правовідносинах не ставиться питання про відмову у звільненні судді у відставку, а в майбутньому позивач не позбавлений скористатись таким правом, будучи на посаді судді Конституційного Суду України.
8. За висновком суду першої інстанції, приймаючи рішення від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21, яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну підстави звільнення з посади судді, ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами № 1798-VIII і № 1402-VIII, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення), а позивач просить здійснити заміну підстав звільнення у спосіб, не передбачений чинним законодавством.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
9. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а саме проігнорував ту обставину, що позивач саме «не міг», а не «не скористався» своїм правом на відставку, хоча мав справедливі очікування на можливість реалізації свого права на відставку, маючи стаж роботи на посаді судді понад 20 років, тим більше після зміни неякісного закону, який позбавляв його такого права. Однак позивач був позбавлений права на відставку з допущенням при цьому прояву непрямої дискримінації та порушенням принципу справедливості, який міг бути відновлений ВРП та судом першої інстанції як уособленням держави.
10. На думку скаржника, суд помилково застосував до спірних правовідносин позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2021 року у справі № 9901/168/20 (провадження № 11-318заі20), та дійшов неправильного висновку про те, що в цьому випадку позивач не скористався правом на відставку, а фактично здійснив вибір на користь призначення його на посаду судді Конституційного Суду України шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням для усунення вимог щодо несумісності, що вимагалось чинним на той час законодавством. ОСОБА_1 вважає, що підстави та висновки суду в цьому випадку не зовсім сумісні одне з одним, оскільки у висновку, на який посилається суд першої інстанції, мова йде про вибір між підставами для звільнення, у той час як висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду стосується вибору між звільненням та призначенням на посаду судді, що за своїм змістом не одне й те ж саме.
11. На переконання скаржника, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на відставку як судді органу конституційної юрисдикції, оскільки статус судді у відставці суду загальної юрисдикції та статус судді у відставці органу конституційної юрисдикції - це два різні статуси, одночасне існування яких законом не забороно, тим більше зважаючи на те, що ці два статуси набуваються виключно за власні заслуги та стаж роботи на посаді судді, а тому ані суд, ані будь-який інший орган не наділені повноваженнями позбавляти позивача права на відставку. До того ж суд першої інстанції не досліджував та не мав у своєму розпорядженні документів, які б могли підтвердити висновок суду про реалізацію ОСОБА_1 права на відставку як суддею органу конституційної юрисдикції, що позбавило позивача можливості надати докази, які б спростували такий висновок суду першої інстанції. При цьому ОСОБА_1 додав до апеляційної скарги копію поданої ним заяви про відставку з посади судді Конституційного Суду України, датованої 11 квітня 2022 року, пояснивши, що суд першої інстанції не з`ясовував питання відставки, однак зробив висновки з цього приводу в оскаржуваному рішенні. Водночас на порушення вимог частини третьої статті 21 Закону № 2136-VIII право позивача на відставку як судді Конституційного Суду України не реалізоване, оскільки станом на час подання апеляційної скарги рішення за заявою позивача про відставку не прийнято.Відтак висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в цій частині зроблений без встановлення важливих обставин у справі, зокрема з приводу того, чи однаковим є статус судді у відставці суду загальної юрисдикції і статус судді у відставці органу конституційної юрисдикції та чи дійсно позивачу забезпечено й ним реалізовано право на відставку в будь-якій юрисдикції.
12. ОСОБА_1 також зауважив, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи в частині можливості внесення змін у підстави звільнення до 13 липня 2017 року (дата прийняття Закону № 2136-VIII), суд неправильно застосував норми матеріального права в частині визначення ВРП правонаступником ВРЮ для реалізації права на зміну підстав звільнення судді та порушив норми процесуального права в частині фактичної відмови в позові через відсутність закону, який би визначав механізм відновлення порушеного права на відставку після 13 липня 2017 року.
13. На переконання скаржника, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов також помилкових висновків про те, що позивач не звертався до ВРЮ із заявою про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді у відставку, не звертався з вимогами внесення змін до постанови Верховної Ради України, якою звільнено позивача з посади судді, з метою зміни підстави звільнення, а постанова Верховної Ради України про звільнення судді позивачем не оскаржувалась відповідно до встановленого законодавством порядку. При цьому ОСОБА_1 наполягає на обставинах, які не були враховані судом першої інстанції, зокрема, що позивач:
- не звертався до ВРЮ із заявою про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді у відставку, оскільки не міг звернутися через неякісний станом на 2013 рік закон, який фактично позбавляв його права на відставку;
- не звертався до ВРЮ з вимогами внесення змін до постанови Верховної Ради України, якою звільнено позивача з посади судді, з метою зміни підстави звільнення, оскільки ВРЮ діяла до 05 січня 2017 року (до набрання чинності Законом № 1798-VIII), у той час як лише 13 липня 2017 року було прийнято Закон № 2136-VIII, який усунув недолік законодавства та фактично дозволив реалізувати право на відставку, відтак позивач не міг звернутися до ВРЮ з вимогою про внесення змін, бо цей орган припинив своє існування;
- не оскаржував постанову Верховної Ради України про звільнення судді, оскільки цей акт був прийнятий 08 жовтня 2013 року, а Закон № 2136-VIII, який усунув недолік законодавства та фактично дозволив реалізувати право на відставку, був прийнятий лише 13 липня 2017 року, відтак не було правових підстав для оскарження постанови Верховної Ради України, строк звернення до суду про оскарження якої припадав на 2013 рік.
14. ОСОБА_1 також не погодився з висновком суду про те, що ВРП не наділена повноваженнями вносити зміни в постанови Верховної Ради України з питань звільнення суддів, скасовувати їх, змінювати підстави звільнення з посади судді. Скаржник зазначив, що після прийняття 13 липня 2017 року Закону № 2136-VIII, який усунув недолік законодавства та фактично дозволив реалізувати право на відставку, законодавець дійсно не передбачив механізму відновлення втраченого права на відставку, однак відсутність закону не позбавляла позивача гарантованого йому права на відставку як судді суду загальної юрисдикції, який має відповідний 20-річний стаж як єдину визначальну умову, що дає право на відставку. Водночас відповідно до пункту 4 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ. Тобто ВРП є правонаступником ВРЮ, до якої перейшли всі її повноваження, зокрема щодо вирішення питання про звільнення суддів з посади. Крім цього, скаржник зауважив, що ані суд, ані ВРП не навели мотивів з приводу того, що наявні правові підстави для позбавлення позивача права на відставку, оскільки мова йде лише про відсутність законодавчо визначеного механізму реалізації такого права. Водночас відповідно до частини четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
15. Скаржник також навів інші доводи, аналогічні тим, які були викладені ним в адміністративному позові.
16. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
Позиція інших учасників справи
17. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору повно встановив усі обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та прийняв законне й обґрунтоване рішення.
18. Відповідач указав, що оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. При цьому ОСОБА_1 та його представник були присутні на засіданні ВРП. Зміст цього рішення містить посилання на визначенні законом підстави та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
19. ВРП також зазначила, що ОСОБА_1 , подаючи заяву про звільнення його з посади судді за власним бажанням, повністю розумів вимоги законодавства та вчиняв такі дії свідомо, усвідомлюючи правові наслідки такого рішення, що спростовує доводи апеляційної скарги та позовної заяви щодо унеможливлення використання ним його права на відставку. При цьому відповідач звернув увагу на те, що позивач не подавав заяву про відставку ані до ВРЮ, ані до ВРП. Рішення ВРЮ від 24 вересня 2013 року № 977/0/15-13 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді апеляційного суду Полтавської області, у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням» та Постанова Верховної Ради України від 08 жовтня 2013 року № 622-VII «Про звільнення судді» є чинними та на їх виконання Апеляційний суд Полтавської області видав наказ від 08 жовтня 2013 року № 07-10/33 «Про звільнення судді». Чинне законодавство України не надає повноважень ВРП вносити зміни до актів, прийнятих Верховною Радою України. Так само чинне законодавство не передбачає порядку та підстав вирішення заяви про зміну підстави звільнення з посади судді. Таким чином, твердження позивача про те, що за наслідками внесених змін до Конституції України та набрання чинності законами № 1402-VIIIі № 1798-VIII протягом 2016-2017 років ВРП була наділена повноваженнями на розгляд питання щодо зміни підстави звільнення з посади судді, зокрема й заяви позивача, є необґрунтованим.
20. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - без змін.
Рух апеляційної скарги
21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 серпня 2022 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду адміністративну справу № 9901/261/21.
22. Ухвалою від 31 серпня 2022 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на підставі положень частини першої статті 310 та частини п`ятої статті 262 КАС України.
23. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.
24. Представник відповідача просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції
25. Рішенням Полтавської обласної ради народних депутатів від 26 січня 1993 року № 139 ОСОБА_1 обрано народним суддею Диканського районного народного суду Полтавської області.
26. Постановою Верховної Ради України від 15 липня 1999 року № 949-XIV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано суддею Полтавського обласного суду (згодом Апеляційного суду Полтавської області) безстроково. З травня 2006 року по березень 2011 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника голови Апеляційного суду Полтавської області, рішенням ВРЮ від 24 березня 2011 року позивач призначений на посаду голови цього суду.
27. Указом Президента України від 17 вересня 2013 року № 513/2013 ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України.
28. 18 вересня 2013 року до ВРЮ надійшла власноруч написана суддею Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 заява про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Полтавської області за власним бажанням у зв`язку з призначенням Указом Президента України від 17 вересня 2013 року № 513/2013 суддею Конституційного Суду України.
29. На підставі подання ВРЮ від 24 вересня 2013 року Верховна Рада України Постановою від 08 жовтня 2013 року № 622-VII «Про звільнення судді» відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України звільнила ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
30. Апеляційний суд Полтавської області наказом від 08 жовтня 2013 року № 07-10/33 відповідно до Постанови Верховної Ради України від 08 жовтня 2013 року № 622-VII «Про звільнення судді», статті 109 Закону № 2453-VIзвільнив суддю Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з призначенням на посаду судді Конституційного Суду України.
31. 14 травня 2021 року ОСОБА_1 подав до ВРП заяву про зміну підстави звільнення з посади судді, у якій просив змінити підставу його звільнення з посади судді Апеляційного суду Полтавської області згідно з Постановою Верховної Ради України від 08 жовтня 2013 року № 622-VII та вважати його звільненим у зв`язку з поданням заяви про відставку на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
32. На обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що на час звільнення з посади судді за власним бажанням він мав стаж роботи на посаді судді понад двадцять років, що відповідно до Закону № 2453-VI у чинній на той час редакції давало йому право подати заяву про відставку; проте у зв`язку з тим, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 139 Закону № 2453-VI відставка судді припинялась у разі повторного його обрання на посаду судді, при призначенні суддею Конституційного Суду України ОСОБА_1 не міг скористатись своїм правом на відставку, а змушений був подати заяву про звільнення за власним бажанням.
33. На підтвердження стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 зазначив, що станом на 17 вересня 2013 року (дата призначення на посаду судді Конституційного Суду України) цей стаж становив 27 років 1 місяць 24 дні, у тому числі:
- з 25 квітня 1984 року по 30 травня 1986 року - 2 роки 1 місяць 6 днів (строкова військова служба);
- з 01 вересня 1986 року по 30 червня 1990 року - 1 рік 11 місяців (половина строку навчання у Харківському юридичному інституті ім. Ф. Є. Дзержинського);
- з 01 серпня 1990 року по 21 січня 1993 року - 2 роки 5 місяців 21 день (помічник прокурора);
- з 22 січня 1993 року по 31 серпня 1999 року - 6 років 7 місяців 10 днів (народний суддя);
- з 01 вересня 1999 року по 18 вересня 2013 року - 14 років 18 днів (суддя).
34. Рішенням від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21 ВРП відмовила в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну підстави звільнення з посади судді.
35. ВРП виходила з того, що власноруч написаною заявою від 17 вересня 2013 року ОСОБА_1 підтвердив свій дійсний намір бути звільненим з посади судді за власним бажанням та реалізував своє право на вибір підстави для звільнення відповідно до вимог пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України у редакції, чинній на час ухвалення ВРЮ рішення від 24 вересня 2013 року № 977/0/15-13.
36. Відповідач також зазначив, що чинне законодавство України не надає повноважень ВРП вносити зміни до актів, прийнятих Верховною Радою України.
37. Вважаючи рішення ВРП від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
38. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
39. 03 серпня 2017 року набрав чинності Закон № 2136-VIII, згідно із частиною першої статті 18 якого статус судді Конституційного Суду України визначають Конституція України та цей Закон.
40. Порівняно із Законом № 2136-VIII частина перша статті 18 попереднього Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (чинний на час призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України; далі - Закон № 422/96-ВР) передбачала, що статус судді Конституційного Суду України визначається Конституцією України, цим Законом та законами України про статус суддів.
41. Отже, з набранням чинності Законом № 2136-VIII статус судді Конституційного Суду України не визначається Законом № 1402-VIII, чинним з 30 вересня 2016 року.
42. За викладених обставин ОСОБА_1 як колишній суддя суду загальної юрисдикції, звільнений за власним бажанням у зв`язку з виконанням конституційної вимоги щодо несумісності, виявив намір скористатись правом на відставку з метою зберегти за собою звання судді суду загальної юрисдикції у відставці та гарантії недоторканності, встановлені для суддів, які обіймають посаду, аналогічну тій, яку він обіймав до призначення суддею Конституційного Суду України, у зв`язку із чим 14 травня 2021 року звернувся до ВРП із заявою про зміну підстави звільнення з посади судді.
43. Предметом оскарження в цій справі є рішення ВРП від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про зміну підстави звільнення з посади судді.
44. Перевіряючи обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , зокрема, про визнання протиправним і скасування вказаного рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
45. Відповідно до статті 149 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України) на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.
46. Згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
47. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу)).
48. Частиною другою статті 127 Конституції України передбачено, що професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
49. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом (стаття 153 Конституції України).
50. Згідно зі статтею 5 Закону № 422/96-ВР, що кореспондує положенням статті 148 Конституції України, Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з`їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
51. Указом Президента України від 17 вересня 2013 року № 513/2013 ОСОБА_1 було призначено суддею Конституційного Суду України.
52. Отже, ОСОБА_1 , який обіймав посаду судді Апеляційного суду Полтавської області, був призначений суддею Конституційного Суду України Президентом України.
53. Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 422/96-ВР, що кореспондує нормам частини другої статті 127 Конституції України, судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
54. Виконуючи зазначені вище вимоги щодо несумісності, позивач 18 вересня 2013 року подав до ВРЮ заяву про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Полтавської області за власним бажанням у зв`язку з призначенням Указом Президента України від 17 вересня 2013 року № 513/2013 суддею Конституційного Суду України.
55. 24 вересня 2013 року ВРЮ прийняла рішення № 977/0/15-13 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням та цього самого дня внесла відповідне подання до Верховної Ради України.
56. Відповідно до частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
57. Згідно із частиною п`ятою статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
58. Статтею 100 Закону № 2453-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення ВРЮ рішення від 24 вересня 2013 року № 977/0/15-13), встановлено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.
59. Відповідно до частин першої - третьої статті 109 Закону № 2453-VIсуддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
60. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що наведеними вище положеннями законодавства визначено право саме судді обирати, на якій підставі він може бути звільнений з посади (за власним бажанням або у відставку), а тому ВРЮ не мала обов`язку з`ясовувати й уточнювати в судді підстави для його звільнення, оскільки зобов`язана діяти лише в межах повноважень, що надані їй законом.
61. Суд першої інстанції встановив, що: 18 вересня 2013 року до ВРЮ надійшла власноруч написана суддею Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 заява про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Полтавської області за власним бажанням у зв`язку з призначенням Указом Президента України від 17 вересня 2013 року № 513/2013 суддею Конституційного Суду України; ВРЮ в межах своїх повноважень розглянула вказану заяву та вирішила внести до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням, на підставі чого в подальшому Верховна Рада України прийняла Постанову від 08 жовтня 2013 року № 622-VII, якою звільнила позивача з посади судді Апеляційного суду Полтавської області. Водночас ОСОБА_1 не звертався до ВРЮ із заявою про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді у відставку, не звертався з вимогами про внесення змін до Постанови Верховної Ради України, якою його звільнено з посади судді, з метою зміни підстави звільнення, а Постанова Верховної Ради України про звільнення судді позивачем не оскаржувалась відповідно до встановленого законодавством порядку.
62. За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не скористався правом на відставку, а фактично здійснив вибір на користь призначення на посаду судді Конституційного Суду України шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням для усунення вимог щодо несумісності, що вимагалось чинним на той час законодавством.
63. У доводах позовної заяви та апеляційної скарги позивач стверджує, що він зазнав непрямої дискримінації внаслідок фактичної неможливості реалізації права на відставку за наявності необхідного стажу та, як наслідок, позбавлення можливості отримання гарантій недоторканності та утримання як судді у відставці. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними вказані посилання позивача з огляду на таке.
64. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI) непрямою дискримінацією є ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
65. Як зазначено вище, прояв непрямої дискримінації ОСОБА_1 пов`язує з неможливістю реалізації ним права на відставку за наявності необхідного стажу та, як наслідок, позбавлення можливості отримання гарантій недоторканності та утримання як судді у відставці.
66. Однак предметом цього спору є не дії Верховної Ради України, яка 08 жовтня 2013 року за заявою самого ж позивача від 17 вересня 2013 року та відповідним поданням ВРЮ від 24 вересня 2013 року прийняла Постанову про звільнення позивача за власним бажанням з посади судді. ОСОБА_1 просить визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову в задоволенні його заяви про зміну визначеної ним самим у 2013 році підстави звільнення з посади судді, а також зобов`язати ВРП вирішити питання про зміну обраної ним у 2013 році підстави звільнення його з посади судді за власним бажанням на звільнення у відставку. Аргументація про те, що нібито непряма дискримінація позивача була допущена у момент прийняття Верховною Радою України згаданої Постанови у 2013 році, не стосується ініційованого у 2021 році спору з ВРП.
67. Крім того, виходячи з наведених вище положень пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI обов`язковою умовою непрямої дискримінації є те, що особа необґрунтовано зазнала однакового ставлення через дію ззовні нейтральних щодо групи, до якої вона входить, положень законодавства, і саме таке однакове ставлення поставило цю конкретну особу в гірше, ніж інших осіб, становище.
68. Проте ОСОБА_1 узагалі не обґрунтував, порівняно з яким колом осіб, до якого він входив на час звільнення його з посади за власним бажанням у 2013 році, він опинився у гіршому становищі. Натомість намагається обґрунтувати те, що його власні дії з написання заяви про звільнення з посади судді за власним бажанням від 17 вересня 2013 року стали невиправданими в майбутньому через зміну законодавства про статус суддів загальних судів і суддів Конституційного Суду України. Позивач порівнює себе не з суддями, які, як і він, писали заяви про звільнення їх з посади за власним бажанням у 2013 році, а з тими суддями, які з 2017 року за новим Законом № 2136-VIII призначаються на посади суддів цього суду та подають до ВРП заяву про звільнення з посади судді у відставку.
69. При цьому позивач без жодного примусу обрав замість продовження роботи на посаді судді апеляційного суду чи звільнення з цієї посади у відставку призначення на посаду судді Конституційного Суду України зі звільненням із займаної посади за власним бажанням. Ні на час призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України, ні на час звернення із цим позовом до суду та розгляду справи судом законодавство України не передбачає обов`язку судді суду загальної юрисдикції погодитися на призначення на посаду судді Конституційного Суду України.
70. Отже, доводи позивача щодо зазнання ним непрямої дискримінації не є обґрунтованими.
71. Як правильно зазначив суд першої інстанції, 30 вересня 2016 року втратив чинність Закон № 2453-VIта набрали чинності закони № 1401-VIII і № 1402-VIII, якими встановлено, зокрема, новий порядок та підстави звільнення суддів з посад, а 05 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
72. Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 126 Конституції України (тут і далі - у редакції Закону № 1401-VIII) незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Суддя обіймає посаду безстроково.
Підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.
73. Згідно із частиною першою статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.
74. Частиною першою статті 3 Закону № 1798-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення рішення ВРП від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21) визначено, що ВРП: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; 4) утворює органи для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів; 5) розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 6) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 7) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом; 8) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 9) вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів; 10) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого, рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації; 11) ухвалює рішення про припинення відставки судді; 12) погоджує кількість суддів у суді; 13) затверджує Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), Положення про Державну судову адміністрацію України та типове положення про її територіальні управління, Положення про Службу судової охорони, Положення про проведення конкурсів для призначення на посади державних службовців у судах, органах та установах системи правосуддя, Положення про Комісію з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя, Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; 13-1) затверджує порядок складення відбіркового іспиту та методику оцінювання його результатів, порядок складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, порядок формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді); 14) погоджує Типове положення про апарат суду, Положення про порядок створення та діяльності служби судових розпорядників; 15) надає обов`язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів, узагальнює пропозиції судів, органів та установ системи правосуддя стосовно законодавства щодо їх статусу та функціонування, судоустрою і статусу суддів; 16) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до Бюджетного кодексу України; 17) затверджує за поданням Державної судової адміністрації України нормативи кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів; 18) погоджує в установленому порядку перерозподіл бюджетних видатків між судами, крім Верховного Суду; 19) призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державної судової адміністрації України, його заступників; 20) визначає за поданням Голови Державної судової адміністрації України граничну чисельність працівників Державної судової адміністрації України, у тому числі її територіальних управлінь; 20-1) призначає та звільняє з посад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 20-2) приймає рішення про звільнення членів ВРП; 21) здійснює інші повноваження, визначені цим Законом та Законом № 1402-VIII.
75. Відповідно до статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
У разі звернення судді із заявою про звільнення з посади за власним бажанням ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади після попереднього з`ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус.
ВРП має право зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
76. Частиною першою статті 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.
77. Велика Палата Верховного Суду не встановила обставин, які відповідно до частини першої статті 57 Закону № 1798-VIII можуть бути підставою для скасування рішення ВРП від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21.
78. Здійснюючи судовий контроль за правомірністю оскаржуваного рішення ВРП, суд першої інстанції правильно зазначив, що, проаналізувавши норми Конституції України, законів № 1402-VІІІ, № 1798-VIII, можна дійти висновку, що ВРП не наділена повноваженнями вносити зміни у постанови Верховної Ради України з питань звільнення суддів, скасовувати їх, змінювати підстави звільнення з посади судді.
79. При цьому обґрунтованим є й висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ВРП прийнято у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами № 1798-VIII і № 1402-VIII, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення), а позивач просить здійснити заміну підстав звільнення у спосіб, не передбачений чинним законодавством.
80. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника щодо тривалого нерозгляду Конституційним Судом України його заяви про відставку з посади судді Конституційного Суду України, оскільки ці обставини не стосуються предмета спору в цій справі.
81. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення цього суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
82. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
83. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
84. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. І. Рогач
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: В. В. Британчук К. М. Пільков
Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
І. В. Григор`єва О. М. Ситнік
М. І. Гриців В. М. Сімоненко
Д. А. Гудима І. В. Ткач
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
І. В. Желєзний
