Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 вересня 2022 року
у справі № 9901/261/21
Адміністративна юрисдикція
Щодо відсутності у Вищої ради правосуддя повноважень вносити зміни у рішення з питань звільнення суддів, скасовувати їх, змінювати підстави звільнення з посади судді
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача «Про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну підстави звільнення з посади судді»;
- зобов`язати ВРП вирішити питання про зміну підстави звільнення з посади судді ОСОБА_1, зокрема змінити підставу звільнення «за власним бажанням» на «у відставку».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням відмовив у задоволенні позову.
ОЦІНКА СУДУ
Предметом цього спору є не дії Верховної Ради України, яка 08 жовтня 2013 року за заявою самого ж позивача від 17 вересня 2013 року та відповідним поданням ВРЮ від 24 вересня 2013 року прийняла Постанову про звільнення позивача за власним бажанням з посади судді. ОСОБА_1 просить визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову в задоволенні його заяви про зміну визначеної ним самим у 2013 році підстави звільнення з посади судді, а також зобов`язати ВРП вирішити питання про зміну обраної ним у 2013 році підстави звільнення його з посади судді за власним бажанням на звільнення у відставку.
Статтею 100 Закону № 2453-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення ВРЮ рішення), встановлено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.
Відповідно до частин першої - третьої статті 109 Закону № 2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Наведеними вище положеннями законодавства визначено право саме судді обирати, на якій підставі він може бути звільнений з посади (за власним бажанням або у відставку), а тому ВРЮ не мала обов`язку з`ясовувати й уточнювати в судді підстави для його звільнення, оскільки зобов`язана діяти лише в межах повноважень, що надані їй законом.
При цьому позивач без жодного примусу обрав замість продовження роботи на посаді судді апеляційного суду чи звільнення з цієї посади у відставку призначення на посаду судді Конституційного Суду України зі звільненням із займаної посади за власним бажанням. Ні на час призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України, ні на час звернення із цим позовом до суду та розгляду справи судом законодавство України не передбачає обов'язку судді суду загальної юрисдикції погодитися на призначення на посаду судді Конституційного Суду України.
ВИСНОВКИ: здійснюючи судовий контроль за правомірністю оскаржуваного рішення ВРП, суд першої інстанції правильно зазначив, що, проаналізувавши норми Конституції України, законів № 1402-VІІІ, № 1798-VIII, можна дійти висновку, що ВРП не наділена повноваженнями вносити зміни у постанови Верховної Ради України з питань звільнення суддів, скасовувати їх, змінювати підстави звільнення з посади судді.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: оскарження рішень ВРП, процедура звільнення судді, межі повноважень ВРП
