Ухвала
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 759/20550/18
провадження № 61-4625ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління розвідки Міністерства оборони України,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Будресурс», Київська міська рада, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів:
Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління розвідки Міністерства оборони України, треті особи: товариство
з обмеженою відповідальністю «Інвест-Будресурс» (далі - ТОВ «Інвест-Будресурс»), Київська міська рада, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради, про зобов`язання відновити пам`ятку історії місцевого значення.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 є прямим нащадком та представником старовинного козацького роду ОСОБА_3. 24 вересня 2008 року дачний будинок нащадка старовинного козацького роду ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 пунктом
3 Наказу Міністерства культури України від 24 вересня 2008 року
№ 1001/0/16-08 «Про затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та знесення пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єктів культурної спадщини, охоронний № 511-кв. Незважаючи на це дачний будинок ОСОБА_3 був знищений на замовлення Головного управління розвідки забудовником ТОВ «Інвест-Будресурс».
З огляду на належність зруйнованого об`єкту до пам`ятки архітектури його знесення є незаконним, а пам`ятка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає відновленню.
У зв`язку з викладеним, просить зобов`язати Головне управління розвідки Міністерства оборони України відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії місцевого значення: дачний будинок ОСОБА_3 нащадка старовинного козацького роду, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення її первісного вигляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада
2020 року позов задоволено.
Зобов`язано Головне управління розвідки Міністерства оборони України відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії місцевого значення: дачний будинок ОСОБА_3 нащадка старовинного козацького роду, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення її первісного вигляду.
Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є прямим нащадком та представником козацького роду ОСОБА_3, що підтверджується архівною довідкою від 18 вересня 1997 року
№ М-1471, архівною довідкою від 17 вересня 1997 року № М-1472, свідоцтвом про народження позивача, а також історичним дослідженням роду ( т. 1 а. с. 5-10).
Дачний будинок нащадка старовинного козацького роду ОСОБА_3 , що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 на час розгляду справи являється об`єктом культурної спадщини України, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 24.09.2008 року № 1001/0/16-08 «Про затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та знесення пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України». Позивач посилається на те, що зазначений будинок є пам`яткою архітектури, охороняється Законом України «Про охорону культурної спадщини», а тому, з урахуванням наданих суду доказів, саме відповідач має відновити його стан у попередній.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, зокрема, зазначив, що архівні довідки, історичне дослідження роду не дають достатніх підстав стверджувати про наявність родинних зв`язків ОСОБА_3 , колишнього власника спірного будинку та позивача. Історичне дослідження роду є довільною довідкою, не дає можливості встановити дійсні обставини справи і не є достовірним доказом у справі. Тому суд першої інстанції безпідставно пов`язав наявність прав позивачки на звернення до суду як «прямого нащадка», поняття і визначення чого на законодавчому рівні відсутнє. Не встановлено судом першої інстанції
і наявності права власності чи інших речових прав позивача на дачний будинок ОСОБА_3 ОСОБА_1 не є спадкоємицею ОСОБА_3
в розумінні положень застосування спадкових правовідносин, як за ЦК УРСР 1963 року, так і за ЦК України.
Представником позивача було уточнено, що позивач ОСОБА_1 зверталась з вказаним позовом до суду як громадянка України за захистом історичної пам`ятки. Однак з урахуванням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» у справах щодо зобов`язання відновити пам`ятку історії місцевого значення шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення її первісного вигляду належним позивачем є спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Таким чином у позивача відсутні права на звернення
з даним позовом і ним обраний неналежний спосіб захисту прав, що не передбачений Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Аргументи учасників справи
19 березня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду, залишити
в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач є громадянкою України, прямим нащадком старовинного козацького роду ОСОБА_3 та має беззаперечне право відстоювати власні соціально-культурні права, гарантовані Конституцією та законами України. В матеріалах справи містять докази того, що представник позивача звертався із листом до Київської міської ради із проханням подати позовну заяву до позивача, проте відповіді не отримала.
Рамкова Конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, ратифікована в Україні Законом № 581-VII від 19.09.2013 року (далі - Конвенція), визначає, що кожний громадянин, поодинці або спільно, має право сприяти збагаченню культурної пам`ятки, забезпечувати її захист, збереження, відновлення. При цьому, держава навпаки повинна заохочувати суспільство брати участь у відновленні та збереженні пам`яток, а не позбавляти їх права на захист соціально- культурних прав.
Наведені обставини свідчать про те, що ця справа містить виключну правову проблему і її передача на розгляд Великої Палати необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо зобов`язань відновити пам`ятку архітектури.
Крім того, спір у справі є публічно-правовим та повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства. У зв`язку із цим, судом апеляційної інстанції при розгляді вказаної справи було порушено правила предметної юрисдикції, що також є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати.
Наявність родинних зв?язків позивача із ОСОБА_3 та факт порушеного права позивача також встановлені під час розгляду адміністративної справи № 826/11089/15.
У липні 2021 року Київська міська рада подала до суду пояснення на касаційну скаргу, в якій просить ухвалити рішення із дотриманням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».
У липні 2021 року відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційної інстанції - без змін.
Відзив мотивований тим, що позивач та її представники брали участь
у розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанції і не заявляли про порушення правил предметної підсудності, самі звернулась до суду в порядку цивільного судочинства. Отже, підстави для передачі справи з підстав порушення правил предметної підсудності на розгляд Великої Палати
Наведені у касаційній скарзі аргументи та доводи не спростовують висновки апеляційного суду про відсутність прав позивачки на звернення до суду,
в тому числі у зв`язку з не встановленням її права власності або інших речових прав на спірний будинок. Зазначені позивачем архівні довідки, історичне дослідження роду не дають достатніх підстав стверджувати про наявність родинних зв`язків ОСОБА_3 , колишнього власника спірного будинку, та позивача. А історичне дослідження роду взагалі не є документом, оскільки з нього не видно, коли та ким воно виготовлене, інформація викладена у довільній формі, яка не може бути визнаною однозначно достовірною та не дає можливості встановити дійсні обставини справи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені
у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми
права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права).
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Будинок по АДРЕСА_1 споруджений у кінці XIX на початку XX століття на ділянці АДРЕСА_2 ( сьогодні АДРЕСА_1 ). На той час садиба належала ОСОБА_8 . Перед першою світовою війною власником будинку був ОСОБА_3 представник старовинного козацького роду ОСОБА_3 - нащадків Полуботків.
Наказом Управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації від 02.04.1998 № 15 (т. 1 а. с. 11-13) будівля за адресою: АДРЕСА_1 , внесена до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини м. Києва.
Наказом Міністерства культури і туризму України від 27.08.2007
№ 983/0/16-07 (т. 1 а. с. 133, 134) будинок житловий (дача) за адресою: АДРЕСА_1 , визнана такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, у зв`язку з невідповідністю критеріям, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760.
На виконання зазначеного наказу Мінкульту наказом Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.09.2007 № 32 (т. 1 а. с. 135) вказаний будинок вилучено із Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини м. Києва.
Відповідно до пункту 3 Наказу Міністерства культури і туризму України від
24 вересня 2008 року № 1001/0/16-08 «Про затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та знесення пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» дачний будинок ОСОБА_3 , нащадка старовинного козацького роду, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єктів культурної спадщини, охоронний № 511-кв.
Наказом Міністерства культури України від 04 липня 2013 року № 604 будинок дачний нащадка старовинного козацького роду ОСОБА_3 визнано таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня
2015 року у справі № 826/11089/15 визнано протиправним та скасовано пункт третій Додатку 13 до наказу Міністерства культури України від 04 листопада 2013 року № 604 «Про затвердження науково-проектної документації «План організації території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника» та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», що стосується визнання будинку дачного нащадка старовинного козацького роду ОСОБА_3 таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Вказана постанова переглянута а апеляційному та касаційному порядку
і набрала законної сили.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
з таких мотивів.
ОСОБА_1 звернення до суду у цій справі обґрунтувала метою захисту своїх соціально-культурних прав та охоронюваного законом інтересу щодо збереження культурної спадщини як громадянина України, а також посилаючись на те, що вона є прямим нащадком старовинного козацького роду ОСОБА_3 - нащадків Полуботків.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина шоста статті 55 Конституції України).
Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток.
Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36Конституції України).
Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою збереження та використання об`єктів культурної спадщини.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належить також виконавчий орган міської ради.
Згідно з частиною шостою статті 3 цього Закону рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними
і фізичними особами.
Юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов`язані відновити пам`ятки та їхній території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону (частина третя статті 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
У статті 1 Конвенції визначено, що сторони цієї Конвенції домовляються, зокрема визнавати права, пов`язані з культурною спадщиною, як невід`ємну частину права на участь у культурному житті, як це визначено в Загальній декларації прав людини; визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників.
Здійснення права на культурну спадщину може підлягати лише таким обмеженням, які є необхідними в демократичному суспільстві для захисту громадського інтересу, прав та свобод інших (стаття 4 Конвенції).
Згідно з пунктом a) статті 12 Конвенції сторони зобов`язуються заохочувати кожного брати участь, зокрема, у процесі захисту та збереження культурної спадщини.
Отже, право на захист від порушення конституційного права на культурну спадщину належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так
і шляхом участі громадян у відповідних громадських організаціях.
Водночас апеляційний суд застосував обмежувальне тлумачення Закону України «Про охорону культурної спадщини», який вичерпно визначає коло спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини та не передбачає права окремих фізичних осіб звертатись до суду з позовами про захист культурної спадщини, зокрема у спосіб відновлення пам`ятки архітектури (частина третя статті 47Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Ураховуючи виняткове значення порушеної проблематики, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, у спосіб звернення окремих фізичних осіб до суду з позовами про захист культурної спадщини шляхом відновлення пам`ятки архітектури, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа містить виключну правову проблему, становить значний суспільний інтерес, враховуючи також, що позивач вперше заявила своє право на звернення
з відповідним позовом на підставі норм Конвенції.
Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України єдиним суб`єктом, що уповноважений доходити висновку про наявність у справі виключної правової проблеми є суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що така проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема.
З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
Відповідно до положень частини 3 статті 264 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом цієї норми, зважаючи на визначені нею предмет вибору
і застосування норми права висновки викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду врахуванню не підлягають.
З цих підстав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не враховує висновки Великої Палати Верховного Суду про необхідність наявності кількісного та якісного показників щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах як умови можливості реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку
у складі колегії або палати, його передбаченого частиною 5 статті 403 ЦПК України права передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені зокрема у таких ухвалах: від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18 (провадження № 14-78цс21); від 09 червня 2021 року у справі
№ 335/11743/19 (провадження № 14-71цс21); від 30 червня 2021 року у справі № 708/1348/18 (провадження № 14-101цс21); від 07 липня 2021 року у справі № 393/126/20 (провадження № 14-120цс21); від 13 липня 2021 року у справі
№ 442/4240/14-ц (провадження № 14-103цс21); від 14 вересня 2021 року
у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 14-88цс21); від 28 вересня
2021 року у справі № 308/10255/17 (провадження № 14-132цс21).
Зважаючи на подібність процесуальних правовідносин в аспекті реалізації судом процесуальних прав та повноважень, а також враховуючи те, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації зазначеного права
є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини 4 статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку у контексті наявності у Великої Палати Верховного Суду права та повноважень:
- надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду;
- встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку
у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми («виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв»)».
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Тому колегія суддів вважає, що для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у справах за позовом фізичної особи про захист культурної спадщини, зокрема у спосіб відновлення пам`ятки архітектури, оскільки справа, що переглядається, містить виключну правову проблему.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Передати справу № 759/20550/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
