Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 698/119/18
провадження № 61-21412св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Катеринопільська селищна рада Звенигородського району Черкаської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року у складі судді Баранова О. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Фетісова Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Катеринопільська селищна рада Звенигородського району Черкаської області,про визнання незаконними і скасування рішення органу державної влади, визнання договору оренди недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що внаслідок проведеної перевірки встановлено факт незаконного набуття права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в порушення вимог статті 134 ЗК України щодо конкурсного порядку набуття прав на землю державної власності.
15 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держземагенства у Черкаській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Шостаківської сільської ради Катеринопільського району на земельну ділянку площею 60,2 га.
Наказом Головного управління Держземагенства у Черкаській області
від 22 липня 2014 року № 23-2216/14-14-СГ ОСОБА_1 видано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства площею 60,2 га.
В подальшому наказом Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 12 грудня 2014 року № 23-5746/14-14-СГ вказаний вище проект землеустрою затверджено.
23 січня 2015 року на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 12 грудня 2014 року
№ 23-5746/14-14-СГ між останнім та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7122287800:04:002:0004 площею 60,2498 га, нормативно-грошова оцінка якої становить 1 998 843,75 грн, яка розташована в адміністративних межах Шостаківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області, зареєстрованого 27 квітня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду № 23-5746/14-14-СГ від 12 грудня 2014 року є незаконним, а укладений на його підставі договір оренди від 23 січня 2015 року є недійсним, оскільки вказані дії призвели до отримання ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок без обов`язкового дотримання конкурсних процедур, всупереч вимогам діючого законодавства України.
Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 96456067
від 06 вересня 2017 року до подачі ОСОБА_1 заяви про отримання вищевказаної земельної ділянки в оренду, їй вже було надано в оренду для ведення фермерського господарства 4 земельні ділянки загальною площею 23,8794 га в адміністративних межах Вербовецької сільської ради Катеринопільського району кадастровий номер 7122281000:02:001:0102, площею 9,9916 га, вид угідь - пасовища; кадастровий номер 7122281000:02:001:0103, площею 5,5693 га, вид угідь - пасовища; кадастровий номер 7122281000:02:001:0104, площею 6,9131 га, вид угідь - пасовища; кадастровий номер 7122281000:02:001:0105, площею 1,4054 га, вид угідь - рілля.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03 березня 2014 року ОСОБА_1 засновано фермерське господарство «Багата Хата», отже ОСОБА_1 повторно отримала земельну ділянку в оренду, уникнувши земельних торгів.
Укладений договір оренди порушує не лише вимоги закону, а й права держави на законне розпорядження її землями у законному порядку.
Враховуючи наведене просив суд: визнати незаконним наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду № 23-5746/14-14-СГ від 12 грудня 2014 року; визнати недійсним договір оренди, укладений 23 січня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 , земельної ділянки з кадастровим номером 7122287800:04:002:0004 площею 60,2498 га, нормативно-грошова оцінка якої становить 1 998 843,75 грн, розташованої в адміністративних межах Шостаківської сільської ради Катеринопільського району, який зареєстрований 27 квітня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Катеринопільського районного управління юстиції Шелест Ю. М. (індексний номер рішення 21030758) та скасувати державну реєстрацію права оренди.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року у задоволенні позову заступника Керівника Звенигородської місцевої прокуратури відмовлено.
Ухвалюючи судове рішення, місцевий суд виходив із того, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, оскільки отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки після отримання іншої земельної ділянки для створення фермерського господарства та, відповідно, створення такого господарства здійснено всупереч вимогам статті 124 ЗК України поза конкурентною процедурою.
Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задоволено частково.
Змінено мотивувальну частину рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог є те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, тому висновки місцевого суду про застосування строків позовної давності є помилковими.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Черкаської обласної прокуратури.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заступник керівника Черкаської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17, провадження № 61-44458сво18, від 04 вересня 2019 року у справі № 381/2958/17, провадження № 61-38754св18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц, провадження № 14-371цс19, від 15 квітня 2020 року у справі № 677/1865/16-ц, провадження № 61-22662св19, від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц, провадження № 61-31882св18, від 07 квітня 2021 року у справі № 912/2518/19, від 28 березня 2018 року у справі № 925/792/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 925/473/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 920/1077/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що позови про скасування наказів уповноваженого органу щодо передачі землі в оренду, визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки є такими, що подані з обрання правильного способу захисту.
Зазначає, що у вказаній справі прокурор є самостійним позивачем, однак не є власником майна, що унеможливлює його витребування.
При цьому спірна земельна ділянка не вибувала з володіння держави поза її волею.
Зазначає, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Таким чином, вважає, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування положень статей 387, 388 ЦК України.
Також касаційна скарга містить посилання заявника на помилковий висновок місцевого суду про пропуск строку позовної дасності.
Вказує, що початком перебігу позовної давності є не день прийняття оспорюваних наказів, а день коли прокурору стало чи могло стати відомо про порушення вимог законодавства за результатами аналізу зібраних матеріалів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 22 липня 2014 року № 23-2216/14-14-СГ на підставі заяви ОСОБА_1 від 15 липня 2014 року останній надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства площею 60,2 га. з цільовим призначенням - для ведення сільськогосподарського господарства.
Наказом Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 12 грудня 2014 року № 23-5746/14-14-СГ було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 60,2498 га в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в адмінмежах Шостаківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області.
Надано ОСОБА_1 вказану земельну ділянку із земель державної власності (кадастровий номер 7122287800:04:002:0004) в оренду строком на 10 років.
23 січня 2015 року на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 12 грудня 2014 року № 23-5746/14-14-СГ між останнім та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7122287800:04:002:0004 площею 60,2498 га, сільськогосподарські угіддя-рілля, яка розташована в адміністративних межах Шостаківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області.
З відомостей, що містяться у інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 лютого 2018 року № 115364412 вбачається, що на підставі договорів оренди, укладених між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 , остання отримала в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства: 7122281000:02:001:0102, площею 9,9916 га, вид угідь - рілля; кадастровий номер 7122281000:02:001:0103, площею 5,5693 га, вид угідь - пасовища; кадастровий номер 7122281000:02:001:0104, площею 6,9131 га, вид угідь - пасовища; кадастровий номер 7122281000:02:001:0105, площею 1,4054 га, вид угідь - рілля.
З наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 26 лютого 2018 року № 1003674754 вбачається, що 03 березня 2014 року ОСОБА_1 як власник зареєструвала фермерське господарство «Багата хата».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року зазначено, що вказана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема на умовах оренди.
Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
Статтею 123 ЗК України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлено загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство».
Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
Отже, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).
Крім того, Закон України «Про фермерське господарство» передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми цього Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.
Таким чином, при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.
За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-2902цс15, від 11 травня 2016 року № 6-2903цс15, від 18 травня 2016 року № 6-248цс16.
Крім того, у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц (провадження № 14-6цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно з вимогами статей 7, 12, «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 124 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додаткові ділянки громадяни або фермерське господарство можуть отримати на конкурсних засадах через участь у торгах.
Судами встановлено, що звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства у Черкаській області щодо отримання в користування спірної земельної ділянки було повторним, оскільки раніше вона вже скористалась правом на безоплатне набуття в користування на праві оренди 4-х земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Черкаської області.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звернення ОСОБА_1 15 липня 2014 року до Головного управління Держземагенства у Черкаській області з заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить вищевказаним правовим нормам.
Щодо способу захисту
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України слідує що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор просив суд визнати незаконним наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду № 23-5746/14-14-СГ від 12 грудня 2014 року; визнати недійсним договір оренди, укладений 23 січня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 земельної ділянки, та скасувати державну реєстрацію права оренди.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, погодився із доводами прокурора про те, що звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства у Черкаській області з заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі, з урахуванням отримання раніше земельних ділянок для ведення фермерського господарства, суперечить вимогам закону, проте, прокурор звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого суду, виходив із того, що відсутні підстави для застосування строків позовної давності, тому що позивачем обрано неефективний спосіб захисту. При цьому апеляційний суд послався на положення статті 388 ЦК України та правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19.
Апеляційний суд вказував, що ефективним способом захисту є витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, оскільки визнання наказу Головного управління Держземагенства у Черкаській області незаконним та його скасування, визнання недійсним договору оренди не призведуть до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.
Колегія суддів не погоджується зі висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Главою 29 ЦК України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи. При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28 листопада 2018 року у справа № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 201/12925/17 (провадження № 61-2178св19).
Разом із тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що спірне майно передано в користування відповідача власником на підставі договору оренди, тобто між сторонами наявні договірні правовідносини, що унеможливлює застосування віндикації, оскільки метою пред`явлення позову прокурором є визнання недійсним вказаного договору, тобто констатація відсутності між сторонами договірних правовідносин. Такий спосіб захисту передбачений в пункті 2 частини другої статті 16 ЦК України. При цьому наслідки його застосування визначені в статті 216 ЦК України, яка встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Також апеляційним судом не враховано, що наявність дійсного договору оренди та державної реєстрації права оренди позбавляє власника можливості як користуватися, так і розпоряджатися спірною земельною ділянкою.
Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, суд апеляційної інстанції не врахував, що у вказаній постанові вирішувалось питання юрисдикції спору, справа не була розглянута судом по суті.
При цьому ефективність обраного прокурором способу захисту у вказаній категорії справ підтверджується постановами Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 587/1521/17 (провадження № 61-13907св20), від 15 квітня 2020 року у справі № 677/1865/16-ц(провадження № 61-22662св19).
Щодо строку позовної давності
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про застосування позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску прокурором строку позовної давності, виходив із того, що прокурор звернувся з позовом 27 лютого 2018 року, в той час як оспорювані накази видано ГУ Держземагенства у Черкаській області 22 липня 2014 року № 23-2216/14-14-СГ та 12 грудня 2014 року № 23-5746/14-14-СГ, а спірний договір оренди землі укладено з ОСОБА_1 23 січня 2015 року, тобто на час звернення прокурора з позовом сплив передбачений статтею 257 ЦК України загальний трирічний строк позовної давності.
Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
З матеріалів справи вбачається, що договір оренди від 23 січня 2015 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 квітня 2015 року.
Отже, цивільні права та обов`язки сторін у правовідносинах щодо користування спірною земельною ділянкою за договором оренди землі від 23 січня 2015 року виникли лише з 27 квітня 2015 року, тобто з дати його державної реєстрації, а відтак прокурор, як самостійний позивач, міг дізнатися про порушення інтересів держави лише з цього моменту. При цьому до державної реєстрації договору оренди прокурор був позбавлений можливості бути обізнаним як про оспорюваний наказ, на підставі якого укладено вказаний договір, так і про сам договір.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, є помилковим.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 412 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, проте невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що позов заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити.
Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Катеринопільська селищна рада Звенигородського району Черкаської області, про визнання незаконними і скасування рішення органу державної влади, визнання договору оренди недійсним задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду № 23-5746/14-14-СГ від 12 грудня 2014 року.
Визнати недійсним договір оренди, укладений 23 січня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 , земельної ділянки з кадастровим номером 7122287800:04:002:0004 площею 60,2498 га, нормативно-грошова оцінка якої становить 1 998 843,75 грн, розташованої в адміністративних межах Шостаківської сільської ради Катеринопільського району, який зареєстрований 27 квітня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Катеринопільського районного управління юстиції Шелест Юлією Миколаївною (індексний номер рішення 21030758).
Скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 7122287800:04:002:0004, площею 60,2498 га, яка розташована в адміністративних межах Шостаківської сільської ради Катеринопільського району, зареєстровану 27 квітня 2015 року державним реєстратором Катеринопільського районного управління юстиції Шелест Юлією Миколаївною (індексний номер рішення 21030758).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
