Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 759/20550/18
провадження № 61-4625св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови касаційного суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року передано справу № 759/20550/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала касаційного суду мотивована тим, що в грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 є прямим нащадком та представником старовинного козацького роду ОСОБА_2. 24 вересня 2008 року дачний будинок нащадка старовинного козацького роду ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 пунктом 3 Наказу Міністерства культури України від 24 вересня 2008 року № 1001/0/16-08 «Про затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та знесення пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єктів культурної спадщини, охоронний № 511-кв. Попри це дачний будинок ОСОБА_2 був знищений на замовлення Головного управління розвідки забудовником - товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест-Будресурс». З огляду на належність зруйнованого об`єкту до пам`ятки архітектури його знесення є незаконним, а пам`ятка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає відновленню. У зв`язку з викладеним, просила зобов`язати Головне управління розвідки Міністерства оборони України відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення її первісного вигляду. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року позов задоволено. Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Касаційний суд вказав, що право на захист від порушення конституційного права на культурну спадщину належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі громадян у відповідних громадських організаціях. Водночас апеляційний суд застосував обмежувальне тлумачення Закону України «Про охорону культурної спадщини», який вичерпно визначає коло спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини та не передбачає права окремих фізичних осіб звертатись до суду з позовами про захист культурної спадщини, зокрема у спосіб відновлення пам`ятки архітектури (частина третя статті 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Ураховуючи виняткове значення порушеної проблематики, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, у спосіб звернення окремих фізичних осіб до суду з позовами про захист культурної спадщини шляхом відновлення пам`ятки архітектури, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа містить виключну правову проблему, становить значний суспільний інтерес, враховуючи також, що позивач вперше заявила своє право на звернення з відповідним позовом на підставі норм Конвенції.Єдиною передбаченою законом умовою реалізації зазначеного права є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини 4 статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку у контексті наявності у Великої Палати Верховного Суду права та повноважень: надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду; встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми («виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв»)».
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2022 року справу № 759/20550/18 повернено на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у її провадженні були справи, у яких позивачами за позовами про захист культурних прав не були власники чи носії інших речових прав на відповідні об`єкти (постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/340/17 (пункт 6.26), від 26 червня 2018 року у справі № 914/582/17 (пункти 7.34-7.38)). Висновки про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також про недоцільність розгляду нею справи через відсутність виключної правової проблеми Велика Палата Верховного Суду для дотримання принципу юридичної визначеності формулює з урахуванням усталеної практики застосування кількісного та якісного критеріїв встановлення виключного характеру правової проблеми. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку і вирішує передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу як таку, в якій є саме виключна правова проблема, повинен обґрунтувати не тільки те, що є правова проблема, але й те, що вона є виключною (цьому покликані сприяти відповідні критерії). Констатація наявності певної правової проблеми без відповідного обґрунтування її виключності не означає наявність підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та не зумовлює доцільність розгляду цієї справи. А підстав відступати від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення поняття виключної правової проблеми немає.
Не можу погодитися із висновками Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
2. Тлумачення частини п`ятої статті 403 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації права колегії суддів є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у Великої Палати відсутні підстави надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду.
3. Касаційний суд при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду обґрунтував існування виключної проблеми. Натомість Велика Палата Верховного Суду послалася на постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/340/17 від 26 червня 2018 року у справі № 914/582/17, які відмінні за фактичними обставинами від справи, що переглядається, та в цих справах з позовами про захист культурної спадщини шляхом відновлення пам`ятки архітектури не звертались безпосередньо окремі фізичні особи, які бажають захистити свої соціально-культурні права та охоронювані законом інтереси щодо збереження культурної спадщини.
4. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
5. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
6. За таких обставин, у Великої Палати Верховного Суду були відсутні підстави для повернення справи № 759/20550/18.
Суддя В. І. Крат
